Павло Нірінберг народився 31 травня 1936 року у Вінниці. Він пройшов довгий шлях до своєї мрії - архітектури: навчання у  Саратовському будівельному технікумі, Ленінградському інституті цивільних інженерів. На 5-му курсі переміг у творчому конкурсі і взяв участь в оформленні декількох обʼєктів Ленінграда в рамках підготовки до Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Гельсінкі. Премійований поїздкою у Фінляндію, молодий архітектор мав нагоду побувати в майстерні самого Алвара Аалто (фінський урбаністичний архітектор та дизайнер ). Із видатними вчителями Нірінбергу взагалі щастило: керівником його дипломного проекту був Лазар Хідекель, учень Малевича та Шагала, один із засновників УНОВІСа та поборник супрематичних ідей в архітектурі.

Протягом 1963-1966 рр. працював у м. Красноярськ, де побудував приміщення міськвиконкому, міськкому партії, Палац молоді. Павлу Рафаїловичу трапилася на очі інформація про запрошення на роботу архітектором у Дніпропетровськ. Відгукнувшись на оголошення, він визначив не лише свою долю, а й значною мірою – архітектурне майбутнє Дніпропетровська. В 1967 році приїхав у Дніпропетровськ, де його призначили головним архітектором інституту «Дніпроцивільпроект».

                    Роботи архітектора Павла Нірінберга                                    стали знаковими для сучасного образу Дніпра

Павло Нірінберг спроєктував основні  громадські будівлі міста, зокрема житлові райони Сонячний (1968-1976), Мандриківський (1975-1979, монолітні 28- та 29-поверхові будинки, зведені за технологією ковзної опалубки), Лоцманський (нині Перемога, 1981); Будинок книги на розі проспекту Д. Яворницького та вул. В. Вернадського (1976, 18-типоверх. будинок із 2-поверх. книгарнею); літній театр у парку Т. Шевченка (1977); цирк (1977–80); приміщення міськради (1983).  Вони стали подіями в будівельній практиці Дніпропетровська. Забудова вулиці Мечникова – рідкісний для тих років зразок комплексного підходу до реконструкції міських кварталів у історичному центрі. Варто зазначити, що внесок Павла Рафаїловича в розвиток Дніпропетровська в 1970–1980-х роках суттєво вплинув на формування місцевої архітектурної школи і, можливо, обумовив успіхи дніпропетровських зодчих надалі.

Реконструкція кінотеатру "Батьківщина" ("Родіна")

Будинок книги

Міський лекторій (Літній театр) у парку Шевченка

Споруда збудована як міський лекторій на місці літнього кінотеатру в 1977 році за проєктом архітектора Павла Нірінберга. Будівля складається з металевих конструкцій навісу та цегляних й залізобетонних огороджувальних конструкцій з приміщеннями, посеред яких розташовано амфітеатр на 1500 місць. За авторським задумом, дерева, які проростають крізь металевий дах, пов’язували живу природу та творчість людини. Літній театр є зразком архітектури постмодернізму на території міста Дніпра. Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради затвердило Літній театр у парку ім. Т. Шевченка як щойно виявлений об’єкт культурної спадщини за видом «Архітектура». 

Житловий масив Перемога 

В 70-ті роки минулого століття актуальними для архітектури міста стали нові житлові масиви і висотні будинки. У 1968 році почалося будівництво житлового масиву Перемога. Проєкт втілювався десять років. Колектив авторів, які працювали над житловим масивом «Перемога», у 1983 році  був відзначений Державною премією СРСР у галузі архітектури, сам масив без зволікань визнали пам’яткою архітектури союзного значення, а 28-поверхові «свічки», що стали його домінантою, забезпечили Дніпропетровську славу Міста хмарочосів. Серед переваг масиву в довіднику «Пам’ятки історії та культури УРСР» названо «зручність і стрункість архітектурних ансамблів, оригінальність і різноманітність пластичних елементів, сміливе застосування кольору, високий рівень благоустрою та озеленення». 

Будівля Дніпропетровського цирку

Проєктування циркового комплексу на Набережній у районі нового мосту доручили інституту "Дніпроміськцивільнпроект". Найвдалішим визнали проєкт Павла Рафаїловича Нірінберга. Цирк відомий унікальною будівлею, аналога якій немає у всьому світі. Серед переваг Дніпровського цирку - купольні склепіння оригінального малюнка, такий купол дає можливість зручно кріпити підвіску апаратів артиста та створює відмінну акустику. Вперше у вітчизняній практиці під час будівництва Дніпровського цирку застосували шатрове покриття із збірних залізобетонних елементів.  Намет бродячого цирку-шапіто, в даному випадку, виступає в зміненому масштабі та в іншому матеріалі. Вдень - це намет, увечері, коли «цирк запалює вогні» - як у фокусі ілюзіоніста, перетворюється на жерло вулкана, з якого вириваються вогняні карбовані звірі, що сяють у променях барвистого підсвічування. Світлові ефекти вийшли подібні до циркової вистави та були своєрідною рекламою цирку, виконаного архітектурними засобами. Це єдиний в Україні цирк із додатковим, репетиційно-постановним манежем. 24 грудня 1980 року у Дніпрі урочисто відкрили новий цирк на Набережній виставою «Карнавал йде світом».  Незвична будівля майже відразу стала одним з символів міста, і впевнено «прописалася» на листівках та фотоальбомах про Дніпро. 

Будівля міськвиконкому 

Будівля міськвиконкому - ще один важливий об’єкт, який визначив архітектурний образ Дніпропетровська. Колеги Нірінберга згадували, що він не хотів брати цей проєкт, тому що йому не подобалось місце для будівництва та різні обмеження за висотою та об'ємом, а ще більше «наглядачі», які мали відстежувати будівництво. Але відмовитись від виконання було неможливо. В 1973 році проєкт був завершений і відправлений на затвердження до Києва, в Держбуд. Проєкт затвердили. В процесі будівництва стало питання старої будівлі кінотеатру «Побєда», який прилягав до будівельного майданчика. Автори проєкту хотіли зберегти його, вписати в єдиний комплекс з міськвиконкомом. Але було прийняло рішення знести кінотеатр. Були проблеми з зовнішньою обробкою стін. Дефіцит матеріалів і коштів заставив шукати оригінальні рішення. Місцеві умільці винайшли  метод дрібного мармурового напилення. І ще ряд новацій були випробувані саме на цій будівлі.

Павло Нірінберг - художник

Для Павла Нірінберга писати аквареллю - означало мислити, адже кожен архітектор — це філософ-фаталіст. Його улюбленим жанром був пейзаж, а головною метою - передати настрій, колір, пору року та багатоплановість. Він працював у техніці «по-сирому» (мокра акварель). На створення етюду йшло стільки часу, скільки висихав аркуш, і якщо результат не влаштовував митця, він просто викидав роботу. Художник міг зникнути на два тижні, цілком присвятивши себе творчості. А повернувшись, влаштовував персональну виставку, що ставала справжньою подією для всього міста. Так, у 1994 році з успіхом відбулися його персональні виставки у Дніпропетровську та Києві.

Як відомо, сучасна архітектура інтернаціональна. І Павло Нірінберг це довів і своєю долею, і творчою діяльністю. На початку 90-х він взяв участь у міжнародному конкурсі на проєкт радянського павільйону на виставці Експо у Севільї (Іспанії). Він був удостоєний другої премії. 

Рішення емігрувати до Сполучених Штатів Америки Павло Нірінберг ухвалив у 1998 році. Уже в перший рік еміграції Павло Рафаїлович взяв участь у конкурсі проєктів павільйону театральних кас на Таймс-сквер у самому центрі Мангеттена. У конкурсі змагалися 670 учасників із 30 країн світу. Проєкт Нірінберга увійшов до сорока найкращих і був окремо представлений на виставці. Згодом, на запрошення американської проєктної фірми, Павло Рафаїлович долучився до реконструкції вулиці Бонд-стріт на Мангеттені. 

Хвороба, виявилена ще в Дніпропетровську, не відступала. Павлом Нірінбергом опікувалася одна з найкращих американських лікарень, завдяки чому його життя вдалося продовжити на п'ять-шість років. 

Павло Рафаїлович Нірінберг помер 5 серпня 2008 року в США.

24 листопада 2015 року розпорядженням міського голови № 882-р вулицю Баумана в Соборному районі Дніпра перейменували на вулицю Павла Нірінберга. Цю назву вона змінила невипадково: на розі вулиці Павла Нірінберга та Січеславської Набережної розташована будівля нового цирку - один із найбільших і найкрасивіших об'єктів митця.

У 2017 році на фасаді будинку № 117 на проспекті Дмитра Яворницького, де Павло Нірінберг мешкав протягом 12 років, відкрили меморіальну дошку на його честь.

10 цікавих фактів

14 квітня 1967 року в житті 31-річного дніпропетровського архітектора Павла Ніринберга відбулися одразу три знаменні, на перший погляд, ніяк не пов'язані одна з одною події. У нього народився син, він отримав ордер на квартиру і за наказом інститута «Дніпроцивільнпроект» був призначений на посаду ГАПа — головного архітектора проєктів.

Під час реконструкції кінотеатру "Батьківщина ("Родіна") Павло Нірінберг багато працював над акустикою, інтер'єром, а також сам створив проєкт незвичайної люстри у вигляді дощових крапель.

За однією з легенд, під час випробування даху Дніпропетровського міського лекторію в парку Шевченка, коли його порожнини заповнили водою, Павло Нірінберг зайшов до будівлі. Цим вчинком архітектор довів, що готовий поручитися за якість своєї роботи власним життям. 

Павло Нірінберг підтримав ідею скульптора Юрія Павлова створити пам'ятник притокам Дніпра. Комплекс планували встановити на вулиці Новій (нині Олени Блаватської). Проєкт залишився на папері, проте збереглася картина Павла Нірінберга.

Балкони у вигляді вітрил стали найяскравішою особливістю ж/м Перемога. Архітектурний образ виявився настільки колоритним, що його почали наслідувати. Щоб зберегти унікальність масиву, тодішній головний архітектор Сергій Зубарєв офіційно заборонив використовувати цей прийом в інших забудовах. 

Під час проєктування цирку Павло Рафаїлович Нірінберг зустрічався з відомими цирковими артистами, радився з ними щодо їх потреб під час постановки номерів і намагався врахувати найменші деталі, щоб виступи на арені цирку були комфортними та безпечними. Ідею шатрового купола йому підказала сумна сповідь літнього трубача: через погану акустику в цирках артисти й музиканти часто страждали від ушкодження слуху. Натомість форма шапіто забезпечувала чудову акустику.

Висоту цирку архітектор збільшив завдяки флюгерам над шатром. Ескізи він виконував власноруч, хоча це не входило до його завдань.

За легендою, на фасаді Дніпропетровської міської ради вміщено своєрідний підпис Павла Нірінберга - величезні стилізовані літери «Н».

Старша донька Тетяна жила та працювала у Берліні. Вона навчала німецьких студентів основ архітектури за підручником, написаним її батьком у співавторстві з провідними викладачами Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури).

На багатьох сувенірних листівках із краєвидами Дніпра незмінно постають будівлі, зведені за проєктами Павла Нірінберга: міськвиконком, цирк та літній театр у парку Шевченка. Тривалий час вони були справжніми символами міста, що формували його унікальне архітектурне обличчя. Навіть сьогодні, через десятиліття, ці архітектурні шедеври не губляться на тлі сучасної забудови.