***

Вірш Старчика про Блаженство:

У світлій хаті,

Під єдиним дахом,

Одна кімната – рай,

А друга – пекло.

Блаженство є

над стріхою гніздо,

Де мешкає задивлена Лелека.

***

Спитайте в людей, що є зло? І скажуть вам. Спитайте в них: що є добро? І отримаєте відповідь. Між добром і злом, як між двома берегами, протікає річка БЛАЖЕНСТВО. Та йдуть людоньки вздовж берегів (одні з одного боку, інші з другого), але рідко-рідко кому спадає в голову думка – пуститися в мандри байдаком.

***

Щоб досягти божественного співнастрою, треба поламати три списи. Назва цим списам: «володію», «втрачаю», «пишаюся».

***

Одного разу прийшли до Старчика двоє. Один каже:

«Старчику, дай мені раду. Колись давно, моя дружина зрадила мені й перейшла до другого. Я не міг жити без любові і тому почав шукати її серед жінок. Та марно. Жодна жінка не дала мені спокою і насолоди».

Другий каже:

«Старчику, дай мені раду. Все життя я присвятив людям. Я весь час думав над тим, як зробити їх щасливими, але марно. Через це я і сам втратив спокій і вміння радіти життю. Підкажи, Старчику, що його тепер робити?»

І Старчик тоді сказав:

«Як вчасно ви до мене завітали. Сьогодні велике свято. Ходімо втрьох потанцюємо і поспіваємо на майдані».

Так і зробили. А ввечері ті двоє стали блаженними.

***

Звичайна людина, сущий дурень і мудрець відчувають блаженство. Окрім мудреця, всі інші називають це щастям. Щастя має вірну підбічницю, ім’я їй – Печаль. Є щастя, ти торжествуєш, пішло – от ти і змарнів. Стрівся з коханою, радієш. Розлучився, печалишся. П’яничка, заробивши пляшку оковитої, трохи не танцює від щастя. Аж ось випустив з рук жадану, не втримав... пляшка розбилася. І де воно щастя? Сердега готовий лікті кусати від горя. Подібних прикладів можна наводити нескінченно. Щастя і Печаль, мов день і ніч, приходять одне одному на зміну.

Є такий тип людей, які удають з себе мудреців, вони надівають машкару безжурності і скрізь акцентовано демонструють свою “досконалість”. Такі «мудреці», як правило, обізнані у різних науках. Їх ще називають книжниками, ходячими енциклопедіями, філософами... У них на кожне запитання є відповідь. І хай так. Та ось у чому заковика: запозичені знання – великий тягар, який заважає мудрагелю легко йти життям. Хто багато знає, пісень серця не має. Розум – не серце, а саме в серці...

Близький мені по духу, грецький філософ Сократ, відчувши у собі справжнє блаженство, вигукнув з полегшенням: «Я знаю, що я нічого не знаю!» Коли про це довідався Дельфійський оракул, то не забарився оголосити великого афінянина наймудрішою людиною Еллади.

Допитливий шукач, жадаючи «пізнати себе», зосереджує свій зір на серці, і саме там знаходить він сокровенну скарбницю, а в ній два найкоштовніші адаманти: блаженство і мудрість. Справжня мудрість і блаженство не існують порізно. Вони-бо є близнюками, і в кожному з них тече єдина родова кров.

***

Про духовність, як і про любов, майже нічого не скажеш словами. Духовність мешкає в області чуттів. Єдине, що готовий свідчити певне, так це: поруч із духовністю не може існувати жоден іменник.

***

Птах летить, не залишаючи сліду.

Щоб не бути пійманою, лисиця замітає хвостом свої сліди.

Хто не хоче потрапити у пастку хижих ловців буденності, - уподібнюється лисиці. Він бо знає, що найкращий водій - окрилений дух!

***

Дух всюдисущий, навіщо ховатись?

Небесному прояву варто віддатись.

***

***

Я тобі ключа дав, а ти кажеш: «Це я відчинив двері».

***

«Здрастуйте вам у вашій хаті! Будьте здорові та багаті! Дай Боже, вам і надалі не знати туги-печалі!» – «Знаєш що?» – «Що?» – «Іди собі далі». – «Коли так, то я пішов, бо гараздів міх знайшов. А ви лишайтеся, із миром знайтеся. Як є в хаті віконечко, то загляне й до вас сонечко».

***

Вилікував якось Старчик одного чолов’ягу, і той, з щирої вдячності, почав бити йому поклони і дякувати.

І Старчик на те сказав:

«Слухай-но, Петре, не дякуй мені за моє добро. Не тобі я милість свою дарував. Я гоїв землю, про річку дбав».

***

Старчика раз запитали хто він більше: песиміст чи оптиміст?

«ВДЯЧНИЙ ПРИЙМИТИВІСТ!», – такою була його відповідь.

***

Один прибулий запитав якось Старчика, чим той насичує свій дух? І кмітливий оповідач відповів:

“Весною буйна ріка заливає водою лугову ямку, і тоді живуть у ній карасі й лини, плітки й в’юни. Влітку, коли вода пересихає, то й оселяються в ній ящірки й цвіркуни, мурашки й жуки. Отак і я, не вибираю собі квартирантів, а живу тим, що оселяється в ямці моєї душі».

Стверджуючи, що надія помирає останньою, людина тим самим засвідчує, що вона не знайшла Любові. А Любов, як і Бог, – невмирущі. Ще й Христос сказав: «Бог є Любов». І тоді, щоб філософська теза про Надію відбивала справжній стан речей, треба казати: «Я не знайшов Любові, моя Віра простягла ноги, а Надія незабаром піде за нею».

***

Навчав мене Старчик:

«Як почуєш, Санько, від кого «тільки перше кохання справжнє», знай, та людина починає черствіти. Адже немає ніякої різниці між першою стрілою Амура й останньою. Перший день перебування в раю не може бути кращим від подальших. Вогонь є вогонь. А вода в морі завжди солона. Безперечно, перший досвід кохання є справжнім, тобто щирим, бо вражає чуле створіння глибиною навіяних почуттів. Розжива духа і сердечні страждання – все пізнається вперше. А далі… далі все залежить від самої людини. Буде свіжою у спогляданні світу, – ясна любов обійматиме її все життя. Призвичаїться до переживань, – втратить назавжди свіжість сприйняття неповторної днини і тішитиме себе однією-однісінькою думкою-забавкою про «прекрасне минуле».

***

Вчив мене Старчик:

«Не шукай, Санько, причини, коли любов опановує твоє серденько. Є дуже давня українська загадка: «А що росте без коріння? А що горить без паління? А що цвіте без цвіту?» Звичайно, кожен вільний шукати відповіді на загадку сам. Але я кажу тобі: любов росте без коріння; серце горить без паління; закохані душі цвітуть без цвіту... і ніщо в світі не порівняти з ароматом закоханої душі».

***

Прибігає якось сусіда до Старчика й мовить таке:

- Чи чули ви, шановний, новину?

- Яку таку новину?

- Гриць, чия хата стоїть біля яру, з глузду з’їхав! Закохався в Телятниківську Олену, як то кажуть, по самі вуха, так що світу Божого не бачить. Ні їсться йому, ні спиться, всі мислі тільки про обраницю.

- І що тут дивного?

- Що, що? Пропав чоловік, як є – пропав.

- Для тебе кохання, як і для більшості людей, – суцільне безглуздя, – сказав йому Старчик. – А помізкуй так: що було б, якби всі люди були одержимі любов’ю?

- Отакої…

- Пішла б тоді селом така новина: «Старчиків сусід, Гапон Глина, з глузду з’їхав. Всі люди як люди – кохаються, а йому й байдуже.

***

На тарелях світових терезів не діє міра ваги. Тут маленька краплина любові переважує масу Землі.

***

Єдине свідчать сотні мов:

(Йбо, хто не встиг переконатись!)

Любов породжує любов;

Ненависть множить лиш ненависть.

Любов і гнів – не береги

Одної річки. Ні! Віружність

Першої у іншій площині…

Антонімом коханню є байдужість.

***

Моє чуття – мій райдужний покров.

Натхненим серцем речу сповідання:

Не треба, друзі, падати в любов.

Возносьтеся! Возносьтеся в коханні!

***

О людоньки! Що ваші сподівання!..

Навіщо вам оті пісні скорботи?

Ви і в коханні терпите страждання.

Сама ж любов не відає гіркоти.

Лиш підійдіть до неї не як владар;

З довірою, з повагою, учтиво…

Відчуєте одразу ж гойність Ладу,

І скажете: «Любов – єдине диво!»

***

Хто потребує доказів любові,

Хто в ній щодня підтвердження шука, –

Той схожий на старесеньку корову,

Яка весь вік не мала молока.

***

КОХАННЯ

Кохання, мов золотосяйний вершник,

Що влаштував травневим степом гон.

Любов, як слово, - так собі, іменник.

Любов жива - завжди лише глагол!

***

На що мені мати надію, коли всім володію.

Не кажу вам «вірую», бо живу не одною мірою.

А це вже від серця: впізнаю тебе

По однісінькій краплі крові, що ти за риба

В океані любові.

***

Зниділий парубок відвідав якось Старчика і пожалівся йому:

- Я обгубився в чуттях. Уже три роки як живу із своєю обраницею, а ще й досі не знаю, кохаю її чи ні? Іноді я готовий піти за нею у пекло, а інколи тікаю від неї, як від вогню; бувають періоди, коли мені з нею затишно й любо, а буває так, що хоч вовком вий; часом за одну її усмішку ладен днями робити комедіантські штуки, а то ні з того ні з сього найде раптом гнів, і я можу образити її нечемною поведінкою. Поясніть мені, шановний, що таке любов?

- Справжнє кохання між чоловіком і жінкою, – відповів любомудрець, – можна порівняти з короваєм. Твоє ставлення до дружини, якщо вважати її борошном, схоже на яйце, яке не хоче губити своєї цілісності. Шкаралупа – припона. Мудро каже прислів’я: «Поки не покладеш на требник кохання своєї душі, не знайдеш обраниці». Відкинь оболонку, і тоді все збудеться само собою. На зміну зовнішньому, поверховому знайомству, що не призводить до пізнання, прийде пора бурхливого взаємопроникнення. Тільки розчинившись одне в одному, борошно і яйце утворюють тісто, з якого піч-життя і виплекає Диво-Коровай. І тоді вже не матимеш потреби ні тікати від своєї підбічниці, ні вити вовком, ні вдаватися до образ. Коли зливаються дві душі – амури на небі влаштовують учту і зачинають співати:

«Ой раю, раю,

Величний Короваю -

Небесна водиця,

Золота пшениця!»

***

Любов - чистилище душі,

Що очі сяйвом напуває.

Горбань потворний, аж і той

В коханні красно розцвітає.

***

Скажи, лишень, своїй обраниці: «Я кохатиму тебе все життя!..» – і от ти вже, м’яко кажучи, сказав неправду. Любов, як і смерть, заходять у кожне серце, не питаючи в господаря дозвіл. Любов так само залишає серце, і навіть не попереджає про відхід. Кликати любов марно, утримувати – марнота. Але це не все, що я хотів сказати. Ось головне: тільки-но ти даєш обіцянку чи то клятву на те, що не в твоїх силах, ти миттю ввергаєш себе у пастку духовного рабства, яке значно гірше від рабства тілесного, і таким чином мусиш іти по життю стежкою лжі. Звернути з неї дуже важко. Тому я раджу усім доброладцям бути правдивими, особливо, коли це торкається найпотаємніших почуттів.

***

Побудові індивіди кохаються на творчості. Існує багато жанрів, течій і напрямків мистецтва. Та найголовнішим, найчарівнішим, найсокровеннішим видом мистецтва є – любов. Любов – благодатна земля, яка родить красу і силу.

***

Дорога пізнань – рушничок до престолу,

Де можна почути одвічне Слово.

Я довго живу, та усе, що я знаю:

Любляче серце любов увіймає.

***

На цілій землі немає нічого більш святого, ніж сльози любові і щастя. Ці сльози такі прості і невинні, вони не належать цьому світу. Сльози, народжені в коханні – підношення квітів до ніг Всеблагого Творця.

***

Сказав якось Старчик:

Любов - маленький ліхтарик.

Любов - не сонце, що освітлює все навкруги.

Але мені достатньо світла й на крок,

Світло Любові завжди попереду мене.

Так я зможу пройти ціле життя.

Так я завжди буду в Любові,

Буду з Любов’ю,

Буду зігрітим Любов’ю.

***

Старчика часто порівнювали з давньогрецьким філософом Сократом. Та кожного разу, коли в в його присутності так робили, він казав:

- Погоджуюсь з вами. Я схожий на Сократа. Сократ схожий на мене. Ми як дві дірочки одного сита ; просіваємо борошно життя: мудрість залишається з нами, безглуздя відкидаємо як непотріб. Хоча… все ж таки між нами є різниця, маленька, а є…

Цими словами він викликав неабияку цікавість слухачів. Витримавши певну паузу, мудрець з притаманною тільки йому посмішкою, говорив:

- Сократ знає, що нічого не знає. Про себе я зазвичай кажу так: «Я знаю, що нічого не знаю, окрім любові. От і вся різниця».

***

Старчика запитали, про що варто дбати, опікувати і оберігати?

«Єдина річ, яка варта мати невсипущого захисника, це – серце». – сказав він.

***

В одній хаті аж три кімнати: черево, серце й голова. Голова й живіт – то край. У середній споживай.

***

З учора на завтра

Та ще й на сьогодні,

Ліплять людині

Очі Господні.

Ліплять і кажуть:

«Він кожного бачить.

За зле покарає;

За добре – віддячить».

А я вам кажу:

Бог нам баньки пороздавав,

Щоб кожен сам про себе дбав.

Хай вістина моя

Барвінком зав’ється:

Боже Око – відкрите серце!

***

Моя дорога ні до біса, ні до Бога; моя стежечка до свого сердечка.

***

Бідар – не лікар; злющий – не зцілющий; гоноровитий – з нутра підбитий. Хто ж тоді у здоров’ї живе? Той, кому серце поради дає!

***

Закрите ставнями вікно;

Одна стулка – язик без притулку,

Друга – думок хуга.

Ото тільки й світу красного –

Маленьке кружальце між стулками.

***

Чому ти виголошуєш: нема мені місця під сонцем, все краще вже порозбирано? Оглянь хоч раз свою світлицю, Храм, де вистачить місця тобі, і де ти зможеш прийняти Гостя.

***

Людина з холодним серцем, як дзвіниця без дзвону.

***

У народі кажуть: «До булави треба ще й голови», а я скажу так: до голови треба серце, до серця – Земля і Небо, а тоді й булави не треба.

***

Якось, подорожуючи Києвом, Старчик звернув нашу увагу на вагітну жіночку. Чарівною була її хода, і разом з тим дуже обережною.

«Дивіться, - сказав майстер, - як зосереджено робить вона кожний свій крок. І справа тут зовсім не в ній, а в тій крихітці, якій вона сподівається дати життя. Будьте ж як ця бере;жа. Носіть своє серце так, ніби воно маленьке живе єство, що готове однієї прекрасної миті випурхнути з тісної клітини грудей на втішну волю. Ще й у кожному стрічному вбачайте потенційного родителя вічного Духа».

***

Хто лінується розтопити піч свого серця, час-від-часу біга до церкви, щоб погрітися коло чужих свічечок. То його тимчасова віддушина. Решту життя, він продовжує ловити дрижаки.

***

У царстві земному

Знайшов я що треба:

Як тяжко на серці –

Вдихаю Дух Неба.

***

Як серце плаче – прислухаюсь до нього.

То його таїна і стезя.

Не рівняю я Слово до Бога.

Бог мій – радість і серця сльоза.

***

Доля починається від батьків. Батьки - джерело долі. Обов’язок перед громадою - береги для біжучої води. Без джерела немає річки, без берегів нема річки. Тімаха не пориває зв’язків з родиною і тим самим зміцнює свою Любов; кожен свій крок він робить відповідно до суспільних законів і через прояви поваги теж додає до своєї Любові. Що належить лише одному? Серце! Серце - камінь Алатир, на якому ми складаємо треби своїх духовних здобутків. Служитель Серця приймає все, що дарує йому кожен життєвий зворот. Він не потурає ні радостям, ні розпачам, бо твердо знає, що не минути йому океану безмежжя. Служитель Серця з довірою до неминучого, - ось межа нашої досконалості.

***

Усе, що ви називаєте непіддатливістю, принциповістю, характером, позицією, безкомпромісністю, - то лише льодяні бурульки на скрижанілім серці. Піднесіть до серця вогник любові, і ви одразу ж взнаєте, що таке танути слізьми радості.

***

Постуєш тілом, давай передих і серцю. У цей час, дай очам дивитися на красу, вухами не вислуховуй ніяких пісень. Якщо серце мовчить - радій. Якщо воно раптом затьохкає - спостерігай внутрішнім зором. І тоді, після зоряного спочиву, твоє серце стане, як Ісусова душа після перебування в пустелі.

***

Вигода - кукіль.

Слава - полова.

Сльози - зерна,

Серце - основа.

***

У землі міцна деревина.

У серці - міцний чоловік.

***

Лікар і поет не однаково сприймають серце. Для одного це фізіологічний орган, для другого - батьківщина Любові. О, якби лікарі були ще й поетами! Вони б вчили людей як цінувати і множити милість, а відтак - сердечних недугів було б значно менше.

***

Мудрий має лише одного господаря - серце. Серце - то є найдосконаліший планетник. Не читаючи по зорях, воно вкаже чулому, де його доля, і дух його збереже спокій.

***

Щире серце цвіте щирістю. Щире слово має витоки в серці.

***

У рибалки очі на поплавку, у мудреця - на серці.

***

Язик любить смачне, око – красиве, а серце – слово правдиве.

***

Розум – вигадник, розум мізкує

Як-то більше для себе придбати.

Тільки серце уміє ділитися,

Лише серце уміє давати.

***

Якось я запитав Старчика:

– Вчителю, скажи, як велика любов може поміститися в мені? Адже Бог не дав Санькові подобу велетня.

– Це легко зрозуміти, – сказав любомудр, – У тебе є сердечне око. Воно зовсім маленьке, але воно здатне бачити найвіддаленіші світи, куди не дістане найпотужніший далекогляд.

***

Уявіть собі серце музичним інструментом, скажімо, скрипкою; уявіть собі Бога, як Великого Музику. Якщо ваше серце відлагоджене і готове до вилучення симфонії життя, Бог тої ж миті торкнеться сердечних струн. Якщо ж ні – ви відчуєте лише гудіння гомінкої повітриці незадоволеності і смутку. То ж, не лінуйтеся, дітки, тримайте в найкращому стані провідника неповторної пісні – чутливе серце.

***

Тільки дурень не піде за тим, хто знає дорогу до серця, де розташовано сад усіх щедрот, де б’є нескаламучене джерело радості і добра, де панує сила любові, яку не можуть здолати життєві буревії.

***

Долайте, любі дітки, те і се.

Учіться. Даю вам у світі керунок.

Ось вам поплавець, а ще

душі ласенький частунок:

Бажання серця над усе!

***

Не той сильний, що камінь верже, а той, що серце в собі держе.

***

Два приятелі ледь-ледь впрохали Старчика, щоб став він суддею в їхньому спорі.

Перший висловлював роздуми так:

«Сонце ближче до людей на сході, далі, коли настає південь. Східне сонечко більше од вітряного колеса, в полудневу пору менше полумиска. Здаля все здається значно меншим, ніж зблизька».

Другий підсилював свою думку такими аргументами:

«Ранішнє сонце далі від спостерігача, денне ближче. Сонце на сході – прохолодне, удень стоїть нестерпна спека. Біля розтопленої печі пече дужче, хіба не так?»

І Старчик їх розсудив:

«Спершу з’ясуймо що таке сонце? Джерело життя: світло, тепло… Всередині кожного з нас також є світильник життя, ім’я йому – серце. Серце може бути палким або холодним, сяючим і притемненим. Воістину, чим більше сонця всередині людини, тим більше світла, тепла і любові вона випромінює. Лише твердошкірий не відчує ту сяючу благодать».

***

Старчик якось сказав:

«Сонце, яке тобі так потрібне, чи дбає воно про те, спекотне тобі чи холодно до дрижаків? Чи потрібний ти сонцю, яке вранці милує твій зір і зігріває серце? Ось набігли хмари і пішов дощ. Тиждень іде, другий, місяць... Туга тебе обгорнула надзвичайна, і кажеш ти: «Чи буде коли сонце?! Бо нема вже сил терпіти цю зливу!» А що воно? Весь цей час сонце світило для хмар, які принесли тобі тугу. А коли пішли хмари, воно знов привітало землю».

***

Чудовий Різдвяний ранок. Сьогодні дійшов до мене чарівний промінь – посланець Сонця. Він сповістив мені про те, що моє світло вже досягло Світила.

ПРО МОЛИТВУ

Бог, як Сонце, я – мов квітка,

Оце й вся моя молитва.

***

Старчика запитали:

«Якщо проспати молитву і раз, і вдруге, і втретє… це гріх?»

Старчик відповів:

«У молитвах найчастіше просять Бога, щоб дав Він їм сили й наснаги до життя. Бо без відчуття здорової енергії, що грає в людині, без свіжих соків серця, чи зможе вона що зробити? Ні. То ж приймайте сон як відповідь Неба. Сон – це молитва, до якої прислухається Творець».

***

Старчика запитали, з якою молитвою він звертається до Бога?

«Це не таємниця, – сказав мудрець. – Ось вона: «Наймилостивіший, Ти один відаєш, чим переповнене моє серце! Якби знайшлося там місце для мене, я можливо б і знайшов слова для вдячності і хвали!»

***

Молитва Старчика:

«Спасителю, я не беру в Тебе день з-під сонця. Я беру лише ранок і вечір, і крихту солі до хліба, і краплю води до вуст».

***

Старчикова молитва:

«Боже, явись мені в світлі правди Своєї! Впізнаю радість Твою! Бо вже малюю без пензля, співаю так, що ніхто не бачить як розтуляються мої вуста, а танок мій, як долоня коханої для зачарованої землі!»

***

Старчиків славоспів:

«Славлю вас, мій піст і моя молитва, – дні і слова, що народилися в моїй душі!»

***

Око вите омріяним сяйвом.

З вуст сльоза – чистіше немає.

Молитва моя благання не знає,

А вдячність Творцеві не відає краю.

***

Молитва з відчаєм – краплинонька спокою.

Молитва з вдячністю – лиш тимчасова гра.

Великий Свідок, сповнений любов’ю, –

Один Він знає, де й чому пора.

***

Старчикова молитва до Святого Духа:

Свят Дух!

Ввійди через ніздрі-вратця

До мого пупця.

Неси мені речи лелечі

Від Світ-Отця.

Побався зі мною,

Як дитя з водою;

А потім – неси мій недуг

За сімдесят хуг!

Свят Дух!

Лиши в мені Дуг!

***

Старчикова молитва до води:

Даночко-Орданочко –

Чарівная Панночко,

Іду до тебе на світаннячку,

Іду удень й вечірньої пори,

Мені своє ти серце одімкни.

Даночко-Орданочко –

Чарівная Панночко,

Дай мені зійтися з тобою,

Дозволь мені назвать тебе сестрою.

Даночко-сестричко,

Обмий моє біле тілечко,

Змий з нього нелюба,

Дай йому здоров’ячко!

***

Хтось звернувся до Старчика з проханням:

«Допоможи мені скласти молитву, щоб почув її Всеблагий».

На що він відповів:

«Господь чує навіть мовчання. Прийми Його, як жаданого гостя. Він не вибагливий на слова, і з радістю споживатиме чуття, виготовлені твоїм серцем».

***

Чув я від Старчика:

«Молиться крадій щодня про достаток у вашій хаті,

а про себе дума: «Де більше лежить, там легше урвати».

***

Один учень сказав раз Старчику:

«Наші славні козаченьки завжди прагли бути вільними. Яким чином досягається воля?»

«Чи бував ти коли за ґратами?» - запитав мудрець.

«Ні».

«Чи в’язали тобі руки сирицею?»

«Теж - ні».

«Де ж тоді той владник, що робить із тебе холопа? Якої волі тобі ще треба?»

***

Красень-кінь на степових просторах – саме божество. Та лишень вбери його в шори, і тоді вже буде не кінь, а потвора; він не зможе озирати степ і втратить відчуття нескінченності. Шори страшніші від пут і колодок. І краще вже бути сліпим, ніж весь час дивитися собі під ноги.

***

Людиною волі я називаю того, хто позбавився силою своєї душі залежності від будь-кого, коли його єство перебуває в цвіту навіть коли він один, коли він може бути один без болю, без жалю, без гіркоти і в стані сердечного піднесення, – то і є людина волі.

***

Один учень якось запитав Старчика:

«Майстре, чому я все частіше прагну залишитися наодинці з собою, і коли ховаюсь у гущавині лісу, мені здається, що з-за кожного куща хтось підглядає за мною?»

«Багато людей оточують тебе у житті, – сказав Старчик, – Ще більше людей живуть у тобі. Тому, де б ти не ховався, вони завжди переслідуватимуть тебе».

«То що мені робити?»

І мудрець сказав:

«Хіба не відкладе отаман свою булаву убік, коли йому набридне воювати? Чи не позбудеться зайвого тягаря подорожній, якщо він забажає прискорити крок, щоб до темряви дістатися міста? Ось що зроби: сядь десь у холодочку, примруж свої очі, і з кожним, хто в тобі, погомони. Тиха розмова, лагідне слово, – і підуть ті, за яких ти не будеш триматися, і залишать тебе одного. Дай, Боже, щоб скоріше настала мить, коли побачиш ти свою порожнечу!»

***

Іще його попитав учень:

«Коли мої очі відкриті, я бачу річку, квіти і сонце; коли я закриваю очі, – бачу свої думки. Хто він отой, що сидить у мені і спостерігає за мною, коли я дивлюсь на квіти чи на думки?»

І мудрець відповів:

«То той, хто може вгледіти першоджерела».

«Ким же мені бути?» – спитав учень.

«Собою», – сказав Старчик.

***

Казав якось Старчик одному з учнів:

«Ліс існує для того, щоб ти зібрав там соняшник своїх світляків; світляки світяться для того, щоб ти побачив їх у темному лісі. Роби це щодня, бо останні зірки не вкажуть тобі дорогу до лісу».

***

Спитали якось Старчика:

«Вчителю, чи просили ви що в людей?»

«Просив».

«І що – давали?»

«Ні».

«А те, що шукали, знаходили?»

«Ні».

«А коли стукали до кого – відчиняли вам?»

«Теж ні».

«І що ви тоді зробили?»

«Я перестав просити, покинув пошуки, і більше нікуди не стукав».

«Та хіба можна так жити?»

«Ще й як. Коли в тебе є дім, і все в йому, то в чому потреба?»

***

Віршована казочка Старчика:

Козак Вир’ян полов бур’ян,

Мостив майдан, ліпив саман,

Ліпив саман, очерет носив,

Очерет носив і все говорив:

– Рости курінець, щоб жив молодець

До світу вухами, до серця очима.

Став той курінець міцніше фортеці.

Глиняна долівка – батьківська домівка,

Стіни з вікнами й дверима –

матусина домовина,

Очеретяна стріха – сам собі радість і втіха.

***

ПІСНЯ ЧЕРВОНОЇ ГОРИ

Хрест у колі,

Як щастя в подолі.

Зірка в тризубі,

Як сонечко любе.

Трикутник в квадраті,

Як пічка у хаті.

Людина в собі,

Як хліб на столі.

***

До Старчика звернувся один філософ і сказав:

«Ось є: терпіння, сором’язність, добросердя… Яка з цих чеснот коштує найбільше?»

І Старчик відповів:

«Свідомість».

***

Хтось запитав Старчика, чи знає він такий вислів, що йому можна було б слідувати все життя?

«Є, – сказав Старчик. – Ось він: «Для Бога тисяча літ, як один день. Для усвідомленої людини – один день, як тисяча літ».

***

Три зуба в тризуба; не живи у клопоті, а дивись краще на того, у кого ті зуби в роті.

***

Три сходинки має квітка: корінь, ягідка, квіт. І людина має три сходинки зростання. Перша: коли ситуація - господар, а людина - підлегла. На першій сходинці кожний, немовби лялька-маріонетка. Друга: людина настільки усвідомлює належний момент, що ситуація безсила на неї вплинути. Третя: людина сама починає впливати на ситуацію - достатньо лише її присутності, щоб ситуація змінилась.

Наведу приклад з собакою. Один одразу ж тікає від стрічного гавкучого собаки. Другий, стрінув того самого собаку, бере палюгу або грудку землі і відганяє його. Третій іде, ніби й не помічає, і собака сам перестає гавкати.

***

На запитання одного з учнів: «Як запобігти життєвих крайностей?», Старчик відповів віршованою примовкою:

«Сум, наче ніч.

Веселість – щире сяйво.

А середина – мертвина.

О, не гніздися в цих містинах!

Де є політ, лиш там – весна!»

***

РОЗУМНА ВІДСТАНЬ

У стосунках із людьми необхідна розумна відстань. Це як багаття для подорожнього. Віддалене вогнище не може зігріти. Сидіти впритул до вогню - теж недоречно. Справжній дотик – відчувати тепло і не наковтатися диму. То є золота середина. Дія взаємної зручності.

***

Старчик постійно вчив нас умінню керувати своєю снагою або як він ще говорив «внутрішньою весною». Зрозуміло, мова йде про уміння розподіляти енергію та позбавлятися зайвого напруження. Перед тим, як показати якусь техніку або вправу, він частенько цитував народне прислів’я: «На гору йду, не бичую, а з гори йду, не гальмую» або: «Не пхай, що само котиться», «Не пхай ріку, - вона сама пливе».

***

Впиваймося , друже, вином молодим,

Що зветься ще Миттю на мові пророків.

Не треба жлуктати минулого тлін;

Не цнот – у майбутньому гоїти спокій.

Якщо вколисує нас зілля п’янке, –

Не втримає смерть, ні тебе, ні мене.

***

Мета – вертка, та часто плаче.

Бажання – дзеркало криве.

Невдача – доля не ледачих,

А тих, хто вдачею живе.

Життя – побіда й насолода

Митцям миттєвих одкровень.

Мить неповторна і свобода –

Усіх казок крилатий кінь.

***

У народі кажуть: «День рік годує». А я кажу: на зміну дню, що годуватиме цілий рік, прийде день, який відбере все до останньої крихти. Цінуйте мить! Лише Вона здатна наситити снагою усе ваше життя.

***

Старчик щодня нагадував нам, щоб ми усвідомлено і зосереджено проживали кожну мить. Про тотальність свідка було у нього чудесне прислів’я: «Де піде Лесь, то всюди увесь!»

***

Сьогодні будується завтра. Той, хто будує завтра сьогодні, потім або перебудовує, або починає нове заведення. То ж, мудрий будує даний день задля даного дня. Він бо знає: раніше ніж буде, не буде. Думки – поганий возик, щоб потрапити у майбутнє. Сідлай коника-мить і їдь ним дорогою життя, і він вчасно привезе тебе у прийдешнє. Планувати майбутнє ; все одно, що наїстися гороху і гадати, що нижче попереку не станеться повітриці.

***

Пан-Бог створив людину. Люди, розбудовуючи світ, для виготовлення цеглин, використовували глину рабства. Людство живе у рабстві; воно є рабом минулого, сучасного і прийдешнього. Здається, немає на землі місця, де б людина відчувала себе вільною. Тому, немає такого серця, яке б не шукало притулок Волі. Кожен шукає, та рідко хто знаходить.

Кажу-бо вам, Воля – не ілюзія, не нездійсненна мрія. Воля – як світло, як повітря, як вогонь, як вода... Відчуття Волі притаманне кожному.

Як ще можна назвати Волю? Мить! Велика, чарівна мить!!.. Людина, яка живе миттю, росте і вгору, і вглиб. Свідомо проживаючи кожну мить, вона, мов дерево, вростає корінням снаги в Землю Любові, все глибше і глибше, і водночас, росте все вище і вище, здіймаючись до Небес Благодаті. Корені людини – її найпотаємніша сутність, крона – найвищий прояв безжурного блаженства. А це і є Воля – воля жити просто, красиво, спостерігаючи як мить народжує мить, воля бути тотожним Космічному пульсу, Всесвітній цілісності. Так жили всі, ощасливлені світлом прозріння, тімахи. Так живе Старчик:

Мить, секунда, хвилина, година... –

Час невпинний, мов пташка, летить.

Минуле й прийдешнє цікавить людину.

Старчик цінує і любить мить!

***

До надто ділової людини Старчик за звичай звертався зі словами: «Чому швидиш? Навіщо обіймаєш думкою день завтрашній та рік прийдешній? Чи ти не знаєш: раніше ніж буде, не буде. Не будь діячем, відкинь всі розрахунки, всі наміри. Так ти ввійдеш у стан розслабленості і будеш здатен сприймати життєві корективи, і головне, сприяння Творця. Він – твій головний союзник. Вся Природа дана тобі Ним у служіння»

***

Казав нам Старчик:

«Не дай вам Боже, дітки, опинитися на місці того півня, що самовпевнено промовляє: «Завтра я знову будитиму світ».

***

Хто дихає чим, в людей я не питаю.

На свіжий смак – свіженький і пиріг.

Для дня прийдешнього я двері відчиняю.

Минувшині ж не стати й на поріг.

***

Раджу вам, історики, вам, чия робота «шукати вчорашнього дня», дивитися, хоча б зрідка, на свою науку очима казкаря. І тоді кожна ваша глава починалася б з магічного слова «можливо...» Можливо, печенізький князь Куря пив вино з чаші, зробленої з черепа Святослава, а, можливо, що пив він вино з чаші, змайстрованої з черепа свого помагача, котрий, як не намагався, а так і не знайшов після бойовища тіла славетного князя. Можливо, що Віщий Олег прийняв свою смерть від любого коня, а можливо, що й ні… Все в цім світі можливо, але не певне. То ж збирайте в снопи книжок пшеницю історії, але ніколи не стверджуйте, що росла вона колись у колосі під сонечком правди.

***

Хтось між іншим сказав:

«Попереду вічність».

А Старчик додав:

«І не одна».

***

Так бувало, що Старчик по десять разів за день вітався з одним і тим самим чоловіком. Не запитання чому він так чинить, доброзичливий мудрець відповідав: «Коли я бачу, що людина облишила роздуми про минуле, я радо вітаю її тут і зараз; коли людина припиняє розтікатися мислю по древу майбутнього, я також зраділий кажу: «Будь здоров!»

Запитали якось Старчика:

«Вчителю, чому ти вчиш людей ясному життю не інакше, як тільки за допомогою притч та казок?»

І сказав він:

«Сам Ісус навчав причтами, і без притчі нічого людям не казав. Робив Він це для того, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:

«Відкрию у притчах уста Свої,

розповім таємниці від почину світу!»

Коли Його учні питали: «Чому притчами Ти промовляєш до них?», що сказав Ісус? Він відповів: «Не кожному дано пізнати таємниці Царства Небесного». Іще Він сказав: «Бо хто має, то дасться йому та додасться; хто не має, – забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивляться, і не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють».

***

Де закінчуються слова, там починається притча.

***

Старчикова примовка:

Притча – хліб, а вірш – сметана,

Для душі сніданок гарний.

***

Із пісні слова не викинеш, а з притчі, навіть, і букви.

***

Хтось пожалівся Старчику, що притчі, які той розповідав напередодні в одному гурті, різними людьми тлумачилися по-різному. «Саме в цьому цінність і краса жанру, який я обрав для передачі свого життєвого досвіду, – сказав мудрець. – Кожна моя практика схожа на окремого чоловіка, про якого одні знають, що він неперевершений коваль, другі, що він гарний будівельник, а третім видалася можливість чути його чарівну гру на музичному інструменті… Так само й з притчею… немає значення, як її сприйняло те чи інше серце. Головне, щоб кожний слухач віднайшов у ній користь для себе».

***

Перед тим, як розповісти якусь чергову притчу, Старчик цитував своє улюблене народне прислів’я: «Не всяка пословиця при всіх говориться», а потім, врочисто, усміхнено, додавав співбесідникам: «При вас можна всяку». І починав казати.

***

Хто впустив у серце казку, має з казкою відійти.

***

«Знаєш чому в тебе майже немає послідовників?» – запитав хтось у Старчика.

«Знаю», – сказав той.

«І чому ж?»

«Ти запитав, ти і озвуч».

«І озвучу. Зброєю усіх філософів є логіка. Під твоє знамено вряд чи хто стане, бо всі твої сентенції позбавлені аргументації».

На що Старчик відповів:

«По-перше: я не воїн, тому не маю бажання носити зброю й збирати військо; по-друге: логіка – льорка, я ж у коханні ціную вірність; і по-третє: я – миротворець, поет, і все що я маю – це флейта, ім’я якій – АНАЛОГІЯ!»

***

Судити людину за її зовнішніми проявами все одно, що в притчі слідувати лише за сюжетом.

***

Поспитав учень Старчика:

«Учителю, чи будуть і мене колись поважати, як тебе, коли я все знатиму, що ти знаєш?»

«Так, – посвідчив проникливий, – Коли їм подобаються мої казки та притчі, то яка різниця чиї вуста їх промовлятимуть. Але мої казки, то мої казки. Створи свій Світ казок, і тоді я піду до тебе учнем».

***

Притча - пановита, в покої родиться, пихатим вона не згодиться.

***

Колесо згори само котиться, притча сердечного сама говориться.

***

Чужу казку варто послухати, свою необхідно проказати.

***

Притча - натяк, тямущому знак.

***

Коли прагнуть спілкування з Сущим, читають молитву. Притча дає чудесну нагоду догукатися самого себе.

***

В зерні - колос. Притча - зернина. Гожий ґрунт - і почалося зростання.

***

Як у серці пульсує життя, так і в притчі танцює живий вогник.

***

Прожити притчу, наче посидіти в холодочку під віковим дубом, коли все навкруги потопає в жароті.

***

Чароцвіт таїть у собі кожна притча. Щоб його угледіти, щоб відчути світлодайні пахощі, треба кожного разу дивитися на притчу як на живе неповторне єство, що здатне щоденно оновлюватися.

***

Притча, немов півень-будимир, закликає кожне живе єство до пробудження.

***

Словесні топірці притчі здатні зробити просіку в будь-яких терниках дріб’язковості.

***

Життя тече, мов річка, а човник у ній - притча, весельце - мудре слівце.

***

Аромат одної квітки може звеселити. Одна притча здатна очистити душу.

***

Підійти до притчі, як до чогось недовідомого, і, може статися, вона відкриє вам щось важливе в самому собі.

***

Притча здатна поєднати темряво і світло (яв і нав), як поєднує ніч і день росяний світанок.

***

В одній притчі не збереш усіх слів, не висловиш усіх думок. А чи треба? У притчі можна почути голос серця оповідача. Чи не диво!

***

Притча - сокровенний корабель, що здатен дістатися щасливої гавані і припинити всі клопіткі мандри.

***

Притчу я порівнюю зі сльозою ощасливленої жінки, яка зазнала несказаної насолоди при злуці з любим мужчиною.

***

Притча бринить музикою самовтіхи, ще й дихає легенями душевного спокою.

***

Притча - немов джерело одвічне. Хто з нього п’є, той знайде щастя своє.

***

Притча – це райдужний місток між людиною і таємницею життя. Вигадати притчу неможливо. Її можна тільки почути.

***

Народження казки схоже на плач; сльози течуть, і ніяка сила не здатна їх зупинити. Так само я перебуваю у стані абсолютного дозволу, коли казка проситься з душі.

***

Казка – сім’я; душа – земля; чуття – вода; світило – надихач; зростання – дорога до Неба.

***

Притча – яйце; зміст – курочка; те, що за змістом, – курча.

***

Сказано вам: «Стережіться фальшивих пророків». І я вам кажу: не бійтеся ні фальшивих, ні істинних. Бо справа пророка – майбутнє, ваша ж нива – сьогодення. Бійтеся краще тих, що кажуть: «Отой пророк фальшивий, а той – справжній. Ідіть за ним». Навіщо тобі приставати до когось, коли у твоєму садку росте дерево з горіхами істини. Молотка, щоб розбити горішка, не дасть тобі ні один пророк.

***

Запитали якось Старчика:

«Вчителю, чи вірно кажуть Святі Книги: коли приходить на землю пророк, то й являє він людям священні ознаки?»

Він сказав:

«Сповіщають книги та не про те».

«А про що?»

«Коли з’являється пророк, йдуть до нього озброєні невірою і просять, щоб дав він ознаки різні, щоб вони повірили. Скільки вже пророків приходило у Світ, а їм усе мало. Що вже казати, коли, навіть, воскресіння Ісусове – не є для них остаточною ознакою».

«Вчителю, а від тебе вимагали ознак?»

«Аякже».

«А ти що?»

«Кожного разу, я розповідав їм казку».

«Яку?»

«Як побрався Іван-царевич з Царівною-Жабою, то й сказав:

– Не даси мені, жінко, цицьки, – не повірю, що ти красуня з красунь, яку перетворила на жабу зла відьма.

– Зжалься наді мною, – сказала Царівна-Жаба, – зачекай трохи, зійдуть злі чари – і обернуся я знов на вродливу дівчину.

– Ніколи мені чекати! Хто знає, може, ти брешеш? Не хочу чекати. Дай цицьки, й край!

Любила Жаба свого чоловіка до нестями, тому й дала цицьки. Тобто – вмерла.

Побачивши це, Іван-царевич замислився і сказав:

– Жаба – вона жаба і є.

***

Ви чули що сказав був Ісус: «Пророка нема без пошани, – хіба тільки в вітчизні своїй, та в домі своїм!» І я вам кажу: поки живий пророк – нема йому пошани і в білім світі. Коли вже не стане його в живих, от тоді йому воздадуть ласку і шану навіть і в вітчизні і в домі своїм. Живого пророка не терпить влада, не терплять його і підвладні.

***

Що коштує життя пророка, якщо за один танок, його голову можуть покласти до ніг божевільної жінки.

***

Де початок – отам і кінець.

Де кінець – колоситись початку.

Не клянеться пророку Творець.

Не бере з нього слова на клятву.

***

Скажи невіруючому: «Нема пророка у Вітчизні своїй», – і він скаже тобі: «Є!», і знайде його, і вкаже на нього.

***

Кожен пророк - драматург. Об’явлення пророка не що інше, як п’єса до виконання. Хтось обов’язково має її зіграти. Не вірите? То є факт! Більшість п’єс Старого Заповіту вже зіграно на театрі Заповіту Нового, причому, в кількох варіантах.

***

Коли до свинарника заходить колій, у кабанові прокидається пророк.

***

Якось улітку спекотним днем сиділи ми зі Старчиком у садочку, пили холодний сирівець й вели розмову.

«Вчителю, як ви гадаєте, чи ж є на Небі рай?» – запитав я.

Старчик не сказав у відповідь ані словечка, а тільки подивився на мене хитруватими оченятами з-під сивих кудлатих брів, посміхнувся, зірвав з деревини сливу, розлупив її, м’якуш простягнув мені, а кістку – проковтнув.

Трохи помовчали.

Я знову:

«Вчителю, як ви гадаєте, чи ж є під землею пекло?»

Старчик і цього разу промовчав. Лише зірвав з деревини другу сливу, розлупив її, м’якуш проковтнув, а кістку простяг мені.

«Як все це розуміти?» – запитав тоді я.

Старчик щось сердито буркнув собі під ніс, зірвав третю сливу, поклав її на рядно переді мною, а сам одвернувся од мене, і як мені здалося, – задрімав.

Більше я в нього про такі речі не питав.

***

Сказано: «І рада б душа в рай, так гріхи не пускають». А я додам: «І рада б душа в пекло, так святі справи тримають».

***

Кажуть люди:

«Довге життя, та є йому край.

Одним пекло, іншим рай».

А я кажу: Боже вам допомагай,

Думками не міряти знаки і далі.

Яв і Нав у вічній Праві.

Дозорець духа усе обіймає,

Біле і чорне не розділяє.

Тому-то для нього угледіти легко:

Рай і пекло – недалеко.

Рай і пекло у нас самих і навколо.

Людина – учень, життя – то школа.

А вже як тобі вчитись – сам вибирай;

Твій безлад – пекло, а лад твій – рай».

***

Шукай рай – знайдеш облизня. Шукай дитину в собі – знайдеш рай.

***

Для людей бур’ян бур’яном і залишиться. А чи замислився хто: для скількох істот ті бур’яни є справжнісіньким раєм?

***

Віршована вість Старчика:

Людина і Небо

Як дві краплі води

Одне на одне схожі.

Думки як ті хмари –

Спокою вої ворожі.

Голова з гадюччям думок –

Ото тобі й Божа кара.

Тільки Серце і Небо

Вищі за хмари.

Станьмо ж, як Небо, –

Чисте, прозоре і вічне.

А тоді,

Піснею Серця

Уславлюй життя, Чоловіче!

***

Небо починається з краплини роси, що покоїться на пелюстках річкового латаття, і чи наша справа заглядати у хмару, яка ось є, а ось вже нема?

***

Сліпе кошеня не шука собі цицьки,

Бо завжди з ним поруч ласкава киця.

Наша ж цицька – одвічне Небо;

Де став, там і сси молоко Суті

Скільки твоїй душі треба!

***

На запитання: «Яка людина найдужча?», – почули від Старчика у відповідь:

«Та, яка тримає на плечах свої небеса».

***

ОБМЕЖЕНІСТЬ

Покладіть у корзину яблук із горою, чи не скотиться зайве додолу? Невже земля буде носити більше, ніж може?

***

Хто задивляється на Небо, не угледить у собі тую хмарину, на якій може зійти до нього світло радості. Розвійте хмари своїх думок, хай настане година спекотної правди!

***

Частенько чую я таке: «Коли небо скупе, то й люди нещирі». І свідчу, що так воно й є. Небо, скупе на дощ, породжує спекоту, спекота – голод. А під час голоду, кожний думає лише про одне – про свій рятунок. Тут, як то кажуть, не до щедрот. Але чи не буде правдою, якщо сказати: «Коли люди скупі, то й небо нещире»? Чистісінька правда! У скупої людини, небеса перетворюються на прихований льох з десятьма засовами, де можна переховувати скрині зі скарбами. І як би вона (людина) не називала свого Бога (Всеблагий, Милостивий, Милосердний), для неї Він буде мати риси, притаманні жадобі: скнару, заздрість, суворість, ревність і осуд усім проявам марнотратства.

***

Чи чули ви: «Краще синиця в руках, ніж журавель у небі»? А я кажу: тримаючи синицю, ви не наближаєте до себе Неба, а навпаки, віддаляєтесь від Нього. Не тримайте сю пташку, відпустіть її на волю, розв’яжіть собі руки, не тримайтеся за знане вам, що не додає щастя і зветься «марними клопотами» і «даремними надбаннями». Воду життя не втримати в кулаці. Розкрийте долоні, сміливо гляньте у вічі прийдешньому, і тоді сам Пан Журавель зі своєю подругою не забаряться сісти на дах вашої домівки, щоб звити гніздо Лад.

***

Все від людей… (гадати тут не треба)

Як скіском розум косить зілля снів.

Все від людей… окрім… Землі і Неба:

Тварин, птахів, морів, лісів, гаїв…

***

Для того, щоб пояснити зібранню, що таїть у собі прислів’я: «Що малий пан вліпить, то і великий не відніме», Старчик привів два вислови. Перший: «Скажи собі: Земля – ракова пухлина у череві Всесвіту, і ти вб’єш себе»; другий: «Скажи собі: я – Всесвіт, який виправляє порчу, і ти зцілиш Землю».

***

Земля в квітучих килимах,

А Небо в дірках.

Боже нас борони,

Щоб не пішли на латки

Оті килими.

***

Казав Старчик:

«Коли господар забуває про хату свою, то й приходять до нього гості, яким досить погостювати і на подвір’ї його».

Якось і я забув про хату свою, і завітали до мене гості, і говорили зі мною, і казали таке:

«Нема серед ангелів митників, які б збирали в людей те, що належить віддати Богові. Немає серед них і тих, хто б рахував любов і міряв дух. Немає серед них і тих, хто б жадав нагороди за свій зв’язок з людством».

І ще казали:

«У Неба немає кордонів із Землею. То чи ж варто тоді Землі тримати митників на кордонах своїх? Бо що трапиться з зерниною, коли вона потрапить у міх із зерном».

***

Нема тої драбини, щоб до неба дістала. Небо саме сходить на чоловіка, коли в того серце дозріє.

***

Сила дощу надзвичайна; не менша й сила джерел. Небо могутнє, і земля могутня. Янгол - силак, і людина - міцна.

СВІТАНКОВА СОПІЛКА

Сопілка – дзеркало світанку, давно нема Твого Сопілкаря. І хоч є ранок, та нікому на Тобі заграти. І ніби щось важливе і таємниче втрачається від того.

Сумно мені дивитися на тих музик, які кажуть, що відають про Твою силу, а коли настає світла година, здіймають пам’ятний галас, і б’ють у тулумбаси своєї неперевершеності, використовуючи Тебе замість барабанної палички.

***

Старчикове оповіщення:

«Ісусе, хто не мав через Тебе спокуси?! Мав і я. Відтепер, іду я своєю дорогою. Мій шлях пролягає між Твоїм Царством і державою блаженних».

***

Цей світ позбавлено змін, бо й досі звертаються до Знавчого всіх сердець, а поміж собою кидають жереб.

***

Коли розіп’яли Ісуса Христа, то безпосередньо перед Його тілесною кончиною, один з вояків списом ребра Йому проколов, щоб подивитись, помер Він чи все ще живий. Світлий Дух ще перебував у тілі. Христос підняв вії, подивився на центуріона й прорік: «Друже, є ще коротший шлях до мого серця». Тоді вояк проколов Йому серце, і раптом Ісус сказав: «Друже, є ще коротша стежина до Мого серця, ніж ця». Що Він мав на увазі, коли так говорив? Міркую ось як: якщо людина йде вглиб свого власного серця, це і є найкоротший шлях до серця Ісуса. Коли Ісус сказав: «Друже, є ще коротша стежина до Мого серця, ніж ця», Він мав на увазі: «Мандруй вглиб себе, роздивись свою власну сутність, і ти знайдеш Мене там. Царство Боже всередині тебе». І воно вічне! Це безмежне життя; це безсмертне життя.

***

Казав якось Старчик з гіркотою:

«Любий, Ісусе, іду я до Церкви, що Ти побудував, і бачу в Ній сім олтарів, та й ще сімдесят сім, і до кожного окремі дверцята пороблені. Хочу поговорити з Тобою, а в який куток стати не знаю. Може й не переможуть сили пекельні такої Церкви, а от вітри з пустелі, де Ти був постив, гуляють там щодня і щоночі».

***

Один учень запитав якось Старчика:

«Вчителю, якщо вже Сину Божому не під силу видалити базар із Храму, то що можемо зробити ми – сини людські?»

Старчик посміхнувся і так сказав:

«Залишається одне: всі базари попереносити у храмові споруди, і тоді вся земля стане Храмом».

***

Чи чули ви, що сказав був Ісус: «Верблюдові легше пройти через вушко голки, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» І я вам кажу: легше голці пройти крізь гранітну скелю, ніж бідному дістатися Царства Божого!»

***

Запитали якось Старчика:

«Вчителю, сказано в Євангелії, що Ісус дав учню своєму, Петрові, ключі від Царства Небесного. Чи свідчить це про те, що Петро Єдиний, хто дає дозвіл на вхід до Царства?»

І він відповів їм так:

«Царство Небесне – не той дім, де тримають охоронців, щоб казали: «На тебе Господь чекає, а тобі наказано забиратися геть». Скажіть же мені тоді: хто до Петра стояв біля врат? Царство Небесне – єдиний дім, що немає замків чи засовів. Ключ тільки символ. Право отримати його має кожна людина: від царя до простого рибалки. Істинно, істинно сказав був Ісус: «Що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі; а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі!»

***

Ви чули, що сказав був Христос, прийде Він у славі Отця Свого з янголами Своїми, і тоді «віддасть кожному згідно з ділами його». І я вам кажу: нема тої миті, щоб не отримували ви згідно з ділами своїми. Правду-бо кажу: який вдих, такий і видих; який цвіт, така й ягідка; який грім, така й громовиця».

***

Один учень запитав якось Старчика:

«Вчителю, щоб ти зробив, якби був Сином Божим і у вигляді чоловічому зійшов на землю?»

Довго-довго мовчав осяйний, а потім сказав:

«Питання твоє недоречне, але я відповім тобі. Один раз влаштувавши диво і нагодувавши тисячі людей п’ятьма хлібинами і двома рибинами, я б навчив їх робити це без моєї помочі, щоб вони ніколи не знали, що таке голод. Ця єдине диво виправдало б мою появу серед людей».

***

Я бачив Його зорю. Вона йшла із заходу на схід, і зупинилася там, де п’ять стовпів тримають одну хмару. Яка різниця куди вона мандрує. Головне – золотий промінь зірки вже пройшов крізь тебе.

***

Сказано ж вам: «Еммануїл», тобто – «з нами Бог». Черв’яка заклював сизокрилий голуб. Те пішло без вороття, що гризло душу, але лишилося воно в балачках. Бо думаєте: «як скажу, то прийде».

***

Я бачив Його в ореолі Буття:

Видих – Смерть, а вдих – Життя!

***

Хтось запитав Старчика:

«Чи можна побачити Бога?»

«А ти поглянь на сонце, – сказав йому вчитель. – Чи можеш ти розгледіти його серце?»

«Звичайно, – ні».

«Іще скажу: чи можуть легені або нирки побачити лице людини, якому вони належать?»

«І все ж таки, є люди, що бачили Бога», – наполягав той.

На що здороводум сказав:

«Як є в квочки діточки, то яке з них не скаже: я з матусею в садок ходило, у неї під крильцями сиділо, а коли вона греблася, – зернята підбирало».

***

Де межа між Творцем і створінням?

Де кордон між початком й кінцем?

Корінь, стовбур, гілки і насіння…, –

Чи не є це одним деревцем?

***

Якщо Господь погонич, я – корова.

Якщо людина я, тоді Господь – Творець.

Бич Божий – пострах, пісенька не нова.

Мій Бог з сопілкою. Мені Він – співспівець!

***

«Бог є любов!» – сказав якось Христос.

(До Нього ж людство Господом лякали)

Гай, Слово це, нажаль, не прийнялось,

Бо знов на страху церкву збудували.

***

Позаду пустеля, попереду море,

Що диво-розсолом розчинює горе.

Вечірнії зорі, лискучі світанки,–

Вихрують іскристо в сердечному танку.

Натхненно щомиті звітую з любов’ю

Девіз свій: «Від Тебе! До Тебе! З Тобою!»

***

Одного разу, вдячний учень приніс Старчику подарунок – скриньку, оздоблену коштовним камінням.

Він запитав:

«Хто дарує?»

«Я, твій вдячний учень», – такою була відповідь.

«Лиши її собі», – сказав мудрець.

«Чому?!..»

«Бо будь-який дар, я можу прийняти лише від Нього, ще й адресований Йому!»

***

БОЖА КОМАХА

Пчілка – Божа комаха.

І життя, і смаки її Божі.

Знай, літає лугами, садами,

Її дії граційні, хороші.

Кличе квітка – вона коло неї.

Кличе друга – і другу вкохає.

Вона движима крильми любові.

Вона іншої долі не знає.

Кожна квітка обласкана Богом.

В кожній квітці є сила духмяна.

Цю втаємненість відає бджілка,

І тому від блаженства, мов п’яна.

Так несе вона гожість і Божість.

Мед для бджілки – Небесна тотожність.

***

Від Бога до нас,

Від нас до Бога, –

Одна дорога.

Він прямує до всіх,

Лише чулі – до Нього.

***

Твердять церковні мужі:

«Йти до Бога дуже довго».

А ось що весною курличе лелека:

«Весняність усюди, Бог недалеко!»

Бог у диханні твоєму й серцебитті,

У крові, у мозку і білій кості.

Стули, либонь, очі, крочок зроби

І вглиб свого єства пірни.

То найкоротша дорога

До Храму Бога Живого.

Сміливо крокуй, одне лиш затям:

Туди ти увійдеш не з друзями, сам.

***

Мій друже, щоб ти прийшов до самопізнання,

Вважай усе за Божі послання.

Гнів матері і балачки села,

Дружини спів і спільників хула… –

Так в твоє серце Він спрямовує слова.

Розпізнавай, що хоче Він сказати,

Той будеш ти як Соломон багатий.

***

Нерозумно сказати: «Бог був», або: «Бог буде».

Хто так дума - безтямні є люди.

Бог завжди Сущий, Він завжди є,

Він свіжістю дихає й нове снує.

***

Бог скрізь. Бог всюди. Чому ж тоді так багато кесарів?

Один чолов’яга запитав Старчика, чи вірить він у все те, про що повідує Святе Писання?

А Старчик йому:

«Чи віриш ти у те, що холодної зими, піч - найважливіша річ у хаті?»

«Звичайно вірю», – сказав чолов’яга.

«А чи знаєш ти, що треба робити, коли піч почне чадіти?»

«Ні» – сказав той.

«А пічник і вірить, і знає» – мовив мандрівник.

***

Вірить безглуздий у кожнісіньке слово,

а мудрий зважає на кроки свої.

Пр. Сол. 14:15

Чи Божа сила є в книжках?

Чи сторінками кров снує?

Папір – то тирса, тирса – прах,

А буква – цинком оддає.

***

Як почуєте від кого: «Хто за Господа – до мене!» – тікайте від того мерщій і якомога далі. Бо це означає, що закликає він людей до братовбивства. Й-бо немає нічого страшнішого на цій землі, як в ім’я Господа йти війною на ближніх своїх.

***

Кажу вам, браття, тепло буде в хатах ваших, бо для кожної печі вистачить вугілля, яке колись було деревом, що не родило доброго плоду, а зараз зігріє вас краще, ніж суха деревина.

***

Ви чули, що сказано: «Не складайте скарбів собі на землі, складайте ж собі скарби на небі. Бо де скарб твій, – там буде і серце твоє!» І я вам кажу: не складайте скарбів навіть на небі. Серце – то скарб твій, й іншого тобі не треба.

***

Духу нечистому нудно одному в людині. І коли ти відчуєш, що вийшов він, щоб покликати інших братів своїх, ще лютіших од себе, - прибери світлицю свою і замкни двері.

***

АНАНІЙ І САПФІРА

Бідна Сапфіро! Якби дали тобі попрощатися з мертвим тілом чоловіка твого, Ананія, – сльози жалю твого, стали б твоїм оберегом перед людською осудою. І тоді б ти могла запитати їх: яка мораль дозволила їм похапцем поховати людину, не давши вірній дружині небіжчика, поцілувати мертві вуста.

***

Запитали якось Старчика:

«Вчителю, чи вірно кажуть євреї, що вони обраний Богом народ?»

І він сказав:

«Чи назвеш ти розумним господаря, який посадить на своєму городі різного зілля, а їстиме один хрін або редьку? Погляньте лише на будь-який народ, і ви побачите серед людей: мудрих і дурних, злих і добрих, щедрих і скупих, гордих і покірливих, святих і грішних. Розумний же батько не скаже своїм синам: «Тебе я люблю більше, а тебе менше». Уявіть собі: земля і народи на ній – це горщик з борщем. Не додай хоча б один овоч і вже не буде того смаку, якого жадає зголодніле черево трудівника-господаря».

***

Ось читаю у Біблії: «І Каїн пізнав свою жінку…», або: «І жив Сиф…, та й породив він…». Читаю, і одразу ж зринає питання: де то вони жінок узяли, щоб «пізнати» чи то «породити»? Стежина відповіді (під зіркою Біблії) виводить мене до квітки – братик-і-сестричка.

На початку була Думка, а Думка була в Бога, і Бог був Думкою. Думка в Бога була на початку.

І народилося в Бога через Думку Слово, і пішло воно в Світ. Гадав Бог, що Слово перебуватиме між людьми повне благодаті та правди.

Та люди розміняли те Слово на словечки-овечки, нікчемні та безсилі перед вовками розбрату.

І побачив Бог, що зле воно, і пожалів про те, що не дав спершу Думку.

І тоді послав Він Думку Світлом правдивим, що просвічує кожну людину, яка приходить у світ, щоб кожне пусте слово не пустило коріння осуди.

Кохаймося ж у Думці! Вона, Єдина і Нескінченна, може поєднати всі слова в одне одвічне Слово!

***

СЛУХАЧІ

Гомінке слово чують усі, шепіт найчутливіші, мовчання – одиниці.

***

ХЛІБ І СЛОВА

Казав мені сердечний:

«Кожна людина знається на хлібі; свіжа хлібина чи черства, чорна чи біла, прісна чи солодка, гливе в неї тісто чи пухке. Слова, Саню, той самий хліб, і ой як треба навчитися їх розпізнавати».

***

Слово – полова. Людина – житнього поля зернина.

***

Друковані перла світової мудрості Старчик називав «книжковим медом».

***

Хтось запитав Старчика: чи знає він такий вислів, що йому можна було б слідувати все життя?

«Є, – сказав Старчик. – Ось він: «Для Бога тисяча літ, як один день. Для усвідомленої людини – один день, як тисяча літ».

***

Людина, що переписує Святі Книги, не має права на помилки. А коли вже зробить помилку, то бачить: ось змінилося Слово, та не змінилася Суть.

***

Запитали якось Старчика:

«Учителю, чи пишете ви книгу мудрості?»

«Аякже, пишу», – відповів чоловіколюбець.

«А дасте нам її прочитати?»

«Дам».

«А коли?»

«Та хоч би й зараз».

Він підняв з землі пожовклий кленовий лист і простяг його одному з учнів.

«І що ж тут написано, Вчителю?» – здивовано запитав той.

«Одне лише слово», – сказав мудрець.

«Яке?»

««ВДИВЛЯЙСЯ!» Цей кленовий листочок містить у собі більше, ніж сто книжок. У ньому записане життя сонця від народження його і до смерті».

***

Скільки на груші дульок,

Стільки в людини думок.

Хто корінець споглядає,

Зовсім думок не має.

***

Якось сказав мені Старчик:

«Порозуміємося, брате. Ти вмієш слухати, а я – мовчати».

***

Вчив мене Старчик:

«Мовчи там, де тебе не бажають слухати; говори там, де тебе жадають почути; і коли ведеш бесіду, – спостерігай за поведінкою слухача».

***

Один візитер розпочав своє звернення до Старчика зі слів: «Те, що я зараз скажу, може образити вас…» Мудрець, легким порухом руки, зупинив його вступ, і так сказав:

«Мене неможливо образити. Моєї ланки немає на полі, де владарюють кривдники і лихослови. У мене немає нічого, що можна відібрати чи вкрасти. Мої втрати – мої розкоші. І це єдине, чим я можу поділитися з тобою. А тепер – говори. Слухаю тебе уважно».

Але допитник нічого йому не сказав і відійшов.

***

Старчика запитали:

«Чи є ліки від словесних ран?»

Він відповів:

«Майже немає. Але є зброя – незримий меч, яким слід розрубати отруйне слово на літери, а ті літери перетворити на звуки; і щоб бринів кожен звук хвилину, не менше».

***

БАЛАКУНИ

Скрізь можна почути: «Спілкування – справжня розкіш. Люди недостатньо спілкуються поміж собою». О, якби то вони знали, що кожній людині, яка помічає наявність цієї проблеми, бракує мовчазного перебування на самоті.

***

Думка може бути або вершником, або конем. Тому кожній голові необхідно визначити, яку позицію займає вона відносно думки.

***

У Старчика було три слова найдорожчих.

Він ці три суті ставив над життя.

Великий зміст несуть в собі поняття:

Свідомість, Світоладність, Співчуття!

***

У сотень мов, серед мільйонів слів, –

Найуредніших тройко… знаю точно.

Які спитаєте? Речу для всіх братів,

Це: «зовсім», «абсолютно», «остаточно».

***

Пам’ятайте, діточки любенькі:

Думки завжди смутненькі, серденько - ясненьке.

***

Мірошник у борошні ходить, бджола у нектарі літає, хто чим дихає, про те й промовляє.

***

Дотепне слово родить сміх, доречна думка - щастя міх.

***

***

Старчик якось сказав:

«Співати – звеселяти найвіддаленішу зірку».

***

Старчикова поговірка:

«З десяти гілок – дереву прок; із ста ниток – тканини шматок; із тисячі думок – одного вірша рядок”.

***

Всі величні споруди, створені людством, свідчать про незборимий жах людини перед владою Панни Смерті. Всі оті Дива Світу не що інше, як спроба безсилих поборюкатися з Вічністю, знаючи, притому, наперед, на кого чекають лаври переможця. Тому для мене пищик грайливої дитини цінніший над усі піраміди Єгипту, а дитячий малюнок – геніальніший од кращих зразків світового малярства.

***

Чи не жаль, чи то на щастя, але, хай, навіть, найсердечніша пісня задля того, щоб дістатися інших сердець, – має спершу облетіти цілу галактику.

***

Бандуру, що пролежала день, неможливо настроїти вічність.

***

Як два лірники на один ярмарок, то буде ярмарок, та не буде пісні.

***

Жалівся один кобзар: співаю пісню біля криниці, а її у шинок ведуть.

***

При слові «золото», ювелір і поет реагують по-різному.

***

ГЕНІЇ

Якось розмова зайшла про видатних людей минувшини і сучасності. Потім вийшли на те, щоб дати визначення геніальності. Хтось прорік:

«Геній – людина, що володіє надприродною здатністю покладати на себе труднощі».

Інший сказав:

«Геній – це один відсоток натхнення і дев’яносто дев’ять відсотків поту».

Усі присутні чекали, що з приводу цього скаже Старчик. Він висловився щодо геніальності так:

«Геній – це той, хто вміє талановито страждати».

***

На запитання: «Що ти просив у Бога до того, як почав грати на флейті?», Старчик сказав:

«Просив, щоб Він, милосердний, позбавив мене нікчемних думок, порожніх балачок, і щоб впустив Він мене до Храму Своїх Таємниць!»

***

Павук не бере нитку у шовкопряда, щоб робити павутиння. Шовкопряд не бере нитку у павука, щоб потім подарувати її людям.

***

Чи бува не мудрець той гончар, що сказав:

«Горщики, горщики, я ваш творець. Я вас зробив, та не я вас побив».

***

Хто співає пісню про вітер, не може створити пісню вітру. Той, хто вигадав рай і пекло, що додасть він до витвору сонця? Із цього сімені: вигадник – поет, мудрець – не вигадник.

***

Із Старчикових висловів:

«Немає дива, якого б не створив Бог. Немає чуда, якого б не створила людина».

***

Велике диво зробити мертве живим, та ще більше диво зробити живе невмирущим.

***

ПРО ВОРОЖБИТІВ ТА ЧАКЛУНІВ

Який ворожбит не вражав й не дивував людей своїми штуками? Та поміж ворожбитів, як межі людьми, - в одному більше талану, в другому – менше, а третій – ну, й-бо Син Божий! – виробляє таке, що ніхто не здатний повторити його чуда-дива. І тут, як у війську: козак мріє стати отаманом, і чародій мріє отримати булаву Отамана Чародійства. Тільки хто ж її так просто віддасть?! От і змагається чаклунська братія, розробляючи нові штуки, щоб дивувати людей. І хай це буде їхньою дорогою, їхнім хлібом. Головне – не забувати, що ворожбитство – то тільки штука, і що Дух Святий їм не помічник. Єдине диво, існуюче на землі, – ЖИТТЯ.

***

Прибігає якось до Старчика Яхрем Кебета, сусід. Радість із нього фонтаном б’є.

– Любий мій друже, – каже він добродуму. – У мене відкрився чудесний дар!

– Який?

– Будь-яку книгу погортаю, і хай хоч якою буде вона завтовшки, – то увесь зміст її миттєво запам’ятаю, до останнього слова! Ось давай я тобі продемонструю…

– Чув я про твій дар, – зупинив його Старчик. – І беззаперечно вірю. Скоро обід. А я хочу приготувати для моїх комариків-дзюбриків товченої бульби. Ти не міг би мені допомогти начистити картопельки?

– Із задоволенням.

– От і добре. На ось тобі великий казан під лушпиння, а мені хай буде маленький.

Узялися вони за ножі. Поки Старчик картоплину обчистить, а Яхрем уже п’ять; Старчик за другу, а Яхрем – десяту обчикмажує.

Після того, як роботу було завершено, Старчик сказав:

– Розгледів я в тобі, Яхремчику, ще один дар, такий ти у нас таланистий.

– Ато, – задоволено усміхнувся Кебета. – У тебе, друже мій, лушпинням ледь дно казаночка вкрито, а в мене казанище – хоч трамбуй!

– Так-таки, так. – погодився сивань. А потім, раптом, сказав: – У мене голова невеличка і майже порожня. У тебе ж голова – палати…

***

ХОДІННЯ ПО ВОДІ

Прибіг якось до Старчика Онисько Цвіркун і, сповнений чуттєвого пориву, почав казати:

– Новина, Старчику, велика новина! У сусідньому селі з’явився чоловік, який вміє ходити по воді! Це бачив мій кум Сидір і Колодяжний Микола.

– Ну й що тут такого? – холодно проказав Старчик.

– Як це що?! Тебе не вражають подібні речі? – збентежено розвів руками Онисько. – Глянь лише: усі твої учні попідскакували з місць. Я сам уже півдня ніяк не можу заспокоїтись. Адже це небесна ознака. Сам Ісус ходив по воді!..

Старчик йому відказав:

– Слухай сюди, Онисько. По-перше: я звик вірити своїм очам. По-друге: мене може б і вразила твоя звістка, якби я не знав, що кожен із нас, хоча б раз у житті ходив по воді.

– Не може цього бути, – тільки й зміг проказати Цвіркун. Він зніяковіло стояв, мов скам’яніла статуя, витріщивши свої баньки на співбесідника.

– Узимку, – спокійно продовжував Старчик, – коли крига сковує водну гладінь, чи не ходив хто з нас до ставка чи то до річки, покататися на ковзанах або порибалити.

– Ото ляпнув! – з обуренням вигукнув Онисько. – О ні, я був про тебе кращої думки! Я думав, ти мудра людина, а ти… ти… – Він більше не знайшовся, що сказати, тупнув у гніві ногою і вибіг з двору.

Потому Старчик сказав, звертаючись до нас, свої учнів:

– Любі мої! Ви були свідками: всього дві хвилини тривала наша розмова з Ониськом. За цей короткий проміжок часу він проявився у трьох станах: він прибіг сюди радісний, як весняний вітерець, потім зробився збентежено-скам’янілим, і врешті-решт, спалахнув гнівом, як скирта сіна, до якої піднесли вогонь. Три стани, та один чоловік. Так само й вода. Напуваючи все живе, вона може перебувати у трьох станах: може бути м’якою й текучою; від морозу перетворитись на прозорий твердий кришталь, ще й парувати у мить кипіння. Три вияви, а елемент один. Тому-то ніхто не зможе спростувати моє твердження, що крокуючи кригою, людина не йде по воді.

***

Прийшов якось панич до Старчика та й питається:

– А вгадай, Старчику, який мені сон приснився?

Старчик і каже:

– Уві сні своїм, бачив ти, ніби б’єшся навкулачки із батьком своїм за землю.

– Точно так, – мовив панич.

– Батько тобі одне вухо відкусив, а ти йому два.

– Так…, – лупає очима панич.

– Батько тебе раз ціпком по ногам улучив, а ти його десять, ще й по горбу огрів.

– Все вірно, – сказав панич. – Чи ти святий, чи ти волхв, що бачиш чужі сни?

– Яке тобі діло до мене: хто я й що я, – відказав просвітлий сивань. – Вже не лишилося тих морів, коли приходив на землю Той, Хто підказав вам, де кінчаються сни і починається ранок. Коли ти спиш, а в душі твоїй війна, – твої сни для мене не загадка.

***

Гостюючи у своїх друзів-багачів, Старчик ніколи не користувався їхніми ложками, а ніс до обідньої зали свою пощерблену липову ложку. На запитання: чому, столуючись, він нехтує сріблом? – Старчик відповідав:

«Ваші ложки – однакове робливо, моя – неповторна!»

***

Хтось сказав Старчику:

«Біля вас я відчуваю справжній трепет, піднесення, радість. І разом із тим розумію, що мені чогось в житті не вистачає. Як ви гадаєте, чого саме?»

«Послухай, душе моя! – сказав прозірливий. – Щодо мене, я ніколи не гадаю. А от відповідь на твоє запитання маю. Тобі не вистачає зачудування від кожної людини, що стрічається на твоєму шляху»

***

У кожної людини три можливості здолати свій життєвий шлях. Перша – керуючи двійкою воликів, друга – сидячи верхи на величезному птасі, третя – за допомогою власних крил.

***

Один чоловік запитав Старчика:

«Як мені йти по життю?»

«А як ти бажаєш? – спитав його Старчик. – Важко чи легко?»

«Якщо я скажу – важко?»

«Тоді я пораджу тобі запитати про це в Сизифа».

«А якщо я скажу – легко?»

«Тоді дам тобі відповідь я».

«І що ж я почую від тебе?»

«Щоб легко перейти річку життя, треба діяти за законами плескатого камінця, якого дитина пускає рикошетом по воді. Звичайно, протилежного берега досягає не кожний, але головне тут – якомога рідше торкатися води».

***

Старчика якось запитали:

«Чи погоджуєшся ти з вченими, які свідчать про те, що у Всесвітньому просторі кожного дня гине десять зірок, подібних до нашого сонця?»

«Тут немає нічого дивного, – сказав він, – де є життя, там має бути і смерть. Більша біда, що вмирають люди, яким дано було Господом нести світло, так і не возсіявши в мороці життя справжніми зірками».

***

Одного разу Старчика запитали:

«Чи можна досягти безсмертя?»

На що душознавець сказав:

«Чи бачили ви, щоб немовля одразу ж після народження встало на ноги й побігло? Звісно – ні. Першим ділом йому належить навчитися ходити. Те саме можу зарадити й вам: спершу спробуйте порозумітися зі смертю!»

***

Вірш здороводума:

Чоловіче, плакати годі,

Шукай долю в насолоді.

Пограйся життям,

Як вітерець листям.

Поки чуб твій посивіє,

Твоя душечка дозріє.

Мряка чорная впаде,

Глядь! - тебе нема ніде.

***

Старчикова красномовка:

«Ніч – коромисло; ранок і вечір – то відра з водою».

***

Життя – колодязь, пристрасті – дзюраве відро.

***

Старчика раз запитали:

«В якій країні варто жити?»

Він сказав:

«Блаженний той край, де мудреця шанують, як батька, князя, – як рідного дядька, козака за свояка, а поета – як жадане дитя».

***

Копав якось Старчик зі своїм учнем картопельку на городі. І красноглаголець сказав:

«З батьківської домовини з’являються на світ Божий його сини. Славлю, Господи, мудрість Твою! Воістину: поки не поховаєш мертве, не з’явиться живе».

***

Старчик учив:

«Шануйте, діточки, вітри в коморі,

Щастя в недолі,

Сонце в воді,

А смерть – у житті».

***

Ходив Старчик садив різний муравчик,

Земельку копав та все примовляв:

– Не впасеш волю, – не взнаєш Долю.

Не випестиш тіла, – не буде діла.

Про одне, лишень, можеш не дбати:

На свою домовину лопати шукати.

Прийде Смерть неодмінно на поміч,

А з нею разом і копач, і хоронич.

***

Кульбаба перед смертю вбирається в білу фату; одна з небагатьох освічених, вона знає, що смерть це ще не все.

***

Старчикова обрада:

«Браття, ніколи не зривайте квітів. Але, як маєте гроші, – купуйте квіти у тих, хто їх продає. Несіть ті квіті додому, ставте їх у вазу з водою і пильно слідкуйте за тим, як вони в’януть.

Сила. Якщо й підріже вас Доля під корінь, ви вже будете мати досвіт красивої смерті.

***

Кожен, хто вчиться як треба жити, весь свій вік буде в дурнях ходити.

Лише перед тим, хто вчиться вмирати, відкриються мудрості врата.

***

Коли в Старчика помер у сусідньому селі якийсь родич, його запитали: піде він чи ні, щоб попрощатись з померлим?

«Не знаю», – відповів мудрець.

Коли він прийшов у те село і кинув жменю землі у домовину, йому почали дорікати:

«Чому ви нам не сказали, що будете йти? Ми б тоді дочекалися вас і пішли разом».

Старчик трохи помовчав, а тоді сказав:

«Не знаю».

***

Запитав я якось Старчика:

«Вчителю, чи знаєте ви день своєї смерті, і те, як саме ви помрете?»

«Знаю», – відповів він.

«То скажіть?»

«Не скажу».

«Аякже я взнаю, що ви знаєте?»

«Після моєї смерті, – сказав Старчик, – на дев’ятий день, піди і стань коло яблуні, що росте поза хатою, відрахуй сім кроків у напрямку хвіртки, і починай копати. Ще коли я був молодим, то й закопав там горщик з грошима і цидулку, де й записано відповідь на твоє запитання. Викопаєш – порівняєш».

Коли Старчик пішов з цього світу у вічну мандрівку, на дев’ятий день, я все зробив як він мене навчив. І що ж? Я не знайшов там ані горщика з грошима, ані цидулки, але за три сажні від землі заджеркотіла раптом вода, і почулося мені ніби Старчик говорить: «Хто в землю йде, з землі й виходить».

Тоді я за допомогою братів зробив колодязя і встановив журавля з відром, що і досі нагадує мені оте Старчикове:

«Хто в землю йде, з землі й виходить». (Сила)

***

Живе наш мозок завжди у клопоті;

Про те він хоче знати і про се…

Воскресну я чи ні, – те буде потім.

А зараз треба жити. От і все.

***

Справжнє життя – це побачити без опію райдугу Сьомого Неба, яка в тобі, яка окіл тебе, про яку тобі поки що ніхто не казав.

***

Старчиків гранослов:

Бурулька схожа на підчерев’я Боже.

Краплина її з землею у случчі,

Схожа на сльозу квітучу;

Де вона впаде, там живий чоловік зійде.

А як земля запарує, краплина-душа до Бога мандрує.

***

Книга людського життя складається з двох палітурок і чотирьох сторінок.

Дві палітурки, це ; тіло й душа; чотири сторінки: дитинство, молодецтво, старість і смерть.

Мальство ; прекрасна пора; дитина ще поєднана пуповиною з природою, поле її душі чисте й прозоре.

У період молодецтва, людина зазнає розквіт чуттів; внутрішня сила витрачається на збирання всіляких речей, що обтяжують віття снаги.

Старість послаблює напругу; тіло шукає спочину, а душа ; очищення.

Смерть ; доспівана пісня і повернення до першоджерел.

***

Для одних смерть ; жаданий спочинок, для інших ; страшний кінець.

Одні вважають життя безглуздою блуканиною, другі ; підготовкою до повернення.

Шанувальника смерті називають диваком. Втікача від смерті ; розумником. Хто правий, хто помиляється? Про те знають треті.

***

Втручатись у чиєсь життя все одно, що стригти їжака.

***

Життя людини уподібнене життю рослини. Не пропусти цвіт, а ягідки зав’яжуться самі собою.

***

Багато існує законів життя.

І вірно глаголить статейка оця:

Хто від чогось утікає,

Те того й наздоганяє.

«Що ж робить?» – спита цікавий.

Різних способів чимало.

Найдійовіший – відкритість.

У ній ти знайдеш Божу милість.

Все сприймай як воно є –

Ото щастячко твоє.

***

Знаю я, знай мій друже, і ти;

Має всяк три мети досягти:

вростати в земне життя,

вчитись мудрим путям,

врешті-решт – спалахнути небесним цвітінням.

***

Слухай, Саню, казку файну:

Земне життя – коротка мандрівка крилата.

Це як: ввійшов у хату, вийшов з хати.

Змигнув – ти тут, змигнув – нема;

Ото й вся твоя весна.

А тепер порада:

Поки ти в «хаті», будь як на святі.

Господаря вшануй, інших гостей також.

Гляди не сумуй, а радість множ.

Хай урок мій дасться тобі в знаки.

Святкуй кожний день, не роби навпаки.

***

Повік-віків уже зоря не згасне,

Та, що зійшла однораз у душі.

О, пам’ятайте ж, дітки, повсякчасно:

Життя прекрасне – смерть прекрасна!

***

– Дід-довговік, дай відповідь онукам,

Що є цей світ? У чім твоя наука?

Ти довго жив, що про життя нам скажеш,

Чи мудрість нам свою яку об’явиш?

– Життя, – сказав дідусь, – єдине благо.

Вдих-видих – то чарівна мага.

Зростання душ не міряють роками.

Мета ж одна – порозумітись з Небесами.

***

Якщо гора не йде до Магомета, – це не гора, а кам’яний склеп: не треба навідувати те, що перестало бути часткою живої природи.

***

Один живе «Де храм, там і я»; а другий: «Де я, там і храм».

***

Небо засівають стрілами; землю - пастками; у воді розставляють сітки. Тут мисливці, і там мисливці. Тут жертви, і там жертви. Справжнім митцем життя назву того, кого не бояться птахи, звірі і риби, на кого ніхто не збирається полювати.

***

Від «А» до «Я» - стезя твоя. «А» - народження. «Я» - смерть. Над цими двома літерами ти не маєш ні зверхності, ні влади. Лічачи роками життя, тобі лишається нанизати на мотузок долі літери-намистини, щоб вишикувати досконалий алфавіт. Літера за літерою, від другої до передостанньої. От і все.

***

Запитали якось Старчика:

«Про що нам більше дбати: про тіло, чи про душу?»

На що мудрець відповів:

«Чи дасть бджола меду, якщо не буде бавитися з квітками? Чи зацвіте липа, якщо не буде пити соки землі? Чи дочекаєтесь ви весни, якщо не подбаєте про свій дім і про піч теплу? Тож вінчайтеся з природою, бо немає душі в сухій деревині, бо не літає той птах, у якого послаблені крила».

***

Один чернець сказав раз Старчику:

«Для того, щоб виплекати праведну душу, ми не даємо тілу розкошествувати. Тривалі пости і молитви – ось наш шлях до стяжання Святого Духа».

«Ото якби почув тебе Соломон, – мовив Майстер, – він би сказав: «Є шлях, що виглядає як праведний, а в кінці його пекло», а Епікур би додав: «Все природне легко, а пусте важко досягається».

«На що ти натякаєш?»

«О, Боже мій! Чи ти не розумієш?»

«Ні».

«Що то є тіло?»

«У Писанні сказано: «Всяка плоть – сіно», «Плоть ; ніщо, дух животворить!»

«Добре. А що є душа?»

«Вічне у тлінному. Тимчасовий гість у бренному тілі».

«О! – вигукнув Старчик. – Саме так – гість! А тепер скажи-но мені: чи відчуватиме душа-гість пахощі духа, якщо тіло-господар схоже на суху деревину? Чи дістанеться Вирію знесилений птах?..»

Тут вже не втерпів чернець, тупнув зі злості ногою, трохи-трохи не вдарив сиваня палюгою, а потім повернувся та й побіг до монастиря. А Старчик всміхнувся і сказав:

«Ні, не схожий він на суху деревину…»

***

Гірко мені бачити, як людина знущається над людиною; та ще гірше мені від того, коли я бачу, як людина знущається сама над собою. І тоді, звівши очі до неба, хочеться мені заволати за Ісусом:

«Отче, відпусти їм, – бо не знали, що чинили вони!

Бо не знають, що чинять!

Бо не будуть знати, що чинитимуть далі!..»

***

Душознавця Старчика запитали:

«Чи дійсно те, що очі – дзеркало душі?»

«Справді так. – відповів Старчик. І одразу ж додав: – А душа, як мусульманська жінка – завжди під паранджею».

***

Віршована настанова Старчика одному з учнів:

Хай суть торкнеться твоїх вух:

В бурхливім морі – Човен – Дух.

Кляни Нептуна, Небеса,

Облай святого Миколая…

Але човна…

Затям, що він –

Твоя надія золотая!

***

Людська душа – добірне є зерно.

Та всяк живе чомусь без віри у цвітіння.

О пам’яте! Була ж не так давно

Вона із сестрами у Колосі прозріння!

***

Як багато прагне мати тіло. Ще більше сподівається отримати розбещений ум.

«Дайте мені різних цяцьок, щоб у оці грало,

а ще дайте медку, щоб до вуст смакувало,

а ще дайте довгенько поспати, на теплій печі у світлій хаті,

а ще дайте красно вдягатися, щоб було чим перед сусідами вихвалятися,

а ще хай веселої вшкварять музики, бо без цього всього, я наче каліка».

Знайома пісенька, чи не так? Тільки от що дивно: задовольніть забаганку такої людини, і вона не відчує себе щасливішою ні на йоту. Тимчасове піднесення, викликане зовніми речами, призводить до ще більшої гіркоти. Подібні примхи не мають насичення, а відтак - чи варто сподіватися на одужання від такого «каліцтва» і духовного зубожіння?

Здороводум, підмічаючи вади своїх одномовців, скеровує свій зір на інші цінності і вже ніколи не турає ні тілечку своєму, ні прагнучому розуму.

Здороводум підкоряє свою волю - волі Всеблагого Творителя; він вимітає з тіла (немов із хатини) всеньке сміття й павутиння, щоб на покуті серця свого прийняти жаданого Гостя. Присутність Небесного затьмарює земну клопітню. На зміну замацаній пісні суспільної жаги, приходять золоті слова - хая радісному, спокійному життю, під оберегом неспотвореної натури.

***

Жалій, брате, своє тіло,

Не роби зайвого діла.

Не хапайся за життя -

Дух не знатиме ниття.

Коли в згоді тіло й дух, -

Лет твій буде, як той пух!

***

Зручний одяг, проста їжа, -

Це для мене наймиліше.

Зайвих клопотів не маю -

Серцем тяжко не зітхаю.

Як в душі моїй вселад,

Кожний стрічний мені рад.

Так-то, дітки. Це лиш треба,

Щоб стяжати милість Неба.

***

Погана страва - перележані груші.

Гірка яв - непробуджені душі.

***

На Сході, просвітлі майстри розповідають своїм учням притчу про рибу, яка плавала в океані і питала кожну стрічку рибину: «Що таке вода, і де її шукати?»

Кожного разу я згадую сю мудру оповідку, коли чую роздуми цікавих над тим, де в людському тіли знаходиться душа? Одні доходять висновку, що душа міститься в серці; інші твердять, що вона перебуває в голові. Є думка, що душа розташовується в животі біля пупа...

О марнодумі! Чи не схожі всі оті пізнавальники на рибу, що шукала воду? Чи може бути Душа меншою за людину? Аж ніяк!! Вона як Всесвіт не має ні меж, ні кордонів. Людей, тварин, птахів, гадів - багато, а Душа - одна. Чуєш, рибко? Душа в нас, а всі ми - в Ній. Не треба дробити сонях життя, не варто море ділити на краплі. В нас Сонце одне, Повітря одне, одна Земля, і Душа єдина!

***

Тіло живе – просить і дає; тіло й природа – одного роду.

Мозок мізкує, думки порядкує; думок тьма – печаль одна.

Душа віщує, нічим не гордує, тому вірно життям прямує.

***

Той, хто хоче мети досягти,

Має прикласти чимало зусиль.

Це є діло звичайне.

Це життєвого прояву сіль.

Якщо хочеш душі досягти,

Якщо хочеш втонути у Бозі,

До останньої краплі себе присвяти

Цій відвертій священній Дорозі.

***

Достиглий плід має упасти.

Дозріла душа – злетіти на найвищий ступінь Небес.

***

Тілесне життя починається з народження і закінчується смертю. Духовне життя у переважній більшості людей починається з задоволення, зростає до відчуття щастя, потім знов опускається до задоволення і закінчується абсолютним розчаруванням.

Ті люди, які спираються на Небесні сходинки, починають із задоволення, проходять крізь щастя й нещастя, і врешті-решт досягають гавані блаженства.

У світі, створеному Вседержителем, жоден народжений не приречений на нещастя, інакше навіщо дано йому життя? Істинно: всі мають однакові можливості. Той, хто може це осягнути, утямити, полишає селище Людське, де шукають лише тимчасових насолод, і сміливо стає на шлях, який веде до оселі Блаженство. Там бо тимчасове перетворюється на вічне.

***

Як тілечку зле, ум шукає допомоги.

Як розум хорує, – на поміч приходить душа.

Тільки душа і втішає, і лікує,

Бо вона – козак Небесного Коша.

Александр Выженко

***

Доля – частина Цілого. Ціле дарує життя. Життя і є Доля. Навіщо ж Її шукати? Хлібороб пожне врожай і безхліб’я, торгаш знатиме прибутки та збитки, ремісник стрінеться з удачею і невдачею, а бойовик пройде шлях перемог і поразок. Доля!

***

Були часи – продавали Долю.

А тепер роздають задарма;

Бери яку схочеш, носи як той одяг…

Беремо. А щастя нема.

Тому і кажу я дотепній людині:

Усе запозичене – геть поскидай!

Заглибся у серце, скажи йому: «Вірю.

Що мовиш, те й буде…» І тихо чекай.

А серце… воно забалакає скоро.

Підкаже, що саме тобі до ладу.

Де серце – там Доля. Іди собі з миром.

Іди. І не стримуй ходу.

***

Землю-хлібину, увінчану короною з солі,

Поклав Творець на рушник Долі.

Чому ж ми, людоньки, так живемо?

Тому що, хліб-сіль їмо, а про рушник не дбаємо.

***

Будьте кроткими як голуби, і вас ошукають. Будьте мудрими як змії, і вас позбавлять життя.

***

Водою прийшов я до Духа. З Духом повернусь до води.

***

Шукай Долю - знеможеш від болю.

Знай, брате, Долю не шукають.

Її радо приймають.

***

У кожного своя Доля.

Є такі, що ходять по морю.

А є душі, що тонуть і на суші.

***

Щоб Доля грала під тобою слухняним ступаком, люби ладувати і плекати лад, і щоденно збирай овес добросердя.

***

***

Щоб по-справжньому опанувати терпіння, треба здолати три сходинки:

«Біда була й буде, а мені треба жити»

«Бог дав, Бог узяв»

«Славлю Тебе, Господи, за все, що даєш і відбираєш!»

***

Коли батько від’їжджає по дрова, діти бігають по хаті і зігріваються забавками та іграми. Можна, звичайно, витопити піч дверима, та хто знає, чи повернуться тато до ранку.

***

Старчика запитали, що то він скаже про послідовність?

Він відповів:

«Для зірки – ясна дорога; для людини – колючий терник».

***

Бачити існуючі розбіжності й протиріччя – перший крок до мудрості. Не бачити протиріч – мудрість.

***

Вовк у лісі, ловець у полі: куди дітись бідному зайцю?

Віра - як жінка. З якою побрався, з такою й живеш. Буває, що чоловік одружується вдруге, втретє, вчетверте…, а щастя так і не знаходить. І вже десь під кінець життя сурмить йому в серці думка: «Чи не був я сліпим тоді, коли вперше став під вінець, що не зміг розгледіти і відчути: то ж і була моя справжня любов?!..»

Безперечно, можна помилитися з першим одруженням, і з другим, і з третім, а в четвертому знайти ту омріяну і неповторну подругу життя. Так, все може бути. Сила в одному: жити з кимось без любові ; це справжнє пекло.

Біда цього світу ще в тому, що дружину синові своєму вибирають батьки, не спитавши кровинку свою, чи бажає він цього шлюбу? Зерно батьківського гріха несе в собі плоди майбутніх страждань живої людини. З одного дерева зростають п’ять, з п’яти - десять… І от уже цілий ліс стає навколо чоловіка, де так легко загубитися і сконати.

Бачачи це, діти просять своїх батьків:

«Ой ви, тати,ой ви, мами,

Не сватайте діти сами.

Нехай вони сватаються,

Коли вірно кохаються».

Віра - як жінка. І ставитися до неї треба, як до жінки. Бо вона несе в собі ніжність і ласку, мир і тепло, вірність і любов.

Чоловіче, не дозволяй нікому втручатися в твій сердечний пошук, - і тоді вся земля забуяє перед тобою вічною гаївкою, гармонія в коханні піднесе твою душу до незнаної високості, а очі твоєї коханої зацвітуть волошками чарівної пісні: «Єдиний!» Що тоді лишиться тобі, як не затьохкати соловейком: «Єдина!..»

***

Старчика запитали:

«Що таке довіра?»

Він відповів:

«Довіра існує тоді, коли забуваєш такі слова, як «навіщо?», «поклянися»; коли ти готовий розсміятися ще до того, як твій односердець зачинає казати сміхотвір».

***

Безбожники, і ті, хто вірить в Бога,–

Ви сидите в одному кораблі.

Світ - океан. Незримая дорога.

І час летить… а все нема землі!

***

Грабіжника легко переконати, що всі його предки були творцями-доброчинниками. Мисливця легко привести до думки, що він саме милосердя. Лицаря віри ніколи не переконаєш у тому, що він зайда-загарбник на полі людського духа.

***

Старчикове звітування:

«Вклоняюсь братам, які входять у мій Храм і кажуть: «Нам не треба твоєї віри. Нам цікаві твої казки».

***

Сказав мені якось Старчик:

«Прийшов час, Саню, відкрити тобі переді мною дверцята свого серця, бо маєш віру у мене, а довіри не маєш. Від того мало користі тобі од об’явлень моїх. З вірою не раз засумніваєшся, з довірою - забудеш про сумнів свій».

***

«Кого слухати?» - з таким запитанням звернувся до Старчика шукач істини.

«А хіба що?»

«Ти кажеш одне робити, інший Старчик - інше».

«Зважай сам, - відповів велемудрий. - Один знахар глиною лікує, другий цвітом, що на тій глині росте. Так ото й ми. Головне тут - довіра, а ще - бажання видужати якнайскоріше».

***

Хочеш потанцювати - іди на музики.

Хочеш сп’яніти душею - шукай Майстра.

***

ВЕЛИКІ ВЧИТЕЛІ

Великі вчителі, як дощові хмари, - з’являються несподівано, дають відчути смак свіжості і на якийсь час насичують цілющою вологою поле спраглої душі. Їхня поява не сприймається як вчення, хоча вплив надзвичайний. Хто вірить у постійність, не в силах їх розпізнати. Цитувати їхні думки, значить стати маленькою лійкою. А щоб мати такий самий вплив на людей, треба лише одне – завагітніти прозорою водою єства.

***

Напоумлював нас Старчик:

«Старий дід легко засвоїть: щоб не впасти, треба взяти в руки ціпка. Дитина, щоб не загубитися, міцно тримається за татову руку. Юначе, і ти, муже, що робите ви, щоб незашкопертати і не проїхати носом дорогою життя? Проводирі серця – ось ваш ціпок! Волхви посмішки – ось де татова рука! Любіть їхні загадки, на які немає відповіді. Цінуйте їхні побрехеньки, вони вказують дорогу додому».

***

Верба – білий ангел, що стоїть над вічно текучою водою. Як багато розуміє вона в нестримнім потоці. Та, на жаль, людям потрібна лише її тінь.

***

Немає користі в знаних стежках, де ходять усі до відомих стовпів. Але, як забачите де свіжий слід, і як зачуєте від кого: «Ось відкрив я нову дорогу», - не розмірковуйте довго, а йдіть за ним, і відкриється вам нове світило, що зігріє вас променями прозріння.

***

Один відвідувач поспитав якось Старчика:

«Хто той ласкавець, що обдарував вас такою мудрістю?»

Старчик нагодував чоловіка досхочу медом, напоїв свіжим козячим молоком, а потім сказав:

«Мої пісні – квітковий мед; його мені подарували бджоли; нектар їм дарував великий луг; цвітіння лугові дарувало сонечко; кажуть – сонце засвітив Сам Господь… а далі, я, й-бо, не беруся сказати…»

***

Кожного просвітлого майстра, що пережив за життя своє друге народження (не тільки тілесне, а й духовне), наші предки називали пандідом. Пандід - дуже влучне слово, воно позначає діда (мудреця), який отримав у спадок із другим народженням п’ять панських чаш по вінця наповнені божественною ласою, якою він здатен напоїти цілий світ.

***

СТАРЧИК ПРО ДІОГЕНА

Прийшли якось до Діогена найповажніші грецькі філософи та й питаються його:

«Що ти хочеш сказати світові, сидячи у своїй діжці?»

Саме в цей момент біля ніг Діогена повз равлик.

«Я, – мовив Діоген, – сидячи у своїй діжці, хочу сказати світові, що, як і всі люди, я майже нічим не відрізняюсь від цього слимачка. Хіба що… він ще щось шукає, а я вже знайшов».

***

СТАРЧИК ПРО СОКРАТА

За те, що Сократ відмовився зректися своїх поглядів на життя, які не подобалися батькам міста Афін, його засудили до страти. Він мав випити чашу з отрутою.

От принесли рокову рідину. Сократ попрощався зі своїми учнями, випив цикуту, але це не завдало йому ніякої шкоди.

Тоді його запитали: «Що треба, щоб твоє тіло змертвіло?»

«Принесіть мені чашу з нектаром, – сказав мудрець. – Я маю запити гіркоту ваших заборон».

От принесли чашу з нектаром. Він випив цілющий напій, ліг на ліжко, стулив повіки, всміхнувся і одразу ж захолов.

Відійшла праведна душа, і той, в кого було відкрите сердечне око, прочитав на небі такі слова:

«З ДВОХ ПРИЙШОВ, З ДВОХ І ПІШОВ»

***

Є відома історія про те, як давньогрецький байкар Езоп порятував від сорому свого хазяїна Ксанфа, коли той, будучи на підпитку, хвалькувато заявив своїм опонентам у спорі, що він може випити море. Мудрий грек порадив горе-філософу сказати наступне: «Відділіть води рік, що впадають у море, і я вип’ю море».

Почувши цю історію, один із учнів запитав Старчика, що б той порадив відповісти Ксанфу, будь він на місці Езопа? «Я ніколи не займав нічийого місця, – сказав Старчик, – Це по-перше. По-друге, краще ти стань на місце Ксанфа і запитай мене, Старчика». – «Що ж, добре, – сказав учень. – Старчику, я ускочив у халепу». – «В яку?» – «Та побився об заклад з іншими філософами, що вип’ю море. І тепер, якщо програю, маю віддати їм свою садибу. Дай раду! Порятуй мене!» – «Гаразд. – мовив Старчик. – Скажи їм наступне: я вип’ю море, тільки спершу – цілком і одразу! – закип’ятіть те море. Бо я не п’ю сирої води». – «Еврика! – вигукнув учень-Ксанф. – Ти порятував мене!..»

***

Старчик вів якось розмову з учнями про духовне народження. Він казав:

– Один раз людина приходить на цей світ крізь батьків, то є тілесне народження. Але в кожного з нас є можливість народити себе самого, і це явище називається духовним народженням.

Хтось із цікавих запитав:

– А як то воно народитися в дусі, і яке життя настає після того?

На це запитання Старчик відповів так:

– Жодна людина ще не прийшла, щоб розповісти як то їй живеться після смерті. Не розкаже вона нічого і про те, у який саме момент приходить смерть. Я знаходжуся у подібному стані. Я знаю одне, що це сталося зі мною. А як то людині живеться в дусі після другого народження, – спостерігайте за Старчиком, ось і все.

***

День відбирає сили; ніч повертає сили; світанок дарує красу і свіжість оновленого сонця. Що треба робити, щоб жоден день не проходив марно? На ранковій зореньці, пробудившись тілом, входити в день, як у клас, де навчають пробудженню душі.

***

На ковіньці в Старчика були вирізані слова:

«Свідомість кроку – вірний напрям».

***

Повістив мені якось Старчик:

«Настав час і подався я в мандри, а кого зустрічав по дорозі, благав щиро: «Не дорікай собі! Не гнівайся на себе! Ти не робив помилок. Просто книга, яку ти читаєш, написана неуком». Іще благав я людей: «Як набридне вам дорога, не забувайте: лише ступіть крок праворуч чи ліворуч від дороги, і ви опинитесь на землі, де не треба читати безглуздих книжок».

***

Один чоловік сказав Старчику:

«Шкода мені тебе, друже, все блукаєш світами. З твоєю мудрістю ти міг би жити в палацах, а з твоєю духовністю – серед святих старців у монастирі».

На що Старчик відповів:

«Не жалій мене, брате. Будівлі, що ти назвав, як дві башти однієї брами. Маючи мудрість і духовність, чи варто стояти на одному місці, коли непізнаний шлях пролягає крізь браму?»

***

Старчикова порада:

«Птах ніколи не загубиться в океані. Компас завжди вказує на північ. Не вподобляйтеся компасу, але навчиться не губитися».

***

Між конем і возом – голобля. Батіжок зостав собі, навіть якщо кінь утече, а віз залишиться без коліс.

***

Є люди, що чули про існування райського озера, але ніколи не шукали шляхів до нього. Таких переважна більшість. Та мене дивують представники плем’я шукачів, котрі, крізь всілякі пригоди і перешкоди, досягають-таки чарівного озера, а потім знову вертаються до гомінкого базару, і тішаться думкою, що колись, у майбутньому, ще не раз побувають біля цілющої води.

***

Ось це чув я від Старчика:

«Посох старця потрібний тобі, юначе, і тоді, може статися, коли твоя голова посивішає, ти знайдеш крила».

***

БАЙКА ПРО МАКАРА

Ходив Макар від хати до хати,

Все шукав, де б його переночувати?

Вже й сонце всміхнулось з-за небокраю,

А він – все шукає...

Не буде йому спокою ні другої, ані третьої ночі,

Аж поки самі собою не стуляться очі.

Чи ж треба у Господа крівлі благати?

Де ліг, там тобі ліжко і хата.

***

ТРИ ЩАБЛІ

Земне життя існує для того, щоб кожен індивід (без виключення), спираючись на крила свого зростання, зробив вчасний стрибок і опинився у безмежжі Цілого. Слово «яйце» своєю міфологемою свідчить саме про це, де «Я» – індивід, а «Це» – Ціле, Абсолют, Бог... Для поєднання «Я» й «Це» дають людині пройти три щаблі (три сходинки): гурт, одиноцтво, Ціле.

ГУРТ (щабель перший)

Ми народжуємось серед людей, зростаємо серед людей... Ми набуваємо знань, набуваємо певного досвіду, певного авторитету, ведемо боротьбу «за місце під сонцем». І так уже заведено, що всі проблеми, всі негаразди на життєвому шляху приходять до нас ззовні. Некмітлива людина, обтяжена життєвими проблемами, убачає в оточуючих причину своїх бід і, щоб виправдати своє бідацтво, покладає відповідальність на інших. Таким обертом спливає одміряний вік, і виснажений до останку «борець» іде на вічний спокій, не знайшовши спокою за життя.

Мудрець, втямивши, що світ недосконалий, і шукати в нім щастя – річ марна, бере всю відповідальність на себе і починає досліджувати свій внутрішній світ.

ОДИНАЦТВО (щабель другий)

Терпіння і наполегливе осягання свого духовного світу, поступово підводить мудреця до відкриття, що всі гаразди переховуються у власному серці, а досягши сокровенного центру душі, у нього з’являється можливість лагідної розмови з Сущим.

На другому щаблі здійснюється відхід від гурту і перехід на простір особистого прояснення і прозріння.

ЦІЛЕ (щабель третій)

Тільки після того, як мудрець пірне у колодязь душі, він опиняється у обіймах Цілого. Звільнений від власних примх і бажань, він віч-на-віч стрічається з Богом, бо Бог і є Ціле. Все суще належить Йому. У цей неповторний блаженний момент не лишається нічого, як тільки вигукнути: «Осанна! Немає нікого, хто б заважав окриленій душі радіти Космічному співзвуччю! Немає мене! Є тільки Бог!» Воістину так.

Присутність «добропорядних» напоумлювачів, наявність власної персони, заважає відчути довколишню Божественність. Коли ж особа стає порожньою від самого себе, – миттю з’являється Творець. Він завжди був поруч, і тільки чекав твоєї здачі. Як дударик дує в свою дуду, вилучаючи з інструмента чарівні звуки, так Творець вдихає в людину, що стала на третій щабель, чудесну пісню, Царицю-Пісню. І тоді життя стає справжнім святом. Немає в цілому світі нічого найпрекраснішого, ніж відчувати, як Бог дихає через тебе!

***

Хтось сказав:

; Все добре, що добре завершується.

Старчик сказав:

; Все добре, що йде у безмежжя.

***

Все в житті цим у русі нестримнім.

Кожна мить – одкровення варган.

Проковтни лише краплю істинну, –

І прилучить тебе океан.

***

«Смак істини… Як нам його пізнати?» –

Спитали раз старого відуна.

«Хто з чаші щастя пив, – одрік мудрець, –

Той знає смак Небесного вина».

***

До Старчика звернулися із запитанням:

«Як би він охарактеризував справжнього шукача істини?»

«Справжній шукач, – сказав мастак, – це царина після лагідного літнього дощика-поливайчика».

***

Гей, шукач на човні серед моря!

Вдивляйся в одвічную піну води.

Хвилі – то твій полон і воля;

Ти вже забув як ходив по землі.

***

Хтось із великих запитувачів звернувся до Старчика з таким запитанням:

«Ось ви сказали: «Край як необхідно стати на дорогу, яка веде углиб внутрішнього світу людини». Тому хочеться знати, чи довга та дорога до пізнання себе, чи, може, є коротка стежина?»

«Відповім таким чином, – сказав мудрець, – якщо людиною опанував дух тяжкої хвороби, скільки потрібно часу, щоб видужати? Тут багато що залежить від самої людини. Один чоловік каже собі рішуче: «Будь-що, здолаю недуг», – і в ту ж мить починається зцілення. Другий замислюється: «Чи допоможуть ліки?», а тоді, з недовірою, зі страхом підступається до лікування. Безсумнівно, перший швидше поверне собі загирене здоров’я. Пізнати себе – те саме, що й вигребтися з недуги. Але та «коротша стежина» видасться не такою вже й короткою і легко, бо пролягає вона через чотири гори, верхівки яких прийдеться підкорити. Ім’я тим пікам:

Перша: БОРОТЬБА ПРОТИ ВИБОРІВ

Друга: БОРОТЬБА ЗА НАЙНЕОБХІДНІШЕ

Третя: ВІДСУТНІСТЬ ОРІЄНТИРІВ

Четверта: ВІДСУТНІСТЬ…

***

Старчик казав:

«Хто в двадцять років не знає що йому треба, в тридцять ще не почав шукати дорогу до себе, тому сивина буде не в утіху, ціпок замінить мудрість, а смерть нажене жаху».

***

Одного разу, прийшов до Старчика молодцюватий шукач царства Мудрості із запитанням: «Найголовніше, що маю пам’ятати, долаючи Великий Шлях?»

І Старчик сказав:

«Дай Бог, щоб ти ніколи не забував, що терен терпкий, щавель кислий, цибуля гірка, а морква солодка!»

***

Одного разу до Старчика завітав спудей і сказав:

«От вирішив я прийняти шлях вузький, утішний од орави, хочу пізнати себе. Направ мене, шановний, щоб я вірно зробив свій перший крок».

А той йому:

«Ти перший крок робиш, а я ось сьогодні останній зробив. Тож у мене свято. Треба відзначити. Піди, голубе, до погрібника, та візьми у правому кутку на середній поличці пляшку з вишневою наливкою. І посидимо ми з тобою в «холодочку, при солодкім медочку».

«З радістю сходжу, – сказав спудей. – А свічку чи світильника дасте, бо там, певне, темно?»

«Темно. Та, на жаль, ні свічки, ні світильника в мене немає. Ти вже якось побережися».

Сходив спудей по наливку, а коли пригубив трохи солодкої рідини, ізгадав він за чим прийшов, і знову питається:

«Ну, то що, підкажеш як мені перший крок зробити?»

«А ти вже його зробив», – відповів мудрець.

«Невже?»

«Так».

«Коли?!..»

«Як у погрібник ступив. Запам’ятай, соколе, цей день, ще й моє прислів’я: «Хто питає – не шукає; хто шукає – не питає».

***

Один мірошник сказав якось Старчику:

«Я піду за тобою, але візьму з собою свій вітряк».

«Бери, – сказав на те сивань, – Важкою буде твоя хода, але це не завадить тобі йти за мною».

***

Не тікає те тісто, яке жадає стати хлібом і не боїться вогню.

***

Старчик якось сказав:

«За кожною здобиччю стоїть мисливець. Жадану справжність не піймаєш, сільце не накинеш».

Його запитали:

«Що маєш на увазі, коли кажеш «прехороша справжність»?»

Сивань-кебета пояснив:

«Доньку Радуниці, Княжича Покою, Посланця Виру, Панну Вдиху і Видиху…»

***

МЕРТВА ГОЛОВА

Є такий метелик бульб’яник або ж «Мертва Голова». Прозвали його так тому, що в нього на волосяній грудці чітко висвітлено малюнок: людський череп, а під ним дві схрещені кістки. Цей метелик, щоб одвідати щільникового меду, пробивається крізь бджолину сторожу до вулика. Метелик знає, що назад йому дороги нема, і все ж іде на смерть (ніби несе свою голову на заклання) заради ароматної ласи. Так і справжній шукач, будь-якої миті готовий розпрощатися з життям, аби тільки потрапити до Вулика Всесвітнього Ладу.

***

Радість самопізнання Старчик називав словом чариведь, а вчення пращурів-відунів словом татхата.

***

Щоб підкреслити красу та значущість внутрішніх мандрів, Старчик полюбляв цитувати народне прислів’я:

«Зверху горе та лихо, а всередині гарно та тихо. Живи тихо, не плюскоти».

***

Втратиш ранок - втратиш день; загубиш казковість - загубиш життя.

***

Шукачеві істини притча - пиріг.

***

Для справжнього шукача смак істини, як врода – жінці.

***

Щоб пояснити учням науку самопізнання, Старчик наводив приклад із цибулиною. Він казав: «Починайте її роздягати. Вишукуйте сутність цибулі. Хай котяться сльози розпачу – не зупиняйтесь. За останньою одежиною, вам відкриється сутність вашого єства. То буде мить великої радості і найбільш значущого відкриття – що ви насправді є».

***

Істину шукати – не на дудці грати.

У цій справі треба велику сміливість мати.

У кого дух загартований, тільки той шукає Невідоме.

У кого дух, мов кволе курча, –

не підходить на роль шукача.

Хто став на Путь – уважним будь!

Як вийшов із хати, готуйся відкрито приймати

Усе, що дарує життя,

без скління і каяття.

Шукати істину – ризик вельми великий.

Декому на це не вистачить віку.

Та щоб Божого Царства дістати,

навіть сто життів варто віддати.

Хто помер і воскрес, той дійшов;

Він-бо в Бозі блаженство знайшов!

***

Один пішов шукати влади. Де він? – «Загнали під ляду».

Другий збирав земні скарби. Де він? – «Гниє у багні».

Третій шукав щастя з жінками. Де він? – «Товче горе ночами».

Четвертий пішов шукати Небес. Де він? – «Був помер і одразу ж воскрес!».

***

Щоб податись у внутрішні мандри,

Треба мажу терпіння зібрати.

Царство Боже відкриється вам, –

Всім відважним й терплячим синам!

***

Схід і захід сонечка прекрасні.

День бува і щасний, і нещасний.

Будь в собі незмінним, як світило,

Дух твій стане колосом дозрілим.

***

О, істини замріяний шукач!

У світі цім є все: і сміх, і плач;

Падіння, злети, темрява і сяйво...

Пораду сю мою затям негайно:

Не вибирай хороше, зле не гань.

Це є одвічна таємниця тайн.

Радій всьому, що Сущий подарує.

І вдячний будь. За вдячністю прямує

Коротша ніч і довший день.

Чимдалі так: один осяйний день.

Тоді пташки співатимуть невпинно.

Сади не одцвітатимуть. Чарівна

Посмішка не полишатиме вуста.

Оце тобі і міра, і мета,

Танок душі, і істина свята!

***

Хто що збирає, той те і має.

Бо яка рідина у пляшці,

Така і у склянці.

***

О, самопізнання замріяний шукач!

Іди вглиб себе, не сумуй, не плач.

І пам’ятай: ти не один;

у твоїм серці мешкає мудрець,

Якому знано і початок, і кінець.

Ліворуч від тебе – зло, праворуч добро.

Усе те вилучає твоє єство.

Вір мудрецю, він тебе виведе на праведну дорогу,

Що веде до Храмини Бога!

***

Порада Старчика: «Вір пораді радісного».

***

Старчик казав:

«Від мене заховали мої корені, тому свідчу: корінь – це я; і діти мої ідуть за мною».

***

Мої ви любі, мої ви рідні,

Ніхто не знає ваших корінців.

Тому в собі шукайте відповідність,

Вся ваша суть у джерелі батьків.

***

Вчив мене Старчик:

«Немає значення, Саню, на чім ти зупиниш свій зір: на джерелі, з якого починається ріка, чи на морі-океані, в який та ріка впадає. Головне – чітко визначити для себе: чи робити собі будівлю біля джерела, чи піти під вітрилами великою водою».

***

Казав, був, Старчик своїм братам:

«Світ без таїни, що хата без печі, або день без сну».

***

Більшість речей не належать людині. Ми є власниками лише трьох «В», це: вибір, воля, відповідальність.

***

ХАТКА НА КУРЯЧИХ НІЖКАХ

Хто з вас не чув про хатку на курячих ніжках, що стоїть до лісу передом, а до світу – задом. Повірте мені, немає такої людини, яка б не зустріла тую хатку у своєму житті. І хоча лячно сказати оті магічні слова: «Стань до мене передом, а до лісу задом», але як треба! Живе в тій хатині невмируща бабуся - берегиня ладу. Боятися її не варто. Чи є щось погане в тому, якщо вона навчить вас літати, прибирати свою світлицю і готувати Сому – чарівний напий безсмертя. Варто віддати все за те, щоб її кіт розповів вам веди прабатьків, а сова підказала як мандрувати у темряві. Діточки мої, дай вам, Боже, якнайскоріше надибати тую хатинку. І хай не зрадить вам ваше прагнення усотати нетлінну мудрість. Відтоді, де б не носили вас курячі ніжки, ви завжди перебуватимете вдома.

***

Запитали якось Старчика:

«Учителю, ти так довго ходив дорогами України. Скажи, що над усе вразило тебе у твоїх мандрах?»

І він не замислюючись відповів:

«Міста, що не знають своєї Батьківщини».

***

Переважна більшість людей робить усе, щоб розвіяти темряву ночі, замість того, щоб у тиші дочекатися світанку.

***

Той казав: «Коли б не співав півень, не зійшло б і сонце». Другий казав: «Коли б не було місяця й зірок у небі, то не прийшла б по півника лисичка». А я кажу: коли б не вкрала лисичка півня, то не пізнав би я ранкової тиші!

***

На велику копицю – багато мишей; на одне поле – багато горобців; на одне зерно мої очі.

***

Дніпре-брате, біля тебе завжди згадую святий Йордан і Йвана. І тоді падаю крижнем у воду і лежу так, аж поки не почую шепіт водички: «Це все, що потрібно твоїй душі».

***

Найчарівніший момент, що може статися в житті кожної людини, – пробудження душі, духовне народження.

Людський загал вважає, що кожний представник homo sapiens має душу.. Але той, хто іде далі у внутрішній світик, раз і назавжди зустрічає вічний вогонь великого Єднання. І тоді ощасливлений мандрівник із піднесенням вигукує: «Є тільки Бог! Нікого, крім Бога!» З того моменту він уже не може відчувати себе відокремленою одиницею, індивідом, особистістю... Він стає неосяжнім у сприйнятті Божественного Ладу. Він починає випромінювати світло, яке всотує його єство звідусіль: від сонця, від місяця, від зірок, від річок, степів, гаїв... Він уже ніколи не скаже: «Я відчуває себе знесиленим, спустошеним, порожнім...» Така даність чекає на кожну душу, яка жадає пробудження, прозріння у мороці буденної коловерті. Той, хто спить, бездумно бубонить за своїми наставниками: «У кожного своя планида. Мені Господь відкраяв мат долі, і більшого я мати не можу. Скінчиться мій вік, виснажиться, зов’яне тіло, і моя душечка піде на Божий суд і розсуд». Такі люди, мов сліпі кошенята, мов ті пташата, що бояться розправити свої крила і рушити з гнізда у щасливий політ.

«...і моя душечка піде на Божий суд і розсуд».

Безсумнівно, у цій думці є правда, так би мовити, частина правди. Ціла правда являється мислячому серцем тоді, коли він ще за життя осягне суть, що душа не полишає зв’язок з Космічною Душею. Бо ніхто з нас не одинак, не острівець. Чичка у лузі – не квітка, а увесь луг; дерево в лісі – не деревина, а ліс; кам’яний виступ гори – не скеля, а гора; зірка на полотнищі ночі – не зірка, а зоряне небо.

Подивимось на це таким чином. Майже у кожному подвір’ї українського села є колодязь. Усі колодязі виглядають ніби відокремленими один від одного. Але підземне джерело, з якого всі колодязі беруть воду, одне. А це підземне джерело, у свою чергу, поєднане з іншими водами: річками, морями, океанами.

Ще один приклад. Ось дерево клену, густо-рясно вкрите листям. На перший погляд може здатися, що кожен лист існує окремо. Але якби листочок-одиниця міг мислити, він би дійшов до думки, що і він, і всі сусідні листочки, поєднані єдиною гілкою; гілка, в свою чергу, поєднана з іншими гілками, і всі вони є складовими одного дерева, що коренями своїми вросло у ґрунт і живиться соками землі. І якби той листочок став мислити далі, він би утямив, що і кленочок, і всі інші дерева, суть діти однієї матері – Матінки-Землі, а сама Земля – лише кленовий листочок на Всесвітньому Древі.

Кленовий листочок – малесенька частка Безмежної Цілісності. Тому не має значення, чи відокремлює себе людина від інших, чи ні, її душа – краплина єдиного Океану-Душі.

***

З усіх стихій, вода – найм’якіша.

З усіх стихій, вода – найсильніша.

Стань водою, то й підеш

і низом, і горою.

ВЕЛИКЕ Й МАЛЕ

Грали весілля, на яке запросили й Старчика. Один з боярів, доволі цікавий чоловік, сів біля нього і запитав:

- Старчику, я чув, що ви вчите про макрокосм та мікрокосм - велике й мале, ніби ви стверджуєте, що вони тотожні, і що між ними існує постійний зв’язок. Я розумію: мова йде про Всесвіт і Людину? Якщо це так, поясніть мені все більш простою, дохідливою мовою.

- Чому ні, - сказав майстер. - Дивись, - він показав рукою на величезний весільний коровай, - оце, - сказав, - макрокосм, тобто велике. А оце, - взяв у руки бублик, - мікрокосм, тобто мале. Може здатися, що коровай і бублик існують порізно, що вони різні, але це не так. - поклавши бублик на верхівку короваю, Старчик вів далі: - Вони тотожні і нероз’єднані, бо зроблені з одного борошна, яке було змелено з одного зерна.

Старчиків вірш про Вічну Квітку:

Вічна Квітко, що ти є?

Кожен скаже всяк своє.

Я лиш пахощами вп’юся

І до Неї посміхнуся.

***

Старчика якось запитали:

«Що таке істина?”»

Саме в цей час він приготувався скуштувати яблуко. Сивоголовий тімаха простяг запитуючому плід і сказав:

«Оце істина».

***

Розріж яблуко на три частини і дай мені з’їсти одну скибку. Хіба я не відчую смак усього яблука?

***

Істина, як вивірка, що бере в тебе горішки з долоні. Спробуй лише вхопити красуню, і ти назавжди втратиш її довіру.

***

Істина не костур, і не ослінець, на якому можна сидіти. Істина завжди свіжа, як новий світанок. Той, хто довго і вперто тримається за якусь істину, мені нагадує яблуко, що вже дозріло і не хоче відділятися від гілки.

***

Я – продовжувач Пісні палкої.

Хто Її розпочав і коли – таємниця.

До останньої миті співатиму Пісню з любов’ю.

Я піду, а Вона не скінчиться!

***

Старчика якось запитали: «Що можна назвати справжнім досягненням у житті?» Він відповів: «Справжнім досягненням у житті можна назвати все те, чого не покладеш у домовину і не зоставиш у спадок людям».

Сказав якось Старчик:

«Плем’я філософів – то армія світоборців, що тримають в правицях піхви замість шаблюк, і ставлять вони собі одне завдання – взяти приступом міцні мури фортеці Зла».

***

Одного разу на пасіку до Старчика прийшла ціла юрма бурсаків-філософів. Один з них і каже:

«Як багато чули ми про твою мудрість. До цього прагнемо й ми. То ж прийми нас, як своїх учнів, і відкрий нам Джерело Одвічної Істини».

«Чому б і ні, – погодився Старчик. – Відкрию. Ходімо зі мною».

І він повів бурсаків у луг. Цілісінький день тривали мандри, а як сутеніло, прийшли вони до затишної балки, де джеркотіло джерельце.

«Давайте поп’ємо холодненької водички, – запропонував Старчик, – та полягаємо спати. А ранок підкаже, що й як».

Так і зробили. Прокинулись бурсаки на світанку, дивляться – нема Старчика. Голодні, засмучені повернулися вони до пасіки. А Старчик уже там. Сидить під грушею, весь у білому, і слухає, як співають пташки.

От один з бурсаків і питає ображено:

«Навіщо ви нас кинули, Учителю? Чи ж не ви погодилися відкрити нам Джерело Одвічної Істини?»

А він і каже:

«Я виконав свою обіцянку. Я відкрив вам найпотаємніше місце. І якщо ви переконаєте мене, що те джерело, до якого я вас привів, не є домівкою Одвічної Істини, я продовжу ваше навчання».

То був перший і останній урок Старчика бурсакам-філософам.

***

Одного літа, на зимівник, де у той час перебував Старчик, завітала ціла ватага бурсаків-філософів, випускників Києво-Могилянської Академії. Кожен із них намагався «блиснути» перед сивоголовим мудрецем рівнем набутих знань. Уважно, учтиво вислуховував кожного Старчик, а потім сказав:

«Вилетіти з гнізда, ще не означає побувати у далекому Вирії».

***

Дивуюсь, світе! Бідні, бідні люди…

Як той кабан нагулює сальце,

Так і вони жиріють на питанні:

“Що було спершу: курка чи яйце?”

Аж смішно!.. Йбо. Питання те - полова.

Співаю всім одне: «Ку-ка-рі-ку!!!» –

Єдина відповідь, назавжди і востаннє…

Прокиньтесь, люди! Спершу півень був.

АКРОСТИХ

Індик хоча не співа, так багато думає.

Народне прислів’я

Фіра збира, що не знає.

Індик-диндик у ній сидить.

Лад-містечко обминає,

Оха чемно зазиває,

З ним про щастя гомонить…

Ох та Індик – близнюки,

Пустоцвіту батраки.

***

Філософи, як і риби, шукають, де глибше (намагаються досягти глибин мислення). Що їх різнить? Риби перебувають у постійному мовчанні, тоді як філософи... вдаються до безкінечної балаканини.

***

Філософи-диваки;

ні вдень, ні вночі спокою не мають,

усе щось мізкують, усе щось гадають.

Я, коли філософа бачу, трохи не плачу.

Шкода мені головатого,

На мозкові мозолі багатого.

Такі, бач, то люди;

десь зберуться, і мов ті хрущі, гудуть.

Це про них народне прислів’я рече:

«Аби вода, а жаби будуть».

***

Теоретики любові, збирачі сентенцій про божественне почуття, які за життя так і не відчули в своєму серці любов, нагадують мені чоловіка, що посіяв на городі смажене гарбузове насіння, сподіваючись зібрати врожай гарбузовою кашею.

***

Бджілка бавиться цвітом дерева; її не цікавить коріння. Філософ бавиться цвітом життя, але він не знає звідки той цвіт береться.

МЕДОВА СІЛЬ

До Старчика на пасіку приїхав професор філософії з київського університету.

– Сивоголовий друже, – звернувся він до пасічника, – я чув – ти збіса мудрий. Нагодуй же мене медом своїх повчань.

Старчик мовчки прилив медом солонку з сіллю, що стояла на столі, і підсунув її гостю.

– Мене попереджали: бережись цього дідугана»! – збуджено вигукнув професор. – Аж

ось бачу: ти – божевільний! Хто ж їсть сіль з медом?!

– Ти, як вобла, просолений сіллю різного роду знань. – спокійно проказав любомудр. – Відтак, ти не зможеш по-справжньому поласувати медом моїх казок.

***

На запитання «в чім різниця між філософом і мудрецем?», Старчик як завжди відповів за допомогою аналогії. Він сказав: «Суть життя – пошук, смак – блаженство. Філософ візьметься пояснювати спраглому як відкрити пляшку з блаженством, де взяти штопор і як ним користуватися. Мудрець, знаючи смак, говоритиме про блаженство так, що у слухача не лишиться сумніву відносно того, що він обов’язково віднайде спосіб відкрити пляшку, щоб напитися божественної рідини.»

***

Заклопотаний філософ і язиката Феська – одного батька діти.

***

Коли старий орел втрачає сили і більше не може полювати, він збирає птахів і розповідає їм казку про Вічного Птаха, який кожного ранку розкидає золоті зерна на верхівці гори, де він мешкає. «Хто вживає ті зерна, - каже орел, - той отримує вічне життя». Потому орел вказує птахам дорогу до свого притулку. Таким чином він забезпечує собі ситу старість.

***

Старчика запитали:

«Чому вчені мужі висловлюють свої думки такою складною мовою?»

Він відповів:

«Що лишається робити полив’яній тарілці, коли вона хоче, щоб її приймали за кришталеву вазу?» – і додав: – «Вчений не значить мудрий, а дурному і вчений мудрець».

***

Тоді його запитали:

«Як визначити, де світла людина, а де темна?»

«Це дуже просто, – сказав Старчик. – Світла людина каже: «летить сокіл». Темна ж починає пояснювати, яким чином птахові вдається триматися у повітрі…»

Учні якось запитали Старчика:

«Майстре, чому ви ніколи ні про що не питаєте нас?»

«У мене немає запитань».

«То невже ви все знаєте?»

«Ні».

«Тоді, чому ви відповідаєте на всі наші запитання?»

«Щоб прискорити той день, коли у вас не залишиться жодного запитання».

***

Якось Старчику почали дорікати, що він, на одне й те саме запитання, дає абсолютно різні відповіді. На що майстер сказав: «Справа не в самому питанні, а в тому, хто його задає і навіщо? Виходячи з цього, я й відповідаю окремій людині саме те, що вважаю за потрібне. Наведу приклад. В одному випадку Ісус повчав: «Люби ближнього твого, як самого себе», а в іншому каже: «Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матір, і дружину й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, – той не може бути учнем Моїм!» От і зважте: замок один, а ключі до нього різні».

***

Одного разу Старчик зібрав своїх друзів і оголосив їм, що він більше не буде мандрувати Україною, і що він позбавляє себе будь-яких спілкувань. На запитання: «Чому?», – Старчик сказав: «Одні слухачі гадають, що все говорене мною, потрібно перш за все мені, а не їм; другі – просто збирають цитатки, щоб потім, при нагоді, використати їх у «філософській» бесіді; а треті чекають від мене тільки дійових волелюбних гасел. Віднині, браття, мій шлях по;ночі».

На запитання: «Кому ж відповіси?», – він сказав: «Пугачам…»

***

Кожного разу, коли запитувач починав своє звернення словами «якщо…» або «якби…», Старчик зупиняв його приговіркою: “Якщо що? То – що? Ніщо! Якби те? То – те? Не те!..», і на саме запитання не відповідав.

***

Старчика запитали:

«Чи є щось на світі, чого б ти не знав?»

«Є», – сказав Старчик.

«І що ж?»

«Я не знаю, як такі запитання можуть цікавити людину».

***

Один богослов запитав раз Старчика: скільки янголів може поміститися на кінчику голки? Це запитання непокоїло божого чоловіка довгі роки. Старчик йому порадив: «Жагни себе голкою трохи нижче спини, і відповідь прийде сама собою». Коли ображений візитер пішов, Старчик сказав своїм учням: «Раджу вам, любі мої соколята, шукати відповіді на запитання, від яких залежить ваша просвітлість. Всі інші запитання – суцільна марнота».

***

Спитали якось Старчика:

«Вчителю, чому це ви весь час у руці двома горішками перебираєте?»

«Тому, – відповів одухотворений, – що світ ділиться на дурних і на розумних, а я не хочу бути ні тим, ні іншим». – І одразу ж розповів дві коротенькі оповідки… «Мудрість дурня» і «Дурість мудреців».

МУДРІСТЬ ДУРНЯ

Казав якось один дурень трьом своїм товаришам:

«Чверть голови – добре, а одна голова – краще».

ДУРІСТЬ МУДРЕЦІВ

Зібралися якось три мудреці, щоб визначити наймудрішого.

Один сказав:

«Хто з нас найдовше прожив, той і є наймудрішим».

Другий сказав:

«Стара гілка не дасть зеленого листя».

А третій запропонував:

«То давайте кинемо на пальцях?..»

***

Старчика запитали:

«Кому легше живеться: дурневі чи мудрецеві?»

У відповідь Старчик сказав: «Безперечно – мудрецеві. Все його життя схоже на проходження темної ночі крізь вуличку, якою напередодні пройшли корови».

***

Дурні на те й є, щоб вказувати, де в розумних безглуздя.

***

Старчика запитали:

«Хто дурніший за всіх?»

Він відповів:

«Найдурнішим є той, чий настрій залежить від інших».

***

Не той дурень, хто на граблі наступить двічі. А той дурень, хто вважає це за знамення Боже.

***

ВІДПОВІДЬ ДУРНЮ

Хтось запитав Старчика, чи стане він відповідати на запитання дурня?

«Моя робота, – сказав мастак, – говорити з кожним, хто налаштовує своє вухо на мої думки. Певне, що дурень анічогісінько не зрозуміє з моїх слів, але його можуть замилувати мої інтонації, і це вже добре».

***

Чув я від Старчика:

«Коли глупак свідчить що він глупак, мудрість бере його у свої обійма».

***

Старчикова нотація:

«Чи чули ви таке: «Молодість і мудрість не сидять на одному стільці»? А я вам кажу, що жодна людина не стала мудрою, проясненою, не здолавши помилок буйної молодості. Чи стверджуватиме хто: «Я одружений», не маючи дружини? Чи ягідка стане ягідкою, не бувши квіткою? Яблуко й гілка – одно, і поєднані вони одним стовбуром, і живляться від одного кореня. Ще додам: дійсно, на стільці мудрості частіше сидять літні люди, ніж моложаві. Але ж старість і мудрість не є синонімами. Ось які перла зібрав народ у скарбничку загального досвіду: «Борода до пояса, а розуму ні волоса», «Шовкова борідка, та розуму рідко», «Коли б мудрість була в бороді, козел був би пророком», «Старість не завжди зціляє від дурості», «Старий про старе й думає», «Не питай старого, а питай бувалого», «Не того слухай, хто старий, а того, хто пережив»... Кажу бо я вам: мудрість може бути лише зрілою, а в жилах її снує здорова молодецька кров».

***

МУДРИЙ І ДУРНИЙ

(Старчикова п’єса)

Дурний. Я – золото!

Мудрий. Що впало в болото.

Дурний. Я – мудрець!

Мудрий. Баранячий отець.

Дурний. Я – глупар?

Мудрий. Над дурнями вічний цар.

Квит

***

Вислів Старчика:

«Сила сліпого в його вухах; сила глухого в його очах; сила бовдура – в кулаках; сила мудрої людини - знатися з силою, та нікому її не давати».

***

Древо Мудрості завжди рясниться плодами. Немає для нього зими, а є лише вічне літо. Та тільки ходить людина навколо того Дерева і все чекає, що Воно само подасть спраглому плід. І майже ніхто не бачить, що на верхівці Чарівної Рослини соковито сяють дві квітки; ім’я їм: «ПРИХОДЬ» і «БЕРИ».

***

Одного разу, у колі друзів, Старчик охарактеризував мудреця як винахідника здорового глузду, і, щоб пояснити свою тезу, навів товариству давню вкраїнську байку.

Ось вона.

У вікопам’ятні часи, коли люди особливо боялись небесного вогню, то й вкривали вони дахи своїх домівок не деревом чи соломою, а землею. Звісна річ: де земля, там – трава. Щоб позбутися бур’яну, бідахам приходилося, надриваючи пупка, висаджувати на дах вола, щоб поз’їдав він траву. Вам дивно се чути, але так воно й було, бо не знали тоді ще люди, що то є – косіння.

А жив у ті часи у печері біля Дніпра мудрець на ім’я Нарада. Гріх не звернутися за поміччю до цікавого.

Пішли до нього з дарами і давай свою проблему викладати.

Вислухав їх співчутливий, і шкода йому стало одномовців.

– Є вихід, – сказав Нарада. – Сонце гріє – траву розвиває. Хай же місяць холодний її вистеляє.

Дивуються люди його мові, а що й до чого не розуміють.

Настала ніч. Зійшов у небо місяць-молодик. Нарада до нього:

– Місяцю-молодиче, щирий помічниче! Дай ти цим світлолицим свій блиск для оруди, твоєю красою хай втішені будуть.

І тільки-но він договорив, як з місяця на землю впало дивне робливо – гострий серп.

Показав Нарада як треба косити траву за допомогою серпа й віддав ходакам.

З тих пір пішов серп світом, а за ним і скіски і коси, бо швиденько навчилися люди мистецтву виробляти необхідне в господарстві причандалля, так що не стало їм більше потреби витягувати на дахи волів для пасовиська.

***

Прийшов якось Старчик до Полтави, сів у Зеленому Гаю, недалечко від Успенського собору й почав вигукувати: «Продаю мудрість; одна мудрість – копійка, на п’ятак – аж двійко!» От підійшов до нього багатій та й каже: «Я, – каже, – дам тобі золотий, якщо ти відповіси мені на два запитання». – «Гаразд, – сказав Старчик, – сідай рядком, поговоримо ладком». Багач підсів до Старчика і питається: «Ось моє перше запитання: чи годиться мудрецеві таким промислом промишляти?» – «Чому б і ні, – мовив Старчик. – Це єдине, що в мене є. А гроші потрібні й мені. Поглянь-но навкруги: люди з вітру гроші роблять, а я з сердечної мислі». – «Тоді ось тобі друге запитання, – каже багатій: – Чи можна мудрість за гроші купити?» – «Чому б і ні? Якщо слово доречне, ще й стане людині в пригоді...» – «І багато ти так заробляєш?» – «Це вже третє запитання, – зауважив Старчик. – Але скажу. Мудрець як той сіяч – завжди сіє. Тільки не забуває він, що врожай залежить від багатьох природних умов». – «Тоді дай мені відповідь ще на одне запитання, і отримаєш від мене два золотих». – «Говори». – «Ось у мене завжди гарний врожай, а щастя нема. Чому так?» І Старчик сказав: «Твої врожаї – твій неспокій. Твої очі відкриті, а сонця не бачать. Чим більше маєш хліба, тим більше пацюків у твоїй коморі. Сій, як і я, і не думай про статки чи збитки. Запам’ятай: за арифметикою щастя – одна копійка дорівнює двом золотим, і навпаки: два золотих, як одна копійка, не більше й не менше».

***

Усі казки, де відбувається весілля, закінчуються словами оповідача: «І я там гостив, мед-пиво пив, по вусам текло, а до рота не потрапило». Чому так? Чому б і йому не пригубити медовухи? Відповідь надзвичайно проста. За цією прикметою, ви завжди знайдете справжнього мудреця, для якого головне розділити з іншими радість молодості і кохання, а не припасти до дармової варенухи, щоб знетверезіти і штучно розбадьоритися.

***

Ось перечитав я багато казок про пригоди дурня Івана, який напочатку удається тюхтієм, а в кінці виявляється мудрим. Та на те й казка існує, щоб спочатку заплутати людині стежку до істини, а потім вже чарівного клубка дати, який і виведе шукача саме до неї (до істини). Тому й кажу: Іван був і є, і залишиться мудрим, бо таїна його щастя й рятунку криється в тому, що він дозволяє людям вбачати у собі дурня. Інші ж, дозволити собі цього не можуть. А відтак, – царство їхнього ладу знаходиться за сім морів і за тридев’ять земель.

***

ПРОТИРІЧЧЯ

Бачити існуючі розбіжності й протиріччя – перший крок до мудрості. Не бачити протиріч – мудрість.

ЯК ВПІЗНАТИ МУДРЕЦЯ?

Не обтяжений речами,

Не захмарений думками,

Дух у нім - росинка чиста,

Душа ніжна, промениста,

Перла дивні він збирає,

Перед свині не кидає.

Він в громаді непомітний,

Зо всіма завжди привітний.

«Мир Вам!» - ніби чують люди.

Хто ж його судьбити буде?

У нього очі - як зорини.

Йде життям, мов та дитина.

Ну, а Смерть свою зустріне,

Скаже: «Здрастуй!» неодмінно.

І додасть: «Нівроку, жив.

Час-бо умцю на спочив».

***

Щоб нам не заважали практикувати медотанцію і рухатися по дорозі самопізнання, Старчик вчив нас, свої учнів, бути, як він казав, «невловимими». При цьому благомудрий полюбляв повторювати народне прислів’я:

«Дурний шукає видного місця, а мудрого і в кутку побачать».

***

У кожної моркви своя темниця.

У кожної людини своя світлиця.

У кожного мудреця пісня своя.

***

Одні саджають для нащадків дерева. Мудреці для своїх одномовців складають казки.

***

В орача тільки поле власне, у казкаря – вся земля.

***

Птаха у небі не схопиш, мудреця – на землі.

***

Хтось сказав Старчику: «Ти – мудрий, ти так багато знаєш!» На що великодушний відповів: «Знання здобувають у кам’яних спорудах. Мудрість росте на волі. Науковець цвіте розумом. Мудрець – душею. Мудрість – весна душі, вічна весна! Шлях до мудрості починається з запитання: «Хто я є на цім білім світі?», а закінчується вигуком: «Я – саме життя! Я – сама усвідомленість! Я – безсмертя!»

***

Немає підручників, за якими можна було б навчитися мудрості. Єдиний підручник мудрості – власний досвід!

***

Не вельможні – царі цього світу. Мудреці – ось всевладні царі. Одяг, зовні ознаки, багатство – для них не мають значення. Їхнє бо царство – всередині, їхні скарби не від світу цього, а від того Світла, що робить видимим усе довкола, вдень і вночі. Якість мудрості – у здатності відчувати безжурне блаженство, бо коли вся твоя сутність грає веселкою блаженства, ти – цар, і не важливо, володієш ти чимось іще або ж ні.

***

Бджолина сім’я, яка втратила матку, приречена на вимирання. Серед бджіл починається хаос, до вулика повертаються трутні. Чи не те саме відбувається у суспільстві, коли громада спільників втрачає свого проводиря? Матка – той самий мудрець. Бережімо мудреців! Вони запорука меду нашого ладу.

***

Початок мудрості – смак самовтіхи, коли безпричинно в душі з’являється радість, а серденько витьохкує гімн Небесам.

***

Мудрець не знає заперечень;

Живе з людьми і їм не докоряє.

В його душі завжди панує серпень,

Він зачарований невидимим врожаєм.

***

Ручай тече до моря, птах летить до Вирію, рослини тягнуться до сонця... мудрець скеровує стопи вглиб себе, і таким чином успадковує всі моря й усі блаженні острови.

***

Розумні і мудрі – різняться дуже.

Чому? Ось я розповім тобі, друже.

Розумні люди труднощі долають.

А мудрі всі халепи знають,

Тому і у пастки не попадають.

***

Мудрець лад дбає,

Землю серцем обіймає.

Його слово спокійне, привітне,

Мова тепла, мов ніжна струна.

Він у справах орудує мітко,

Кожен рух – розвивання добра.

***

Тим, хто вірить в божественність Неба,

Ні січей, ні замків не треба.

Хто землі осягає Закон,

Неодмінно стає відуном.

«НЕМАЄ»

– Добродію Старчику, чи знаєте ви історію про те, як Соломон отримав у дар від одного мудреця перстень? – запитав якось мого Майстра київський голова.

– Знаю, – сказав мудрець.

– Я й не сумнівався. – сказав той. – На зовній стороні печатки було викарбовано вислів – «Усе минає», на внутрішній – «І це мине».

– Саме так.

– Мудро сказано, еге ж, мудро! Тепер уявіть. От якби ви, дуже шанований мною чоловік, подарували мені перстень мудрості, який би надпис зробили ви?

– Я б наказав викарбувати одне лише слово.

– Яке?

– «НЕМАЄ».

Відібравши таку відповідь, господар столиці аж мекнув від подиву.

– Чому?!

– Тому, – сказав Старчик, – що в цьому найквітучому слові землі, нічого НЕМА і все Є!

***

Всі знають прислів’я «Розумне теля дві матки ссе». А я додам: «А мудре теля – десять!»

Александр Выженко

ЩАСТЯ. НЕЩАСТЯ

Старчик казав:

«Шукачі щастя, чи знайдете ви омріяне, якщо ближнім своїм будете завдавати кривди заради своєї користі. Нещасні навколо вас – все одно, що брудний ставок, де задихається риба».

***

Навіщо ви питаєте себе: «Чому ми такі нещасні?» Питайте: «Що треба робити, щоб позбутися нещастя?» – і відповідь тої ж миті вийде на дорогу, і не забариться прибути до вашого серця. Істинно: у перевернутий горщик молока не наллєш.

***

Щасливий юнак, як срібний п’ятак. Щасливий дід сивий, як купа гривень.

***

Один навідувач попрохав Старчика:

«Дай мені поплавець мудрості на кожен день, щоб не потонув я у глибинах життєвого моря».

Опромінений сивань простяг йому палюгу, на якій були вирізані слова: «Між щастям і горем – рай».

***

Світу потрібні твої страждання. Віддай їх, зроби легкою свою ходу.

***

Старчика запитали:

«Хто з людей зазнає більше горя й біди в житті?»

Він відказав:

«Ті, що вдаються ображати жінок; а ще ті, що кохаються на грошах; а ще ті, що прагнуть досягти досконалості».

***

Хто не чув соловейка, тому і жаб’яче кумкання - чарівна пісня.

***

Щастя - вихор, нещастя - буревій.

***

Щастя - вічна гавань, а не тимчасовий злет.

Досягти мети - лише злетіти.

Мудрі казали: «Пізнай себе - буде з тебе».

Хто це знає, той перед світом конем не грає.

Час біжить, а він сидить,

В серці Храмину творить.

Все мине, а Храм лишиться.

Він для вічності згодиться.

***

Все, що до хмар, – щастя й печаль; все, що вище, – Небо й зірки.

***

Велике щастя – отримати волю.

Але воля – це ще не все для щасливої долі.

Бува так, що вільний козак,

А душею жебрак.

Що ж у вільнім житті дає насолоду?

Любов і пісня долають незгоди.

Тобі, волелюбче, дарує Старчик священні руни:

«Воля – кобза, творчість – струни».

***

Коваль Ісько Тритузий запитав якось Старчика:

– Любий діду, чому ви відповідаєте не на кожне запитання і не кожній людині?

Мудрий сивань не поспішав з відповіддю.

– Ісько, ось піди і дай жебракові свій молот, – запропонував він.

– Навіщо жебракові молот? Йому потрібен до вжитку хлібець або копійчина.

– От і я кажу, – щира усмішка засяяла на обличчі Старчика, – не треба відповідати людині на запитання, коли це не зробить її щасливою.

***

Затям, мій любий друже,

Щоб жити тобі щасливо,

Навчися розрізняти

Важливе й неважливе.

Вкладай лише в суттєве, –

То сил твоїх основа,

Свідома поступ вчинків

І завжди світле слово.

***

Блаженство – хліб, страждання – піч.

***

Ти завжди так, синаш, себе настроюй,

Що щастя десь всередині, не з краю.

Александр Выженко

ПРОКЛЬОН

Старчик казав:

«Прокльон – остання зброя скривдженої людини. А ще прокльон – словесна забавка чорноротої баби. І це не дивує. Та коли я чую слова прокляття з вуст чоловіка, який вважає себе мудрецем, і каже, що дістався він берега істини, – я сміюся. Хіба не знає дивакуватий, що істина – острів з безліччю гаваней, і що доріг до Неї тьма. Кожна людина – Колумб Духу, і на кожну чекає своя Америка».

***

Останнє діяння Савла – прокльон християнства.

Перше діяння Павла – прокльон ворожбита Еліма.

Що ж то за наука така Господня, і що ж то за Дух Святий, який позбавляє чоловіка терпимості і намовляє його здіймати голос і руку на людей з іншими поглядами на життя? Чи стане волошка докоряти барвінку лише за те, що той не має такого квіту, як у неї? Чи є солов’ю яке діло до горобця, який не вміє співати як соловейко, а тільки цвірінькає?

Сила. В народі сказано: води водою не загатити. А відтак: зла злом не винищити.

***

Прокльони діють лише на тих, хто шукає благословення.

Александр Выженко

ГНІВ. СПІВЧУТТЯ

Один чоловік запитав Старчика:

«Як мені ставитися до гніву свого?»

Він відповів:

«Спостерігай за ним, як за пожежею, що відбувається за цілу версту від тебе».

***

Коли ти гніваєшся, на твоєму обличчі я бачу всі кольори веселки. Не поспішай загасити полум’я гнівного духу, але, як те дитя, побався барвами, що спалахують на обличчі, і тоді, як після дощу, ти впізнаєш квітучий світ.

***

Той, хто тоне у морі ненависті, ; стрибає у човен любові. Тільки нудно йому пливти тим човном, і тому він знову вертається до звичайного стану. Хай же ваше кохання, дітки, стане чарівним берегом, де під сопілку місяця танцює весна. Хай руки ваші будуть порожніми, а в небі журавель і синиця.

ВІРШ ПРО ГНІВ

Хто працював, той знає: таки важкувато

Орати, сіяти й колосся збирати.

Тільки важча нива, – нічого й казати! –

Як на власний гнів свій щодня одробляти.

Хліб – їжа хороша, бо сили вертає.

Гнів – гірше отрути, нутро підбиває.

Чому ж так багато тих орачів гніву?

Що сірих штовхає в ярмо нещасливе?

На це запитання проста відповідка:

Їм в щасті кохатись незвично і гидко.

Та свідчить нам досвід: хто грижу заробить,

Той більше дурної роботи не робить.

***

Старчикова об’явка:

«Чи чули ви, що від гніву щелепи зводить і зуби болять? І коли ж бо гнів не сходився з гнівом, щоб повивертати одне одному щелепи та повибивати здорових зубів. Тоді перемагає той, в кого більший кулак, але їсть він коровай перемоги не інакше, як передчасно розмочивши його в молоці. Вітаю тебе, беззубий світ, і дбаю лише про одне, щоб сходила буйна зелена трава у лузі, щоб було чим нагодувати худобу».

***

Хто гнівається, у того серце від болю тіпається.

Хто гнів ковтає – ще більше страждає.

Александр Выженко

СУМ. РАДІСТЬ

Старчика запитали:

«Чому на землі так багато суму?»

«Тому, – відповів Старчик, – що переважна більшість мандрівників взуває чоботи не по нозі, одяг не по розміру, беруть ношу не по силах, ще й не туди йдуть».

***

Старчика запитали:

«Яка різниця між тугою й печаллю?»

І він сказав:

«Така сама, як між двома деревами, де перше всихає, а друге – весни чекає».

***

Старчика якось запитали:

«Що може налякати його у житті?»

Він відповів:

«Неприродна посмішка».

***

Тоді його запитали:

«Що може вас розвеселити?»

«Найбільше додає мені насолоди, коли я бачу як людину залишає серйозність», – сказав мудрець.

***

Один літній чоловік запитав Старчика:

«Чому ви, шановний, час від часу, можете годинами сміятися без причини? Хіба ви не знаєте російського прислів’я: «Смех без причины – признак дурачины»?

«Чув я оте прислів’я, – відповів сивоголовий мудрець, – і свідчу що воно неправдиве. Тільки справжній тюхтій не буде сміятися, коли на серденьку веселенько. А от тепер ви послухайте два українських прислів’я… перше: «Як немає причини, немає й гірчини», і друга: «Хто з причини регоче, знай, скоро заскрегоче».

***

На запитання: «Що маєш на увазі, коли говориш «чиста радість»?», – Старчик відповідав: «Чистою я називаю таку радість, яка не спричиняє страждання іншим».

ВІРШ-ПОРАДА

Живи, серце, як калинонька коло хати.

Цвітеш – цвіти. Кого питати?

Бува, що приходить

Песик під дерево сцяти.

Не жури і не силься його відганяти.

Від такого візиту,

Не меншає в дерева цвіту.

***

Скажу вам вістину,

Скажу вам і другу,

Всім тим, хто у серці

Вже тішив весну:

Немає на Небі

Ні смутку, ні туги;

Немає на Небі

Ні ночі, ні сну.

То ж зовсім не треба

Скорботи збирати.

Що очі угледять,

Те й буде у хаті.

***

Жоден горщик ні на мить не залишається порожнім у цьому світі. Навіть, коли посудина порожня, - у ній снує чиста небесна снага. На людину так само можна дивитися, як на глиняне робливо.

Журливий чоловік прийшов якось до Старчика й каже:

«Мої думки сірі, як дощові хмари. Де шукати того вітерця, що здатний розігнати безпросвітну тугу?»

Ось що відповів йому співчутливий сивань:

«Ти прийшов до мене з макітрою помиїв, а хочеш, щоб я дав тобі іскристого вина. Вилий ка;лину на смітник, ще й вимий гарненько внутрішні стінки, інакше, як я ввіллю тобі усерадісного сонцедару?»

***

Радість - це здоров’я душі.

***

Як не старайся, сміх – тільки гість, несподіваний гість. Сміх, мов сонячний промінчик, що іноді прозирає крізь хмари. Усмішка – лише вона може стати господаркою твого обличчя.

***

Коли тебе відвідує радість – святкуй її прихід, танцюй, співай...; коли приходить печаль, розглядай її, як найкоштовнішу річ, і не силкуйся виганяти з серця. Сум, печаль, гнів і їм подібні почуття, не полюбляють, коли їх оглядають, але вони завжди готові вступити в баталію з тим, хто робить їм виклик.

Александр Выженко

РОЗУМ. ЧУТТЯ

Старчика запитали:

«Кого можна вважати розумним?»

Він відповів:

«Того, кому за життя вдалося встановити пам’ятника, де п’єдестал - копійка, а скульптура - натхненна пісня».

***

Старчик казав:

«Кого боги хочуть умилостивити, того вони роблять погоничем думок».

***

Переконувати в чомусь фанатичну або стару людину все одно, що в’ялену рибу залити розсолом і покласти під гніт.

***

Коли Старчика запитали:

«На що нам опиратися у житті: на чуття чи на розум?»,

Він сказав:

«Чуття є у розуму, розум є у чуттів».

Тоді його запитали:

«Що краще: чуття розуму чи розум чуттів?»

А Старчик їм:

«Яке крильце краще у птаха: праве чи ліве?»

Тоді вони запитали: «Виходить ; вони рівноцінні?»

І він сказав:

«Якщо вони ваші».

***

Якось один учень пожалівся Старчику:

«Я, каже, як той собака, - все, що ти викладаєш, розумію, а от сказати нічого не можу».

«Немає проблем. Мовчи, - мовив майстер. - Найвиразніше, що я знаю в цім світі, це - очі собаки».

***

Погляньмо на людину як на бджолиний вулик, де бджоли - сердечні чуття, трутні - бажання і думки, що виникають у мозку. Спитаєте: що тоді є матка? Матка - це невсипуще око, основа основ животворящого духа, яка спостерігає за роботою трутнів і бджіл. Незмінний лад, безстрашшя і спокій панують лише в такому вулику (людині), де «матка» своєчасно усвідомлює кожний прояв чуттів, бажань та думок, а не кидається похапцем навздогін виправляти дії, народжені тими ж таки робітниками.

***

Старчика запитали:

«Чи варто тлумачити сни?»

Він сказав:

«Підіть і спробуйте переконати якого-небудь об’їдала, що в їжі необхідна міра, а ще доможіться довести п’яній людині, що вона нетвереза, а ще доведіть закоханому, що любов суцільне безглуздя, і я дам відповідь на ваше запитання».

***

Розумна бджола зів’ялу квітку обминає.

Тямуща голова старих думок не збирає.

***

Все живе - розумне; все розумне - живе.

***

Розум - світло. Що то є антонімом розуму? Пиха! Розум подібний до травневої квітки, пиха ; тверда, мов скеля. За допомогою пихи легше торувати життєвий тракт. У розуму немає ліктів, щоб розштовхувати. Розум поєднаний із душею. Обіпертись на пиху, значить, відбирати кисень у розуму.

***

Не помиляйтесь; очі - не дзеркало душі, очі - ворота мозку.

***

Старчик ніколи не відмовляв усім запечаленим, і завжди люб’язно брався допомагати їм у пошуках Праві. А так як він полюбляв жити на пасіці, десь серед лісу, то кожному спершу давав кухоль молока, кусень сотового меду, і казав: «Усе має свій черед; молоко і мед - перед; пий, їж, а вже потім – до Вед».

Одного разу до Старчика на пасіку завітав, змарнілий від тягаря проблем, мужчина.

- Душа просвітку бажає, - почав він після вдячного пригощання. - Допоможіть мені повернути легкість дихання і ясність думок?...

- У чім твій неспокій?

- Щось незрозуміле коїться зі мною. Усе, що б не робив, викликає у мене незадоволення й гнів. Як мені впоратися з моїми почуттями? Чим наполегливіше я шукаю стишувачів душевних буревіїв, тим більше я злюсь, і тим більшим стає мій розпач.

Проникливий усміхнено проказав:

– Старчик уважно світ споглядає. Літ п’ятдесят як суму на серці не має. Ось і ти, як слово моє всім серцем вбереш, – зарум’янишся, розцвітеш. – А далі так: – Твоя, серце, хвороба, мільйони людей нещасними робить. Усі відчувають, що їм чогось не вистачає, а що саме – ніхто не знає. Одначе, нам нема діла до інших, нам, либонь, твоє одужання важливіше. У чому твоя проблема? У своїй голові ти носиш сім’я, яке поки що не пробилось крізь тім’я і не стало квіткою. Сім’я маленьке, незугарне. А квітка - краса. Тільки квітці красивій, тендітній дано танок вести під сонцем й дощем, лише квітці відома радість безсмертних пісень. Для сімені все це, мов день для сліпка, морок в очах - доля тяжка. Та дещо приховане в глибинах зерна, бажає побачити світла дива.

– Яким чином я можу пробудити цвіт мого власного сім’я? Підкажи, Старчику!

– А для чого я зараз співаю? Звичайно – підкажу. Уяви собі таке: у своїй коморі ти знайшов гадюче кубло. Гаддя, як побачило тебе, – давай із хати тікати. Що ти робитимеш? Невже не даси їм усім до останньої гадюки покинути твою домівку?

– Що ж я дурень якийсь чи що? Невже ви гадаєте, що я кинуся ловити ядучих і повертатиму їх у комору? Боже збав, ні!

– Прекрасно. Розумно. А тепер уяви, що твої думки – це змії, і мешкають вони десь у коморі твоєї підсвідомості. Усі твої муки від того, що ти не даєш своїм думкам-гадюкам покинути домівку, хапаєшся за кожну і надсили тримаєш у заперті. Саме це є причиною твого болю й переживань. Отже, не тримайся за думки, зніми напругу, розіжми кулаки, послаб щелепи. Проживи, вистраждай кожну емоцію, яку відчуваєш, і хай вона піде геть. Спершу тобі це даватиметься дуже важко, але винагорода – неоціненна. Тоді буде... думки і почуття ніби існують самі по собі, а ти – сам по собі, а між вами межа, відстань. І тоді – не смій сумніватися – настане ясна днина, коли незадоволення – смак твого теперішнього життєвого стану, зійде нанівець. Тоді отаманська булава перейде до серця, а сім’я, що переховується у твоїй голові, легко проб’ється крізь тім’я і стане квіткою. То буде пора, коли ти станеш одно із сонцем, місяцем, зорями, квітами, хмарами, райдугою, пташиним співом і дзижчанням бджоли.

***

Розум лукавий - вигадник славний,

Всіх крізь пальця обведе.

Розум - цар, а ти ж то де?

Живеш, снуєш, а правдоньки не знаєш.

Довірся розуму, у сумніві згораєш.

Довірся серденьку, і влада розуму впаде.

***

Коли рабові остогидіє служити панові своєму, він тікає з його маєтку і простує туди, де є вольниця. А коли знаходить таке місце, то й відчуває всім серцем, що став він ще більшим рабом, рабом тому господарю, який сидіть у нім. І знов приходить йому в голову думка - «тікати». Але, як кажуть: «від себе не втечеш». Якщо подивитись з іншого боку, то й тікати нікуди не треба, тільки скажи йому: «забирайся геть!» – і він піде. Та саме тут людину спіткає справжнісінький жах, і думка: «Що я в цім світі робитиму, коли позбавлюсь свого пана?» І починає з того часу людина брехати собі, і переконувати себе, кажучи: «Прогнати верховода, що сидить у мені, я можу в один мент. То хай ще трошки поживе зі мною».

Багато брехні є в цьому світі, тільки ця брехня найстрашніша. Швидко минає життя, ось вже й домовина кличе до себе, а людина, знай, каже: «Ще є час». Ні, немає страшнішої муки, як від такої брехні. І нема в тому аніякої правди. І нема незалежності від внутрішнього ворога. Гай, гай, то краще вже бути рабом серед рабів, і тягти все життя лямку свого рабства, і знати, що ти не в силах отримати омріяну волю, ніж жити за крок від волі і примушувати себе бути рабом примхам тілесного господаря, і співати при тому: «Нещасна я людина!»

ДУХОВНЕ РАБСТВО

Є рабство тілесне, а є і духовне. Перше видиме оком, друге приховане.

Благодійники – люди хороші, але дарма не зичать нам гроші.

Хто каже: «Я хочу вам дати!», – навзаєм прагне дещо узяти.

Бо дар і віддарок – нерозлучна є пара.

Гомінливий давальник – рибак; а мислить він так:

«На гачок без черв’ячка не піймаєш судачка».

Насправді хто хоче давати, не буде про це об’являти.

***

Одне діло потрапити до пастки ворожої сили, бути в залежності від когось; інше діло, коли ти сам понаставляв навколо себе пасток, ще й замкнувся у власній Січі. Я веду мову про самоізоляцію, яка є нічим іншим, як проявом самообраного рабства.

Безсумнівно, будь-яка межа – це рабство, обмеженість волі. Не можливо прибрати державні кордони, законодавчі обмеження суспільного устрою, але навіщо триматися за власні табу? Навіщо позбавляти себе можливості пізнати істину, любов, блаженство?

Кожний кордон – це облуда, заздрість, злоба...

Кожний кордон – не є захистом від фатальних несподіванок життя, це труна, з якої не видно навколишньої дивовижі. І коли я бачу живу зірку у домовині, мене охоплює сум. Та зірка, яка з волі Буття мала б прикрашати небесну мантію глузду, замкнула себе у мороці жаху.

ДАР. ВІДДАРОК

***

Одного разу, рано вранці, я пішов до Старчикової хати. Він сидів на піддашках сумний і тужний.

– Що з вами? – запитав я.

– Було мені вночі погано, – сказав учитель. – Тричі я падав поки вийшов із хати.

– То чого ж ви тоді виходили? – докірливо сказав я. – Треба було не вставати.

– І радий я, Сашуню, полежати, та не маю часу. Слухай, ти попильнуй сьогодні за мною, щоб не скоїлося якої біди.

– Добре, попильную.

Весь день я ходив за вчителем, як нитка за голкою; він у хату, і я туди; він у сарайчик, і я слідом; він у садок, у садок і я. І, слава Богу, день пройшов у всяких гараздах. Старчик був веселий, жвавий і нічим не виказав свого нездужання.

Та на другий день повторилося теж саме. І на третій – так само. Увечері третього дня Старчик сказав мені:

– Це все, що я можу подарувати тобі перед Дорогою…

***

Є таке: «золоті руки», «золота голова», «вітроногий», «найсердечніший»… Володаря якогось із небесних дарів, я називаю частково досконалий. І це чудово. Та диво з див, коли людина використовує свій талант на досягнення Дару Дарів.

***

На запитання: що він має на увазі, коли каже «Дар Дарів»?, – мудрець пояснив:

«Стягання Дару Дарів Щедрого Дарителя – Всеохоплююча Офіра за отриману Тяму».

Александр Выженко

ОКО. ВУХО

***

Старчикове:

«Одне Око на Небі, друге на Землі, а третє… над Небом. Яким Оком Світ побачиш, таким і Сущому віддячиш».

***

Якщо ти сидиш поруч із соняхом, тобі немає ніякої потреби дивитися в небо, щоб довідатися куди прямує сонце.

***

Іще він казав:

«Ви чули що сказано: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Але ж є і таке, що краще сто разів почути, ніж один раз побачити. Очі і вуха – не штука. Штука – почути не вухами, побачити не очима».

***

Старчика якось запитали:

«Що означає фраза «піти світ за очі»?

І він сказав:

«Це означає – відкрити для себе світ, який поза очима, тобто, внутрішній світ людини, де починається дорога, незнана світові зовнішньому, де панує Третє Око – Сонце Вічного Ладу!»

***

Людині, яка навчилася розшукувати злодіїв, важко розгледіти серед мирян доброладця. І навпаки, добросердна людина бачить у інших лише їхні чесноти.

***

Луна – дзеркало для вух.

***

ДІДУСЬ І ОНУК

(П’єса )

Дідусь. Дивись, онучку, який старезний дуб.

Онук. Дивіться, дідуню, ось біля нього молоденькі деревця!

Дідусь. Дивись, онучку, який старий собака.

Онук. Дивіться, дідуню, які ловкі цуценята бігають навколо!

Дідусь. Дивись, онучку, якого старого червінця я знайшов.

Онук. Дивіться, дідуню, яку новеньку копійку я вгледів!

Дідусь. Дивись, онучку, які у мене розпухлі ноги…

Онук. Дивіться, дідуню, як швидко я бігаю! Ходімо до річки стрічати ранішню зорю.

Дідусь. Чого я там не бачив?

Онук. Сонечка!

Дідусь. На що, на що, а на сонце я надивився.

Онук. І яке воно?

Дідусь. Жовте. І таке ж старе, як і я.

Онук. А в нього є діти?

Дідусь. Таке скажеш! Які в сонця діти?

Онук. Такі ж як в людей, звірів, птахів…

Дідусь. Не мели дурниць, онучку, немає в сонця ніяких дітей.

Онук. А хіба оці жовтенькі курчата не його діти?

Дідусь. Дивись, онучку, яка стара курка…

Завіса

***

Кожного разу, після розмови з новою людиною, Старчик, не роблячи ніякої аргументації, просто казав своїм учням: «Це – людина-зерно», або «це – зерно у землі». Або «це – стебло над землею», або «це – цвітуча мальва».

***

Замінити свічку в ліхтарі – пів справи. Гарний ліхтарник протирає віконця, щоб свічку було видніше.