Не проголошення незалежності, а відновлення…

Саме на такому визначенні наполягав покійний Левко Лук`яненко, коли український парламент 24 серпня 1991 року вирішував: бути Українській державі чи не бути.

− Наш народ уже мав свою державу — Українську Народну Республіку, яку більшовики знищили, − говорив з трибуни ВР Левко Григорович. — Тож йдеться саме про відновлення Української держави.

Та багатолітнього в’язня радянських концтаборів «не почули»…

Нагадаю, що Україна має тисячолітню традицію державності — Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовське, Козацька держава, державні утворення ХХ століття. Вона не була безперервною: під впливом зовнішніх (завоювання) та внутрішніх (міжусобиці) чинників українські території неодноразово потрапляли під владу держав-завойовниць, люди ставали їхніми підданими та об’єктами політики денаціоналізації.

Уперше у ХХ столітті незалежність України була проголошена 22 січня 1918 року текстом IV Універсалу. Ця держава проіснувала три роки. Уже тоді Україна мала всі ознаки держави: герб, територію, військо, грошову систему, дипломатичні відносини з іншими державами. Під час Української революції 1917–1921 років українцям вдалося відновити державу, яка кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919). Боротьба за незалежність України велась в умовах жорстокої громадянської війни 1918–1920 pоків і закінчилась поразкою. Першими ворогами української незалежності були росія і Польща. Внутрішніми причинами, що призвели до поразки, − відсутність єдності в лавах національно-визвольних сил.

Сьогодні є суверенна Українська держава, яку кацапня вкотре намагається втопити у крові. Але на календарі не 20-ті роки, а 2022-й. Нашу державність боронять сини й доньки України, серед яких чимало її ровесників.