Кроковеє колесо вище тину стояло,

Купала много дива видало.

О скільки того дива бачило за тисячі літ «кроковеє колесо» – сонечко – на святі Купала! Про дивне й чарівне свято слов’ян сказано і написано дуже багато. Я ж торкнуся лише тих аспектів літнього свята (час найбільшої сили сонця), які стосуються теми цієї книжки.

Основна ідея Купальських свят полягала у шлюбних паруваннях («Небо поєднується з Землею, Вогонь – з Водою, а муж – з жоною»), у попередньому очищенні вогнем і водою. Підтвердження цього знаходимо в розділі українського фольклору – купальських піснях.

Святкування починалося увечері напередодні Івана Купала. Дівчата збиралися десь поблизу водоймища, уквітчані вінками з живих квітів та запашних трав, і після веселого хороводу починали робити Марену.

З’ясуємо кілька моментів.

Чому саме біля води? Тому, що вода уособлює жіночу енергію, є символом розмноження й парування.

Ой куди ви, білі гуси, полинете,

Ой куди ви дівування занесете?

Понесете дівування аж на ріки,

Понесете дівування аж на віки.

(5, стор. 200)

Що то був за хоровод? Надамо слово очевидцю Псковському монаху Памфілу:

«Дівчата головами вимахують, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть».

Очі аскета не дали змоги Памфілу розгледіти у цих кличах і скоках природну веселість юнок.

Хто така Марена? За уявленням наших предків – це богиня води, та сама Дана, дружина бога Світла – Купала (він же Лад, Дажбог, Ярило), одна з жіночих берегинь. Ляльку Марени робили з соломи, у зріст людини; її гарно одягали і клали на землю.

Осторонь дівочого гурту, «з бубнами, з сопілками, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканнєм і плясаннєм» (монах Памфіл), збиралися хлопці. Йшли веселі «до Дунаю води пити, а до Івана дівку любити». При цьому хлопці співали:

Скакала жабка

Понад річкою,

За не Іванько,

Як з вуздечкою:

– Почекай, жабко,

Я ті злапаю,

Поведу я тя

Аби до Дунаю,

В Дунаю воду

Будемо пити,

Ганнусю-дівку

Будем любити.

(3, стор. 82)

Хлопці розкладали святкове вогнище і теж починали робити величезну ляльку, але чоловічої статі, на ймення Купало.

Хто такий Купало? За уявленням наших предків – це небесний світлодатель, а значить і Лад, і Дажбог, і Ярило – будитель кохання; бог плодючості, статків, радості, згоди та любові.

Сходознавець Степан Наливайко у статті «Крішна й Україна» («Український світ» 1-2’94) проводить паралель між Купалом і Крішною. Ось що він пише: «Насамперед, наш Купала – той же індійський Крішна, який мав і друге ім’я – Гопала (!), яке означає Пастух. Обидва божества мають спільне походження й однакове значення». І далі: «Крішна-Гопала – не тільки Пастух, а й Воїн, Охоронець, Цар. Він вічно юний, як і слов’янський Купала та грецький Аполлон, з чого й пояснюється приставка Йван при імені Купала, споріднена із санскритським Юван – «юний, молодий». Крішна-Гопала – неперевершений сопілкар, на чарівливі звуки його сопілки звідусіль збігаються пастушки-гопі й водять довкола нього веселі хороводи».

Цілком погоджуюсь з його висновками. Й-бо, як легко пізнати Купала-Крішну у древньому хороводі «Дудар»:

Уже наш дудар захворав-занедужав –

Ой люлі, ой люлі, захворав-занедужав:

Рученьки склав, ніженьки простяг –

Ой люлі, ой люлі, ніженьки простяг.

Ходіть подруженьки, зіллячка копати,

Зіллячка копати, дударя скупати.

Зілля накопали, дударя скупали.

А тепер наш дудар і в скоки, і в боки,

І в скоки, і в боки, навприсядки, гоп.

(4, стор. 94)

Чому самі хлопці розкладають багаття? Бо вогонь віддавна вважався символом чоловічої енергії. Вогонь наділений очисною силою, дарованою людству володарем сонця – Дажбогом. Видобувати вогонь – приналежність чоловіка, зберігати сімейне вогнище – справа жіноча.

Навіщо ж робилися ляльки Купала й Марени?

Михайло Грушевський в «Історії Української Літератури» (том 1, стор. 191) пише, що «найбільш інтригувала дослідників загадкова й дуже неясна, в нинішніх остатках, містерія Купала і Морени: дві символічні фігури робляться парубками і дівчатами й потім топляться, або іншим способом нищаться».

Неясність містерії Купала й Марени виникає від того, що між створенням фігур і їх нищенням відсутній цілий фрагмент містичного дійства. Спробуємо його відтворити.

Пролити світло на затемнений куточок цієї містерії може усім відоме народне прислів’я: «Людина тричі дивною буває: коли народжується, одружується й помирає».

У ритуальній грі зі священними ляльками саме ці три дива і має побачити «кроковеє колесо».

«Народження і смерть» Купала й Марени беззаперечні. То що ж відсутнє? Так, так – символічне одруження пари! Тож, перед тим, як покласти ляльки на святкове вогнище, а потім кинути обгорілі рештки у річку Лету, хлопці й дівчата, поєднавшись в єдиний гурт, святкують їхнє весілля, яке завершується сценою божественного єднання.

Тепер все стає на свої місця. Колесо долі зробило свій оберт. Відбулося народження, одруження, життя і смерть священної пари. Але життєвий біг не знає зупину. Купала й Марену кожного разу воскресають через паростки нового кохання-парування, палкого, як вогонь, чистого, як вода, цілющого і духмяного, як зело в ніч на Купала.

Свято триває всеньку ніч.

Ой гуляв, гуляв,

Цілу нічку не спав я,

Ані моя дівчина

З чорненькими очима.

(3, стор. 300)

Гру з ляльками Купала й Марени можна назвати веселою прелюдією чарівного дійства. Адже по тому розпочинався акт справжнього парування закоханців.

Скінчивши обряд нищення Купала й Марени, хлопці й дівчата більше не водять хороводи. Тепер кожний юнак вибирає собі подругу, щоб утворити з нею союз.

Ой на Івана, на Купала

Вийшла Ганнуся так, як панна.

На ню парубки заглядаються,

Єї займати стидаються.

…………………………

Єї Нестерко постарався,

Єї сватати обіцявся.

(13)

Треба наголосити, що кожна пара на святі утворювалася не випадково:

– Ой ти, Петре, здурів, здурів,

Взяв Явдоху та в рів повів.

– Я не здурів, я з ума сходю,

Я до неї давно ходю.

(4, стор. 430)

Перед тим, як «піти у рів», пари проходили очищення вогнем та водою. Адже, за народним повір’ям, «на Купала сонце грається, у воді купається», тому й вода, як і вогонь, має очищувальну силу.

Пройшовши крізь ворітця утворених пар, парубок одягає на голову милої обраниці свою шапку (запорука того, що він бере її під свій захист і відповідальність), а дівчина кладе на голову любого обранця вінок (знак, що вона готова віддатися). Обмінявшись символами єднання, молодята «беруться за руки й през оний огонь перескакують».

Існувало повір’я, що якщо при перестрибуванні пара не розійдеться, не роз’єднає рук, значить, їхній шлюб відбудеться.

Після очищення вогнем всі пари йшли до води купатися, а вже потім, увібравши в себе силу двох стихій, злучалися у потаємних куточках узбережжя, щоб стати єдиною суттю. Шлюбна спілка вважалася «скріпленою Купальскою печаткою» після того, як утворена пара відчула фізичну спілку. Весілля, як звичаєве дійство, що відбудеться восени, – буде лише підтвердженням, констатацією Купальского побрання.

Наводжу цілу низочку купальских пісень про з’єднання молодих:

Ой мала нічка на Ївана:

– З ким ти, Ганнусю, ночувала?

– Ой під явором зелененьким,

З своїм Їванком молоденьким.

(Л. Українка)

Вважайте: з «своїм» Іванком, а не з випадковим хлопцем.

Полягає попід лугом

Шовкова трава,

Туди ішла та Явдошка –

Сама молода,

А за нею Нетихвірко –

Щоб пара була.

(10, стор. 38)

А я в осоці женихалася,

Аж осока розлягалася.

(3, стор. 294)

Ой білая паутина

По тину повилась,

Марусечка за Йвасечком

Понялась, понялась.

Які руки, такі ноги,

Така голова,

Ізійшлися, обнялися –

Люба й розмова.

(12)

Купальська містерія завершувалася пусканням вінків на воду. Це ще один доказ того, що з чарівної ночі на Купала дівчата починали ходити в жіночому роді, бо кидання у воду вінків в українській поезії – незмінний символ кончини дівоцтва:

На Купала була,

Сорочки забула.

Не піду додому –

Боюся сорому;

Увернуся в солому

Да й піду додому.

Беззаперечний факт, що у купальську ніч по всій Україні відбувалися акти масового запліднення.

Ой було літо –

Тепер зима,

Були дівчата –

Тепер нема.

(4, стор. 432)

Через дев’ять місяців, у березні (а март, як свідчить народне прислів’я, – «всіх місяців варт»), у час весняного рівнодення, коли з вирію починають повертатися птахи, з’являлися на світ Божий здорові діти, підсилені вогнем і водою Купала. Тож Купала – найкращий день для зачаття нового життя.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

На початку липня, «коли сонце починало котитися на зиму», відбувалися похорони Ярила. У цьому обряді приймали участь лише жінки.

Ляльку Ярила у розмальованій труні з піснями і танками несли до квітучого яру. З труни зазвичай височенько стирчав його «яринець». Похорон супроводжувався плачем та голосінням жінок. Цим обрядом висловлювалася думка про невідворотне наближення зими, коли земля й хмари замикаються морозами, грім перестає гриміти, блискавка – блискати, дощ – проливатися на поля й сади.

Ярило - бог любові і пристрасті, сили та хоробрості (наших славних предків-ратоборців величали Яр-Турами); бог весни, бог дітороддя – тому й малювався він з видатним членом.

Наведу кілька слів, які походять від Ярила: яр - байрак; ярий - весняний, молодий, квітучий, повний сил та пристрасті, палкий; ярість - статеве збудження; яркий - жагучий; ярувати - перебувати в любовному палі.

Наші предки уявляли собі, що в час буйства рослинного світу Ярило ходить уночі полями у білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носить серп та дозріле колосся жита й пшениці.

Волочився Ярило

Та й по всьому світу,

Полю жито родив,

Людям діток плодив.

З появою Ярила вся природа спалахує коханням. Весняне сонце бере шлюб із землею й закликає до того і людину:

Яр - наш отець,

Земля - наша мати.

Хто не посіє,

Не буде збирати.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

Сиділа русалка на білій березі,

просила русалка в жіночок намітки.

Павло Чубинський

Наші русалки - один із найяскравіших доказів того, що українці мали і мають спільну колиску з іншими індоєвропейськими народами.

В Індії й досі існує віра в апсар* (*апсари - санскр. - «ті, що мешкають у воді»). Це розкішні жінки, «дочки радості», з пишним довгим волоссям і персами, що пахнуть сандалом. Вони справжні спокусниці і звабниці. Апсари - символ індійської еротичної культури.

Оце так, так! Хіба не сестри вони нашим русалкам?! До речі, й саме слово «апсара» не чуже українцям. Відомий той факт, що наші предки, сколоти, шанували царицю води на ім’я Апі.

Давайте пригадаємо хто такі русалки. Ось що пише в своїй книзі «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон: «Русалки, водяні богині, відомі всім слов’янським народам; удавнину вони звалися берегині».

Так і є - берегині! Берегині цілого народу. Невипадково слова Русь і русалка мають єдиний корінь.

Читаємо далі: «Вночі русалки виходять на берег і при світлі місяця провадять хороводи й танці... до смерті залоскочуть кожного, хто попадеться в їхні руки, зваблений їхньою красою.

...вони ходять з розпущеним волоссям. Вони граються у воді, ухкають, бризкаються, плещуться. Це вони стережуть порядку по річках, по озерах. Душі вони не мають, а тільки серце». (стор. 130-131)

Навіть поверхове порівняння подвигає до висновку, що русалки й апсари не тільки сестри, а ще й близнята.

Завдяки русалкам можна навести ще один місточок між українською та індійською культурами.

Русалки-нав’яниці (нав’яниця - дитя Наві, втілення жіночої енергії) під час плескання вигукують дивне «Калі-буд-буд!..» Хто ця Калі, що її уславлюють русалки?

Калі або Каліка - індійська богиня руйнації, часу і смерті. Шкіра у Калі чорна, і вся вона має потворний вигляд. Калі символізує собою Всесвітню ніч, тобто Нав. Вона темна, ніби грозова хмара, рот у неї, мов скибка місяця-молодика. Кожний вдих Калі - життя, кожний видих - смерть. А ще, Калі - Велика Визволителька; вона захищає тих, хто її знає. На деяких малюнках Калі зображується з тризубом у руці спрямованим у бік ворожого війська. Таким чином, Калі - це, певною мірою, еманація поняття Доброї Матері, яка постає на захист від вторгників-чужинців.

Тепер давайте трохи помізкуємо. Українцям відоме слово «каліка» - тобто калічений, а тому і потворний. Нагадаю, індійська богиня має дуже потворний вигляд; у неї чотири руки й ікла замість зубів. А «калі», чи відоме це слово українцям? Володимир Грінченко у своєму словнику наводить таке: “Калі дати. Забруднити навмисне під час купання. Діти, під час пустощів у воді, забруднюють одне одного грязюкою, і при цьому вигукують: «Калі! Калі!..» Отже українське «калі» - це бруд чорного кольору. Дивний збіг: богиня Калі потворна і чорна. А оскільки чорний колір вбирає у себе білий, жовтий і решту кольорів, вона володіє всіма істотами.

То що ж виходить: слов’янські русалки славлять якусь там чужу індійську богиню, чи може свою наставницю - царицю Наві? Висновок однозначний: богиня Калі колись шанувалася і була знана всім слов’янам. На її честь названо багато річок, як от: Калець, Калка, Кальміус, Кальчик. Та ціла низочка слів, пов’язаних з культом Калі: кал (мокра земля), калабаня (калюжа), каламарь (чорнильниця), каламутний, калило, калюжа, калюка, каляниця (дьоготь).

І останній аспект, який мені хотілось би висвітлити у цьому розділі. Зустрівшись із звичайними людьми, русалка виступає у ролі спокусительки. Але перед тим, як залоскотати жертву або затягти у воду, русалка загадує стрічному вельми дивні загадки. Відбувається це приблизно так:

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за нею русалочка:

- Та послухай мене, красна панночко;

Загадаю тобі три загадочки,

Як угадаєш - до батька пущу,

(Дівчина має знати відгадки, тоді русалчині чари не матимуть дії)

Не угадаєш - до себе возьму:

«А що росте без кореня?»,

«А що біжить без повода?»,

«А що цвіте без цвіту?»

(Камінь росте без кореня,

Вода біжить без повода,

Папороть цвіте без цвіту).

Панночка загадочок не відгадала, -

Русалочка панночку залоскотала.

(4, стор. 310)

Довго я розмірковував над тим, якими саме мали б бути рятівні відгадки, і ось яка відповідь-лілея піднялася над озерцем моєї душі: всеблага любов росте без кореня; всеосяжна любов біжить без повода, і немає для неї ніяких меж та кордонів; любов цвіте без цвіту. Прояв любові прихований, та від пахощів того цвіту танцюють, мов бджоли, закохані душі.

Пам’ятаймо ж уданих берегинь любові, цих чарівних представниць української яросвітної культури.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЧИ СОРОМ, ЧИ ДВА, ПІДУ ДО НЬОГО САМА

Кохайтеся, любуйтеся,

Як серденько знає.

Тарас Шевченко

Про звичаї, зокрема сватання, записує Боплан такі легендарні відомості: «На Україні, власне на перекір усім народам, не хлопці сватають дівчат, а дівчата пропонують їм свою руку і рідко не досягають своєї мети; їм допомагає особливий забобон, стисло дотримуваний, так що вони швидше досягають успіху, ніж хлопці, котрі самі часами зважувалися свататися до любої їм дівчини».

Цей сюжет надихнув мене на створення оригінальної пісні. Ось вона:

ПОКОХАЛА ДІВКА ГНАТА

Покохала дівка Гната,

І пішла до його в хату,

Щоб просити батька й мати

Їй коханчика віддати.

Приспів:

Гей, дівка бідовая,

Чорнява, вродливая,

Затіяла ж такого – засватати милого.

Ввійшла дівка в світлу хату:

– Ви шановні, батько й мати,

Прийміть мене та й за свата,

Буду Гната вихваляти.

Приспів:

Ой ти, Гнатику миленький,

Бачу з твого я личенька,

Що про жінку будеш дбати

Та вірнесенько кохати.

Візьми мене дружиною,

Всюди піду за тобою.

Буду тебе доглядати,

Карі очі цілувати.

Батьки дівці відмовляли,

Сина в скрині заховали.

– Кинь бо мріяти про Гната,

Іди іншого висватуй.

Дівка втім не розгубилась,

На тій скрині примостилась.

– Не вступлю вам, так і знайте,

Вік не вийду із кімнати.

Тиждень сидить дівка тая.

Гнат із скрині все благає:

– Ріднесенькі, мамо й тато,

Дайте дівку покохати.

Що робити, що казати –

Дали згоду батько й мати.

–Хай вам трясця, любе зілля,

готуймося до весілля.

Ще Боплан свідчить, що в Україні існував і такий звичай: коли хлопець вкраде дівчину під час святочної забави і його не знайдуть (з дівчиною) протягом 24 годин, то батьки дівчини (навіть як що це будуть пани-дідичі) йому мусіли простити такий вчинок, а хлопець міг одружитися з цією дівчиною, якщо сама вона дасть на це свою згоду.

Про чесностливість українських дівчат Боплан каже: «Хоч свобода пити горілку і мед, могла би допровадити їх до спокуси, але прилюдне осміювання і встид, якому вони підпадають втративши невинність, стримує їх від спокуси».

КОБИ С ДАЛА П...У КОНЕЦЬ ЗАМОЧИТИ

Дай з тобою полежати,

Дай хоч циці потримати.

На вечорницях, задля входження у світ живаскусу, обравши пари, хлопці й дівчата, вночі грали у так звану «притулу».

Ви, музики, грайте,

А ви, люде, чуйте,

Старі – мах по домах!

Молоді – ночуйте!

«Притулу» можна сміливо віднести до одного з варіантів петингу – коли закохані пестять одне одного без статевого контакту. Під час петингу відбувається пізнання тіл та еротичних реакцій, звикання одне до одного. Він дозволяє обом закоханим пережити оргазм без позбавлення дівочості, без побоювання завагітніти. Але під час петингу завжди існує небезпека «загратися» і переступити межу, якої ви не планували переступити.

Ой моя ж ти матусенько, маєш дочок п'ять,

Не пускай їх на досвітки, нехай в дому сплять.

На досвітках, матусенько, на голій землі,

Щоб не сталась пригодонька така, як мені.

(49)

Що з це з «гра» така була, «притула»?

Ой на хаті щітка-гребінка,

А в коморі парубок та дівка:

Чого вони труться та

мнуться,

Чого вони не їбуться?!

(54; Хв. Вовк, стор. 143)

Михайло Красиков у книзі «Українські сороміцькі пісні», посилаючись на матеріали до українскьо-руської етнології, що були видані Етнографічною Комісією у 1906 році у Львові, дає таке пояснення: «Притула – «це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами... <...> ...Усе він задержується, щоб не пробить таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї, і плоть як сходить з його, не впускать у неї... <...> І так усі грають в іграшку оцю, і всі так здавної знають, що грать у неї можна, поки не поберуться собі». (60; стор. 257-258)

Я му дала на чепець,

А він купив ситко.

Я му дала на конець,

А він запхав вшитко.

(ф. 28-3, од. зб. 41, арк. 391)

Сакральний зміст цієї гри вельми важливий і мудрий. Парубку, як потенційному мужчині, належить ввести дівчину (обраницю, майбутню дружину) в світ живаскусу. Лише на мить він пробує стати з нею «єдиною плоттю». На одну мить їхні тіла стають єдиним цілим, замкнутим колом. На мить їхні тіла поєднуються, ніби розчиняються одне в одному, у цю саму мить вони – не дві окремі сутності. Цінність «притули» полягає в тому, що, якщо хлопцеві вдається втриматися на позиції свідка, спостерігача, і не поринути з головою у водоверть любовного палу (хоча це вельми важко зробити!), тим самим він робить неоціненний дарунок і дівчині. Енергія мужчини, яка не полишає його власної оболонки, допомагає енергії жінки бути скерованою у її внутрішній світ, і це стає для неї посвятою. Мужчина досягає успіху, вводячи жінку у живаскус, якщо він зумів не піддатися збудженню в її присутності, бо тільки таким чином він може і жінці вказати путь, який в подальшому веде за межі одержимості живаскусом.

ГУЛЯЙ, ДИТИНО, ПОКИ ТВОЯ ГОДИНА

Гуляй, гуляй, гуляй же,

Що хороше – то наше,

Що погане – то не нам,

Нехай нашим ворогам.

Народна пісня (56)

У цьому розділі я хочу торкнутися теми молодіжних громад ; явища, що знайшло своє втілення в стародавніх традиціях українців ; таких, як «вечорниці», «вулиця», «досвітки».

– Ти, вулице, ти широкая,

Ой чому ж ти не зеленая?

– Ой як мені зеленою бути,

…………………………….

Коли мене парубки походили

Великими ножищами.

………………………………

Коли мене дівки походили

Червоними та чобітками,

Золотими та підківками!

(13, стор. 48)

Неодружене молодецтво гуртувалося не тільки для веселощів та розваг. Цього не бракувало ніколи. У молодіжному осередку відбувалося головне: віддалені від батьків, позбавлені стороннього ока парубки й дівчата у безпосередньому спілкуванні мали можливість зустріти наречену або нареченого, там вони парувалися, там готувалися до подальшого шлюбного життя.

Та на нашій тай улиці,

Та на нашій рівній

Вигравали наші хлопці

Вороними кіньми.

Вигравали, вигравали

Та вибили яму,

Поставили дівчиноньку

До гори ногами.

Постій же ти, дівчинонько,

І день, і годину,

Поки прийде козаченько,

Возьме за дружину.

(48, стор. 78)

Анатолій Пономарьов у своїй праці «Українська етнографія» пише:

«Молодіжні громади мають давню історію, що сягає так званих шлюбних спілок, коли побутував звичай пробних шлюбів».

У цьому звичаї мені вбачається багато щирості й здорового глузду. Молода людина отримувала право самостійно обирати собі супутника життя, брала на себе відповідальність за власний вибір і вчинки.

На тім боці, на толоці,

Там дівчата повнолиці,

Повнолиці, чорноброві,

Вони мені до любові.

Вони хлопців обіймають,

Ночувати десь думають.

Під час деяких досвіткових ігор, обіймання і поцілунки були пов’язані з подоланням почуття страху, сором’язливості і відчуття огиди. Інколи дівчину заставляли поцілувати рядженого в «страшний рот», щоб був наповнений зубами, зробленими з картоплі; вона цілувала перерядженого «мерцем» або «мельником», що лежав на лавці, у оголені статеві органи. Її спротив викликав ритуальне (але доволі відчутне) покарання – шльопки по заду, удари по п’ятах, шмагання ремінцем або задирання подолу, ще більш стидке, ніж поцілунок. Можна припустити, що всі ці забави давали хлопцям і дівчатам певний еротичний досвід і можливість подолати засвоєні з дитинства табу, страх, сором – а потім вибрати партнера (партнершу), заодно демонструючи громаді свій вибір. (67, стор. 489-490)

Молодь збиралася, як правило, у хаті літньої одинокої пари.

Милорадович наводить чудесну деталь:

«Девки входят обыкновенно в досвичаный дом, приговаривают: «Господи поможы! Дай, Боже, в добрий час! Щоб легенько й веселенько, щоб ходылось и хотилось, до всих хлопцив реготилось!»» (стор. 60) Ще він пише: «На вечорницях влаштовували святковий фарс, сценку, в якій старий залицяльник у масці увивається за молодицею або дівчиною».

Як ставилися до подібних спілок батьки? Одні категорично забороняли своїм кровинкам навіть думати про «улицю безумницю»:

На вулиці скрипка грає

Мене мати не пускає...

Ти, дівчино-моргулицьо,

Та не ходи на улицю:

На улиці таке право,

Як хто зловить, то пропало.

Інші ж, навпаки, благословляли плеканих дітей на пошук пари:

Чи позволить батенько гуляти,

А чи додому ступати?

А мій батенько ні слова:

«Гуляй, доненько, здорова:

Як заміж підеш - не будеш,

Як стара будеш - забудеш».

(1)

Чи виправдовував себе інститут пробних шлюбів? Безсумнівно. У більшості випадків відбувалося жадане парування парубка й дівчини з подальшим весіллям і довгим щасливим сімейним життям.

Ой ти, тихая вода,

Наша люба злагода,

Що ти нас ізгодила,

У ворошок посадила:

Обоє молодоє,

Як зерно золотоє.

Але, як воно інколи буває в житті, траплялися і трагічні випадки:

Ой гуляла дівчинонька рік, як годину,

Вигуляла дівчинонька маленьку дитину.

Дівчина під час пробного шлюбу стала бережею, потім матір’ю, а хто є батьком дитини, вона не знає. Страждає бідненька, «ні щастя, ні долі, ані спокою». Женуть її з рідної хати, сусіди насміхаються... Куди подітися з немовлям на руках?

З однієї пісні довідуємось як покарали дівчину за те, що вона втопила нагуляну («добутну») дитину. Дітозгубницю «закинули у Дунай глибокий». А вона «уже потопає, на свою матусеньку ще викрикає»:

Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п’ять -

Не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять:

На досвітках мала хата, а всі долі сплять,

Коло кожній дівчиноньки женихів по п’ять.

(1, стор. 485)

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЗЕМЛЕРОБСЬКА МАГІЯ

ЗЕМЛЯ – НАША МАТИ, ВСІХ ГОДУЄ

Про землю піклуйся – золотим зерном милуйся.

(Народне прислів’я)

Вірування у те, що без жінки поле не буде плодючим, вчені відносять до філософії анімізму. Людина, спостерігаючи появу нового життя з материнського черева, порівнювали це з появою врожаю на засіяній ниві. Земля, таким чином, стала Матір’ю, яка родить з зароненого в неї сім’я колос, що дарує споживу всім людям.

Наші предки вірили, що тіло людини було створено з сирої землі, кості й сустави з каміння, а в жилах тече «кров-руда від Чорного моря».

Згадаймо руські билини, де Земля сповіщає герою як і що треба зробити, щоб перемогти ворога. Для цього варто лише «вдаритися» об землю – і звичайний чоловік ставав богатирем. У зв’язку з цим був поширений звичай класти новонародженого, а також хворих і немічних на землю з метою їхньої енергетичної підживи.

У слов’ян відносно Землі історично склався цілий комплекс уявлень, відповідно яким будувалось життя. Наприклад, було заборонено до весняного рівнодення вбивати в землю кіл. Невиконання даної заборони, за вірування, мало викликати посуху, і як наслідок, – загибель врожаю. З покоління у покоління передавалася мудрість предків: «Земля – мати, її не можна бити»; «Доглядай землю плідну, як матір рідну»; «Питай – як земля питає, вчи – як земля вчить, люби – як земля любить» і т.п.

(є)

ОРАВ МИЛИЙ ЦІЛИЙ ДЕНЬ ТА ПОСІЯВ КОНОПЕЛЬ

Кучерявий Іван

На капусту орав,

Чорнявую дівчиноньку

Поганяти найняв.

(56)

Плуг – священне знаряддя хлібороба. За скитською легендою, переказаною Геродотом, Золотий Плуг було даровано скитам разом з Золотою Сокирою і Золотою Чашею самими Небесами. Так майже 3500 років тому у наших предків зародився культ Золотого Плуга. Вони ототожнювали плуг з чоловічим дітородним органом (фалічне зображення плуга спостерігається у мистецтві багатьох народів), а його входження в землю було рівнозначним зляганню з жінкою. У прадавні часи серед слов’ян склався магічний ритуал: безпосередньо перед сівбою, на зораному полі чоловік і жінка мали сполучатися, після чого жінка обходила пахане поле, розкидаючи сперму круг себе, приказуючи: «Боже! Вроди мій хліб! Вийди колос з землі пишний і красивий!» Наші пращури вірили, що таким чином Творець сущого змилостивиться над ними і дасть гарний врожай.

Опис ритуалу повернення сперми до «витоків» – землі, воді, вогню й повітрю – стрічається в багатьох тантриських трактатах, зокрема в «Кула Тантрі».

ОЙ ГОП, ТА Й ПРИСІЛА, БУЛА ЧОРНА – СТАЛА БІЛА!

Ой із гори на долину

Посадила баба диню,

Цілий город качалася,

Щоб та диня в’язалася.

(2, стор. 589)

Коли наставала пора садити город, жінки виконували магічні дійства: роздягались, сідали на грядки, виголошували замовляння, з розплетеним волоссям оббігали за сонцем город. Прополка полів супроводжувалась родовими обідами, годуванням землі яйцями, сиром.

Під час зажинок жінки стогнучи й охаючи каталися полем, щоб «силу» вернути собі і полю. Розвідувачі в цих діях убачають дійство імітації породілля: жнива сприймались як роди матері-землі, яка була запліднена й носила плід протягом літа.

ОРАНКА

Під час епідемії або мору тварин, як своєрідний оберіг, серед наших пращурів був поширений обряд «оборювання» села або хутора: опівночі сохою або бороною окіл поселення робилася обережна межа. Приймати участь у «оранці» дозволялось особам жіночої статі, забарвлених прикметами чистоти, – дівчата, літні жінки, удови, які не мали живаскусних стосунків протягом кількох років, і безщасниці (старі діви). Це було суто жіноче магічне дійство, мужчинам приймати участь у ритуалі доконечне заборонялося.

Опівночі сім-дванадцять (в залежності від регіону) учасниць виходили на околицю села. У соху впрягалася одна з дівчат, інші супроводжували її, виконуючи пісні з погрозами і часто з уживання ненормативної лексики, розмахуючи кочергами й охватами, що мало б відлякувати «моровицю». Своїм зовнішнім виглядом і поведінкою учасниці процесії уподібнювалися лимінальним, тобто позбавленим соціальних прикмет суб’єктам, які утворювали захисну межу.

Аналогічні дійства відбувалися під час посухи: опівночі учасниці обряду ходили розчищати джерело, щоб приманити дощ. А ще літні інки розстеляли свої сорочки на городах, помічаючи, чи сяде на них роса, котра є прикметою наближення дощу.

(68; стор. 97-98)

ТАТО-БИК – КОРОВА-МАТИ

Ой на городі та й цебриця,

Стоїть та Ганя, як телиця.

Ой на городі цебрик, цебрик –

А Ваня лізе, як бик, як бик!

У прадавні часи гармонію єднання Неба та Землі наші предки втілили ще в образах Корови та Бика – Небесного Тата і Землі-Матері. Дощ, що поливає землю, – це, відповідно, сім’я, з якого народжується все живе.

Древній східний текст сповіщає: «Те місце, де корови парувались зі своїми любими биками, де прекрасні жінки знайшли утіху зі своїми закоханцями, підходить для зведення храму». Дивно, але значення цих слів велике й значуще. Усе саме так і має бути. Храм повинен бути місцем зустрічі, поєднання.

КУЛЬТ ФАЛОСА

У далекому минулому не було такого народу, який би не пройшов стадію поклоніння фалосу як символу піднесеного чоловічого початку.

Обожнення фалоса, як такого, дійшло до нас у вигляді антропоморфних стел. Це поставлені стойма, від невеликих до гігантських, кам’яні фігури, що з одного боку мають вигляд поличчя, а з іншого – фалоса – божка, якому вклонялися. Яскравим прикладом божка у вигляді фалоса у нас завжди були і лишаються кам’яні баби, Збручанський ідол, київський Світовит.

У сільськогосподарській магії і у фольклорі українців, слов’ян зокрема, фалос постає як першопочаток, корінь і основа життя, а сперма вважалася священною рідиною. У язичників існував звичай розсіювання сперми по полях, під деревами, над водоймищами, священним вогнем; її також пили і втирали у тіло.

Митрополит Іларіон наводить викладки з твору А.Н. Афанасьева «Поэтические воззрения»:

«Мужеське сім’я було символом плодючості, тому почиталося, а навіть пилося».

«Вода, якою омито дітородного члена, має чудодійну силу; пор. в Питаннях Кирика ХІІ віку: «А се єсть у жен: аще не возлюблять їх мужі, то омивають тіло своє водою і ту воду дають мужем»».

(29, стор. 44-45)

Наведу ще кілька викладок з твору А.Н. Афанасьева «Поэтические воззрения славян на природу»:

«...от них же (від слов’ян ) болгаре научившись, от срамных уд истекшюю скверну вкушать, рекуще: сим вкушаньем оцещаються грехи».

«словене же на свадьбах вкладываюче срамоту и чесновник (чеснок) в ведра и в чаше и пьють».

В слове христолюбца (по рукописи XV в.) находим то же свидетельство:

«ино же сего горее есть: устроивыте срамоту мужьскую и вкр(л)адывающе в ведра и в чаше и пьють, и вынемыше осморкывають и облизывають и целують…»

ЗВИЧАЄВА МИНУЩИНА

Вони (слов’яни) шанують фалічні фігурки,

роблять з них богів і складають їм жертви.

Григорій Богослов

Весільні еротичні пісні… та за очевидної ознаки фалічного культу,

що виявлені в наївних формах, без якого-будь прикриття,

але й без цинізму чи п’яної розпусности.

Хведір Вовк. «Матеріали

до Українсько-руської етнології»

Так було у стародавні часи: краса і таїнство живаскусу відтворювалися слов’янами у весняних іграх та забавах, у звичаях, які були пов’язані з заплідненням та формами язичницького поклоніння. Міцною основою сонцепоклонників («онуків Дажбожих») була сексуальна енергія; більшість обрядів та ритуалів мали витоки і прояв з джерел розуміння світотворчої сили живаскусу.

Були такі часи в Україні, коли право на першу ніч з молодою («право зробити дівку молодицею») мали всі мужчини її нового роду – батько та брати молодого. Цей звичай називався «дарування дівкою». Пісенні зерна про звичай «дарування» збереглися у коморі українських ладканок (весільних пісень):

Молодая дівка Тетяна, раю, раю,

Та всіх боярів обдарила, раю, раю.

……………………………

Лише Яківка (молодого) не вдарила, раю, раю…

Плуг не оре, –

Чепіги кривії,

Заліза тупії,

Бики молодії.

Тверда новина.

Ах, не моя – материзна.

Дайте батогів,

Поганяти бугаїв,

Нехай пруть!

(32, стор. 366)

Викотили, викотили

Смоловую бочку;

Виманили, виманили

У Пацюрихи дочку;

Положили, положили

На новій кроваті;

Що хотіли, те й робили

Чужому дитяті.

Хто хотів, той вертів,

А кому верчено, той терпів.

(54; П. Чуб., стор. 116)

Ще в одній народній пісні печеться мати, що сина Йвана довго нема. А потім вона пригадує:

Десь же він через город поїхав,

Ой десь його дружки-панянки переймали,

Ой десь його у світлоньку зазивали,

Ой десь його медом, вином напували,

Ой десь його калачами годували,

Ой десь його Ганнушкою дарували.

(24, стор. 21)

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ХОДІМО ТАНТРУВАТИ…

Ой гуляла дівчинонька очима, плечима,

Вигуляла козаченька з чорними очима.

Народна пісня

Танок – не робота, а хто не вміє – срамота!

Народне прислів’я

Танці українців – це мистецтво ритму і міміки; тобто це тілесне оповіщення внутрішньої ідеї за допомогою рухів, як поезія – вираз ідеї силою слів. Тому український танок був справжнім мистецтвом, не безцільним кружінням, але завжди ритмічним виразом внутрішніх процесів за участю і рухами всіх частин тіла, а не тільки рук і ніг.

Історія українського мистецтва танцю, навіть скорочена, може скласти окремий том. У відповідності з метою мого дослідження, я змушений обмежитися розглядом лише тих українських танків, котрі, у тій чи іншій мірі, мають живаскусне посилання.

Блажен народ, що знає він поклик святковий.

Пс.89 (16).

Українське свято – видовище надзвичайне, самобутнє.

А як ми танцювали,

Святі помагали,

Янголи в гусла грали!

Палкі шанувальники всіляких веселощів, і особливо танків, наші предки в цих святкуваннях доходили до нестримного шалу.

Як підняли, як утяли

Альтисти, басисти, тенористи,

Дишкантисти

В сопілки, в свистілки

І з бандурами.

Кругом, як подобає, скакали, іграли,

Кричали, танцювали…

(32)

ХОРОВОДИ

Хороводи (коло, коловод, колоход, карагод) та хороводні ігри – прикраса весняно-літніх гулянь і улюблена розвага молоді – були разом з тим дійствами, які мали ритуальний характер. Магічне забарвлення в традиційній культурі українців (слов’ян зокрема) мали як самі рухи, що утворювали фігури хороводу, так і численні повтори певних фігур. Найбільш архаїчним з них є варіанти руху по колу («очертою»), що мають замкнутий характер, і тим самим свідчать про безмежжя. Хороводи водили як за рухом сонця («посолонь»), так і супротив руху світила. Народна уява про взаємний зв’язок природи і людини в хороводах і хороводних іграх віднайшли втілення у темі «життя» рослин: сівба, зростання, дозрівання, збирання («Просо»); і в темі кохання та шлюбу («Хмель», «Зайчик»).

Задля збереження і захисту врожаю від ворожих сил природи, жінки робили малий обхід навколо своїх полів, тим самим утворюючи певний оберіг. Обхід полів розумівся і як магічний засіб впливу на плодючість землі. «Де хоровод ведуть, там жита ростуть, а де ні, там колос на землі».

Козацька філософія відносно хороводу була такою: «У хороводі немає ні багатих, ні бідних, ні старих, ні молодих, ні отамана, ні джури – всі рівні. І кожен може зімкнути свої руки з ким забажає».

ТОЙ НЕ КОЗАК, ХТО НЕ ЛЮБИТЬ ГОПАК!

Згадаймо хвацький, овіяний славою гопак – танок, в якому злилися в одне військова вправність і безмежна широчінь вільної козацької душі –

Гуляй, душа, в тілі, поки кістки цілі!

І гуляли козаки, наче вогнем дихали! «Аж підківками вогонь крешуть!» Вистрибували, «як шкварки на сковороді!» Тішилися у танку так, що аж земля двигтіла під ногами!

Автор «Історії війн» Прокопій Кесарійський згадує випадки, коли захоплені танцями та піснями київські ратники ставали жертвами нападу греків (592р.)

Гоп, швець любив мене,

А я – швеця, а швець – мене;

А він – мене, а я – швеця,

Межи нами нема кінця.

(3, стор. 424)

Справжнє диво – весільні танки, де музика і скоки уподібнюються грайливому сонечку, що палко кохає свою обраницю-землю і в своєму щирому хороводі обігріває її ніжним промінням.

Кожний весільний танок набував у наших предків всесвітнього змісту.

Розповідає професор Хведір Вовк:

«Весільний танок журавель, якого танцювали на перезві, це рід кола, виконання якого супроводять ріжними еротичними рухами, як наприклад, хапанням один одного за pudenda. Танцюють також циганську халяндру*, що пересякнута так само безсоромним характером. (*Халяндра – циганський танок; учасники танку тримаються однією рукою за вухо, а другою – за геніталії, і при цьому підстрибують, б’ючи себе п’ятами по сідницях. О.В.)

У Бердичевському повіті жінки також танцюють коло, одною рукою тримають товкач у себе між ногами, а другою – покриваючи та відкриваючи його дерев’яною квартою, що з неї звичай п’ють воду».

Не заперечувала б поважному професору Русалка Дністрова, яка сказала: «Любовнії пісні, де немає провини туги, провівають гарною любостію, веселою буйністію, нетемливим веселієм і суть поскочні до танку».

Кожний танок має свою філософію. Вражає своєю мудрістю так званий кривий танок. У кривому танці забивають в землю три кілки на три кути (як символ трьох виявів світу: тіло, дух, розум), беруться за руки в два ряди і крутяться поміж ними рядами. Ладний рух, де немає кінця, як співають при кривому танці, символізує нескінченну божественну гру.

А ми кривому танцю

Не виведемо кінця,

Бо його треба вести,

Як віночок плести.

Вести кривий танок означало пробувати у вічному процесі творення світу. Всесвіт ніколи й нічого не відкидає, тому що кожний атом є часткою цілого, а ціле аж ніяк не може існувати, якщо відсутня хоча б якась його частка.

Кривому танцю йдемо,

Кінця му не найдемо,

А як кінець найдемо,

То додому підемо.

(4, стор.163)

Повернутися додому тут – досягти сокровенного центру свого єства.

Відчуваючи нерозривний зв’язок з цілим, святкуючи у танці єдність з природою, тільки так людина може віч-на-віч зустрітися з Богом.

Вздрів Господа, засміявся.

Аж за боки з сміху взявся.

То ж то гарно виглядало,

Що все нараз танцювало.

(3, стор. 304)

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

НЕ З ОДНОЇ ПЕЧІ ХЛІБ ЇВ

– так казали в народі про українського довгожителя. А ще говорили: «То дід – збудь-вік (дуже старий). Літа його – безлічна безліч». Застолітніх називали ще безлітніми дідами.

Яків Новицький записав від Хортицького старожила Осипа Шутя таке оповідання...

«Ні, тепер не живуть так довго люди на світі, як колись жили! Як не було ще ні кріпості (Олександрівської), ні Вознесенки (село), тут, по балках та плавнях жили запорожці. Над Московкою (ріка), кажуть, в балці, жило три запорожці: дід, син дідів і онук, – всі троє були як сніг. Дідові кажуть, було 130, синові його 110, а онукові під 90 год. Люди були заможненькі: багато було скоту, коней, бджоли. Старий дід, дарма що дожив до 130 год, був на виду червоний, як буряк, при своєму умі, тіко на ноги слабий...»

Ще Яків Новицький згадує у своїх творах, як він стрівся з дідом-оповідачем, якому було 120 років.

А ось спогади 88-го Микити Джигира: «Деякі запорожці жили більше ста год на світі і були між ними великі характерники...»

Архієпископ херсонський і таврійський Гавриїл Розанов 1842 року опублікував «Устное повествование бывалого запорожца». У невеличкій збірці мова йде про 104-літнього козака-довгожителя Микиту Леонтійовича Коржа (1731-1835). Від Розанова довідуємось, що батько Микити Леонтій Таран прожив «сто і п’ятнадцять літ», займався хліборобством, скотарством, бджільництвом...

Дмитро Іванович Яворницький записав з вуст 116-річного діда Івана Гнатовича Розсолоди перекази та розповіді про Запорожжя. І дід той був ще нівроку здоровенький: «доглядав телят». Цікавий опис бувалого запорожця залишив для нас історик:

«Иван Игнатович ведет жизнь поистине отшельницкую: уже больше пятнадцати лет не пьет водки, и не есть скоромной пищи. «Тільки мені й скорому, шо пампушки з медом, олія та молоко, а інколи хлібця мнякенького пожуєш – ото тобі і все». С виду Россолода довольно высокого роста, худощав, держится немного сутуловато, носит узкую, средней величины, бороду, на голове длинные, густые волосы, едва только посеребренные сединой. На мое удивление, как это Россолода, прожив столько лет, почти не поседел, он ответил: «У мене порідня така, та ще й то сказать вам, паничу: то пустий волос, що сідий». Старик чрезвычайно богомолен: каждый воскресный и праздничный день он пешком ходит в церковь, что составляет в оба конца около десяти верст...»

А ще Дмитро Іванович згадує, що в селі Наковальні (Новомосковського уїзду), жив «дід прізвищем Залізняк; йому було год сто двадцять, як він умер».

А які свідчення про українських довгожителів зберегла для нас історія? Ось-бо. Данила Апостола в 70 було обрано на гетьмана. У свої 70 він ще міцно сидів у сідлі коня.

Генеральний обозний Петро Забіла (рід Забіл дав Україні 17 сотників) прожив 109 год (1580-1689). Маючи міцне козацьке здоров’я, 80-річним вдівцем, який мав не один десяток дітей, Петро Михайлович вирішив одружитися вдруге, і народив ще сина й дочку. Столітнім на весіллі дочки він шпарко утинав гопака, виблискуючи узорами жупана з турецької парчі. Коли ж дочка народила онука, дід виховував його у козацькому дусі.

Останній отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський народився у 1690 році, обраний кошовим у 1765 і пробув на посту до 1775. Після цього 85-літнього козака ув’язнили, трохи згодом він був засуджений до смертної кари, але на прохання Потьомкіна його вислали на довічне ув’язнення на Соловки. Указом від 15.03. 1801 року Калнишевський був звільнений, але лишався на засланні. Помер 04.12.1803 року.

Запорозький Іван Савич народився 6 січня 1725 року у Миргороді. Прославився у боях під Очаковом, одержав чин осавула і орден Св. Володимира 4-го ступеня, за те, що полонив три десятки турків і виграв двобій із їхнім ватажком, хоч сам був двічі пораненим. Помер славний козак у Керчі у 1843 році.

Мав довгожителів полковницький рід Миклашевських...

Отже, прикладів застолітніх людей знаходимо в історії чимало. До слова, перша у світі конференція геронтологів (присвячена старінню) відбулася у 1939 році з ініціативи Олександра Богомольця. Упродовж 1951 – 1952 рр. інститутом ім. О. Богомольця було здійснено перший «перепис» довгожителів в Україні. Після цього було створено картотеку, до якої увійшли дані на 11 тисяч осіб віком від 90 років і старших, із них вік 1 129 осіб перевищував 100 років, близько 100 людей – 110 років.

«Жили наші діди, не знали біди,

медок попивали, горя не мали».

Під час «перепису» вчені мужі досліджували раціон довгожителів. З’ясувалося, що всі ті, кому було більше ста років, активно використовували у своєму харчуванні мед. Більшість з них були пасічниками, мали великі пасіки, «кохалися на бджолах» і «плодили бджолу».

З 1958 року інститут геронтології працює в Києві, фундатор Дмитро Чеботарьов, він був директором до 95 років.

Цікаво, у чім криється секрет козацького здоров’я, яким чином премудрим праотцям вдавалося лишатися здоровими і міцними навіть після 80, 90 і 100 років, і що розгубили ми, нащадки пращурів великих, коли так бідуємо від різних хвороб? Дозволимо собі зробити невеличкий аналіз щодо цього.

У наш час люди починають втрачати життєву снагу вже після сорока п’яти років. Тоді як у більш віддалені часи вони жили вдвічі довше і зберігали життєву силу до самої смерті. Можливо, ми, самі того не розуміючи, порушуємо закони природи?

Вернітеся, літа мої,

Хоч до мене в гості.

– Не вернемся, не вернемся,

Не маєм для чого,

Не вмів же ти шанувати

Здоров’ячка свого.

Раніше люди більш тонко відчували зв’язок з природою і досягали гармонії. Нинішній стан такий: ми не задовольняємось потребами харчування, не знаємо помірності у їді, полюбляємо переїдати (ще й їмо «неживу» їжу), згораємо від пияцтва, бездумного розтринькування енергії. У пошуках все нових і нових відчуттів (і смакових , і тілесних), у пошуках насолоди апетит зростає, але чи досягається наснага? О, ні. Тут, як-то кажуть, пожирував – плати. Чим плати? Здоров’ям. От і платимо. За п’ятдесят років людина виснажується, страждає від хронічної втоми, робиться неповоротким, кректуном, хворіє – неминучі наслідки напрацьованих звичок, протидії Природі.

Вчені-геронтологи, активно досліджують процеси старіння. Кінцевих висновків поки-що не зроблено, але ясно одне – основний фактор, що впливає на старіння – їжа. Що їли наші предки? Основними продуктами харчування були хлібні злаки, овочі, фрукти і продукти тваринного походження без будь-яких хімічних добавок. Живі продукти дають максимум здоров’я і життєздатності. Саме тому наші пращури жили до дев’яноста, ста літ і залишалися живими, сильними і енергійними коли їм було далеко за сімдесят.

Ой ти дєд, ти мой дєд.

Дев’яносто восім лєт,

В тебе сива борода,

Ще й залупа вигляда.

(50; стор. 210-211)

***

Раз Старчика запитали:

«Як тобі вдалося до самої старості міцно триматись у тілі?»

І він сказав:

«Бо жив я весною цвітом, літом – ягодою, восени – овочем, а взимку – холодом».

Іще він казав:

«Тіло людини схоже на срібноводу річку, що тече долиною життя і змінюється на зворотах. Перетни біг вухам, очам, ніздрям, вустам, тілу й думкам – і то вже буде не річка, а брудна скаламучена канава. Кожна заборона (самостворена чи нав’язана оточенням) – жорстока отруйлива гать. Руйнуйте, дітки, усі перепони, линьте на хвилях життєвої радості аж до самого океану смерті – день, місяць, рік, десять років… Погодився б зі мною, любий моєму серцю Сократ, який свого часу сказав: “Будь щедрим, як струмок, що наповнює водою глечик, який встигає розбитись раніше, ніж вичерпається струмінь». А мучитися у міцних пазурах гнітючих обмежень, хай навіть і сто років, – ні, це не те, що я називаю довголіттям.

Я ДО МІСТА ХОДИЛА, СВОЮ КУНКУ ЗГУБИЛА

(глава подається у скороченому вигляді)

Є в українському пісенному садку пісні і про жіночу холодність, тобто фригідність.

Що я кому винна,

Що перина зимна,

Яку мама мала,

Таку мені дала.

(ф. 28-3, од. зб. 421, арк. 48)

У наведеній пісні мова йде про вроджену нездатність жінки відчувати тілесну хіть.

Взагалі жіночу фригідність учені мужі визначають як повну відсутність або зниження у жінки статевого хотіння (лібідо), специфічних живаскусних відчуттів і тіласу (оргазму).

Ой ходила Соня по раки,

Викусили «баришню» собаки:

«Що ж я буду, бідна, робити,

Чім я буду хлопців манити?»

(53, Хв. Вовк, стор. 113)

У пісні, яку свого часу записав Хведір Вовк, образно подається стан жінки, яка отримувала насолоду від злягання і мала досвіт переживання оргазму, але, за якихось обставин, втратила цікавість до статевого акту. Такий стан може мати властивість тимчасовості, і виникає він внаслідок певних життєвих потрясінь. Зниження лібідо може виникнути після злуки, яка супроводжувалась болями за наявних процесів запалення жіночих статевих органів (блокування центрів тілесного задоволення і насолоди). Це могло бути і розчарування в мужчині

Ой згоріла скирта сіна,

Самого дрібного,

Відпав же ми мій миленький

Від серденька мого.

Відпав же ми мій миленький

Від мого серденька,

Та як тота суха кора

Та й від деревенька.

Та як тоту суху кору

Не мож приліпити,

Так на тебе, мій миленький,

Не мож сі дивити.

(ф. 28-3, од. зб. 465, арк. 40),

і в наслідок зґвалтування або спроби спричинення над жінкою статевого насилля

Звели Гирю через силу

На високую могилу.,

і боязнь завагітніти, і жіноча статева незрілість, і навіть, просто грубе поводження партнера на самому початку статевого життя жінки.

Жінка з незначною долею лібідо все ж лишається жінкою, з властивим їй хистом до фліртування з мужчинами і з бажанням подобатися представникам сильної статі.

Він мене поцілує,

Він мене приголубить –

Моя душа цеє любить.

(2, стор. 667)

Доволі типова ситуація, коли заміжня жінка, маючи фригідність, ніяким чином не страждає від того, нічого не робить щоб підняти лібідо, але у відповідності щирих почуттів, стає турботливою і гарною супутницею життя для свого обранця.

Дружино моя, порадо моя.

І здатна вона отримувати психологічне задоволення від злягання з чоловіком.

Полягаймо на постелю, а він зажартує,

Пригорне мене до себе, смачно поцілує.

Так любчика поцілую, як малу дитину.

(19)

Окремо від жіночої, вчені визначають ще й фригідність чоловічу. Чоловіча фригідність, або ж холодність, має наступні ознаки: повна або часткова відсутність статевої хіті («Колись не хотів лежати, тепер ; стояти»), незадоволеність живаскусним життям, хай, навіть, з коханою жінкою, а ще низька здатність відчувати збудження під час злягання («Не хоче вставати, а мені треба лягати»). Головною причиною цього розладу визнають стрес, викликаний конфліктами на роботі, негативний досвід спілкування з людьми, в першу чергу з жінками. На ґрунті фригідності мужчиною оволодіває страх перед жінками (гінекофобія).

Ой чому я не такий,

Як той козак молодий,

На дорозі перейме,

Поцілує, обійме.

(ф. 29-3, од. зб. 93, арк. 21 зв.)

Серед найважливіших наслідків холодності називається сексуальна дисгармонія (дисгамія), що веде до підвищення нервозності в стосунках з дружиною (партнершею).

– Просив, просив, не дала,

Бодай тобі одгнила.

– Я давала, ти не хтів,

Бодай тобі одлетів.

Постійні сварки подружжя, взаємна неприязнь призводить до того, що чоловік, рано чи пізно, відмовляється від близькості з обраницею. Тоді-то заводить він таку пісню:

Жінку маю, жінку маю,

Але з нею не лягаю,

Нехай з нею ті лягають,

Що дружини не мають.

ЩО Ж ЦЕ Я НЕ ЗУМІВ ЗУПИНИТИСЯ ВЧАСНО?

У цій главі я хотів би торкнутися питання передчасного виверження сім’я і витримки – актуальної і болючої теми для багатьох мужчин.

Живаскусні можливості мужчини вимірюються не тільки кількістю, але й якістю його статевої діяльності. Ступінь його живаскусних можливостей визначається здатністю контролювати і регулювати чоловічий оргазм, а ще тривалістю акту злуки. Для багатьох чоловіків, котрі стосовно всіх живаскусних проявів демонструють активність, передчасна еяколяція – дійсно проблема. У кожного нормального мужчини інколи трапляється передчасне виверження сперми. Це може бути викликано довготривалим стримуванням або сильним хвилюванням і напругою, страхом і втомою. Якщо це трапляється лише зрідка, то нічого й хвилюватися. Але якщо передчасне виверження сім’я відбувається постійно, то це може зруйнувати живаскусну насолоду обох партнерів.

Передчасне виверження сім’я може відбуватися з різних причин, але більшість з них психічні. Як правило, сучасні сексологи радять контролювати емоції під час статевого акту. Вони кажуть: «Якщо ви відчуваєте, що мить еяколяції близька, стиште і зупиніть рух і заставте себе думати про щось, що не має відношення до сексу, але є важливим для вас, наприклад, денні новини або невідкладні справи на роботі. Це послабить ваше сексуальне збудження, дозволить запобігти передчасному виверженню сім’я, і, насамкінець, – зробити статевий акт більш тривалим».

Можливо це дійова, ефективна порада. Але тоді злягання втрачає свою красу, одухотвореність, поетичність.

В еротичних працях древності (переважно в східних трактатах про секс) ця проблема вирішується більш тонко, більш вишукано, і більш ефективно. На Сході винайшли чимало технік, практикуючі які, можна навчитися контролювати еяколяцію, давати правильні розумові установки та утримувати сперму. Всі вони головним чином базуються на взаємозв’язку дихання, думки і акупунктурних натискань на певні цятки на тілі.

Наведу лише кілька методів, які є простими і практичними.

Одна з книг династії Тан (Приблизно 618–997 р. р. н.е.) каже: «Якщо виникає така необхідність, мужчині слід натиснути на акупунктурну цятку Пін-І (в одному дюймі над правою груддю) вказівним і середнім пальцями лівої руки, потім зробити видих, при тому скрегочучи зубами».

В іншому творі під назвою «Класика Безсмертних» оглашається: «Засіб заставити сім’я вернутися і, тим самим, наснажувати мозок, міститься в наступному: коли мужчина відчуває, що він от-от втратить сім’я, йому слід міцно натиснути на місце між мошонкою і анусом великим і середнім пальцями лівої руки, в той самий час глибоко вдихаючи і скриплячи зубами, не стримуючи дихання. Ця практика змусить сім’я активуватися, але не вивергатися».

Як перший, так і другий прийоми стримування сперми використовують знання акупунктури меридіанів для замикання струменів внутрішньої енергії. У місці між мошонкою і анусом знаходиться протік, через котрий сім’я проходить під час еяколяції. Натискування на те місце відведе емісію знову у область простати.

Китайський лікар Мін Сунь Янь дає дійові корисні поради тим мужчинам, які мають проблеми з передчасним виверженням сім’я. Ось вони:

Тильною частиною обох кулаків періодично натискуйте на боки, рухаючись до кіпчика. Потім рухайтесь угору, так високо, як тільки можуть дістати ваші руки. Повторіть це вісімдесят один раз. Рухи мають бути швидкими и дужими, щоб відчути тепло в області талії. Виконуючи цю вправу, намагайтеся розминати м’язову частину простати (сфінктер), напружуючи і розслабляючи її.

Розітріть долоні одна об одну, нагріваючи їх, і покладіть їх на пупця, одну на другу. Натискуйте і обертайте руками живіт одну хвилину за часовою стрілкою і одну хвилину проти часової стрілки. Потім розтирайте область між пупцем і лобком, в одному дюймі нижче пупця, протягом хвилини, змінюючи руки.

Данні вправи слід виконувати вранці і ввечері. Ви повинні відчути результати ваших зусиль через десять, інколи більше днів.

Тантра наголошую, що деякі любовні пози дійові для надання помочі в контролюванні еяколяції. Притаманна поза для затримки сім’я – коли мужчина лежить не спині, не рухаючись. У такій позі саме жінка несе відповідальність за те, щоб він не вивергав сім’я; саме вона задає ритм рухів і корегує стримуючі зупинки. Це потребує від жінки великої вправності і майстерності в мистецтві любжі.

Цікава порада від автора «Духмяного саду» шаха Нафзані: «Мужчині, який швидко вивергає сім’я, слід вживати мускатний горіх з пряностями (olidan) змішаними з медом».

***

У давнину, африканські мужчини зверталися один до одного з таким побажанням: «Хай не вкоротиться тінь від твого фалоса!»

Я ж хочу побажати всім нам, чоловікам, щоб ми ніколи не зазнали сорому у постелі, та «щоб нас дівчата любили, молоді молодушки хвалили, печені яйця носили!»

БУВ БРАВИМ МУЖЧИНА, ПОКИ НЕ ЗІВ’ЯЛА ТИЧИНА

(глава подається у скороченому вигляді)

Що воно таке? Висить м’яке.

Висить не встає, хай його лихо б’є.

Де неміч ця взялася? Де сила поділася?

Мені вже не в пригоді! Кумедія та й годі.

Одна з найбільш поширеніших причин імпотенції – страх, побоювання, що ерекції не буде, або, що вийде як-небудь не так. Достатньо кількох невдалих випадків, щоб віра в неможливість нормального злягання посилилась. Механізм нашого розуму такий, що негативний результат, якого ми боїмося, обов’язково настане. Невдача веде до невдачі, так само, як успіх веде до нового успіху. Лікарі називають феномен тимчасового чоловічого безсилля – уявленою імпотенцією.

Більшість чоловіків страждають від тимчасової імпотенції, яка теж може бути породжена страхами чи забобонами. Скажімо, мужчина лягає у ліжко з повним переконанням, що бажає обопільної насолоди з жінкою, а насправді виявляється, що його тіло цього не хоче. Кожен, хто пережив раптовий жах від ерективної дисфункції, як казали в народі «нестояхи», «упалихи» – назавжди запам’ятав, як пересохло у нього в горлі, а тіло вкрилося холодним потом. І то може бути початком великих розчарувань і «маленьких трагедій»; важко жити, коли занозою сидить у твоїй голові думка: «моя махалка відмагалась».

Гарбуз (живіт росте), хвостик (фалос) в’яне.

Інші фактори, що негативно впливають на чоловічу силу після «сорокової клепки» є такими:

– радість живаскусного життя, основа якого – яскравий вираз, піднесення, – втрачається внаслідок буденної рутини (роками одне й те саме ліжко, незмінна поза сполуки і т.д.).

Все це може посилюватися тим, що мужчина постійно бачить незадоволений вираз обличчя дружини, постійно чує її насміхання і кпини.

Ой Василю, Василику, мені з тебе дивно.

Мені тече вода з чола, тобі – в ноги зимно.

(54; В. Гнатюк, стор. 196)

– відсутність фізичної активності, лінькуватість ведуть до в’ялості м’язів та появі зайвого сальця під шкірою.

Дивно мені бачити, як мужчини починають вихвалятися своїми «пузеями». Нічим гордувати, браття. Великий живіт не гордість, а важкий гніт над криницею, де б’є живаскусний фонтан.

– надмірне вживання ліків; будь-які ліки (не тільки седативні та транквілізуючі засоби) чинять депресивний вплив на центральну нервову систему і можуть викликати імпотенцію у мужчин.

– надмірне вживання тютюнових виробів та алкоголю.

– вживання харчів, що не мають споживної цінності для здоров’я.

Настає такий період у житті кожного мужчини, коли поступово починають стишуватися живаскусні бажання і здібності – це цілком нормальне явище. Максимуму своєї активності чоловічі статеві залози досягають у віці 20-22 років. Потім, дуже повільно, але починається поступове зменшення виробляння сперми і гормонів.

Та коли мужчина живе повнокровним життям, коли він щодня святкує життя, коли всі свої сили скеровує на побудову, а не руйнацію, то не дивно, що й тіло йому не зраджує, і до старечих літ цвіте, як і його дух.

Ой дід мідяний,

А баба залізна.

А дід на печі,

І баба залізла.

(3, стор. 276)

Медичні світила запевняють, що кожний мужчина від народження отримує право на мідяний гарт, тобто потенцію, яка має тривати все життя.

Цікавий факт: даоські майстри – творці дао-любові, взагалі не знають слово «імпотенція»; китайці ніколи не вважали це серйозною проблемою. Вони вважають, що на Заході слово «імпотенція» трактують неправильно; на Заході воно має більше принизливий відтінок, ніж науковий. Технічно воно означає нездатність до статевої сполуки, але воно несе також і підтекст безпорадності.

Метод м’якого вводу означає насправді те, що мужчина може ввійти в свою партнершу без ерекції, але з допомогою своїх пальців. Техніка придатна і для умілих чоловіків і для невмілих. Головна умова, щоб жінка була зрошена соками любові, і щоб мужчина мав доволі спритні пальці, які повинні зуміти ввести фалос в лоно. Тільки-но це досягнуто, ваші пальці повинні зробити кільце біля основ фалоса, щоб його верхня частина, принаймні, стала напівжорсткою, щоб ви могли почати робити поштовхи. Під час поштовхів ви можете регулювати стискання фалоса. Досягши цього, більшість чоловіків буде здатна відчути ерекцію.

(67; стор. 139-144)

МАЮ ТЮТЮН, МАЮ ЛЮЛЬКУ, МАЮ ЩО КУРИТИ...

Їде козаченько вуличкою із золотою люлечкою;

І люлечку накладає, і дівчат пригортає.

Загадка:

У тебе є рундук, а в мене чунбук:

Ходімо під тин погаралакаємо.

(Чубук та люлька)

Усім відома пісня про Сагайдачного, що «проміняв жінку на тютюн та люльку». А далі висновок пісняра – «необачний». У чому ж його необачність? Козак віддає перевагу вольному життю «серед степу широкого», залишивши вдома жінку – джерело пестощів і любощів.

Що ж, кожен має право на власний вибір: хтось шукає утіхи з жінками; хтось віддаляється і йде на пошуки інших переживань. А «тютюн та люлька козаку в дорозі пригодиться».

Я козак-запорожець, не об чім не тужу,

Як люлька є й тютюнець, то мені й байдуже.

Олекса Воропай у своїй книзі «Звичаї нашого народу» залишив таке свідчення: «Люлька в козака служила не тільки знаряддям для куріння, а була ще предметом гордості та навіть символом козацької честі».

Запорожці казали: «Люльку палити – це найперше діло. Люлька в козака – найкраща подруга».

Із спогадів старого козака: «Бувало, сядеш на коня, запалиш люльку-носогрійку, та так верст шість або й більше смалиш та й з рота не випускаєш».

Хтось із чоловіків вихваляється, що він заправський «куріпка», а хтось каже: «Ви собі як хочете, а я знаю одне: не для того живе чоловік, щоб люльку курити. От я, ані разу в житті не брав до рота цю бісову забавку, і, як бачте, цвіту собі, і здоров’я в мене ще ого-го скільки!»

Хто тут правий, а хто – ні, не нам рішати. З’ясуймо тільки: чи може паління викликати імпотенцію? В контексті даної книги, це питання не є зайвим.

Ой, курив я махорочку, а тепер легкий табак,

Колись любив я красоточку, а тепер вже буду так.

(3; стор. 601)

Безпосередніх клінічних досліджень щодо поставленого питання не існує. Одначе, багато хто з авторитетних спеціалістів вважають, що куріння негативно впливає на сексуальні бажання і може значно послабити потенцію.

Токсичні речовини, що містяться в тютюнові, негативно впливають на хімічні процесі в організмі, а це в свою чергу, ускладнює вироблення статевих гормонів. Нікотин руйнівним чином діє на статеві залози і статеві нервові центри. Як результат – заядлий курець – цілком вірогідно – може стати імпотентом.

Існуючий факт: куріння викликає рак і сердечно-судинні захворювання, хвороби шлунка і нервові розлади. Рак і хвороби серця – основна причина смертності. Паління тютюну і ці хвороби безпосередньо пов’язані. Відаючи про пагубність цієї звички, бувалі, звертаючись до молоді, казали: «Як будете пускати білий димок, то й візьме вас чорна хвороба».

Як прямий, так і побічний вплив тютюну на здоров’я і статеве життя, зокрема потенцію, дуже серйозні, щоб їх ігнорувати або не помічати. Чи не так?

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ПСИХОТРОПНІ ГРИБИ

На території України це гриби сімейства Amanita – три різновиди мухоморів (бурий, пантерний, червоний). Алкалоїди мухомора – іботенова кислота, мусумол та мусказон – впливають на центральну нервову систему, викликаючи сп’яніння і ярість, судоми, розлад свідомості, псевдогалюцинації.

ЧАЙ, КАВА – кофеїн.

Більшість ліків, галюциногенів і наркотиків, включаючи алкоголь, котрі використовуються для підвищення статевої сили, насправді дуже небезпечні речовини, і в якості будиласів практично даремні; їх вживання призводить до псування здоров’я і зниження статевої сили.

Ерекція, яка досягається при їх використанні, виникає в результаті подразнення, запалення або галюцинацій. А не від підвищення чоловічої сили як такої.

Усі, хто бажають замутитися та шукають замороки, мають знати про наслідки дуру.

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

НА ВУЛИЦІ НЕ БУЛА, КОНОПЕЛЬКИ ТЕРЛА

Андрію, Андрію,

На тебе конопельки сію...

Народна пісня

До дуру всі тоді пили.

І. П. Котляревський, «Енеїда».

Є відомі психотропні рослини, що містять алкалоїди – речовини, які мають певний психосоматичний вплив на організм людини. Алкалоїди рослинного походження наші предки використовували в язицьких релігійних культах та в містичних обрядах відунів.

Наведу список рослин, які містять у собі алкалоїди. Деякі з них отруйні і заборонені до вжитку у більшості країн.

АНДРІЯК – опіум.

Щоб дитина заснула, треба їй дати андріяк у молоці – воно темне та неначе маком пахне.

БЛЕКОТА – росл. Hyoscyamus L.; російською – белена; обл. дурійка, дуриця. Про людей з неадекватною поведінкою в народі кажуть: «Блекоти об’ївся».

БЛЮВАК – різновид отруйного гриба.

БОЛИГОЛОВ – конин.

ГЛОМУША – дурман.

ДИВДЕРЕВО – дурман.

ДУРЕЦЬ – росл. Lolium temulentum.

ДУРИЛО – росл. Angelica archangelica.

ДУРНОП’ЯН – росл. Datura stramonium .

КОНОПЛЯ – канабіол.

ЛИСТЯ ТЮТЮНУ – нікотин.

ОПІЙНИЙ МАК – морфій, кодеїн та ін.

«Спить, як мала дитина після маківки».

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

НЕ Я П’ЯНИЙ, ГОРІЛОЧКА П’ЯНА

(глава подається в скороченому вигляді)

Ой дай, пане, дай горілочки нам!

З великої праці горілки по чарці,

З великої муки по дві чарки в руки.

Серед застільних пісень знаходимо чимало поетичних творів, що позначають ставлення українців до горілчаних напоїв.

Що й казати, завжди любо було слов’янській душі гарненько підхарчитися, прихльоскуючи куючи пиво, поласувати наливкою, випити кантабасу (п’янкого напою), щоб «в голові трохи зачимерділо», запити зеленим «змієм-запридухом», «смикнути сірка» (випити горілки), хильнути холодненької шумівки, кругляти (пити кругову) пляху-повницю гардаману (міцної горілки), обчастувати повною чаркою медовухи званих гостей на святі.

У піснях є все: і «п’яниці-неробітниці», що не дають жити ні собі, ні своїм жіночкам, і охочі погуляти у шинку жіночки, і хлопці-опиуси» (п;яниці), що «ходять з корчми завше п’яні».

Найперше, що вражає у застольних піснях, так це грайливі примовки. О, скільки в них променистої поезії, гумору і, якщо хочете, мудрості!

На підтвердження наведу низку застольних примовок:

Чарочка-мочалочка,

Ступай сюда, сюдалочка.

Ой по повній,

По повнесенькій,

А щоб були всі на личку

Червонесенькі!

Дай Боже, пити вино, а не брагу,

Любити дівку, а не бабу!

Пийте, пийте, пийте тут,

на тім світі не дадуть;

Як підемо до гробу, то вип’ємо хворобу!

Горілочко-сивухо,

Люблю тебе, псяюхо!

Як я тебе виллю, то не позбіраю;

Як я тебе вип’ю, то гарно співаю!

Торло, торло,

Заболіло горло,

Треба таки випити,

Щоб його витерти.

– Хто ти?

– Оковита.

– А з чого ти?

– Із жита.

– А звідкіля ти?

– Із неба.

– А куди ти?

– Куди треба.

– А квиток у тебе є?

– Ні, нема.

– Так от тут же тобі й тюрма!

Ой хто п’є, тому наливайте,

Хто не п’є, тому не давайте.

А ми будем пити і Бога хвалити

І за вас, і за нас, і за неньку стареньку,

Що навчила нас горілочку пити помаленьку!

Якби не пив і вино,

То помер би я давно:

Суха бочка без вина

Розсихається до дна.

Пляшечка повна,

Не бійся нікого:

Заживай смачного!

Ой хороша кізочка

Із цапком,

Добра наша горілочка

Із медком.

Будь здорова, скляночко, прощавай, винце!

Щось у роті теренчить, теренчить,

Треба його промочить, промочить.

Щось у роті теренчиться -

То горілки мені хочеться.

Пий до дна, пий до дна,

То будеш п’яненька,

Спи до дня, спи до дня –

Будеш здоровенька!

На здоров’я пилося, по запасці лилося,

Ще й по білій пелені – на здоров’я мені.

Ще й по білому лицю –

На здоров’я молодцю!

Ой дай, Боже, жити, горілочку пити,

Хмелю не чувати, дома ночувати!

Вип’ю чарку, вип’ю другу, вип’ю третю на потугу,

П’яту, шосту та й кінець – пішов козак у танець.

Варто уваги, що повідують нам українські прислів’я та приказки про горілчані напої і пияцтво.

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

БУДИЛАСИ

Є в садочку ніжне зілля -

Юних любощів трава.

Грицько Чупринка

Я називаю буди;ласами все те, що у світі зазвичай іменують афродізіаками (від грецької – aphrodisiacos – любовний) - речовинами, які збуджують статеве бажання і підвищують сексуальну активність. В українській мові існує ще одне слово, яке позначає харчі або напої, здатні підсилити людину, це слово – засилка.

Безсумнівно, для мужчини найбільшим єстовним будиласом слугує прекрасна жінка, що палко бажає сполуки з ним. Але у певні періоди життя і за певних причин мужчини потребують підсилювачів «станової сили».

З прадавніх часів чоловіки намагалися продовжити або підсилити свою снагу. Молодь прагла досягти якнайбільшого задоволення під час любовної гри, а чоловіки старшого віку – відтермінувати живаскусне вщухання. Але й жінки не залишалися осторонь. Вони шукали засобів отримання більш сильної насолоди, і, – це було дуже важливо в минулі часи, – старалися запобігти неслави безплідності.

Протягом століть мужчини були занепокоєні станом свого живаскусного здоров’я, і в результаті цього вони знайшли засоби збереження і відновлення чоловічої сили.

Будиласи традиційно розподіляються на три групи: рослинного, тваринного і мінерального походження. Які ж будиласи для відновлення чоловічої сили використовували українці? Здебільшого – дари ланів.

БАРВІНОК

Пили барвінкову настойку.

Стануть мене прохати,

Щоб барвінок їм дати.

БУЗИНА

На городі бузина – пов’яло коріння,

А хто мене поцілує, заробить спасіння!

Пили кисіль з бузини.

На городі бузина, а в Києві дядько.

А як бузина на столі, то і дядько у дворі.

В капусті, в храпусті

Дід бабу лоскоче,

А баба не хоче:

– Ой ну, діду, ну,

Та під бузину,

Під бузину зелененьку,

Ну ж мене молоденьку.

(40; Стор. 47)

БУРЯК

Ходить панич по долині, в червоній жупанині, та все каже: «Гопки!»

(Буряк)

Хіба можна уявити український борщ без буряка? Аж ніяк! Це саме про буряк складено у нашому народі загадку: «Потопає у борщі, виринає на печі». А яка смакота – салат з запеченого буряка з дрібно нарізаним часником під сметаною!

Буряк – еліксир щастя з нашого городу; він містить у собі фолієву кислоту, без якої неможливо відчувати щастя, оптимізм, піднесений настрій.

Буряк – не дурак, на дорозі не росте.

Козак – не дурак, бо їсть буряк.

ВАСИЛЬКИ

Стануть мене прохати,

Щоб василечки дати.

ГАРБУЗ

Нагадаю: довгастий головастий гарбуз, що містить у собі чимало білого насіння, з давніх-давен вважався нашими предками одним з рослинних символів фалоса. І саме тому вони «призначили» гарбуза головним овочем на городі.

Ходить гарбуз по городу,

Питається свого роду.

Для сечостатевої системи гарбуз є одним з найкращих продуктів – і лікує, і відновлює сили, і омолоджує.

В якій українській сім’ї не полюбляють їсти печений гарбуз або гарбузову кашу!

Гарбуз – добра страва,

До гарбуза треба сала;

Треба сала і молока,

Ще й дівчини коло бока.

Якщо гарбуз є неодмінною стравою на столі, у вас не буде піску і каменів у нирках, печінці, жовчному та сечовому міхурі; серце не потерпатиме від стресів та магнітних бурь. І що найважливіше – гарбуз допомагає мужчинам відчувати жагу і готовність до злуки.

Ще більший скарб містить у собі гарбузове насіння. Гарбузове насіння, так само як і горіхи, – багате на цинк – важливий елемент для здорового функціонування передміхурової залози і статевих залоз, які відповідають за вироблення гормонів.

Тому, хто хоче виглядати молодим та струнким, народні цілителі радять їсти гарбузове насіння. У Західній Україні цигани продавали приворот-зілля, яке складається з очищених і змолотих на борошно гарбузових зерен.

Подібні властивості має насіння дині; перетерте на борошно і спожите з медом, воно сприяє підвищенню станової сили.

ГОРІХИ (ЛІЩИНА)

Дід Мацун – свистун.

А от діда Савка не піднімеш на сміх:

увесь його гріх – міцний, як горіх.

Горіхи – то така річ: розбив, з’їв і ліз на піч.

Не розкусивши горіх, зерна не з’їси;

не ївши зерен – плахту носи!

Не бий мене, не ломи мене, лізь на мене, є у мене!

Ліщинонько, гнися нижче,

Дівчинонько, сунься ближче.

ГРЕЧКА

Гречка містить рутин – найважливіший захисний елемент і будівельний матеріал для наших судин, який допомагає при відсутності хотіння (лібідо), імпотенції.

Де гречка цвіте, там і старе – молоде.

Чорний пень, а золотий верх. (Гречана каша в горнятку)

Гречаник каже: «Дівки і молодиці, хороше і ваше, і наше».

З гречки каша, з каші стояша.

Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти та на Ганну злізти.

Сій гречку, засієш і вовну овечу.

Гречка вдень, гречка й вночі.

Як є у коморі гречка, тьохкають у парі сердечка.

Нехай буде гречка, ніч недалечко.

Сій гречку, буде куди стрибати, буде чим дівчат фалувати.

Сій гречку і просо, не ходитимеш босо, не буде дружина дивитися косо.

Сій гречку і так і сяк, будеш щасливий і сяк, і так.

Де гречка родить, там і старі у парі ходять.

Сій гречку рясно, будеш ї...ся щасно.

ГРИБИ

Ой сип сировець

Та криши опеньки,

Підем, мила, у комору

Та й на витребеньки.

Вважається, що гриби – джерело живаскусної енергії.

А хто любить гриби, а хто печерички;

А хто любить дівки, а я – молодички.

(3, стор. 355)

Їхня шапчина схожа водночас на парасольку і головку пеніса, що здіймається над стрункою ніжкою. Існує багато легенд, сповнених страхами і віруваннями щодо грибів. Їстівні, галюциногенні і навіть отруйні гриби у фольклорі багатьох країн вважалися такими, що пробуджують дар пророцтва, воскрешають мертве, а живе нівечать до скону.

Встань, грибе, вдовиця диба!

Баби на бок! Іде грибок.

Гриби в лісі ростуть,

а в місті їх знають і зі смаком з’їдають.

Де дуби, там і гриби;

де гриби там і дуби.

З’їж грибок, попреш візок.

Так буває: один грибок сили відбирає,

інший – на світлу путь навертає.

Несеш кумі кузов з грибами –

їстимеш ввечері мед з вергунами.

Про гриб не згиб.

Велике діло – опеньки, в них ніженьки тоненькі,

а корінці міцненькі.

Коли грибно – щастя видно.

ДРАГОЛЮБ (любисток)

Перва зелина - любисточок,

друга зелина - барвіночок,

третя зелина - василечок.

З давніх-давен для українців драголюб – одна з найулюбленіших прянощів, яку радо додавали до всіх страв, окрім молочних. Любисток варили на меду, запікали у хліб. У народній медицині цю рослину використовують як засіб для підвищення сил, додаючи в їжу по одній чайній ложці зілля двічі на день. А якщо необхідно підсилити статеву діяльність, корінь любистка настоюють на горілці (дві чайні ложки кореня на півлітра горілки) - пити треба щоденно по 1 десертній ложці цієї настоянки після 19 години.

Українські дівчата зашивали любисток у весільне вбрання, що гарантувало любов і вірність на довге подружнє життя. Зстосовуючи драголюб і як приворотне зілля (його додавали у різні напої):

Дала зілля драголюбчику,

Драголюбчику, чику, чику,

У стаканчику,

Дала-ж тобі тай у чарочці,

Щоб любились тай у парочці.

(48, стор. 96)

КАПУСТА

Білокачанна капуста – королівна українського городу. Вона містить у собі багато марганцю – елемент, що підвищує статеву активність (лібідо).

З’їж капусти качанець, будеш бравий молодець.

Капуста біла, в її качані – світова сила.

Від капусти розумник м’якша, а розрадник міцніша.

Хай Бог не допустить, щоб мужик не їв капусти.

КАРТОПЛЯ

– Ой старий ти, старий,

Ой що тобі зварити?

– Бараболі, старая,

Щоб табака стояла.

(60; стор. 61)

У картоплі є майже всі найважливіші мінеральні речовини і мікроелементи: магній, калій, солі фосфору, багато натрію і калію. Високоякісні вуглеводи цього овочу дуже швидко розчиняються у кишечнику і потрапляють у кров. Таким чином вони постачають нервам і мозку енергетичну речовину глюкозу і підвищують рівень цукру в крові. Це додає жвавості, понижує втому, підвищує працездатність. Підживлений печеною картопелькою, бравий мужчина готовий потішити душу і тіло своєї коханої. «Дайте, дайте трохи лою помастити бараболю!» А чи треба просити?

На припічку, на краю

Я давала і даю

Дядькові Омелькові

Картошечки тепленької.

(60; стор. 217)

КОНОПЛІ

Вискочив, як Пилип з конопель.

Конопляне листя перетирали на порох, який додавали у молоко або інший напий.

Беру конопельки дрібні, зелененькі;

Самі не беруться, мені подаються.

КРОКІС

Де козак стояв, там крокіс посходив...

КУКУРУДЗА

Кукурудза зміцнює нерви, додає сил і покращує настрій. А ще вона підтримує імунну систему і допомагає при послабленні статевої хоті та імпотенції.

Жінка файна, жінка мила, мамалигу наварила,

і я радий, і вона зраділа.

Кукурудза, як товкач:

хоч дивися, а хоч скач.

Сій кукурудзу на городі, зійде на печі.

Кукурудза зійде впору –

вона вгору, і ти вгору.

МЕД

Тому гарнець меду,

Коновочку пива –

Щоб стояла жила!

Інколи його називають їжею богів. У наших одномовців мед – божий нектар, а бджілка – божа комаха. Мед особливо шанували у нашому народі за його ефективний вплив на статеве життя. Мед – кращий відновлювач сексуальної енергії, входить як складова всіх рецептів збуджуючих страв разом з горіхами, фруктами, яйцями, м’ясом.

Деякі лікарі висловлюють припущення, що активним елементом у меді є аспарагінова кислота. Солі аспарагінової кислоти використовуються для лікування хронічної втоми, безсоння й апатії стосовно домашніх справ і любжі.

Вчені виявили, що пилок, який міститься у меді, має властивості омолоджування. Пилок – не що інше, як маса чоловічих зародкових клітин, котрі збираються бджолами й осідають у меді.

Часник білий, та гірченький,

Медок чорний – солоденький.

І мед має єд.

Мед і гречка – брат і сестра.

Де цвіток, там і мед.

Де медок, там і сила.

І на меду знайдеш стежку золоту.

Щоб мастильце було солодке,

треба його у медок вмочати.

Маж губи медком,

дружитимеш з передком.

Чого варта одна лише українська медівка (медовуха) – підсолоджена медом горілка:

На здоров’я пилося, по запасці лилося,

Ще й по білій пелені – на здоров’я мені.

Ще й по білому лицю –

На здоров’я молодцю!

Ще донедавна серед українців існував звичай, згідно з яким молодятам на весілля спеціально варили легко-алкогольну медовуху. Молоді пили її не тільки за весільним столом, але й тридцять днів потому. Ніякі інші більш міцні напої пити не дозволялося. Звідси й пішов вираз «медовий місяць». Молодята відмовлялися від спиртного на користь меду, оскільки саме в цей період зростає вірогідність зачаття дитини.

Лишається пошкодувати, що про цей мудрий звичай наших предків не знає переважна більшість сучасних молодожонів.

МОЛОКО

Не сіють, не жнуть, не печуть, не варять;

а всі його їдять і без нього жити не можуть.

На протязі всієї історії людства молоко (в українців – коров’яче, козяче й овече) завжди цінилося як сильнодіючий енергетичний продукт. Причина цьому – казеїн, найякісніший білок з усіх відомих людині. Молочний білок має велику цінність для нормального функціонування жіночої статевої системи, так і для чоловічої.

Сире молоко є прекрасним джерелом мінеральних речовин, вітамінів, мікроелементів та ферментів, які дуже важливі для живаскусної активності. Коров’яче молоко ще й сприяє зачаттю.

Отже, бачимо серед будиласів мед і молоко. Ці дві цінні харчові речовини стали певними символами України. Здавна Дніпро називали рікою, текучою медом і молоком тому, що вона у своїх верхів’ях тече лісами з силою бджіл, а нижче з випасами – а тому доставляє силу меду і молока для «дітей Славутиних».

МОРКВА

Обізвалась морквиця,

Гарбузова сестриця...

Віддавна знахарки в українських селах готували цілющий трунок для жінок, які не втратили цікавості до інтимного життя, і для чоловіків, коли ті відчували певне «знесилля»: сік моркви, буряка, редьки у рівних пропорціях зливали у темну, чотиригранну (не круглу) пляшку. Загортали її в тісто і томили у печі кілька годин.

Завдяки тому, що морква містить сильний захисник імунної системи – бета-каротин, а також ретинол (вітамін А), цей овоч активізує вироблення ріжениці (сперми) та підвищує здатність чоловіків до репродукційної функції. Тому й казали народні мудреці: «Корінець морквяний – молодець периновий».

ПАСТЕРНАК, ПЕТРУШКА, СЕЛЕРА

Танцювала риба з раком,

А петрушка з пастернаком.

А цибуля дивувала,

Як петрушка танцювала.

Петрушку, пастернак і селеру використовують як засоби, що підвищують живаскусні можливості.

Ой сип сировець

Та криши петрушку.

Підем, мила, у комору

Поласуєм, душко.

(ф.1-7, од.зб.839, арк.20)

Петрушка допомагає мужчині сісти на коня.

Цибуля дивує: петрушка танцює...

Пастернак, неборак, зеленая гичка,

Люби мене, мій миленький, хоч я невеличка.

Селера, хрін, чабрець віддавна вважались гарним підбурюючим засобом для «лінкуватих» членів.

ПЕРЕЦЬ (чорний і червоний), ІМБИР

Красний Макар по полю скакав, а в борщ плигнув.

Перець має достатню кількість мікроелемента цинку, що є дуже важливим для стимуляції потенції.

Несу перчину, венберю

на свою любу вечерю.

Перець, імбир, розмарин, як і багато інших ароматичних приправ та спецій, слугують непоганими ліками від «лежакової утоми» і збуджують любовний апетит.

ПРОСО

Українці завжди полюбляли їсти просяну кажу. Надто – перед тим, як стати до діла.

Той просо засіває, хто дуби розвиває.

Сій просо рідко, де дітей черідка,

сій просо густо, де дітей пусто.

Моє просо, мій і горобець.

Він знай на печі у просі...

ПШЕНИЦЯ

Ой хочеться, хочеться

Пшеничного буханця,

З душею сповитого.

Сонцем налитого!

Пшениця завжди була одним з основних продуктів харчування. В українській культурі, як і в більшості світових культур, пшениця є символом здоров’я і родючості.

Який козаченько, така в нього й пшениченька.

Також, пшениця є одним з найбільш цінних харчових речовин, знаних людству. У ній міститься велика кількість вітамінів, мінеральних речовин, жирних кислот і білків. Це робить пшеницю потужним джерелом енергії і здоров’я:

Хліб серце укріпить.

Хліб чорний, та моторний.

Бараболя і капуста – то лише половина хліба.

Коли є хліба край, то й під вербою рай.

Як хліб буде, то й все буде.

Чи є ще на білім світі народ подібний до українців, щоб так обожнював і знався на хлібі! Бальзак у листі до пані Ширковичевої пише: «...як ви приїдете на Україну, в цей рай земний, де я запримітив уже 77 (!) способів приготовлення хліба». (71; стор. 217)

РЕДЬКА

Блоха бика родила.

Не буду я редьки їсти, хіба у петрівку,

А наберу дівчат в торбу, піду у мандрівку.

РІПА

Ріпа – утіха жінці!

РОЗМАРИН

Прийди, козаче, до мого городочку,

Понюхаєш зіллячка розмаринного,

Поцілуєш личенька рум’яного.

СМЕТАНА

Їм сметану – весна у штанях.

СОНЯШНИК

У круглому чорне, у чорному біле, у білому – сила. (Загадка)

У соняшниковому насінні є все найнеобхідніше для організму людини. Магнію у шість разів більше, ніж у житньому хлібі, велика кількість вітаміну Е, котрий запобігає слабкості м’язів, утомі, підвищує потенцію.

Взагалі, горіхи, насіння і зерна є найбільш дієвими з усіх продуктів харчування. Бо в них міститься таємниця самого життя – зародки. Ця іскра життя надзвичайно важлива для людини, її здоров’я й енергії.

ФІАЛКА

Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,

Цілу гору камінную закрили,

Лише одну стежечку лишили,

Щоб нею молоденькі ходили!

Давала му пити з-під фіялки корінь...

ХРІН

Хрін – міцна рослина; його сила – гірчичне масло; фітонциди – його цінність і гордість. Про цілющі властивості хрону знали наші предки і тому лікували ним багато хвороб.

У тих сім’ях, де постійно вживають хрін, панують мир і благодать.

Орел летить найвище, а хрін росте найглибше.

ЦИБУЛЯ

Гармоніст, гармоніст,

Він цибулю дуже їсть,

Сам лапає скрізь мене,

Ще й кричить: «Цибуля де?»

(60; стор. 207)

Найдоступніший, найвідоміший овоч, який ми щоденно вживаємо для приготування різних страв. Та небагато чоловіків знають, що цибуля посідає чи не найперше місце серед продуктів, які розбурхують полум’я жаги та дарують сексуальну силу.

Гармоніст, гармоніст,

Він цибулю добре їсть,

І по вулиці іде,

І кричить: «А дівки де?!»

Наявність вітаміну Е робить цибулю обов’язковою у харчуванні чоловіків, які починають відчувати невпевненість у своїх потенційних здібностях. Взагалі, для підвищення снаги цибулю слід їсти якомога більше і у будь-якому вигляді.

Цибуля від семи недуг лікує, станову силу дарує.

Їж цибулю – жінка не крутитиме дулі.

Гризи цибулю, часник, буряк, пастернак,

Той будеш і в полі й у коморі силак.

Танцювала риба з раком,

Цибулина з часником.

ЧАСНИК

Часник дарма, що вонючий,

він від усіх хвороб заступник найлуччий.

Це дивно, але завдяки своєму знаменитому запаху часник – особливо цінна їжа, яка сприяє любжі!

– Ой, та я ж часник їв.

– Гарма-дарма. Аби ї… та не пердів.

Українці, як і багато інших народів, знали про унікальні властивості часнику як природного антибіотика і вміло керувалися його цілющою силою. Шанобливо ставлячись до часнику, українці називали його «руським салом».

Наші діди не знали біди.

Бо часник і цибулю в солону вмочали,

Дух землі вдячним словом вітали.

Для українців часник слугував певним оберегом: його вішали біля вхідних дверей домівок, зубчик клали у дитячу колиску, чумаки, рушаючи «у Крим по сіль», одягали на шию ладанку з часником.

Часник – вірний засіб для зміцнення мужності. Тому й казали наші пращури: «Часник – як бик!»

ШАФРАН

В огороді шафран, шафран,

Стоїть Микола як пан, як пан.

ШОВКОВИЦЯ

Шовковиця – усім дубам помічниця.

Шовковицю українці висаджували вздовж доріг, росли ці чарівні деревця й «у садках вишневих коло хати». Ніжний і солодкий плід шовковичного дерева дарував радість не тільки малечі – століттями його готували з медом для лікування «мужицьких» статевих розладів.

ЯЧМІНЬ

Роди, Боже, сій ячмінь

Старим бабам на кисіль,

Парубочкам на пиво,

А дівочкам на диво!

Уже доведений сучасною наукою факт: невелика доза алкоголю сприяє тривалості злягання завдяки тому, що знімає у людини внутрішні заборони і викликає безтурботний стан розуму. Ці властивості пива допомагають пояснити, яким чином воно допомагає уникнути передчасного виверження сім’я.

В жінці – мудрість, в пиві – сила.

Мужик каже - пиво, жінка каже - диво!

Наші предки дуже полюбляли ячмінне пиво. І не дарма. Адже ячмінне пиво – напий кохання.

Пиво серце звеселяє, пиво молодість вертає.

Що пиво було корисним для здоров’я напоєм – безсумнівний факт.

Пиво з перцем, а живіт з серцем.

Де пиво п’ють, там добре живуть.

Наведу один з варіантів виготовлення пива:

«З усякого хліба зерно мішали, наливали водою; зерно мокне днів зо три, а тоді його розсипають на чисто виметеній землі, – там воно лежить, аж поки проросте; тоді се зерно місять на борошно і запарюють, як на брагу; тоді цідять, і ото вже пиво, – його в погріб виносять, а гущу водою розводять. Пиво на стіл подають, а гущу в сінях становлять, – її всяке може пити. Так вже тепер сьогодні не роблять». (5; стор. 395)

Нажаль, не роблять. Сучасне пиво обробляють хімікатами, тому воно мало в чім нагадує пиво минулого, яке виготовлялося з цільного зерна і містило цінні вітаміни.

ЯЙЦЯ

Срібна діжа золотого напою повна.

(Загадка)

Яйця – білковий продукт, котрий віками використовувався як живаскусний стимулятор. За підказкою бувалих у бувальцях джеґерів мужчини з «проблемами» починали пити сирі курячі (обов’язково «сільські») яйця. У селах ще п’ють гусячі та качачі яйця, багато хто полюбляє їсти яєчню, ґоґоль-моґоль і багато інших смачних страв з яєць.

Сонечко-болонечко, всередині живиця;

Хто не одгадає, той не буде жениться.

Яєчний жовток містить у собі великий об’єм лецитину – життєво важливої речовини, необхідної для досягнення статевими залозами максимальної активності. Лецитин необхідний у великій кількості для вироблення статевих гормонів і сперми.

Слово «яйце» своєю міфологемою складається з двох основ, мікро і макро косма, де «Я» – індивід, а «Це» – Ціле, Абсолют, Бог... Древня українська казка «Яйце-райце» своєю назвою чітко засвідчує що то є яйце: яйце – рай це. Яйце – рай! Нам залишається тільки вірити нашим славним предкам.

ІЗВАРЮ Я БОРЩ НЕПОРОЖНІЙ

Борщ – аж жмурки встають.

Переглянувши список овочів та рослин, які відносяться до природних будиласів, важко не прийти до висновку, що український борщ – суцільний будилас. Буряк, морква, картопля, капуста, помідори, цибуля, часник, петрушка, окріп, пастернак, селера… а ще м’ясце, сальце, яйце, гриби, олія, сметана. Сила, єй, єй, сила! Як кажуть:

Борщ – найкраща страва! Борщ – всьому голова: увесь вік їси – не проїси, і завжди добре.

М’ЯСО

Гарно було баранину їсти,

Гарно було на Марусю лізти.

(60; стор. 91)

Були такі часи, коли добрий кусень м’яса дійсно-таки підвищував силу і чоловічу снагу. Своєрідними засобами підвищення потенції слугували українським чоловікам яєчка тварин: баранячі, кабанячі, бичачі тощо.

Сучасне м’ясо, яке містить велику кількість ліків, гормонів та антибіотиків, скоріше може стати причиною зниження потенції у чоловіків. І це печально. Але, вибачайте, можете не нагадувати: кожен має свій власний статут, і вирішує що, коли і як їсти.

КОЛИ Б САЛО КРИЛА МАЛО

А я тобі сала

Давала,

А ти мені ковбаси

Не даси.

(60; стор. 181)

Уже весь світ знає, що українці обожнюють сало. Сало українцями возведено в культ. Скільки складено прислів’їв про сало, і кожне не просто мудра сентенція – справжній витвір мистецтва, ода, гімн. Це ж як треба було любити сало, щоб отак сказати: «Коли б сало крила мало, під небесами літало!»

Сало було мірилом заможності:

От якби мені паном бути, то я б сало з салом їв, та ще й салом закусював!

Живу добре: сало їм, на салі сплю, салом укриваюсь.

Ми вже знаємо про побожне ставлення українців до хліба. Та виявляється, «дурний хліб без сала», так само, «дурне сало без хліба». Отже, хліб і сало – нероз’єднана сила.

Лишається з’ясувати, чи має відношення сало до будиласів, тілесного здоров’я взагалі. Виявляється – має.

Василь Меланку

Поклав на лавку,

Зірвав запаску,

Всунув ковбаску.

Як мало, мало –

Давай ще сало!

(60; стор. 24)

Сало – відмінний продукт, що забезпечує захист від атеросклерозу. У салі, окрім калорій, міститься унікальна арахідонова кислота, яка відноситься до ненасичених жирів і задіяна в побудові клітин, а також в утворенні багатьох гормонів.

Запорізький краєзнавець, архіваріус Володимир Миколайович Шовкун, якому вже близько 80-ти літ, провістив мені двійко народних примовок:

Баба діда годувала:

Все гриби, гриби, гриби.

– Бабо, знаєш, гриб – не сало,

Не здійметься дибки.

Що мужикові треба?

Пиво, бабу та сало;

А ще, щоб пихало

По команді вставало.

Окрім примовок, дід Шовкун (всі знайомі іменують його поміж собою «характерником») відкрив мені таємницю свого богатирського здоров’я. Він сказав: «Уже тридцять шість років я не одвідую лікарів. А був же колись поганий, зовсім поганий. Сало – мій рятівник. Сало – це здоров’я; у салі і хлібі є все необхідне, всі ферменти, на яких можна жити. Сало полюбляю різне, але віддаю перевагу старому, пожовклому. Знаю, перестану сало їсти, тут мені і кінець».

Чи є правда в його словах? Певне, що є. Адже він – славний представник козацького коліна, живий взірець жвавості, пружності і природної сили.

Наостанок наведу ще одне народне прислів’я: «Від того мремо, що сала не їмо».

Є над чим помислити, чи не так?..

***

Кращими будиласами мінерального походження вважаються сталактити, ртуть («живе срібло»), сірка, слюда; мідь, срібло, золото, корал, сапфір, рубін, брильянт.

СПИ;ЛЮБИ

Спилюби – анафродізіаки. На противагу будиласам, словом спилюби я називаю рослини, засоби та методи, що притишують пристрасть.

Серед найвідоміших спилюбів можна позначити корінь валеріани, дині, огірки, руту («Ой перестань, дівчинонько руту підливати; Нехай же я перестану тяженько вздихати), холодне обливання, тютюн та надмірне вживання алкоголю. З цими речами треба бути дуже обережним!

Алкоголь у великих кількостях має властивість спилюба і стає головною причиною т. з. «вторинної імпотенції» у чоловіків. А спиртові настоянки у «розумних» порціях мають властивості будиласа:

В головонці не шумить,

В животику не болить,

Аж у ніжки піде -

На здоров’я буде.

Спиртові настойки робилися з аїру, цикорію, талабану, синюхи, материнки, суріпиці, перстачу тощо.

У народних піснях як сильний спилюб згадується трава кокоти:

Кокота ; парубоча сухота.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

СЛОВО ПЛАМЕНЕМ ВЗЯЛОСЯ

Моя мати – ворожечка, ворожила мені,

Аби-с, доню, так гуляла, як колесо в млині.

(54, В. Гнатюк, стор. 215)

Серцевинною святинею чарування вважається магія слова (вербальна магія) у вигляді заклинань і замовлянь.

Ну, щоб, здавалося, слова?!

Слова та голос – більш нічого!

А серце б’ється, ожива,

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди…

Т.Г.Шевченко

Наші предки порозуміли магічні властивості людської мови і дійовість слова. Це видно з прислів’їв:

Шабля ранить голову, а слова - душу.

Від теплого слова і лід розмерзає.

Вола в’яжуть мотуззям, а людину – словом.

Зорі падають від слова, і тебе зцілить замова.

Фольклорні джерела підказують, яким чином слово набуває магічної сили. По-перше, воно має набирати форми заклинання. По-друге, дієвість заклинання залежить від кількості його повторення (три, дев’ять, або «три-дев’ять», тобто 27 разів). По-третє, той хто його оголошує, повинен мати чітке переконання, що слово здійсниться.

До кого ж зверталися наші чарівниці по допомогу, щоб причарувати обраного козака?

Серед українських замовлянь знаходимо «огненного бугала», «вечорину», «домового отця» тощо.

ОГНЕННИЙ БУГАЛО

Огненний Бугало – магічна істота у вигляді вогненного змія. Зустрічається лише в любовних українських заклинаннях. На щире прохання жінки він може утеребити у серце мужчини палкий вогонь кохання і скерувати всі думки його і помисли убік прохачки:

«Не лети ж ти, Огненний Бугало, ліса палить, землі сушить, а трави в’ялить! Полети ж ти, Огненний Бугало, до козака у двір. Де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш: чи в лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи у вечері, чи у постелі – учепися ти йому за серце, затоми ти його, запали ти його: щоб він трясся і трепетався душею і тілом за мною… щоб він мене не запив, не заїв, з іншими не загуляв, усе мене на помислах мав».

(27, стор. 41-42)

ВЕЧОРИНА

«Добрий вечір тобі, Вечорино!» – «Здорова, народжена, молитвена, хрещена!» – «У тебе кінь Халамин, у мене син Саламин. Візьми коня Халамина, та посади Саламина: меч йому дай у руки, пошли його на села, на города та на болота, на усякі міста; де його спобіжиш, де його заскочиш, там його січи, там його нуди, там йому не дай ні спать, ні лежать, ні пити, ні їсти, ні пить, ні інших любить. Щоб у цей час і минуту до мене прибув народжений, хрещений і молитвований Іван до дівчини Марії!»

ОТЕЦЬ ДОМОВИЙ

«Отець домовий! Скоч додолу та принеси мого Івана до мого дому; неси його душу. Неси його кості, неси його живіт і біле лице, і щире серце, якнайскоріше, якнайпрудчіше, в цей час, у цю годину. Біжи прудко, біжи хутко, як цей дим біжить угору, щоб ти так прудко та хутко приніс народженого, хрещеного і молитвяного раба Божого козака Івана!»

ЗАМОВЛЯННЯ НА ВІСК

«Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск! Щоб твоє серце за мною так топилось, як топиться той віск, і щоб ти мене тогді покинув, коли найдеш той віск!»

ЗАКЛИНАННЯ НА ВОДУ

«Трясу, трясу кладкою, кладка водою, а вода купиною, а купина чортами, а чорти козаком Іваном, щоб його трясли, трясли та й до мене принесли до народженої, хрещеної, молитвяної раби Божої дівчини Марії!»

До заклинань зверталися й чоловіки:

«Стою на порозці, вижу сволок, а зо сволока на клямку, а з клямки на Марію. Як мати моя за мною побивається, так би за мною убивалась Марія!»

«Як голубу без очей, так би тобі, раба Божа Марія, за мною без ночей!»

На Запорозькій Січі, всім козакам, які сповідували аскетизм і ставали на боротьбу з силою жаги, хто шукав заходів уникнути тілесних утіх, характерники радили читати наступне замовляння:

«Я на тебе скусо, силу маю, я тебе за дев’яту межу відсилаю. Аби ти щезла, пропала, аби ти сили не мала. Аби ти моці не мала біле тіло сушити, червону кров пити!»

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЦИГАНСЬКІ ГАДАННЯ, ЯКИМИ КОРИСТУВАЛОСЯ УКРАЇНСЬКЕ ЖІНОЦТВО

ГАДАННЯ НА ЯБЛУЦІ

Треба взяти одне яблуко у вдовиці, не подякувавши її за це. З’їсти треба одну половину яблука до півночі, а другу – опісля півночі. За цим дівчині має приснитися майбутній чоловік.

ЦИГАНСЬКИЙ МАЯТНИК

Якщо дівчина мала на думці кількох парубків-претендентів, і не знала на кому зупинити свій вибір, вона прибігала до помочі циганського маятника.

Треба було на папері написати імена потенційних чоловіків у вигляді променів зірки. Піти в ліс і знайти там жолудь. Прив’язати той жолудь до червоної нитки довжиною 20-25 см і взятися за інший її кінець. Потім сісти і помістити жолудь прямо над центром «зірки», так щоб він майже торкався поверхні паперу. Гучно оголосити кожне з написаних імен. Маятник почне рухатися вздовж якогось одного напису. Це й буде ім’я чоловіка, котрий підходить дівчині. Якщо ж маятник почне розхитуватися між двома парусами, тоді слід написати ці два імені на іншому аркуші паперу – і спробувати повторити гадання. Так дівчина визначить одне-єдине ім’я.

Інший спосіб вибору собі чоловіка – написати по одному імені на маленьких папірцях, згорнути їх закатати у земляні кульки. Потім кульки слід кинути в чашу з джерельною водою. Ім’я написане на папері, яке спливе найперше, – і буде ім’ям того, кого дівчина любить насправді.

ЦИГАНСЬКА АБЕТКА

Слід накреслити на землі літери алфавіту. Вони пишуться у будь-якому порядку, але по колу і на значній відстані одна від одної. Потім треба взяти дві підкови, відійти на дев’ять кроків, стати спиною і кинути підкови одна за одною у літерне коло. Якщо на букву попала лише одна підкова, то з неї може починатися або ім’я, або прізвище майбутнього чоловіка. Якщо ж обидві підкови не попали на букви, слід повторити дійство ще раз. Всього можна зробити три спроби. Якщо ж і втретє підкови не впали на літери, це означає, що в цьому році дівчина заміж не вийде.

ГАДАННЯ НА БОБАХ

Гадалка просить візитера дати монету, і тримає її в руках разом з сушеними бобами. Потім вона зосереджується на питанні, трясе боби з монеткою, розкриває руки й кидає їх на стіл або землю. Монетка уособлює клієнта, а боби і їхнє розташування – обставини життя запитуючого.

Для гадання використовуються дев’ять бобів. Майданчик безпосередньо перед гадалкою означає сьогодення, трохи далі – майбутнє. Два, три і більше бобів, що лягли поруч, означають сприятливі сили. Боби, що утворили пряму лінію, означають дорогу, звивиста лінія – це якась проблема або затримка. Боби, що утворюють трикутник, означають жінку, а чотири боби, розташовані у вигляді квадрата чи прямокутника, трактуються як чоловік.

МІСЯЧКА

Менструальна кров використовувалася у якості привороту. Щоб приворожити мужчину, слід було накапати кілька крапель крові йому в харч або питво. Цей засіб неймовірно небезпечний, оскільки його «передозування» могло стати причиною каліцтва і навіть смерті суб’єкта магічного впливу. Також кров від місячних очищень використовували, щоб позбутися «нелюба», вважалось, що особливо небезпечна вона для малих діток. Якщо їм помазати голову місячною рідиною, вони помирали, причому ніякі ліки не могли їх урятувати. (68; стор. 357)

ПОЗБАВЛЕННЯ ЧОЛОВІЧОЇ СИЛИ

В силу різного роду причин, жінки прибігали до магічних дій, щоб позбавити мужчину станової сили. Для цього варто було пригнітити каменем місце, де він справляв малу нужду, або ж покласти камінчик у кишеню його штанів.

Зі слів Парасковії Семиноженко з села Мачухи, на Полтавщині.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ВЕДІТЬ МЕНЕ ДО ВОРОЖКИ, МОЖЕ, СТАНЕ ЛЕГШЕ ТРОШКИ

Серед українських дівчат завжди були в авторитеті жінки-чарівниці, які володіли даром розлучати та причаровувати. Зверталися за порадами до чарівниць (ворожок) і чоловіки.

Проспер Меріме у своїй праці «Богдан Хмельницький» пише:

«Як і римський консул, Хмельницький мав своїх авгурів і за прикладом Гая Марія тримав у своєму штабі ворожку Марусю. Побачивши якийсь метеорит, Маруся сповістила, що місто взяти штурмом не вдасться. Переконані в безпомилковості тієї віщунки, козаки погодилися на 20 тис. дукатів і припинили облогу (Замостя)».

Взагалі чарівниці ділилися на три типи:

Ой піду ж я по воду до криниці,

Аж там сидить три баби-чаровниці.

Єдна баба, що корови чарує,

Друга баба, що мешканнячко псує,

Третя баба з червоними очима -

Тая ж мене з миленьким розлучила.

(32)

Далі я хочу повести мову про циганських ворожок, які грали визначну роль в житті українського жіноцтва.

ЧУВИХАНИ

Ще донедавна можна було почути слово «чувиха», яке адресувалося хлопцями тій чи іншій дівчині, і означало, що вона (дівчина) володіє підсиленою сексуальністю. Так і казали: «Класна чувиха!» Парубки вживали це слово абсолютно не знаючи ані звідки воно прийшло, ані що означає.

Є старинна циганська пісня:

«Ки шан і Романі,

А дай сан і човхані».

Що означає:

«Куди йдуть цигани,

Там є і відьми».

Реймон Бакленд у своїй книзі «Цигани. Таємниці життя і традиції», ось що пише стосовно циганських відьом: «Циганське слово для позначення відьми – «шувіхані»... інколи його вимовляють як «чувихани»; буквальне значення цього слова – «та, що відає таємничим знанням». Далі Бакленд цитує дослідника життя Європейських циган містера Тріга: «Шувані» виконують важливу функцію в циганському осередку, так як здатні благословляти і проклинати, зцілювати і посилати хвороби... чувіхані поважають як за мудрість, так і за знання чаклунських вірувань і ритуалів». І далі Бакленд пише: «Ототожнення в часи середньовіччя циган з чаклунами і відьмами не було позбавлено підстав. Вони з покоління в покоління передавали знання, котрі можна було б назвати відомством древнього язицтва. Використання трав, примітивна магія, гадання – все це вважається щоденною складовою життя, не чимось особливим, а просто засобом існування. Зілля використовується для приготування їжі та лікування; окурювання, гадання і ворожбу – як засіб прийняття рішень; заговори і заклинання – для здійснення бажаного. Все це разом і є таємницями циган». (72)

Межи тими та циганами циганка-ворожка,

А до теї та циганки втоптана дорожка.

– Циганочко-вір’яночко, вчини ти мою волю,

Ой причаруй ти козаченька, щоб жив зо мною.

Циганочка-вір’яночка волю учинила,

Стригла гриву коню вороному, козака курила.

Ходімо й ми, мій любий читачу, «втоптаною дорожкою» до циганського табору і довідаємось з якими проханнями зверталися українські дівчата до чувіхані і які поради від них отримували.

І в подальшому, при розгляданні даної теми, я буду спиратися на свідчення та інформаційні викладки з книги Реймонда Бакленда.

ПРИВОРОТНІ ТА ВІДВОРОТНІ ЧАРИ ЧУВІХ-ВІР’ЯНОК

Приворотна магія циганської чувіхані була спрямована перш за все на підсилення почуттів молодого подружжя, а ще для збереження позитивних стосунків між чоловіком і жінкою.

Щоб жінці утримати милодана біля себе, вір’янка радила їй зрізати пук волосся з його голови і вшити в перину. («Його чорні кудрі в перину вшила»).

Щоб утримати в серці любов під час довгої розлуки, щоб любий друг думав про свою обраницю вдень і вночі аж до повернення, для цього ворожка навчала жінку що треба зробити. Вона мала зв’язати серце коханчика своїм серцем. Ця магічна дія називається любовний вузол.

Ось як виглядала порада:

«Візьми шматочок тканини з його одежі, наприклад від сорочки. На цьому клаптику треба вишити його ім’я і своє ім’я і обвести серцем. Вишиваючи, ти маєш думати при кожному стіжкові про те, як хороше вам буде разом. Ймення треба вишити зеленими нитками, а серце червоним. Потім ти маєш згорнути тканину в тонкий щільний валик, зав’язати його вузлом посередині, і зробити по одному вузлу на кожному кінці – всього три вузли. Роблячи середній вузол, голосно вимов його і своє ім’я, в’яжучи вузол на одному кінці, повтори своє ім’я. В’яжучи вузол на другому кінці, повтори його ім’я. Носити серденько з іменами слід під білизною. А як мине три дні, передай тканину своєму любчику і поцілуй його. Він має носити цей оберіг при собі і тоді він не забуде тебе, ти постійно будеш в його думках».

Такий талісман можуть використовувати чоловік з дружиною, мати з сином – словом, всі ті, хто бажає зберегти любов одне до одного на термін розлуки.

Вузли любові робили і передавали як жінки чоловікам, так і чоловіки жінкам.

У будь-якій магії особливо цінними є вузли, зроблені самою природою. Великою вдачею вважається знайти гілку верби, сплетену вузлом.

Вважалося, якщо мужчина знайде подібний вузол і покладе його під перину жінці, котру кохає, то згідно старому повір’ю, вона відповість на його любов.

Облиш любощі свої.

То гріх перед Богом.

І чар-зілля не носи

До житла мойого.

Закохана жінка, за порадою циганки, могла зробити глиняне намисто, попередньо змішав глину з менструальною кров’ю. Вночі вона мала потай прокрастися на подвір’я, де мешкав коханий, і залишити біля піддашок ту річ. Якщо вдень намисто повністю розпадеться, значить, він не її суджений. Так само міг вчинити й мужчина, змішав глину з своїм сім’ям.

Літом красним, в неділю,

На Йвана Купала,

Під віконцем в панича

Ганна танцювала.

Танцювала голая,

Розпустивши косу.

«Зачарую тебе я», –

Сміялась крізь сльози.

Ще один метод циганського привороту полягав у тому, що дівчина повинна була оголеною обійти хату свого коханого при світлі повного місяця, рухаючись уперед спиною і при цьому розкидаючи намовлене зілля.

Щоб зробити відворот і покінчити нестерпний зв’язок з нелюбим, циганки радили відрізати у нього пук волосся і спалити його при світлі молодого місяця. До наступного молодика зв’язок має припинитися.

Нерідко у якості відворотного засобу, вони радили жінкам використовувати сіль. Сама по собі сіль вважається оберегом, але якщо її насипати під устілки нелюба («на потоптання»), то він разом з сіллю потопче й свої почуття.

Відомо, що в народних уявленнях любов асоціюється з вогнем, а втрата кохання – зі згасаючим вогнем. Щоб підсилити відворот, окрім інших магічних дій, циганки-ворожки наказували візитеру зробити ще й так: після того, як нелюбий умиється, покласти у посудину недогарок.

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЧАР-ЗІЛЛЯ

Інший аспект любовної магії складає так зване «приворотне зілля», або чар-зілля.

Єсть у мене таке зілля біля перелазу,

Як дам тобі напитися, полюбиш одразу.

Ось іще:

Стоять чари у дівиці

В новім горшку на полиці.

Дівка хлопця сподобала,

Медом-вином наповала,

Чароньками годовала.

Сила тих чар надзвичайна:

Як укусить гадинонька, знайдеш в зіллю ліки,

Як зчарує дівчинонька, пропадеш навіки.

(9, стор. 354)

В одній пісні дівчина жаліється своїй матері, що козак не хоче її любити. І мати радить доньці:

Піди, доню, до гаю,

Накопай зілля-розмаю!

І дочка, звичайно ж,

До Дунаю махнула,

Накопала коріння,

З-під білого каміння,

Полоскала на ріці,

Намочила в горілці,

Полоскала на льоду,

Намочила у меду,

Приставила до печі,

Говорила три речі:

– Кипи, кипи, корінець,

Поки прийде молодець.

Приставила до жару:

– Кипи, корінь, до звару!

А ще корінь не скипів,

Козаченько прилетів.

– Ой чого ти прилетів,

Коли мене не схотів?

– Як до тебе не літати,

Коли вмієш чаровати?

(4, стор. 249)

Дівчина варить корінь розмаю (тирлича) і примовляє над ним. Тут рослинна магія поєднується з вербальною.

Кожна дівчина обов’язково садила на городі («біля перелазу») три улюблені квітки:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:

Перве зіллячко барвіночок,

Друге зіллячко любисточок,

Третє зіллячко васильочок.

Барвіночок для дівочок,

Любисточок для любощів,

Васильочок для запаху.

(4, стор. 387)

«Троє зіллячок» дівчина носила під пахвою чи в пазусі, щоб у такий спосіб привернути до себе хлопців.

У любовній магії визначне місце належить представникам тваринного світу. Перше місце у цьому списку займають жаби, які в повір’ях асоціюються з родючістю. Щоб дівчина відповіла хлопцеві взаємністю, він мав рано-вранці піти до ставка (озера, річки) і спіймати жаб у той момент, коли вони спаровуються, потім віднести їх до лісу і закопати в мурашник. Через три дні слід було знайти в мурашнику обгризені кісточки жаб, так звані виделочку і гачок. Вірили: коли парубок непомітно торкнеться до дівчини гачком, то в неї тої ж миті спалахне жага до нього. Коли ж почуття охолонуть, варто лише відштовхнути її виделкою, і вона на все життя забуде того, кого так палко кохала.

Принадити юнака також можна було за допомогою жаби, яку упіймали у час вирування весни. Дівчина брала жабу в руку так, щоб ніхто не побачив, а другою рукою мала потримати за руку юнака.

Крім того, кров жаб підмішували в їжу або питво чоловіку, якщо він втрачав статеву цікавість до дружини.

Вірили також, що успіху в коханні допомагають досягти голуби. Щоб причарувати дівчину, парубок намагався піймати голуба й голубку (обов’язково білої масті), потім убивав їх, висушував серця і носив їх як амулет біля свого серця.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЗАКОПАЛИ ГОРЩИК КАШІ…

Раніше, щоб заманити хлопців на свою вулицю, дівчата виконували магічно-ритуальну дію – закопували посеред вулиці горщик з кашею.

Дівки чаровниці,

Закопали горщик каші

Посеред вулиці.

Закопали горщик каші

Ще й ракові клешні,

Щоб ходили парубки

Далекі й тутешні.

(52, стор. 54)

Дівчата вірили, що після цього хлопці ходитимуть саме до них, а не на якусь іншу вулицю, до інших дівчат.

Горщик з кашею – певний символ, він означає готовність дівчини у парі з обранцем «готувати» вариво спільної долі. Справа чоловіка – помішувати кашу, «щоб не пригоріла».

Милорадович у своїй статті «Украинские тайные знания и чары» наводить приклади, як українські дівчата, щоб збудити у чоловіків любовний пал, вдавалися до магічних дій з власним потом і кров’ю:

«Як употіє дівка, то хусткою обітреться і тим платком утре ноччю парубка».

«Купить дівка яблуко і з-під правого плеча візьме у себе поту платочком і вмаже те яблучко; вкачає – і дасть парубку з’їсти, і тоді він її полюбить».

«Дівка париться над картоплею, піт витре хусткою тричі, потім оджима і дає пить парубкові».

Або така порада:

«Треба купити яблуко, розрізать і пустить кров з мезінного пальця і дати з’їсти парубку – улюбиться».

Ще один аспект любовних чарувань ; за допомогою комах:

«Жінка кладе паука у горщик і приказує: «Як оцей паук заснує, – кого схочу, той до мене приснує».

Далі Милорадович пише:

«К свойствам прямого физического воздействия на мужчин должен быть отнесен и следующий способ обмываний. На Руси в 17 ст. и раньше жены, смыв свое тело, давали пить мужьям, веря, что последние будут любить их.

В ближайшей связи с изложенными чарами стоит и упоминаемая Костомаровым ворожба с женским бельем. Ворожея, сжигая ворот женской рубашки, приказывала жене сыпать (пепел) в питье мужу, приговаривая: «Як сорочка до тіла, так щоб чоловік до жінки був».

Из народных уст записаны мною (Милорадовичем) следующие чары с волосами мужчины:

«Як спить дівка із парубком і вирве у його волосся, щоб він не чув, і вирве у себе і спалить на страсній свічці, збере попілець у пазуху, зав’яже і носить, – страсть як буде любить».

«Верование в любовное действие и взаимодействие через пищу – одно из наиболее распространенных в человечестве. На Украине предлагают в чарах пищевые продукты и посторонние вещества сделать при следующих условиях: «Тричі набрать пшона з дев’яти млинів і води з дев’яти колодязів, наварить кулешу і нагодувать парубка: буде любить»».

ПЕРЕЛИЛА ЧАРІВНИЦЯ ЧАРАМИ ДОРОГУ

Дівчата вірили: якщо перелити чарами слід коханого, то він аж до самої смерті любитиме її – свою чарівницю:

А таким перелила: любімося до смерті.

Вичаровували ще й так:

Брала пісок із-під білих ніжок,

А в печі палила,

Щоб його душа і тіло

До мене горіло.

По сліду любого серцю хлопця дівчина катала або перстень, або калач, ще й «простеляла» листком, щоб не повели його ніженьки до якоїсь іншої дівиці:

А я милого здавна любила,

У єго сліди перстень котила

І листоньком пристелила,

Щоб єго другая не любила.

Ой піду я у садочок, вирву сі листочок

Та закрию, та застелю милого слідочок.

Щоби вітер не розвіяв, щоб роса не впала,

А щоб мого миленького друга не кохала.

(19, № 1667)

Нелюба можна було одвадити, якщо покотити «по його слідочку каменя»…

Як не зроблю на дорозі,

Зроблю на порозі,

Щоби му си розум крутив,

Як колесо в возі…

(ф. 29-3, од. зб. 213, арк. 14)

або напоїти його водою з кухля, в який попередньо посипали намовлений пісок з протилежних берегів ріки. Намовляли так: «Як ці два бережки на сходяться, так і ми з (ім’я) ніколи не зійдемось».

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЖИВАСКУСНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ

Не секрет, що для підсилення тілесної насолоди, задля переживання нових відчуттів, заради візуальної стимуляції, або просто живаскусної розваги закоханці використовують різного роду прилаштування, причандалля...

З українських народних пісень довідуємось, що у наших предків найулюбленішим підсилювачем вживався акт прив’язування, а найуживанішим запобіжним інструментом була звичайна мотузка, ремінець тощо.

Лисиця і борсук

Махалися через сук,

Лисиця борсука

Прив’язала до сука.

(54; стор. 21)

Ой на горі сука бреше,

А дід бабі поцьку чеше.

Зав’язавши ремінцем,

Чеше поцьку гребінцем.

(54; стор. 67)

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

СВІНҐЕРИ

Натяк на свінґеризм – обмін сексуальними партнерами (партнершами) стрічаємо в коломийці, записаній Володимиром Гнатюком:

Пане-брате, товаришу, зроби-ко ми волю,

Візьми мою любку в танець, а я возьму твою.

(54; стор. 203)

Частково свінґеризм науковці відносять до так званого комплексу провокаційної зради – «дозвіл на гульки» одним статевим партнером іншому, з метою викликати живаскусне збудження під час фантазій на цю тему або ж в ході опису (нерідко з примусом) партнером процесу зради.

Гуляй, гуляй, моя мила, з козаками,

А не гуляй з мужиками.

Бо козаки пісню піють веселеньку,

Розвеселять і дівоньку молоденьку.

(Ходаковський)

А третя думка – з чоловіком спать.

Треба єму усю правду сказать.

Половину скажу, половину збрешу.

Як правду сказавши –

Буде бить, ізв’язавши.

(60; стор. 67)

Найголовніші мотивації й причини подібного явища мають таке підґрунтя:

– мазохістична тенденція. Зрада партнером (шею) несе біль і страждання, що є бажаним живаскусним збудником для проявів мазохістського характеру.

– потреба групового живаскусу. Коли немає можливості зайнятися груповим живаскусом, створюється його замінник з допомогою провокованої зради.

– завуальована форма провокованої зради з метою припинити стосунки, отримати «право» на аналогічні дії.

Комплекс провокованої зради не розглядається ученими як певна девіація (хоча він може нести в собі схильність і поведінку саме такого типу) або хвороба. Цей комплекс є більше своєрідним викликом партнерським стосункам, загальносуспільному розумінню таким понять, як вірність, зрада, любов.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ПО ДОРОЗІ ЖУК, ЖУК...

Загриміло, задудніло

В глибокій долині.

Пігнав дідько за бабами

В куцій кожушині.

(ф. 28-3, од. зб. 347, арк. 114)

Є доволі відома жартівлива народна пісня. Варто навести її цілком.

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний,

Подивися, дівчинонько,

Який я моторний.

Подивись, оглянься,

Який я удався.

Хіба даси купу грошей,

Щоб поженихався.

Про що йдеться? Якийсь чорний жук стрічає по дорозі дівчину і пропонує їй оцінити його подобу.

Та виникає питання: хто цей чорний жук? Чому саме жук? Можливо, ми отримаємо відповідь на це запитання, якщо знатимемо що означає чорний жук в українській символіці. А відповідь ми отримаємо без варіантну, одну: чорний жук – чоловіча придоба. Дивіться...

Ой там на долині

Жуки бабу повалили,

І сорочку зняли

Й прочуханки дали.

(ф. 28-3, од. зб. 471, арк. 26)

Пішла Настя поза хату

Жука чорного шукати.

Жук повзе по мені,

Шука дірочку в мені.

Який жук – така причина,

Не сходиться жупанина.

(варіант: «Що накоїв ти, жучище,

Не сходиться жупанище!»)

Летів жук

Через Маринину хату.

Пу-у-ук!

А в Марини живіт

Пу-у-ух!

Тепер стає зрозумілим чим похваляється перед дівчиною герой народної пісні, а з цим і про що йдеться в пісні – демонстрація «чорного жука» незнайомій дівчині – типовий прояв чоловічого ексгібіціонізму.

Нам, нажаль, невідома реакція дівчини, інакше б ми взнали чи досяг демонстратор «чорного жука» поставленої мети.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ОЙ КУМ ДО КУМИ ЗАЛИЦЯВСЯ

Кума кума незлюбила,

Загрібачкою побила.

Била кума загрібачкою,

А він її – товкачкою.

Стосунки між кумом та кумою висвітлені в українському пісенному фольклорі з великим натхненням.

Оре плужок попід лужок,

Від леду до леду,

Солодкії губи у куми,

Солодші від меду.

(1, стор. 294)

Іде кум із кумою, як яснеє сонце…

Притулився кум близенько,

Зразу стало веселенько.

(2)

А у моїм городчику зацвіла троянка,

А я свому милейкому кума і коханка.

(19, № 3558)

Стосунки між ними забарвлені великою ніжністю:

Кум кумі рад,

Величався,

Посіяти конопельки*

Обіцявся.

І став, присівав,

Присіваючи казав,

Приказував:

– Ти, кума, ти, душа,

Кругом, кумо, хороша.

Кумко моя, голубко моя,

Хто б тобі посіяв,

Якби не я.

(16, стор. 75)

* Сіяти коноплю – акт злягання.

– Ой кумасю, кумасю,

Позич пшона на кашу.

– Не позичу, не продам,

Прийди, серце, дармо дам;

Прийди, серце, уночи,

Будем товкти** на печи;

Прийди, серце, у пору,

Будем товпти на полу;

Прийди, серце, ранци,

Будем товпти на лавци.

Моє пшоно рудоє,

Будем товкти обоє,

Будем, будем, будем

Товкти обоє! Ой!

(5)

** Товкти пшоно – сполучатися.

Обіймає милий куму, як парубок дівку.

Як до куми не ходити,

Коли кума гожа,

Коли кума молоденька,

Як зоря хороша?

Як до куми не ходити,

Коли кума гладка?

А у куми густий садок

І біленька хатка

Як до куми не ходити,

Коли до неї близько?

Гей, до куми стежка бита,

В перелазі низько.

Як до куми не ходити,

Та хоть би й далеко?

А у куми губки солодкі,

Цілувати легко.

Як до куми не ходити,

Коли запрошає

І віконце на всю нічку

Отвором лишає?

Як до куми не ходити,

Коли ноги маю,

Коли скоро кум із дому,

Я передом знаю?

(1, стор. 289)

А кум куму

В черевички взував.

«Ти, кума, ти, душа,

Кругом кума хороша».

В черевички взував,

Під пелену заглядав!

«Яка в тебе, кумо,

Між ногами руно!»

(Гнатюк)

За головку часнику

Та за ложку меду.

Я давала свому куму

Ззаду і спереду.

(60; стор. 176)

Кум для куми – «кумчик-любчик»; кума для кума – «кумця-рибця», «кумочко, червоная, ягодо», «кумася, любася», «кумушка-голубушка».

Тілесна милість між кумом та кумою засуджувалися церквою як великий гріх:

– Ой біда, ой біда,

Я не знав, що ти кума!

– Ой лихо, що за глум,

Я забула, що ти кум!

Кажуть попи, кажуть дяки,

Кажуть добрі люди,

А хто куму любить буде,

Гріх великий буде.

(2, стор. 679)

– Такиж, і кумо, дайся,

Такиж не цурайся,

Такиж часом під поясом

Полапати дайся!

– Горе ж мені давши,

Горе і не давши,

Горе ж мойому животові,

Не полоскотавши!..

(Вовк, 1898, с.104)

Біда тому, хто зачне з кумою під периною.

Ой мене мамка била, учила розума:

– Аби-с, донько, не любила вінчаного кума.

Ой у тій полонині пасе баран дикий,

Та не люби, куме, куму, бо то гріх великий.

(19, № 3545)

Адже у момент церковного обряду хрещення між кумами і батьками дитини складалася духовна спілка.

Пояснювали ще й так: «Адже кум з кумою стояли біля однієї купелі перед Богом, ручалися за немовля і відрікалися за нього від Сатани, а замість цього вони й самі йдуть в лапища Люципера, ще й немовля за собою тягнуть... такий гріх непрощений, тому як він поганить брудом і невинне дитя».

В народі ходила притча, котра пояснювала, який з гріхів кровозмішення є найтяжчим:

«Один чолов’яга продав свою душу дияволу – сотворив гріх з матір’ю, з сестрою і з кумою. Потім цей чоловік розкаявся і пішов до пустельника довідатись, чи можуть йому проститися ці гріхи. Самітник наказав грішнику зробити вогнище, а коли вогонь догорить, взяти три головешки з попелища, покласти за пазуху, потім кожен день поливати їх холодною водою. Коли ці головешки відродяться у нього за пазухою, тоді йому простяться й три його гріхи.

Через кілька років дві головешки відродилися у цього чоловіка, а третя ніскілечки не змінилась. Тоді він знову пішов до пустинника, і той пояснив йому, що гріхи, які він учинив з матір’ю і сестрою простилися йому, але гріх з кумою не проститься йому ні в цей вік, ні в подальший».

В народі уважали, що вразі побрання кумів, дітей у них не буде, або від такої спілки діти родитимуться виродками, каліками, сліпими, глухими, їхня доля буде нещасною і вони неодмінно повмирають на очах у батьків.

Як бачимо, духовна єдність ставилася в суспільстві навіть вище, ніж кровна спорідненість, тому й ретельно оберігалося.

Церква забороняла статеві стосунки між чоловіком і його кумою. По-перше, любов між ними дорівнювалася перелюбу:

Нехай Хомі у млині з рогами присниться,

А ми удвох, кумо-душко, будем веселиться.

(3, стор. 284)

По-друге, це було певним проявом кровозмішення.

Чи ти, куме, одурів, чи з розума зійшов,

Вчора-с у мня діти тримав, нині-с до ня прийшов.

(19, № 3550)

Та ж ми в церкві стояли

І твоє дитя тримали,

І свічки ся світили,

І всі люди ся дивили.

– Перевеслом перев’яжу,

А з кумою спати ляжу.

Перевесло переріжу –

Таки кумі січку вріжу.

(42, стор. 258)

Торкаючись теми кровозмішення, слід зазначити, що церква забороняла шлюб між дітьми кумів (за церковним статутом вони вважалися братом і сестрою).

Ей, шию та вишиваю, та вишила-м хрестик,

Любила би-м легіника, коби мі не хресник.

(19, стор. 304)

Тим самим статутом заборонялася злягання між хрещеною матір’ю та хрещеним сином.

Ци чули ви, люди добрі,

Таку придабашку,

Поцюлював на дорозі

Похрестник нанашку*.

(*нанашка – хрещена мати)

(ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 82)

Найстрашнішим виявом інцесту вбачався статевий зв’язок між хрещеним батьком та хрещеною донькою. І карався він так само строго, як претензія батька на єднання з рідною дочкою.

Через дорогу там кума моя,

А в куми дівчина – то ж душа моя.

А я з кумою та розкумаюсь,

З куминим дівчам та повінчаюсь.

Ой дам я попу пшениці копу,

Щоб мене звінчав з куминим дівчам.

Копа пропала, шлюбу не брала,

Щоб того попа трясця напала…

(39, стор. 192)

Наявність таких прислів’їв, як: «То не кума, що під кумом не була» або «Якщо кум куму не ї..е, не буде й на небі» та пісень:

Задери, задери, кумо, ногу,

А я скажу: «слава Богу!»

(54; П. Лукашевич, стор. 46);

Кумасенько, чи ти спиш?

Позич мені тієї дірки, що ти сциш.

(54; П. Лукашевич, стор. 47),

попри все, свідчать про те, що у народі прихильно ставилися до любощів між кумом та кумою. Та й самі вони, як виявляється, не поспішали виконувати церковні настанови:

– Ой куме мій, куме,

Премиленний дуже!

Ой гріх кума любити,

Да жаль остановити.

(2, стор. 681)

ОЙ БРАТ СЕСТРУ ОБІЙМАЄ,

ОБІЙМАЄ НЕ ЧУЖУЮ

Українці, задовго до християнства, розглядали кровозмішання як аномальне явище, яке підриває основи сім’ї.

Кровозмішання вважалося неприпустимим між родичами за народженням, а ще – родичами за шлюбом, внаслідок усиновлення (удочеріння) і через духовний зв’язок (кумівство).

Тих, хто удавався до кровозмішання (у кровному чи духовному сенсі) називали «найбезсоромнішими розпусниками», вважали «анахтемськими» душами, які заподіяли гріх перед Богом і злочин перед людьми. До них ставилися з презирством, уникали спілкування з ними. В народному уявленні громадський осуд пояснювався тим, що «дві рідні крові злилися», і казали, що такі гріховодці «не помруть звичайною смертю, їхнє сконання супроводжуватиме судома в усьому тілі і знущання чортів».

Мотиви інцесту дійшли до нас у вигляді балад, які не так підтверджують наявність нетрадиційних стосунків між близькими родичами, як мають повчальний характер і витворені, аби застерегти від жахливих наслідків шлюбів між кровними родичами.

У цих баладах розглядаються дві основні сюжетні канви: перша – син сватається до матері, друга – брат до сестри. У більшості балад кровозмішенню запобігають завдяки завчасному розпізнаванню сином матері, а братом – сестри.

Слава Богу, що спитався,

Що з сестрою не звінчався.

Є балади, які завершуються фантастичним перевтіленням брата і сестри, котрі дізналися, що вони рідня, вже після злягання, на квітку «брат-сестриця»:

Ходім, сестро, по полю,

Розсіймося травою:

А ти будеш синій цвіт,

А я буду жовтий цвіт,

Буде слава на весь світ.

(17, стор. 26)

Як повчання, лунає інша строфа:

Будуть дівки квітки рвать,

Брата й сестру споминать:

Оце ж тая травиця,

Що брат рідний і сестриця.

(17)

Нечуй-Левицький у своїй книзі «Світогляд українського народу» згадує пісню, де описується, як дівчина Ганна розпливається і обертається на дерево, на траву, на росу і квітку. «Раз Ганна винесла в поле двом братам обід. Обидва брати були нежонаті. Сівши обідати, вони дали сестрі держати коня. Ганна запримітила якусь неправду у братів і скочила в синє море».

Пішло два брати в поле орати,

Ганонька-сестра обідець несла.

Здибали її два нежонаті,

Дали Ганусці коня тримати.

Самі ж сіли, обідець з’їли.

Видить Ганонька, що неправдонька…

(4, стор. 303)

Пісня явно перестерігає парубків від зазіхань на кровних сестер.

Подібні перестороги позитивно впливали на молодь. В одній коломийці сестра підмовляє брата до сполуки, але в нього вистачає сили-волі не позначити свою долю страшним гріхом:

Обіймаєш мя, цілуєш, сестричко,

сестричко,

Моли ж мене, вмолила бим,

лиш не вмовиш нічку.

(36, стор. 276)

Та було й так, що сила почуттів брала гору:

Ночувала нічку

В зеленім садочку,

То ж з тобою, серце,

Отецький синочку.

Ночувала другу

В зеленому лугу,

То ж я з тобою,

Несудженим другом...

(1, стор. 499)

Позначимо: «отецький синочку» ; син батька героїні пісні, тобто її брат; «несуджений друг» ; той, кому дівчина за законом і певною мораллю не може стати шлюбною жінкою.

Попереджувальний характер має пісня, яку наводить у своїй книзі «Славянская міфологія» Микола Костомаров:

Зелененький барвіночок садила,

За нею батенько тихенько:

– Сади, сади, Мар’єчко, зіллячко.

– Не ходи ти, мій батенько, за мною,

Не мила мені бесідонька з тобою.

Ой ходи, ходи, Івасенько, за мною,

Мила мені бесідонька з тобою.

(1, стор. 165)

Барвінок – символ кохання і задоволення; «садити барвінок» означає мати наближення до кохання. Дівчина чітко дає зрозуміти батькові, для кого вона садить барвінок.

З іншої пісні довідуємось, щоб батько не домагався своєї доньки, вона садить йому волоський орішок і просить, щоб він кохав свою «єдиницю» лише «як дитину».

Ой я в батька єдиниця ;

Полюбила Гриця-чорнобривця.

По садочку походила,

Волоський орішок посадила:

«Рости, рости, орішечку,

Моєму батеньку на втішечку;

Рости, рости, розвивайся,

А ти, мій батеньку, утішайся!

Рости, рости вище тину,

Кохай, мій батеньку, як дитину!

(1, стор. 161)

У збірці «Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської» є текст (єдина пісня з подібним сюжетом, що стрілась мені), де мова йде про злягання батька і доньки:

Шумки, шумки до порога,

Черевички розпорола,

А мій тато чоботар,

Черевички полатав.

(37; стор. 149)

Дівочі чоботи, черевики... в українській пісенності недвозначний символ близьких стосунків між чоловіком і жінкою; даритель чобіт (черевичків) і чоботар – виступають у ролі любасів-ласкавців. Ось повія «п...у підставляє, на чоботи заробляє»; зять «дає чоботи» тещі, тобто сполучається з нею; а ось як сільський чоботар «прибиває підківку до чобітка» сусідки Насті:

Звари, Насте, галушки,

Стели м’яко подушки.

Як я, люба, чобіток підкую,

Не забудеш ти підківку мою.

У вищезгаданій пісні йдеться про дівчину, яка «шумки» (тихцем) вертається з досвіткового мартоплясу, де вона «черевички розпорола». А тато, бач, не спав, ті черевички доньці й «полатав».

Стрівся мені текст, де дівчина називає того, до кого звертається, «батечком» і просить його, щоб він любив її саму, а не когось іще.

І ой-йох, та й не люби двох.

Люби мене самую,

Я курочку дарую.

Ще й качечку в придачечку,

Люби мене, мій батечку.

Ой-йох, на камені мох.

(41, стор. 411)

Здається мені, що у даній пісні йдеться про щиру любов дівчини до вітчима (нерідного батька) на тому життєвому зламі, коли померла її матір, а «батечко» збирається привести в дім нову жінку.

У пісенній українській скарбничці я віднайшов лише одну пісню, яка відверто закликає парубків до шлюбу з сестрами:

Женітеся, парубойки,

Слава Богу буде,

Беріть сестри за жінки,

Густіша кров буде.

Без сумніву, це дуже древня пісня і, можливо, сягає вона тих часів, коли наші пращури у своєму розвитку переходили від гетеризму* (*гетеризм – найнижчий ступінь культурного розвитку людства, коли не було подружніх пар, а чоловіки й жінки жили групами чи громадами, разом виховуючи дітей) до сімейного життя (ініціації). Біологи акт кровозмішення заради посилення батьківських рис у нащадків позначили терміном інбрідінг (ін – внутрішнє; брідінг – поширення).

***

Старчик якось сказав: «Ось читаю у Біблії: «І Каїн пізнав свою жінку…», або: «І жив Сиф…, та й породив він…». Читаю, і одразу ж зринає питання: де то вони жінок узяли, щоб «пізнати» чи то «породити»? Стежина відповіді (під зіркою Біблії) виводить мене до квітки – братик-і-сестричка».

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

НЕКРОФІЛІЯ

На доказ насильницької практики оволодіння мертвим тілом я можу привести лише один текст безецної пісні:

Умерла, умерла дружкова жона,

Стали думать-гадать, де її ховать?

Понесли її в манастир, поховали її у манастирі:

Там монахи живуть і спасаються,

По три рази у день попихаються.

Два манаха, два ченьці ви…и у кінці.

(60; стор. 97)

ХОЧ СУКУ, АБИ ГРОШЕЙ КУПУ

Ковальова доня

Напувала коня.

Під хвіст ся дивила,

Чи кінь, чи кобила.

(14)

Зоофілія - живаскусне збочення, коли людина, шукаючи тілесних розкошів, вступає у сексуальний контакт з тваринами. Зоофільні мотиви зустрічаємо у багатьох міфах і переказах, що мають приналежність до різних культур.

Зоофільні мотиви в українській культурі можна знайти в тому куточку пісенного саду, де ростуть пісні-деревця весільно-обрядового циклу.

Під столом крениця,

Загрузла телиця,

Дівки витягали,

Під хвіст цілували.

Якщо під час перезви виявлялося, що у молодої була порушена цнотливість ще до шлюбу, співали відверто грубуваті пісні:

Признавайся, Галочко,

Кому давала п…ди впершу:

Чи попові,

Чи дякові,

Чи піддячому,

А чі х…і собачому!

(60; стор. 123)

Під сосною спала,

Шишка в п..у впала.

Долотом довбав – не видовбав,

Свердлом вертів - не вивертів;

Всадив кішку - вийняв шишку.

(Чуб. № 315)

Хоч їдь, матінко, хоч не їдь,

Бо вже донечці роздер ведмідь.

(Чуб.)

Під час першого парування молодят співали такої:

Продрав котик стелю

Та впав на постелю;

Поти качався,

Поти валявся,

Поки тій Марусі

Між ніженьки вбрався.

(Мак., №27,8)

Були ще й жартівливі сороміцькі пісні з відвертими зоофільними мотивами:

Добре в зимку на печі,

Кожухом вкриватися.

Добре козу від…и,

Є за що триматися.

(Записано у Миргороді, під час весільних танків на подвір’ї Миколи Вербового)

– Гандзя, Гандзя кучерява,

Де ти в чорта ночувала?

– Під хатою,

З собакою кудлатою.

(54; П. Лукашевич., стор. 50)

Або:

Трохи мене рак не порачив,

да спасибі – дядько побачив.

Трохи мене гуска не вбрикнула,

да вже була я й ногу загнула.

(ф. 28, од. зб. 580, арк. 122)

Або:

Пішла Гандзя до корови

Та і сіла під бика.

; Яка-сь тото коровиця,

Що не дає молока?

(14, стор. 24)

І що ж?

Чи ти, дівко, здуріла,

Чи ти ошаліла,

Три корови на оборі -

Ти бика здоїла.

(Чуб.)

Під час перезви «дід», якого запрошували на весілля замість музики, щоб розважати гостей, міг і пісню заспівати:

А мій батько ремісник,

Завів козу під базник,

Прив’язав ї до корча,

Сам до неї гича-ча.

(60; стор. 79)

і жартівливі примовки розповісти:

Як упав горщик з полиці,

Та убив телицю.

Телиця не дише,

Тією колише.

Де взявся піп,

Та за ту – хіп!

Ай, растакана мать,

І руки попік,

Та побіг до моря руки мить.

Там прачка;

Він ту прачку

Там під с..у:

Оглянеться прачка,

Коли у його, як товкачка.

(44, стор. 65)

Ой убив піп сороку

Та у себе серед току,

Та й набрав черепок лою

У сороки під пи…ю.

(54; Хв. Вовк, стор. 159)

Серед пісень, що супроводжували «водіння козла» на Масляну, є такі тексти:

А дівчата не здивували,

Цапа х... поцілували.

(2; стор. 590)

Чорти дзвонять,

Козла гонять

Через Срирь –

В монастирь,

Через копу –

Козла в ж…у!

(60; стор. 25)

В міфологічних оповіданнях про співжиття з жінками фігурує також літаючий змій – Огненний Бугало, котрого уявляли у вигляді летючого в небі вогненного снопа, віника, клубка з хвостом тощо. За народним віруванням, Огненний Бугало являвся тим жінкам, які довгий час, в силу різних обставин, перебували без чоловічої ласки. Огенний змій – не що інше, як персоніфікація жіночої туги. Візити його вважалися небезпечними для жінки, котру він мучить, душить, а вона сохне, страждає, занедбує господарство і через певний час помирає.

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЗАВІВ ДІВЧА В БЕРЕЗИНУ, ЗАГНУВ КОПАНИЦІ

Ой ти, дівчино, семиліточко,

Давалась перше, моя квіточко!

Українських пісень, де позначається тема педофілії, на мою особисту радість, одиниці. На щастя серед доглянутих пісень я не знайшов жодної, де б мова йшла, скажімо, про гомосексуальні стосунки між дорослим і підлітком. Пісня, яку я наводжу нижче, є сповіщенням того, як «молоденьке дівча» стає об’єктом еротичних пестощів для старого бородатого діда.

Ой там, ой там попід гай

Та попід ліщину,

Веде старий, бородатий

Молоду дівчину.

Чи, старий, бородатий,

Розуму не маєш,

Що ти таке молоденьке

Дівча обіймаєш?

(ф. 28-3, од. зб. 460, арк. 14)

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)

ЖИВАСКУСНИЙ САДИЗМ

Знизу кипить, зверху збігає,

Куди се оберне, щастя не має.

Живаскусний садизм належить до категорії статевих девіацій.

У пісенному садочку українців є твори, де й таке явище, як садизм висвітлено у найрізноманітніших аспектах.

За активного садизму людина задля свого статевого задоволення завдає фізичного і морального болю іншій особі:

Немає й не буде

Гіршої муки,

Ой як попадешся

До шевця у руки.

Що шилом приколе,

Дратвою прив’яже,

Коло боку ляже -

Правдоньки не скаже,

Буде пригортати,

Правдоньки питати.

В іншій пісенній ситуації жінка перебирає на себе роль мазохіста:

А я, молодая,

Правди не сказала,

З ким я молодою

Ночі ночувала.

(1, стор. 499)

Ото! Терпіла поколювання шилом (прояв стігматофілії), але правди не сказала.

Психологію мазохіста гарно передає пісня:

Ой бондарю, бондарю,

Не бий мене долонею,

Побий мене дубчиком,

Назову тебе голубчиком.

(24, стор. 146)

Взагалі, якщо пара складається з садиста і мазохіста, це, на диво, передбачає певну гармонію у стосунках:

Купив дідище

Собі нагаїще,

Да ударив молоду

Та по товстому заду.

Ото тобі, молода,

Та дідова борода,

Соколові очі –

Гарний дід до ночі.

(54; П. Чуб., стор. 126)

Інший прояв цього збочення підпадає під визначення «пасивний садизм».

Ой я вже смутна ходжу,

Бо мужа маю, а розкоши не знаю.

(1)

Чоловік, на якого скаржиться героїня пісні, у ставленні до дружини керується прихованою агресією. Мужчина знає, на що очікує його обраниця, але свідомо ухиляється від здійснення її жадань. Така поведінка можлива виключно у ставленні до жінки, яка в усьому залежить від партнера, любить його.

Наведу ще кілька прикладів, що класифікуються фахівцями як прояви агресивного садизму. Кожна дія індивіда у цій площині супроводжується фізичним та психічним приниженням, тиранією.

Мій милий по риночку ходе,

Ой чужу милу як за рученьку воде,

Ой чужу милу як цілує-милує,

Ой як на мене нагаєчку готує.

(44, стор. 8)

Тут ми спостерігаємо ознаки поведінки, які свідчать про те, що людська винахідливість є невичерпною. Різняться і ступені агресивності. Інколи садист керується бажанням завдати іншому болю (як фізичного, так і морального) і спостерігати за його стражданням:

; Стели, мила, постіль білу, сама лягай спати,

А я піду з кумасею на всю ніч гуляти.

Я поріг переступила та стала в куточку,

А мій милий правий ручков кумі під сорочку.

(17)

Так, садизм частіше спостерігається у чоловіків. Зустрічається він і серед жінок.

Трунь, трунь на басок,

Прийди, прийди на часок,

Тирли, тирли на баси,

Ти казала, що даси,

І Петрові, і мені,

Петро плаче, а я ні.

(ф. 29-3, од. зб. 408, арк. 16)

Деякі жінки (тому знаходимо чимало прикладів в українській літературі) у своєму ставленні до мужчини використовують і фізичну, і психічну агресію. Як от: «Била жінка мужика за чуприну взявши».

Жалівся один чоловік: «Гадав я, буде в мене жіночка, як ласочка, а вийшло: женище, як помелище. Що не день, кричить, як з прокази, висліджує кожний крок та лає несусвітньою лайкою».

Саме про таких жінок склали в народі пісню:

Душа в неї часникова,

Кров гаряча, бурякова,

Душа в неї, як жарило,

Сама ж така, як барило.

Існує тип жінок-садисток, які вибирають собі в партнери жінкуватих чоловіків, молодших за себе, абсолютно підлеглих їм у всіх сферах життя («Ти, дівчино з Подолля, В твоїх руках моя доля!»), і піддають їх моральному приниженню. От тоді й кажуть: «Іван плахту носить, а Настя – булаву».

Іван у плахті поруч з такою отаманшею поводиться лагідненько, він, «мов шовковий», ні слова всупереч сказати, ні очі зайвий раз підвести не сміє. Лукавій хитрунці того й треба:

Слава Богу, що муж добрий -

не б’є, не лає,

Що він мене гуляти пускає.

- Йди, мила, йди на гуляння,

Лиш вертайся додому ззарання.

- Що ж то, милий, що за гуляння,

Щоби-м йшла додому ззарання.

Тото в мене, милий, погуляти,

Щоби дома три дні не бувати.

(37, стор. 41)

Така жінка навмисне (саме в цьому криється агресія) у деталях може розповісти чоловікові, з ким, що і як робила на гульках.

На завершення цієї розмови наведу ще одну пісню.

Сидить голуб на вишеньці,

Жалібно воркує,

Сидить козак у хатоньці -

Горенько горює.

«Ой чого ж ти, голубоньку,

Не воркуєш - стогнеш?

Ой чого ж ти, козаченьку,

Ще й молод, да сохнеш?»

«Була в мене голубонька,

Да вчора десь ділась.

Показала рученькою

Під хату на грушу…»

Сидить козак у хатоньці,

Оддав Богу душу.

(1, стор. 384)

Що сталося? Була у молодого козака дівчина, яку він вочевидь дуже любив, і яка, маючи всевладність над парубком, покинула його, ще й «показала рученькою на грушу». Іншими словами, підштовхнула до самозгуби, порадивши йому повіситися. Він же, не виходячи з хати, «оддав Богу душу», тобто знайшов інший спосіб піти з життя.

Факт грубої і образливої відмови, відвертого нехтування почуттям іншої людини і є виявом агресивного садизму. Причини такої поведінки дівки-голубоньки криються у живаскусних травмах та емоційних невдачах, що вона зазнала від мужчин. Її садистичне поводження стає однією з форм помсти, реваншу, прагненням покарати кривдника. Несповідимі шляхи жіночого серця!

(З книги «Україна Кохання», - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)