М

Валерій Веніамінович Марченко народився 1947 р. в Києві. Закінчив філологічний факультет Київського університету.

У 1970-1973 рр. працював у газеті “Літературна Україна”, вчителював, робив переклади, багато писав. Велика енергія і працьовитість допомагали йому долати всякі перепони, труднощі, бути у вирі подій того часу.

Досліджував причини занепаду української національної культури, написав на цю тематику низку статей, в яких викривав імперську політику центру щодо України, за що був засуджений Київським обласним судом до 6 років таборів суворого режиму і 2 років заслання.

Відбувши покарання, повернувся до Києва (1981 р.), продовжував писати, захищаючи права людини на власні переконання, свободу слова, друку. Його твори було опубліковано за кордоном. У 1983 р. за літературну і правозахисну діяльність був заарештований і засуджений до 15 років (10 років таборів та 5 років заслання). Він боровся за відродження української мови, національної культури. Ні тюремні ув’язнення, ні заслання не могли зламати його духу, його прагнення до справжньої незалежності України, до свободи. Помер 7 жовтня 1984 р. у ленінградській в’язничній лікарні. Він прожив коротке, але таке яскраве життя борця за світлі ідеали і кращу долю для всіх нас — жителів України.

Народився 1936 р. на Волині, закінчив історичний факультет Львівського університету. Вчителював у рідному краї, з 1964 р. — на викладацькій роботі в Луцькому, а згодом — в Івано-Франківському педагогічних інститутах.

У серпні 1965 р. заарештований “за антирадянську пропаганду та агітацію”. Отримав 4 роки тюрми суворого режиму.

У грудні 1966 р. разом із М. Горинем, М. Масютком, Л. Лук’яненком був засуджений на 6 років табірної в’язниці “за виготовлення й поширення в таборі антирадянських рукописів і рефератів”.

У 1969 р. вийшов з ув’язнення і відновив активну правозахисну діяльність, багато писав, але 1970 р. був знову заарештований і засуджений до 14 років таборів і заслання за написання творів “Мойсей”, “Хроніка опору”, “Серед снігів”. У своїй праці “Репортаж із заповідника ім. Берії” описав мордовські табори, пануюче там беззаконня, жорстокість, нелюдські умови утримання в’язнів.

У 1972 р. одержав почесне членство в Міжнародній організації письменників, в її англійському осередку.

У 1974 р. в тюрмі В. Мороз почав голодування. На його захист виступили В. Чорновіл, В. Стус, А. Сахаров, папа римський, президент США. Президія Спілки українських письменників за кордоном неодноразово зверталася до Комісії з прав людини ООН, ЮНЕСКО, до Спілки письменників України на захист Валентина Мороза. Громадська організація “Міжнародна амністія” проводила численні заходи з визволення В. Мороза. У 1979 р. його разом із чотирма іншими дисидентами обміняли на двох радянських шпигунів, викритих у США.

У 1982 р. В. Мороз у Мюнхені захистив докторську дисертацію. Працював на радіо “Свобода”. Все своє життя він присвятив боротьбі проти тоталітаризму, захищаючи права людини і громадянина.