Початок навчального року — це новий етап у житті дитини та її батьків. Шкільне життя вимагає від дітей не лише зосередженості на навчанні, але й адаптації до нових умов і обов’язків. Батькам важливо допомогти своїм дітям у цей час, забезпечивши їм емоційну підтримку та створивши сприятливі умови для навчання. Нижче наведені поради допоможуть вам краще організувати шкільні будні дитини та сприяти її особистісному зростанню.

Ранкові ритуали та підготовка до школи

1. Щоб уникнути ранкових стресів, будіть її лагідно, з усмішкою та теплими словами.

2. Не підганяйте дитину, а краще заздалегідь плануйте час, щоб усе встигати. Це ваша відповідальність.

3. Важливо, щоб дитина снідала щоранку. Це забезпечить їй енергію для шкільного дня і допоможе запобігти проблемам зі шлунком.

4. Допоможіть дитині зібрати портфель напередодні ввечері, щоб не поспішати вранці. Перевірте, чи взяла вона всі необхідні речі.

5. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів і скажіть кілька теплих слів для мотивації.

Емоційна підтримка та спілкування

6. Після закінчення занять дайте дитині можливість відпочити та поспілкуватися. Під час обіду можна обговорити її день і зняти напругу.

7. Підтримуйте позитивне ставлення до навчання. Замість питання «Що сьогодні було в школі?», краще запитати: «Що нового ти сьогодні дізнався?».

8. Якщо вчитель має зауваження, обговорюйте це без присутності дитини. Після розмови з учителем говоріть із дитиною спокійно.

9. Приділяйте дитині увагу щодня. Навіть 30 хвилин спілкування допоможуть зберегти довіру та емоційний зв’язок.

10. Завжди пам'ятайте: дитина повинна відчувати вашу підтримку і любов. Хваліть її за зусилля та допомагайте долати труднощі.

Навчальні звички та режим дня

11. Першокласник повинен мати чіткий режим дня. Привчіть дитину лягати спати в один і той же час. Для здорового розвитку вона повинна спати 10-11 годин.

12. Якщо дитина не встигла доробити завдання в школі, забезпечте виконання завдань до того, як дитина буде займатися іншими справами, наприклад, дивитися телевізор.

13. Навчання — це важка робота. Підтримуйте дитину в її бажанні досягати успіхів, заохочуйте і хваліть за навіть найменші досягнення.

14. Пояснюйте дитині важливість шкільних правил і допомагайте їх дотримуватися. Разом складіть розпорядок дня.

Підтримка під час труднощів

15. Якщо вас турбують поведінка дитини або її навчальні успіхи, зверніться до вчителя або шкільного психолога.

16. Не порівнюйте дитину з іншими, це може знизити її самооцінку. Навпаки, хваліть за зусилля, навіть якщо результат поки не ідеальний.

17. Уникайте суворих заборон або умовних обіцянок («Якщо будеш добре вчитися, то…»), адже це може створити напружену атмосферу у ваших стосунках.

18. Зберігайте єдність у сімейному підході до виховання. Всі дорослі повинні мати спільну позицію щодо виховання дитини, щоб уникнути непорозумінь.

19. Слідкуйте за станом здоров'я дитини. Часті головні болі чи втома можуть бути ознаками перевантаження або стресу.

Повага до вчителя

20. Пам'ятайте, що для дитини вчитель — авторитетна людина. Поважайте думку дитини про її вчителя і підтримуйте її у шкільних починаннях.

Гра та відпочинок

21. Навчання не повинно позбавляти дитину часу на ігри. Навіть у першокласника повинно залишатися достатньо часу для відпочинку і розваг.

22. Зустрічайте дитину після школи спокійно. Дайте їй можливість відпочити, перш ніж задавати багато запитань про шкільний день.

Любов та підтримка

23. Вірте в унікальність та неповторність вашої дитини. Кожна дитина особлива, тому не вимагайте від неї реалізації ваших мрій чи досягнення поставлених вами цілей. Дозвольте їй самій обирати свій шлях у житті.

24. Дозвольте дитині бути самою собою, зі своїми недоліками та сильними сторонами. Підтримуйте її впевненість, орієнтуючись на її сильні якості.

25. Не бійтеся показувати дитині свою любов і підтримку. Дайте зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

26. Ваша любов не повинна перетворюватися на вседозволеність. Встановіть чіткі межі та правила, яких дитина повинна дотримуватися. Водночас дозвольте їй свободу дій у цих межах.

27. Намагайтеся впливати на дитину проханнями, а не покараннями. У випадку непослуху, переконайтеся, що ваше прохання відповідає її віковим можливостям. Тільки тоді, коли дитина відверто демонструє непокору, ви можете замислитись про покарання. Однак пам’ятайте, що фізичні покарання мають негативні наслідки, тому їх треба уникати.

Шлях до шкільних успіхів – це спільна подорож батьків та дітей. Ваша любов, терпіння та увага – найважливіші чинники, які допоможуть дитині адаптуватися до нових викликів і зберегти інтерес до навчання. Пам’ятайте, що кожна дитина індивідуальна, і її успіхи залежать не лише від оцінок, але й від емоційного комфорту. Створюйте вдома атмосферу підтримки, відкритості та розуміння, адже саме завдяки вашій турботі дитина почуватиметься впевненою у своїх силах і готовою до нових звершень.

Будьте надійною опорою на цьому шляху — разом ви подолаєте будь-які труднощі!

#поради психолога

Перехід до п’ятого класу – це важливий етап у шкільному житті вашої дитини. Учні стикаються з новими викликами, адже шкільне життя стає інтенсивнішим, а вимоги – складнішими. У цей час дитині як ніколи потрібна підтримка батьків. Нижче наведені поради допоможуть вам створити сприятливі умови для адаптації вашого п'ятикласника до нових реалій навчання. 

1. Створюйте комфортний ритм дня

• Чи плануєте ви час для відпочинку та збирання дитини до школи, щоб уникнути ранкової метушні?

• Важливо забезпечити дитині режим дня, щоб навчальний процес не ставав причиною стресу. Визначте час для пробудження, сніданку та зборів до школи. Постійний розпорядок допоможе дитині краще планувати свій день.

2. Підтримуйте збалансоване харчування

• Чи ваш п’ятикласник завжди встигає поснідати перед школою?

• Не забувайте привчати дитину до корисного сніданку, адже це сприяє її енергії та концентрації протягом дня. Ранковий прийом їжі допоможе зберегти здоров'я та витривалість.

3. Підтримуйте організованість

• Як часто ви перевіряєте, чи дитина підготувалася до школи заздалегідь?

• Заохочуйте дитину до підготовки речей до школи ввечері. Допоможіть їй скласти портфель та перевірте, чи все необхідне готове. Це зменшить стрес зранку і навчить відповідальності.

4. Заохочуйте до обговорень

• Як часто ви питаєте свою дитину про те, що вона вивчила в школі?

• Замість того, щоб запитувати про оцінки, спробуйте дізнатися, що нового дитина дізналася за день, які уроки чи події запам'яталися їй найбільше. Це сприятиме відкритій комунікації і не зосереджуватиме увагу лише на результатах.

5. Забезпечте час для відпочинку

• Чи має ваша дитина можливість розслабитися після школи перед виконанням домашніх завдань?

• Після шкільних занять дайте дитині можливість відпочити та розслабитися. Нехай обід буде тим моментом, коли вона зможе поділитися своїми враженнями та скинути напругу.

6. Уникайте критики у присутності дитини

• Чи ви обговорюєте зауваження вчителів окремо від дитини?

• Якщо вчитель звертає увагу на проблеми у поведінці чи навчанні, спочатку обговоріть це без присутності дитини. Важливо не робити з цього трагедії, а знайти конструктивний підхід.

7. Регулюйте час перед екраном

• Чи є у вашій родині правила щодо використання ґаджетів та телевізора?

• Домовтеся з дитиною, що телевізор, планшет чи комп'ютер – це винагорода після виконання домашніх завдань. Обмежте час перегляду, щоб дитина могла сконцентруватися на важливих справах.

8. Заохочуйте здоровий сон

• Як ви стежите за тим, щоб дитина лягала спати вчасно?

• Сон для п'ятикласника дуже важливий, адже відпочинок сприяє кращій концентрації та знижує рівень втоми. Дотримуйтесь постійного часу для сну і відпочинку, щоб дитина відчувала себе бадьорою.

9. Показуйте свою любов та повагу

• Як часто ви хвалите свою дитину за її досягнення, навіть невеликі?

• Ваша підтримка та любов важливі для дитини. Демонструйте, що її недоліки та помилки не зменшують вашої любові. Заохочуйте її до розвитку, не забуваючи про похвалу навіть за невеликі досягнення.

10. Створюйте правила, яких дотримуєтеся

• Чи має ваша дитина чітко визначені правила та межі?

• Встановлюйте чіткі правила та межі, щоб дитина розуміла, де починається і закінчується її свобода. Проте не перевантажуйте її обмеженнями – лише основні правила повинні діяти, аби дитина могла діяти самостійно в їх межах.

Адаптація до п'ятого класу може бути викликом як для учнів, так і для батьків. Ваша підтримка, терпіння та вміння слухати відіграють важливу роль у тому, як ваша дитина впорається з цим новим етапом життя. 

Створюйте тепле, довірливе середовище, і ваш п'ятикласник швидше подолає труднощі та розкриє свій потенціал.

#поради психолога

Жіночий Ветеранський Рух дав поради, як допомогти дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій.

Публікуємо ці поради повністю:

1. Не ігноруйте й не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

2. Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3. Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4. Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5. У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6. Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7. У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8. Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9. Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Найважливіше: будьте спокійні й разом із близькими, вірте в нашу армію!

Панічна атака — це сильне відчуття страху та тривоги, яке може охопити нас досить раптово та зазвичай супроводжується інтенсивними фізичними симптомами, такими як запаморочення, задишка та прискорене серцебиття. Напади часто відбуваються, коли людей щось непокоїть або вони пережили складний чи стресовий досвід.

Багато дітей під час нападу відчувають жах, ніби ось-ось станеться щось погане. Ці відчуття можуть виникати навіть тоді, коли реальної небезпеки немає.

Що викликає панічні атаки?

Не завжди зрозуміло, що викликає панічні атаки в дітей чи дорослих. Відомо, що їх може спричинити тривожність із приводу чогось або проживання важких чи стресових ситуацій. Серед них:

• тривога, викликана складнощами вдома чи у школі;

• стрес через такі речі, як іспити, дружба чи стосунки;

• смерть близької людини;

• страх, викликаний жорстоким поводженням або зневагою;

• насильство.

Панічні атаки в дітей і підлітків

Панічні атаки часто починаються в підлітковому віці, хоча можуть виникати в дитинстві. Напади можуть спричиняти сильне занепокоєння, а також впливати на настрій та інші аспекти  діяльності дитини.

Деякі діти починають уникати ситуацій, у яких вони бояться нападу паніки. Підлітки можуть вживати алкоголь або наркотики, щоб зменшити тривожність. Якщо панічні атаки не розпізнати та не лікувати, вони можуть спричинити майбутні ускладнення, такі як важка депресія та суїцидальна поведінка.

За умови вчасної діагностики панічні атаки в дітей зазвичай добре лікуються.

Ознаки та симптоми панічних атак

Під час панічної атаки дитина може відчувати втрату контролю над тим, що відбувається навколо, бути наляканою відчуттям небезпеки. Їй навіть може здаватися, що вона помирає. Наш організм може по-різному реагувати на панічні атаки. Серед цих реакцій:

• задишка, прискорене або ускладнене дихання;

• запаморочення або відчуття непритомності;

• світло здається яскравішим та інтенсивнішим;

• прискорене серцебиття та стиснення у грудях;

• потовиділення більше звичайного;

• тремтіння кінцівок та хиткість у ногах;

• сльози, незмога перестати плакати;

• відчуття, ніби людина «застрягла» та не може рухатися;

• спазми у шлунку або нудота.

Як допомогти дитині впоратися?

Перший крок до подолання панічної атаки — дізнатися, що її спричинило. Запитайте в дитини, як вона почувається та що викликало в неї тривогу чи стрес. Чи змушують її панікувати певні ситуації або місця? Розуміння цього допоможе дитині подумати про те, як вона може з цим упоратися.

Під час панічної атаки дитина може відчувати, що втрачає контроль. Ось що ви можете зробити, щоб повернути його та допомогти дитині «заземлитися».

1. Прийміть ситуацію. Іноді здається, що легше просто уникати ситуації чи місця, які змушують нас панікувати. Це природно. Однак уникнення може посилити тривогу. Мета полягає не в уникненні ситуацій, а в тому, щоб дитина навчилася справлятися з тим, як вона себе в них почуває.

2. Згадайте алфавіт. Попросіть дитину назвати щось на кожну літеру алфавіту. Це можуть бути тварини, імена, місця, їжа тощо. Така вправа залучить іншу частину мозку дитини та відверне увагу від страху та тривоги.

3. Зосередьтеся на диханні. Черевне дихання дуже заспокоює й допомагає кисню проникати в легені. Ось проста техніка, яка складається з трьох кроків:

• Крок 1. Покладіть руку на живіт.

• Крок 2.Зробіть п’ять глибоких вдихів (п’ять секунд на вдих і п’ять секунд на видих; вдих через ніс і видих через рот).

• Крок 3. Поясніть дитині, що коли вона вдихає, то м’яко надуває свій животик, як повітряну кульку, а коли видихає, повітря ніби повільно виходить із кульки.

4. Знайдіть безпечні місця. Якщо дитина відчуває паніку, скеруйте її до пошуку місця, де вона зможе спокійно дихати та думати. Це може бути знайомий їй фізичний простір, наприклад, ваш дім чи її кімната. Або уявне місце, де вона відчуває спокій, наприклад, улюблений куточок парку чи біля моря.

5. Допоможіть дитині скористатися органами чуття. Наші органи чуття є потужними інструментами, які допомагають впоратися з панікою, тривогою та стресом. Ось простий спосіб заохотити дитину використовувати їх. Попросіть її сісти зручно, повільно вдихнути та видихнути. Після цього попросіть її назвати декілька речей, які не викликають тривоги: чотири речі, які вона може бачити, три речі, які можна почути, дві речі, які можна понюхати, та одну річ, яку можна спробувати на смак.

Коли звертатися по професійну допомогу?

У важких випадках панічних атак дитина або підліток може боятися вийти з дому. Якщо ви помітили, що в дитини симптоми панічних атак тривалі, настав час звернутися по допомогу до фахівця.

Спочатку дітей або підлітків з симптомами панічних атак повинен обстежити сімейний лікар або педіатр. Якщо причиною симптомів не є якесь фізичне захворювання чи стан, дитину скерують на консультацію до дитячого та підліткового психіатра.

Зазвичай напади паніки можна зупинити за допомогою лікування. Терапія на ранніх стадіях може запобігти серйозним ускладненням.

Джерело: UNICEF

Якщо ви помітили, що ваша дитина підліткового віку часто має втомлений вигляд, не хвилюйтеся занадто — ця проблема поширена. Кожен третій підліток говорить, що часто відчуває втому та виснаження навіть після неінтенсивної активності. Проте в дітей такі симптоми впливають не лише на їхню здатність відвідувати уроки, займатися громадською діяльністю чи іншими рутинними справами. Втома та виснаження можуть погіршити успішність у школі, призводити до проблем із зайвою вагою та навіть суттєво підвищувати ризик потрапляння в автомобільні аварії. 

Утім, є і гарна новина: більшість підлітків можуть позбутися відчуття втоми, змінивши спосіб життя, зокрема звички, пов’язані зі сном. Майже кожен четвертий підліток спить менше як 6 годин на добу замість рекомендованих 8–10 годин. Водночас деякі відчувають втому навіть попри гарну якість сну і нормальну його тривалість.  

Це може бути пов'язано з їхнім харчуванням, стресом або станом здоров'я. 

Чому підлітки не достатньо сплять?

Науковці суголосні в тому, що підлітки потребують у середньому від 8 до 10 годин сну на добу. Дослідження переконують, що якщо їм дозволять спати скільки завгодно, вони спатимуть понад дев'ять годин. Однак небагато дітей цього віку дотримуються цієї норми. 

Значною мірою це пов'язано з тим, що з віком біологічні ритми сну змінюються. В менших дітей потреба у сні швидко зростає протягом дня, тобто вони раніше готові лягати спати. Та коли дитина досягає підліткового віку, цей тиск сну слабшає. Іншими словами, підлітки починають відчувати втому пізніше ввечері.

Разом з тим біологічні ритми, які повідомляють нашому тілу, коли варто лягати спати, а коли прокидатися, також зміщуються на пізніший час. Це природний процес, який спостерігається в багатьох суспільствах. Якщо взяти весь період життя, то вік, у якому ми, найімовірніше, будемо «совами», становить близько 16 років для дівчат і 17 років для хлопців. Після цього наші біологічні ритми починають повільно зміщуватися на більш ранній час.

Як наслідок, у підлітковому віці дитина, яка раніше рано лягала спати й легко засинала, може почати відчувати труднощі з таким режимом. І єдина причина цього стану — біологія. 

Ускладнює ситуацію те, що багато суспільств не пристосовані до таких ритмів сну. День у школі, в університеті, на роботі, як правило, починається рано-вранці, тож підлітки банально не мають змоги виспатися. 

Тож якщо ваша дитина підліткового віку часто жаліється на втому, передусім потрібно попіклуватися про її сон. Оскільки часто немає можливості розпочати день у більш пізній час, корисно буде принаймні налагодити якість сну. Серед найбільш дієвих стратегій розвитку правильних звичок, пов’язаних зі сном, такі: 

• Щодня лягати в один і той самий час. Підліткам може бути важко самостійно виховати цю звичку, тож буде корисно, якщо батьки встановлять час вкладання. Дослідження показали, що підлітки, яким батьки визначають годину відбою, сплять більше, ніж підлітки, чиї батьки цього не роблять.

• Використовувати спальню лише для сну. Повсякденні справи, як-от виконання домашнього завдання, спілкування з друзями, прийоми їжі або перегляд телевізора, мають робитися поза спальнею. Так буде легше асоціювати цю кімнату з розслабленням.

• Гаджети мають залишатися за межами спальні. Як і дорослі, багато підлітків не вимикають цифрові пристрої допізна, а іноді навіть прокидаються серед ночі, щоб перевірити сповіщення. Гаджети мають здатність активізовувати наше тіло й мозок, що заважає спокійно заснути або повернутися до сну. Батьки мають власним прикладом показувати, що гаджетам у спальні не місце.

• Адаптувати внутрішній годинник до навколишнього середовища. Потрібно прокидатися щоранку в один і той самий час і якомога швидше опинятися під дією світла, в ідеалі природного — наприклад, відкривати штори або виходити надвір.

• Не намагатися надолужити сон на вихідних. Хоча ідея відіспатися на вихідних дуже спокуслива, це може справити зворотний ефект, зруйнувавши сон протягом наступного тижня. Щоденне пробудження в один і той самий час, без виключень для вихідних, набагато краще впливатиме на якість і тривалість сну.

• Відмовитися від пристроїв, які сигналізують про час для сну. Окрім телефонів та планшетів, деякі смартпристрої для відстеження сну або навіть годинник можуть спричинити деяку тривожність, нагадуючи, що наш сон потенційно може бути неякісним. В результаті сон справді стає таким. Безсумнівно, слід відмовитися від таких пристроїв людям, які борються з безсонням.

• Зменшувати стрес і перевантаження. Як і дорослі та діти молодшого віку, підлітки, які відчувають тривогу, часто мають більші проблеми зі сном. Важливо відкрито поговорити з ними про те, що їх бентежить. Якщо тригером є щось конкретне, наприклад, напруженість у сім'ї або щільний шкільний розклад, слід звернути на це увагу. Також помічними стануть техніки усвідомленості.

• Фізична активність упродовж дня. Дослідження показали, що підлітки, які займаються щонайменше 20 хвилин активними фізичними вправами принаймні чотири дні на тиждень, мають більше шансів висиплятися, ніж ті, хто цього не робить.

• Відмова від тютюну та алкоголю. Обидві речовини значно впливають на якість сну.

• Зменшити споживання кофеїну. Хоча висновки досліджень впливу кофеїну на сон є неоднозначними, вчені виявили залежність між вживанням кофеїну й вищим ризиком виникнення проблем зі сном у підлітків.  

Для більшості підлітків дотримання цих порад буде достатньо, щоб почуватися більш енергійними й менше втомлюватися. Однак є інші аспекти, повʼязані зі способом життя, які також впливають на бадьорість.

Як дієта впливає на сон у підлітковому віці? 

Харчування є важливим фактором, який впливає на те, наскільки бадьорими ми себе почуваємо.

Наприклад, найпоширенішим дефіцитом мікроелементів у світі є дефіцит заліза. Близько третини населення планети страждає на нестачу цього елемента в організмі, зокрема й мільйони дітей та підлітків.

Залізо допомагає виробляти червоні кров'яні тільця (еритроцити), які переносять кисень по організму. У разі нестачі цього мікроелемента розвивається стан, який має назву залізодефіцитна анемія. Проте дефіцит заліза може бути і без анемії. Але в обох випадках людина, як правило, відчуває слабкість та постійну втому. Дефіцит заліза також негативно впливає на якість сну. Навіть у немовлят він може викликати часті пробудження серед ночі. Крім того, такий стан може значно ускладнювати засинання. 

Дефіцит заліза поширений як серед маленьких дітей, так і серед підлітків. Приблизно 8 зі 100 хлопчиків-підлітків хворіють на залізодефіцитну анемію. Через втрату крові під час менструації дівчата-підлітки ще більш вразливі: близько 15 зі 100 дівчат хворіють на залізодефіцитну анемію. Ще більша кількість підлітків мають дефіцит заліза без анемії.

Серед людей із певних груп та в окремих суспільствах залізодефіцитний стан навіть більш поширений. Оскільки наш організм найкраще засвоює залізо, коли воно надходить з джерел тваринного походження, переважно з м'яса, ті, хто дотримується вегетаріанської та веганської дієти, перебувають у групі особливого ризику.

Залізо — не єдина поживна речовина, необхідна нам для того, щоб відчувати себе енергійними. Дефіцит інших, таких як клітковина, вітаміни групи В, вітамін С, магній і цинк, також пов'язаний із підвищеним рівнем втомлюваності як серед дорослих, так і серед дітей.  

Якщо ви переживаєте, що у вашої дитини підліткового віку може бути дефіцит вітамінів або поживних речовин, зверніться до сімейного лікаря. Фахівець може порекомендувати приймати харчові добавки. Однак часто найкращим способом запобігти дефіциту є правильне харчування. Одне невелике контрольоване дослідження показало, що коли дітей і підлітків, які скаржилися на втому, посадили на дієту з високим вмістом зелених овочів, яловичини, незбираного молока й жирного вершкового масла, вони почали краще спати та відчували себе більш бадьорими протягом дня. Тож дослідники дійшли висновку, що найбільший ефект справили саме зелені овочі, які діти вживали п'ять разів на тиждень. Це можна пояснити високим вмістом у них вітамінів А і С, які допомагають нашому організму засвоювати інші мінерали, зокрема залізо.

Інші харчові звички також можуть впливати на сон. Наприклад, доведено, що сніданок і регулярні прийоми їжі можуть зменшити втому, тоді як споживання фастфуду та цукровмісних продуктів може погіршити якість сну. І навпаки: що більше ми втомлені, то більша ймовірність того, що ми потягнемося до менш поживної або солодкої їжі, а отже, наш стан погіршуватиметься. 

Психічне здоров'я та сон підлітків

Швидкі зміни, які відбуваються у тілі, мозку та житті підлітків, можуть впливати на їхнє ментальне здоровʼя. Це своєю чергою може провокувати ще більше відчуття втоми. 

Дослідження, у якому взяли участь понад 3000 підлітків, показало, що ті діти, які демонстрували більше ознак депресії або тривожності, також частіше заявляли про відчуття втоми. 

Але навіть попри відсутність клінічних симптомів психічних розладів, стрес або перенавантаження можуть спровокувати появу відчуття втоми, а також заважати засинанню.

Між нашим психічним здоров'ям і безсонням є тісний зв'язок. Приблизно кожен третій підліток зізнається, що мав безсоння протягом останніх кількох тижнів, а в кожного двадцятого виявлені клінічні ознаки хронічного безсоння.

Якщо ви вважаєте, що ваша дитина підліткового віку може мати проблеми із психічним здоров'ям або страждати на безсоння, важливо поговорити про це й надати їй необхідну підтримку. У боротьбі із безсонням може допомогти когнітивно-поведінкова терапія або техніки усвідомленості, які здатні змінити наші переконання щодо сну й полегшити розслаблення.

Інші стани здоров'я, які можуть впливати на сон

Однак деяким підліткам, як і деяким дорослим, зміна способу життя, режиму сну та харчування, а також розвʼязання проблем психічного здоровʼя не допомагають побороти відчуття втоми. Однією з причин цього можуть бути стани, повʼязані з розладом сну. 

Розлади сну зустрічаються не надто часто, але все ж таки від них потерпають мільйони підлітків по всьому світові. Найпоширенішим є синдром затримки фаз сну — невідповідність між біологічним годинником організму та навколишнім середовищем, що може ускладнювати засинання та прокидання. Було виявлено, що від нього страждають 7 зі 100 підлітків. Інші стани, які можуть впливати на нашу бадьорість протягом дня (навіть якщо сну було достатньо) — це порушення дихання уві сні, також відоме як обструктивне апное, нарколепсія та синдром неспокійних ніг.

Синдром хронічної втоми — ще один стан, який зумовлює відчуття постійного виснаження у підлітків. Він може тривати шість місяців або довше, суттєво впливати на повсякденне життя. Синдром хронічної втоми часто супроводжується іншими симптомами, як-от головний біль, нездужання або біль у суглобах. Проте це відносно рідкісне явище: синдром вражає лише до 2% підлітків, які повідомляють про швидку втомлюваність. 

Вірусні інфекції також можуть залишати по собі відчуття втоми навіть у разі одужання. Наприклад, при поствірусній втомі організму може не вистачати енергії навіть попри те, що він повністю оговтався від інфекції. Сьогодні про такий тип втоми найчастіше говорять у контексті так званого тривалого COVID-19, проте вона може виникнути після захворювання на будь-яку вірусну хворобу, наприклад, грип. Ще досі достеменно невідомо, що саме викликає втому після перенесеної вірусної інфекції. У більшості підлітків вона проходить сама по собі. Однак якщо після хвороби поствірусна втома триває довше, ніж кілька тижнів, важливо проконсультуватися з лікарем.

Викликати втому можуть й інші інфекції. Наприклад, хвороба Лайма — найпоширеніше у Європі захворювання, спровоковане укусом кліща, — вражає тисячі дітей та підлітків. Оскільки кліщ дуже маленький, а його укус не завжди залишає слідів, це легко не помітити. Проте саме втома та виснаженість є симптомами хвороби Лайма. 

Інші захворювання також можуть мати прояв у відчутті втоми, затьмареності свідомості, поганому самопочутті. Якщо ви допомогли своїй дитині підліткового віку скоригувати звички сну, харчування та потурбувалися про її психічне здоров'я, але вона продовжує скаржитися на втому, обовʼязково проконсультуйтеся з лікарем. 

Джерело: UNICEF

У цей час підлітки активно шукають свою унікальність, прагнуть незалежності та беруть на себе більше відповідальності. Соціальні мережі й мобільні телефони стають важливою частиною їхнього життя, тож вони можуть менше часу проводити з родиною й більше із друзями як онлайн, так і наживо. Це також період значних фізичних змін як у хлопців, так і в дівчат.

Можливі труднощі

У цей віковий етап підлітки можуть стикатися з:

• швидкими фізичними змінами, що викликають занепокоєння щодо зовнішності, ваги чи форми тіла;

• проблемами з харчуванням;

• підвищеною дратівливістю, тривожністю у спілкуванні;

• почуттям смутку, депресивними станами, зниженням самооцінки.

Коли «поганий настрій» — це більше, ніж здається

Проблеми з психічним здоров’ям у підлітків часто поєднуються з ризиковою поведінкою: вживанням алкоголю чи наркотиків, насильством, небезпечними сексуальними стосунками. Саме в цьому віці формуються звички, які можуть зберігатися й у дорослому житті. Тому дуже важливо допомогти підліткам знайти здорові способи піклуватися про себе.

Сила простого запитання: «Як ти?»

Незалежно від того, наскільки близькими є ваші стосунки, дайте підлітку зрозуміти: ви поруч і готові підтримати, якщо буде важко. Важливо, щоб він відчував вашу любов і турботу.

Як почати розмову

• Запитуйте про їхній день, створюючи невимушені ситуації для діалогу, наприклад, під час спільної вечері.

• Ставте відкриті питання, які допоможуть краще зрозуміти їхні думки й почуття:

- «Можеш пояснити, що ти маєш на увазі?»

- «А як ти думаєш, що б ти відчув, якби…»

• Цікавтеся їхньою думкою й діліться своєю — це допоможе краще зрозуміти одне одного.

Якщо є занепокоєння щодо самопошкоджень

Якщо ви підозрюєте, що підліток може шкодити собі, почніть розмову обережно. 

Можна запитати, чи стикався він із подібним серед однолітків:

- «Я чула, що деякі підлітки іноді завдають собі шкоди. Чи говорив хтось із твоїх друзів про таке?»

І завжди нагадуйте:

- «Ти можеш говорити зі мною про будь-що, я завжди вислухаю».

Це допомагає створити відчуття безпеки.

Що може допомогти

• Помічайте і підтримуйте не лише труднощі, а й успіхи. Навіть невеликі досягнення важливі для розвитку впевненості.

• Визнавайте, що світ справді може здаватися непередбачуваним, і показуйте, що розумієте їхні переживання.

• Говоріть про безпеку в інтернеті: кібербулінг, домагання, ризикові контакти. Дайте зрозуміти, що ви поруч, навіть якщо сталася помилка.

• Будьте відкритими щодо власних почуттів. Поділіться, як ви справлялися зі стресом у підлітковому віці.

Чого варто уникати

• Не перебивайте й не закривайте розмову словами «бо так треба». Краще запитайте: «Як я можу допомогти?»

• Не починайте важливі розмови у стані злості. Візьміть паузу, заспокойтеся — і лише тоді повертайтеся до діалогу.

• Уникайте «боротьби за владу». Сварки рідко допомагають, натомість співчуття й розуміння відкривають шлях до довіри.

• Пам’ятайте: усе взаємопов’язано

Підлітки здатні долати труднощі. Випробування — це частина їхнього шляху до дорослості. Теплі стосунки з родиною, підтримка школи й друзів зміцнюють психічне здоров’я та зменшують ризик небезпечної поведінки. Навіть якщо вам іноді здається, що підтримувати їх складно — варто продовжувати. Це інвестиція у їхнє майбутнє.

Переклад українською сторінки UNICEF «Mental health conversation starters: 14–18 years»  

Виховання дітей — це складне завдання, яке вимагає від батьків вміння знайти баланс між любов'ю, дисципліною та розумінням. 

Розглянемо головні помилки виховання, які призводять до дитячих істерик. 

1. Вседозволеність 

Якщо батьки прагнуть задовольнити всі бажання своєї дитини і ні в чому його не обмежують, бачачи в цьому прояв батьківської любові, то, як не дивно, вона не відчуває захисту. Маленька людина не розуміє принципів функціонування світу, вона не відчуває законів і рамок. На незрілу дитячу психіку лягає занадто важка ноша відповідальності за власні бажання, а батьки з власної волі стають лише покірними виконавцями всіх «хочу», навіть швидкоплинних. У такій ситуації дитина неминуче стає нервовою і істеричною.

2. Тотальні обмеження

Батьки, які не готові бачити в своїй дитині окрему особистість, абсолютно позбавляють її природних людських прав: права на думку, бажання і вибір. Варіантів у дитини, що живе в системі жорстких обмежень, небагато: депресія, соматичні хвороби, саботаж або істерики.

3. Відсутність послідовності

Мама або тато в одних і тих самих ситуаціях бувають то розуміючими і терплячими, то - розсердженими і вимогливими. Дитина не розуміє, чому її батьки діють по-різному, і її власний невеликий світ втрачає стабільність.

4. Порушення режиму

Розпорядок дня - це не просто частина дисципліни і мода на планування часу. Чіткий режим - це істотна опора дитячого почуття безпеки. Дитина на цьому прикладі починає інстинктивно засвоювати той факт, що в світі діють певні закони. Відсутність чітких тимчасових рамок сну, прийомів їжі та ігор призводять до фізичного і психічного стресу, у відповідь на який виникають капризи й істерики.

5. Телевізор, комп'ютер і гаджети

Зайняті власними справами батьки часто використовують безконтрольний перегляд мультфільмів та електронні ігри в якості безпрограшного способу зайняти дитину. В результаті занадто тривалого перебування перед телевізором або ноутбуком дитина перезбуджується і потім буде шукати вихід свого стану, в тому числі і через істерику.

6. Підпорядкування істериці

Під час істерики діти проявляють себе справжніми бійцями - їх наполегливості і впертості дорослі можуть тільки позаздрити. Батьки схильні підкорятися почуттю жалості, втомитися від опору або зніяковіти від несхвальних поглядів оточуючих, якщо істерика відбувається в громадському місці. Дорослі здаються, а дитина не тільки отримує бажане, а й засвоює серйозний урок: її поведінка сильніше встановлених батьками правил. Самий розумний спосіб встояти при істериці і припинити її - перестати бути глядачем, залишити дитину з її примхами один на один.

7. Крик

Якщо неслухняна дитина своєю поведінкою, недбалістю, капризами вивела батьків з себе, вони часто починають на неї кричати. Це - один з дієвих методів припинити небажану поведінку, але метод занадто підступний. Ваша дитина на самому авторитетному для нього прикладі чітко засвоїть, що підвищення голосу - це «ключ» до виходу зі складної ситуації. В подальшому не дивуйтеся, що дитина буде все частіше і частіше використовувати цей прийом.

8. Імпульсивність

Кожен з нас може втомлюватися, відчувати роздратування, злитися або нервувати. Але якщо батьки в подібних ситуаціях не вміють себе контролювати, поводяться істерично, кричать, плачуть, б'ють посуд або лаються, то така поведінка стає прикладом для дитини.

9. Ігнорування потреби в спілкуванні

У гонці за матеріальними благами мами і тата забувають про те, що дитина найбільше потребує спілкування з ними. Дітям необхідно ділитися з батьками своїми думками і досягненнями, разом грати, малювати або просто дуріти. Обійми, поцілунки, тілесний контакт з мамою і татом, спільні справи і ритуали - це необхідні складові гармонійного розвитку малюка. Тому, якщо батьки не проводять з дитиною достатньо часу - вона неминуче буде влаштовуати «істерики». Просто для того, щоб завоювати для неї увагу.

Виховання — це мистецтво, в якому надзвичайно важливо відчувати потреби дитини, встановлювати кордони й проявляти любов. Уникаючи крайнощів вседозволеності чи тотальних обмежень, батьки мають допомогти дитині відчувати себе в безпеці, розуміти правила цього світу та навчитися відповідальності за свої вчинки. Послідовність у діях, увага до режиму дня та адекватне реагування на дитячі емоції — це ті кроки, що можуть уберегти від істерик і створити здорове, гармонійне середовище для розвитку дитини. Пам’ятайте, що ваша любов і підтримка є найважливішими в її житті. 

Джерело: Marya Velichko 

Відчуття злості/агресії є природною людською емоцією, яка може виникати у відповідь на порушення особистих кордонів або ж на загрозу безпеки. Дорослі нерідко плутають два поняття: агресивність та агресивну поведінку і сприймають прояви останньої як ознаку невихованості або протесту. Натомість батькам важливо зрозуміти, що за такою поведінкою нерідко прихована потреба дитини в увазі, захисті та визнанні, відновленні її власних кордонів і часто – в допомозі. 

Отже, агресивна поведінка – це фізична чи вербальна реакція, спрямована на подолання небезпеки, яку може відчувати людина. 

Агресивність, на відміну від агресивної поведінки, – є рисою характеру, що виражається у ворожому ставленні до людей, тварин, навколишнього світу. Агресивне ставлення до людини та відповідні дії щодо неї не завжди спричинені об’єктивними обставинами і не можуть бути виправданими. 

Існує вісім основних видів агресивних дій: 

1. фізична – активна – пряма (наприклад, нанесення ударів, побиття чи поранення людини тощо); 

2. фізична – активна – непряма (псування чужих речей, створення небезпечних ситуацій для людини тощо); 

3. фізична – пасивна – пряма (прагнення фізично перешкодити іншій людині досягти бажаної для неї мети, протест проти неї та її дій тощо); 

4. фізична – пасивна – непряма (відмова від виконання необхідних завдань та ін.); 

5. вербальна – активна – пряма (вербальна образа з приниженням людини тощо); 

6. вербальна – активна – непряма (поширення пліток чи наклепів про людину та ін.); 

7. вербальна – пасивна – пряма (відмова розмовляти з людиною, відповідати на її запитання тощо); 

8. вербальна – пасивна – непряма (відмова від пояснень, захисту людини від незаслуженої критики тощо). 

Агресія дитини може бути спрямована: 

• на себе (аутоагресія) – умисне самоушкодження, відмова від їжі або надмірне її споживання, негативне висловлювання про себе, вживання психоактивних речовин тощо; 

• на інших – завдання шкоди людям або тваринам, пошкодження майна. 

Агресивна поведінка дитини може бути зумовлена різними факторами. Важливо розуміти, що агресія часто є способом демонстрації проблем чи потреб дитини, що також може бути реакцією на пряму або опосередковану загрозу, тому слід розуміти, що це зазвичай не просто «погана» поведінка. Отже, причинами агресивних проявів у дитини можуть стати такі фактори: 

• постійні конфлікти в сім’ї, сварки між батьками або членами родини; 

• нерозуміння дитини, нехтування найближчим оточенням її потребами; 

• агресивна поведінка членів сім’ї між собою, зокрема домашнє насильство; 

• надмірні вимоги до дитини або ж навпаки ігнорування її поведінки; 

• надмірний контроль та порушення особистих кордонів дитини; 

• стресові або травмувальні події (розлучення батьків, переїзди, втрата близької людини тощо); 

• труднощі у навчанні, конфлікти з однокласниками або вчителями; 

• характерологічні особливості (наприклад, імпульсивність, відсутність внутрішнього контролю тощо); 

• реакція на зміни та невизначеність; 

• реакція на незадоволені потреби.

Джерело: https://www.unicef.org/ukraine/media/44211/file/child%20agression.pdf.pdf

Ознаки агресивної поведінки відповідно до віку дитини 

У дошкільному віці дитина може проявляти агресію через незадоволення базових потреб, порушення безпеки тощо, переважно у фізичній формі: удари, кидання предметів, кусання, крики, істерика, протести. 

У шкільному середовищі агресія перш за все пов’язана з досягненнями, оскільки дитина сприймає себе через власну діяльність, ставлення до неї, систему оцінок і ранжування. На тлі конкуренції агресія може спрямовуватися на тих, хто здається більш успішним у навчанні та визнанні дорослими. Також причиною агресії може стати вимога дотримуватися певних правил. Зазвичай це відбувається в молодшому шкільному віці, наприклад, коли дитина хоче гуляти, а змушена бути уважною на уроці або готувати домашні завдання. Ще один важливий фактор агресії – інтенсивний режим, в якому замало вільного часу, дитина не має змоги розслабитися, а дорослі, на жаль, часто недооцінюють гру як спосіб відновлення та відпочинку дитини. Якщо у дитини шкільного віку нервова система виснажена, агресія може вибухнути майже безпричинно. Її ймовірні ознаки такі: ненормативна лексика, крик, істерика, протести, відмова щось виконувати, ігнорування правил та загальноприйнятних норм поведінки, пошкодження власних або чужих речей, тілесних ушкоджень собі чи іншим. 

Підліткова агресія може бути спричинена внутрішнім дискомфортом та невмінням стримувати власні емоції; може по-різному проявлятися залежно від індивідуальних особливостей підлітка, характеру і взаємин у родині. Також агресія може бути спричинена тривогою, злістю, пригніченим станом або неможливістю контролювати ситуацію або впливати на неї. Підлітки можуть проявляти її в більш складних формах у порівнянні з молодшими дітьми, зокрема, демонструвати у взаєминах із ровесниками детруктивну або ризиковану поведінку, в тому числі зовнішні прояви поведінки суїцидальної, ігнорувати авторитет батьків та / або вчителів, не стримувати спалахів гніву тощо.

Що робити батькам, якщо дитина поводиться агресивно  

Дорослі – це точка опори дитини, тож батьки та особи, які їх замінюють, мають докласти максимум зусиль, аби в складних ситуаціях її підтримати та вчасно їй допомогти. 

Дійте помірковано. Ви будете здатні допомогти лише в емоційно стабільному стані. Не обговорюйте будь-яких ситуацій і не розпочинайте розмову, коли вами керують емоції. Слід заспокоїтися, відволіктися, у зручний для вас спосіб відновити власний ресурс і лише потім розмовляти з дитиною. 

Знайдіть «подразник». Визначте причину агресивної поведінки дитини. Це може бути втома, відчуття голоду, стрес через переїзд, конфлікти з однолітками тощо. Зауважте, що часто дитина не в змозі зрозуміти своїх проблем і потреб, тож саме ви маєте допомогти їй у цьому. 

Знайдіть разом вихід із ситуації. Не сваріть дитину за емоції. Скажіть, що їх прояв – природний, що так буває з кожним. Разом обговоріть ситуацію, запропонуйте варіанти розв’язання проблеми. Важливо робити це спокійно, без крику чи осуду, щоби дитина почувалася в безпеці і відверто говорила з вами. Якщо відчуваєте, що не можете впоратися з проблемою самостійно, зверніться по допомогу до психолога. Але неодмінно обговоріть із дитиною свій намір та поясніть, чому саме фахівці зможуть їй допомогти, якщо вона щиро розкаже їм про себе і про те, що її непокоїть. 

Якщо дитина зазнала агресії з боку однолітків 

Частіше за все кривдники і постраждалі виявляються одразу, однак допомоги потребують обидві сторони – це мають розуміти дорослі кожної зі сторін. Як би не було складно, вони мають докласти зусиль до розмови, роз’яснень і владнання ситуації. 

Будьте всюди й завжди підтримкою й захистом для своїх дітей. Ніколи не обговорюйте їхню поведінку в присутності інших, не сваріть і не критикуйте. Якщо дії вашої дитини були помилковими, обговорюйте дії, а не дитину. Намагайтеся розібратися, а не критикувати. З’ясуйте причини її вчинку. Подумайте разом, як вирішувати конфліктні ситуацій конструктивним шляхом. Позитивний приклад дорослих у вирішенні складних ситуацій допомагає дітям справлятися з викликами. 

Джерело: https://www.unicef.org/ukraine/media/44211/file/child%20agression.pdf.pdf

Як розповісти дитині про поранення і зміни в тілі рідної людини, підготувати до зустрічі. 

  8 важливих докладних пунктів. Я пропоную кілька кроків, які ми вибудовували в практиці з родинами. Щоб підтримати тих, хто має стати підтримкою.

  Буде кілька етапів: турбота про дорослого, розмова з дитиною, підготовка до зустрічі, зустріч, що може потребувати уважності.

1. Стан дорослого, який говоритиме з дитиною 

Дитина завжди спирається на наш стан. І ми маємо взяти час на те, щоб самим усвідомити та намагатись приймати те, що відбулось. Можливо, спершу варто звернутись за підтримкою психолога. Бути наляканими, завмерти, плакати, злитися, відчувати лють, почуватися невпевненими, хотіти зі всіма поділитись як і не хотіти нікого бачити, взяти собі час на усвідомлення – природно.

Підтримка пораненого\пораненої та підтримка дитини – скоріш за все буде на вас. І турбота про те, щоб у вас вистачило сил – важлива.

  Можливі питання:

• Якщо дорослий поїде одразу в лікарню – хто може допомогти\побути з дитиною?

• До кого ви можете звернутись за підтримкою?

• Якщо немає сил на розмову з дитиною – можливо, це зробить хтось з близьких, кому дитина довіряє

2. Розмова з дитиною – у нас діють загальні правила розмов на складні теми

  Близький дорослий - з дитиною має говорити той, кому дитина довіряє. Але тоді, коли сам дорослий зможе витримати емоції дитини та матиме сили відповідати на запитання.

  Безпечне місце – обираємо місце, де б самому дорослому та дитині було більш зручно та затишно. Краще сидіти\стояти так, щоб спиною можна було спертися на спинку крісла чи стіну. І мати можливість обійняти дитину

  Більше часу – починаємо розмову лише тоді, коли знаємо, що можемо не поспішати.

  Бути в контакті – дитині особливо важлива присутність та контакт – контакт очей, доторку, можливість обійнятись (хоч не всі діти в кризових ситуаціях дають до себе доторкнутись). Важливо відкласти телефон і не відволікатись від дитини!

  Ми можемо дотримуватись умовного алгоритму:

• Чесне повідомлення

• Пояснення та підтримка емоцій та реакцій

• Плани на майбутнє, дії

  Можливі слова:

- Я хочу з тобою поговорити про важливе. Тато\мама (рідна людина) потрапила у складну ситуацію і отримав поранення. Йому\їй дуже допомагають лікарі. Йому\їй вже краще, але є те, що змінилося. (Краще не говорити НАШ тато\НАША мама – так ми стаємо в одну позицію з дитиною. Наче ми брати і сестри. Ми маємо бути в ролі дорослого).

- Після поранення тіло може змінитися. Наприклад, можуть бути шрами або він/вона може втратити частину тіла, або обличчя матиме інший вигляд. Це може виглядати незвично для всіх, і нам спочатку навіть на це може боляче дивитись. А може ми одразу звикнемо. Мамі\Тату потрібно лікування і наша підтримка. І ми точно всі впораємось. І всі зовнішні зміни не змінюють, який він/вона всередині. Хоч йому\їй потрібен буде час, щоб повністю повернутись до нас.

- У тата\мами було поранення. Йому\їй допомагали лікарі. Тепер у … одне око закрите (або його немає), кінчик носика маленький, на обличчі є рани, але вони точно загояться. Тато\мама всередині залишився\лась таким самим\самою і дуже скучив\ла за тобою.

- Кожен шрам – це його\її історія хоробрості.

  Для маленької дитини: 

- Татове обличчя стало іншим, бо він був поранений і лікарі його лікували. Ми будемо разом звикати до нових татових очей (носика, рук та ніг).

- Він\вона буде вчитись ходити\писати, їсти – і ми йому\їй допоможемо.

3. Нормалізація емоцій: емоції дитини не треба виправляти чи змінювати – нам достатньо бути поруч

- Спочатку тобі може бути незвично дивитись на нього/на неї. Це нормально здивуватись чи навіть злякатись. Ми будемо разом дивитись і звикати. Я поруч.

- Коли ми його/її побачимо, можеш спочатку здивуватись – це нормально. Ми будемо допомагати один одному звикати. Ти зможеш мені ставити будь-які питання.

- Ти можеш відчувати різні емоції – здивування, страх, сум або навіть злість, а можеш нічого не відчувати взагалі. Це нормально.

- Те, що сталося в нашій родині – дійсно складно. Але ми разом. І точно зможемо допомогти один одному.

  Можливий акцент на тому, що є те, що буде незмінним: – Він/вона (тато/брат/інша рідна людина) залишається таким же рідним. з усіма своїми жартами, любов’ю до тебе. Тіло змінилося, але любов та те, що ми рідні не зміниться.

  Якщо є те, що ви точно знаєте – скільки часу людина буде на лікуванні, що саме змінилося, до чого варто готуватися (крісло колісне, протезування, пов’язка на обличчі, складності із зором чи слухом) про це варто згодом розповісти.

  В подальших розмовах можна торкнутись теми – що Мама\тато зможе. Чого деякий час чи, на жаль, взагалі не зможе робити.

  Зі старшими дітьми можна поміркувати: «Що робить тебе тобою. Що найважливішого в нас є, що навіть про зовнішніх змінах не зникає».

  З маленькою дитиною можна полікувати іграшку: Пограти в «шрами на ляльці чи м’якій іграшці»: намалювати чи приклеїти пластирі.

  Намалювати разом близьку людину: який він зараз є, з усіма змінами, і намалювати поруч з нею чи всіх в одному великому серці.

4. Що може зробити близька людина, що була поранена

• Записати короткі аудіоповідомлення спеціально для дитини: привітання, улюблену колискову або казку, знайомі родинні слова та прізвиська.

• Зробити фото але вже з загоєними шрамами (обов’язково з позитивним підписом чи емоцією). Наприклад, коли усміхається або тримає улюблену іграшку дитини.

  Ми можемо проговорити маленькій дитині: «Тато\мама на фото, бачиш? Це тато\мама після лікування. Ми його\її любимо, а він\вона любить нас».

  Після такого фото чи відео контакту дозволити дитині виражати емоції. 

Слухати і підтверджувати почуття: «Так, обличчя і тіло змінилось, ми звикаємо разом».

5. Перед зустріччю

Показати фото та відео, аудіо:

  - Подивись, це тато\мама. Він\вона інший\інша зовні, але він\вона так само усміхається тобі. Ти його\її впізнаєш за голосом і обіймами.

6. Зустріч. Перший контакт з дитиною

  Ми можемо нагадати: «Спочатку ти можеш здивуватись чи не впізнати маму\тата або злякатись, або взагалі нічого не відчути – це нормально. Я буду поруч, ми разом з тобою».

«Наша підтримка дуже важлива і ми всі звикнемо. Тато\мама на тебе чекає».

  На першій зустрічі дати дитині можливість бути з близьким дорослим на руках чи поруч, не змушувати одразу підходити до рідного, що був поранений.

  Не змушувати одразу дивитись, обіймати або торкатись, дати час.

Спокійно повторити: «Це тато\мама, він\вона тебе дуже чекав\ла, він\вона змінився\лася, але дуже сумував за тобою», «Так, тато\мама виглядає інакше, він\вона тебе любить і дуже чекав».

  Дорослий, який був поранений може сказати щось знайоме для дитини – улюблену фразу, жарт.

Може сказати: «якщо хочеш, можеш роздивитись…. Питай, що тебе цікавить».

  Дитина може проявляти цікавість і ставити питання: «а тобі було боляче, а ти не помреш, а ти тепер робот чи супермен\супервумен, а ти вмієш бачити в темряві, а що саме сталося….»

7. Після першої зустрічі

  Дитина можливо потребуватиме такого ж алгоритму:

• Пояснення того, що сталося.

• Пояснення її емоцій.

• І пояснення того, що на всіх очікує.

8. Те, що може бути неочевидним в реакціях дитини і з чим їй може бути потрібна допомога

  Дитина може пишатись рідним, а може й соромитись, бажати помститись ворогам, ревнувати, боятись, почуватись винною, може не проявляти своїх почуттів.  

  Їй може бути потрібен час, уважність до потреб, та залученість.

  Іноді родини із турботи намагаються захистити дитину, не навантажувати її. І вона почувається викресленою, відокремленою. 

  Краще долучати її до спільних дій та спільної турботи (в міру її розуміння та сил).

Авторка: психологиня Світлана Ройз