Любі друзі! Не опускайте руки, все буде добре. ЗНО відбудеться, тому на часі підготовка в турборежимі.
За програмою ми повинні узагальнити тему'' Шістдесятники''. Пропоную теми письмових робіт за творчістю Ліни Костенко та Василя Стуса.
'' Нерівня душ - це гірше, ніж майна'', '' Зрадити в житті державу - злочин, а людину - можна?'' ( за історичним романом у віршах Ліни Костенко)
'' Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі '' ( Мої роздуми над поезією Ліни Костенко)
'' Поетичні твори В.Стуса - зразок ''стоїчної''поезії у світовій ліриці. ( оберіть одну із них)
Прочитати біогафічну статтю про Олеся Гончара за підручником та його новелу'' Модри Камень'', зміст перевіримо у тестовій формі.
''Модри Камень'' *літературний диктант і тестові завдання) https://vseosvita.ua/library/literaturnij-diktant-za-novelou-olesa-goncara-modri-kamen-11-klas-220554.html
https://naurok.com.ua/test/dmitro-pavlichko-poezi-1423.html https://naurok.com.ua/test/dmitro-pavlichko-poezi-1423.html https://naurok.com.ua/test/dmitro-pavlichko-poezi-1423.html
Продовжимо роботу над прозою ХХ століття.
В.Земляк є автором'' химернох прози'', а його повість'' Лебедина зграя'' - яскравий зразок.Фільм за цим твором пропоную переглянути разом з батьками, бо вони цю епоху ще пам'ятають.І .Миколайчук є спвавтором сценарію та виконавцем ролі сільського філософа Фабіяна, упорядником музики. На урок мови напишете відгук на переглянутий кінофільм.Отож-'' ВАВИЛОН ХХ''(1980)
Історичну прозу пропоную на вибір:
Роман Іваничук'' Мальви''
Павло Загребельний ''Роксолана''
Валерій Шевчук ''Дім на горі''
Опрацюйте один із них по можливості( стислий зміст, аудіокниги, відео).
Кримськотатарська література представлена ім'ям Ервіна Умерова.Її опрацюємо оглядово за підручником с.282, 288.
Для вивчення рекомендують оповідання''Самотність''. У програмі ЗНО немає, але ознайомтесь.
Самотність (скорочено) — Ервін Умеров, читати стислий ...
www.ukrlib.com.ua › styslo › printit
По цій темі напишемо контрольну роботу.
Дайте розгорнуті відповіді на запитання:
Що таке химерна проза, наведіть приклади авторів і їх творів.
Яке символічне значення має назва новели Олеся Гончара , яку ви прочитали?
Якими основними рисами наділений історичний роман?Які твори ви уже вивчали?
Яка тема порушена автором в оповіданні " Самотність"? Що означає поняття " антропоморфізм"? У чому полягає алегоризм образу пса Сабирли ?
ПОСТМОДЕРНІЗМ Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX - перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. - поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post — за, після, далі; франц. modeme — сучасний, новітній) як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс синтезує мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності. Постмодернізм виник унаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг, перфоманс (вистава), кітч (термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку). Український постмодерний роман (зокрема, «Рекреації», «Московіада», «Первєрзія» Юрія Андруховича) заперечує оповідні стратегії реалістичного дискурсу: причинно-наслідкові зв’язки сюжету, психологічну зумовленість поведінки персонажів, деякими аспектами перегукуючись з американськими постмодерністами «чорного гумору», в канонах якого, наприклад, написано оповідання Юрія Винничука «Ги-ги-ги». Оповідач-абсурдист найдошкульніше висміює свого героя, діючи на читача епатажно, викликаючи огиду і відразу до ганебних вчинків персонажа. Постмодернізм вибудовує особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності та принципову несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, то постмо- дерністи захищають позицію відстороненого і відчуженого спостерігача. Постмодерністи утверджують принцип загальної рівнозначності всіх явищ і аспектів життя, часто агресивно засуджують насильницьку дегуманізацію, асиміляцію людини зовнішнім світом, що були яскраво виражені в просторі радянської імперії (збірка поезій «Тінь великого класика та інші вірші» (1991 р.), п’єси Олександра Ірванця «Маленька п’єса про зраду для одної актриси», «RECORDING» (1991 р.), роман Юрія Іздрика «Воццек» (1996 р.). У цьому аспекті український постмодернізм має свою специфіку як явище постколоніальної культури. Це засвідчує проза Юрія Андруховича: за грою, «витівками» у його творах прозирає віра в духовність народу, якої немає у західних постмодерністів. Те, що в текстах Євгена Пашковського, В’ячеслава Медвідя, Юрія Андруховича карнавалізм та інші елементи постмодернізму спрямовано проти негативних явищ в українській культурі й політиці, Богдан Рубчак розцінює як вияв глибокого патріотизму.
Визначальні риси постмодернізму: культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправ- жності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у художній стиль нерідко вплітаються науковий, публіцистичний, діловий стилі); суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; як правило, у постмодерністському творі наявний образ оповідача; іронічність та пародійність.
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/3500-postmodernizm-v-ukrajinskij-literaturi Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Підручник с.295-298.
Сучасна українська поезія презентована іменами Василя Герасим*юка, Юрія Андруховича, Юрія Іздрика,Марії Матіос, Сергія Жадана.
Коротко про кожного можна дізнатися із підручника( с. 300-310)
Читаємо і вивчаємо оглядово їх поезію.Вірш дня. Василь Герасим’юк
Чоловічий танець
Ти мусиш танцювати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен вiдчути,
як тяжко рветься на цiй землi
древнє чоловiче коло,
як тяжко зчепленi чоловiчi руки,
як тяжко почати i зупинити
цей танець.
Хоч раз
ти стань у це найтiснiше коло,
обхопивши руками плечi двох побратимiв,
мертво стиснувши долонi iнших,
i тодi в заповiтному колi
ти протанцюєш пiд безоднею неба
iз криком по-звiриному протяжним.
Щоб не випасти iз цього грiшного свiту,
хоч раз
змiшай iз ближнiми
пiт i кров.
Сину людський,
ти стаєш у чоловiче коло,
ти готовий до цього древнього танцю
тiльки тепер.
З хрестом за плечима.
З двома розбiйниками.
Тiльки раз.
Василь Герасим’юк
У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними "ахи",
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.
(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
"Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…"
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом
1
Ти дивишся на мене каро —
І груди протинає жар.
Ти є мій Спас.
І Божа кара.
Ти любчик мій.
І Бог.
І цар.
Гніздо моє.
І оборона.
І просто — мій ти чоловік...
Чий? Чий? — ріка питає сонна.
Чий? Чий? — гуде нічний потік.
Що? Що?! —
гримлять гірські пороги
Твій?! —
лані зиркають на шлях.
Мій — від людей?
Чи мій — від Бога?
А далі — пишуть в небесах...
2
Бог вборонить.
Хай Бог боронить.
Може, я тебе вбороню.
Я цілую твої долоні.
Я боюся.
Бо я люблю.
Я молюся.
І я клянуся.
І солону сльозу роню.
І голублю — як мру,
журюся,
Попелію —
бо я люблю.
На плече твоє обіпруся —
Нетерплячу згашу свічу.
Розумію тебе.
Й корюся.
І мовчу.
І мовчу.
Мовчу.
...А біда у дзвінки нам дзвонить.
І росте — як під буком мох.
Бог вборонить.
Нас Бог вборонить.
Чи змете...
Це лиш знає Бог.
4.
Ти упав на мене — як грім
Паде на тонку ялицю.
Зітнув мене — як зігрів —
Пахку, аж дурманну глицю.
Я вчула, що вже нема
Коріння, кори і крони...
...Та капала звідкись смола —
смолиста сльоза в долоні.
6.
Складу долоні — мовчки помолюся.
О, Господи, на кого я молюсь?!
Це смерть моя.
І я її боюся.
Це смерть моя.
І я її боюсь.
До тебе, як до мами, притулюся.
І співом пташки радісно озвусь.
Це смерть моя.
І я її боюся.
Це смерть моя.
І я її боюсь.
Нікого більш судити не беруся.
Але благословляє наш союз.
Це смерть моя.
І я її боюся.
Це смерть моя.
І я її боюсь.
Бо я тобі, як Господу, корюся.
На кожен подих твій я підкорюсь.
Це смерть моя.
І я її боюся.
Це смерть моя.
І я її боюсь.
Ну а на цім з привітом зостаюся.
А з болем я ще трохи поборюсь.
Ти — смерть моя.
І я її боюся.
Ти смерть.
...І я тебе вже не боюсь.
Дівчинка народилася з місяцем на лобі — невеликою багряною міткою-серпиком. Мати переживала, що то за знак, хотіла вірити, що на добре, на якусь особливу долю. Вечорами розчісувала доньку, розказувала казки про дівчину-золотоволоску, про Ганну-панну. Ганна росла гордою, розумною не по літах, а сільські кумасі тільки дивувалися. Не знали, яка гризота матері Марії — адже вона вийшла за свого чоловіка Василя з досади.
Коли її прийшли сватати, батько не дозволив віддатися за любого, але далекого й непевного чоловіка. Тоді вона дала згоду першим, які прийшли, сватам. Незабаром батько помер і часто приходив до дочки у снах.
Друга дочка, Оленка, народилася кволенькою, плаксивою. Батько за нею упадав, панькався понад міру, захищав від матері, навіть на роботу брав, вставав уночі до малої, співав пісню. Ця пісня так вразила Ганнусю, що вона з ревнощів відлупцювала Оленку й добряче дістала за це від матері.
Сестри щодалі все більше не любили одна одну. Мала намагалася весь час вивести із себе Ганнусю, дратувала її, старша сестра била молодшу.
Батько, ніби відчуваючи за собою якусь вину, привіз Ганнусі з ярмарку багато шовкових стрічок, а Оленці — тільки горіхів та родзинок. Якось, дивлячись на місяць, Ганнуся спитала батька про плями на ньому. І той розповів про Каїна та Авеля. У дівчини залишилося лише одне питання: чому Бог прийняв жертву Авеля і не прийняв Каїнової, чому одного брата полюбив більше, адже вони обоє добре працювали.
Якось до них завітала циганка і сказала, що Ганнусі краще б піти в монастир, бо не будуть батьки нею тішитися. А от про молодшу подбають і так. Марія здивувалася і стривожилася, але, звичайно ж, відмовилася.
Ганна стала вже дівчиною, і про неї розпитували матері сільських парубків. Декотрі й сватів уже засилали, але отримали чемну відмову — мала ще. Мати більше вболівала за Ганну, а батько — за Оленку, то й приліпилося — дідова дочка й бабина дочка.
Ганна могла визначати, де є вода, щоб копати криницю. Це виявилося випадково, і з тих пір її запрошували в усі навколишні села. Мала вже й свій заробіток. Якось на ярмарку, побачивши отамана чумаків, спитала у матері, що то за біла пані поряд із ним сидить. Мати, звичайно, нікого не побачила. Потім виявилося, що ті чумаки завезли чуму.
Оленка вилюднилася, зробилася славним дівчам. Найбільше любила прясти. Але продовжувала робити сестрі різні капості. Ганнусі не хотілося й бути в хаті.
Через хатні заколоти Ганна переставала чути воду. Якось замість води показала на вбитого й закопаного чоловіка, вказала й на вбивцю.
Дівувати сестри почали майже одночасно. Батькам довелося справити їм чимало одягу, хоч Ганна й сама вже заробляла, але не вважала це серйозним, не дорікала сестрі, що й та користується її працею.
Ганнусю в гурті обирали на Лелю й на "тополю", вона була в усьому найгарнішою. Тому інші трималися якось осторонь, не вважали за свою, і це засмучувало дівчину.
Якось Ганнусю помітив найкращий та найбагатший хлопець на селі Дмитро Маркіянів. Найняв для неї музики, сказав, щоб вийшла увечері на леваду. Вона відмовилася. Усі вже вважали їх гарною парою, навіть не думали, що дівчина буде проти. Дмитро не любив, щоб було не по його, підстеріг Ганну і ледь не взяв силою. Вона вкусила його і втекла.
Непомітно розквітла й Оленка. Коли восени прийшли свати, Ганнуся не одразу й зрозуміла, що Дмитро сватає не її, а молодшу сестру.
Це був сором. У душі Ганни застигла образа, потім усе гостріше їй хотілося помститися. Якось, повертаючись додому, знайшла красивий чоловічий пояс. Узяла додому, поклала під подушку. Уночі якийсь приємний чоловічий голос сказав, щоб повернула пояс, а як не оддасть, то мусить стати його дружиною. Вирішила, що то і є її доля.
Щоночі дивний чоловік був із нею, а на ранок відлітав через комин, як дим. Ганнуся змарніла, тільки й ждала ночей. А ще мріяла про помсту Оленці. Адже незабаром — її весілля, і вони, мабуть, разом із Дмитром задумали її так покарати.
У неділю Ганна взяла ніж і запропонувала Оленці піти до лісу прогулятися. Та погодилася, і Ганна її там зарізала. Повернулася надвечір сама не своя, на питання, де сестра, говорила, що не знає. Чоловіки шукали Оленку в лісі, але так і не знайшли.
Ганна збожеволіла, лежала мовчки на печі вагітна. Одного разу селом проходила чумацька валка. До Василя й Марії попросилися переночувати кілька. Стали розмовляти. Молодий чумак вийняв сопілку, вирізану з калини біля села, а та заспівала Оленчиним голосом. Ганнуся скочила з печі й зареготалася, сказала, що справдилося все. Зрозуміли, хто вбивця, послали по сторожу. Поки прийшли, а в хаті нікого не виявилося, тільки на полу слід смоляний залишився.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
На матеріалі усної народної творчості та біблійної легенди письменниця створила оновлений міф про двох сестер, у якому розглядає вічні філософські категорії життя і смерті, добра і зла, любові й ненависті. Важливими моментами у творі є проблема батьківського виховання, поняття про щастя "на зло", стосунків у родині, врешті-решт, вибору людини, пошуку нею істини.
Інтерактивні врави для підготовки до ЗНО https://znovuzno.blogspot.com/p/blog-page_2.html