Хвороби сичуга. Запалення та зміщення сичуга.

Зміщення сичуга

Dislocacio abomasi

Загальна інформація

Зміщення сичуга (Dislocacio abomasi) характеризується здуттям і зміщенням сичуга вліво (80% усіх випадків; Dislocacio abomasi sinis­tra) або вправо (Dislocacio abomasi dextrd). За лівобічного зміщення сичуг розміщується каудо-дорсально між рубцем і лівою черевною стінкою, за правобічного — між правою черевною стінкою та кишеч­ником. Зміщення сичуга вправо часто ускладнюється скручуванням органа і тому перебігає тяжче. Зміщення сичуга спостерігають здебільшого у великої рогатої ху­доби, рідко — у овець та кіз. Переважно хворіють високопродуктивні корови молочних порід віком старше п'яти років у зимово-весняний період. Лівобічне зміщення сичуга відмічають частіше (65% і більше) протягом чотирьох тижнів після отелення, значно рідше (15%) — за три тижні до нього.

Етіологія

Основною причиною хвороби є порушення режиму го­дівлі та структури раціону, коли в ньому збільшена частка концентро­ваних і зменшена кількість грубих кормів. Високопродуктивним коро­вам концкорми слід згодовувати 5—6 разів на добу. Недотримання цього правила спричиняє посилене газоутворення й зміщення сичуга. Хвороба також виникає вторинно і може бути наслідком гіпотонії та атонії передшлунків, абомазиту, ацидозу й алкалозу рубця, кетозу, гепатодистрофії та ендометриту.

Патогенез

Зміщення сичуга, особливо в поєднанні зі скручуван­ням, призводить до порушення травлення й евакуації по травному каналу вмісту, його загнивання та утворення великої кількості токсич­них продуктів — аміаку, біогенних амінів, метану, які всмоктуються й спричиняють швидку інтоксикацію організму, розвиток дистрофічних процесів у печінці, міокарді, нирках і порушення функцій нервової та інших систем.

Симптоми

Зміщення сичуга вліво і вправо (без скручування) ха­рактеризується пригніченням загального стану, погіршенням апетиту, зниженням молочної продуктивності та поступовим схудненням тва­рини. При зміщенні сичуга вправо можуть виникати коліки (поза "спостерігача", биття тазовими кінцівками по череву), тремор м'язів. Шкіра сухувата, очні яблука злегка западають в орбіті, що поясню­ється зневодненням організму. Кон'юнктива блідо-рожева, інколи жовтянична. Температура тіла в межах норми, у деяких тварин спостерігають незначне її підвищення. Частота пульсу при зміщенні сичуга вліво може зменшуватися (це відбувається внаслідок реф­лекторного подразнення вагуса) або збільшуватися; при зміщенні сичуга вправо часто виявляють тахікардію (до 100 ударів серця за 1 хв і більше). Апетит погіршується, особливо поїдання концентрованих кормів. Виникає гіпотонія передшлунків. Відмічають випинання в ділянці ос­танніх трьох міжреберних проміжків і навіть краніального краю голод­них ямок. Важливі результати одержують при аускультації з одночас­ною перкусією. За лівобічного зміщення перкусію проводять від лівої голодної ямки вперед і вниз у напрямку серця в останніх трьох між­реберних проміжках, за правобічного — справа в останніх трьох між­реберних проміжках. Чіткіі, дзвінкі металеві звуки вислухуються, якщо навколо прикладеного фонендоскопа стукати кінчиками пальців. У місці, де змістився сичуг, вислуховують звуки "падаючої краплі" та плескоту рідини. Останні краще чути, якщо одночасно проводять по-штовхову пальпацію у нижній ділянці черева. Внутрішньою паль­пацією при лівобічному зміщенні сичуга можна виявити зміну роз­міщення рубця, який займає майже центральне положення, а при правобічному — задня напружена частина сичуга, наповнена газами, пальпується в правій клубовій ділянці. Дефекація рідка, калові маси пастоподібної консистенції, темно-зеленого кольору. Зміщення сичуга вправо зі скручуванням його на 90° характери­зується гострим, а понад 180° — надгострим перебігом. Загальний стан пригнічений, апетит відсутній. Відмічають тахікардію (100—140) ударів серця за 1 хв), тони серця посилені, стукаючі. Дихання часте, поверхневе, спостерігають змішану задишку. Виражений синдром ко-лік. Внаслідок інтоксикації знижується чутливість, тварина залежу­ється і настає коматозний стан.

Діагноз

Діагноз ставлять за результатами поштовхової пальпації, перкусії та аускультації у місці зміщення сичуга. Такі дослідження необхідно проводити у кожної високопродуктивної корови, в якої виявляють гіпо- чи атонію передшлунків.

Лікування

При консервативному лікуванні призначають 24 —48-годинну голодну дієту. Якщо сичуг зміщений уліво, корову кладуть на правий бік, перекидають на спину, розгойдують вліво-вправо і не мають. За іншого методу лікування тварину після повалення на спину злегка нахиляють у правий бік і в такому положенні лікар ветеринар­ної медицини дуже натискує на сичуг у лівому підребер'ї в напрямку До пупка. Результати лікування перевіряють за допомогою описаних вище методів. При консервативному лікуванні зміщення сичуга вправо тварину кладуть на спину і лікар ветеринарної медицини через пряму кишку виправляє положення сичуга або, сильно натискуючи обома руками на черевну стінку в ділянці здуття, спрямовує сичуг у напрямку його анатомічного розміщення. Після консервативного лікування тварині дають препарати, що нормалізують перистальтику передшлунків і травлення. Позитив­ний ефект при такому методі можливий лише на початку розвитку зміщення сичуга без скручування. Видужує близько 20% корів, у решти виникає рецидив. Щоб запобігти цьому, сичуг можна фік­сувати до черевної стінки. Корову тривають у положенні на спині, сичуг зміщують до вентральної черевної стінки й голкою (завдовжки 18 см) пришивають його до цієї стінки. Шви знімають через два тижні. Оперативне лікування тварин із зміщенням сичуга є нині основним методом (див. розділ "Хірургічні хвороби"). У післяопераційний пе­ріод тварині дають сіно та корми, які вона охоче поїдає. Через зонд вводять 3—5 л вмісту рубця здорової корови і препарати, що по­ліпшують травлення. При кетонурії чи кетонолактії та порушенні функціонального стану печінки внутрішньовенно застосовують 150— 200 мл 20%-го розчину глюкози з підшкірною ін'єкцією інсуліну — 100—150 ОД на день. Усередину дають глюкопластичні препарати: натрію пропіонат чи пропіленгліколь по 100—200 г на корову два рази на добу. Використовують ліпотропні препарати й гепатопротектори. При зміщенні сичуга вправо додатково внутрішньовенно вводять 10%-й розчин натрію хлориду (400—500 мл), усередину дають 50—100 г кухонної солі з 5—10 л води.

Профілактика

Раціони балансують за основними поживними ре­човинами залежно від фізіологічної потреби. У структурі раціону ви­сокопродуктивних корів грубих кормів мас бути 18—20%. Дотри­муються режиму годівлі — концкорми дають 5—6 разів на добу.

Абомазит

Загальна інформація

Запалення сичуга альтеративним запаленням слизрвонйюлонки та інших тканин. Стінки сичуга з порушенням його секреторної, евакуаторної, екскреторної та інших функцій. Абомазит бува серозним, катаральним, геморагіч­ним, ерозивним і виразковим, зауперебігом — гострим та хронічним, за походженням — первинним і вторинним. Захворювання частіше зустрічається у молодняку, рідша— в дорослих тварин.

Етіологія

Основними причинами первинного абомазиту у молод­няку молочного періоду вирощування є порушення гігієнічних умов випоювання молозива та молоку що призводить до розвитку умовно патогенної мікрофлори, а також наявність у молозиві й молоці різних токсичних сполук. У телят старшого віку і дорослих тварин захворю­вання виникає при згодовуванні недоброякісних кормів, раптовому переході від одного типу годівлі або раціону на інший, зміні режиму годівлі, водному голодуванні, травмах сичуга сторонніми тілами. За­палення сичуга також буває при деяких інфекційних (вірусних, бак­теріальних) та інвазійних хворобах, токсикозі пестицидами, мінераль­ними добривами, отруйними рослинами; вторинний абомазит — при дистоніях передшлунків, ентеритах, захворюваннях печінки, нервової та інших систем організму, дії на організм різних стресових факторів.

Патогенез

Запальні процеси; спричиняють зміни секреторної й моторної функцій сичуга. При цьому гальмуються активність пепсину і перетравна здатність сичужного соку, що зумовлює порушення трав­лення в сичузі та евакуації його вмісту в кишечник, розвиток дисбактеріозу, дистрофічних процесів у слизовій оболонці сичуга і печінці та інтоксикацію організму.

Симптоми

При гострому перебігу погіршується апетит і поси­люється спрага, в калі виявляють велику кількість слизу й неперетрав-лених частинок корму. Температура тіла, пульс і дихання — у межах фізіологічних коливань. Відмічають болісність при пальпації в ділянці сичуга. У дорослих тварин загальний стан пригнічений, знижується продуктивність, зменшується частота жуйки і скорочень рубця, пе­ріодично виникає тимпанія рубця. При аускультації виявляють по­силену перистальтику сичуга. За розвитку метеоризму спостері­гається незначна брадикардія, у ділянці сичуга — звук падаючої краплі.Підгострий та хронічний перебіг катарального абомазиту супро­воджується схудненням тварини, молодняк затримується в рості й розвитку, виявляють анемію слизових оболонок. Геморагічний абома­зит перебігає гостро з підвищеною температурою тіла, дистонією пе­редшлунків, проносом.

Діагноз

Діагнозставлять за клінічними ознаками. Диференціюють інфек­ційні та інвазійні хвороби.

Диференційний діагноз

Гострий абомазит, який виникає внаслідок порушення годівлі чи захворювань передшлунків, при своєчасному лікуванні за причийений отруєнням, геморагічним запаленням формі. Прогноз при цьому обережний або несприятливий.

Лікування

Молодняку при діареях призначають слизові відвари, молоко, норму якого в перший день зменшують на третину, замі­нюючи його ізотонічним розчином натрію хлориду з глюкозою. Дають також штучний чи натуральний шлунковий сік у дозі відповідно 50— 100 або 30 мл 2—3 рази на добу перед годівлею, ферментні препарати протеолітичної й амілолітичної дії. Застосовують настої та відвари лікарських рослин (кропива дводомна, звіробій, полин, подорожник, кінський щавель, ромашка тощо), екстракт часнику і цибулі. При тяжкому перебігу хвороби обмежують даванку грубих кормів, призначають слизові відвари, проносні та протибродильні засоби. Промивають рубець теплою водою або 2%-м розчином натрію гідро­карбонату. Після цього всередину дають натрію чи магнію сульфат у 7%-му розчині в слизовому відварі (300—600 г), настій чемериці. Підшкірно вводять 0,1%-й розчин карбахоліну (1—3 мл) або пілокар­піну гідрохлориду (0,1—0,4 г), внутрішньовенно — 10%-й розчин натрію хлориду по 250 мл дорослим тваринам. При інтоксикації організму призначають внутрішньовенно 20%-й розчин глюкози (30—150 г) чи гексаметилентетрамін (5—20 г), гемо-дез крапельним методом (300—800, а дрібним жуйним 50—100 мл). При дегідратації організму вводять внутрішньовенно ізотонічний роз­чин натрію хлориду, розчини Рінгера, Рінгера—Локка в дозах: телятам —400', дрібним жуйним — 100—200 мл. З метою боротьби з дисбактеріозом застосовують пробіотики.

Профілактика

Дотримуються режиму годівлі, якості кормів і во­ди, гігієни та санітарії при випоюванні молока. Вилучають із раціону телят прокисле збиране молоко. Змінюють раціони поступово. З про­філактичною метою випоюють пробіотики (АБК, ПАБК та інші пре­парати).