Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави. Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін. 

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;формування мовленнєвої культури;спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму. 

Конкурс малюнків " Моя Україна"

Зустрічаймо новий рік та різдво по-українськи

Подарунки військовим до різдва

ТВОРЧА ЛІТЕРАТУРНА ГРУПА "СЛОВО"

Виховання національної та громадянської самосвідомості особистості засобами слова - це основна мета творчої літературної студії "Слово" . За 25 років своєї діяльності у студії навчалися і творили більше трьохсот учнів. На сьогоднішній день усі колишні члени літературної групи слово - сформовані патріоти та свідомі громадяни Української держави. Серед колишніх студійців більше двадцяти чоловік захищають суверенітет нашої країни на полі бою, а саме: Рудяк Максим, Бакаєв Антон, Леонтьєв Олександр, Черненко Олексій, Притула В'ячеслав, Ширінський Сергій, Марков Олексій. Шевченко Олег - колишній студієць, 23 грудня 2017 року загинув від кулі снайпера на ВОП поблизу смт Луганське. 

Зберігся вірш " В Україні ясно сонце гріє" Олега Шевченка - шестикласника :

В Україні ясно сонце гріє,

 Синє небо біла хмарка обгорта. 

А мені нічого більш не треба,

 Україно, щоб зі мною ти була!

Дуже я люблю свою країну 

Найдорожчу в світі Батьківщину 

Живемо тільки заради неї 

Милої, рідної, своєї.

 На жаль, у квітні 2023 року героїчно загинув у бою з ворогом поблизу Кремінної Луганської області солдат-розвідник Янишев Роман.

Поезія, написана Романом Янишевим у 2012 році, актуальна і нині :

На фотографії мій дід, 

Точніше, прадід. Скільки літ 

Пробігло. Він немов живий, 

Такий веселий, молодий. На фотографії мій дід.

 У серці пам'ять. Нам не слід 

Про це ніколи забувати,

 Щоб не прийшла війна до хати.

Незадовго до загибелі Роман написав такий вірш :

Нам не можна вмирати, 

Довго ще воювати, 

Щоб не знищили наш ДНК.

І прикрившись бронею, 

Знов іду в жерло ночі -

Не здригнеться моя рука.

Студійцям творчої групи "Слово" боєць Янишев залишив послання : "Діти, любіть і бережіть рідне слово, бо воно єдине тримає нас як націю!"

Мій скарб, моя душа -

 То рідна мова, 

Для мене ти -

Основ основа 

Благослови мене, благаю,

 Неначе пташка у височині,

 Твої безмежні сонячні пісні

 Здаються найбагатшими мені.

У січні 2025 року робота члена творчої групи "Слово" Барановського Матвія "У ніч перед Різдвом (солдатська елегія)" посіла друге місце в обласному етапі XXIV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості "Об'єднаймося ж, брати мої!". Ця робота присвяена пам'яті героя, солдата-розвідника Романа Янишева.

Нині особливо актуальною є проблема набуття учнями творчого самостійного досвіду, бо суспільству потрібна інтелектуально й соціально компетентна особистість, здатна критично мислити, творчо діяти, неординарно розв'язувати проблеми, створювати нове, яка шукає відповіді на запитання: хто ми, якого роду-племені, якими були й чому такими стали, що вміли й чого навчилися?

Людина перебуває в координатах поліетнічного освітнього середовища нескінченного ланцюга поколінь «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Т.Г. Шевченко). Щоб пізнати себе, треба усвідомити своє місце на цій життєвій матриці, віднайти свою точку опертя, надати життю морально-духовного сенсу, ідентифікувати себе з національно-культурним середовищем.

Однією зі складових особистісної кризи є «втрата соціальної ідентичності, звичної тотожності себе, свого «Я» з певними соціальними об'єктами-орієнтирами: суспільством, професією, способом життя, мовою, національністю, політичною позицією і багато чим іншим». При недостатній сформованості національної самосвідомості виникає оманливе, ілюзорне відчуття «меншовартості», «другорядності» рідної мови, культури, врешті самого себе, що породжує комплекс національної і громадської неповноцінності, відсутність почуття власної гідності й гордості. Це нерідко призводить до збочення з правильного життєвого шляху: люди стають егоїстами, обивателями, пристосуванцями, різного роду перевертнями.

Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Вважаю, що патріотичні відчуття учнів народжуються на інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів школярів має приклад дорослих.На заняття "Слова" ми запрошуємо батьків та родичів наших школярів, які в цей час захищають нашу Вітчизну на полі бою. Одне із занятть було присвяене зустрічі з директором нашого ліцею Пасараром Сергієм Івановичем - підполковником танкових війск ЗСУ , командиром батальйону. І, звичайно, під впливом сильних емоцій народилися в учнів такі рядки: 

"Сльоза зрадлива,

 ні, не забринить,

 бо ворог знову й знову атакує.

Вітчизну мусять хлопці захистить. 

Їм мужності і сили не бракує!"

На мою думку, основним у формуванні національної та громадянської самосвідомості особистості є:

• формування думки про суспільну значимість родини, про сім'ю, рід і родовід;

• краєзнавство;

• ознайомлення з явищами суспільного життя;

• формування знань про історію держави, державні символи.

Ознайомлення з традиціями і культурою свого народу. Оскільки національна школа відіграє неабияку роль у вихованні патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, культурних та трудових традиціях українського народу.

На уроках словесності ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми.

Однак, на мій погляд, ще більш впливовою є позакласна робота, а саме робота у творчій літературній студії «Слово». Під час засідань студії формую у школярів розуміння важливої ролі української мови у відродженні України, розуміння того, що лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть. Розвиваю мовну культуру учнів, вміння і навички спілкуватися, логічно висловлювати думки українською мовою, говорити правильно, вишукано і виразно.

На заняттях у студії, вважаю, слід проводити роботу в трьох основних напрямках:

«Я»:

• Я виховую віру в себе, розкриваю і розвиваю свої здібності, поспішаю робити добро, намагаюся розділяти радість і горе інших.

• Я – патріот і громадянин України.

• Я пізнаю, бережу і примножую красу в усьому, розумію, що до істини веде багато шляхів, відшукую з них свій.

• Я утверджую себе в праці, шаную будь-яку корисну працю, прагну стати сильним, витривалим, сміливим.

«Батьківщина»:

• Вивчаю, утверджую та примножую традиції і святині всього народу України.

• Прагну жити в мирі та дружбі з дітьми інших народів, пам'ятаючи: Земля – наш спільний дім.

• Живу в злагоді із природою.

«Родина»:

• Шаную свою родину, бережу тепло батьківської оселі.

На заняттях творчої групи «Слово» розвиваю особисті якості громадянина України: національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну і художньо-естетичну культуру, а також правову, трудову, фізичну, екологічну культуру.

Для цього добираю теми, а до них тексти і речення, а також готую матеріали до вікторин, конкурсів, усних журналів, заочних ігор, конкурсів.

У 2024 році творча група "Слово" посіла 3 місце в обласному етапі XXIII Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості "Об'єднаймося ж, брати мої!" Керівник групи нагороджений Подякою народного депутата України Юлії Світличної, а діти - цінними подарунками !

Йому сьогодні подзвонила мама,
А він в окопі мокрому сидів.
Тримав мобільний, обтирав руками
І щиро так дзвінку тому радів.

Він так радів, що сльози враз з'явились,
Про себе шепотів: «Вона жива».
Матуся з ним давно не говорила,
Бо не було зв'язку, а він чекав.

Він відповів. Цю посмішку крізь сльози
У пам'ять закарбовано навік:
«Все добре, мамочко, немає вже загрози».
І серце воїна великий жаль обпік.

Він втратив друга у тяжкім двобої,
Та матері про це він не сказав.
Як друг його враз затулив собою,
Коли зловісний ворог лютував.

Недовго говорили мати з сином,
Промовив він: «Молися і чекай».
«Ти бережись, – вона його просила, –
Тебе чекаю, тільки повертайсь!»

Губарєва Вероніка 

Мені дванадцятий. Не знаю, чому так тяжко я війну переживаю?
В крові моя країна. Бачу, знаю.
І через це щоденно я страждаю.

Я мала плани, свої мрії,
Але загарбницькі жорстокі дії
Позбавили нас щастя і надії.
Я хоч мала, але це добре розумію.

Не вірю я у те, що з нами сталось,
Невже в тих ворогів усе людське пропало?
Не заслуговуємо ми на смерть криваву
І станем як один ми за свою державу.

Ми від війни тікали, але швидко повернулись,
Тому що серце і душа до рідного горнулись
На свою землю, дім, родину,
У ті місця, що звуться Батьківщина.

А пам’ять – лихо! – все тримає,
Навіть дрібниці незначні не пропускає.
Сирени виють, паніка зростає,
Стривожено у небо поглядаю.

Я пам’ятаю, як боялась засинати,
Як мама плакала, за нас молилась в хаті,
Як гримало, свистіло і палало,
Як серце неупинно калатало.

Як на війну знайомих проводжали,
Як кожному свій оберіг давали,
Як всім життя зламала ця війна.
Хай буде проклята вона!

Та зійде сонце на моїй Вкраїні
І ми зрадіємо новій і світлій днині.
Недовго залишилося чекати,
Наш дух козацький вам ніколи не зламати!

Панченко Катерина

Вони спалили нашу хату,
Сарай, машину і кота.
Згоріла яблуня крислата
І навіть образи Христа.

Ми пересиділи в сусідів,
У них глибокий погріб був.
Усі боялись людоїдів,
Ніхто до ранку не заснув.

Коли усе це закінчилось,
Ми вийшли глянуть на село:
Усе в диму горіло і тліло,
На пекло схоже все було.

Найбільш шкода нової школи.
Ми тільки рік провчились в ній.
В просторих класах кожен учень
Плекав з десяток світлих мрій.

Звичайно, ми не розумієм,
Для чого війни у наш час?
Але в своїм житті зумієм
Урятувати нас і вас.

Колись я буду вже дорослим,
Збудую школу тут нову,
Дерев і квітів насаджаю,
Ім'ям героїв я назву.

Барановський Матвій

Я звертаюсь до всіх присутніх, різних націй і різнооких.
Хоч задля поколінь майбутніх
Припиніть цю війну жорстоку.

Задля миру на всій планеті
Назавжди знищіть зброю люту,
Щоби квіти замість багнета,
Щоб не вибухи, а салюти.

Задля щастя дітей маленьких
Об’єднайтесь в однім ви крузі,
І нехай стануть білі й чорні
Найвірніші і добрі друзі.

Єрмаков Дмитро

Не вберегла його молитва

і оберіг не допоміг,
Коли в своїй останній битві

 у землю рідну він поліг.
До ранку мати посивіла

 і в бабці повні очі сліз,
Війну жорстоку проклинають,

 не вірять смерті навідріз.

Відразу сумно стало в хаті,

 не світить сонце у вікні,
Лиш посміхається синочок 

з портрета мамі на стіні.
Йому б на світі жити й жити,

 кохати і дітей ростить,
У полі хліб святий косити 

й радіти долі кожну мить.

Та Кремінна їм буде снитись, 

не буде спокою в душі:
Залишились лише від нього 

два недописаних вірші.
Хлопчина ще життя не бачив, 

ще поцілунків не спізнав,
Він зовсім був іще дитина: 

всього лиш 18 мав.

І плаче мати біля сина. 

І б’ється, наче рибка в лід.
Лишилась тільки їй світлина

і у душі пекучий слід.

Петренко Олена

Смійся, лютий враже,
Гаспиде чужинський.
Буде так, як скаже
Відьма українська.

Ти хотів стоптати і людей убити.
Буде тобі хата
Дерев’яна, збита.

Вернешся додому,
Як той пес побитий,
Вантажем двохсотим,
Кров’ю залитий.

Будуть тебе люди
Вічно проклинати,
А душа нікчемна
У вогні палати.

Бо ніхто не зможе
Наш народ здолати.
Можеш це на носі
Собі зарубати.

Скрипник Богдана

Усім мамам в Україні
Хочу побажати,
Щоби вистачило сили
Синочків діждати.

Щоб серденько не боліло,
Щоб ночами спали,
Щоби чорні похоронки
В дім не залітали.

Щоб додому повернулись
Радісні солдати.
Їх давно уже чекають
Рідні білі хати.

Решетняк Вероніка

Портрет

У нас у хаті є портрет, 

З дитинства звикла я до того.

Колись бабуся вишивала, 

Немов живе обличчя в нього. 

У кожусі, у шапці він

І погляд із-під брів похмурий. 

Він строго дивиться на нас 

І грізно наче, і понуро. 

Я думаю, питає він: «Як справи, правнуки козацькі?

 Чи славу й волю зберегли?

 Чи продали за гріш жебрацький?

Чи встала Україна із колін, 

Чи добре дбаєте про неньку? 

Чи розтоптали вже давно 

Ви Божу віру у серденьку?

 Чи на поклон чужинцям знов 

Претеся, низько ізігнувшись

 Ви другим сортом нареклись,

 Про предків славних все забувши 

Чи знову на помийку ви

 Повикидали честь і слово? 

Немає майбуття у тих,

 Хто зневажає рідну мову 

Чи знов пани і знов раби,

 І знов палаци, і хатини,

 Знов хтось у золоті, а хтось

Стоїть у латаній свитині 

За що карається народ?

 Чого мовчить в ярмі, мов бидло?

 Невже осліпли ви, невже 

Вам жити так не остогидло? 

Ось так, мабуть, Кобзар хотів 

З портрета мудро нам сказати, 

Та тільки поглядом сумним

 Він оглядав зі стіни хату. 

Зінченко Альона

****************

Я в майбуття, Вкраїно, твоє вірю! 

Ти будеш вічно, наче небо голубе 

Я на Америку тебе не проміняю,

 Сьогодні й завтра я любитиму тебе! 

Земля розквітне, усміхнуться села,

 Пшениця забуяє золота,

 Життя настане добре і веселе,

 Бо зараз в нас усіх одна мета, 

Щоб ти була багата й незалежна, 

Щоб мир і злагода були на всій Землі. 

А ми тебе любитимем безмежно, 

З тобою йдем в майбутнії далі! 

Кучеренко Катерина 

****************

Хто я? Хохол чи українець? 

Чи на своїй землі я не чужинець? 

Коли чужою ще заговорю, 

То в пеклі хай згорю! 

Родина моя - здавна лозівчани,

 Й мене виховували в шані 

До слова рідного. Доколи 

Це слово чути тільки в школі! 

Люблю тебе, Україно, за мову

(Це не скрипучий західногерманський крик). 

Я певен, той не любить України,

 Хто слово рідне шанувать не звик! 

Кишинський Артем 

****************

Наді мною синє-синє небо, 

Я вишневим цвітом обгортаюсь. 

А мені для щастя більш не треба: 

Я у щасті своєму купаюсь.

 Побіжу долинкою до річки 

І нарву чудових квітів в полі. 

Жаль, що не ростуть у нас смерічки,

Зате є такі стрункі тополі 

Чую: коник у траві сюркоче, 

Пташечки попискують малі. 

Я нічого іншого не хочу, 

Тільки вічно жити на оцій землі! 

Виноградова Діана

****************

Бог один. І віра в нас єдина,

 Матінка одна завжди у нас. 

В нас єдина рідна Україна -

Щиро молимось за тебе кожен час. 

Молимось за тебе, Україно,

Свої сили й працю віддаєм. 

Щоб не повернулася «руїна», 

Свою честь і славу ми не продаем. 

Хоч життя і найдорожче для людини, 

Все одно людина в битві і в труді 

Віддає його за волю України,

 Що ж для неї найдорожчим є тоді? 

Господи, прости во ім'я Сина,

 Що вночі і вдень - це, може, гріх?

 Починаю словом «Україна»

 Я молитву за усіх земних. 

Чабан Валерія

****************

Хвалити Бога!
Всі живі в моїй родині,
І я радію, що на світі не одна,
Благаю долю: «Дай нам щастя,
Достаток був щоб у нас сповна!»

Щоб всі були здорові і веселі;
Щоб чесна праця радувала нас.
І де б ми не жили – чи у містах, чи в селах,
Щоб вогник єдності у нас не згас.

Живи і розквітай, моя родино,
Міцна, велика, дружная сім’я,
Ми у віках прославим Україну,
Бо Україна – це і ти, і я!

Непран Анна

****************

Усяк громадянин, розвинутий чи дикий,
Безмежно любить свій родинний край,
Шанує й знає свою мову
І кожен береже звичай.

Миліше над усе йому родина,
І татка й мамині слова.
Ніколи зрадником не стане
Й не затьмарніє голова.

Він за червінці, за доляри
Ніколи честь не продає,
Бо все зітліє у цім світі,
Лише душа навік жиє!

Може, кажу я річ банальну
І нудить Вас такий мій стих,
Про все я говорю реально,
Бо те, що правда, то не гріх!

Нєверова Софія

Летять лелеки

Летять лелеки
Кожного року на Україну
До свого дому летять лелеки,
Бо дуже люблять свою землю,
Тому крізь бурі летять здалека.

До свого дому в своє гніздечко,
У ріднім Щасті дітей зростити,
Але не знають бідні лелечки,
Гніздо їх спалене і розбите.

У ріднім Щасті немає щастя,
Там смерть підступно стоїть за спиною,
І птахи плакали і кричали,
І умивалися сльозою.

Ой ви, лелеченьки пружнокрилі,
Не покидайте країну милу.
Вже незабаром мир настане,
Щоб знов на хаті гніздо ви звили.

Афонічкіна Валерія 

Що у тебе болить

Що у тебе болить,
Старий, нещасний інвалід?
— Болить нога, якої вже нема,
Її забрала в мене та страшна війна.
І спогади мені болять
Про друзів, що залишились в полях,
Болить душа, бо болем сповнена вона,
Хай буде проклята війна!

Кумпан Анна

«Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову…»

Ці слова Ліни Костенко примушують нас задуматися над майбутнім нашого народу у цей складний час. Господи! Чи для того Ти дав народові мову, щоб він так нехтував нею? Ми живемо в Україні, і ніхто, крім нас, у цілому світі не заговорить нашою мовою, ніхто не допоможе, коли наша буде гинути, бо відомо, що держава існує за трьох умов: коли в неї є територія, мова, релігія. У нас поки що все є. Не вистачає розуму все це усвідомити. Усвідомити, що ми — єдині і неповторні, як і будь-який народ.

Кожен народ отримав від Бога свій уділ – свій клаптик землі (у нас, мабуть, найкращий), і за благодать на ній Господь спитає з нас, а не з американців чи японців.

Тож нехай вічним і невмирущим буде наше українське Слово, і хай звучить воно у школі і у полі, хай підносить громадянську свідомість тих, хто з гордістю зветься Українцем!