Щорічно 18 жовтня відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми. Факт його відзначення є нагадуванням про актуальність проблеми торгівлі людьми, а також про необхідність об’єднання зусиль для протидії цьому явищу, переслідуванні злочинців, надання допомоги постраждалим, ведення превентивної роботи. 

Важливо! Якщо вам відомо про випадки торгівлі людьми чи будь-якого виду експлуатації, або ви потерпіли від цього злочину, звертайтеся за такими номерами:

• 15-47 гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.

• 0 800 500 202/102 гаряча лінія Національної поліції України.

• 0 800 213 103 контакт-центр системи безоплатної правової допомоги.

• 527 гаряча лінія з протидії експлуатації.

• 0 800 500 335 або на короткий номер 116 123 «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.

• 0 800 500 225 або на короткий номер 116 111 національна дитяча «гаряча лінія».

• 0636899297 виконавчий партнер МОМ ГО «Альянс за громадянські права» у Донецькій області.

• 0800507506 Донецька облдержадміністрація.

+38-044-205-37-36; 205-36-94 (для дзвінків з-за кордону)

527.org.ua –електронні консультації

527 – безкоштовні дзвінки з мобільних телефонів в Україні

Для громадян, які перебувають на території Республіки Польща! Щоб отримати консультацію – телефонуйте 048 22 490 20 44

Торгівля людьми вважається особливо тяжким злочином в Україні!

За визначенням ВООЗ, психічне здоров’я – це стан душевного благополуччя, яке дає кожній людині можливість здійснювати власний потенціал, долати звичайні життєві стреси, плідно працювати.

В Україні Всесвітній день психічного здоров’я відзначають з 1992 року. Його метою є скорочення поширення депресивних розладів, шизофренії, хвороби Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії та розумової відсталості. Адже, згідно статистики в Україні 1,2 млн. жителів страждає психічними розладами і цей показник з кожним роком зростає. Зростанню захворюваності сприяють стреси, адже вони стали складовою частиною життя сучасної людини. Люди борються з ними, не замислюючись про те, що потрібно не боротися, а не допускати їх. Сучасне життя само по собі сприяє стресам: зміни в житті політичному, економічному, негаразди на роботі, та й просто поїздка в громадському транспорті призводять до того, що людина зі своїми стресами починає миритися, а так і до депресії недалеко. Психічне здоров’я має першочергове значення для особистого благополуччя, адже фізичне здоров’я неможливе без психічного здоров’я. В результаті, через нервово-психічні розлади, людина втрачає працездатність.

Психологічно здорова людина – це насамперед людина спонтанна і творча, життєрадісна і весела, відкрита і пізнає себе і навколишній світ не тільки розумом, а й почуттями, інтуїцією. У збереженні та зміцненні психічного здоров’я важливе значення має дотримання принципів здорового способу життя.

Особливе значення має психогігієна – це комплекс заходів з дотриманням культури між особистих стосунків, уміння керувати своїми емоціями, чергувати працю і відпочинок, створювання сприятливого психологічного клімату у колективі, сім’ї; систематично займатись фізичною культурою, додержуватись раціонального харчування, режиму дня, достатньо спати, позитивно мислити, бути оптимістичним, доброзичливим.

Психічне здоров’я кожного в першу чергу залежить від нього самого і його близьких. Задача кожної сучасної людини зберігати свою душевну рівновагу, бути готовою до стресових ситуацій, і за необхідності звертатися за допомогою, а не пускати на самоплив симптоми перевантаження, депресії, емоційної нестійкості.

Якщо ви відчуваєте, що не в змозі скористатися цими порадами і самостійно впоратися зі стресами і проблемами у вашому житті, обов’язково зверніться за професійною допомогою. Це допоможе уникнути можливих негативних наслідків стресу. Не займайтеся самолікуванням без консультації фахівця!

Будьте уважними один до одного та оберігайте власне психічне здоров’я.

     День протидії булінгу присвячений боротьбі з однією з найбільш поширених проблем, з якими доводиться зіштовхуватися учням, вчителям і батькам у всьому світі.

     За даними ЮНІСЕФ, близько 70% дітей у всьому світі страждають від цькування з боку однолітків. Булінг є однією з найбільш поширених причин суїциду серед дітей і підлітків. Водночас Україна посідає 4 місце серед європейських країн із найвищим рівнем булінгу. 

     Організація Об’єднаних Націй визнала епідемію залякування та цькування і в 2012 році оголосила 4 травня – U.N. Anti-Bullying Day. З цього часу кампанію боротьби з булінгом встигли підтримати 25 країн.  Нещодавно до них приєдналася і Україна. Зважаючи на серйозність і масштаб проблеми, Україна почала робити рішучі кроки для її вирішення. 19 січня 2019 року набув чинності закон №2657-VIII щодо протидії булінгу, який передбачає запровадження штрафів та притягнення винних до адміністративної відповідальності.

  Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає день людей з інвалідністю. Батьки часто зіштовхуються із доволі делікатною ситуацією, коли дитина бачить людей з інвалідністю. Дитина може поставити нетактовні питання про інвалідність, може дивно відреагувати, може сказати щось різке й недоречне.

  Через війну в Україні тисячі людей зазнали поранення та ушкодження, внаслідок яких отримали інвалідність. Крім того, в Україні є багато людей з обмеженими можливостями, адже інвалідність може бути не лише набутою, а й вродженою.

  Ось кілька прийомів, як говорити про інвалідність так, щоб нікого не образити. А головне, як виховати в дитині адекватне сприйняття людей з інвалідністю.

  Замість слів «хвороба» або «хворий» вживайте прийменник «з». Поясніть дитині, що інвалідність – це явище, коли людина не може робити певні речі, які можете робити ви з дитиною.

«Дитина з інвалідністю» замість «інвалід».

«Дівчинка з аутизмом» замість «аутистка».

Що відповідати, коли дитина питає: «Чому виникає інвалідність?»

     Тут буде достатньо короткої відповіді. Довгу відповідь дитина не сприйматиме, а з науковим обґрунтуванням можна дати маху, і заплутати і дитину, і себе.

  Скажіть дитині: «Просто так буває. Так сталося, що у людини є інвалідність».

  Вчіть бачити дитину (людину), а не інвалідність. Не варто удавати, що інвалідності не існує, але й не акцентуйте на цьому увагу. Говоріть про особистість, про характер, про поведінку.

«Всі люди різні, без виключень. Не буває двох однакових людей, у кожного є свої особливості. От ти, наприклад, бігаєш, а хлопчик пересувається на візочку. Бути різними – це нормально». Акцентуйте увагу на тих речах, які об’єднують дітей.

  «Дітям з інвалідністю не потрібні якісь спеціальні ігри та іграшки. Вони бавляться з Лего, машинками та ляльками. Так само як і ти. Давай запитаємо у хлопчика, яка його найулюбленіша іграшка?».

  Вчіть дитину підтримувати, а не жаліти. Всі люди різні, але при цьому всі рівні. Поясніть дитині, що підтримка – це розмова на рівних. Таке спілкування нікого не принижує. Говоріть про інвалідність звичайно, спокійно і відкрито. Тобто так, як говорите завжди.

  Допоможіть дитині зрозуміти, що інвалідність буває різна. Не бійтеся розповісти дитині про різноманітні засоби, які допомагають дітям з інвалідністю. Акцентуйте на тому, що це саме інструменти допомоги.

«Інвалідні візки та пандуси допомагають дітям з проблемами ніжок або хребту».

«Слухові апарати допомагають дітям із вадами слуху. Так вони ліпше чують».

«Шрифт Брайля – це спеціальний шрифт, який допомагає дітям із вадами зору».

«Собаки-поводирі допомагають дітям із вадами зору прийти туди, куди їм треба».

«Діти, які не можуть говорити, спілкуються мовою жестів. Уявляєш?».

     Пропонуємо разом з дитиною переглянути мультфільми та обговорити їх.

     Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства.Тема експлуатації людини залишається актуальною в 21 сторіччі. Це кримінальна індустрія, яка продовжує розвиватись, і боротьба з нею є важливим завданням для кожної країни. Не оминула ця проблема і Україну. Війна, важкий стан економічного розвитку країни, безробіття, низький рівень заробітної плати сприяє поширенню небезпеки експлуатації і торгівлі людьми. 

      Пропонуємо переглянути інтерактивну гру-тест "Торгівля людьми: правда чи фейк?" та надаємо телефони Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми. 

     Поріг ХХІ століття людство переступило з низкою жахливих хвороб. Особливо небезпечні ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і його кінцева стадія СНІД (синдром набутого імунодефіциту).

     СНІД – особливо небезпечна хвороба, смертельна для людини. Тому кожного 1 грудня людство говорить про цю проблему, закликає всіх до боротьби з ним.

     Цей день вперше почали відзначати 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості й розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД. З того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно.

     Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це можливість дізнатися про факти щодо ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти та усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ-інфекцією вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших.

     Крім того, Всесвітній день боротьби зі СНІДом надає можливість продемонструвати підтримку людям, які живуть з ВІЛ, одягнувши червону стрічку – міжнародний символ обізнаності про ВІЛ-інфекцію.

     Пропонуємо вам перевірити свої знання з теми у грі "Правди чи фейк про ВІЛ/СНІД". 

17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби проти насильства щодо жінок. Ця дата була обрана в пам’ять про сестер Мірабал – політичних активісток, що в 1960 році були вбиті за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо. Цей день також став символом світового визнання проблеми гендерного насилля.

     Жінки по всьому світу стають жертвами зґвалтувань та зазнають побутового насилля, до того ж масштаби та істинна природа такого насильства нерідко приховані. Тому уряди країн та міжнародні організації здійснюють заходи з метою підвищення інформованості суспільства щодо цієї проблеми.

     Дуже важливо, щоб кожен з нас усвідомив, що насилля проти жінки – це не міф, а реальна проблема, від якої навіть сьогодні, у XXI сторіччі, потерпають українські жінки.

     Насильство щодо жінок і дівчаток є одним з найбільш поширених порушень прав людини в сучасному світі, з яким надзвичайно важко боротися і яке має катастрофічні наслідки.

     Воно проявляється в фізичному, сексуальному та психологічному формах, зокрема:

• насильство з боку партнера (побиття, психологічне насильство, зґвалтування в шлюбі, вбивство);

• сексуальне насильство і домагання (зґвалтування, насильницькі статеві акти, сексуальне насильство над дітьми, примусові шлюби, вуличні домагання, переслідування, кіберпереслідування);

• торгівлю людьми (рабство, сексуальна експлуатація);

• дитячі шлюби.

     Україна як держава докладає зусиль, аби викорінити насильство в сім‘ї. Наша країна приєдналася до кампанії ООН проти побутового насильства, започаткована загальнодержавна кампанія “Стоп-насильству”.

     Крім того, 7 листопада 2011 року від імені України була підписана Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством.

     7 грудня 2017 року прийнято Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Якщо вам довелося зіткнутися з насильством, звертайтесь на Національну «гарячу лінію» за інформаційною, психологічною та правовою консультацією за номером 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів) або 116 123 (безкоштовно з мобільних телефонів). 

    Як бути у разі нападу панічної атаки? Що робити, якщо ви стали свідком панічної атаки у іншої людини? Відповіді на ці запитання ви дізнаєтеся з відео. 

https://youtu.be/KNm4NAsafiA  

Пам'ятайте, що це минеться. Під час панічної атаки пам'ятайте про те, що ці почуття пройдуть і не завдадуть фізичної шкоди, хоч би якими страшними вони здавались у той час. Панічні атаки, як правило, досягають свого піку протягом 10 хвилин після початку, а потім симптоми починають слабшати.

Глибоко дихайте. Намагайтеся дихати повільно та глибоко, концентруючись на кожному вдиху.

Знайдіть спокійне місце. Як допомогти собі при панічній атаці? Види та звуки часто можуть посилити панічну атаку. Якщо можливо, постарайтеся знайти спокійніше місце. Це може означати вихід із жвавої кімнати або переміщення, щоб притулитися до найближчої стіни.

Зосередьтеся на об'єкті. Як швидко усунути напад панічної атаки? Коли вас переповнюють тривожні думки, почуття чи спогади, концентрація на чомусь фізичному у навколишньому середовищі може допомогти вам відчути себе заземленим.

Прогуляйтеся чи зробіть легку зарядку. Як самостійно боротися із панічними атаками? Ходьба може вивести вас зі стресового середовища, а ритм ходьби також допоможе врегулювати дихання.

Вивчіть свої тригери. У мене є панічні атаки, що робити? Панічні атаки людини часто можуть бути викликані тими самими причинами, такими як замкнутий простір або натовп. Навчившись керувати своїми тригерами або уникати їх, ви зможете знизити частоту та інтенсивність нападів паніки.

Тримайте лаванду під рукою. Як швидко зняти напад панічної атаки? Лаванда - традиційний засіб, який багато людей використовують для зняття стресу та розслаблення. 

Відключення електроенергії стають дедалі частішими у багатьох містах України. Найбільш складно в цих умовах сім'ям із дітьми.

Та дозвілля без світла і у темряві можливе! Психологиня Світлана Ройз пропонує провести час із дітьми захопливо та цікаво, граючи в такі тілесні ігри:

🔸 «Азбука Морзе». Передавати прості слова доторками. Однак заздалегідь треба вивчити кілька літер.

🔸 «Круг любові». Взятися за руки, гравці мають обережно стиснути долоню тому, хто сидить за ними за годинниковою стрілкою.

🔸 «Чарівні доторки». Уявити, що тіло — це музичний інструмент. І кожна частина тіла виконує певний звук. Тоді торкатися до дитини долонею, щоби вона співала, мугикала, кукурікала тощо.

🔸 Відбивати ритм разом. Це може бути знайома пісня, також можна створювати загальний ритм (наприклад, дощу), пропонувати стукати ритм зубами, клацати язиком, відбивати долонею, ногами абощо.

🔸 Обіймати один одного та цілувати різними обіймами та поцілунками (для батьків та дітей). Як-от, помаранчевими, полуничними, веселковими, квадратними тощо.

🔸 Танцювати під уявну мелодію чи під спів пісень.

🔸 Передавати предмет у колі, коли в гравців заплющені очі. Тоді — торкатися його і вгадувати, що це, чи пропонувати, як його можна використовувати.

🔸 «Доторки — незнайомці». Торкатися долонь ведучого тільки приємними доторками, щоби ведучий вгадав, хто торкається.

🔸 Уявити, що потрапив на нову планету, на якій немає звичного світла. А потім — уявити, як на ній можна адаптуватися.

🔸 Зробити собі хатинку із подушок і ковдр.

🔸 Якщо простір знайомий та безпечний, грати в «бабу куцю». Тоді ведучий має зловити гравців, які плескають у долоні. 

Пандемія, війна, нестабільність та невпевненість у завтрашньому дні. У складні періоди нам особливо важливо всіма засобами підтримувати своє психічне здоров'я. 

👩🏻‍⚕️Ось кілька простих та доступних нам способів, ефективність яких підтверджується експертами та науковими дослідженнями.

🦋Вигадуйте собі невеликі випробування. 

Це можуть бути спортивні досягнення або прогрес у вивченні іноземної мови. Якщо ми щодня ставимо собі завдання і виконуємо їх — ми зміцнюємо нашу психіку, роблячи її стійкішою і сильнішою. 

📌Дослідження показують, що досвід подолання невеликих випробувань, які ми створюємо собі самі, допомагає справлятися із серйозними викликами, які кидатиме нам життя. Ці маленькі досягнення цілком здатні надавати нам впевненості та віри у свої сили.

🦋Намагайтеся не сидіти довго на одному місці. 

Здавалося б, що жахливого в тому, що ми весь день проводимо перед екраном? Проте нещодавні дослідження ще раз підтверджують, що сидячий спосіб життя може бути шкідливим для психічного здоров'я. 

📌Зазвичай лікарі рекомендують щонайменше 30 хвилин фізичної активності на день. Але цього може бути недостатньо, якщо ми проводимо у сидячому положенні більше ніж 8 годин на день. Такий спосіб життя може провокувати підвищений стрес, депресивні симптоми та психологічне неблагополуччя.

🦋Гуляйте на свіжому повітрі.

Прогулянки заспокоюють та утихомирюють. Німецькі вчені з'ясували, що в районах із великою кількістю зелених насаджень жителі в середньому вживали менше антидепресивних засобів.

🦋Частіше згадуйте про свої успіхи. 

Нам легше вдається справлятися з негативними переживаннями, якщо ми зараз намагаємося згадати минулі успіхи і досягнення. При цьому просто приємні спогади, не пов'язані з досягненнями, не такі ефективні. 

📌Коли життя кидає нам виклик, дуже важливо вірити в можливість його подолати. Тому намагайтеся собі регулярно нагадувати про минулі перемоги.

🦋Не забувайте дзвонити друзям. 

У недавніх дослідженнях було доведено, що в жінок, які переживають життєві труднощі, розмови з подругами знижували рівень кортизолу — гормону стресу.

Сьогодні дуже важливо бути проінформованими, однак не забуваймо, що в інформаційному насиченні необхідно зберегти психічне здоров’я, не нашкодити собі та іншим. Як саме?

У час війни, коли ми безперервно гортаємо стрічку новин, відчуваємо різний шквал емоцій, здається, що мозок ось-ось вибухне. Тому:

•  Не вірмо беззастережно! Важливо перевіряти інформацію, дивитися, які джерела її поширюють, довіряти лише якісним і відповідальним медіа; перевіряти джерело поширення будь-якої інформації, про що би в ній не йшлося. Чи ми бачимо інформацію про подію на власні очі? Чи чуємо пряму мову, зафіксовану на відео і явно не вирвану з контексту? Будь-яке повідомлення у час війни може бути неточним або зовсім не підтвердитись.

•  Будьмо обережними з інтерпретуванням! Творці фейків та пропагандистських матеріалів добре знають, що новини, доповнені фотографіями, відео- чи аудіозаписами, добре сприймаються на віру. Тим часом фейки можна легко доповнити універсальними фото, якими можна проілюструвати різні події;

•  Не вірмо переказам. У жодному разі не переказуймо почуте, не перевіривши інформацію. Інакше спрацьовує миттєвий ефект зіпсованого телефону. Чому це небезпечно? Нещодавнє дослідження ГО «Детектор медіа» та фонду «Демократичні ініціативи» засвідчило, що отримання інформації «з уст в уста» є одним із найпоширеніших способів споживання новин. Отже, важливі новини, почуті від людей, слід перевіряти в офіційних джерелах, а неважливі нехтувати.

•  Не черпаймо інформацію з брудних джерел. Деякі інформаційні смітники транслюють рафіновану пропаганду і добірну брехню, але частіше вони чергують брехню з напівправдою і навіть із правдою, іноді навіть «незручною» для агресора. Таке подання контенту викликає більше довіри. Навіть телеграм-канал, який працює на Путіна, час до часу може написати щось погане про Путіна, аби ми повірили, що цей канал незалежний, і читали далі.

•  Не варто піддаватися спокусі подивитися, «що там брешуть», як виглядає ситуація з іншого боку. Токсичні матеріали засмучують, посилюють сум’яття, змушують марнувати час і сили на суперечки в коментарях із людьми, яких ми ніколи ні в чому не переконаємо.

•  Стежмо за своєю реакцією. Пам’ятаймо, що виведений з рівноваги, паралізований страхом, розгублений чи охоплений непродуктивним гнівом громадянин – сумнівна цінність для Батьківщини. Якщо відчуваємо, що новини занадто фруструють, варто зробити паузу і зайнятися корисними справами (зробити щось для ближніх, поволонтерити). Звістки про справді важливі події гарантовано дійдуть до нас, а без неважливих можна прожити кілька годин.

•  Читаймо (дивімося, слухаймо) те, що заспокоює.

Не будьмо бездумними поширювачами. Особливо це стосується повідомлень з припискою «!!!максимальний репост!!!!» або «ПОШИРЮЙТЕ НЕГАЙНО». Саме завдяки цьому найшкідливіші фейки стають вірусними та охоплюють мільйонні аудиторії. Тому перш ніж поширити будь-яке повідомлення, переконаймося, що ми:

•  уважно його прочитали, переглянули відео, прослухали аудіо;

•  знаємо людину, організацію чи медіа, що є джерелом повідомлення, і знаємо про першоджерело. Пам’ятаймо, що навіть медіа й офіційні джерела у кризових умовах можуть схибити й поширити неправду;

•  розуміємо, навіщо нас просять це поширити, яка мета масової публікації певної інформації і чи допоможе вона комусь, чи спонукатиме до певних дій, чи ми впевнені, що розумно і правильно – знати цю інформацію іншим;

•  полічили хоча б до 30, не кажучи вже до сотні. За цей час імпульс згасне – і ми поглянемо на запропоновану інформацію по-іншому;

•  на 100% не впевнені в корисності тієї чи іншої інформації.

Чому одні люди нетерпимі до інших? Чому той, хто відрізняється від оточуючих, частіше залишається на самоті та стає об’єктом насмішок, а іноді – й проявів колективного цькування, булінгу? В українському суспільстві зараз багато говорять про толерантність. Чи можна запобігти виникненню цих явищ?

За даними численних досліджень, на вміння знаходити спільну мову з оточуючими впливає розвинутість емоційного інтелекту. Зокрема, емпатії – здатності розуміти емоційні стани іншої людини, бачити світ «її очима» та скеровувати власну поведінку відповідно до цього.

Розвиток цих навичок дозволить навчити дітей більш терпимо ставитись один до одного та попередити булінг. Як саме можна розвинути ці здібності? Допоможуть у цьому спеціальні вправи та перегляд відповідних тематичних мультфільмів з обов’язковим сумісним обговоренням.

Мультфільм «Жив собі чорний кіт». Мультфільм про те, як живеться чорному коту. Через людські забобони з ним ніхто не спілкується, тому він опинився у повній ізоляції. Всьому причина – чорний колір його шерсті.

Що відчуває кошеня, наскільки йому сумно і самотньо? Про це ніхто навіть не замислюється. Щоб не мати клопіту, всі його намагаються обійти десятою дорогою. (Уникання та ігнорування – це також булінг?). Однак варто котові забруднитися у білу фарбу – ставлення до нього вмить змінюється.

Перегляньте цей мультфільм з дітьми та проаналізуйте, чи справедливе було ставлення інших до кошеняти? Чи розумно будувати відносини з оточуючими, ґрунтуючись на їхніх вроджених особливостях чи зовнішності? Як вони ставляться до такого явища?

youtu.be/8guUDoMg3sg  

Нормативно-правова база

Закон України Про освіту

Закон України Про дошкільну освіту

Закон України Про охорону дитинства

КОНВЕНЦІЯ Про права дитини

Лист МОНУ від 16.08.2019 Про національно- патріотичне виховання у закладах освіти у 2019-2020 н.р.

Лист ДНМЦ ПС_вiд_13.08.2019_Про використання у роботі ТИПОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ практичного психолога

Лист МОНУ від 05.08.2019 Методичні рекомендації щодо організації навчання осіб з ООП в 2019-2020н.р.

Лист МОНУ від 02.07.2019 Щодо організації діяльності закладів освіти, що забезпечують здобуття дошкільної освіти у 2019-2020н.р.

Лист МОНУ від 10.04.2019 Щодо зарахування дітей до інклюзивних та спеціальних груп ЗДО

Постанова КМУ від 10.04.2019 Про затвердження Порядку організації діяльності інклюзивних груп у ЗДО

Лист МОНУ від 13.11.2018 Щодо організації діяльності інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти

Наказ МОНУ від 08.06.2018 Про затвердження Примірного положення психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП

Лист МОН від 11.10.2017 Методичні рекомендації щодо організації взаємодії ЗДО з батьками вихованців

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу . Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних класах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення.

Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.

Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї громади. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів: Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно–правовим документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту.

Активний спосіб життя, часті стреси в сім'ї і на роботі часто призводять до перенапруження, поганого настрою, і як результат - до депресії. Психологи рекомендують навчитися розслаблятися і користуватися засобами релаксації і медитації для боротьби з "перевантаженнями".

Але що робити, якщо зовсім маленька дитина напружена, перезбуджена і складно заспокоюється після активних ігор і спілкування? Як перемогти дитячу гіперзбудливість? Про все це докладніше.

Чомусь прийнято вважати, що методи релаксації і медитації показані тільки дорослим. Насправді ж, це не зовсім так. Та, відверто кажучи, складно пояснити трирічній дитині, що таке медитація. Тому, релаксація дітей дошкільного віку вимагає особливого погляду та підходу. Головне - правильно і вміло цим користуватися.

Нервова система дитини, особливо у віці до трьох років, далека від своєї досконалості. Діти такого віку складно контролюють процеси збудження і гальмування нервової системи. Цим і пояснюється неспокійний сон або проблеми із засипанням після активних ігор. Насамперед, це стосується активних діток. Але, незважаючи на це, існує безліч способів, завдяки яким можна заспокоїти "розгулятися" дитини.

Знайома вам така ситуація, коли ваш малюк хоче спати, при цьому тре очі, але продовжує проявляти активність, перекидатися, повзати , таким чином, практично в сонному стані повторюючи свій минулий день? Якщо так, тоді слід "попрацювати" над вашою дитиною. І ця "місія" не повинна лягати на докторів, вихователів або якого-небудь іншого "посередника", робота над дитиною - ваш батьківський обов'язок.

У використанні прийомів релаксації важливо дотримуватися техніки поетапного переходу в стан розслаблення. Вправи рекомендується виконувати у супроводі приємної, спокійної музики.

1 етап. Лягти зручно і розслабитися.

2 етап. Відчути і «оглянути» все своє тіло думкою, викликаючи відчуття тепла, і послідовно «оглянувши» всі його частини: голову, руки, ноги, тулуб. Бажано при цьому закрити очі.

3 етап. Відчуття приємного тепла, задоволення, спокою, комфорту від розслабленого тіла.

Вступна частина перед кожним настроєм. Діти лягають, влаштовуються зручніше. Руки витягнуті уздовж тулуба, розслаблені. Ноги прямі, не схрещені. Грає тиха спокійна музика.

Кажемо: «Лягайте зручніше. Закрийте очі. Дихаємо спокійно і рівно. Дамо нашим ногам і рукам відпочити, витягнемо і розслабимо їх. Давайте помовчимо і прислухаємося до звуків навколо себе (пауза). Прислухайтеся до вашого подиху (пауза). Дихання рівне і спокійне. Дозвольте своєму тілу розслабитися і відпочити (пауза). Послухайте, що я хочу вам розповісти: ...»

Релаксаційні настрої для дітей дошкільного віку

"Повітряні кульки"

Уявіть собі, що всі ви - повітряні кульки, дуже гарні і веселі. Вас надувають і ви стаєте все легше і легше. Все ваше тіло стає легким, невагомим. І ручки легенькі, і ніжки стали легкі-легкі. Повітряні кульки піднімаються все вище і вище. Дує теплий ласкавий вітерець, він ніжно обдуває кожну кульку (пауза - погладжування дітей). Обдуває кульку, пестить кульку. Вам легко, спокійно. Ви летите туди, куди дме ласкавий вітерець. Але ось прийшла пора повертатися додому. Ви знову в цій кімнаті. Потягніться і на рахунок «три» відкрийте очі. Посміхніться своїй кульці.

"Хмари"

Уявіть собі теплий літній вечір. Ви лежите на траві і дивитеся на пропливаючі в небі хмари - такі білі, великі, пухнасті хмари в блакитному небі. Навколо все тихо і спокійно, вам тепло і затишно. З кожним подихом і видихом ви починаєте повільно і плавно підніматися в повітря, все вище і вище, до самих хмар. Ваші ручки легкі, легкі, ваші ніжки легкі, все ваше тіло стає легким, як хмаринка. От ви підпливаєте до найбільшої і пухнастої, до найкрасивішої хмарки на небі. Ближче й ближче. І от ви вже лежите на цій хмарі, відчуваєте, як вона ніжно гладить вас, це пухнаста і ніжна хмарка (пауза - погладжування дітей). Гладить вітерець, погладжує вітерець. Вам добре і приємно. Ви розслаблені і спокійні. Але ось хмарка опустила вас на галявинку. Посміхніться своїй хмаринці. Потягніться і на рахунок «три» відкрийте очі. Ви добре відпочили на хмаринці.

"Ледарі"

Сьогодні мої діти багато займалися, грали і напевно втомилися. Я пропоную вам трохи полінуватися. Уявіть собі, що ви - ледарі і вивалюєтеся на м'якому, м'якому килимі. Навколо тихо і спокійно, ви дихаєте легко і вільно. Відчуття приємного спокою і відпочинку охоплює все ваше тіло. Ви спокійно відпочиваєте, ви лінуєтеся. Відпочивають ваші ручки, відпочивають ваші ніжки (пауза - погладжування дітей). Відпочивають ручки у (ім’я дитини), відпочивають ніжки у (ім’я дитини). Приємне тепло охоплює все ваше тіло, вам ліньки ворушитися, вам приємно. Ваше дихання абсолютно спокійно. Ваші руки, ноги, все тіло розслаблене. Почуття приємного спокою наповнює вас зсередини. Ви відпочиваєте, ви лінуєтеся. Приємна лінь розливається по всьому тілу. Ви насолоджуєтеся повним спокоєм і відпочинком, який приносить вам сили і гарний настрій. Потягніться, скиньте з себе лінь і на рахунок «три» відкрийте очі. Ви відчуваєте себе добре, ви гарно відпочили, у вас бадьорий настрій.

"Водоспад"

Уявіть собі, що ви стоїте біля водоспаду. Чудовий день, блакитне небо, тепле сонце. Гірське повітря свіже і приємне. Вам дихається легко і вільно. Але водоспад наш незвичайний, замість води в ньому падає м'який білий світ. Уявіть собі, що ви стоїте під цим водоспадом і відчуйте, як цей прекрасний білий світ струмує по вашій голові. Ви відчуваєте, як він ллється по чолу, потім по обличчю, по шиї (ім’я дитини). Білий світ тече по плечах (ім’я дитини), допомагає їм стати м'якими і розслабленими (пауза - погладжування дітей). А ніжне світло тече далі по грудях у (ім’я дитини), по животу у (ім’я дитини). Нехай світло гладить ваші ручки, пальчики. Світло тече і по ногах і ви відчуваєте, як тіло стає м'якше і ви розслабляєтеся. Цей дивовижний водоспад з білого світла обтікає все ваше тіло. Ви відчуваєте себе абсолютно спокійно, і з кожним подихом ви все сильніше розслабляєтеся. А тепер потягніться і на рахунок «три» відкрийте очі. Чарівний світ наповнив вас свіжими силами та енергією.

Релаксаційні вправи для дітей для зняття напруги з м'язів тулуба, рук, ніг

"Сплячий кошеня"

Уявіть собі, що ви веселі кошенята. Кошенята ходять, вигинають спинку, махають хвостиком. Але от кошенята втомилися (пауза), почали позіхати, лягають на килимок і засинають. У кошенят рівномірно піднімаються й опускаються животики, вони спокійно дихають (повторити 2 - 3 рази).

"Шишки"

Уявіть собі, що ви - ведмежата і з вами грає мама - ведмедиця. Вона кидає вам шишки. Ви їх ловите і з силою стискаєте в лапах. Але ось ведмежата втомилися і кидають свої лапки вздовж тіла - лапки відпочивають. А мама - ведмедиця знову кидає шишки ведмежатам (повторити 2 - 3 рази).

"Холодно - жарко"

Уявіть собі, що ви граєте на сонячній галявині. Раптом подув холодний вітер. Вам стало холодно, ви змерзли, обхопили себе руками, голову притиснули до рук - грієтеся. Зігрілися, розслабилися (пауза). Але ось і знову подув холодний вітер. (повторити 2-3 рази).

"Сонечко і хмарка"

Уявіть собі, що ви засмагаєте на сонечку. Але ось сонце зайшло за хмаринку, стало холодно - всі стиснулися в грудочку щоб зігрітися (затримати дихання). Сонечко вийшло з-за хмаринки, стало жарко - всі розслабилися (на видосі). Повторити 2 - 3 рази.

"Коштовність"

Уявіть собі, що ви тримаєте в кулачках щось дуже цінне, дороге для вас і хтось хоче у вас це відняти. Ви стискаєте кулачки все міцніше і міцніше (пауза) ще міцніше, вже побіліли кісточки, кисті починають тремтіти (пауза). Але ось він пішов, а ви розтискайте свої кулачки, пальці стають розслабленими, кисті рук спокійно лежать на колінах (пауза) вони відпочивають. (повторити 2-3 рази ).

"Гра з піском"

Уявіть собі, що ви сидите на березі моря. Наберіть в руки пісок (на вдосі). Сильно стиснувши пальці в кулак, утримати пісок в руках (затримка дихання). Посипати коліна піском, поступово розкриваючи кисті і пальці. Впустити безсило ручки вздовж тіла, лінь рухати важкими руками (повторити 2-3 рази).

"Мураха"

Уявіть собі, що ви сидите на галявинці, ласкаво гріє сонечко. На пальці ніг заліз мураха. З силою натягнути шкарпетки на себе, ноги напружені, прямі. Прислухаймося, на якому пальці сидить мураха (затримка дихання). Скинемо мурашку з ніг (на видосі). Носки йдуть вниз - в сторони, розслабити ноги: ноги відпочивають (повторити 2-3 рази).

Не сваріть ніколи і не карайте малюка за те, що він кусається:

• якщо дитина кусає з цікавості, ви ризикуєте придушити її активність;

• коли кусання — прояв агресії, то покарання може посилити тривожний стан дитини.

Демонструйте дитині, що вам боляче і неприємно. Говоріть сухо, стримано і твердо.

Вловлюйте реакцію малюка, щоб з’ясувати, що зумовило кусання — захват чи невдоволення. Проговорюйте вголос ті почуття, які могли спровокувати укус.

Враховуйте обставини. Можливо, дитина кусається тільки за певних обставин. З’ясуйте, що саме спричиняє таку поведінку. Наприклад, вона не розуміє правил гри або стомлюється від великої кількості дітей.

Давайте дитині час заспокоїтися. Якщо дитина кусається через надмір емоцій, відведіть її в тиху кімнату і попросіть трохи посидіти з вами. Коли дитина заспокоїться, вона буде готова вислухати вас.

Давайте дитині змогу висловити її розчарування і гнів.

Стежте за тим, щоб дитина грала у невеликих групах. Це знижує ймовірність того, що дитину переповнять негативні емоції і вона почне кусатися.

Заохочуйте позитивну поведінку дитини. Коли помітите, що дитина добре поводиться, похваліть її. Завдяки цьому вона і далі намагатиметься поводитися саме так.

Відучуйте, а ліпше не навчайте, дитину кусатися:

• не допускайте «агресивних проявів» щодо дорослого;

• не «кусайтеся» самі;

• не розчулюйтеся з укусів у жодному разі;

• будьте уважними до потреб і бажань дитини;

• демонструйте соціально прийнятні форми вираження емоцій чи реагування на ситуації.

Третій рік життя – важливий етап психічного та фізичного розвитку дитини. Інтенсивність темпу психофізичного розвитку порівняно з першим та другим роком дещо уповільнюється. Зміцнюється організм дитини, удосконалюється та стабілізується нервова система розвивається руховий апарат.

Провідна діяльність дітей цього віку предметно - маніпулятивна гра. Важливим є також опосередковане грою спілкування з різними людьми, які оточують дитину, батьки, вихователі, старшими дітьми. Дітям цього періоду властива активна спрямованість дій без допомоги дорослого, діти виявляють прості форми виявлення самостійності. У цей період виникає початок усвідомлення власного «Я», зародження свідомості. Відбувається подальший розвиток наочно-дієвого мислення і поява елементарних видів мовленевих суджень про навколишній світ. 

В цей період у дитини утворюються нові форми стосунків між дітьми відбувається поступовий перехід від ігор «поруч» та ігор на «самоті» до спільної ігрової діяльності. У цей час виникають паростки сюжетно-рольвої гри, з’являються прості ігрові сюжети, у яких діти відображають дії близьких людей прагнення виконувати певну роль у грі; початок використання предметів замісників. Удосконалюється та урізноманітнюється діяльність, з’являються навички образотворчої та конструктивної діяльності формуються нові потреби та інтереси. Відбувається швидке збільшення словникового запасу, діти оволодівають граматичною, будовою мови, виникає зміна ролі власного мовлення, яке крім ролі засобу спілкування, стає регулятором поведінки відповідно до поставлених дитиною питань: чому? коли?що це? навіщо? 

Продовжують розвиватись психічні процеси такі як, сприйняття, відчуття, пам’ять, мислення, увага, розширюються кола об’єктів та їх властивостей, що зацікавлюють дитину. У цей період у дитини виникає активне прагнення до ознайомлення з властивостями предметів (кольори, форми, розміри), під час якого дитина починає співвідносити їх один з одним, набуває здатності прогнозувати зміни, викликані їх подіями. 

Починає виникати здатність до статевої ідентифікації усвідомлення того, що діти відрізняються за статтю, відповідно до цього дотримання правил поведінки. У дитини виникає потреба в самостійності, прагненні бути як дорослий, та їх реальними фізичними та психічними властивостями або системою стосунків, між дитиною та дорослим, які можуть загостритись й призвести до виникнення негативізму,впертості.

Діти 3-4 років стають більш рухливими і допитливими, збагачуються їх мовні можливості, розвивається уява, зростає почуття контролю і відповідальності. Діти залюбки вчаться, оволодівають світом навколо себе; їх допитливість проявляється у численних питаннях «Чому?». Діти на цій стадії починають ідентифікувати себе з людьми, чию роботу ї характер вони здатні розуміти і високо цінувати. Бажання робити «як дорослі» задовольняється у грі, в якій малята за допомогою фантазії моделюють, відтворюють соціальну реальність, приміряють на себе дорослі ролі, беруть відповідальність за їх виконання. Діти вперше усвідомлюють те, що життя для них має ціль.

Молодший дошкільний вік – це період переходу від предметної діяльності до гри. Гра, малювання, конструювання, ліплення, аплікація почитають формуватися як самостійні види діяльності.

У цьому віці малята вже знають про призначення різноманітних предметів побуту, однак способами їх використання володіють недостатньо. Увагу дитини починають привертати нові предмети і явища, складні дії з ними, вона намагається експериментувати: уважно розглядає конструкцію машинки, подивляється до слідів, які залишає пензлик. Так починає розвиватись допитливість та інтерес до навколишнього світу – важливі показники розвитку.

Вік 3-4 років – сприятливий період для розвитку наочно-дійового мислення; діти в цьому віці – діячи! А не спостерігачи. Тому слід забезпечувати умови для їхньої різноманітної діяльності – обстеження, складання, випробування, конструювання, сортування, імітації тощо.

Дидактичні ігри, малювання, ліплення, аплікації, побутова праця, праця з елементами практичного експериментування в природі – важливі складові виховного процесу що сприяють розвитку сприйняття, наочно-дійового та наочно-образного мислення.

Для трирічної дитини особистість дорослого ще доволі значна. Тому на загальний психічний розвиток дитини краще впливають спільні дії батьків з дитиною. Необхідною умовою доброго самопочуття та розвитку маленької дитини в дитячому садку є довіра і приязність до вихователя.

У другому півріччі доцільно спонукати малюків до певної самостійності. Важливо вчасно помітити намагання дитини виконувати самостійно ті чи інші дії та підтримати позитивною оцінкою незалежно від результату. Ініціативні дії дитини, навіть якщо вони закінчуються невдачами, є свідками активності. Дитина, якій цікаво, яка відчуває певну свободу, швидше стає самостійною. Численні заборони, негативні оцінки, примушування для дітей цього віку психологічно недоцільні. Краще ті чи інші успіхи дитини порівнювати тільки з її власними минулими і майбутніми результатами ( Вчора ще не вмів, а сьогодні вже навчився), а не з результатами інших дітей.

З розширенням досвіду, досягненням успіхів у різних видах діяльності, переживанням позитивних та негативних оцінок з боку рідних та інших значимих дорослих у дитини формуються стійкі риси поведінки, почуття гордості (власної гідності) і сорому, особистісне ставлення до оточення – до дітей, дорослих, предметного світу, природи, до самого себе, певні потреби, мотиви діяльності. Це дає підстави називати дитину 4-го року життя особистістю, що росте, розвивається, ускладнюється, удосконалюється.

Новими утвореннями у психіці дітей є потяг до спілкування та сумісної діяльності з ровесниками, перехід від гри «поряд» до гри «разом». Виокремлення себе від оточуючих, порівняння себе в іншими людьми

Турбота про дітей, а пізніше обов'язок дітей допомагати своїм батькам стали моральними нормами і закріплені настановами багатьох релігійних учень. Нині ці норми записано в законодавстві нашої держави.

Батьки, пам’ятайте! Кожна дитина має право:

• виховуватись в рідній родині;

• на належне виховання;

• на захист свого здоров’я;

• на піклування про здоров’я;

• на здобуття освіти;

• на розвиток талантів та здібностей;

• на право голосу у прийнятті важливого рішення для родини;

• на вільне висловлювання власних поглядів;

• кожна дитина має право бути почутою.

В свою чергу батьки зобов’язані:

• виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання;

• створювати належні умови для розвитку природних здібностей дитини;

• поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці;

• забезпечувати дитині середню освіту;

• поважати та враховувати думку дитини з будьяких питань.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Батьки не можуть залишати свою дитину без нагляду.

Батьки мають право:

• на виховання та розвиток дитини;

• на вибір навчального закладу для здобуття освіти дитиною;

• на представництво та захист інтересів дитини;

• звертатись до державних органів управління з питань навчання та виховання дітей;

• батьки мають рівні права на спілкування з дитиною, її виховання, забезпечення освітою.

       Яка ж відповідальність за невиконання батьківських обов’язків?

Кримінальний кодекс України

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Сімейний кодекс України

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Закон України «Про освіту»

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв.

Пам’ятайте, дитина – це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати! А обов’язок батьків - дбати та виховувати дітей гідними громадянами своєї держави!

Братики та сестрички. Як жити дружно?

Доброго дня, шановні батьки!

Під час карантину братики та сестрички більше часу проводять вдома разом. Через це конфлікти, які траплялись між сиблінгами і раніше, стають частішими, проблема загострюється. Як наслідок, незадоволення, образи, сварки, а іноді і бійки поміж дітей. Та роздратування, знервованість, втома і відчай з’являються у  батьків.

Як допомогти дітям та собі?

Спочатку давайте спробуємо зрозуміти, а чому діти конфліктують?

1. Можливо дитина відчуває ревнощі і вважає, що батьки більше уваги приділяють братику або сестричці ?

• І тоді ви можете  поговорити про це з нею,

послухати, що вона про це думає, що відчуває;

• Можливо поділитись власним  дитячим досвідом, якщо у вас є брат чи сестра;

• А потім спробувати разом із дитиною покушати такий спосіб проведення часу з вами на одинці, який би задовольняв вас обох.

• І тут головне не кількість, а Якість проведеного разом з дитиною часу.

• Це можуть бути 10-15 хвилин розмов про те ,  що є важливим сьогодні для дитини, в тихому, затишному місці, яке обере дитина, і де ніхто не буде відволікати.

• І похід удвох до магазину з  розмовами  на важливу для дитини тему по дорозі;

• І приготування разом із дитиною вечері;

• І перегляд улюбленого мультфільму з подальшим обговоренням,

• І почитати по черзі декілька сторінок улюбленої книжки з подальшим обговоренням…тощо

2. Іноді сварки між дітьми можемо провокувати і ми, батьки, коли постійно просимо старшу дитину брати з собою на прогулянку молодшу, або не зупиняємо молодшу, коли вона хоче бути присутньою при спілкуванні старшої з друзями. На жаль, це не зробить стосунки між дітьми міцнішими, адже страша дитина має право на власні інтереси, ігри, особистий вільний час. А молодшій корисно навчитись з повагою ставитись до особистих кордонів іншої людини.

3. Буває і так, що старшу дитину часто ставлять у приклад для молодшої, порівнюючи їх. Молодша дитина може відчувати при цьому, що вона недостатньо хороша, недостатньо вміла, недостатньо любима…І порівняння не мотивує дитину, а формує занижену самооцінку,  викликає злість та ревнощі до більш вмілої старшої дитини. Тому доведеться нам, батькам вчасно помічати свій намір порівняти, поставити у приклад, та встигати зупиняти себе.

4. Трапляється, що молодша дитина прагне більшого і частішого спілкування, гри, часу зі старшою. Але при цьому не володіє способами повідомити їй про це. Тому звертає на себе її увагу недоречними способами:

• Смикає, коли інший захоплений чимось важливим;

• Провокує старшого на грубість, а потім жаліється батькам тощо.

В такому випадку слід запитати у молодшої дитини:

Чи не траплялось із тобою таких ситуацій, коли ти дуже чимось захоплена, а хтось тебе відволікає?

І що  ти цьому відчувала?

А що відчуває брат (сестра), коли ти так робиш?

І як же бути у цій ситуації?

5. Часто батьки стикаються з ситуацією, коли діти сваряться через якусь іграшку чи гаджет. Подібні моменти добре використати для того, щоб дати дітям можливість навчитись домовлятись:

• Спочатку вислуховуємо по черзі, не перериваючи і не оцінюючи кожну дитину. Як вона бачить ситуацію, причини, чого хоче.

• Потім збираємо і записуємо всі, запропоновані дітьми варіанти вирішення конфлікту. (Знову утримуючи себе від оцінювання.)

• Обираємо той варіант вирішення, який задовольнив би обидві сторони.

• Проговорюємо деталі виконання.

• Діти застосовують обраний варіант.

У подальшому, ви можете просто забрати яблуко розбрату і повідомити дітям, що зможете його повернути, коли вони мирно домовляться.

6. Добре допомагає налагодити стосунки і введення сімейних правил. Їх не повинно бути багато.  І вони мають стати обов’язковими для кожного із членів родини.

Наприклад,

• У нас в родині не б’ються.

• Особисті речі (мами, тата, брата, сестри) чіпати без дозволу не можна.

• У нас все чесно і порівну.

Отже, головне прагнути зрозуміти причини проблемної поведінки дітей. Уважно ставитись до переживань дитини.  Та допомагати їй віднайти інші, соціально прийнятні способи досягнути бажаного.

В середньому дошкільному віці відбуваються певні зміни: невдачі позбавляють дітей бажання продовжувати дію, а успіхи, навпаки, підтримують прагнення завершити почату справу. Саме в цьому віці діти особливо сприйнятливі до оволодіння нормами і правилами. Вони з цікавістю, приємністю, а отже, й з особливою легкістю засвоюють необхідність дотримуватися певного порядку при одяганні, умиванні, в інших побутових справах, під час різних занять. Для підтримки загальної активності, виховання цілеспрямованості важливо якомога частіше позитивно оцінювати діяльність малят.

У дітей п’ятого року життя інтенсивно розвиваються вміння подумки оперувати уявленнями про предмети, про їх загальні властивості, зв’язки й відношення між предметами і подіями. У цьому віці дошкільнята здатні уявити різні етапи виконання завдання: мету (що потрібно зробити), план (послідовність виконання роботи), спосіб (як виконувати), результат (що зроблено). У дітей виникають змістові просторові уявлення, вони навіть можуть уявити собі місцевість, у якій самі не бували. Стають чіткішими і диференціюються уявлення про час - окрім теперішнього, виділяють минулий і майбутній.

Важливі принципові зміни відбуваються в мовленнєвому розвитку. Речення стають довшими, більш розгорнутими, а їх конструкція – складнішою. Збагачення уявлень про загальні властивості предметів сприяє появі в мовленні дитини нової категорії іменників – узагальнювальних (одяг, посуд, транспорт, солодощі, колір), прикметників, що означають емоційні стани (веселий, усміхнений, сумний, лагідний), етичні якості (добрий, справедливий, хоробрий), естетичні характеристики.

Характерним для п’ятого року життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливими для розвитку є вправляння в словесному супроводі ігрових дій, сприйманні пояснень дорослого в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодження діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.

На п’ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, що при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудженість. Слід пам’ятати, що слабкість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Сам же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння, чуйності. Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованості сприймання, пам’яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так до п’яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам’ятовувати пісні, вірші, прозу.

Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні. Оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть «на око» встановлювати відношення між п’ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Найкращими для сприймання, запам’ятовування продовжують бути діючі об’єкти; їх функціональні ознаки особливо приваблюють дітей.

Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п’ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності дитини.

Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам’ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам’ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст запам’ятовування. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно зростає і стійкість уваги. Проте цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують стійкість уваги. Слід пам’ятати, що можливостідовільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежені, над її розвитком потрібно цілеспрямовано працювати.

Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п’ятого року життя з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні (як і дітям трьох-чотирьох років) сором’язливість, неспокійний стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новим дорослим. Психологи відзначають, що саме на п’ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. Діти у взаємодії з близькими виявляють особливу, чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, до всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва в специфічно дитячих видах діяльності. Саме за цих умов і діє найсильніший механізм вправляння—наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль ставлення у їхній взаємодії з дорослими. Такі довірливі, емоційно забарвлені стосунки близьких дорослих з дітьми і служать найдійовішим джерелом чуйності останніх, а пізніше і всієї гами емпатійних переживань.

Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні дальшого зростання потреби в співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків (товариша, а потім і своє). На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.

Не слід забувати, що і в цій сфері наявне розмаїття індивідуальних варіантів. Це знаходить свій вияв у тому, що одні діти в групі виявляють інтерес до вихователя, інші — замкнутість і відчуженість, одні — комунікативно активні, інші — обмежуються однослівним шептанням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам’ятати щораз, коли в групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві, коли проводяться різні обстеження з участю або в присутності сторонніх осіб. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором’язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй неприпустимі зауваження типу «Сміливіше, що ти так соромишся…», «Роман у нас такий сором’язливий…», навіть коли це вимовляється доброзичливо. Це не підтримує дитину, відволікаючи від внутрішніх переживань, а, навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи труднощі самій дитині.

Не менш важливо тонко, тактовно й обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем мають допомогти уникнути багатьох труднощів, допомогти будувати співробітництво в тій чи іншій діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. У дітей п’ятого року життя характерним є більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступом формування здатності самостійно визначати її мету. Здатність утримувати в пам’яті і реалізувати цю мету значно вища, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільно значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.

Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни в пізнавальних психічних процесах. Так з’являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись упродовж кількох днів з різними варіаціями сюжету. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному і тому ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою, то це свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, включити пізнавальну активність дітей, збудити творчу ініціативу. В цьому віці діти охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить гру неповторною школою життя дитини.

Зароджується справжня спільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, які викликають почуття радості від гри разом. При цьому слід пам’ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного до себе ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти, які вже тепер надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитись, чи треба таку дитину залучати до колективної гри. Чи може достатньо того, що вона бере участь у рухливих іграх, дидактичних тощо.

Отже, гра має сприяти тому, щоб кожна дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов гра і буде провідною діяльністю в житті дітей.

Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків у групі однолітків. Співробітництво дитини з дорослими в специфічних видах діяльності продовжує відігравати вирішальну роль у психічному розвиткові.

У різних видах діяльності дитина починає виділяти мету і, підкоряючи їй свої, дії, управляти поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут уперше з’являється усвідомлення смислового зв’язку речей і дій, одна дія починає підпорядковуватися іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв’язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише в співробітництві з дорослим у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, уміння оцінювати дії і вчинки.

Для п’ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів-понять, що узагальнюють діяльність людей, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо).

Значимим для загального розвитку в цей період є те, що мовлення починає нести чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.

Саме в цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення (постійна потреба щось пояснити, попрохати, довести). Задоволення цієї потреби дорослим, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке непомітне для дитини самовправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм набагато цінніше за будь-яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку дорослих. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток вже лише на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.

Характеристика віку: приємний, цікавий вік, дитина перебуває в повній гармонії з самою собою й навколишніми. Фізично більше витривала, але наступає період витягнення, нерівномірний розвиток росту й ваги.

Спілкування і мова: дружні відносини з однолітками, але дружба не заснована на спільних інтересах, а на підставі близькості місця розташування з іншими дітьми: поруч живуть, грають. З'являється і потреба бути в колективі. Дитина любить спілкуватися з іншими дітьми, але в той же час почуває себе непогано наодинці. Зароджується внутрішня мова й планіруюча функція мови.

Діяльність та пізнавальна активність: діти 5-го року життя знають, що вони роблять і передбачають свій кінцевий результат, знають, що вийде. Предмети сприймають по їхньому призначенню, що приводить до розвитку функціональних узагальнень. Відбуваються якісні зміни в психічному розвитку. Зароджується довільність психічних процесів, розвивається логічна пам'ять і логічне мислення. Розвивається допитливість, пізнавальна активність. Але переносного значення діти не розуміють. З'являється бажання вчитися.

Емоційно-вольова сфера: почуття дитини виражаються за допомогою мови. Дитина дотепер прив'язана до матері, але поступово починає відокремлюватися від неї, з'являється деяка прихильність до батька, незалежно від статі. Почату справу діти починають доводити до кінця (вольова активність), рішуче ніж завжди дитина наполягає на своєму. Дорослому можна вимагати більш швидкого виконання дії, але з боку дорослих повинна бути допомога й підказка. Зароджується самоконтроль. Починає контролювати свої почуття.

Про дражнилки, обзивалки, плітки, гарчання - різні прояви вербальної агресії у дітей - про те, як можна зміцнити нашу дитину. (І, можливо, себе).

Агресія - буває вербальною і тактильною. «А вони мене обзивають», «вона бреше», «ну ми ж просто пожартували», «ми оголосили йому бойкот», «мені розповіли про те, як ви не впоралися із завданням», «ти погань!», «А ти знаєш, що він / вона ... »,« я про тебе все розповім»,« аа! Ррррр! Грррр! » - це все - вербальна агресія.

Вербальна агресія буває:

- активною прямою (коли слова- образи, знецінення, приниження, «вербальний імпульс» - направляється безпосередньо на людину);

- активною непрямою (плітки, наклеп, поширення неперевіреної і неправдивої інформації, донос, звинувачення);

- пасивною прямою (ігнорування, бойкот, відкрите проявлене уникання контакту);

- пасивною непрямою (мовчазна підтримка, наприклад, пліток чи наклепу, некоректних негативних відгуків, злих жартів).

Я вчу дітей тому, що у кожного з нас є Сила - яку ми можемо вкласти в дії, в перемогу, в розвиток, якою можемо себе захистити, якщо це потрібно. Але цю ж Силу ми можемо направити проти себе, проти інших, проти дружби, проти відносин.

Я розповідаю про різницю агресії вербальної і тактильної. Тактильна - коли нам хочеться когось стукнути, вербальна - коли ми когось обзиваємо або кричимо.

І ми досліджуємо правило - «як дати відсіч». В якому «каналі» йде вплив, в такому нам важливо дати відсіч. Якщо нас обзивають (це вербальний канал) - якщо ми у відповідь вдаримо, це буде сприйматися як неадекватна по силі реакція. Тактильна агресія сприймається як більш «сильна форма» агресії. (Нам важливо підібрати вербальні конструкції - реакції, які могли б дати нам відчуття більшої сили).

Якщо на нас прямує тактильна агресія (нас б'ють, задирають, замахуються) - нам марно говорити - нам важливо дати відсіч тілом. (Зупинити руку агресора, перенаправити удар, ухилитися).

У «тем» дитячих «вербальних проявів» є вікова норма. Це закономірно, коли діти в кризі трьох років знецінюють найдорожче для них (маму, улюблені заняття, улюблені іграшки), для дітей близько 3-5 років природна тема - «попа, пуканье, какашки», дітей 5-7 років - тема геніталій , у підлітків - поява в мові матюків. (Закономірно - але не означає, що є місце заохоченню . І я не буду тут говорити, чому у дорослих відбувається «застрявання» в якійсь з тем :-))))

Навіть маленьким дітям я розповідаю - кожен раз, коли ми говоримо іншому якусь гидоту - це як вилити відро бруду або чорної фарби, і після цього ми і самі брудні, і людина відчуває себе погано, і бруду в світі стає більше. (Ми говоримо про те, що екологія - це не тільки про сортування сміття, це і про «сортування» внутрішнього сміття).

Дітям молодшої школи я говорю про те, що, коли ми брешемо - нам здається, що це не шкідливо, але це - агресія. Це говорить про те, що ми хотіли б людину «змістити» з її місця, «вдарити», але не дозволяємо собі відкриту атаку, і це говорить про те, що ми не впевнені в собі. І коли поруч з нами пліткують, а ми слухаємо - ми стаємо «співучасниками».

У кожної людини є свій ліміт сил, «стійкість до витримування». Дитина, можливо, може впоратися з тим, коли її ображає одна людина. Але якщо це роблять декілька - це може виявитися непосильним навантаженням. І дуже важливо втручатися дорослим. Як мінімум, пропонувати допомогу.

У всіх колективах є ті, хто чуйно відчуває вразливість інших - і досліджує реакції можливої ​​жертви. Помилка думати, що булери не чутливі - у белера чудовий соціальний інтелект. Їм не можна говорити - «не ображай - це його ранить». Це ще більш чіткіше позначає мішень.

Практикум:

- Якщо дитина поділилася з нами тим, що її дражнять, нам важливо дати їй підтримку. Важливо як мінімум, вимовити: «Це так прикро, коли дражнять. Можливо, я б розплакалася або розлютилася дуже, якби це зі мною відбувалося ..... »

- Небезпечно говорити - не звертай уваги. Якщо дитина, дійсно відчуває свою силу - це допустимо. Але якщо слова або дії її ранять - важливо, щоб вона не приглушала свою чутливість. Важливо дати підтримку і продумати стратегію реакцій.

- Дерево. Будь-який тиск, будь-яка агресія - це перевірка нашої стійкості. Нашої опори. Я починаю роботу з дітьми з того, що «перетворюю» їх в дерева. Питаю, яким деревом ти зараз став? З міцним корінням. (Торкаюся до їхніх ніжок, до стопи, пропоную уявити, наскільки міцні їх «коріння») Найміцнішим, але гнучким стовбуром. І кроною, яка тягнеться до сонця, до розвитку. Потім, я сама «перетворююся» в вітер, який розгойдує дерево. Я буквально дую і розкачую, трохи штовхаю дитину. (А завдання дерева зберігати стійкість). І кажу: «Ти дуже сильне дерево. Будь-який вітер може тебе похитнути, але ніколи не зламає. Ти завжди витримаєш будь-яку напругу ». І після того, як дитина відчує силу «коренів і стовбура», розповідаю про те, що вітер - це перешкоди, невдачі, дражнилки, будь-які складнощі. «Твоє дерево завжди витримає будь-який вітер».

- Для профілактики, для підвищення «імунітету» проти дражнилок я колись вигадала практику: кольоровою ниткою окреслюється на підлозі коло. Діаметром, який вибере сама дитина. Дитина стоїть в колі. У неї (батьки) кидають подушки і з кожним кидком говорять слова. І вона вирішує, яку подушку залишити в колі ( «в особистій території»), яку відкинути (не прийняти «в себе»), навіть якщо подушка випадково влетіла в коло, її можна звідти викинути, подушки кидають зі словами - якостями. Як позитивними, так і негативними. (Наприклад, веселий, шкідливий, добрий, «какашка»). Ми створюємо метафору - що я сам хочу залишити «всередині себе» і те, що у мене є вибір - відштовхнути чужі «слова» або пустити їх в свою «серцевину». (Це як їстівне - не їстівне - чудова гра, яка розвиває здорову критичність. У цій грі ми вибираємо, що для нас «не їстівне» з чужих визначень).

- Для малюків прийнятна відповідь - хто обзивається, той так і називається.

- Універсальна відповідь - на будь-які обзивання - «НУ І ..?.». Ця фраза - як практика перенаправлення енергії в айкідо. Як правило, у кривдників немає варіантів відповіді. А якщо вони продовжують атаку, можна на зацикленість відповідати - «ну і ...»

- «Папірці». Ми з дітьми брали стікери (листки для нотаток з клейкою стороною) і уявляли, що кожне слово, яке нам кажуть - це папірець, який на нас хтось наклеює. Діти самі писали різні слова, якими їх називали (слова - якості, хороші і не дуже). Наклеювали спочатку собі на одяг, а потім самі їх і знімали (є більш екологічний варіант - намалювати чоловічка на аркуші А4 і на нього наклеювати папірці з написами)

І: 1. Я задавала питання - де людина, що говорить нам будь-які слова, бере ці папірці ? Діти самі відповідали - тільки з того, що людина думає про себе сама, з набору «її папірців».

2. У тебе завжди є вибір - залишити це на собі або зняти. Потім я пропонувала кожен раз, кожен день подумки «очищати» себе від налипших за день чужих папірців.

- «Океан». Для старших дітей - ми уявляємо, що ми стаємо величезним океаном. І ми взмозі розчинити в собі все, що б в нас не «кинули».

- Ми говоримо з дітьми про те, в чому наша унікальність, у чому наша «суперсила». Уразливі ті, хто свою унікальність сприймає, як недолік. Нам важливо допомогти дитині відчути с собі те, що її відрізняє від інших - силу.

- Псевдо-агресивна дія. Зробити «плювачку» з ручки. Зробити маленькі кульки з паперу. (Для безпеки - брати ручку вузькою стороною, щоб дитя ненароком не проковтнуло папір) ввести правило - видувати згорнуті папірці тільки в відро або в мішень.

- Зробити дозволеним час, коли можна кричати або голосно співати.

- Нам важливо навчити дитину - займати СВОЄ місце. Точніше, залишити за нею право на ЇЇ місце. Дозволити їй вибрати зручну позу, самим бути уважним до того, щоб виявляти повагу до її речей, території, почуттів. І їй, звичайно, важливо відчувати, що ми всі - поруч з нею і за нею -  ми «банда» це наш внесок в її стійкість.

Багато, дуже багато запитів про протистояння вербальній агресії.

Добрих дорослішаннь,

Світлана Ройз

"Розум у дитини знаходиться на кінчиках її пальців" – справедливо стверджував В.О. Сухомлинський. Деякі спеціалісти наголошують, що хороша моторика рук зараз – це відмінна увага, пам`ять і уява в майбутньому.

Дрібна моторика – це здатність маніпулювати дрібними предметами, передавати об`єкти з руки в руку, а також виконувати завдання, що потребують скоординованої роботи очей і рук.

Проблема розвитку дрібної моторики дітей – тонких диференційованих рухів кистей і пальців рук в педагогіці і психології має велике значення і розцінюється, як один з показників психічного розвитку дитини. В дітей із ООП розвиток загальної та дрібної моторики потребує особливого підходу, тому що таким дітям властиві специфічні порушення тонких диференційованих рухів,

координації.

Науковці пояснюють, що рухи руки людини спадково не призначені, а виникають в процесі виховання і навчання, як результат освіти асоціативних звязків між зоровими відчуттями, дотиковими і мязовими в процесі активної взаємодії з навколишнім середовищем.

Проведення занять по зміцненню дрібної моторики рук сприяє: розвитку узгоджених рухів обох рук а також – диференційованих рухів кистей і пальців рук, знижують емоційне напруження, покращують пам`ять, розумові здібності, розвивають координацію рухів, силу і спритність рук, і, звичайно, мовлення.

У молодшому дошкільному віці корисно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (“Пальчик”, “Дружна сім`я”, “Нумо, братці” та ін.) для розвитку елементарних навичок самообслуговування застібання і розстібання гудзиків, зав`язування шнурків, заселювання намистинок, вермішелю або нарізані коктейльні трубочки на шнурочки та ін. У старшому дошкільному віці робота з розвитку дрібної моторики і координації рухів руки є важливою складовою підготовки до школи, зокрема підготовка руки до письма.

Чому ж так важливо для дітей розвиток дрібної моторики? Справа в тому, що центри в корі головного мозку людини, які відповідають за мовлення і рухи пальців рук, розташовані дуже близько. Стимуляція дрібної моторики сприяє активізації всіх відділів головного мозку.

На сьогоднішній день дрібна моторика у дітей менше розвинена. А все – через зайнятість дорослих.  Психологи стверджують, що 30 років назад процес розвитку моторики проходив природньо, а зараз – штучно. Батьки часто втрачають можливість вчасно допомогти дитині розвивати дрібну моторику. Якщо відстає розвиток рухів пальців, то затримується і розвиток моторної сторони мовлення, хоча загальна моторика при цьому може відповідати нормі.

ДО РЕЧІ

Найпростіший спосіб стимуляції дрібної моторики – пальчикові ігри. Адже на долонях є проекція всіх внутрішніх органів. Водіння пальцями по долоні стимулює нервові закінчення, підвищує зосередженість і покращує настрій дитини.” Кругові рухи пальцями по долоні стимулюють роботу шлунково-кишкового тракту, стискання мізинчика – роботу серця. Масаж безіменного пальця позитивно впливає на нервову систему, подушечки середнього – стимулює роботу печінки, а вказівного – шлунка. Великий палець відповідає  за діяльність мозку та ін. Такі вправи також розвивають уяву і емоційність.

Багато різних вправ можна знайти в інтернет-ресурсах, в книгарнях. Рекомендую придбати книжечку І. Волкової “Пальчикові ігри”, де всі вправи супроводжуються віршиками та малюнками. Ігри, які вміщені в цій книжечці допоможуть організувати дозвілля дітей та відпочинок під час уроків, сприятимуть розвитку уваги, навичок письма та читання.

Під час занять, на перервах доцільно використовувати з дітьми пальчикову гімнастику; вправи з використанням дрібних предметів (ігри з використанням LEGO, ігри-шнурівки, плетіння намиста…); викладання башточок різної висоти; лекала й трафарети для штрихування, контурні лекала та ін.

Для дітей з ООП доцільно використовувати піскову терапію: можна  малювати обома руками одночасно.

Дослідження показують, що виконання звичайної дії “незручною” рукою активізує нові ділянки мозку і допомагає розвивати нові контакти між клітинами мозку. Такі вправи дуже подобаються дітям. Також доцільно використовувати масажер “ Су-джок”.

Уміння вільно і невимушено користуватися рухами рук виховується спеціальними  вправами. Це початковий етап, який передує тренуванню дрібної моторики.

Декілька простих вправ, які можна використовувати для роботи з дітьми під час занять, на перерві, у вільний час.

Хвилі. Пальці зчеплені в  “замок”, не розриваючи хвилеподібно прогинати кисті, пальці вгору-вниз.

Потягеньки. Покласти обидві долоні на стілі, напружившись, піднімати пальчики якомога вище.

Пальчики вітаються. Усіма пальцями руки по черзі торкнутися до великого пальця, починаючи з вказівного, приповторенні – від мізинця і т.д.. Виконувати спочатку кожною рукою окремо, потім – одночасно двома.

Миємо руки. Швидко, але ретельно “вимити” руки.

Циркуль. Колове обортання кожним пальцем окремо, спочатку в одну, потім в протилежну сторону. Решта пальців залишаються нерухомими. Так по черзі з кожним пальцем.

Шаман. Різко викинути широко розчепірені пальці, потім розслабити їх.

Кулька. Пальці обох рук зібрані пучком і стискаються кінчиками Пружну кульку я надую (надаємо пальцями положення, яке буває, коли тримають м`ячик) Мотузочок зав`яжу. Ну, а потім здую (“кулька лопнула”) Всім цей фокус покажу.

Їжачок (Поставити долоні під кутом одна до одної. Покласти пальці однієї руки між пальцями іншої. Порухати прямими пальчиками).

Як ти носиш, їжачок,

Так багато колючок?

Пароплав (Обидві долоні з`єднати “ківшиком”, усі пальці, крім великих спрямувати у бік “від себе”, а великі пальці підняті вверх та з`єднані – це “труба”).

Пароплав пливе по річці,

Дим з труби, немов із пічки.

Птах ( Руки перед собою долонями до себе. Великі пальці сплести – це “голова” птаха. Решта пальців – “крила”).

В небі пташечка летіла,

На галявину присіла (помахати “крилами”)

Посиділа, відпочила

Й до гніздечка полетіла  (притиснути долоні до себе).

Донька (Руки на столі долоньками, почергово змінювати положення – кулак-долонька) Кулачок, долонька

Є у мами донька.

Ось долонька, кулачок,

Ходить донька у садок.

Каблучка (Великий та вказівний палець з`єднані в кільце. Решту пальців випрямити, підняти вверх та притиснути один до одного. Утримувати в такому положенні до рахунку 5-10. Виконувати вправу кожною рукою по черзі, потім обома руками одночасно).

Подивись на мою ручку

І побачиш там каблучку.

Народні потішки є чудовим матеріалом для навчання розмовної мови, адже більшість з них побудована на діалогах.

Сорока-ворона (Робимо кругові рухи пальчиками по долоні Сорока-ворона на припічку сиділа,

Діткам кашку варила. (Далі пальцями лівої руки згинати по черзі пальці правої руки, починаючи з мізинця)

Цьому- дам, цьому -дам,

цьому- дам, цьому- дам.

А цьому  – не дам!

Бо дровець не носив,

піч не топив, каші не варив!

Дружна сім`я

Оцей пальчик – дідусь,

Оцей пальчик – бабуся,

Оцей пальчик – тато,

Оцей пальчик – мама,

А цей пальчик –  я!

От і вся моя сім`я! (Стиснувши пальці в кулачок, діти слухають забавлянку і по черзі розгинають пальці, починаючи з великого).

Ранок

Ось цей пальчик смачно спав,

Цей ось пальчик спочивав,

Цей ось пальчик задрімав,

Цей ось пальчик в ліжко ліг,

Цей ось пальчик раптом – плиг!

Тихше, пальчик, не стрибай,

Братикам поспати дай.

Встали пальчики. Ура!

В школу нам іти пора! (Піднести руку долонею до себе, а правою відповідно до тексту по черзі загинати пальці, починаючи з мізинця. На останні два рядки- розігнути всі пальці).

Малюнки із круп. Діти наклеюють по контуру малюнка горох, фасольку, гречку, пшоно та ін.

Вправи з пінцетом. Дитина перекладає пінцетом із однієї посудини в іншу дрібні предмети (це можуть бути гудзики, пластмасові палички, намистинки…)

Сценки на пальчиках. Люди-пальчики стрибають, танцюють, марширують…

Ліплення

Виготовити кульки із пластиліну, глини чи соленого тіста і обклеювати пляшки, викладати різні фігури на картоні, доробляти дрібні деталі до недомальованих зображень, тощо.

Запропонуйте дітям придумати свої ігри. Це допоможе їм розвинути творчі здібності та самостійне мислення. Бажаю Вам успіхів і радості в роботі з дітьми!

«Словесні способи заохочення і підтримки дитини дошкільного віку»

 1. Прекрасно! Правильно! Добре! Незвичайно! Прекрасно! Абсолютно! Відмінно!

2. Чудово! Гарно! Дивно!

3. Ти робиш це дуже добре. Ти робиш це красиво! Ти робиш це сьогодні значно краще. Хороша робота! Ще трохи часу, і в тебе це вийде. З кожним днем у тебе виходить краще. Я  знав(а), що ти зможеш зробити це. Твоя робота принесла мені багато радості.

4. Це найкраще! Ще краще! Це краще, ніж завжди. Так тримати! Ти це зможеш! Ти сміливіший, розумніший, сильніший!

5. Вітаю! Мої поздоровлення! Я дуже горджуся тобою. Це вже успіх! Це твоя перемога. Сердечно радий(а) за тебе.

 6. Ти справжній майстер. Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше, ніж зараз. Добре запам’ятав! Ти зараз на правильній дорозі.

7. Молодець! Розумниця! Ти швидко вчишся. Це те, що треба! Ти правий!

8. Велике тобі спасибі. Ти хороший(а)! Ти - диво!

 «Як не можна карати дітей дошкільного віку»

1. Мовчанням. Витримати бойкот дитині дошкільного віку надзвичайно важко, для цього їй може знадобитьсь напруга всіх її психічних сил.

 2. Говорити: «Я тебе більше не люблю» і тому подібне. Позбавлення любові - це найсильніше покарання, звичайно, за умови, якщо ця любов до дитини з боку дорослих дійсно є. Це покарання небезпечно застосовувати до дітей дошкільного віку, оскільки воно підриває ту основу, від якої залежить життя маленької дитини.

3. Фізично, оскільки за зовнішньою ефективністю, окрім страху, не ховається нічого. І втішати себе тим, що я б’ю дитя для його ж блага, марно - шкоди тут більше: ви не лише навчили боятися покарання, але і виклали дитині урок жорстокості.

4. Кричати на дитину, оскільки крик сприймається дошкільником як словесне побиття.

5. Надмірно карати, не дотримуючи правила про те, що заохочень при вихованні дитини повинно бути більше, ніж покарань (акцентування хорошого в поведінці дитини шляхом заохочень тим самим закріплює її).

6. Докоряти і нагадувати минулі гріхи дитини, тим самим закріплюючи погану її поведінку.

«Як потрібно заохочувати дітей дошкільного віку»

1. Так, щоб, оцінюючи співвідношення заохочень. і покарань, ми були впевнені у тому, що заохочень в кількісному співвідношенні більше. Це необхідно для позитивного фону виховного процесу.

2. Використовувати мінімальні винагороди, оскільки вони залишають місце для тих почуттів радості. які супроводжують успіх і досягнення дитини. Вибираючи подарунок для заохочення малюка, необхідно розуміти, що дарунок - це лише символ успіху або досягнення.

 3. Діти дошкільного віку чутливі до слів значимих для них дорослих (особливо дівчатка), тому заохоченням для них можуть служити вдало підібрані фрази і слова.

4. Давати особливо почесні доручення, коли дитині довіряється, доручається щось більше, ніж зазвичай.

 5. Заохочувати не лише за результат, але і за спробу дитини досягти результату, за старання зробити добре, допомогти, і тому подібне.

Міжпівкульна взаємодія – це взаємодія між півкулями головного мозку, що забезпечує злагоджену комунікацію всього органу.

Навряд чи 10% людей на землі збалансовано використовують обидві півкулі свого мозку. Решта розвивають тільки ліву півкулю і ігнорують колосальний творчий потенціал правої.

Мозок людини являє собою «співдружність» функціонально асиметричних півкуль - лівої і правої, кожна з яких - не дзеркальне відображення іншого, а необхідне доповнення. Для того щоб ТВОРЧО осмислити будь-яку проблему необхідні обидві півкулі: ліва півкуля, логічна, виділяє в кожній проблемі найважливіші, ключові моменти, а права півкуля, творча, схоплює їх в цілому. Саме права півкуля, завдяки своїй найважливішій функції - інтуїції, допомагає розібратися в ситуації і сформулювати ідею, нехай навіть божевільну, але часто нестандартну і нерідко правильну.

Сфери спеціалізації кожної півкулі є неоціненно важливими для повноцінної роботи головного мозку, але права півкуля - для становлення і розвитку творчої особистості.

Ліва півкуля:

• відповідає за логіко-аналітичне мислення,

• аналізує факти,

• обробляє інформацію послідовно по етапах (послідовне мислення),

• забезпечує процеси індуктивного мислення (спочатку здійснюється процес аналізу, а потім синтезу),

• обробляє вербальну інформацію: відповідає за мовні здібності: контролює мову, а також здатності до читання та письма,

• запам'ятовує віршовані рядки, факти, імена, дати і їх написання,

• здатна розуміти тільки буквальне значення того, що чуємо чи читаємо,

• планує майбутнє,

• контролює рухи правої половини тіла,

• відповідає за музичну освіту, розуміння сенсу музичних творів, розрізнення ритму музики,

• відповідає за математичні здібності, роботу з числами, формулами, таблицями,

• відповідає за планування. 

Права півкуля:

• відповідає за образне мислення і просторову орієнтацію; дозволяє орієнтуватися на місцевості і складати мозаїчні картинки-головоломки,

• відповідає за інтуїцію і інтуїтивну оцінку,

• може одночасно обробляти багато різноманітної інформації; здатна розглядати проблему в цілому, не застосовуючи аналізу (паралельна обробка інформації),

• реалізує процеси дедуктивного мислення (спочатку здійснюються процеси синтезу, а потім аналізу),

• обробляє невербальну інформацію: спеціалізується на обробці інформації, яка виражається не в словах, а в символах і образах,

• запам'ятовує образи, обличчя, картини, пози, голос; здатна сприймати сукупність рис як єдине ціле,

• здатна розуміти метафори і результати роботи чужої уяви, почуття гумору,

• сприймає емоційне забарвлення мови, тембр голосу, інтонацію,

• орієнтується в сьогоденні,

• контролює рухи лівої половини тіла,

• відповідає за музичні здібності, розрізнення мелодій, темпу і гармонії в музиці,

• відповідає за уяву, фантазії і мрії; художню творчість і здатність до образотворчого мистецтва,

• відповідає за спонтанні, емоційні реакції.

Викладена вище спеціалізація півкуль головного мозку справедлива для 95% людей. В їх число входять практично всі правші. Спеціалізацію ж півкуль у лівші, які становлять приблизно 10%, визначити важче.

Коли півкулі функціонують правильно і між ними зберігається баланс, то взаємодія між ними виражається в ідеальному партнерстві, результатом якого є ефективна творча робота мозку. Це стає можливим, коли працюють і права, і ліва півкулі, коли логічне мислення поєднується з інтуїцією.

Страх — нормальна емоція будь-якої людини, викликана потребою збереження життя або життєвих цінностей. Це почуття є не лише нормою, а й необхідністю, так як допомагає нам уникнути помилок або навіть небезпеки.

Дитячі страхи і способи їх корекції у дітей дошкільного віку — одна з найбільш обговорюваних тем серед психологів і батьків. Важливо розуміти, що почуття страху хоч і є нормою, воно завжди заслуговує на увагу і необхідності допомогти дитині з ними впоратися.

Види дитячих страхів. Особливість дитячих страхів в тому, що вони, як правило, не пов’язані з реальною загрозою, а є відображенням тієї інформації, яку діти отримують від дорослих і пропускають через призму своєї фантазії. Страхи — неминуча частина розвитку, їх відчувають більше половини дітей. Виділимо три основні групи страху у дітей дошкільного віку.

• Ситуаційні (на основі власного досвіду). Такі страхи цілком логічні — вони виникають в результаті пережитих стресових ситуацій: укус собаки (або просто собака налякала), хвороблива процедура в лікарні. Тож не дивно, що після цього малюк буде боятися потрапити в таку ситуацію знову.

• Особистісно-обумовлені (фантазійні). Фантазія дітей безмежна, а якщо вона підкріплена прочитаними казками і подивилися мультиками, очікування появи монстрів і бабаек під ліжком — цілком нормальне явище.

• навіяні. На жаль, це найбільш поширені страхи у дітей. Нерідко ми чуємо, як батьки говорять: «Спи, а то чужий дядько, вовк, бабайка понесе», «Не ходи — впадеш, потрапиш під машину, тебе пограбують …». І виходить так, що підтекстом в таких застереженнях завжди звучить: «Ти потрапиш в небезпеку, а я не прийду до тебе на допомогу, тому що винен будеш тільки ти». Крім того, підвищена тривожність може передатися дитині, якщо в родині постійно йдуть розмови про те, як небезпечно ходити по вулицях, як шкідливо дивитися сучасне кіно (читати книги), що кругом війна і смерть, що всі продукти низької якості і несуть в собі небезпеку . Іншими словами, ми самі вчимо своїх дітей боятися.

Кожному віку властиві свої страхи. Так, наприклад, діти від народження до 6 місяців бояться різких звуків, розлуки з матір’ю; від 7 до 12 місяців можуть додатися страхи перед перевдяганням, боязнь чужих людей, різкої зміни обстановки, висоти; від 2 років — боязнь самотності, медпрацівників, страх перед засинанням, пов’язаний з кошмарами; 3-5 років — страх темряви, води, замкнутих просторів, покарань; 6 років — страх своєї смерті і смерті батьків, пожежі, війни. Звичайно, тут маються на увазі середні терміни.

Чому вони виникають

• Генетична схильність, тип темпераменту. Деякі діти з народження володіють підвищеною чутливістю і емоційністю.

• гіперопіка. Надмірний контроль рано чи пізно призведе до того, що дитина почне боятися всього підряд: тварин, вулиці, чужих дітей і дорослих і т.д. Безсумнівно, така дитина буде більш «зручним», тому що він весь час поруч і нікуди не лізе, але це завадить йому нормально соціалізуватися.

• Напружена обстановка будинку. Ті, що п’ють члени сім’ї (і, відповідно, небезпечні), мати або батько одинак, неблагополучні відносини між батьками, надмірна суворість по відношенню до дитини — все це може привести до постійного відчуття тривоги і нервозності.

• стресові події. Розлучення батьків, травма, тривале лікування в лікарні.

• психологічний розлад. Занадто сильні, або невластиві віком страхи, які можуть привести до невротичних станів. Тут необхідна консультація фахівця, інакше страхи можуть перерости в фобії.

Як допомогти дитині

Побоювання вашої дитини можуть здатися вам дурними і нераціональними, але для нього все дуже серйозно і реально. Чи не посміхайтеся і не сміється, коли малюк розповідає про те, що він боїться сусідського пуделя або монстра під ліжком. Він має знати, що ви розумієте його і готові прийти на допомогу в будь-яку хвилину. Страхи не виходитимуть, якщо їх ігнорувати. Розглянемо докладніше найпоширеніші дитячі страхи у дітей дошкільного віку та способи боротьби з ними.

Темрява. «Я не бачу, що там, тому відчуваю себе незахищеним». Більшість дітей бояться темряви (та й не тільки дітей) — це страх перед невідомим. Спробуйте навчити дитину дружити з темрявою. Залишайте включеним на ніч світло у дворі (якщо живете в приватному будинку), запалюйте нічник в спальні, дозволяючи таким чином малюкові самому контролювати кількість світла в нічний час. Поступово його можна зменшувати. Допоможіть дитині зрозуміти темряву — вибирайтеся на нічні прогулянки, розповідайте про такі речі, які можна спостерігати тільки в темряві: місяць, світлячки, спів цвіркунів і т.д.

Монстри. «Вони ховаються під моїм ліжком, і чекають слушної нагоди, щоб завдати мені болю». Навіть є ви точно знаєте, що монстрів не існує, немає сенсу доводити це дитині, тому що його уява набагато сильніше вашої логіки. Загляньте перед сном в усі «небезпечні» куточки кімнати, переконайтеся, що в даний момент нікого немає і можна спокійно спати. Можна придумати «отгонялку чудовиськ». Наприклад, наберіть в розпилювач чарівної води і розпилюйте її в кімнаті кожен раз перед сном. І не забудьте повісити над ліжком значок «Монстрів немає!».

Погана погода. «Вой вітру і грім — це страшно, тому мені потрібні мама і тато, щоб захистити мене». Розкажіть дитині на доступній мові, що таке погода, постарайтеся зацікавити цією темою — це хороший спосіб побороти страх. Грайте на вулиці у вітряну погоду і при легкому дощі, складіть простенький календар природи, щоб дитина могла морально підготуватися до завтрашньої погоди. Якщо ви живете в регіоні з частими стихійними явищами природи, розробіть план поведінки в разі небезпеки. Так у дитини буде відчуття більшого контролю над ситуацією.

Нічні кошмари. «Я боюся засинати, тому що мені сняться погані сни». Нерідко діти бояться засипати через нічних кошмарів. Навіть якщо дитина ще погано говорить і не може розповісти про свої сни, ви завжди зможете дізнатися це з його поведінки: плач перед сном і після пробудження, неспокійний сон, небажання спати одному. Сни часто відображають наше самопочуття — душевний і фізичний. Якщо дитина здорова, значить вам необхідно переглянути емоційну атмосферу в сім’ї. Часті докори на адресу дитини, постійна лайка дорослих, перегляд явно недитячих телепередач в присутності малюка — все це може вплинути на незрілу психіку дитини і позбавити його спокійного сну.

Дослідження 2008 року (доктор Валері Сімард, Канада) підтверджують, що діти, які сплять поруч з мамою до 2 років, набагато рідше страждають нічними кошмарами в наступні роки, ніж діти, які сплять окремо.

Найбільш частим персонажем дитячих кошмарів є Вовк, який може відображати боязнь дорослого чоловічої статі, який занадто суворий з ним: тато, дідусь, старший брат. Таким же чином зайво сувора і дратівлива жінка (мама, вихователька) приходить в дитячі сни в образі Баби Яги.

Частіше хваліть свого малюка, збільште кількість рухливих ігор на свіжому повітрі, захистіть його від скандалів, невідповідних відео і розмов про катастрофах і злочинності. Будьте з ним поруч, поки він не засне, а потім поступово замініть себе на улюблену іграшку. Провітрюйте дитячу і не перегодовуйте малюка на ніч. Але якщо ви бачите, що кошмари стають постійними, а емоційний стан малюка явно не в нормі (агресивність, лякливість, плаксивість і т.п.), необхідна консультація фахівця.

Страшна казка (кіно, мультфільм). Більшість дитячих казок (і старих класичних, і нових) містять сцени насильства, залякування, погроз, страшних перетворень героїв), що може налякати дуже вразливого дитини, і з’являється боязнь будь-якого персонажа — він може ввижатися в темряві, приходити уві сні і т . д. Корекція дитячих страхів за допомогою казок — хороший метод для боротьби зі страхами, навіть викликаними самими казками. Придумайте разом з малюком свою розповідь з участю страшного героя. У цій казці має бути гарний початок і гарний кінець.

Боязнь чужих. «Я не знаю, хто ви і що від вас можна очікувати, тому я краще буду поруч з мамою». Страх перед близьким контактом з незнайомцями або родичами, з якими він бачиться рідко — абсолютно нормальна реакція будь-якої дитини, інстинкт самозбереження. Щоб знизити хвилювання малюка при спілкуванні з чужими людьми, попросіть дорослих не контактувати занадто наполегливо (простіше кажучи — не лізти до дитини), проявити терпіння. Підкажіть їм кілька улюблених ігор малюка, які допоможуть знайти контакт.

Страх перед розлукою з батьками. «Чому ви залишаєте мене? А що, якщо ви не повернетеся? ». Боязнь розлуки з батьками є нормальним етапом формування психіки будь-якої дитини. Якщо у вас є необхідність регулярно залишати дитину на піклування іншу людину, то нехай він буде добре знайомий вам і малюкові (бабуся, тітка, старші діти, няня, до якої він звик). Перед відходом пограйте з дитиною, обов’язково попрощайтеся з ним (а не тихо улізніте), і постарайтеся не затримуватися. Такий щоденний ритуал дасть зрозуміти малюкові, що мама завжди повертається.

Страх самотності. «Я відчуваю себе в безпеці тільки тоді, коли ви знаходитесь поруч зі мною в кімнаті». Коли ваш малюк починає грати самостійно, поступово привчайте його до усамітнення. Спочатку відходите від нього в інший кінець кімнати і спостерігайте за ним звідти. Потім поступово переходите в іншу кімнату, але так, щоб бути в полі зору дитини. Перебуваєте на віддалі не більше 30 секунд, а потім знову повертайтеся. Поступово можна буде привчити малюка до повного усамітнення в кімнаті. Але пам’ятайте, що знаходження дитини без нагляду може бути небезпечно для нього.

Маски, костюми, ростові ляльки. «Я боюся масок, тому що вони виглядають неприродними, і я не знаю, що за ними». Маскарадні костюми і ростові ляльки на святі можуть доставити дітям радість, а можуть і налякати. Справа в тому, що вони, як правило, виглядають неприродними (несхожими на реальних людей і тварин, бувають занадто великими або непропорційними), а це дуже часто лякає дітей дошкільного віку. На святі не підходите до акторів в масках занадто близько — нехай малюк спочатку здалеку вивчить героїв, а потім попросіть актора зняти маску і посміхнутися малюкові.

Боязнь лікарів. «Я боюся лікаря, тому що він робить мені боляче». Страх перед медичними процедурами наздоганяє дитини вже в коридорі лікарні під час очікування (або навіть вдома), і тут важливо правильно його підготувати. Поговоріть заздалегідь про хід процедури, пообіцяйте невелику винагороду (солодкість, похід в парк і т.п.), під час очікування відволікайте його піснями та іграми, щоб знизити напругу. По можливості будьте присутніми разом з дитиною під час процедури, а після неї обов’язково похваліть його, скажіть, який він сміливий і сильний.

Боязнь тварин. «Я боюся чужих тварин, тому що не знаю, чого від них чекати». Не смійтеся над дитиною, якщо він боїться кішок, собак або комах. Не кажіть: «Не вигадуй, тут нема чого боятися». Замість цього скажіть: «Я розумію, що собака тебе лякає. Давай ходити повз неї разом — я буду тримати тебе за руку ». Познайомте малюка з безпечними комахами, тримаючи їх в своїх руках, не наполягаючи, щоб малюк їх брав в руки сам.

Смерть. Рано чи пізно дитина починає помічати мертвих голубів і комах на вулиці, звертати увагу на поняття «смерть» в розмовах дорослих. Страх смерті нерідко зустрічається у дітей дошкільного віку (64% дівчаток, 36% хлопчиків), тому що вони починають розуміти, що коли-небудь (або навіть раптово) не стане його батьків і його самого. Його лякає, що одного разу він закриє очі, «і все». Ваше завдання в такій ситуації — не ховати очей і не тікати від відповіді. І вже тим більше, не докоряти за подібні думки. Просто спокійно пояснюйте дитині, що всі вмирають, і це нормально. Дайте йому зрозуміти, що це природно і не страшно.

Ніколи не смійтеся над страхами своєї дитини, що не принижуйте їх значення, не ігноруйте і, тим більше, не карайте за них. Тільки ваше розуміння, повагу, чуйне ставлення і сприяння допоможуть малюкові подолати свої страхи і прийти до душевної рівноваги.

Крім перерахованого вище, корекція фантазійних страхів у дітей дошкільного віку може проводитися методом малювання та ліплення з пластиліну. Попросіть малюка намалювати його страх — це може бути монстр з-під ліжка, образи з кошмарного сну і т.д. Придумайте разом з дитиною, чого це страх може боятися: наприклад, сміху. Тоді вам потрібно разом посміятися над цим страхом, підмалювати йому що-небудь смішне і т.д. А можна спалити листочок з малюнком і розпрощатися з цим страхом назавжди. Пам’ятайте, що тут не можна тиснути на дитину і змушувати його малювати. Інакше він закриється в собі, і страх може посилитися.

Якщо дитина боїться лікаря або тварин (ситуативні страхи), то тут добре підійде метод гри. Дозвольте малюкові самому побути в ролі доктора — зазвичай дітям це подобається. Можливо, вам доведеться програвати одні й ті ж ситуації знову і знову, але при м’якому і ненав’язливий підході страх буде поступово йти.

Якщо ви бачите, що страхи дитини заважають його повсякденному житті (навідріз відмовляється спати, став агресивним або замкнутим, не відпускає маму ні на крок від себе), значить, необхідно проконсультуватися з лікарем. Пам’ятайте, що страхи дітей дошкільного віку легко коригуються фахівцями, якщо до них вчасно звернутися.

ІГРИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ДІТЯМ ПОДОЛАТИ СТРАХ

Які ж існують вправи, за допомогою яких дитина може подолати свої страхи?

Малюємо страх.(з 5 років)

Дитині можна запропонувати намалювати на альбомному аркуші паперу свій страх. По ходу малюваннязадаються питання, які спонукають її розвивати сюжет малюнка,збагачувати палітру використовуваних колірних тонів. Якщо питання не допомагають досягти цього результату, то даються прямі вказівки: «Давай поряд з будинком намалюємо хлопчика, який вийшов погуляти», «Давай зробимо одяг яскравим, різнобарвним» і т. д.Завдання полягає в якомога більш деталізованому розгортанні сюжету, підвищенні і яскравості кольору, виразності колірних поєднань, використанні широкої різноманітності колірних тонів. Дитину потрібно розпитати про те, що вона намалювала, таким чином познайомившись зі своїм страхом (дізнатись його слабкі і сильні сторони). В кінці запитати: «А що тепер хочеш з ним зробити?»

Малюємо веселку сили.

На альбомному аркуші паперу дитині пропонується намалювати веселку за допомогою пластиліну. Спочатку слід підготувати з різних шматків пластиліну кольорові кульки. Потім потрібно запропонувати дитинірозмазати кульки пластилінупо аркушу паперу, повторюючи вголос: «Я сильний», «Я сміливий». Можна сказати дитині, що коли їй знадобиться сила і захист, вона може згадати цю веселку.

Складаємо казку.

Можна скласти казку разом з дитиною прочарівну скриню, на дні якої лежить те, що завжди перемагає різні страхи. Цей предмет дитина повинна придумати сама і намалювати його на аркуші паперу.

Майструємо будинок для страху.

Запропонуйте дитині пару коробок різного розміру і скажіть:«Змайструй будинок для страху і замкни його в ньому». Можна організувати бесіду загалом про цей страх; чи існують шляхи виходу з будиночку; за яких умов…

Викидаємо страх.

Дитині пропонується з пластиліну зробити маленьку кульку – це буде страх, потім зробити велику кульку з отвором всередині – це буде темниця.Після чого кульку під назвою «страх» посадити до в’язниці, звідки вона не зможе вибратися на волю.Потім дитина може викинути зроблену кульку у відро для сміття, промовляючи при цьому: «Я викидаю страх і більше не боюся».

Відпускаємо страх.

Надуйте різнокольорові повітряні кульки разом з дитиною, запропонуйте їй вибрати одну або кілька кульок її улюбленого кольору, потім відпустіть кульки в небо, повторюючи при цьому:«Повітряна кулька, відлітай і страх мій забирай». Повторювати кілька разів, поки куля не підніметься високо в небо. На самій кульці можна намалювати страх.

Закопуємо страх.

Дитині пропонується зліпити з пластиліну кілька кульок, а потім запитати: «Як цей страх буде називатися?» (Страх шуму, страх темряви і т.д.). Потім запропонуйте дитиніна аркуші паперу намалювати сторожа, який охоронятиме страх і не випустить його на волю.Після виконаної роботи запропонуйте малюкові покласти страх в картонну коробочку разом зі сторожем, вийти на вулицю і закопати коробочку в землю.

Пальчиковий ляльковий театр.

Розігруйте з дитиною різноманітні сценки, в яких один герой всього боїться, а інші допомагають йому подолати його страх.

Затопчемо страх.

На підлозі рекомендується розстелити ватман і запропонувати дитині намалювати на ньому свій страх. Потім у тарілочку потрібноналити пальчикові фарби і запропонувати дитині занурити туди свої ніжки і затоптати свій страх,при цьому промовляючи: «Страх я затопчу, бо відважним бути хочу».

Складаємо страшилку.

Психолог починає, а дитина повинна додавати речення або слово.Наприклад: «На вулиці ніч … На нічну прогулянку вийшов величезний собака … Він збирався когось вкусити … і т.д.». Закінчити страшилку необхідно смішно: «Несподівано з неба спустився величезний торт. Собака завиляв своїм хвостом, і всі зрозуміли, що він добрий, і дали йому шматочок торта ».

Робимо намисто.

З солоного тіста дитині пропонується накатати багато кульок, пластмасовою спицею зробити в них дірочки. Потім дати їм час трохи підсохнути, після чого покрити їх клеєм з блискітками. Дорослий тримає один край ниточки, а дитина нанизує намистини, примовляючи при цьому: «Я розумний, я сміливий, я добрий, я веселий і т.д.». Потім дитина може одягти ці буси.

Справжній герой.

Запитайте у дитини: «Хто такий справжній герой?» Вислухайте відповідь і запитайте: «Як ти думаєш, а у героя є улюблений колір?». Після відповіді дитини запропонуйте їй намалювати щось на папері цього кольору.

 Одним з головних «двигунів» розвитку дитини є потреба орієнтуватися у оточуючому середовищі, розуміти його. Щоб дитина могла довіряти йому, світ повинен бути стабільним і передбачуваним. Але в певний момент в цей, такий зрозумілий, звичний світ, втручаються нові елементи, все змінюється і потрібний час, щоб все знову стало звичним. Приклади таких «втручань» - переїзд, зміни в складі родини і, звичайно, прихід до дитячого садочка. На думку науковців остання подія – це, безумовно, стрес, до якого дитячий організм повинен адаптуватися.

     Початок адаптації - це мобілізація енергії. Навколо стільки всього нового, незвичного, і здобуті навички не стають у пригоді, і сподівання не справджуються. В цей період у дитини зростає емоційність, у нього поганий апетит, він не спить, вночі знову може прокинутись мокрим. Потім дитина засвоює нові знання. У дитини з'являються нові звички, нормалізується апетит, знижується збуджуваність, але сон відновлюється повільніше. Завершення адаптаційного стресу характеризується або виснаженням і хворобою, або - що буває частіше - дитина приходить до норми, але вже на новому рівні.

     Термін адаптації для кожної дитини може бути різним - від 20-30 днів до 2-6 місяців. По якому шляху піде ваша дитина залежить від стану здоров'я, фізичного та розумового розвитку, від того, наскільки вона прихильна до мами. Іноді дитина почуває себе кинутого напризволяще, безпорадною. Дитина може бути агресивною в стосунках з іншими дітьми, уникати контактів; на зміну її плачу приходить пасивність, байдужість, інтелектуальний і мовний розвиток призупиняється або, навіть, повертається на більш ранній рівень. Ось деякі можливі причини важкої адаптації: патологія вагітності та пологів, перенесені до року вірусні інфекції, хвороби, пов'язані з перебуванням у лікарні, черепно-мозкові травми. У таких випадках мати часто опікується дитиною, вона бере на себе всі функції по його обслуговуванню - звісно, з нею важко розлучитися навіть на кілька годин. Інший, більш „хитрий" варіант, який теж веде до труднощів у адаптації - це двійчасте ставлення до дитини мати чи бабусі: наближення до себе - відштовхування. Батьки постійно контролюють та оцінюють поведінку дитини, не проявляючи при цьому ні поблажливості, ні теплоти, не приймаючи його таким, яким він є.

     Звісно, негативні приклади адаптації зустрічаються не так вже й часто. Чому ж діти по-різному звикають до дитячого садочку? Перша дитина - вік. Чим менша дитина, тим важче її звикати до нових умов. А.Фромм вважає, що кращий час для адаптації - 3-5 років. Важче всього звикають дворічні діти. Друга причина - індивідуальні особливості дитини. Серед індивідуальних особливостей звикання можна виділити активний і пасивний самозахист.                

Приклади  першого -  конфлікт  з дітьми,  вихователями,   неслухняність.

     Приклад другого - замкнутість, неконтактність, іноді - аутизм. Чи в змозі ми допомогти нашим дітям? Звичайно, так!

•  В перші дні забирайте дитину раніше, не залишайте до вечора.

•  Постійно розповідайте дитині, як їй буде добре в дитячому садочку і чому саме.

•  Якомога частіше демонструйте дитині, як ви любите її.

•  Виділіть додатковий час, щоб погратися з дитиною, адже саме тепер їй не вистачає спілкування з вами.

•  Наблизьте режим дня вдома до режиму дитячого садочка. Це допоможе дитині швидше звикнути.