Культурне життя в незалежній Україні

Увага!

Опрацюйте поданий матеріал, зробіть таблицю "Розвиток культури в Україні 1991 - 2010 рр." , в робочому зошиті, записавши тему та дату уроку.

Від проголошення незалежності України культурна політика стала однією з найважливіших сфер діяльності держави. У схвалених Верховною Радою України «Основах законодавства про культуру» (1992 р.), Законі «Про освіту» та інших законодавчих актах сформульовано основні напрямки діяльності держави з питань культурного будівництва, яке є одним із вирішальних чинників національного відродження, духовного розвитку нації.

1. Наука і освіта

Наприкінці XX ст. в Україні актуалізувалися проблеми її національно-мовного статусу. За даними Міністерства освіти, у 1987 р. в республіці працювали 15 тис. україномовних шкіл, або майже 74% від загальної кількості, у 2979 російськомовних школах навчалося більш ніж половина учнів. У Києві з 300 тис. учнів тільки кожен третій навчався українською мовою. Протести громадськості проти такого становища змусили владу піти назустріч національним інтересам народів, які населяли Україну. Лише у вересні 1989 р. відкрилося понад 160 шкіл із викладанням молдавською, угорською, польською та іншими мовами. У 1995 р. діяло 2413 кількамовних шкіл та 160 національно-культурних товариств.

29 жовтня 1989 р. Верховна Рада України затвердила «Закон про мови в Українській РСР», який забезпечував необхідні умови для рівноправного розвитку всіх мов народів України, розширення сфери функціонування мови українського народу, яка набула статусу державної.

Кращі ідеї «Основних напрямків реформи загальноосвітньої та професійної школи» (1988 р.) було обґрунтовано в програмі «Освіта» («Україна XXI ст.»), затвердженій Кабінетом Міністрів у листопаді 1993 р., яка передбачала реконструкцію системи освіти. Концепція проголосила необхідність демократизації всіх ланок середньої й вищої школи. Унаслідок цього в Україні розширюється мережа шкіл, ліцеїв із поглибленим навчанням відповідних дисциплін. Уже в 1992/1993 навчальному році працювало 4,3 тис. таких шкіл, 179 гімназій, 130 ліцеїв, 11 авторських шкіл із понад 150 тис. учнів. Значно зросла кількість шкіл з українською мовою навчання. Триває реформування змісту й організаційних форм середньої і вищої освіти.

За роки незалежності відкрито нові вищі навчальні заклади недержавної форми власності (нині їх кількість наближується до 500), а також університет «Києво-Могилянська академія». У першій половині 1990-х рр. було запроваджено систему державного ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визнання юридичного статусу діяльності) вищих навчальних закладів. Проте загалом вища та середня школа України, як і все суспільство, перебуває в складному становищі передусім через хронічну нестачу коштів. Особливо занедбана в цьому плані профтехосвіта, що унеможливлює підготовку кадрів для народного господарства. За кордон на постійне проживання виїхали тисячі кращих фахівців, постійно слабшає матеріальна база, відчувається дефіцит якісних підручників. Часто протягом кількох місяців викладачі та вчителі не отримують заробітної плати тощо.

Знизився рівень винахідництва порівняно із західними країнами, незважаючи на те, що в науковому комплексі країни (інститути, вищі навчальні заклади, музеї, архіви, бібліотеки) налічується майже 1300 установ, у яких працює понад 9 тис. докторів і 80 тис. кандидатів наук.

Важливим кроком у розвитку духовності українського народу є піклування про створення національної системи освіти. Одним із найважливіших завдань школи стало забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР» (1989 р.). Із того часу в республіці почали діяти сотні шкіл з українською мовою навчання, сотні тисяч учнів отримали змогу здобувати освіту рідною мовою. Сьогодні в Україні працює 215 тис. шкіл, у яких навчається 6,8 млн учнів переважно українською мовою.

Сучасна система освіти представлена різноманітними типами шкіл і навчальних закладів (коледжів, гімназій, ліцеїв, колегіумів). Посилюється увага держави до розвитку освітніх закладів із пріоритетним вивченням окремих предметів (спеціалізовані школи) та профільною освітою.

Якісно новою рисою розвитку освіти в незалежній Україні стало повернення до гармонійного розвитку особистості: поглиблене вивчення іноземних мов із молодших класів, оволодіння навичками роботи з комп’ютером, уроки спорту тощо, демократизація навчального процесу, його гуманістичність. Значна увага приділяється вивченню української історії, культури, народознавства.

8 травня 1996 р. Л. Кучма затвердив основні напрямки реформування професійно-технічної освіти в Україні. Нині ця система стабілізувалася й охоплює 977 державних професійно-технічних закладів.

2011 р. оголошено роком української освіти. На сучасному етапі вона потребує нової стратегічної програми розвитку, радикально нового ставлення держави та еліти. Бюджет 2011 р. передбачає витрати на освіту у розмірі 6 % ВВП. Згідно з адміністративною реформою функції Міністерства освіти і науки розширилися, і воно дістало назву «Міністерство освіти і науки молоді та спорту України».

В Україні почалась реалізація національного проекту «Електронна та медіа-освіта». Залишається нерозв’язаною проблема комп’ютеризації закладів освіти, адже бюджетом кошти на ці проекти не передбачено.

У вищій школі традиційно сконцентровано могутній інтелектуальний потенціал української нації. Флагманами вищої освіти України є Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Національний університет «Києво-Могилянська академія» та ін. Понад 20 провідних закладів освіти держави мають статус національних.

На 2000 р. в Україні працювало 298 університетів, академій, інститутів (із них 92 — недержавної форми власності). Поступово вища освіта перестає бути засобом підготовки фахівців і перетворюється на досягнення певного ступеня розвитку сучасної людини.

Але якість вищої освіти знизилась. У світовому рейтингу 2009 р. Київський національний університет ім. Т. Шевченка посідав 1613-те місце, Київський політехнічний — 2173-те, Львівський університет ім. І. Франка — 2223-те, Харківський національний університет ім. В. Каразіна — 2570-те. Державна програма «Наука в університеті» повернула науку у ВНЗ. Було створено п’ять науково-дослідних університетів, де працювало 4,6 тис. учених.

Проблеми освіти:

1) обмеження державного фінансування;

2) недостатня матеріально-технічна база, комп’ютеризація закладів освіти;

3) падіння соціального престижу педагогічної діяльності і, як наслідок, загострення кадрової проблеми;

4) повільне проведення реформування освіти.

2. Становище науки і наукових досліджень

Провідним центром розвитку української науки є Академія наук України, яка з 1994 р. одержала статус Національної. Загальна кількість науковців становила 300 тис. осіб, із яких 80 тис. є кандидатами й докторами наук. Економічна криза істотно вплинула на стан науки. За 1991—1998 рр. фінансування науки скоротилося в 17 разів. 1998 р. воно не перевищувало 0,5% державного бюджету. Щорічні витрати на одного науковця не перевищують в Україні 700 дол. США, тоді як в Ізраїлі на це витрачається 41 тис. дол., у Південній Кореї — 60 тис. дол., США — 180 тис. дол. Переважно з цих причин Національну академію наук України залишило 1500 осіб, які переважно виїхали за кордон (генетики, фізики, теоретики, фізіологи, біохіміки). Незважаючи на значні витрати, в умовах незалежності Україна здобула і низку серйозних успіхів, наприклад, у гуманітарній сфері.

У системі НАН з’явилися нову інститути: Інститут національних відносин та політології, Інститут Української археографії ім. М. Грушевського (з філіями у Львові й Дніпропетровську), Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства.

Україна зберігає вагомий потенціал у ракетно-космічній сфері (наукові центри Києва, Харкова, Дніпропетровська). Триває випуск ракетно-космічної техніки, серед якої — системи керування та системи стикування ракет «Курс», ракетоносії «Циклон», «Зеніт», «Дніпро». Україна бере участь у реалізації міжнародної програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар». Космічна галузь України виконує 130 міжнародних контрактів. У листопаді—грудні 1997 р. український космонавт-дослідник Леонід Каденюк здійснив політ на космічному кораблі «Каламбія». Незважаючи на значні економічні труднощі, українська наука має передові технології в галузі літакобудування, танкобудування, будівництва морських суден, а також в області математики, теоретичної фізики, біотехнолоіій, зварювальному виробництві.

Міністерство освіти і науки України підтримує ідею створення технопарків. Створення тих восьми технопарків, які нині діють, пройшло складний шлях, але за сім років вони виробили продукції на 87,4 млрд грн. Скажімо, технопарк «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» на одну вкладену гривню реалізував продукції на 35 грн.

У 2011 р. в державному бюджеті вперше передбачено виділення значних коштів (близько 1 млрд грн) на підтримку інноваційної діяльності шляхом їх прямого кредитування та відшкодування відсоткових ставок за кредитами.

У загальному обсязі реалізованої промислової продукції лише 6,5% мають ознаки інновації (в Євросоюзі — 60%). Частка морально застарілого обладнання становить 65% — у промисловості, у науково-технічних установах — 98%. За статистикою 70% інноваційних підприємств — представники коксівної, нафтопереробної, хімічної та металургійної галузей.

Україна входить до п’ятірки провідних країн у галузі ракетобудування, до сімки країн у галузі авіабудування, до десятки країн у галузі суднобудування, до десятки країн у провідних галузях оборонно-промислового комплексу, і посідає п’яте місце за кількістю сертифікованих математиків-програмістів.

Україна виробляє машини для зварювання високопробних рейок, так званого оксамитового шляху найшвидших залізниць, які займають лідируючі позиції на світових ринках. Не мають аналогів у світовій практиці і технології виплавки високоякісних зварювальних флюсів, які дозволяють наполовину замінити дефіцитну дорогу імпортну сировину шлаковими відходами металургії.

3. Культурні процеси

В умовах незалежності, духовного й національного відродження невпинно зростає роль художньої творчості. У літературі спостерігається тенденція до відходу від однотипного художнього відтворення суспільних явищ, притаманного тоталітарному режимові. Розвивається художня публіцистика, що зумовлено інтенсивною політизацією суспільних процесів. Однак ця тенденція негативно позначилась на рівні художньої творчості загалом. Багато відомих письменників, відклавши пера, зайнялися політикою.

У цей час в літературу прийшли нові імена: І. Андрусяк, Ю. Андрухович, В. Медвідь, В. Цибулько та ін. На книжкових полицях після тривалої перерви з’явилися твори письменників «розстріляного відродження»: М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки. Побачили світ твори репресованих шістдесятників І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка, П. Григоренка, В. Стуса, а також літераторів української діаспори: І. Багряного, В. Барки, О. Ольжича, У. Самчука, Ю. Борця, О. Теліги та ін. Постійно створюються нові літературно-мистецькі часописи.

Деякі оптимістичні процеси відбуваються у сфері кіномистецтва. Фільм, присвячений С. Параджанову, зняв режисер Ю. Іллєнко. Страшні й трагічні картини 1930-х рр. відтворив фільм «Голод-33» режисера О. Янчука за сценарієм С. Дяченка і Л. Танюка.

Нові процеси започатковані і розгортаються в театральному і музичному мистецтві. В Україні діють шість театрів опери та балету, 25 філармоній, понад 40 академічних музично-драматичних театрів, які активно освоюють нову сценічну естетику та організаційні форми діяльності. Щороку відбувається понад 40 тис. вистав, які збирають загалом до 20 млн глядачів.

Щороку в Україні проводяться різноманітні музичні, пісенні конкурси і фестивалі. Після проголошення незалежності України повсякденними стали народні свята-конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок». Відбулися міжнародний фестиваль українського фольклору «Берегиня», міжнародний фестиваль авторської пісні «Золоті ворота» та ін. У Києві стало традиційним проведення «Музичних прем’єр сезону», у Львові — фестивалів оперного мистецтва ім. Соломії Крушельницької. Систематично проводяться «Харківські асамблеї», «Оксамитові сезони Криму». Дедалі більшої популярності набувають міжнародні конкурси ім. В. Горовіца в Києві, ім. С. Людкевича у Львові, ім. О. Січинського в Івано-Франківську.

Утверджуються новаторські форми в образотворчому мистецтві. Художник Г. Синиця, послідовник школи М. Бойчука — українського монументального живопису на традиціях мистецтва Київської Русі, — став основоположником нового напрямку в монументальному живописі, що дістав назву «Українська національна колористична школа». У 1991 р. він отримав Державну премію ім. Т. Шевченка.

У системі культосвітньої роботи важливе місце належить бібліотекам, яких на сьогодні в Україні налічується понад 60 тис. із книжковим фондом майже 1 млрд примірників.

Працює майже 200 державних і понад 7 тис. народних музеїв, у яких зібрано 10 млн пам’яток матеріальної та духовної культури нашого народу. Одним із найвідоміших є, наприклад, музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», у створенні якого свого часу активну роль відігравав М. Сікорський. На схилах гори розмістилося 385 пам’яток народної архітектури та побуту XVII—XIX ст., понад 20 тис. витворів мистецтва, зібраних у лісостеповій і степовій зонах України. Однак багато музеїв через дефіцит коштів перебуває у критичному стані. Потребують ремонту та реставрації Козелецький собор у Чернігові, музей Т. Шевченка в Каневі та багато інших.

У 1990-х рр. відчутною стала криза національного книгодрукування, яку засвідчили зростання цін на книжки, зменшення тиражів видань, передусім українською мовою. Частка україномовної книги знизилася до 3,6% за назвами, до 35,6% — за тиражем.

Процес національного і духовного відродження України, попри численні труднощі й проблеми, триває, до нього долучається дедалі більше її громадян, які відчувають відповідальність за долю України.

Однією з тенденцій сучасного культурного життя України є відхід від тоталітарного минулого й перехід на шлях національних та загальнолюдських цінностей. У незалежній Україні сфера культури стала плюралістичною. Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України були: в’язень сталінських концтаборів письменник і мовознавець Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти письменники І. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О. Кошиця з Канади. Лауреатами Державної премії стали письменник І. Чандей, співак В. Зінкевич, мистецтвознавець В. Овсійчук, художник А. Антонюк, науковець Р. Конквест (США). Національні премії у 2000 р. присуджено письменникові І. Гнатюку, композиторові І. Караманову, художниці М. Тимченко, скульпторові В. Чепелюку, хореографові А. Шекері та ін.

Із давніх-давен Україна пишалася своєю музикою та піснею і має багато талановитих співаків. Майстром народної пісні визнано Н. Матвієнко. У репертуарі співачки — побутові, ліричні, календарно-обрядові пісні, твори сучасних композиторів — О. Білаша, В. Шумейка, І. Поклада та ін. За визначні досягнення в галузі культури та пропаганду народного мистецтва Н. Матвієнко була нагороджена орденами Миколи Чудотворця, княгині Ольги III ступеня.

В оперному мистецтві значних успіхів досягла В. Степова, народна артистка України, солістка Національної опери. Вона є лауреатом багатьох конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької. Знана В. Степова і за межами України: її чули в Канаді, Австрії, Франції, США та інших країнах світу. Стали відомими альбоми: «Арії з опер», «В обіймах вічної музики», «Соловейко».

Ставить інтерес українська популярна музика сьогодення. Здобули визнання серед слухачів такі співаки, як Руслана, Ані Лорак, Олександр Пономарьов, гурти «Океан Ельзи», «ВВ» та ін.

Найрезонанснішим досягненням української популярної музики стала перемога співачки Руслани на міжнародному конкурсі Євробачення. Поєднуючи у своїх піснях сучасні ритми і традиції української народної музики, вона підкорила піснею «Дикі танці» серця не тільки українців, але й цілої Європи.

Національне відродження стимулювало зростання музейної мережі — в областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники в Батурині, Глухові, Дубні, Збаражі, Корсуні-Шевченківському тощо.

Повертаються твори, книгозібрання, архіви й інші культурні й духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон. Тільки за останні роки в Україну повернуто особисті архіви Олександра Олеся та Олега Ольжича. Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв’язки України і Швеції у XVIII ст. До України повернулися зі США архівні матеріали уряду УНР в екзилі. Розпочато роботу з повернення в Україну спадщини професора І. Огієнка, праці якого налічують майже 2 тис. назв із різних галузей знань. Останніми роками побачили світ раніше не доступні українському читачеві твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та інших. Вийшли друком твори українських дисидентів В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка та інших. Сучасна українська література представлена іменами П. Загребельного, Л. Костенко, Р. Іванченко, І. Драча, Д. Павличка, Ю. Щербака, В. Яворівського, І. Дзюби, М. Вінграновського та інших.

Україна переживає піднесення фізичної культури. Далеко за її межами відомі імена уставлених спортсменів, чемпіонів світу, Європи та Олімпійських ігор: Я. Клочкової (плавання), Віталія й Володимира Кличків (бокс), А. Шевченка (футбол), Ж. Блок (Пінтусевич), І. Кравець, І. Бабакової (легка атлетика) та інших.

Перед українським культурним відродженням сьогодні постало декілька істотних проблем:

1) в Україну активно надходить низькопробна масова культура, яка пропагує насильство, жорстокість, бездуховність, розбещеність і порнографію, криючи в собі загрозу для українського суспільства;

2) зменшення державного фінансування негативно позначається на розвитку культури. Якщо 1997 р. державний бюджет України передбачав видатки на фінансування закладів культури в розмірі 399 млн грн (близько 220 млн дол.), то 1998 р. — 159,1 млн грн. Скажімо, Франція виділяє з держбюджету на розвиток культури близько 15 млрд дол. Крім того, органи місцевого самоврядування виділяють на ці потреби 40% від загальних видатків.

Незважаючи на складну економічну ситуацію, українська культура поступово пристосовується до нових умов існування.

Домашнє завдання

1. Опрацювати §38-39 с. 288-303 за підручником "Історія України" для 10-го класу, О.І. Пометун.

2. Зробити презентацію на вибір за темою: "Українська діаспора", "Україна - НАТО", "Євроінтеграція України".