Ч

Журналіст, критик і літературознавець. Народився 1937 р. на Черкащині в родині вчителів. Закінчив факультет журналістики Львівського університету.

Працював за фахом і водночас виконував комсомольську роботу. Він гостро відчував несправедливість, порушення прав людини в СРСР. Опозиційні настрої 60-х рр. молодий журналіст В. Чорновіл талановито відобразив у збірці “Правосудця чи рецидиви терору”, яка вийшла 1966 р. За її написання та за відмову свідчити на процесі проти братів Горинів, М. Осадчого та М. Зваричевського його 8 липня 1966 р. засудили до трьох місяців примусової праці. Але він не покаявся і вже у квітні 1967 р. підготував збірку документів “Лихо з розуму” про 20 засуджених дисидентів. В. Чорновіл стверджував, що людей судили за власну думку, за слово, за прагнення до пізнання, за свої переконання. Цю книгу було удостоєно премії міжнародної журналістики. Його заарештували, а 15 листопада 1967 р. засудили до 3 років тюрми суворого режиму.

У 1970 р. В. Чорновіл повернувся з тюрми і відновив активну правозахисну діяльність, розпочавши у Львові нелегальне видання журналу “Український вісник”. У 1970—1972 рр. вийшло 6 випусків журналу, де розкривалася правда про радянську дійсність, порушення свободи слова, прав людини, репресії в Україні. Випуск цього журналу призвів до чергового арешту В. Чорновола в 1972 р.

У 1972 р. В. Чорновіл одержав почесне членство в Міжнародній організації письменників у голландському осередку.

У 1975 р. він звернувся до президента США Д. Форда з повідомленням про порушення прав людини в СРСР,

У 1980 р. В. Чорновола знову було ув’язнено за “антирадянську агітацію і пропаганду”. У таборах В. Чорновіл не корився. У нелюдських умовах продовжував боротьбу за свої ідеали, проводив масові акти громадянської непокори. “Табірним генералом” називали його в’язні.

Активну діяльність проводив В. Чорновіл у роки “перебудови”. 5 серпня 1987 р. він написав відкритого листа М. Горбачову, обстоюючи право на існування легальної опозиції, вимагав звільнення всіх політичних в’язнів, докорінної перебудови національної політики, виступав проти русифікації, обстоював право правдивого висвітлення історії України. Водночас він поінформував генсека про відновлення видання “Українського вісника”, випуск якого був поновлений у серпні 1987 р. Активну роль у його випуску відігравали В. Чорновіл, І. Гель, М. Горинь та ін.

Окрім журналу, який виходив накладом у кілька сот примірників, редколегія “Українського вісника” один-два рази на місяць видавала “УВ-експрес”, яких випускалося до тисячі примірників. Це були невеличкі видання, що висвітлювали актуальні питання суспільних подій того часу.

6 вересня 1987 р. було оголошено заяву про створення Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. До неї увійшли В. Чорновіл, М. Горинь, С. Хмара. Група звернулася до уряду СРСР із вимогою звільнити й реабілітувати всіх політичних в’язнів, вилучити з Кримінального кодексу УРСР антиконституційні статті та повернути в Україну тіла політичних в’язнів, які загинули в концтаборах.

Наприкінці 1987 р. проти активних правозахисників, у тому числі проти В. Чорновола, органами КДБ та компартійними працівниками було розгорнуто кампанію “всенародного обурення діями відщепенців, злісних наклепників” і “засудження їхньої діяльності”.

На захист В. Чорновола і М. Гориня в січні 1988 р. до правлячих кіл СРСР було послано звернення, під яким поставили свої підписи кілька тисяч осіб.

Український правозахисний рух прагнув установити зв’язки з правозахисниками, які діяли по всій території СРСР. 11-14 січня 1988 р. в Єревані відбулася нарада представників вірменського, грузинського та українського підкомітетів Міжнаціонального комітету захисту політичних в’язнів, в якій взяв участь і В. Чорновіл.

У червні — липні 1988 р. В. Чорновіл був серед організаторів несанкціонованих мітингів у Львові, в яких узяли участь десятки тисяч людей.

В’ячеслав Чорновіл відіграв важливу роль у розбудові незалежної суверенної України. Лідер Руху, народний депутат України, видний політик загинув в автокатастрофі 25 березня 1999 р.