КАТРИЧ Олег Володимирович

"КЕЛЬТ"

лейтенант

27.12.1977 - 26.03.2022

Народився Олег в Маріуполі Донецької області. Закінчив Приазовський державний технічний університет. Понад 10 років пропрацював горновим на металургійному комбінаті ім. Ілліча. Навесні 2014 року, отримавши відмову у проходженні військової служби за станом здоров’я, Олег долучився до Маріупольської дружини, у складі якої патрулював рідне місто.

У липні 2014 року став на захист України як кулеметник добровольчого батальйону “Азов”. Брав участь у боях за Мар’їнку, Курахове, Гнутове, а також в Павлопіль-Широкинській операції під Маріуполем у лютому 2015 року, де отримав поранення. Після лікування та реабілітації “Кельт” знову повернувся у стрій та згодом був призначений командиром мінометного взводу. До кінця 2019 року Кельт перебував на передових позиціях під Маріуполем, знищивши не один десяток ворожих солдатів та офіцерів. Однак за станом здоров’я був змушений піти з війська.

-Олег просив побратимів, щоб, як тільки знову почнеться велика війна, відразу йому телефонували. Навіть якщо він буде на відстані через океан, то обов’язково повернеться в “Азов” їм на допомогу. Олег ніколи не відкидав думки, що ворог буде й далі намагатися окуповувати нові території”, – каже його дружина Ольга.

У червні 2020 року родина — Олег з Ольгою і двома дітьми — з Маріуполя переїхала до столиці Словаччини. У Братиславі він працював на будівництві. В Олега була мрія — відкрити свою фірму, яка займатиметься зеленою енергетикою, зокрема встановленням сонячних панелей. Він заздалегідь готувався до цього, тому чоловік поїхав на навчання в Роттердам (Нідерланди) та отримав сертифікат. На початку березня 2022 року Олег мав їхати в Німеччину – встановлювати на дахах будинків сонячні панелі.

У перший же день широкомасштабного вторгнення, незважаючи на спокійне життя за кордоном, він був змушений залишити родину та повернутися в Україну - для захисту Батьківщини. З 26 лютого брав участь в обороні Київської області, де ефективно командував мінометними розрахунками та стримував натиск ворога на столицю в Бучанському районі. Але він постійно думав і говорив про рідний Маріуполь.

Коли “Кельту” від керівництва надійшла пропозиція очолити десант та полетіти в оточене росіянами місто, він без вагань став командиром першої та найбільшої групи десанту у складі 31 особи. Добровольці-відчайдухи прилетіли в Маріуполь 25 березня.

Олег Катрич також брав участь у плануванні маршрутів для гелікоптерів  околицями Маріуполя.

-Завдяки рішучим діям “Кельта” та його десантній групі, оточений гарнізон отримав не лише критично важливі засоби та додаткову живу силу для стримування просування ворога в місті, але й віру в те, що гарнізон не кинутий напризволяще та має надію на деблокаду. Це значно підвищило морально-психологічний стан оборонців Маріуполя, котрі стали ще завзятіше чинити опір ворогу, тим самим відтермінували  повну окупацію міста та виграли час для України, — сказав побратим на псевдо “Схід”, який був у вертольоті разом з “Кельтом”.

Наступного дня, 26 березня, в ході однієї з найважчих атак ворога на наші позиції, Олег Катрич особисто взяв участь у ближньому бою з ворожим танком, який намагався прорвати наші оборонні рубежі. Ризикуючи власним життям, “Кельт” зупинив танк за допомогою протитанкового засобу NLAW, але під час цього героїчного вчинку був смертельно поранений у голову на рідній вулиці. Його самопожертва врятувала життя багатьох бійців та дозволила зберегти стратегічно важливу позицію.

Попрощатися з Олегом Катричем родині вдалося через 3 місяці. Церемонія кремації пройшла в Києві 27 червня. Прах воїна поховано в колумбарії на столичному Лук’янівському військовому кладовищі. “Кельт” заповів дружині розвіяти його прах над Азовським морем — Ольга чекає звільнення Маріуполя, щоб виконати останню волю свого коханого.

Олег Катрич нагороджений орденом “Лицарський Хрест Добровольця”, відзнакою “За участь в АТО”, медаллю “За оборону Маріуполя”, а також орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та медаллю ГУР МО України “Україна – понад усе” (посмертно).