Суцільна колектиавізація

Увага! Опрацюйте поданий матеріал, перегляньте відеоматеріали та дайте відповіді на пиитання в робочому зошиті, зробивши запис теми та дати уроку.

Запитання:

1) Що таке колективізація?

2) Яка її мета?

3) Визначте причини суцільної колективізації.

4) Чому сталінське керівництво здійснювало колективізацію в кілька етапів?

5) Хто такі куркулі та підкуркульники? Чи завжди вони були ворогами радянської влади?

6) Що означав лозунг «ліквідація куркульства як класу»?

7) Чому, незважаючи на жорсткі партійні заходи, стан сільськогосподарського виробництва невпинно падав, а селянство зубожіло?

8) Чи досягла своєї мети колективізація?

Сталінська колективізація.

Радянське керівництво, узявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: коштів, сировини та робочих рук для розвитку індустрії. У ході індустріалізації бурхливими темпами підвищувалася кількість міського населення. Кількість жителів міст України від 1926 до 1930 р. подвоїлася. Зростала потреба в постачанні хліба містам, продажу зерна за кордон, щоб інвестувати індустріалізацію. Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною й небажаною фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався промисловістю. Держава не могла забезпечити прискорені темпи індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти та що відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто й армію. Ось чому, прикриваючись турботою про піднесення добробуту сільського населення, державна партія прагнула створити на селі контрольоване колективне господарство.

Але у сталінських планах колективізація була не лише зручним засобом забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловість — сировиною і робочою силою. Крім цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства (процес розкуркулювання; процес розселянювання), з другого — разом з індустріалізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.

Колективізація — це створення колективних селянських господарств, яке на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю та від результатів своєї праці.

Суцільна колективізація — політика насильницького перетворення сільського господарства наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. на основі «розкуркулювання» й суцільного насадження колективних форм господарства (колгосп) з усуспільненням значної частини селянської власності.

Колгосп — колективне господарство; форма колективного господарства, що набула поширення в СРСР після проведення колективізації. Землі, реманент, техніка колгоспу з формальної точки зору були власністю тих, хто його утворив. Але за радянської дійсності фактично селяни втратили будь-які права власності на усуспільнене майно (землі, реманент, робочу худобу), у власності селян залишалася лише присадибна ділянка, птиця, дрібна худоба, корови.

Радгосп — державне сільськогосподарське підприємство.

Куркуль (куркульство) — поширена назва заможних селян, господарів в Україні. Ярлик, який радянська влада навішувала противникам колгоспного будівництва на селі. Передбачалося знищити як класового ворога.

Розкуркулення — кампанія експропріації селянських господарств у 1930-ті рр., складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (в Україні їх було 1,5 %), на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали 2/3 селян. Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору.

«Закон про п'ять колосків» — назва в народі постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яка передбачала жорсткі заходи за найменші посягання на суспільну (соціалістичну) власність. За рік дії постанови було засуджено 54 тис. осіб.

Курс на індустріалізацію було взято на XV з’їзді ВКП(б). Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи об’єднається 30 % селянських господарств. Але вже на листопадовому 1929 р. пленумі ЦК ВКП(б) курс було змінено на суцільну прискорену колективізацію. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала в Україні найвищі темпи колективізації з усіх союзних республік. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де цю кампанію планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р.

У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:

1) 1929—1930 рр. — час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, на комунізацію. Це стало зрозуміло після опублікування в 1930 р. Примірного статуту сільгоспартілі, яка розглядалася як перехідна до комуни форма колгоспу. Село поринуло у вир самознищення. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1928—1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів’я худоби. Такі темпи суцільної колективізації фактично означали війну проти селянства і викликали його масовий спротив. Тиск на селян різко загострив політичну ситуацію в країні.

2) 1930 р. — маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі»). Почався масовий вихід із колгоспів. Але вже наприкінці 1930 р. боротьба з «перегинами» завершилася, процес відпливу селян із колгоспів було призупинено. У 1930 р. вільну торгівлю фактично було заборонено, практично вся товарна продукція колгоспів ішла в розпорядження держави. Колгоспники, щоб вижити, могли розраховувати тільки на присадибні ділянки. Відсутність матеріальної зацікавленості селян позначалася на продуктивності їхньої праці та приводила до занепаду сільського господарства в цілому.

3) 1931—1933 pp. — прискорення темпів колективізації. Щоб виправити становище, що склалося після першої спроби насильно загнати селян до колгоспів, а також надати технічну допомогу колгоспам, держава починає створювати машинно-тракторні станції (МТС). І хоча їх мережа швидко зростала, наприкінці 1932 р. діяло лише 592 МТС, які обслуговували тільки половину колгоспів республіки, і то, переважно, великих. Решта колгоспів могла розраховувати тільки на власні сили. Не задовольняла і якість цих тракторів. Так, восени 1932 р. у Дніпропетровській області не працювало 90 % тракторів. Примусова праця в колгоспах була низькопродуктивною. Колгоспникам нараховувалися трудодні, але на них вони нічого не отримували, оскільки практично все вироблене в господарстві йшло на поставки державі. Продовжувала діяти продрозкладка. Становище селян було злиденним. За результатами хлібозаготівельної кампанії 1932 р., запасів продовольства в селян не залишалося. До цього додавалося невміле керівництво, яке давало розпорядження, де і що сіяти. Недивно, що селяни вдалися до саботажу хлібозаготівель. Ці чинники вкрай негативно позначилися на рівні продуктивності праці селян та призвели до деградації сільськогосподарського виробництва. Щоб провчити селянство, сталінське керівництво вдалося до терору голодом (Голодомор 1932—1933 рр.). Як наслідок, було зламано опір селянства і до кінця 1933 р. було в основному завершено колективізацію в Україні (колективізовано 70 % дворів).

4) 1934—1937 рр. — завершальний етап колективізації. У 1933 р. Й. Сталін відмовляється від прискорених темпів колективізації. Викликано це було, звичайно, не гуманними цілями. Необхідно було рятувати посівну кампанію 1933 р. після голодомору. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами» скасовувалася продрозкладка. Надлишки можна було продавати на ринку, що дещо стимулювало працю людей.

Разом із матеріальною зацікавленістю запроваджувалися й «особливі» методи керівництва. Були створені політичні відділи МТС і радгоспів. Оскільки їх влада була необмеженою, то часто вона використовувалася для репресій. Із метою підвищення персональної відповідальності за вирощування врожаю створювалися бригади з постійним складом працюючих.

У квітні 1933 р. надійшло розпорядження про передачу селянам частини стратегічних запасів хліба. До роботи на селі залучаються студенти, жителі міст, військові частини. До безлюдних сії України переселялися селяни з Росії.

Зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів. У 1938 р. МТС обслуговували вже понад 97 % колгоспів. Усе це привело до збільшення хлібопоставок в Україні (від 317 млн пудів у 1933 р. до 496 млн пудів у 1937 р.). Більшість господарств почали заводити підсобні виробництва — птахівництвом, бджільництвом, садівництвом. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % посівних площ.

«Розкуркулення».

Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулювання», а фактично розселянювання села. Спочатку, у 1927—1928 рр., до заможного селянства проводилася політика обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту. У квітні 1929 р. Й. Сталін визначив нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Починаються масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати до колгоспу. В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств. Держава конфіскувала майна на 56 млн крб.

Робота з документами

ІЗ ЛИСТА СЛУХАЧІВ ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНОЇ АКАДЕМІЇ РСЧА Я. КОРКІНА ТА О. ПАХОЛЕНКА ДО Г. ПЕТРОВСЬКОГО ПРО ПРИМУСОВУ КОЛЕКТИВІЗАЦІЮ Й РОЗКУРКУЛЕННЯ СЕЛЯН У НОВОПСКОВСЬКОМУ РАЙОНІ НА СТАРОБІЛЬЩИНІ (7 липня 1931 р.)

Просимо Вас розібрати слідуючі явища, що межують із свавіллям, яке творять місцеві працівники Новопсковського р-ну Старобільського округу хут. Статівки і с. Лизівки.

1. Колективізація. Колективізовано до 85 %. Забезпеченість колгоспів продуктами недостатня. 10 % колгоспників зовсім не мають хліба (Білокуракіно) через поганий розподіл. Кооперація зовсім не забезпечує постачання колгоспів промтоварами. Надто велика нужда у взутті. В Статівці та Лизівці в колгоспах зовсім не ведеться підготовка до збирання урожаю.

Є ряд випадків насильницького залучення в колгосп, на випадок відмови йти у колгосп підводять під графу куркуля і розкуркулюють, забираючи все майно, і вивозять в «Ярки»...

Викривлення лінії партії проводиться свідомо верхівкою колгоспів... Крім цього, правління колгоспу систематично пиячить...

П’янство, залякування, погане виховання і забезпечення колгоспників є причиною небажання бідноти і середняків, які лишилися, вступати в колгосп, внаслідок чого вони йдуть на поводу куркульства і відбивають його настрій.

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА І. ЛЕПЛЕВСЬКОГО М. ЄЖОВУ ПРО ОПЕРАЦІЇ ЩОДО КУРКУЛІВ (вересень 1937 р.)

У відповідності з Вашим наказом № 00147 про операцію щодо куркулів, кримінальних злочинців та інших кр. [кримінальних] елементів для України був встановлений ліміт по І-й категорії — 8 тис. осіб і по II-й категорії — 20 800 чол. За моїм клопотанням від 5 вересня ц. р. [цього року] ліміт І-ї категорії був Вами збільшений на 4 тис. 200 чол.

З початку операції до 27 вересня ц. р. обласними трійками по Україні в цілому вже засуджено 23 158 чол., по І-й категорії — 5458, по ІІ-й категорії — 13 700 чол.

Таким чином, в межах затвердженого ліміту трійки найближчими днями розглянуть справи на решту 9842 чоловіка (по І-й категорії — на 2742 чол., по II-й категорії — на 7100).

На 28 вересня на Україні є ще 13 764 заарештованих по куркульській операції, справи на яких не розглянуті трійками, крім того, в обласних трійках НКВС УРСР є матеріали, на основі яких можна ще репресувати понад 15 тис. осіб. Тим більше, що в зв’язку з організацією на Україні 4-х нових областей (Полтавської, Миколаївської, Житомирської, Кам’янець-Подільської) і наближенням тим самим керівництва з обласних центрів до районів посилюється оперативний натиск на куркульські та інші контрреволюційні елементи. Прошу затвердити додатково ліміти для України по І-й категорії — 4500 чол., по ІІ-й категорії — 15 200 чол.

1) Якими методами здійснювалися заходи колективізації?

2) Із якої метою здійснювалося розкуркулення?

3) Розкуркулення було метою чи засобом у здійсненні колективізації?

4. Підсумки та наслідки колективізації.

Домашнє завдання

Опрацюйте § 23 с. 151-155 за підручником «Історія України» 10 клас. Пометун, зробіть та заповніть таблицю.

Відповіді на запитання та домашнє завдання можна надсилати на електронну адресу dan14051986@gmail.com