КОКОШКО Богдан Васильович

прапорщик

13.06.1984 - 05.05.2022

Богдан народився та виріс у Вінниці. Навчався у школі №1 та ліцеї №22. Дуже любив автомобільну техніку, у вільний час займався у спортивному автоклубі «Каіса». У листопаді 2002 року був призваний на строкову службу до НГУ. Там закінчив школу прапорщиків у місті Золочів та продовжив служити за контрактом у спецпідрозділі «Ягуар» до 2006 року. Після звільнення продовжував цікавитися військовою справою. Підтримував фізичну форму,  займався пейнтболом і страйкболом, цікавився зброєю та спортивною стрільбою.

У серпні 2007 року одружився та почав розвивати власну справу у сфері вантажних і пасажирських перевезень. Неодноразово брав участь у змаганнях із драг-рейсингу і перемагав. У 2008-му вступив до Київського університету ринкових відносин, але за два роки взяв академвідпустку у зв'язку з постійними відрядженнями за кордон і розвитком бізнесу.  У 2011 році у подружжя народився син.  

У 2014 – 2015 роках брав участь в АТО на посаді техніка взводу забезпечення протитанкового артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади. Отримав медаль «Учасник АТО». 

Згодом відновив бізнес із перевезення автомобілів з-за кордону. Займався улюбленою справою, виховував сина, мріяв про доньку, хотів побудувати будинок із великим гаражем.

Із початком повномасштабної війни чоловік знову став на захист України від окупантів. Воював у складі 132-го окремого розвідувального батальйону Десантно-штурмових військ ЗСУ. Був старшим техніком роти радіоелектронної розвідки.

«Я досі кохаю свого чоловіка! У нас була справжня, гарна сімʼя. Ми були опорою один одному. У сімʼї панувало кохання, довіра, повага.  Богдан був як супергерой із кінофільму: сильний, мужній, завжди перший. Надійна опора в усіх сферах життя з правильними життєвими цінностями та переконаннями. Люблячий, вірний, сильний, найкращий на світі чоловік і тато. Він подарував нам 17 найкращих спільних років життя. Богдан чудово виконував обов’язки тата та ладнав із сином. Це був прекрасний тандем таких схожих один на одного чоловіків. Спільні захоплення страйкболом, риболовлею, автомобілями, зброєю зробили їх дуже близькими… Його серце зупинилося, але вогонь, який він запалив у серцях кожного, хто його знав, буде палати вічно – пам’яттю про чуйного сина, сміливого брата, доброго дядька, коханого чоловіка, найкращого тата, вірного друга, сильну людину, мужнього воїна», – поділилася дружина захисника.

«Найкращий друг, найкращий кум і хрещений. Назавжди в пам'яті та серці», – сказала подруга дитинства і кума Валентина Медведська.

Посмертно Богдана нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища на Вінниччині.