К

Ліна Василівна Костенко народилася в м. Ржищів на Київщині в учительській сім’ї. Родина Костенків зазнала переслідувань в роки сталінських репресій (її батько 10 років поневірявся в жахливих сталінських концтаборах).

У 1952 р. вступила до Московського літературного університету ім. Горького, який закінчила у 1956 р.

Ще з дитинства Ліна полюбляла складати вірші, почала писати. Поезія стала її улюбленою справою, її життям, її долею. Перша збірка “Промінь землі” була опублікована 1957 р., друга “Вітрила” — 1958 р. і третя, “Мандрівка серця”, — 1961 р. Ці збірки поезій викликали у читачів великий інтерес, нікого не залишили байдужим.

Її творам притаманні простота, чіткість, виваженість написаного. Ясне, добре, ласкаве і ніжне, сповнене правдивої чарівності й краси слово поетеси хвилює кожного, бо завжди актуальне, сучасне. Її творчість несе нам ідеали добра, правди, істини, справедливості, гуманізму й краси. Поетеса здатна філософськи глибоко осмислювати дійсність, висловлювати нові, оригінальні думки у чудовій поетичній формі, на крилах своєї обдарованості нести читачеві прекрасне слово поезії. Вона ставить гострі проблеми буття: про роль митця в суспільстві, про мистецтво і його значення в житті кожної людини, про історичну пам’ять народу, про любов до України, до землі батьків, про обов’язок талановитої людини перед суспільством.

“Єдиний, хто не втомлюється — час.

А ми живі, нам треба поспішати,

Зробити щось, лишити по собі...”

Використавши літописні та історичні матеріали, авторка створила героїчні образи українських патріотів, оборонців рідного краю.

В історичному романі у віршах “Маруся Чурай”, який побачив світ 1979 р., Ліна Костенко зобразила життя українського народу періоду Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, відтворила його боротьбу за свою свободу, незалежність і власну державність. З великою майстерністю, яскраво і колоритно зображено силу духу національного характеру, козацької звитяги, показано дух самої епохи. Літературознавець М. Слабошпицький писав:

“Маруся Чурай" Ліни Костенко — не просто наша обкрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це партитура вічних мотивів духовного буття народу”.

Образ талановитої дівчини, обдарованої чарівним голосом співачки Марусі Чурай хвилює всіх. Чиста, незаймана душа героїні, її високі моральні принципи, якими вона керувалася в житті, є взірцем для кожної людини. Змальовуючи драму цієї дівчини, Ліна Костенко майстерно показала трагедію всього народу. Пісні талановитої дівчини кликали людей на боротьбу за свободу, за волю, за кращу свою долю і краще життя. Роман учить нас мудрості, мужності, любові до України, до свого народу, закликає нас не бути байдужими до долі своєї Вітчизни.

Твір захоплює нас своєю щирістю, задушевністю, дає зрозуміти нам, що наше особисте життя тісно пов’язане з долею всієї України, бо історія окремої країни складається з мільйонів людських доль — мужніх і легендарних, щасливих і трагічних, великих і малих, талановитих і посередніх.

У 1987 р. Ліні Костенко за історичний роман у віршах “Маруся Чурай” і збірку поезій “Неповторність” було присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Все те, що нас оточує, болить у серці поетеси.

У 1993 р. в “Літературній Україні” було надруковано сатиричні віршовані мініатюри, в яких автор засуджує нашу бездуховність, безпринципність, байдужість, нищення природи, вади нашого життя, індивідуалізм, убогість душі.

Ліна Костенко — взірець громадянської мужності, працьовитості, безкомпромісності, правди, неповторності. Вона вірить у велике майбутнє своєї України.

Поет, літературний критик, перекладач і журналіст Святослав Караванський народився 1920 р. в Одесі. Навчався в Індустріальному інституті та Інституті іноземних мов на філологічному факультеті університету. Член ОУН, за що був заарештований і засуджений на 25 років позбавлення волі.

У 1960 р. був звільнений за амністією.

С. Караванський плідно працював, друкувався в різних газетах і журналах, популяризував українську книгу, українське слово.

У 1965 р. написав листи-протести в офіційні інстанції у зв’язку з русифікацією шкільної освіти та вищої школи. Виступав' він і проти численних арештів.

У 1966 р. в одному з віршів писав:

“Хто дав право людей карати,

За правдиве, за щире слово,

За любов до сестри, до брата,

За любов до своєї мови”.

У 1967 р. написав звернення до Верховної ради СРСР, в кому існуючу систему виборів назвав “комедійною виставою, в якій зайнято мільйони громадян, що обирають одного наперед призначеного кандидата”.

Про порушення національної політики в Україні вручив листи консулам Польщі й Чехо-Словаччини, за що був заарештований і відправлений до табору суворого режиму досиджувати попередній термін ув’язнення, до якого додали 5 років тюрми.

У 1972 р. почесне членство в Міжнародній організації письменників одержали 10 українських письменників-в’язнів. Серед них і Святослав Караванський у канадському осередку.

Велику небезпеку для влади становили правозахисники не лише на волі, а й у тюремних камерах.

Влітку 1979 р. у Володимирській тюрмі проти С. Караванського було порушено нову кримінальну справу і там же в тюрмі відбувся над ним суд. Суд призначив йому ще додатково 10 років тюрми за те, що він записав спогади свідків розстрілу польських офіцерів у Катині.

Святослав Караванський 30 років свого життя провів у тюрмах, але не корився тоталітарній системі, а весь час боровся проти неї.