СТОП - булінг

Уповноважена особа за реалізацію норм законодавства у сфері запобігання та протидії булінгу - заступник директора з навчально-виховної роботи Ривак Світлана Михайлівна.

Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.

Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

· систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);

· задирство;

· фізичні і психічні приниження;

· різного виду знущання;

· бойкот та ігнорування;

· псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

· 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

· 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

· переслідувач (булі);

· жертва;

· спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

· вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;

· вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

· вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

· якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

· вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

· вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;

· вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

· вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;

· якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу:

· Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до гімназії або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.

· Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.

· Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.

· Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.

· Може почати говорити про те, що кине гімназію, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.

· Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до гімназії і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

· Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

· Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

· Бажання іти до гімназії іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Наслідки шкільного насильства

Жертви булінгу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором,

страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижене самооцінювання,

комплекс неповноцінності, беззахисність;

• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування,

самотність, прогули у гімназії;

• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність,

різноманітні фобії, неврози;

• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні

наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

Як молодші школярі так і старшокласники мають неодмінно звертатися за

допомогою до дорослих – учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Підлітки часто намагаються самостійно впоратись із деякими ситуаціями.

Психологами було розроблено такі поради для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути

сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.

• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи спокій,

використайте гумор. Цим ви зможете спантеличити кривдника/кривдників,

відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.

• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається

кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.

• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб

застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися у загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.

• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким

ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, щ о вони є жертвами

булінгу. Якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінгу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її

боці).

• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти,

що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не

звинувачують у тому, що сталося).

• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що

вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в певний момент свого життя).

• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що

вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою).

• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не

загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист)