Наше містечко

Іванків- селище міського типу Київської області (у минулому Іванківський район) перейшов до Вишгордського району. Іванків відомий з писемних джерел з 1589 року, але населення тут жило і раніше. Місцевість називалась Землею Трудинівською, потім Іванове на честь власника маєтку Івана Проскури. У 1959 році до Іванківського району приєднали Розважівський район, а після аварії на ЧАЕС приєднали 8 сіл Чорнобильського району. Нині в громаді 81 населений пункт.

У 19-му першій половині 20 століття у Іванкові було 2 сінагоги. Вони були зруйновані фашистами в часи війни у 1941році. Єврейська громада Іванкова на 1847 рік налічувала 642 особи, а в 1897 році із 3037 жителів селище 1577 євреїв.

Our town

Ivankiv, an urban-type settlement in the Kyiv region (formerly the Ivankiv district), moved to the Vyshhorod district. Ivankiv is known from written sources since 1589, but the population lived here before. The area was called Trudynivska Land, then Ivanovo, called in honor of the owner of the estate Ivan Proskura. 1959 Rozvazhivskyi district was annexed to Ivankiv district and after the Chernobyl accident 8 villages of Chornobyl district were annexed. Currently, the community has 81 settlements.

In the 19th - first half of the 20th century there were 2 synagogues in Ivankiv. They were destroyed by the Nazis during the war in 1941. The Jewish community of Ivankiv numbered 642 people in 1847 and in 1897 from 3037 inhabitants there were 1577 Jews.

Геолокація єврейського кладовища у Іванкові

Geolocation of the Jewish cemetery in Ivankiv

Історія кладовища

Розповідь про єврейське кладовище смт. Іванкова, що знаходиться у Київській області варто почати з 1995 року. Минуло чотири роки, як Україна стала незалежною унітарною державою. Почалась розбудова історичного минулого. Відродження традицій. І саме у цей час відбувається ренесанс Єврейського руху: створюється, або вірніше відроджується єврейська громада Іванкова. Вона не така чисельна, як у післявоєнні роки. Бо за цей час відбулося дві хвилі еміграції євреїв до Сполучених Штатів Америки, Ізраїлю, Німеччини. Проте живуть традиції. І одна з них говорить, що євреї у відповіді один за одного. Дотримання цього правила почалось із турботи про єврейське кладовище. До цього часу воно знаходилося у занедбаному стані. Тому голові єврейської громади у Іванкові довелося відшукувати кошти благодійників для догляду за кладовищем. Воно ретельно прибиралось кожної весни, вирубувались чагарники, влітку викошувалась трава.

The story of the Jewish cemetery in Ivankiv, located in the Kiev region, should start in 1995. It has been four years since Ukraine became an independent unitary state. The development of the historical past has begun. Revival of traditions. And it was at this time that the renaissance of the Jewish movement took place: the Jewish community of Ivankiv was created, or rather revived. It is not as numerous as in the postwar years. Because during this time there were two waves of Jewish emigration to the United States, Israel and Germany. However, traditions live on. And one of them says that the Jews are responsible for each other. Adherence to this rule began with caring for the Jewish cemetery. Until now it was in an abandoned state. Therefore, the head of the Jewish community in Ivankiv had to find funds from philanthropists to take care of the cemetery. It was carefully cleaned every spring, shrubs were cut down and grass was mowed in summer.

І ось настає 2015 рік. Питання догляду за кладовищем піднімають як світські так і релігійні громади України. Найважливішою на той момент була проблема огорожі цього святого місця. Започаткований проект на наше щастя дійшов і до Іванкова. До нас приїхали представники синагоги Бродського, що знаходиться у Києві. Спеціальним обладнанням визначили межі кладовища. Розчистили занедбану територію. Поставили бетонну огорожу. Сьогодні при вході у кладовище розміщено мармурову табличку, на якій трьома мовами написано такий текст: «Нова огорожа єврейського кладовища була встановлена Неприбутковим товариством зі збереженням й захисту єврейських кладовищ у Європі за сприяння Федеративної Республіки Німеччина при підтримці Фонду Конрада Аденауера та Вааду України в пам’ять про загиблу у роки Шоа єврейську громаду смт Іванків».

На ньому зображений момент поховання молодого хлопця у 1919-му році – однієї з жертв єврейського погрому нашого селища членами банди Струка. Ми бачимо групу людей (приблизно сорок осіб), серед яких є червоноармійці та місцеві євреї, які обступили домовину з тілом покійного та прощаються з ним. Вірогідно, все це відбувалося на нашому Іванківському єврейському цвинтарі. А на задньому плані ми бачимо дерев’яні єврейські надбудови-склепіння досить незвичайної форми з епітафіями на івриті.

It depicts the moment of burial of a young guy - one of the victims of the Jewish massacre of our village members of the gang of Struk. We see a group of people (approximately forty people), among which there are Red Army and local Jews, who have grown a house with a deceased body and say goodbye to him. Probably, all this happened on our Ivankiv Jewish cemetery. And in the background we see wooden Jewish superstructures of a rather unusual shape with epitaphs in Hebrew.

В той же період на єврейському цвинтарі сусіднього Чорнобиля (це могили батька та сина, теж вбитих бандою Струка), ми вже бачимо їх повністю. Звертають на себе увагу невеличкі отвори в нижній частині: за переказами місцевих старожилів євреї через них начебто «розмовляли» з покійниками (скоріше всього, вони читали поминальні молитви). До сьогоднішнього дня жодне таке дерев’яне склепіння не збереглося. Можемо зробити припущення, що саме такі дерев’яні, а не кам’яні надгробки, були характерні для нашого Полісся, багатого лісами.

In the same period, on the Jewish cemetery of neighboring Chernobyl (this is the graves of his father and son, also killed by a gang of Struk), we already see them completely. The attention is drawn to the small holes in the lower part: according to the legends of local antiquities, the Jews through them as if they were "talked" with the directions (most of all, they read member prayers). Until today, no such wooden vault has been preserved. We can make assumptions that these are wooden, and not rock tombstones, were characteristic of our Polissya rich of forests.