Поетична сторінка
Шевченко Влада
Журавлі
Над Україною прощальний ключ,
Тихіше, все тихіше чути клич.
Тепло своє несуть на своїх крилах,-
А нам, лишають в серцях зиму.
Летять вони з самої ранньої пори,
Не дочекавшись, доброї пори, -
За ту, яку так вірили вони.
Здавалось, що вони неначе янголи були.
Які Вкраїну рідну боронили,
Для миру рідної родини.
Родини-неньки України.
І ось і Схід, на Сході пахне кров’ю,
Тих вірних журавлів - синів,
Які на полі бою так лишились,
Співаючи по смерті рідний гімн.
Ви знайте, Ви – для нас герої,
Героям Слава, слава у віки!
Бо саме Ви сьогодні творите державу, -
Державу - миру, правди і краси.
І перед Вами й Вашими батьками,
Ми на коліна станемо завжди.
І свічка пам’яті по Вас незгасне ,
Бо кожен з нас не дасть її згасить.
То ж відлітайте в синє небо,
Прийшла пора і Вам спочить,
А ми Вас тут не перестанемо любить.
Душевна надія
Сьогодні плаче мати-Україна.
Як плакала вона колись.
Як не діждалась мати сина…
Чомусь нас знову ставлять на коліна,
Але ми з тих колін давно вже піднялись.
Я ще дитина, злякана дитина,-
А скільки нас таких…
Що просять в Бога на колінах,
Щоб жах війни скінчивсь.
Прокинься я благаю Україно,
Вставаймо разом, як Шевченко заповів!!!
Візьмімось всі за руки:
Брат із братом, бо поміж між нас немає бути ворогів.
Не відрікайтесь у тяжку хвилину,
Бо це є найстрашніший гріх.
А ми всі так потрібні Україні,
Згадаймо ж ми Шевченка заповіт.
Моє село
Мене чарують в рідному селі,
Світанки, ночі горобині.
Поля квітучі навесні,
Бузкові квіти, кетяги калини.
Як соловейко будить сонце,
І роси віють прохолодно,
І радо дивиться в віконце, -
Таке рідненьке, тепле сонце.
З піснями все в селі живе,
Надію, віру, нам несе.
Дудар Ніна Петрівна
Моя країна – Україна
Люблю всім серцем і душею я свою країну,
Бо на планеті красивішої нема землі,
Моя країна має назву Україна,
Так нарекли її прапращурі мої.
Моя країна , моя ненька Україна,
Де рідна українська мова тут з давніх давен звучить,
Де материнська колискова,
У пам'яті моїй дзвенить.
А люди , що живуть на землях України,
Гостинні , добрі , миролюбні , людяні , прості,
Завжди зустрінуть гостя хлібом – сіллю ,
І двері в свою хату йому відкриють залюбки.
Ніколи на чуже не зазіхають,
З сусідами у мирі й дружбі все життя живуть,
Ростять дітей , хліба плекають,
І землю рідну пильно бережуть.
Якщо на землю України глянути із висоти пташиного польоту,
Такої ж бо краси ви не побачите ніде :
Поля , лани , ліса , озера й ріки,
Квітучі села і міста.
Не можна Україну уявити без калини,
Розлогих і плакучих верб , що на берегах річок ростуть,
Як можна таку землю не любити,
Тому найбільше за усе на світі я її люблю.
Моя земля, моя квітуча Батьківщина,
Це рідний серцю край , де я живу.
Зустріч із друзями шкільних років
Соломко Володимир
Журавлі
Я чую шум, дивлюся в небо,
А там курличуть журавлі.
Мені здалось, що то солдати,
Які померли на війні.
Забрали батька у сім’ї…
А ті біляві хмари
Назавжди заховають журавлів.
А я стою й дивлюся в небо,
І страх моє серце огорта.
За що? І для чого? Не розумію.
Солдати вмирають в боях.
Сіяло сонце
Сіяло сонце, ліс шумів,
Великий степ квітами облитий.
Аж раптом чую свист,
І квіти в небо підлетіли.
Село горить, земля палає…
І мати сина проводжає.
Змахнула хусткою і плаче,
Бо може сина більше не побаче.
Упала на коліна і благає,
Нехай Господь додому діток повертає.
Щоб більше не плакали мами,
Бабусі сестрички, дружини і діти.
Щоб знову засяяло сонце,
І був степ устелений квітами.
Загинайло Анна
Моя рідна сторона
Холодні роси сріблом на ріллі
Виписують свої тонкі картини.
Я все люблю, що зрощене в селі
Немає кращого за рідне для людини.
Той тихий сад, що квітне на весні,
Той клич гусей на соннім небосхилі,-
Ті серцю любі мамині пісні,
Бабусине волосся густо сиве
Волошок дзвін між стиглих колосків
І барви рясту бляклі непривітні.
Люблю я все, а край свій поготів
Тут все для мене і знайоме й рідне.
І тільки тут цілющі бур’яни,
І тільки тут я наодинці з богом
Немає кращої для мене сторони
Ніж та, де вільхи квітнуть навесні.
Мій край
В моїм Ольшаницькім краю
Де пахнуть медово отави,
З дитинства я тут жив
І мої веселі забави.
Квітують сади і поля.
Світанок стрічає діброва,
Це батьківська рідна земля,
Материнська й колискова.
Жайвір співає в зеніті,
Половіють в полі хліба,
Хочеться щастю радіти,
Я ще дівчинка молода.
Іду босоніж по росі,
У весняні луги і поля,
Радіють комашки усі,
Бо моя – це навіки земля!
Хохлюк Олена
Я зігрію цей світ пелюстками добра
Я зігрію цей світ пелюстками добра,
Він і біль мій, й моя нагорода.
В моїм серці весна , квітує вона,
І розмай теплих слів затуляє незгода.
І дарма що зима, дошкуляють вітри…
Будьмо сильні, підвладні лиш долі.
Хай сіяють в душі усіх барв кольори,
І розтопить добро захололі окови.
Я зігрію цей світ пелюстками добра,
Обійму всіх людей, простягну сонця-руки,
Щоб у кожному з нас заквітчалась весна,
Щоб в душі озивались мелодії звуки.
Хай співає душа, ніжно струни бринять,
Кружляють у вальсі вродливі сніжинки,
Мерехтливо чарують, горять
У очах всіх людей загадкові іскринки.