Головні книжки української літератури про Другу світову війну

Художня література

Безперечними лідерами серед авторів про Другу Світову є Олександр Довженко з його "Україна у вогні". Повість було написано у 1943 році, тобто у самий розпал війни. Її краще читати разом з його щоденниками 41-45 років – щоб розуміти ту драму, в якій знаходився сам письменник.

Друга постать – це Олесь Гончар з його новелістикою періоду Другої світової війни, наприклад, твір "Модри камень". На жаль, звичні для багатьох "Прапороносці" чи "Людина і зброя" – це надто заідеологізовані тексти, і вони не дають об’єктивного погляду на події війни.

Ще одним тогочасним письменником, творчість якого вважають однією з вершин української лірики ХХ століття є Леонід Первомайський. Другу світову він пройшов як воєнний кореспондент. Окрім письменницької діяльності вів радіоефіри, які дуже подобалися фронтовикам. Цікаво, що за походженням Леонід Первомайський (справжнє ім’я Ілля Гуревич) був євреєм і українська мова письма була його свідомим вибором, не таким очевидним на той час.

Щодо сучасної поезії є збірка Маріанни Кіяновської "Бабин Яр Голоси" – вона про інший вимір тих подій, і цього року отримала Шевченківську премію. Це та література, яку також дуже важливо читати, щоб зрозуміти, чим ще була Друга світова, якої для багатьох читачів можливо ще не існувало.

Документальна література часів Другої світової

На думку спадає "Щоденник" Аркадія Любченка. Він був у двадцяті роки членом угруповання "ВАПЛІТЕ". І цей щоденник 41-45 року вийшов друком вже в еміграції. Цей текст є в чомусь дуже проникливий, надзвичайно цікавий своєю документальністю, тому що там точно і детально фіксує цей період його життя. Це історія людини, яка з приходом німецьких військ не поїхала в евакуацію. Він залишився в Харкові. Пізніше поступово просувався на захід разом з маленьким сином.

Є цінними спогади Юрія Шевельова "Я-мене-мені… (і довкруги)". Вони написані пізніше, проте цей період окупації і просування на захід в чомусь перегукується зі "Щоденником" Любченка. Шевельова цікаво читати ще й з позиції розуміння, як жилося представникам культурного світу: чим вони займалися в цей період, що відбувалося з цими людьми. Так є цікаві пасажі про Олеся Гончара, який був учнем Юрія Шевельова.

Також цікавим є документальний роман Анатолія Кузнєцова "Бабин Яр". Це спогади очевидця, який дитиною був у Києві і дуже детально у 60-их роках описав те, що відбувалося в нього на очах. Це досить складна для читання, але важлива література про Другу світову війну в українському контексті.

Тема війни в літературі шістдесятників та сучасників

Усі письменники-шістдесятники були дітьми війни: Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський. Григір Тютюнник писав про досвід дітей, які виростали в умовах повоєнного світу – це є лейтмотивом його новелістики. Для сучасників події тих часів є дуже віддаленими. Окрім Оксани Забужко, Марії Матіос і Софії Андрухович теми війни торкався Юрій Винничук у своєму романі "Танго смерті". Хтось сприймав його захоплено, хтось критикував, проте це твір, який яскраво змальовує події Другої світової війни у Львові.

Тема війни ніколи не втрачає актуальності. Тому що, перш за все, вона розкриває цінність людяності, свідомості та хоробрості. Це може бути Україна 1939 року або Україна 2014 року – письменники продовжать переживати трагічний досвід усього суспільства і підбирати нові правильні слова. А через кілька років ми зможемо прочитати в літературі про сучасні події, і здивуватися їх схожості з далеким минулим.