Мужність долає все

Мужність – страж і опора всіх інших чеснот, і той, хто позбавлений мужності, навряд чи може бути твердим у виконанні боргу і виявити всі якості істинно гідної людини.

В різні епохи людського співіснування мужності надавали різного значення. Так в епоху античності мужність розглядалася як одна з чотирьох головних чеснот (разом з поміркованістю, мудрістю і справедливістю).

На думку Аристотеля мужність - це подолання страху смерті і готовність оплатити доброчесність поведінки ризиком власного життя: «Хто осмислено спрямовується заради добра в небезпеку і не боїться її, той мужній, і в цьому мужність». За Аристотелем, мужність - це єдино гідний спосіб поведінки в бою; чого і сталося уявлення про нього як про специфічно людських чеснот (грец. ἀνδρεία, як і в російській мові, є спільнокореневим зі словом «чоловік»).

Мужність використовувалося як етичне обґрунтування існування аристократичних станів через військову діяльність; у Платона мужність - це чеснота класу вартою. У римлян мужність (лат. virtus) є синонімом не тільки військової доблесті, але і чесноти взагалі.Мужність залишилося основною чеснотою середньовічного лицарства, безпосередньо пов'язаної з честю.

Герої наділені чаклунською силою, спілкуються з богами, духами, (герой — втілення найкращих рис народного характеру він вирізнявся надзвичайною силою, хоробрістю, боровся за незалежність рідної землі та свого народу Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися головним задля виконання свого обов’язку. Коли ж гинув, то за ним залишалася моральна перемога. Його образ розкривався через вчинки. Образ героя наділений богатирськими рисами і створюється за принципом узагальнення, а не індивідуалізації. Типовим було соціальне походження і статус героя—рівень знатності та заможності. Герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну. Він і його подвиги завжди були в центрі розповіді про минулі події.