НЕ ТІЛЬКИ ДВИГУН ТОРГІВЛІ

Рекламні та інформаційні оголошення як джерело до вивчення біографій

За матеріалами дослідження історії відділу «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка

Протягом свого існування реклама традиційно розглядалася як інструмент просування товару на ринок, а з початку ХХ ст. – ще й як джерело при вивченні розвитку підприємництва, соціальних реалій, повсякденного життя людей у певні історичні періоди. Практика свідчить, що рекламні оголошення можуть бути корисними і при відтворенні життєвого шляху та діяльності конкретної персони. Біографічні дослідження дедалі більше набувають популярності в сучасній історичній науці, та їх складність часто обумовлена обмеженою джерельною базою. Навіть у життєписах знакових постатей і відомих діячів нерідко існує велика кількість прогалин або неточностей, що вже говорити про біографії маловідомих особистостей, діячів другого чи третього планів. Розпорошеність і неповнота архівних фондів, брак опублікованих джерел особового походження (спогадів, щоденників, листів тощо), а також ювілейних або пам’ятних статей, некрологів значно ускладнюють отримання хоча б деяких відомостей про них.


З 2019 р. у відділі «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка триває вивчення складу української комісії, що керувала українським відділом Харківської громадської бібліотеки (далі ХГБ) – так називалися тоді відділ і бібліотека. Серед 50 встановлених членів комісії є як широко відомі діячі (адвокат і політик Микола Міхновський, письменник, музикант і композитор, етнограф, громадсько-політичний діяч Гнат Хоткевич, поетеса Христя Алчевська, музичний діяч Сергій Дрімцов, архітектори Сергій Тимошенко та Євген Сердюк), так і менш знані особистості (громадський діяч і літератор Кость Бич-Лубенський, правники Михайло Біленький і Володимир Розторгуєв, учений-хімік Павло Дідусенко, бібліотекарка Марія Румницька, діяч кооперації Олександр Степаненко), а також пересічні харків’яни з активною життєвою позицією. Думається, всі вони мають право на біографію (за висловом Ю. Лотмана) – бодай у вигляді стислої довідки. Мета ресурсу – жодним чином не претендуючи на науковість, на конкретних прикладах показати, як рекламні та інформаційні оголошення з видань переважно початку ХХ ст. надали допомогу в пошуку біографічних відомостей.

Авторка щиро вдячна за наукові консультації кандидатці історичних наук, заступниці директора Центру краєзнавства ім. академіка П. Т. Тронька Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Ользі Вовк.

Зміст:

Організаційні оголошення

Організаційні оголошення, анонси – попередні оповіщення про певну подію – можуть бути адресовані широким колам або цільовій аудиторії. До виникнення новітніх інформаційних технологій оголошення про засідання чи збори різноманітних товариств розповсюджувалися на сторінках друкованих мас-медіа – в першу чергу, щоденних місцевих газет. Нерідко ці оголошення містили порядок денний майбутнього заходу.

Так, оголошення Харківського товариства сільського господарства наприкінці 1906 р. повідомило про заплановану доповідь Олександра Агафоненка. Це чи не найперша згадка про нього в харківській пресі, яка дає можливість приблизно встановити час переїзду до Харкова з Прилук Полтавської губернії, де він протягом кількох років обіймав посаду вченого секретаря Прилуцького сільськогосподарського товариства.

Агафоненко
Олександр Миколайович

(роки життя не встановлені)

Член української комісії ХГБ (1909?–1912).

Випускник Харківського землеробського училища, агроном, власник агрономічного бюро, автор праць з сільськогосподарських питань.

Южный край. 1906. 20 декабря

Реклама Товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості

Хлибороб. 1910. № 13

Не раз зустрічається в оголошеннях прізвище Євгена Сердюка.

Сердюк
Євген Наумович

(1877–1921)

Секретар (1909?–1910), член (1910–1912) української комісії ХГБ.

Випускник Ризького політехнічного інституту, інженер-архітектор, педагог, громадський діяч, один із фундаторів українського архітектурного модерну.

Зокрема, об’ява про засідання архітектурного відділу Харківського відділення Російського технічного товариства анонсує доповідь архітектора (ймовірно, виголошену українською мовою) про гостьовий будинок Григорія Галагана – провісник українського архітектурного модерну.

Утро. 1914. 3 декабря

З наступного оголошення видно, що наприкінці 1917 р. Є. Н. Сердюк став одним із фундаторів Всеукраїнського техніко-агрономічного товариства «Праця», яке об’єднало українську науково-технічну інтелігенцію з метою покращення стану економіки, вирішення важливих економічних і технічних проблем.

Нова громада. 1917. 20 грудня

Анонси заходів з переліком учасників дають можливість виявити зв’язки та перетини осіб поза межами української комісії. Так, наприклад, оголошення в газеті «Южный край» про гуляння «Свято літа» 1 липня 1912 р. інформує, що у його проведенні задіяні Сергій Дрімцов і чоловік Катерини Базькевич Михайло.

Южный край. 1912. 1 июля

Дрімцов
(псевдонім Дрімченко)

Сергій Прокопович

(1867–1937)

Секретар (1909?–1910) та член (1911–1912) української комісії ХГБ.

Випускник Красноуфимського технікуму, агроном, фольклорист, перекладач, музичний, земський і громадський діяч, засновник багатьох музичних колективів. Завідувач музичного відділу ХДНБ ім. В. Г. Короленка.

Базькевич

Катерина Єрмолаївна

(роки життя не встановлені)


Член української комісії ХГБ (1909?–1910).

Домогосподарка, член Товариства взаємодопомоги працюючих жінок, дружина одного з засновників Братства тарасівців Михайла Базькевича.

Учасники Братства тарасівців. 1891 р.

Стоїть у центрі М. М. Базькевич

Комерційні оголошення

Ці оголошення рекламують діяльність, спрямовану на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг.

Реклама у сфері послуг і торгівлі

Оголошення, що рекламують послуги на сторінках періодичних видань, становлять чи не найчисельнішу групу. У них майже завжди вказані прізвище та адреса, галузь діяльності людини.

Оголошення Олександри Совачевої в часопису «Сніп» у вересні 1912 р. про прийом хворих інформує про її спеціалізацію та адресу лікарської практики – вул. Конторська, 21.

Сніп. 1912. Число 39 (30 вересня)

Совачева

Олександра Яківна

(1877 – після 1936)

Член української комісії ХГБ (1909?–1912).

Випускниця Лозаннського та Харківського університетів, лікарка, племінниця Миколи Міхновського.

Це значить, що після закінчення у 1906 р. Харківського університету (як свідчать списки студентів і слухачів) вона деякий час жила в Харкові, ймовірно, у свого дядька, адвоката, громадсько-політичного діяча, голови української комісії ХГБ Миколи Міхновського. Саме йому належав будинок за цією адресою.

Секретарем того ж часопису «Сніп» працював Сергій Паночині, і логічно, що свої оголошення він вміщував на його сторінках.

Паночині

Сергій Сергійович

(1891 – після 1931)

Член української комісії ХГБ (1913–1914).

Мовознавець, зоолог, науковий співробітник Інституту української наукової мови ВУАН, один із розробників української зоологічної номенклатури.

Оголошення щодо роботи для «молодої інтелігентної українки», де вказана його зворотна адреса, на жаль, не інформує про те, ким вони доводилися одне одному. Але в пізніших за часом джерелах (заяви про вступ до Товариства ім. Г. Квітки-Основ’яненка від 1914 р.) збігаються адреси Сергія Сергійовича та Надії Дмитрівни Паночині – вулиця Сумська, 74.

Сніп. 1912. Число 44/46 (1 грудня)

Під цим оголошенням вміщено інше, що цілком могло, хоча це не підтверджено, належати самому С. С. Паночині або його рідному брату Льву, який на той час був студентом історико-філологічного факультету Харківського університету.

Сніп. 1912. Число 44/46 (1 грудня)

Оголошення Олени Марчевської в газеті «Утро» у вересні 1910 р. про приватні уроки математики надає відомості про рівень її освіти та трудовий стаж, домашню адресу і місце роботи – Вищі жіночі курси в Харкові.

Марчевська

Олена Миколаївна

(роки життя не встановлені)

Член української комісії ХГБ (1913–1914).

Випускниця Бестужевських вищих жіночих курсів, математик, викладачка, дійсний член Харківського математичного товариства.

Утро. 1910. 14 сентября

Утро. 1911. 20 июля

Певний інформаційний потенціал для біографічного дослідження має і реклама послуг організацій.


Упродовж кількох років у журналі «Хлибороб» розміщував рекламу свого агрономічного бюро вже згаданий Олександр Агафоненко. За нею можна простежити, як із часом до прийому в бюро додався особистий прийом за домашньою адресою, розширився спектр послуг. Вочевидь, це може свідчити про стабільний розвиток практики агронома.

Хлибороб. 1911. № 19

Хлибороб. 1912. № 1

Хлибороб. 1913. № 5

Рекламу бюро в київській україномовній газеті «Рада» було розміщено відповідно українською мовою.

Рада. 1911. 15 марта

Подробиці про діяльність бюро додають газетні оголошення.

Южный край. 1907. 27 февраля

Южный край. 1907. 18 августа

Реклама стоматологічної школи й клініки М. Б. Зеленського та А.(?) І. Бодянського інформує про одне з місць роботи Павла Дідусенка. У ній вказана й основна його посада – лаборант Харківського технологічного інституту.

Дідусенко
Павло Тимофійович

(1872–1946)

Член української комісії ХГБ (1909?–1912).

Випускник фізико-математичного факультету Харківського університету, хімік, викладач Харківського технологічного інституту та інших навчальних закладів.

Южный край. 1906. 14 сентября

Южный край. 1907. 17 июня

Поруч із цією рекламою та за тією ж адресою часто трапляється реклама власної стоматологічної клініки його дружини Анни Дідусенко. При бажанні в динаміці можна відслідкувати початок її справи, тривалість та успішність.

Южный край. 1912. 27 сентября

З оголошень можна дізнатися про джерела доходів архітектора Євгена Сердюка, який згадувався вище.

Хлибороб. 1909. № 6

Харківська сільськогосподарська селекційна станція (проспект Героїв Харкова, 142). 1909–1911 pp.

Архітектор Є. Н. Сердюк у співавторстві з З. Ю. Харманським

Южный край. 1910. 14 февраля

Утро. 1910. 22 мая

Сніп. 1912. Число 3 (15 січня)

Чи не найуспішнішим підприємцем серед членів української комісії ХГБ був Іван Бойко. Йому належало понад 120 десятин землі на Чорноморському узбережжі Кавказу поблизу Геленджика (нині РФ). Там він заснував морський курорт «Борисове», продавав ділянки під забудову, активно займався благоустроєм і розвитком інфраструктури регіону. Мабуть, чітко усвідомлюючи, що реклама – двигун торгівлі, підприємець з року в рік розміщував численні оголошення у різноманітних виданнях.

Бойко

Іван Харитонович

(1879 – після 1931?)

Член української комісії ХГБ (1909?–1912).

Випускник Харківського комерційного училища і юридичного факультету Харківського університету, підприємець, землевласник, меценат.

Утро. 1909. 3 января

Южный край. 1909. 3 марта

Южный край. 1910. 21 февраля

Один із видів курорту «Борисове»

Природно, що ця реклама присутня і в тих журналах, видання яких І. Х. Бойко фінансував – «Українська хата» (1910) та «Друг искусства» (1913).

Українська хата. 1910. № 2

Друг искусства. 1913. № 3

Останнє оголошення яскраво демонструє успішність цього бізнесу І. Х. Бойка та свідчить про його підприємницькі здібності. Варто зауважити, що з метою стимуляції продажів він друкував також рекламні брошури та рекламні статті.


Продаж земельних ділянок на Чорноморському узбережжі був наймасштабнішою, але, як виявилося, не єдиною справою І. Х. Бойка.

Утро. 1912. 3 ноября

Великий будинок на розі вулиць Університетської та Рибної (сучасна адреса – вулиця Університетська, 33) був частиною посагу його дружини Валентини Миколаївни, спадкоємиці багатого харківського купця М. О. Чикіна. В цьому будинку, зокрема, розташовувалися готелі «Ермітаж», «Бель-вью» і «Національ».

Вулиця Університетська, 33. Сучасне фото

Крім того, в оголошенні 1912 р. вже вказане нове помешкання подружжя Бойків – особняк, збудований в українському стилі за проєктом С. П. Тимошенка у співавторстві з П. І. Ширшовим та П. В. Соколовим і відомий розписами С. І. Васильківського та М. С. Самокиша. Сучасна його адреса – вулиця Мироносицька, 44.

Особняк І. Х. Бойка

Вулиця Мироносицька, 44. Сучасне фото

Реклама періодичних видань

Реклама часописів – необхідний інструмент просування їх до передплатника чи покупця. Вона, як правило, супроводжувалася переліком реальних або можливих (запрошених) авторів і працівників. Завдяки їй можна визначити коло часописів, з якими співпрацювала та чи інша особа.

Так, критико-бібліографічний журнал «Книгар» (оголошення в газеті «Нова рада», грудень 1917 р.) серед своїх співробітників вказує вже знайомого нам Сергія Паночині. Завдяки пошуку за цим напрямком було з’ясовано, що у роки Першої світової війни він був мобілізований, служив у чині підпоручика 151-го піхотного запасного полку Казанського військового округу, в серпні 1917 р. увійшов до Всеукраїнської ради військових депутатів Української центральної ради, був одним із фундаторів і секретарем відновленого акційного видавничого товариства «Час», автором багатьох рецензій і оглядів друку в журналі «Книгар».

Нова рада. 1917. 4 грудня

Харківська газета «Утро» в оголошенні про передплату на 1915 р. серед осіб, які «беруть участь» у виданні, називає Володимира Розторгуєва та згаданого вище Івана Бойка, але з’ясувати, в чому саме ця участь полягала, поки що не вдалося.

Розторгуєв
Володимир Андрійович

(1876 – після 1918)

Член української комісії ХГБ (1909?–1912).

Випускник юридичного факультету Харківського університету, адвокат, громадсько-політичний діяч, один із фундаторів Українського правничого товариства.

Утро. 1914. 28 декабря

Прізвище Сергія Дрімцова трапляється у рекламі кількох періодичних видань сільськогосподарського напряму – «Хлибороб», «Южнорусская сельскохозяйственная газета», «Потребитель», «Южный потребитель».

Южнорусская сельскохозяйственная газета. 1906. 5 декабря

Южнорусская сельскохозяйственная газета. 1906. 11 ноября

Це перші згадки про співпрацю С. П. Дрімцова з «Южнорусской сельскохозяйственной газетой» і журналом «Хлибороб» після повернення додому з в’ятського заслання, де він перебував за революційну діяльність.

Хлибороб. 1912. № 16

Хлибороб. 1914. № 4

Обкладинка журналу «Хлибороб». 1908 р.

У тому ж журналі «Хлибороб» на початку 1912 р. друкувалася реклама київської газети «Засів», де її видавцем і відповідальним редактором вказано Олександра Степаненка, колишнього члена української комісії ХГБ.

Степаненко
Олександр Федорович

(1873–1924)

Член української комісії ХГБ (1909?–1910).

Випускник Харківського ветеринарного інституту, ветеринарний лікар, кооперативний і громадсько-політичний діяч, член Української Центральної Ради.

Актив Харківської української студентської громади. 1905 р. У нижньому ряду крайній праворуч – Олександр Степаненко

Джерело: Юзич Ю. Харківські адреси Миколи Міхновського

Хлибороб. 1912. № 1

Цей тижневик, призначений для селян і робітників, виходив друком у 1911–1912 рр. Сучасні дослідники відзначають «…яскраво виражене національне спрямування, якісний зміст якого дає змогу віднести газету до кращих зразків української періодичної преси початку ХХ ст. у підросійській Україні» [3, с. 30].

Логотипи газети «Засів»

Перегляд підшивки «Засіву» виявив низку публікацій О. Ф. Степаненка з питань кооперації.

Взагалі, бібліографія праць будь-якого науковця, письменника або митця є невід’ємною складовою його біографії. Одне із джерел бібліографічної інформації – це видавнича та книготорговельна реклами.

Видавнича та книготорговельна реклами

Ці види реклами тісно пов’язані між собою й утворюють практично одне ціле. Їхня мета – формування інтересу до творів друку, що пропонуються на продаж, та до конкретних книгарень, стимулювання збуту книжкової продукції.

Так, наприклад, оголошення музичного магазину, вміщене у журналі «Хлибороб» 1909 р., надає відомості про сім музичних творів композитора Сергія Дрімцова, який, до речі, на той час працював редактором цього часопису.

Хлибороб. 1909. № 11

Кучугура-Кучеренко І. Дума про Морозенка. Запис С. П. Дрімцова

Наприкінці шостої агрономічної книги Олександра Агафоненка «Удобрение почв туками и солями» подано перелік його попередніх і наступних праць.

Агафоненко А. Н. Удобрение почв туками и солями. Прилуки. 1903

Оголошення органів влади

Функцією цих оголошень є донесення до громадян, установ і організацій законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації. Незважаючи на свою специфічність, такі оголошення теж можуть принести користь у біографічному дослідженні.

Саме офіційне оголошення, наведене нижче, містить відомості про діяльність у роки Української революції вже згаданого підприємця Івана Бойка.

Рух. 1918. 27 квітня

Виявилося, що він обіймав посаду секретаря канцелярії губернських комісарів Харківщини Сергія Тимошенка (теж колишнього члена української комісії ХГБ) та його наступника Григорія Степури.

Тимошенко
Сергій Прокопович

(1881–1950)

Член української комісії ХГБ (1910–1912).

Випускник Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів, інженер-архітектор, один із фундаторів українського архітектурного модерну, Харківський губернський комісар, міністр шляхів УНР, сенатор Польщі.

Рух. 1918. 14 квітня

Рух. 1918. 24 квітня

Як ішлося вище, саме С. П. Тимошенко був автором проєкту особняка І. Х. Бойка. Цікаво, що в цьому ж будинку він і мешкав.

Меморіальна дошка на честь С. П. Тимошенка на будинку № 44 по вулиці Мироносицькій

Фото з сайту Історія Харкова у пам'ятних дошках

Зовсім випадково знайдене оголошення-звернення Харківського повітового громадського комітету від травня 1917 р. визначило місце роботи Варвари Тимошевської, відомості про яку, на жаль, і нині дуже обмежені.

Тимошевська

Варвара Яківна

(роки життя не встановлені)


Член української комісії ХГБ (1910–1912).

Співробітниця бухгалтерського відділу Харківської повітової земської управи, член Харківського товариства взаємодопомоги працюючих жінок.

Известия Харьковского губернского общественного комитета. 1917. 21 мая

Харківська повітова земська управа. Вулиця Кінна (нині Богдана Хмельницького), 4

Сповіщення про смерть

Некролог є одним із найцінніших джерел біографічної інформації. У якісно написаному некролозі вказано дати життя людини, освіту і місця роботи, здобутки й заслуги у професійній та/або громадській діяльності, інколи відомості про родину. Та далеко не кожна людина удостоювалася некролога; більш поширеними у газетах початку ХХ ст. були повідомлення про смерть особи, панахиду або поминальну службу. В них могли зазначатися дата й час смерті, посади, місце поховання. Це дає певні підстави віднести такі сповіщення до категорії інформаційних оголошень.

Прикладом може слугувати оголошення про смерть батька Володимира Галицького – М. І. Галицького, крупного харківського купця, заступника директора Харківського купецького банку, благодійника.

Галицький

Володимир Миколайович

(1878 – після 1943?)

Член української комісії ХГБ (1909?–1914).

Випускник механічного відділення Харківського технологічного інституту, інженер, гласний Харківської міської думи.

Утро. 1911. 6 декабря

Утро. 1911. 8 декабря

Кілька повідомлень у газеті «Пролетарська правда» наприкінці грудня 1919 р. про смерть Арсена Зініченка, крім точної дати і обставин загибелі (що вже є цінною знахідкою), розкрили сфери його діяльності. До того часу він залишався абсолютно невідомою особою, а прізвище викликáло деякі сумніви щодо правильності написання у звіті бібліотеки – Зініченко чи може все ж таки більш поширене Зінченко?

Пролетарська правда. 1919. 25 грудня

Зініченко

Арсен Іванович

(?–1919)

Член української комісії ХГБ (1918).

Громадсько-політичний діяч, співробітник видавництва «Дзвін», заступник голови товариства «Просвіта», член Українського робітничого клубу.

Пролетарська правда. 1919. 27 грудня

Пролетарська правда. 1920. 1 січня

Сповіщення родини про панахиду в першу річницю смерті Микити Кекала, вміщене в нью-йоркській газеті «Свобода» 1952 р., свідчить, що той пішов із життя 16 березня 1951 р. З розташованого під ним оголошення управи Української вільної академії наук у Сполучених Штатах Америки дізнаємося про участь померлого в заснуванні Української вільної академії наук у США.

Кекало

Микита Васильович

(1890–1951)

Член української комісії ХГБ (за спогадами Л. Дражевської).

Учасник національного руху в Харкові початку ХХ ст., в еміграції – один із організаторів Українського літературного мистецького клубу (Нью-Йорк), основоположник і почесний член Фундації Української вільної академії наук у США.

Свобода. 1952. 14 березня

Оголошення приватного характеру

Не дуже інформативні для написання офіційної біографічної довідки, такі оголошення, втім, характеризують повсякдення людини поза роботою та громадською діяльністю, побут, найближче оточення і, таким чином, дозволяють скласти більш повне уявлення про її життя.

Найпоширенішими серед приватних оголошень були пошуки прислуги та житла.

Згадана на початку публікації Катерина Базькевич у такий спосіб шукала собі куховарку.

Южный край. 1903. 19 сентября

Іван Бойко в 1908 р., як ішлося вище, одружився з донькою купця Валентиною Чикіною. З газетних оголошень 1909–1911 рр. видно, що до будівництва його особняка на вулиці Мироносицькій, 44 молода родина мешкала в орендованій квартирі неподалік.

Южный край. 1909. 31 октября

Южный край. 1911. 26 января

Тими ж питаннями переймалося й подружжя Німцевичів.

Німцевич

Наталя Климентівна

(роки життя не встановлені)

Член української комісії ХГБ (1909?–1910).

Дворянка, член Харківського товариства взаємодопомоги працюючих жінок, одна з ініціаторів створення Харківських українських громадських зборів (1909).

Німцевич

Олександр Петрович

(роки життя не встановлені)

Член української комісії ХГБ (1909?–1910).

Дворянин, член Харківського товариства сільського господарства, автор статей з сільськогосподарських питань.

Южный край. 1906. 20 октября

Южный край. 1908. 2 мая

Коротеньке оголошення в липні 1912 р. про пошук няні для немовляти наводить на думку про народження дитини в сім’ї Сергія Дрімцова, що пізніше знайшло підтвердження в інших джерелах.

Южный край. 1912. 12 июля

Оголошення за підписом «П. Д.» у часопису «Сніп» про пошук бони належить, швидше за все, вже згаданому близькому сподвижнику Миколи Міхновського Павлові Дідусенкові, який час від часу друкувався на сторінках «Снопа» під псевдонімами П. Дідусь та, ймовірно, Павло Тимохвієнко.

Сніп. 1912. № 33/34 (30 серпня)

На цей час у нього було четверо дітей віком від 3 до 15 років. За свідченням нащадків Дідусенка, він інколи жартома докоряв дружині-росіянці, що та народила йому «кацапенят». Схоже, саме цим пояснюється бажання мати «бону-українку».

П. Т. та А. К. Дідусенки

Приблизно 1906–1907 рр.

Фото з сайту О семье Дедусенко и семьях, связанных с нею

Як видно, в часопису «Сніп» вміщували свої оголошення багато членів української комісії, близьких до М. І. Міхновського. Крім згаданих О. Я. Совачевої, Є. Н. Сердюка, С. С. Паночині та П. Т. Дідусенка, знайшлися два оголошення активного дописувача цього видання Костя Бич-Лубенського, який у такий спосіб шукав секретаря зі знанням української мови та «маленького приятеля» – песика.

Бич-Лубенський

Костянтин Михайлович

(1860 – після 1917)

Член (1909?–1914) і заступник голови (1911–1912) української комісії ХГБ.

Громадський і культурний діяч, літератор, співзасновник і голова Українського літературно-художнього етнографічного товариства ім. Г. Квітки-Основ’яненка.

Сніп. 1912. № 8 (19 лютого)

Сніп. 1912. № 12 (18 березня)

Та й сам видавець часопису Микола Міхновський своє оголошення про здачу частини домоволодіння в оренду, хоча і без підпису, розмістив там само.

Міхновський
Микола Іванович

(1873–1924)

Голова (1906–1912) та член (1912–1914) української комісії ХГБ.

Випускник юридичного факультету Київського університету св. Володимира, адвокат, громадсько-політичний діяч, ідеолог українського самостійництва.

Сніп. 1912. № 16 (15 квітня)

Вулиця Конторська, 21. Сучасне фото

На той час за цією адресою мешкав сам М. І. Міхновський, вела прийом хворих його племінниця О. Я. Совачева, знаходилася редакція часопису «Сніп», а роком пізніше – Українське літературно-художнє етнографічне товариство ім. Г. Квітки-Основ’яненка.

Украинская жизнь. 1912. № 6

З різноманітних приватних оголошень можна отримати й інформацію про членів родини особи, що теж є частиною її біографії. Проілюструвати це можна на прикладі Анастасії Шавернєвої, дружини Володимира Розторгуєва.

Шавернєва

Анастасія Павлівна

(роки життя не встановлені)

Випускниця Цюріхського університету, викладачка іноземних мов, член Товариства взаємодопомоги працюючих жінок та Харківської громадської бібліотеки, організаторка жіночого руху на Харківщині.

Реклама практичних курсів нових мов А. П. Шавернєвої за методом Берліца (тобто, ніякого перекладу, мінімум граматики, виключно розмовна практика) часто трапляється на сторінках газет від 1902 р.

Южный край. 1902. 3 марта

Южный край. 1902. 12 сентября

З наступного оголошення видно, що А. П. Шавернєва проводила як індивідуальні, так і колективні заняття для різних вікових груп.

Южный край. 1903. 6 февраля

Вочевидь, справа розвивалася непогано, бо у 1905 р. вона дає оголошення про пошуки 4–5-кімнатної квартири з усіма вигодами та входом з вулиці, в центрі міста.

Южный край. 1905. 29 мая

І вже у вересні того ж року поновлюються оголошення про мовні курси за новою адресою: вулиця Сумська, 10, 3-й поверх.

Южный край. 1905. 19 сентября

Скоріше за все, там само А. П. Шавернєва й мешкала, оскільки в оголошенні про втечу собаки (восьмимісячного чорного пойнтера на прізвисько Тоска) вона просить доставити його за тією ж адресою.

Южный край. 1905. 23 сентября

Цуцик, вочевидь, знайшовся, бо наступного року знову згубився.

Южный край. 1906. 21 апреля

Ті ж негаразди продовжилися і з наступним собакою на ім’я Зірка.

Южный край. 1907. 11 марта

Влітку 1907 р. курси переїхали на нове місце – вулиця Єпархіальна (нині Алчевських), 11.

Южный край. 1907. 19 августа

Южный край. 1907. 13 сентября

Наступного року вони переїхали знову – на Театральну площу, і через кілька днів ще раз – тепер на вулицю Пушкінську.

Утро. 1908. 10 августа

Утро. 1908. 19 августа

Надалі вони постійно знаходилися за цією адресою принаймні до 1919 р.

Вулиця Пушкінська, 27. Сучасне фото

Утро. 1910. 22 января

З оголошення в газеті «Утро» у травні 1910 р. видно, що А. П. Шавернєва викладала французьку мову на Харківських вищих жіночих курсах, організованих Товариством взаємодопомоги працюючих жінок (до складу якого, як свідчать звіти товариства, вона входила від заснування). Оголошення інформує, що викладання на курсах велося за університетськими програмами професорами та приват-доцентами Харківського університету, серед яких ми бачимо відомих учених В. М. Арнольді, Д. І. Багалія, В. П. Воробйова, О. П. Грузинцева, А П. Кадлубовського, А. М. Краснова, І. В. Нетушила, М. М. Салтикова, Л. О. Струве, М. Ф. Сумцова та інших. Присутність у їхньому колі А. П. Шавернєвої свідчить про високий рівень її кваліфікації. Тут варто зауважити, що вона була однією з трьох жінок-викладачів на цих курсах, а елементарну математику викладала згадана вище член української комісії ХГБ Олена Марчевська.

Утро. 1910. 21 мая

З наступного оголошення дізнаємося, що 1916 р. А. П. Шавернєва планувала відкрити Вищі педагогічні курси мовознавства.

Южный край. 1916. 19 августа

Вочевидь, вони втілилися в Інститут мовознавства.

Возрождение. 1918. 24 сентября

Останнє її оголошення, яке вдалося відшукати, інформує, що восени 1919 р. курси ще існували, а охочі викладати іноземні мови могли після їх закінчення перейти до Інституту мовознавства, що прирівнювався до вищих навчальних закладів.

Театральный курьер. 1919. № 3 (20–22 сентября)

Залишається запитання, чому в оголошенні роком заснування курсів вказано 1907-й, чи, можливо, це друкарська помилка.


Ця остання адреса дозволила виявити участь А. П. Шавернєвої в заснуванні Харківської української жіночої спілки, створеної навесні 1917 р. для вирішення питань жіночого рівноправ’я та участі жіноцтва в громадсько-політичному житті, освіти дорослих, дитячого виховання. Газетні публікації свідчать, що саме тут розташовувався оргкомітет спілки. Як склалася доля А. П. Шавернєвої та її чоловіка В. А. Розторгуєва (як і значної частини членів української комісії ХГБ) після остаточного зайняття Харкова більшовиками наприкінці 1919 р., поки що невідомо. Востаннє прізвище А. П. Шавернєвої, та ще й за тією ж адресою, згадується в газетних оголошеннях 1924 р.

Коммунист. 1924. 21 сентября

Післяслово

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що при відтворенні біографії людини корисними можуть стати публікації будь-якого жанру, навіть рекламні та інші оголошення. Як не дивно, з них можна отримати відомості (або їх підтвердження) щодо місця роботи й посад, дати життя, адреси, інформацію про членів родини та коло спілкування, а головне – підказки для подальшого дослідження. Недоліком такого пошуку, оскільки він пов’язаний із суцільним переглядом великого кола джерел, є трудомісткість і витрати часу, проте, велику допомогу надають цифрові архіви друкованих видань з можливістю повнотекстового пошуку. Зокрема, в цьому дослідженні були використані два електронні ресурси: архів української періодики онлайн LIBRARIA та архів періодичних видань із фондів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Karazin.Back2News.

Джерела:

    1. Salvatore, N. Biography and Social History: An Intimate Relationship / Salvatore Nick // Labour History. – 2004. – № 87. – P. 187–192. – URL: https://cutt.ly/2N87GcU (дата звернення: 2.11.2022).

    2. Мороз, П. В. Використання реклами як історичного джерела в шкільних підручниках історії: методика роботи в умовах дослідницького навчання / П. В. Мороз, І. В. Мороз // Проблеми сучасного підручника. – 2017. – Вип. 18. – С. 105–117. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/psp_2017_18_16 (дата звернення: 06.10.2021).

    3. Ткаченко, І. В. Видання українського народного тижневика «Засів» у Києві (1911–1912) / І. В. Ткаченко // Рукопис. та книжк. спадщина України. – Київ, 2004. – Вип. 9. – С. 29–45.

* * *

    1. Возрождение : ежеднев. газ. – Харьков, 1918.

    2. Друг искусства : еженедел. журн. – Харьков, 1913. – Электронная копия : URL: https://collection.korolenko.kharkov.com/drug-yskusstva.

    3. Засів : укр. тижн. нар. ілюстров. газ. для селян і робітників. – Київ, 1911–1912.

    4. Известия Харьковского Губернского общественного комитета (Губернские ведомости) : офиц. орган комитета. – Харьков, 1917–?.

    5. Нова громада : щоден. соціаліст. газ. – Харків, 1917–?.

    6. Нова рада : газ. політ., екон. й літератур. – Київ, 1917–1919. – Електронна копія : URL: https://libraria.ua/all-titles/group/921.

    7. Пролетарська правда : орган Губпаркому Харківщини Укр. комуніст. партії (боротьбистів). – Харків, 1919–1920.

    8. Рух : щоден. політ., екон. та літ.-наук. газ. – Харків, 1918.

    9. Сніп : укр. часопис для інтелігенції. – Харків, 1912. – Електронна копія : URL: http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/9806.

    10. Театральный курьер : журн. театра и искусства. – Харьков, 1919. – Электронные копии : URL: № 1, № 3, № 6, № 7, № 9, № 10.

    11. Українська хата : літ.-крит. громад. укр. місячник. – Київ, 1909 – 1914.

    12. Утро : ежеднев. полит., обществ., лит. и экон. газ. – Харьков, 1906–1916. – Электронная копия : URL: https://libraria.ua/all-titles/group/949.

    13. Хлибороб : селян. сельскохозяйствен. журн. – Харьков, 1907– 917.

    14. Южнорусская сельскохозяйственная газета : обл. еженедел. журн., посвящ. опыт. делу, обществен. агрономии, кооперации и практ. хоз-ву степ. юга. – Харьков, 1896–1897, 1900–1917.

    15. Южный край : газ. обществ., литератур., полит. – Харьков, 1880–1919. – Электронная копия : URL: http://karazin.back2news.org.

Авторка: Олена Дмитрієва, головна бібліотекарка відділу «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка.

Наукова консультантка: Ольга Вовк, кандидатка історичних наук, заступниця директора Центру краєзнавства ім. академіка П. Т. Тронька Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Редакторка: Світлана Миценко.