Уперше спробу пов'язати 23 квітня з книгами було зроблено 1923 року продавцем книг у Каталонії (Іспанія). Початкова ідея належала валенсійському письменнику Вісенту Клавелу Андресу, який запропонував у такий спосіб вшановувати письменника Мігеля де Сервантеса, спочатку 7 жовтня, в день його народження, а потім — 23 квітня, у день його смерті.
«Винуватців» у цього «свята книголюбів» кілька. Так, саме 23 квітня народилися такі видатні особистості світової літератури, як французький письменник Моріс Дрюон (1918), ісландський лауреат Нобелівської премії з літератури Галдор Лакснесс (1902) і трикратний претендент на цю премію Володимир Набоков (1899), а також український письменник Григорій Тютюнник (1920); у цей же день 1616 року померли Вільям Шекспір (щоправда, за юліанським календарем) і перуанський історик Інка Ґарсіласо де ла Веґа (вже за григоріанським календарем), а також 1850 року – англійський поет-романтик Вільям Вордсворт.
Але, заглядаючи в офіційний документ ЮНЕСКО, яка й запровадила це свято Резолюцією № 3.18 на XXVIII сесії 15 листопада 1995 року, знаходимо таке формулювання: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня "Всесвітнім днем книги та авторського права", оскільки саме в цей день 1616 року померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла Веґа».
Найцікавіше те, що до померлих 23 квітня 1616 року чомусь помилково зараховують Міґеля де Сервантеса. Насправді ж, Сервантес помер 22 квітня, але датою смерті, за іспанськими звичаями тих часів, було записано дату поховання. Тим паче, «літературний батько» Дон Кіхота помер 22 квітня за григоріанським календарем, а за юліанським (який тоді зберігався в Англії часів Шекспіра) – 2 квітня. А втім, з якої б нагоди не було запроваджено День книги, добре, що це все ж трапилося.
Вважається, що День книги відзначався ще в першій половині XX століття. Ідея його створення належить письменникові й редакторові з Валенсії Вісенту Клавелю Андресу. У 1926 році іспанський король Альфонс XIII розглянув його пропозицію і підписав королівський указ, згідно з яким 7 жовтня (вважалося, що в цей день народився Сервантес) запроваджується День іспанської книги. У 1930 році День книги в Іспанії перенесли на 23 квітня, коли, ймовірно, помер письменник.
Цікаво, що ще з XV століття 23 квітня відзначають День Святого Георгія, заступника Каталонії. У Барселоні та Каталонії в цей день, також відомий як День троянд і подібний багато в чому до Дня Святого Валентина, чоловіки традиційно дарують жінкам троянди, а жінки чоловікам – книжки. Щоправда, зараз звичаї змінилися, і книжку, на щастя, можуть отримати всі. Чому книжка? Бо саме у цей час 1929 року в Барселоні проходив масштабний книжковий ярмарок. Це значною мірою вплинуло на запровадження Всесвітнього дня книги та авторського права саме 23 квітня.
Одна з традицій Всесвітнього дня книги та авторського права – обрання міста, що на рік стане Світовою столицею книги. Ця традиція, яка, окрім того, є дієвим способом популяризації книг і читання загалом, запроваджена 2001 року. Тоді столицею було обрано Мадрид. Щороку ЮНЕСКО спільно з міжнародними організаціями, що представляють три напрями книжкової галузі, – Міжнародним союзом видавців, Міжнародною федерацією книготорговців і Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій – обирають Світову столицю книги. Зі свого боку міста зобов’язуються всіляко сприяти розвитку книговидання і промоції читання. З 2001 року світовими книжковими столицями вже побували Александрія, Нью-Делі, Антверпен, Монреаль, Боґота, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Єреван, Бангкок, Вроцлав та ін. Цьогоріч нею стало місто Конакрі (Ґвінея).
Особливістю впровадження такого дня на світовому рівні є усвідомлення книжки як потужної зброї у налагодженні миру й нівелюванні соціальних проблем: книжка, що втілює творчі поривання людини і її прагнення поділитися власними ідеями і здобутками зі світом, має сприяти діалогу, взаєморозумінню і толерантності. Крім того, ЮНЕСКО в межах Всесвітнього дня книги та авторського права виступає за надання рівного доступу до знань та підвищення грамотності населення. Ще одним важливим аспектом є усвідомлення цінності книжки і її незамінності у поширенні знань і формуванні культури, незалежно від форми представлення інформації.
Топ 5 цікавих книг
Чарівна казка, яка досліджує глибинну сутність життя, любові та людської природи очима юного принца, який подорожує з планети на планету. Ця чудово написана повість запрошує читачів замислитися над складнощами дорослого життя, цінністю простоти та важливістю плекати чудеса світу з дитячою цікавістю, пропонуючи пронизливе нагадування про те, що справді має значення в житті.
Захопливе дослідження історії нашого виду Homo sapiens. Харарі запрошує читачів в інтелектуальну подорож, заглиблюючись у головні революції, які сформували людське існування, від когнітивної революції до сільськогосподарської революції і далі. З неабиякою проникливістю та переконливою розповіддю він досліджує, як наша здатність творити міфи, співпрацювати у великих кількостях та будувати складні суспільства дозволила нам домінувати на планеті. Харарі також піднімає питання, що спонукають до роздумів про майбутнє людства та потенційні виклики, з якими ми стикаємося у все більш взаємопов’язаному та технологічно розвиненому світі.
Моторошний роман-антиутопія, що змальовує тоталітарне суспільство, де править Великий Брат, а індивідуальність, приватність і свобода жорстоко придушуються. Дія роману розгортається у майбутньому, де нагляд і маніпуляції є повсюдним явищем, і розповідає про Вінстона Сміта, який повстає проти деспотичного режиму і намагається зберегти свою людяність у світі постійного нагляду і контролю над думками. Моторошне зображення Орвелла слугує застереженням проти небезпек неконтрольованої державної влади, ерозії правди та маніпулювання мовою, підкреслюючи важливість індивідуальної автономії, критичного мислення та боротьби за особисту й інтелектуальну свободу. Цей твір точно входить в ТОП 10 найкращих книжок, які варто прочитати.
Захоплюючий роман, дія якого відбувається в Парижі в буремні роки, що передували Другій світовій війні. Він розповідає про життя Равіка, німецького біженця і вправного хірурга, який знаходить розраду і мету в роботі на тлі політичних заворушень і особистих втрат. Через переживання Равіка Ремарк заглиблюється в теми любові, стійкості та незламності людської душі перед обличчям випробувань. У романі досліджуються складні стосунки, що формуються в часи невизначеності та прагнення до спокути у світі, що опинився на межі знищення.
Зворушливий і гумористичний роман, що розповідає історію Уве, буркотливого і, здавалося б, упертого старого, який знаходить несподівану мету і радість посеред свого буденного життя. Через низку зустрічей з його дивакуватими сусідами та бездомним котом книга заглиблюється в теми дружби, співчуття та перетворюючої сили людських зв’язків. У міру того, як шари Уве повільно розплутуються, читачі стають свідками його подорожі від скупого одинака до людини, здатної на безмежну любов і самовідданість. Це дуже цікава художня книга, яку варто прочитати.