З

Народився 1925 р. на Харківщині. Згодом батьки переїхали на Далекий Схід. Змалку мав неабиякий хист до малювання і батьки віддали його на навчання в художню школу при ленінградській Академії мистецтв, після закінчення якої навчався в Ленінградському державному інституті живопису, скульптури і архітектури, якого закінчив у 1960 р.

Навчаючись в інституті, приїжджав на практику до м. Косова Івано-Франківської області. Полюбив цей край, його чудову природу, людей, співучу українську мову.

У 1961 р. О. Заливаха остаточно переїхав на Івано-Франківщину, став членом обласного товариства художників.

У квітні 1962 р. в Івано-Франківську організував персональну виставку своїх творів, яка дуже не сподобалася працівникам обкому партії за “занепадницькі настрої”, і по декількох днях її було закрито.

Восени 1962 р. познайомився з молодими київськими художниками, поетами, критиками. Активно долучився до правозахисної роботи.

У 1964 р. взяв участь у створенні Шевченківського вітражу в Київському університеті, знищеного за розпорядженням партійних органів.

Був заарештований наприкінці серпня 1965 р. На закритому засіданні Івано-Франківського суду в березні 1966 р. художника засудили до 5 років таборів суворого режиму за звинуваченням “в антирадянській пропаганді та агітації”.

Опанас Заливаха намалював серію прекрасних картин:

“Чумацька вечеря”, “Калина”, “Ніч”, “Пісня”.

Провідний у його творчості 5 образ гуцульської Мадонни (картини “Є та будемо”, “Дорога” та ін.).

Темою багатьох картин є світ крізь ґрати (картини “Купе”, “В дорозі”, “Мислителі” та ін.).

Опанас Заливаха одним із перших став лауреатом премії імені Василя Стуса.

У 1993 р. вийшла збірка літературно-критичних статей і виступів Євгена Сверстюка, яку ілюстрував Опанас Заливаха, побратим автора в роки неволі й на волі.