ІВАНКО отримав свої додаткові модулі бази даних і почав аналізувати інформацію, яка там знаходилася. Провівши деякий час у роботі, він зупинив розрахункові процеси та звернувся до Петрика.
— Я знайшов необхідну інформацію. Виявляється, що у минулому були такі ж аномальні події. Я проаналізував умови, за яких вони відбувалися і, думаю, що зможу їх відтворити. Для цього мені знадобиться метал під назвою тахіоній.
— Тахіоній?
— Так. Він дуже рідкісний. Але не переживай. Я відслідковую падіння асероїдів на планету і за попередніми даними частинки цього металу є в одному з них. Я вже відправив робота до місця падіння.
— І що потім з ним робити?
— За моїми розрахунками ти маєш просто подати на нього напругу. Але зробити це потрібно у певний визначений час. Пристрій, який тобі в цьому допоможе, вже будується. Він не складний і мої роботи можуть його скласти.
А далі були декілька годин очікування. Спочатку поки роботи зберуть установку, потім - поки настане потрібний момент.
— Петрику, час настав. Підійди до пристрою та за моєю командою натисни на кнопку.
— Добре. На прощання скажу, що мені було приємно з тобою познайомитися. Якщо тебе не розберуть на запчастини у майбутньому, то ми ще обов'язково зустрінемося.
— Три, два, один, натискай...
Активувавши пристрій, Петрика засліпило яскраве світло. Він заплющив очі, а коли їх відкрив, то вже стояв у своїй кімнаті. "Спрацювало!" - подумав Петрик. Все ще не вірячи собі, він побіг до маминої кімнати перевірити чи вона ще там. Мама ще тихенько спала. Петрик піійшов, поволі ліг біля неї, щоб не розбудити і лагідно обійняв. Мама відкрила очі і трохи здивовано запитала чи все гаразд із Петриком. "Так, мамо. Все добре. Я так тебе люблю!"
Пізніше, коли мама вже прокинулася і приготувала сніданок, додому з нічної зміни повернувся тато. Він працював у гірничо-видобувній компанії. Його робота була важкою, а тому він завжди приходив додому натомленим. На щастя на цьому тижні Петриків тато більше не мав робочих днів, попереду були два повноцінних вихідних дні.
В один з них тато обіцяв зводити Петрика на екскурсію до зали з головним комп'ютером. Ця кімната була гордістю усієї колонії, оскільки штучний інтелект, який там знаходився і вже майже 40 років без жодного збою контролював усі процеси на Другій Марсіанській Колонії.
Завершивши екскурсію, Петрик попрямував до виходу. Але наблизившись до дверей, він помітив, що світло якось підозріло блимнуло. Такого не було давно у колонії. Та Петрик усе зрозумів. Він повернувся обличчям у напрямку до комп'ютера та підморгнув оком у відповідь.