«Намет безбожників» - хтось каже про мій табір.
«Намет безбожників» - так мовить злий язик.
Пробач злоріким, Милостива Матір,
Всіх тих, хто світ оббріхувати звик!
Народи різні, але ж всі ми люди,
У кожного є розум і душа.
Хто б що не сіяв, кожен з нас бажає
Пить благодать з Небесного Ковша.
Циган ходить при дорогах,
Як же цигану без Бога!
Хоч шикує, хоч бідує,
А все ж Божий голос чує.
Ромале, рідні, всі ми - Божі діти,
Він кожного в цей світ благословив;
Від Нього всі пісні, танки і квіти,
Для праці день, а темна ніч - для снів.
Молитві тій, що лине аж із серця,
Словам душі, що прагне каяття,
Завжди ласкаве Небо усміхнеться,
І дощ цілющий удобрить чуття.
Циган ходить при дорогах,
Як же цигану без Бога!
Хоч шикує, хоч бідує,
А все ж Божий голос чує.
Замружив очі і згадав циган,
Як йшов із ними з Криму до Полтави.
Згадав тебе, і твій чарівний стан,
І погляд твій палкий і величавий.
Заворожений, пив твої пісні,
П’янкі й грайливі, як вино Карпатське.
Де станемо, одразу ж по порі,
Тебе до гурту звав барон циганський:
Тамарочко, циганочко,
Співай, танцюй, гуляй.
Тамарочко, циганочко,
Світ Божий звеселяй.
Тамарочко, циганочко,
Під супровід гітар,
Твій голосочок пташкою
Злітає аж до хмар.
Хтось із циган вишукує:
«В її плечах пташині крила дрижали!»
Інший вигукує: «Її пісні серцю крила дарували!»
Хоч сотню літ на світі проживи.
Одначе пам’ять серця незгасима.
Ті світлі дні, крізь ламані стежки,
Ніс і несу, як перше слово сина.
Чеєері - зірочка моя ти провідна,
Мій оберіг - це я напевне знаю,
Почуй мене, де б зараз не була,
Бо й я тебе до гурту зазиваю:
Тамарочко, циганочко…
- Скрипалю, скрипалю, чи ти задоволений?
- Авжеж, задоволений.
Відвідав брата у чистому полі я.
За містом, у чистому полі - горожа;
За нею панує, під захистом Божим, тиша…
Лиш вітерець над могилами трави колише,
А так, тиша… Божая тиша.
- Скрипалю, скрипалю, чи ти братові заграв?
- Авжеж, тужної заграв.
На лавиці перед його могилою,
Під красним деревцем, та під калиною,
Смичком торкав на скрипці струни ніжно, душевно.
Брат вислуховував сумненькі звуки, це певно,
Травиця теж слухала чемно.
- Скрипалю, скрипалю, чи ти з горілкою був?
- Авжеж, взяв, не забув.
Я завжди п;ю чарку, коли з ним стрічаюсь
І словом ласкавим його споминаю,
Щоб він пам;ятав, що несу я в серці своєму
Братню давню і щиру любов таку невичерпну.
Знаю, брате, це в нас взаємно.
- Скрипалю, скрипалю, чи ти задоволений?
- Авжеж, задоволений.
Відвідав брата… убієнного брата…
Якось в серці стало більше
Безладу, ніж ладу;
Побіг мерщій до батечка
Питати поради.
- Скажи, тату, скажи, любий,
Як спокій вернути
Серед розбрату людського,
Серед горя й скрути?
- Горе й скрута були завжди, -
Від нього почув я, -
Я ж світові, - мовив далі, -
Відчай не дарую.
Послаб струни на гітарі -
Чи вона озветься?
Дуже струни понатягуй -
Вона ледь здригнеться.
Тим вернув мені татусик
І радість, і спокій.
Я вже більше не боявся
Що цей світ жорстокий.
Легко грати на гітарі,
Коли струни ладні,
І пісні співати легко
В циганській громаді.
(Гурт танцівників і танцівниць ідуть у жвавий танок)
У світі, в морі життьовому,
Циган я, живу по Слову,
Вірний звичаям циган,
Слуга роду, серцю пан!
Хор
Ми в цім світі, наче вдома,
Ведемо танок невтомно,
Вірні звичаям циган,
Саме Небо в поміч нам!
КУДИ ПРЯМУЮТЬ РОМИ?
(так назвати всю концертну програму)
1 Голос: Бахт ромескірі - дром баро*. (*Доля циганська - велика дорога).
2 Голос: Кай джян о романе чхав?** (**Куди прямують Роми?)
1 Голос: Йоне джян кійо баро форос*** (***Вони торують шлях до великого міста).
2 Голос: Те дел о Девел о дром лачхо!**** (****Хай дасть Бог добру путь!)
Про дикий степ і зорі над рікою
Нам все частіше відають пісні.
Невже цигани замість волі і спокою
Обрали міст акорди голосні?
Тепер вагон - ото і вся кибитка,
А потяг - ніби коник вороний.
Дідівську скрипку, десь, як чую зрідка, -
З душі зринає щирий відгук мій.
Приспів:
Пісня рома - жива і невтомна,
Мов світлий вогонь молитов.
Ром почувається всюди, як вдома,
Так в серці панує любов.
Над містом ранок неповторний зріє,
Дитячим сміхом золотиться дім.
Дружина ніжна на ім;я Марія
До столу щось смачне готує всім.
Як не радіти, не цвісти душею!
Син цигана, сам батько для синів,
Плекатиму з родиною своєю
Насущний хліб і животворний спів.
Приспів: