Фенек – найменший у світі вид лисиці. Довжина тіла в цієї пустельної тварини становить 30-40 см, висота в загривку – 22 см, а вага сягає лише 1,5 кг. Хутро лисиці фенек має світло-піщане забарвлення, що дозволяє легко маскуватися на фоні пісків пустелі. Лише кінчик хвоста в цього звіра чорний. Молоді особини майже білі.

Фенеки вважають за краще триматися біля чагарників трави і негустого чагарника, що надають йому укриття та їжу. Живе в норах з великою кількістю таємних ходів, які викопує сам.

Фенек веде переважно нічний спосіб життя. Живе у норах. Великі притулки з глибокими ходами фенек риє самостійно, швидко і майстерно. За ніч звірятко може вирити хід довжиною 5-6 м. Житло для сімейної групи в результаті є системою ходів і камер з кількома виходами на поверхню, які дозволяють сховатися від небезпеки.

Фенек — дуже швидка і спритна тварина, тому підтверджень тому, що будь-які хижаки небезпечні для нього, небагато. Ареал його проживання перетинається з ареалами шакалів, смугастих гієн та піщаних лисиць, проте зазвичай вони не становлять для фенека небезпеки. Пугач — головний хижак цих тварин. Також на лисицю фенек можуть полювати орли, гієни, каракали, шакали.

Лисиця фенек — всеїдна тварина. Пошуками їжі вона займається переважно прохолодними ночами. Фенек харчується різноманітною пустельною рослинністю: травою, корінням, ягодами та фруктами.
Також ці лисиці можуть полювати на комах, дрібних рептилій та гризунів, що знаходяться на піску або в ньому. Завдяки неймовірно гострому слуху фенек здатний почути, як здобич переміщується по м’якому піску або закопується в нього.

Мешкає в Центральній Африці в

зоні вологих та змінно-вологих

екваторіальних лісів.

Загальна довжина коливається від 60 до 73 см. Голова широка, тулуб стрункий, з сильно витягнутою лускою. Має яскраво виражену кілеватість, кінчики луски мовби закручуються догори, надаючи змії скуйовджений вигляд й виправдовуючи її назву. Колір коливається від палевого до темно-зеленого, але може бути і жовтуватим. Уздовж спини іноді спостерігається безліч тьмяних, слабо помітних поперечних смуг. Закручені лусочки, особливо на шиї, допомагають безпомилково визначити цей вид.

Полюбляє тропічні ліси, тримається виключно на деревах. Активна вночі. Харчується жабами, ящірками та дрібними ссавцями.
Отрута досить потужна й небезпечна для людини.
Це живородна змія. Самиці народжують до 12 дитинчат довжиною 15 см.

Чагарникова колючий гадюка живе в рідколіссі й заростях навколо боліт. У лісі піднімається на висоту 900-2400 метрів. ЇЇ можна побачити в кроні невисоких дерев і чагарників, що ростуть до висоти 1.4 - 2 метри.

Колюча чагарникова гадюка харчується гризунами і дрібними птахами. Полює на жаб і ящірок. Гадюка паралізує жертву отрутою, щільно притиснувши її зубами. Знерухомлює жертву, потім повільно її заковтує.

Шерсть у цих тварин досить коротка, забарвлення варіюється від сірувато-жовтого – до рудого.

Та відомими канни стали завдяки своєму фізичному розміру. Вони є найбільшими антилопами у світі.

Маса самців досягає однієї тонни, а висота в холці 1,6-1,8 м. Хоча самки дещо «тендітніші»: їхня маса становить всього 400-600 кг. 

Канни — стадні тварини. У період посухи збираються у групи по 25–70 особин. Під час сезону дощів невеликі групи бродять в пошуках їжі. Вони живляться листям, молодими пагонами і свіжою травою. Їхні зуби пристосовані більше для живлення листям, ніж травою. Каннам потрібний постійний доступ до води. При відсутності свіжої трави вони їдять кору, плоди та насіння. Через високі температури протягом дня в основному пасуться вночі. 

Свою перевагу антилопи віддають листю дерев та чагарникам, у яких є безліч корисних вітамінів та води, щоб зайвий раз не ходити на водопій. При нестачі їжі починають копитами з позамежною силою викопувати дикі дині та інші плоди рослин. А в пошуках їжі та води ці антилопи можуть долати дуже великі відстані. Канни мають прекрасну витривалість. 

Поширений горностай у лісостепових районах Західного Сибіру і Північного Казахстану. Майже по всій території України, крім Криму і приморських районів Запорізької та Донецької областей. Ареал охоплює лісостепову, лісову та лісотундрову зони Європи, пн. частину Азії, Кавказ, гори Серед. Азії, Пн. Монголію, Китай, острови — Сахалін, Курильські та Японські. Поширений у Північній Америці.

Глибоко розсічені копита лося майже такі ж вузькі, як копита оленя, але з’єднані в розрізі  розтяжною перетинкою, яка дає змогу їм широко розходитись під час ходьби  по м’якому ґрунту; коли лось піднімає ногу, пальці знову сходяться з особливим стукотом, який чутно, коли лось біжить.

Таким чином, лось збільшує площу ступні, чим досягається зменшення тиску на ґрунт, бо тиск обернено пропорційний площі поверхні (p=F\S. Змінити силу тиску, тобто свою вагу, лось не може, а ось площу, на яку чиниться тиск, змінює). Завдяки цьому лось не в’язне в болоті.