- Пане Іване, батьку-отамане, чи ще довго будеш нами, запорожцями, верховодити?

- Поки сонечко буде заходити, синочки!

- Пане Іване, батьку-отамане, ти покинеш нас скоро?

- Дуже скоро. Піде душа моя разом із сонечком угору, синочки!

- Пане Іване, батьку-отамане, що нам з твоїм тілом робити?

- До кротів на бенкет віднесіть, синочки!

- Пане Іване, батьку-отамане, чим тебе поминати?

- Козацькою горілкою-запридухом та листочком м’яти, синочки!

- Пане Іване, батьку-отамане, чим нам по тобі дзвонити?

- Шабельками-домахами, мої любі діти!

- Пане Іване, батьку-отамане, що нам, твоїм синам, далі на білім світі робити?

- Матінку-Україну від ворогів боронити, мої сини - хоробрі діти!

- Пане Іване, батьку-отамане, як ти підеш, хто нас буде поїти-кормити?

- Земля-Матінка наша, мої сини - працьовитії діти!

- Пане Іване, батьку-отамане, як нам із сусідами бути?

- Прислухайтеся, придивляйтеся, різні є люди, синочки!

- Пане Іване, батьку-отамане, як бути з тими, хто б’є себе в груди і каже нам: «Братья»?

- Був у Авеля брат, було його Каїном звать, синочки!

- Пане Іване, батьку-отамане, були ми з тобою, як серце при щасті! Ти вміло відводив від нас всі біди-напасті!

- Шануйтеся, діти, шануйтеся, любі, бо ви того варті!

Я – продовжувач Пісні палкої.

Хто Її розпочав і коли – таємниця.

До останньої миті співатиму Пісню з любов’ю.

Я піду, а Вона не скінчиться!

(З книги "Крилатий Вовк")

З тих пір, як Край жебрацтва перейшов,

І вийшов на узгір’я Шанування,

Дарую світу радість і любов,

Собі дарую зорі і мовчання.

(З книги "Крилатий Вовк")

Волосся моє вже потроху сивіє,

Та ходжу щодня до життєвої школи.

І взнав я:

Відновлений розум – старіє,

Відновлене ж серце – ніколи!

(З книги "Крилатий Вовк")

Собако-світ, як не гарчи,

Не відбереш мого спокою.

Вогонь залишиться вогнем,

Вода - водою.

(З книги "Крилатий Вовк")

НЕ ТРИМАЙСЯ...

(віршована байка)

Забе-Забе-Забериха

Наробила діду лиха.

Був той дід сміюн-баюн,

Став умент ревун-плакун.

- Забе-Забе-Заберая, -

Плаче дід, - тебе благаю:

Забери свою плаксивість,

Поверни мою грайливість!

- Ще чого схотів, дідисько! -

Розсміялась Заберисько. -

Плач собі, рахуй сльозинки

І вважай їх за родзинки.

Дід задумавсь: «Що ж робити?

Як злодійку ухитрити?»

Раптом скрикнув: «Вихід є!

Хай розквітне те, що є.

Буду, - каже, - плакать доти,

Доки вистачить охоти.

А ти смійся, Заберихо,

Може з того вийде лихо».

Рівно місяць плакав дід.

Та однораз, у обід,

За останньою сльозою

Прийшла радість чередою.

Забериха ж веселилась

Тижнів зо два і... втомилась.

Сльози бризнули з очей

І зайшлась вона плачем.

Байка ця - усім наука.

Щось забрати - то не штука.

Не тримайсь свого й чужого,

Будеш мати щастя з того.

(З книги "Крилатий Вовк")

Для того, хто гине, товариш – не ласка

(Ласкаве – лукаве, а втіха – труна).

Товариш йому – несподівана казка,

Що збуджує серце, мов буйна весна.

Розгледівши гидь нескінченної туги,

Побачивши неміч скорботних років, –

Тоді тільки зможе здолать він недуги,

Тоді тільки душу позбавить плачів.

Господь не дає, щоб затим відбирати.

(Хто може у Неба відняти зірки!)

Господь додає всім, хто хоче пізнати

Народження другого світлі стежки.

Невинність доріг – золота коловерть.

Померти у мудрості – щастя, не смерть.

(З книги "Крилатий Вовк")

«Хто ж одкине жах могильний

Задля вищого пізнання,

Той свій ясний, дух всесильний

Дотримає до сконання!»

Грицько Чупринка

Сини потіхи! Не приймаю

Я ваші «охи» і «зітхання».

Все ваше «щастя» – в пересудах,

Всі ваші «біди» – в порівняннях.

«Той більше має, – я страждаю.

Побий його моє прокляття!..»

«Сусіду горе, – я співаю. –

Таки діждались… хай вам трясця!..»

Варнави! Скорбні ви заблуди!

Невже цей шлях веде до Виру?

Чи в радість вам отак відбути

Земне життя, не взнавши миру?

Є інший шлях – усе приймати

Без порівнянь, що Бог дарує.

Лиш ця стезя веде до ладу,

Душі і серця не руйнує.

(З книги "Крилатий Вовк")

З Омара Хаяма

Людина - то істина світу, вінець,

Це знає не кожний, а тільки мудрець.

Не варто за щастя загальне без толку страждати –

Ліпше щастя кому-небудь близькому дати.

Краще друга до себе припнуть добротою,

Ніж людство від пут визволяти.

(З книги "Крилатий Вовк")

Кому ще мозок не точив черв’як,

Слизький черв’як, якому ймення ЯК?

«Як жити? Як дружити? Як любити?..» -

Сто тисяч «яків» маракує всяк.

Скажіть, либонь, навіщо ця морока?

Навіщо «як-кати» у світі цім яснім?

«Як?!.. - запитаєте. - А як же крок за кроком

Йти по життю без певних дисциплін?

Адже людина вища за тварину.

Нам треба заповіді, певная мораль.

Нам треба знати, вгледівши причину,

Як побороти гнів, гріхи, печаль...»

О братусі! О душі безпорадні!

Всі ваші «як?» - дитяча лепетня.

Віками ллється кров, а ми – «порядні»;

Від наших дій здригається земля.

Дійшли до того, що питаємо: Як їсти?

Як дихати? Як повернути сон?

Природу підмінивши іншим змістом,

Ми творимо собі Армагеддон.

І будуть в мороці нам янголи сурмити,

І спалахне ще не одна зоря Полин,

Якщо не станемо ми лагодою жити,

Якщо не ввійдемо в річок життєвих плин.

Відкинуть «як?», довіритись планиді,

Поставити керманичем єство, -

Лише тоді усе цвістиме в світі,

Лиш так вершиться Бога торжество!

(З книги "Крилатий Вовк")

Мета – вертка, та часто плаче.

Бажання – дзеркало криве.

Невдача – доля не ледачих,

А тих, хто вдачею живе.

Життя – побіди й насолода

Митцям миттєвих одкровінь.

Мить неповторна і свобода –

Усіх казок крилатий кінь.

До кого ще не сходив Янгол Божий,

Той є сліпий… Як квітів по лугах,

Як ягідок духмяних по садках, -

Ото Їх стільки по усіх світах.

Я чую голос Їх чарівний і простий,

Я бачу Янголів у снах і у видіннях.

Мої стежки освітлює проміння –

Ниток Небесних Килим Золотий.

(З книги "Крилатий Вовк")

Безбожники і ті, хто вірить в Бога,–

Ви сидите в одному кораблі.

Світ – океан. Незрима ось дорога.

І час летить… а все нема землі!

(З книги "Крилатий Вовк")

У сотень мов, серед мільйонів слів

Найуредніших тройко… знаю точно.

Які спитаєте? Речу для всіх братів;

Це: «зовсім», «абсолютно», «остаточно».

(З книги "Крилатий Вовк")

Очевидно: юність - снага,

Квіт, бадьорість, танок весняний...

А розвідувач сенсу життя,

Не залежно од віку, - старий.

Він занадто серйозний. Відтак -

Не текучий, холодний, черствий....

Його серце - розбитий вітряк.

А любов - вітерець гомінкий.

Все шукає він змісту життя

В сірих днях по дорозі сліпих.

Вже немає йому вороття

До святкових пісень весняних.

(З книги "Крилатий Вовк")

Для мене праведник - невтомний лицар волі,

Що з вдячністю бере дарунки долі

Й Природи ясність ставить над усе.

Він світлу друг: цвіте, мов та рослина,

Що землю любить, і, підвладна змінам,

По часі ласу ягоду несе.

Мій праведник - цілитель бездоганний;

Брудне і чисте, добре і погане... -

Всі крайності зумів звести в одне.

Він - океан, глибокий і незмірний.

Він з «вірними», і він серед «не-вірних».

Такого милість Божа не мине.

(З книги "Крилатий Вовк")

Де початок – отам і кінець;

Де кінець – колоситись початку.

Не клянеться пророку Творець,

Не бере з нього слова на клятву.

(З книги "Крилатий Вовк")

Людська душа – добірне є зерно.

Та всяк живе чомусь без віри у цвітіння.

О, пам’яте! Була ж не так давно

Вона із сестрами у Колосі прозріння!

(З книги "Крилатий Вовк")

Уважно прислухаюся до себе

З тих пір, як дух мій притчами розцвів,

І дзеркальце зібрав з уламків неба,

І свічечку із ясних зорь зліпив,

І засвітив…

…О скільки того духу

Заграло в тілі нової крові!

Дух окрилений – характерник і цілитель,

Мій проводир по скривдженій землі!

(З книги "Крилатий Вовк")

Боже мій любий!

Боже всесильний!

Я божевільний!

Боже! Я - вільний!!!

(З книги "Крилатий Вовк")

«Бог є любов!» – сказав якось Христос

(До Нього ж людство Господом лякали);

Гай, Слово це, на жаль, не прийнялось,

Бо знов на страсі церкву збудували.

(З книги "Крилатий Вовк")

Якщо Господь погонич, я – корова.

Якщо людина я, тоді Господь – Творець.

Бич Божий – пострах, пісенька не нова.

Мій Бог з сопілкою. Мені Він – спів співець!

(З книги "Крилатий Вовк")

Як серце плаче – прислухаюсь до нього;

То його таїна і стезя.

Не рівняю я Слово до Бога.

Бог мій – радість і серця сльоза.

Ось, поширив Ти серце моє.

Набуваю життя світлодайне.

Все буденне святковим стає

(А ще вчора здавалось звичайним).

Радість в русі простої ходи,

Мирний сон після доброї днини.

Милосердний, благаю, зроби,

Щоб міцнішав мій дух безупинно!

(З книги "Крилатий Вовк")

У царстві земному

Знайшов я що треба:

Як тяжко на серці –

Вдихаю Дух Неба.

(З книги "Крилатий Вовк")

Я Сущому вдячний безмірно

За дійство, що вносить порадність,

Де сон – найвеличніша віра,

А сумнів – найвища реальність.

(З книги "Крилатий Вовк")

Зоренька переросла в Сонечко,

Сонечко переросло в Місяць,

Місяць в мене переріс,

Так я Небом засвітивсь!

04. 01. 2014 р.

Я – Лялька з Вертепу Життя,

Слухняне дитя Лицедія.

Він гарну виставу затіяв.

Все суще у ній до пуття.

(З книги "Крилатий Вовк")

З глибин душі здіймаються гріхи,

Неначе дух мерця над домовиною.

Тобі, Творець, я сплачую борги,

То ж вислухай мене, як Батько сина.

Ти знаєш сам: що на мені – пусте;

Ті, що від предків, – го-о-о! Чи є їм край?!..

Бери свій меч, креши, ні се ні те

Ні крапельки в мені не залишай.

Дай джерелом постати для людей,

Щоб спраглі душі миром напувати;

Піти у світ, серед Твоїх дітей,

Твій дар і Твою милість прославляти.

Я – Божий Блазень і Його співець.

Якщо не так, тоді я просто – мрець.

(З книги "Крилатий Вовк")

Коли стану до Суду Того,

Хто у світла стояв на межі,

Власнооч я побачу Його.

Власнооч… не крізь очі чужі.

Корінь правди моєї в мені.

Досвід мій - мої Гіта й Коран.

Навіть друзів думки золоті –

То для мене полова й бур’ян.

(З книги "Крилатий Вовк")

Де межа між Творцем і створінням?

Де кордон між початком й кінцем?

Корінь, стовбур, гілки і насіння…, –

Чи не є це одним деревцем?

Позаду пустеля, попереду море,

Що диво-розсолом розчинює горе.

Зорі вечірні, лискучі світанки

Вирують іскристо в сердечному танку.

Натхненно щомиті звітую з любов’ю

Девіз свій: «Від Тебе! До Тебе! З Тобою!»

«Найдорожчий клад, як в родині лад».

Народне прислів’я

Спаровані у Бозі, скільки вас?

У відповідь не чую ані гуку.

Самі паруються і терплять сущу муку,

Хто все життя, хто рік, хто певний час…

А якщо так, то що тоді перелюб?

Зійшлися, розійшлись… – чи й не дива!

Перелюб там, де щирості нема,

Де ненависть, де примус, а ще нелюб!

(З книги "Крилатий Вовк")

«Любов сліпа» – так кажуть позалюбі,

Хто пихою живе і має норов грубий.

Я стрів Любов. Я серцем об’являю:

Одна Вона в цім світі очі має!

(З книги "Крилатий Вовк")

Хто потребує доказів любові,

Хто в ній щодня підтвердження шукає,

Той схожий на старесеньку корову,

Яка весь вік не мала молока.

(З книги "Крилатий Вовк"

Всім логікам скажу лише одне:

Судіть цей світ крізь призму аргументів.

Таж не тлумачте розумом святе…

Немає логіки в кохання і в поетів.

(З книги "Крилатий Вовк")

О людоньки! Що ваші сподівання!..

Навіщо вам оті пісні скорботи?

Ви і в коханні терпите страждання.

Сама ж любов не відає гіркоти.

Лиш підійдіть до неї не як владар;

З довірою, з повагою, учтиво…

Відчуєте одразу ж гойність Ладу,

І скажете: «Любов – єдине диво!»

(З книги "Крилатий Вовк")

Моє чуття – мій райдужний покров.

Натхненим серцем речу сповідання:

Не треба, друзі, падати в любов.

Возносьтеся! Возносьтеся в коханні!

(З книги "Крилатий Вовк")

Любов - чистилище душі,

Що очі сяйвом напуває.

Горбун потворний, аж і той

В коханні красно розцвітає.

(З книги "Крилатий Вовк")

Кохання, мов золотосяйний вершник,

Що влаштував травневим степом гон.

Любов, як слово, - так собі, іменник.

Любов жива - завжди лише глаголн!

Мабуть, я таки вдалий звіролов.

Два зайці упіймав і маю користь:

Я усвідомлений – і ось вона – любов!

Кохаю палко – й ось вона – свідомість!

Єдине свідчать сотні мов:

(Й-бо, хто не встиг переконатись!)

Любов породжує любов;

Ненависть множить лиш ненависть.

Любов і гнів – не береги

Одної річки. Ні! Віружність

Першої у іншій площині…

Антонімом коханню є байдужість.

Якось мені Лада сказала:

«Якщо ти побрався з Любов’ю, –

Щодня прислухайся до тіла,

Й ніколи не слухайся крові!»

Пчілка – Божа комаха.

І життя, і смаки її Божі.

Знай, літає лугами, садами,

Її дії граційні, хороші.

Кличе квітка – вона коло неї.

Кличе друга – і другу кохає.

Вона движима крильми любові.

Вона іншої долі не знає.

Кожна квітка обласкана Богом.

В кожній квітці є сила духмяна.

Цю втаємненість відає бджілка,

І тому від блаженства, мов п’яна.

Так несе вона гожість і Божість.

Мед для бджілки – Небесна тотожність.