Будинок "Слово" — це житлова шестиповерхівка у Харкові, побудована наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів. 

Ідея забудови виникла у грудні 1926 року. До «ініціативної» групи з реалізації увійшли письменники — Ю. Войцехівський, А. Любченко, О. Слісаренко, П. Панч, С. Пилипенко та Остап Вишня. Спочатку будівництво планували закінчити восени 1928 р., але бракувало коштів. Після цього літератори звернулися по допомогу до голови РНК УРСР В. Я. Чубаря, за наказом якого було додатково виділено ще 51 тис.

Саме тут з 1933 по 1938 роки були репресовані понад 70 мешканців-літераторів, 11 з яких розстріляли в урочищі Сандрамох.

Житловий будинок для літераторів побудували у Харкові наприкінці 1920-х років за сприяння Йосипа Сталіна. Спроєктував його Михайло Дашкевич у архітектурних формах між модерном і конструктивізмом. У плані споруда має символічну форму літери "С" – від "слово".

Свого часу там мешкали: Володимир Сосюра, Микола Куліш, Павло Тичина, Іван Багряний, Олесь Досвітній, Майк Йогансен, яких репресувала радянська влада.

Будинок був кооперативний, зводили його спеціально для українських письменників та інших діячів культури. Він складався з 64 просторих, світлих квартир, а також їдальні й солярію, мав обслуговуючий персонал.

Хвильового звинуватили у національному ухилі, потуранню буржуазним націоналістам. Він спокутує гріхи публічними каяттями, але робить свою справу – гуртує навколо себе однодумців і доводить, що вчитися слід у Європи, а не у Росії.

заарештовують його близького приятеля Михайла Ялового. Хвильовий розуміє: невдовзі так буде з ним. 

"Сьогодні 13-те. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число?" , – написав він у передсмертній записці. 13.05.1933

 Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920–1930-х років. Твори та ім'я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування.

У 1934 році, репресій зазнали 97 із 193 членів Спілки письменниківВ України. Були заарештовані і згодом розстріляні Г. Косинка, Д. Фальківський, К.Буревій, М. Зеров, Л.Гомін

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму сталс 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення розстріляний всесвітньс відомий актор і режисер, народний артист УРСР Лесь Курбас. У списку розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Маркс Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, була страчено понад 100 осіб .представників української інтелігенції -цвіту української нації.

У тридцяті роки була також знищена і велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади, і таким чином належать до покоління діячів початку ХХ століття, а не 1920-30-тих років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші.

Представники інтелігенції, що належать до «розстріляного відродження», умовно поділяються на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій. 

Першу групу 

Становлять письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство перебуваючи за півкроку від арешту. Незважаючи на те, що більшість з них були реабілітовані ще B кінці 1950-тих років, їхній мистецький чи науковий доробок, заборонявсь в СРСР й надалі. 

Частині переслідуваних репресованих й представників української-радянської інтелігенції, вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах і концтаборах. Причому декому з них вдалося навіть втікати з концтаборів (Іван Багряний). Відбувши свій строк Остап Вишня став слухняним співцем сталінсього режиму, а Борис Антоненко-Давидович, якого звільнили лише після реабілітації у 1957 році, до кінця життя залишався в опозиції до радянського режиму

Третю умовну групу складають ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був він був також засуджений радянською владою. Творчість таких осіб теж заборонялась й замовчувалась, твори вилучались зі сховищ і знищувались. Переважна більшість цих осіб померла до ще розгортання масових репресій (Леонід Чернов, Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко), дехто врятувався завдяки тому, що відійшов від активної діяльності, як наприклад Марія Галич, дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен)

До четвертої групи належать митці «доби розстріляного відродження». Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж у більшості випадків зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших, створені в цей час, та в подальшому, не умають високої художної вартості, Фіндивідуальності форм і стилів, та є иповими зразками соцреалістичного пропагандистського мистецтва.

Вишню мали розстріляти, але його врятував випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно деокупованому Києві.

Помер від чергового серцевого нападу  28 вересня 1956 року

У деяких квартирах арешти відбувалися багаторазово.. Багато кого розстріляно. Арештовували не лише членів кооперативу «Слово», у багатьох письменників із периферії час від часу виникали потреби відвідати столицю, тож, приїжджаючи до Харкова, вони зупинялися у друзів зі «Слова».

Сумним і трагічним прикладом є квартира № 54, господар якої Василь Вражливий відзначався надзвичайною гостинністю. Першим його заарештованим гостем був Іван Багряний. 

Згодом Василь Вражливий дав прихисток цілій родині: 1932 року з Польщі до Радянської України переїхала велика сім'я Антіна Крушельницького. Голову родини було арештовано разом із синами Тарасом та Іваном 6.11.1934 року. 

Про нього я згадую з надзвичайною теплотою, бо це був найкращий приятель тата і незрадним залишився до кінця, не зважаючи на пропозиції з боку партії від нього відпекатись. Курбаса можна було бачити в „Слові” або пізно вночі, коли повертався з театру, або рано, коли йшов на проби. Ходив задуманий, з невідлучним ціпком у руці, сяючи сивою головою, яка надзвичайно контрастувала з молодим, вродливим обличчям.

Володимир Куліш

Курбас був розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох

«Будинок „Слово“: Нескінчений роман» 

український повнометражний художній фільм режисера Тараса Томенка — драматична історія українських письменників, яких зібрали в одному будинку під одним дахом, щоб змусити їх працювати в ім'я системи. Історія про те, як комуністичний рай перетворюється на комуністичне пекло.

СЮЖЕТ

1927 року у Харкові за наказом Сталіна збудовано особливий будинок. Тут оселилися кращі українські митці — поети, письменники, художники та режисери. Сама лише можливість жити тут вже була для тогочасних творців визнанням. Якось у будинку з'являється новенький. Він працює коректором преси та понад усе мріє влитися в когорту провідних письменників. Аби оселитися тут йому дійсно знадобився талант — талант підслуховувати та переповідати все почуте агенту НКВС

МУР — український гурт, створений у 2022 році. 

За текстами альбому «Ти [Романтика]» та спеціально написаним сценарієм було поставлено перший в Україні історичний реп-мюзикл з однойменною назвою. Твір присвячений темі «Розстріляного Відродження» та життю тогочасних митців у харківському будинку «Слово». 

Музиканти з МУР називають свій альбом мюзиклом про письменників і закликають слухати його послідовно як суцільну історію: "17 різних композицій – всі треки зв’язані між собою сюжетом, переходять один в одного і дають можливість слухачу "на власні вуха" стати свідком історичних подій". 

"Альбом починається треком "Ще до того як колись". У ньому йде зачин – про зраду Павла Тичини. Далі в хронологічній послідовності – події від 1918 року до 1937-го. Усі треки пов’язані один з одним, їх не варто слухати окремо. Наприклад, ми проводимо слухача спочатку новиною, що в Харкові створили будинок “Слово”, потім – репресії, далі – історія про Тичину з його віршем", – коментує автор текстів та ідеї створення альбому Олександр Хоменко.

Про гурт МУР

МУР – український гурт, що виник після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. До його складу входять: Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродакшн) і Микола Шмундир (речитатив, піар).

Гурт взяв собі за мету створювати пісні на вірші українських поетів та письменників. Крім того, вони створюють документальні відео про історію української літератури та музики: про пісню "Щедрик", Тичину, Багряного, Стуса й Симоненка.

Влітку 2022 року гурт дав свій перший сольний концерт і випустив свій перший альбом МYR vol.1. Він складався з восьми композицій на вірші українських письменників, але з сучасним звуком та аранжуванням.

Назва гурту МУР апелює до вірша Василя Стуса "Що ти сказав?", де є такий рядок: "...Я – ворог твій – тобі мурую мур Імперії".  А також співзвучна з організацією "Мистецький український рух". Її створили українські письменники, які після Другої світової проживали в таборах для переміщених у німецькій еміграції в 40 роки 20-го століття. До тодішнього МУРу входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький, Іван Майстренко та Юрій Шевельов (Шерех)

2024 року випустили пісню " Спочатку було Слово" 

https://youtu.be/O0wlMCoAQNQ?si=uWk4M1keCeTEh8Tu