Завдання. Опрацювати матеріал, дати відповіді на запитання.

15.05.2025 року, 22.05.2024 року

Тема. Самозахист споживача. Громадські об"єднання споживачів.Адвокат і суд як цивілізваний засіб розв"язування конфліктів та спорів

Основні поняття

 Позов — заява в судовий арбітраж, звернення за захистом свого порушеного права або інтересу, що охороняється законом. 

Обладнання: Закону України «Про захист прав споживача», Цивільний кодекс України. 

Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну дефектною продукцією і продукцією неналежної якості 

   Споживачі мають право на відшкодування шкоди (збитків), нанесених дефектною або фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової і моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством. До дефектної продукції можна віднести зіпсований або пошкоджений товар, використання якого неможливо або неприпустимо відповідно до його цільового призначення, або товар, який не відповідає вимогам, що пред’являються до нього. 

   Певні права у даному питанні мають і виробники товарів. Виробник або продавець товару звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що: 

• шкода товару завдана з вини самого споживача в результаті порушення ним встановлених правил користування, зберігання або транспортування продукції або дій непереборної сили; 

• він не вводив продукцію в обіг; 

• дефект у продукції виник у результаті дотримання виробником вимог законодавства або виконання обов’язкових для нього розпоряджень органів державної влади. 

   Шкода, нанесена життю, здоров’ю або майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Право вимагати відшкодування завданої шкоди надається кожному постраждалому споживачу незалежно від того, чи знаходився він у договірних відносинах із виробником. Таке право зберігається впродовж встановленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлений — впродовж десяти років з дати введення у використання такої продукції її виробником. 

   Ще раз звертаємо увагу на те, що, якщо споживач звернувся до виробника (продавця) неякісного товару, і той відмовився добровільно задовольнити вимоги споживача, вихід один — звертатися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. І в подальшому державна виконавча служба в примусовому порядку стягне грошові суми, визначені судом. Відшкодуванню підлягає як матеріальна (майнова), так і моральна (немайнова) шкода. 

   Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру, які споживач зазнав унаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, що виникли через незаконні дії продавця, виробника, виконавця або через їхню бездіяльність. Моральні страждання можуть виражатися в душевних переживаннях, втраті довіри з боку оточення, сварках у сім’ї тощо. Фізичними стражданнями визнаються захворювання, больові відчуття та інші негативні відчуття, які викликані порушенням визначених законодавством прав споживача. При цьому обов’язково, щоб ці негативні наслідки були викликані порушенням саме прав споживачів, а не чим-небудь іншим. 

   У законодавстві немає вичерпного переліку прикладів моральної шкоди, тому кожен вирішує це питання, виходячи з особистої оцінки шкоди. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі, тобто від відповідача можна вимагати виплату грошей або надання інших благ, наприклад, у випадку проблем зі здоров’ям можна вимагати путівки в санаторій. Максимальний розмір відшкодування моральної шкоди не встановлений, і тому він визначається споживачем, виходячи з власної оцінки втрат немайнового характеру. Розмір відшкодування моральної шкоди не повинен бути залежним від наявності матеріального збитку, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а ґрунтується на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачу в кожному конкретному випадку. 

Подання претензій споживача до продавця неякісного товару і її розгляд. 

    У разі придбання неякісного або некомплектного товару і відмови продавця задовольнити претензії споживача, висловлені в усній формі (до речі, споживач не зобов’язаний шукати майстерню, сервісний центр, який здійснює гарантійний ремонт товару, — це обов’язок продавця), споживач має право звернутися до продавця з претензією. 

   Претензія до продавця повинна бути складена у письмовій формі у двох екземплярах. Зміст претензії, як правило, ділиться на три частини. У першій ви висловлюєте факт, наприклад, заявляєте про те, що придбали у продавця неякісний товар, що підтверджується відповідними документами. У другій частині потрібно посилатися на відповідну норму законодавства, вказавши, що на її підставі продавець (виробник) зобов’язаний виконати одну з вибраних вами вимог. У третій частині ви подаєте саму вимогу і встановлюєте термін її виконання згідно закону. Подаючи претензію, збережіть доказ того, що ви її направляли продавцю (виробнику): його підпис на другому екземплярі, поштову квитанцію тощо. 

   Претензія подається (або надсилається поштою) або продавцю, або виробнику, або їхнім представникам. Якщо продавець відмовляється прийняти претензію, то факт відмови можна підтвердити підписами двох свідків. Але простіше надіслати претензію поштою рекомендованим листом із повідомленням. 

   Якщо продавець (виробник) сумнівається в причинах виходу товару з ладу, то він зобов’язаний провести незалежну експертизу за свій рахунок. Протягом 14 днів повинна бути надана остаточна відповідь. Але якщо продавець (виробник) відмовляється задовольнити вимоги споживача, він повинен це обґрунтувати. Якщо претензія не розглянута у встановлений термін або відхилена, або з яких-небудь причин споживач не згоден з рішенням продавця, тоді слід звертатися з позовом до суду.

Запитання та завдання для обговорення 

1. Для чого необхідно складати позовну заяву? 

2. Якими справами займаються спілки захисту прав споживачів? 

3. Хто несе майнову відповідальність за шкоду, заподіяну дефектною продукцією або продукцією неналежної якості? 

Завдання.Прочитайте зразок і складіть скаргу споживача на недоброякісний товар. Використайте інформацію з товарного чека. 

01.05.2024 року та 08.05.2024 року

Тема. Практична робота "Складання скарги споживача на недоброякісний товар"

Мета: навчитись складати скарги на недоброякісний товар. 

Обладнання: товарні чеки. 

ХІД РОБОТИ 

1. Визначте проблему. 

2. Зберіть дані, що підтверджують порушення прав споживача. 

3. Сформулюйте свої вимоги. 

4. Викладіть письмово суть проблеми, зібрані факти та вимоги. 

Завдання: розгляньте товарний чек та складіть скаргу споживача на недоброякісний товар 

Інструкція щодо виконання практичної роботи 

Зразок 

Іваненку Івану Івановичу 

Начальнику відділу зв’язків з громадськістю 

Центрального універмагу «Поділля» 

   Я, Сергієнко Сергій Сергійович, 24 січня 2007 року придбав у відділі побутової техніки зазначеного універмагу соковижималку виробництва КНР за ціною 472 гривні. Після того, як вдома я спробував скористатись нею, мотор не спрацював. Використати її за призначенням я так і не зміг. Обміняти недоброякісний товар продавець відділу побутової техніки відмовився. Прошу вас розглянути моє звернення і обміняти недоброякісний товар або повернути його вартість. 

   До заяви додаю копію товарного чека. 

Дата ________________Підпис ________________

Сергієнко Сергій Сергійович 

м. Київ, вул. Шевченка, 15/123 

Тел. 8-099-324-56-33 

ЗАВДАННЯ.Опрацювати матеріал, дати відповіді на запитання.

17.04.2024 року - 24.04.2024 року

ТЕМА. ХТО НАС ЗАХИЩАЄ

Куди звернутися за допомогою? Система захисту та самозахисту споживача в Україні

Основні поняття

 Захист прав споживачів — це законодавча, адміністративна і судова охорона інтересів споживачів товарів і послуг, головним чином від їх порушення виробниками продукції (виконавцями робіт, послуг) і продавцями. 

Споживче право — це самостійний напрям права, що є сукупністю норм, правил і інструкцій, спрямованих на захист споживачів на ринку товарів і послуг. 

Обладнання: Закон України «Про захист прав споживачів», Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України. 

   Щодня на нас чекає багато різноманітної реклами: теле-, відео-, звукової, світлової, друкованої, мальованої. Водночас реклама може бути вдалою і невдалою, агресивною і нав’язливою, анти- і саморекламою. Але чи бачив хто-небудь або чув цілком правдиву рекламу? Мати справжнє, а не нав’язане рекламою уявлення про товари і послуги хотів би, напевно, кожен. Хто з нас хоча б раз не спокусився на яскраву обгортку або написи на невідомій іноземній мові, купуючи абсолютно непридатний для споживання товар? Хто не був обдурений нечесним продавцем на ринку, у магазині, у супермаркеті? 

   Від недобросовісних продавців у розвинених країнах світу давно вже розроблена і надійно працює система захисту споживачів. Вона включає законодавчо закріплені права споживачів, діяльність спеціальних державних органів і громадських організацій з контролю за дотриманням цих прав, покарання відповідно до закону за недобросовісну рекламу, реалізацію неякісного або некомплектного товару тощо. Така система одержала назву захисту прав споживачів. 

   Захист прав споживачів — це законодавча, адміністративна і судова охорона інтересів споживачів товарів і послуг, головним чином від їх порушення виробниками продукції (виконавцями робіт, послуг) і продавцями. 

   У зв’язку з необхідністю забезпечення захисту прав споживачів з’явилося споживче право. Споживче право — це самостійний напрям права, що є сукупністю норм, правил та інструкцій, спрямованих на захист споживачів на ринку товарів і послуг. 

Історія споживчого руху

   Уперше до проблеми захисту прав споживачів звернувся в 1962 році президент США Джон Кеннеді. «Споживачі, за визначенням, це всі ми, — сказав Кеннеді. — Споживачі — це найбільший економічний прошарок, який впливає майже на будь-яке приватне або державне рішення... Але це єдиний голос, якого часто не чутно». 

   Він проголосив так званий «Білль про права споживачів», у якому виклав чотири основних права споживача: 

• право на безпеку і якість товарів та послуг; 

• право на достовірну інформацію про них; 

• право бути почутим у разі пред’явлення споживчих претензій; 

• право відстоювати свої споживчі інтереси в суді.

    Пізніше до цих базових прав було додано ще чотири: 

• право на відшкодування збитків; 

• право на споживчу освіту; 

• право на задоволення базових потреб; 

• право на здорове навколишнє середовище. 

   У 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила «Провідні принципи захисту інтересів споживачів». Основні цілі цього документа — не допускати недоброякісних товарів і послуг до споживача, надавати споживачам правдиву інформацію про них, а також давати можливість створювати організації споживачів для відстоювання ними своїх інтересів. 

   Нині в багатьох країнах світу є урядові установи, що займаються захистом прав споживачів: у Франції — Міністерство у справах споживачів, у Великобританії — Відомство генерального директора з питань приватної торгівлі, у США — Федеральна комісія з торгівлі. 

   Є й неурядові національні організації, що займаються захистом прав споживачів. У 1936 році з’явилася Національна асоціація споживачів у США, у 1951 році — у Франції і Німеччині, «Consumers international» у 1960 році — у Великобританії, у 1960 році — у Канаді. Про міжнародні організації із захисту прав споживачів див. на Порталі споживача (http://consumerinfo.org.ua/). 

   Друкуються також спеціальні журнали, бюлетені та інші засоби масової інформації, що інформують своїх читачів про товари (послуги) і права споживачів. Так, у Великобританії, Німеччині, Іспанії, Франції виходять друком спеціальні журнали для споживачів. Крім того, створюються асоціації, кооперативи і рухи споживачів, які, у свою чергу, утворюють міжнародні об’єднання типу «Єврокооп» — Європейське співтовариство кооперативів споживачів, що нараховує близько 20 млн. індивідуальних і колективних членів. 

   Захист прав споживачів усе більше стає справою не тільки окремих держав, а й усього міжнародного співтовариства в цілому. 15 березня 1983 року, через двадцять років після історичної промови президента США Джона Кеннеді, у якій він проголосив чотири основних права споживачів, уперше відзначали Всесвітній день споживачів. Нині у світі є вісім загальновизнаних прав споживачів, і щороку 15 березня світова громадськість відзначає Всесвітній день споживачів. 

   Захист прав споживачів в Україні 

   У нашій країні захист прав споживачів забезпечується Законом України «Про захист прав споживачів». Цей закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями (різних форм власності), встановлює права споживачів і визначає механізм реалізації державного захисту їхніх прав, зокрема дозволяє громадянам добиватися реалізації своїх справедливих вимог як у судових, так і в спеціальних державних органах. 

   Споживачі мають право на: 

• 1) захист своїх прав державою; 

• 2) належну якість продукції й обслуговування; 

• 3) безпеку продукції; 

• 4) необхідну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про виробника (виконавця, продавця); 

• 5) відшкодування шкоди (збитків), заподіяних дефектною або фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; 

• 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 

• 7) об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів). 

   Законодавча база із захисту прав споживачів в Україні складається із Закону «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу, Господарського кодексу та інших національних актів законодавства, які містять положення, що стосуються захисту прав споживачів, а також міжнародних нормативних актів про захист прав споживачів. 

Звернення громадян до органів захисту прав споживачів 

    Якщо людина вважає, що її споживчі права порушені в процесі торгівлі або продавець безпідставно відмовляється прийняти або обміняти товар, то вона має право звернутися до державних органів захисту прав споживачів. 

   Споживач також має право направити органам захисту прав споживачів заяву про порушення в роботі торговельних та інших підприємств і підприємців, які обслуговують громадян, які не стосуються його особисто. Звернення може бути усним, таке звернення висловлюється посадовцю під час особистого прийому громадян, або письмовим. Звернення у письмовій формі направляється поштою або передається представнику державного органу. 

   У зверненні треба вказати прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, викласти суть питання, зауваження, пропозиції, заяви або скарги, прохання або вимоги. Письмове звернення заявник повинен підписати і вказати дату. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, тобто без вказівки місця проживання, не підписане автором, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає або протягом 10 днів повертається заявнику. 

   Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов’язковому ухваленню і розгляду. Крім того, звернення зобов’язані розглянути безкоштовно, усяке стягування платні буде незаконним. 

   Органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадовці, керівники і посадовці підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, до повноважень яких відноситься розгляд заяв, зобов’язані об’єктивно і своєчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, ухвалювати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв. Відповідь за результатами розгляду заяв в обов’язковому порядку надається тим органом, який одержав ці заяви і до компетенції якого належить рішення порушених у заявах питань, за підписом керівника або особи, що виконує його обов’язки. 

   Запитання та завдання для обговорення 1. Які законодавчі документи гарантують захист прав споживачів? 2. Що ви знаєте про історію споживчого руху у світі? 3. Що ви знаєте про захист прав споживача в країнах Європи? 4. Чи доводилося вам бути свідками випадків порушення прав споживачів? Як було розв’язано цю проблему? 

Завдання. Опрацювати матеріал, підготувати повідомлення по кожній країні (Користуючись довідковою літературою, підготувати інформацію про особливості суспільного життя населення  країн світу (культуру, релігію, традиції населення тощо). 

·Вибір країн: США, країни Європи, країни Африки, країни Азії, Австралія

03.04.2024 року, 10.04.2024 року

Тема. Відмінності поведінки споживача в різних країнах світу. Ділова гра-подорож "Споживач світу"

Проектна робота:створюємо постер

«Поведінка споживачів різних країн світу»

Мета: навчитись вирізняти схожі і відмінні риси поведінки споживачів різних країн світу»; визначати і порівнювати базові  потреби вищого рівня у споживачів країн з різним економічним розвитком, знаходити спільні і відмінні риси у споживачів різних країн світу, враховуючи традиції країн і їхнє географічне розташування»

Ключові слова: потреби, ресурси, бажання, можливості, економічний розвиток, мода, традиції.

Обладнання: атлас, ватман, фломастери, кольорові журнали.

Хід роботи:

1. Клас ділиться на міні-групи 3-5 учнів.

2. Кожна міні-група обирає країну світу, по якій буде проводити наступне дослідження і оформлювати постер (для оформлення постера використовуємо кольорові журнали, вирізки з газет, створюємо малюнки самостійно) для подальшої презентації;

-        Назва країни;

-        Особливості економічного, культурного розвитку обраної країни.

-        Влив релігії і традицій на вибір споживачів категорій і асортименту товарів для задоволення базових потреб;

-        Визначити основні категорії товарів, які необхідні споживачам (населенню) обраної країни;

-        Перед яким вибором постають споживачі обраної країни, враховуючи традиції і релігію роблять споживачі

-        Склади національний споживчий кошик обраної країни і порахуй його вартість використовуючи інтернет-джерела

-        Визнач чинники під впливом яких формуються бажання і уподобання придбати той чи інший товар у населення обраної країни.

3. Кожна група презентує свою роботу використовуючи свій постер (3-5 хвилин на презентацію)

·   Вибір країн: США, країни ЄС, країни Африки, країни Азії, Австралія

Виконайте завдання. 

1. Підготуйте список товарів побутового призначення (одягу, взуття, продуктів харчування), які необхідні жителям вашого регіону (наприклад, жителям Азії потрібен капелюх з рисової соломи (носять в’єтнамці), велосипед (на них їздить більшість китайців), палички для їжі (ними користуються японці, китайці та ін.). 

2. Для «Шкільного вернісажу» намалюйте предмети побуту, національного одягу, свійських тварин, які характерні для обраного вами регіону (наприклад, жінка в сарі — представниця Азії; ковбой у джинсах, широкополій шляпі — американець). 

3. Назвіть батьківщину харчових споживчих товарів (наприклад, хліб в Японію потрапив з Європи, кава в Європу потрапила з Америки, фініки — з Африки). 

Організація роботи на уроці 

1. Кожна група презентує свою розповідь (3-5 хвилини), використовуючи карту світу і свої малюнки. 

2. Учні читають текст та беруть участь у його обговоренні. 

Одяг, їжа та інші «дрібниці» мешканців Аравійського півострова

Шатро — традиційне житло бедуїна. Зверху його накривають полотнищами з верблюжої та овечої повсті, всередині воно обов’язково ділиться на дві половини — чоловічу й жіночу. Меблів немає, замість них — килими, рогожі й подушки. Переважна більшість мешканців носить національний одяг, а європейські костюми люди надівають лише тоді, коли виїжджають в інші країни.

   Верхній чоловічий одяг шиють із двох полотнищ верблюжої або овечої шерсті коричневого (від бежевого до майже чорного) кольору. Довгу білу сорочку з довгими широкими рукавами, в якій часто можна побачити жителів Саудівської Аравії на фотографіях, шиють з легкого бавовняного полотна. Під неї надівають шаровари. У прохолодну погоду чоловіки носять сіряк — рід халату на тасьмах. Голову бедуїна від сонця і піщаної бурі захищає куфія — хустка білого кольору в чорну або червону клітинку. На голові хустку двічі закріплюють шнуром (ігаль). Раніше його робили з кінського волосся, здатного витримати навіть удар шаблею. Сучасний ігаль скручують із ниток й іноді прикрашають кистями та коштовностями. Частиною чоловічого національного костюма є хурайда — кинджал з кістяною ручкою, інкрустованою золотом і сріблом. 

   Жіночий костюм складається з темного бавовняного плаття — соуб, яке одягають на інше, з довгими рукавами, що шиється з легкої кольорової тканини. Доповнюють вбрання шаровари. Бедуїнка, виходячи на вулицю, обов’язково надіває ще й чорну накидку. Голову жінки покриває хустка з чотирьох шматків тканини, яка спадає на соуб. Нижню частину обличчя закриває мільфа — вузька смужка напівпрозорої тканини. Усі жінки в Саудівській Аравії згідно з ісламом повинні ховати обличчя перед сторонніми; для цього вони носять бургу — маску з двома прорізами для очей. Цю обов’язкову деталь жіночого наряду шиють зі щільного чорного шовку. 

   Мешканки Аравії, як і всі жінки у світі, люблять прикраси. Якщо є можливість, вони надівають на руки браслети, на пальці — кілька перснів. З коштовних каменів віддають перевагу бірюзі — в арабському світі її вважають «жіночим» каменем, який приносить щастя і благополуччя. Деякі бедуїнки носять у ніздрі золоту чи срібну пластинку, прикрашену бірюзою або перлами. Жінки з багатих сімей носять золоті або срібні браслети на ногах (хіджль) і золоті пояси (хізам). 

   Зачіска бедуїнок своєрідна — вони заплітають на голові дев’ять кісок: шість — на потилиці, дві спускаються справа й зліва і одна — на спину. 

     Традиційне меню жителів Аравії не дуже різноманітне. Основу його складають зернові, боби та фініки. Зазвичай, бедуїни снідають овечим молоком, фініками, п’ють каву або чай. Другий раз їдять увечері і, як правило, поживніше. Бідняки задовольняються рисом, а багаті додають до нього м’ясо. У свята прийнято готувати багату трапезу, головне блюдо якої — смажений баранчик, укладений на таріль з рисом і политий самном — жиром з овечого молока. У країні широко поширена кава, проте спосіб її приготування помітно відрізняється від європейського. Арабська кава — міцний гіркий напій темно-жовтого кольору — подається без цукру, в крихітних чашках. За традицією, каву готує господар або його син. Жінки в бедуїнських сім’ях ніколи не їдять разом з чоловіками, а сідають до столу після них. 

   Розваг у жителів Аравії до недавнього часу було небагато, та і зараз у країні заборонені театри й кінотеатри. Великого поширення набуло телебачення, зокрема супутникове; проте всі програми проходять жорстку релігійну цензуру. Традиційно в житті саудівців велику роль відіграє музика. На відміну від європейської, арабська здається чужоземцям монотонною й одноманітною. Арабські музичні інструменти: рабаба — смичковий однострунний інструмент, уд — дерев’яний щипковий інструмент типу лютні, а також дудки, ударні. 

   Багаті саудівці люблять проводити час на соколиному полюванні, що виникло в Аравії і було запроваджене хрестоносцями по всій Європі. Захоплюючим видовищем для всіх жителів країни є також верблюдячі перегони. (За матеріалами енциклопедії Аванта+) (http: //www.avanta.ru/) 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Назвіть товари, що споживають жителі Аравії. Спробуйте класифікувати ці товари. 

2. У чому полягає специфічність цих товарів? Свою відповідь обґрунтуйте. 

3. Уявіть себе гостем бедуїнів. Які товари або продукти ви б використовували, а від яких вам довелося б відмовитися? Назвіть причини. 

Завдання. Опрацювати матеріал і дати відповіді на запитання.

20 березня 2024 року

Тема. Вплив традицій, моди, релігії, культури на споживчий вибір

Основні поняття 

Мода — нетривале панування певного смаку в якій-небудь сфері життя або культури, популярність, що швидко проходить.

 Релігія — світогляд і світовідчування, а також відповідна поведінка і специфічні дії, засновані на вірі в існування бога або богів, надприродного. Історичні форми розвитку релігії: племінні, національно-державні (етнічні), світові. 

Традиція — елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються з покоління в покоління і зберігаються в певних суспільствах і соціальних групах протягом тривалого часу. Як традиція виступають певні суспільні правила, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди тощо. Ті чи інші традиції діють у будь-якому суспільстві й у всіх сферах суспільного життя.

 Обладнання: наочність, нормативні документи тощо 

   Важлива роль у придбанні певних товарів належить тому, у кого більше всього знань або досвіду. Наприклад, рішення про покупку машини може приймати батько, але останнє слово залишається за дітьми (якщо вони достатньо дорослі), які більше знають про характеристики, функції та інші особливості автомобілів. 

   Стадія пошуку інформації відрізняється більшою автономністю порівняно з ухваленням остаточного рішення. Отже, це необхідно врахувати в плані маркетингу під час вибору відповідних засобів інформації. Наприклад, це можуть бути журнали, які читають в основному або чоловіки, або жінки, але не видання, призначені для всіх. Проте в розробці дизайну магазину або певного продукту необхідно враховувати і думки подружжя, тому що під час вибору певного товару вони об’єднуються. Для тих товарів, придбання яких планується заздалегідь, можна відповідним чином спланувати маркетингові заходи, націлені на одного із членів сім’ї. 

   На споживання товарів та продуктів певний вплив має мода. Навіть мода на певні дитячі іграшки. Згадайте, наприклад, дитячу іграшку «Тамагочі», кубик Рубика, комп’ютерні приставки з іграми на картриджах і таке інше. Товари, які не продали, у кінці сезону виставляють на сезонних розпродажах. У цей час біля модних магазинів можна побачити величезні черги бажаючих придбати товари «минулого сезону» за 30, 50 і навіть 70% ціни. 

   Релігія також має певний вплив на споживання товарів та послуг. Це більш помітно в країнах Азії. Наприклад, у мусульманських країнах споживання м’яса свинини або міцних напоїв заборонено релігійними канонами. Споживання євреями, що сповідають іудаїзм, продуктів харчування підпорядковується дії дозволів або заборон Кашрут: дозволяється їсти м’ясо «чистих» ссавців — тварин жуйних парнокопитних як диких, так і свійських (наприклад, свиня — парнокопитне, але не жуйне, тому не «чисте», а, отже, заборонене) і таке інше. 

   Священною домашньою твариною в Індії є корова. Вона дає основні продукти харчування і вважається найважливішою ознакою багатства. Раніше, здійснюючи розбійницькі набіги на сусідів, у першу чергу викрадали корів. Санскритське слово, що означає битву, буквально перекладається як «захоплення корів». 

   Корів приносили в жертву богам, нагороджували ними жерців, корови заміняли гроші. З тих пір тварина стала священною. Три з п’яти продуктів, які дає корова (молоко, сир, масло), вважаються сильними очисними засобами для людей. Убивство корови жахає індусів більше, ніж убивство людини. Тому м’ясо корови в Індії в їжу не вживають. І, незважаючи на те, що в Індії досить багато європейців, попит на продукти з яловичини і споживання їх в країні дуже малі.

    Християнська культура, звичаї, традиції, свята також накладають відбиток на споживання певних продуктів. Так, наприклад, зростає попит і споживання яєць під час святкування Великодня, зростає попит на мед, яблука під час святкування Спасу і т. ін. 

  Метою одного з досліджень у сфері маркетингу було виявлення відмінностей в обробці інформації та інших особливостей, пов’язаних з етнічною приналежністю. Так, було виявлено, що від єврейських дітей приховується менше інформації, а для дорослих інформація про товари має більше значення, ніж в інших групах, під час придбання товарів виявляється більша винахідливість, євреї частіше діляться відомостями про покупки один з одним. 

   Порівняно з іншими національними групами, для споживачів-євреїв емоційна сторона більш значуща, що підтверджується тим, як вони проводять своє дозвілля. Крім того, їхні критерії вибору необхідних товарів істотно відрізняються від критеріїв вибору християн. Таким чином, етнічна приналежність є потенційно важливим чинником. Його вплив тим сильніший, чим більше людина ототожнює себе із своєю етнічною групою. Географічні відмінності іноді обумовлюють виникнення окремих культур усередині однієї нації. Географічний чинник — це комплекс, що включає кліматичні умови, релігійні об’єднання, етнічні впливи та інші складові, які, будучи взаємопов’язані, впливають на розвиток специфічних культурних цінностей. 

   Сучасні фахівці з маркетингу повинні знати, що для різних регіонів потрібні різні маркетингові стратегії. Основні причини успіху або невдачі в конкретній місцевості не завжди очевидні; ключовим чинником у розумінні того, яка маркетингова програма є найбільш відповідною для просування як нових, так і вже відомих товарів, можуть стати відмінності в цінностях регіонів. Можливо, що реклама, орієнтована на прагнення до самореалізації (наприклад, «Ця туалетна вода додасть вам упевненості в собі»), буде більш ефективною на Заході, а не на Півдні. З іншого боку, такий мотив, як безпека, може бути більш привабливим для жителів Півдня, а не для урбанізованого Заходу («Захистіть свій будинок за допомогою електронної сигналізації “Тривога”»). 

   Тож можна зробити висновок, що серед чинників, що впливають на споживання та попит тих чи інших товарів та послуг, значними є традиції, мода, релігія та культура. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Наведіть приклади споживчих товарів, що є в споживчому кошику християнина, але яких немає в споживчому кошику мусульманина та іудея. 

2. Як на споживання продуктів харчування впливає культура харчування жителя Африки, японця, китайця та представників інших культур? Наведіть конкретні приклади. 

3. Назвіть модні та немодні речі. За яких умов ви придбали б уже не модні в цьому сезоні речі? 

13 березня 2024 року

ТЕМА. Ділова гра "Споживчий кошик дівчат і хлопців"

Мета: встановити різницю у споживанні дівчат і хлопців. 

Обладнання: ручка, папір. 

Інструкції щодо проведення гри 

У грі беруть участь дві групи — хлопці і дівчата. 

ХІД ГРИ 

І. Перегляньте перелік споживчих товарів та послуг, поданих у таблиці. 

ІІ. Кожна група має вибрати для себе 10 видів товарів. 

Час обмежений — 3—5 хвилин.

1. Морозиво 

2. Повітряний змій 

3. Шпилька для волосся 

4. Шкіряний гаманець 

5. Калькулятор 

6. Набір косметики 

7. Шкіряний солдатський ремінь 

8. Намисто з морських мушель 

9. Маска для підводного плавання 

10. Шоколадні цукерки 

11. М’яка іграшка 

12. Послуги перукаря 

13. Набір старовинних монет 

14. Заняття у гуртку бальних танців 

15. Заняття у гуртку парашутного спорту.

 ІІІ. Зробіть ще один вибір: з 10-ти раніше вибраних товарів і послуг залишіть лише 5. 

Час роботи: 3—5 хвилин. 

IV. Підведіть підсумки. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Візьміть інтерв’ю у своїх батьків. Запропонуйте їм відповісти на таке запитання: «Якби вам видали премію і ви могли б витратити ці гроші лише на себе, що б ви купили?» Порівняйте відповіді мам і тат.

 2. Під впливом яких чинників формується споживча поведінка дівчат і хлопців? 

https://www.youtube.com/watch?v=faOaa-sgElE - гендерна рівність

https://www.youtube.com/watch?v=2ngD4XZ_tUE - що таке гендерна рівність і як її досягти

06.03.2024 року

Тема. Гендерні  особливості споживання. Різниця у споживанні чоловіків і жінок, дівчат і хлопців

Основні поняття 

Гендер (соціальна стать) — це прийнята в даному соціокультурному полі модель поведінки представників різної статі. На основі цієї моделі формується реальна поведінка людей. Відповідно до неї проходить соціалізація дітей. 

Соціалізація — процес придбання навичок, знань і всього того, що робить людину споживачем .

За даними соціологічних опитувань в Україні за купівлю товарів повсякденного попиту відповідають переважно жінки; 54% чоловіків відповіли, що за купівлю даного виду товарів відповідають інші члени родини, і тільки 10% відповіли — «я особисто». 

Нам реклама часто подає стереотипний образ жінки. Як правило, це домогосподарка, що купує продукти харчування, а не людина, яка робить кар’єру. Сучасні жінки більш орієнтовані на самореалізацію, самовираження, особисті досягнення, планування власного життя та плідну наполегливу роботу над власною кар’єрою. 

У сучасному суспільстві в основному жінки купують товари довгострокового користування (автомобілі, холодильники, пральні машини, телевізори тощо). За даними Асоціації виробників автомобілів, сучасні жінки складають майже половину всіх покупців машин. Фахівці з маркетингу враховують це, і намагаються розробляти рекламні звернення так, щоб привертати увагу саме жінок. Для того щоб допомогти дилерам привернути увагу представниць прекрасної статі до товарів, проводяться спеціальні навчальні курси. 

У межах таких програм дилерам надають відеоматеріали, де наочно показано, як працювати з такими клієнтами. Для того щоб привернути до себе увагу жіночої половини населення, продавці часто виступають спонсорами різних заходів. А виробники разом з поштовою рекламою розсилають бланки для отримання кредиту, прагнучи зменшити дискримінацію жінок у фінансових питаннях. Адже нині реальні доходи чоловіків більші за доходи жінок.

 Роль чоловіка в сім’ї також зазнає значних змін. У міру того як участь чоловіка в створенні сімейного доходу поволі скорочується, змінюються суспільні цінності, і чоловіки виконують усе більше домашніх обов’язків, беруть на себе нові ролі, що стосуються покупок і споживання різних продуктів. 

Основи споживчої поведінки людина пізнає ще в дитинстві. Процес придбання навичок, знань і всього того, що робить людину споживачем, носить назву соціалізації. Основними моментами в цьому процесі є спілкування в сім’ї на тему покупок, сімейна споживча поведінка. Соціалізація відбувається аналогічно перенесенню культурних цінностей з одного покоління в інше, з однієї сім’ї в іншу — від дідусів та бабусь їхнім дітям, а потім онукам. Так, наприклад, самотні споживачі більше інших демонструють прихильність до торгових марок, товари яких вони купували ще в дитинстві.

 Вплив на споживчі рішення людини здійснюється ще в дитинстві, коли дитина ходить разом із батьками за покупками. Батьки, що беруть дітей із собою в магазин, піклуються про їхній розвиток як споживачів. Такі батьки частіше за інших говорять своїм дітям, чому вони не купують той або інший продукт, обговорюють роль реклами, що, певною мірою, слугує сполучною ланкою між рекламою і дитиною.

 Від розуміння ролі дітей у придбанні товарів можуть виграти й роздрібні торговці. Деякі з них розглядають дітей як перешкоду батькам під час покупок. Щоб цього уникнути, у багатьох магазинах роблять спеціальні зони для дитячих ігор, тоді батьки можуть спокійно вибирати те, що їм потрібно. В Японії в універмагах застосовують засоби, які провокують похід дітей і батьків до магазину. Маленькі японці займаються творчістю або комп’ютерами, а мами роблять покупки. Так, похід до магазину стає приємною розвагою для дитини. 

У сучасному суспільствознавстві виділяють фізичну стать і соціальну стать, яку за англо-американською термінологією часто називають «гендер». Він відображає розділення жіночності (feminity) і мужності (masculinity). 

Гендер (соціальна стать) — це прийнята в даному соціокультурному полі модель поведінки представників різної статі. На основі цієї моделі формується реальна поведінка людей. Відповідно до неї проходить соціалізація дітей. 

Гендерна структура суспільства впливає на розподіл споживчого ринку. Фірми, що працюють на кінцевого споживача, зазвичай проводять позиціонування з урахуванням цієї структури: є товари для дівчаток і хлопчиків, для дівчат і хлопців, для жінок і чоловіків, для бабусь і дідусів. 

Гендер формується не природою, а уявленнями людей. Логіка цього процесу проста: «Чоловік — це не жінка, а жінка — не чоловік». Гендер конструюється через підкреслення цих відмінностей за допомогою найрізноманітніших механізмів, серед яких дуже помітне місце займає споживання. Гендерна приналежність позначається через широкий асортимент пропонованих культурою засобів: одяг, зачіска, прикраси, взуття, хода, мова, стиль спілкування тощо. 

Важливе місце серед ресурсів, що забезпечують гендерні відмінності, займає ринкова пропозиція товарів, що мають яскраво виражене або замасковане гендерне забарвлення. Це товари для дівчаток і хлопчиків, дівчат і хлопців, жінок і чоловіків. Вони не тільки пропонують, але й нав’язують підтримку гендерних меж. До гендерних ресурсів можна віднести й агентів соціалізації: чоловічі і жіночі журнали, телепередачі, шкільне і сімейне виховання і т. д. 

Ключовим компонентом гендерного соціокультурного поля є його культурна програма (субкультура). До неї включається комплекс цінностей і норм, які приписують життєві стратегії і підтримують їхньою споживчою практикою. Ключовим компонентом цих моделей є практика споживання. Як одягатися, яку робити зачіску, як і чим прикрашати себе, яким запахам віддавати перевагу, як пересуватися, розмовляти, що знати й уміти і таке інше. Це підтримується за допомогою різного асортименту товарів. Гендерні відмінності виявляються у певній термінології, що відображає різну глибину проникнення в ту або іншу сферу життя. Наприклад, багато чоловіків можуть приготувати собі їжу, але вони менш обізнані з кулінарними термінами, ніж жінки (звичайно, за певним виключенням). Жінки в нашій країні набагато рідше за чоловіків водять машину, а серед тих, хто вміє керувати автомобілем, слово «мотор» розгортається в складне визначення, що включає велику кількість спеціальних термінів. «Середній» же чоловік-водій «заглядає» під капот авто набагато частіше і, відповідно, знає більше технічних понять. 

Гендерна межа у споживанні тісно пов’язана з такою ж межею в економічній, політичній, сімейній, науковій та інших сферах суспільного життя. Споживання — це текст, яким люди повідомляють про своє місце в суспільстві і про свої ціннісні орієнтації. Зміна місця жінки в суспільстві не могла не виявитися і в гендерних відмінностях у галузі споживання. Для сучасної жінки престижно бути господинею власної долі, мати економічну самостійність, підкреслювати свою індивідуальність. 

Завдання. Опрацювати матеріал, виконати  завдання до ділової гри.

28.02.2024 року

Тема. Відмінності у споживанні людей різних вікових категорій. Фактори, що впливають на вибір споживачів різних вікових категорій. Ділова  гра "Інтерв"ю: ми з бабусею(дідусем) у магазині"

Аналіз поколінь — це метод дослідження змін зразків поведінки або споживчого відношення соціальних груп, які називають поколіннями. 

Покоління — люди близького віку, що живуть в один час. 

У рамках аналізу поколінь здійснюється вивчення фактичної трансформації поведінки (або споживчого відношення), обумовленої процесами дорослішання і старіння, а також змін, викликаних конкретними історичними подіями. 

Мільйони споживачів літнього віку пам’ятають великий голодомор тридцятих років. Ще більше випробувань випало на долю тих, хто пережив другу світову війну, окупацію. Ці події залишили глибокий слід у пам’яті людей і примусили зрозуміти і по-іншому подивитись на такі цінності, як безпека, патріотизм, придбання матеріальних благ і захист. Тобто на все те, чого були позбавлені люди під час голодомору і війни. 

Споживачі, чиє дитинство припало на 50-ті та 60-ті рр. ХХ ст. (післявоєнне покоління) відрізняються тим, що особливо турбуються про інших людей. Вони більше інших заявляють про свою стурбованість проблемами цивільних прав і рівноправ’я. Для представників цього покоління важлива мода. Але інтерес до моди зумовлений не прагненням не відставати від друзів і сусідів, як було у випадку з їхніми батьками. Тут мода відображає широкий спектр соціальних контактів і бажання максимально гармонізувати міжособистісне спілкування. 

У всіх поняттях, за допомогою яких визначаються цінності людей, що народилися в період останнього демографічного вибуху, присутній префікс «само» — самовираження, самореалізація, самодопомога, «зроби себе сам». Сучасна трансформація суспільства в епоху НТР вплинула на це покоління. Якщо попереднє покоління піклується про те, як допомогти іншим, то ті, хто народився в 70-80-х роках, більш за все стурбовані проблемою власного благополуччя. 

Особистий інтерес і стурбованість соціальними проблемами часто перетинаються. Нинішні споживачі нерідко виражають зацікавленість екологічними проблемами не тому, що така поведінка соціально «правильна», а тому, що вони повинні брати на себе відповідальність за власне виживання. Крім того, споживачі особисто зацікавлені здоров’ям, здоровим харчуванням і тим, щоб подолати так звану «кризу середнього віку». Близько 40% американців щодня здійснюють пробіжку; чверть — займається більш ніж одним видом спорту; усе більшого розповсюдження набувають програми підтримки здорового способу життя. Як наслідок — ця тема часто експлуатується в рекламі. Безліч виробів і послуг рекламуються як «корисні для здоров’я»: одяг та взуття з нешкідливих, натуральних матеріалів, якісні продукти харчування, напої без консервантів, якісна косметика, види спорту, що позитивно впливають на здоров’я. Тих, хто веде менш активний спосіб життя, агітують проводити вільний час у заміських будинках, на свіжому повітрі. 

Журналісти називають нинішнє покоління цинічним, пояснюючи, що ці молоді люди з усіх сторін чують про небувале зростання насильства та інших злочинів. Цинічним це покоління робить відповідне культурне середовище. Нинішня молодь часто відкидає соціальну свідомість і політичну коректність, що сповідують їхні батьки й учителі. Молоді фахівці стикаються із ситуацією, коли гідну кар’єру можуть зробити тільки кращі з кращих, а життєвий рівень переважної більшості молоді буде нижчий, ніж у їхніх батьків — уперше в історії країни. Багато маркетингових організацій, на чолі яких стоять люди 40-50 років, не можуть порозумітися з молодим поколінням. Норми й цінності окремих груп або мікрокультур називаються етнічними моделями. Вони впливають на різні сфери життя, у тому числі й на сферу споживання. 

Люди випробовують вплив етнічних моделей мікрокультури, у якій вони були виховані. Кожна людина тією чи іншою мірою схильна до цих впливів. Крім того, індивід може належати одночасно до кількох етнічних груп, рівень дії яких буде неоднаковим.

Ділова гра «Інтерв’ю: ми з бабусею (дідусем) у магазині». 

Мета: встановити відмінності у споживанні людей різних вікових категорій. 

Обладнання: ручка, папір, анкета для інтерв’ю.  

Інструкції щодо проведення гри

 І. Візьміть інтерв’ю у своєї чи знайомої бабусі (дідуся). Відповіді запишіть у наведену нижче таблицю (анкету). 

1. Яким продуктам харчування ви надаєте перевагу? Відповідь_______________________________________________________

2. Якби у вашому гаманці було 50 грн, який набір продуктів ви придбали б для приготування сніданку? Відповідь__________________________________________________________________________________

3. Які чинники більш за все впливають на ваш споживчий вибір? Відповідь__________________________________________________________________________________

4. Яким торговим підприємствам (магазинам, супермаркетам, ринкам) ви надаєте перевагу? Чому? Відповідь___________________________________________________________________________________

ІІ. Після інтерв’ю зробіть висновки. 

ІІІ. Дайте власні відповіді на запитання анкети. Порівняйте їх із відповідями бабусь (дідусів). Зробіть висновки. 

IV. Візьміть участь у міні-конференції за результатами роботи.

 Спробувати самим дати відповіді на ці запитання і порівняти свої відповіді з відповідями своїх бабусь (дідусів). 

Домашнє завдання: провести інтерв’ю з бабусею або дідусем або ріднею старшого віку. 

На наступному уроці проводиться міні-конференція за результатами домашньої роботи. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Запитайте своїх батьків, як би вони хотіли провести літню відпустку. Запитайте своїх дідусів, як би вони хотіли відпочити влітку. Порівняйте відповіді батьків, дідусів зі своїми думками про власні канікули. Зробіть висновки. 

2. Запитайте своїх батьків, на концерт якого естрадного виконавця вони б хотіли піти. Запитайте про це своїх старших братів або сестер. Порівняйте відповіді. Зробіть висновки. 

3. Як ви вважаєте, чому те, що є раціональним та необхідним для ваших батьків, не завжди є таким для вас? Обґрунтуйте відповідь, наведіть приклади зі свого життя. 

07.02.2024 року, 14.02.2024 року, 21.02.2024 року

https://www.youtube.com/watch?v=BOdBmlzbXGI - переглянути відео про захист прав споживачів.

https://www.youtube.com/watch?v=2khc326fFlc - переглянути.

ТЕМА. Відмінності у споживанні людей із різним доходом. Фактори, що впливають на вибір споживачів з різним доходом

Споживання — це використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб, кінцевий пункт суспільного виробництва. 

Особисте споживання може бути спрямоване на відтворення фізичних та інтелектуальних сил людини. Виробниче споживання націлене на повторення та розширення виробництва за рахунок використання засобів виробництва. 

Вибір — можливість отримати певний товар чи послугу та необхідність відмовитись від інших. 

Розшарування суспільства за матеріальними статками на багатих, людей середнього достатку і бідних, характерне для більшості країн світу, часто формується під впливом громадської думки. У кожній країні встановлюються критерії, за допомогою яких громадська думка окреслює межі між цими соціальними групами. Цими критеріями найчастіше виступають гроші. Власники певної суми, яка в даному суспільстві вважається дуже великою, відносяться до багатих. Люди, які не мають достатньої, для відповідного рівня життя, кількості грошей, відносяться до бідних. 

Соціальним конструюванням прошарків займається і держава. Так, у багатьох державах офіційно встановлюється і регулярно коректується «межа бідності». Той, хто має офіційний дохід, нижчий за межу бідності, зараховується до категорії бідних і отримує право на допомогу та певні пільги. Таким чином, ця категорія набуває вигляду реального соціального прошарку «офіційних бідних» з гарантованим державою соціальним статусом. Оскільки реальний дохід є критерієм, що важко фіксується, то досить часто зустрічаються люди, що мають цілком пристойний за місцевими мірками рівень життя, але в той же час одержують матеріальну допомогу з бідності. Щоб уникнути цього, органи соціального захисту практикують контроль реального, видимого рівня споживання. Якщо виявляється, що людина приховує свій справжній рівень життя, вона позбавляється державної допомоги і статусу, який дає така допомога. 

Податкові органи більшості країн групують громадян за рівнем доходу, від якого залежить величина податків. 

Оподаткування споживання — поширений прийом обкладення спроможних шарів прошарків населення. В історії багато випадків підвищеного оподаткування власників тих товарів, які розглядаються як «предмети розкоші», тобто символи багатства. Один із варіантів виокремлення спроможного прошарку як особливого об’єкта оподаткування — прогресивна диференціація податків на автомобілі залежно від об’єму й потужності двигуна (ставка податку різко зростає після певного фіксованого рівня) або прогресивне оподаткування доходів. 

Ми вже знаємо, що споживання — це використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб, кінцевий пункт суспільного виробництва. Споживання може бути особистим — спрямованим на відтворення фізичних та інтелектуальних сил людини, і виробничим — націленим на повторення та розширення виробництва за рахунок використання засобів виробництва. В особистому споживанні виділяють товари довгострокового користування (побутові електроприлади, автомобілі, меблі, будинки тощо) і товари короткострокового або одноразового використання (продукти харчування, напої, їжа тощо). 

Розподіл визначає частину продукту, яка надходить учасникам економічної діяльності для споживання. Розподіл може посилити або послабити стимули до праці і навіть спричинити соціальну напругу. Характер розподілу ресурсів залежить від розподілу факторів виробництва між учасниками економічної діяльності, тобто від форми власності на них. Обмін надає можливість учасникам економічної діяльності отримати необхідні їм продукти. 

Обмін продуктами виник та розвивається на підставі суспільного поділу праці, або спеціалізації господарської діяльності на виробництві певного виду продукції (верстати, літаки, послуги юриста, стоматолога тощо). В умовах сучасної економіки обмін продуктами існує як обмін товарами за допомогою грошей. Ця система надає можливість хліборобу, лікарю, будівельнику обміняти те, що вони виробляють, на будь-які товари і послуги виробництва не тільки українських підприємств, а й різних країн світу. 

З проблемою вибору стикається будь-яка людини та суспільство. Через обмеженість ресурсів, у тому числі й фінансових, виникає необхідність вибирати, як їх використовувати. Прикладів тому можна навести скільки завгодно. Подумайте, чи виникає ця проблема, скажімо, у такому випадку: 

Бабуся подарувала онуку на день народження 120 грн. Комп’ютерні ігри він купує за ціною 30 грн (за кожну), новий футбольний м’яч коштує 60 грн, а квиток на концерт його улюбленої естрадної зірки — 120 грн. Зробити вибір бабуся надала можливість своєму онуку самостійно. Як би вирішили цю ситуацію для себе ви? 

Проблема вибору існує завжди. 

Вибір — це можливість отримати певний товар чи послугу та необхідність відмовитись від інших. Ця проблема далеко не завжди вирішується однозначно. Тільки в деяких випадках вибір означає «все або нічого». У більшості випадків це — «чогось більше, а чогось менше», тобто здійснюється компромісний вибір. Оцінка ситуації та прийняття рішення — завжди суб’єктивні, хоч необхідність вибору обумовлена об’єктивними обставинами. Діючи раціонально, шукаючи вигоду від прийнятого рішення, люди знаходяться під впливом таких факторів, як інтереси, смаки, індивідуальні особливості, суспільна думка, політичні погляди, рівень життя, рівень доходів, культурний та освітній рівень тощо. 

Людина, яка робить певний вибір, намагається отримати найбільше задоволення. Здійснюючи мандрівки до інших країн, купуючи продукти харчування, книжки, відвідуючи музеї чи виставки, людина хоче отримати максимальну вигоду для себе. Така поведінка передбачає, що споживач обирає найкращий шлях до досягнення своєї мети, враховуючи ті обмеження, які в даному випадку існують. 

Можна зробити висновок, що раціональний вибір — це вибір споживачем певної кількості товарів і послуг, який максимально задовольняє його потреби, враховуючи поточні фінансові можливості. Водночас він не просто хоче мати багато різних товарів і послуг, а намагається отримати максимальну вигоду для себе. 

Бюджетні дослідження, історичний досвід і, нарешті, наші власні дії свідчать про те, що зростання доходів є тим фактором, який за звичайних умов веде до підвищення попиту на будь-який товар. Рівень доходу обумовлює купівельну спроможність споживача. Предмети першої необхідності не так реагують на зміну доходів, як предмети розкоші. Споживання товарів нижчої якості (наприклад, картоплі, макаронів, круп) може значно скоротитися, якщо бюджет дозволить замінити їх на інші товари. А попит на товар може залежати від цін на пов’язані з ним товари. Цей зв’язок, як відомо, може мати різний характер. Коли кілька товарів призначені для задоволення майже однакових потреб, вони називаються взаємозамінними, або субститутами. Зміна ціни одного товару позначається на попиті на інший. Прикладом таких товарів можуть виступати кава і чай, масло і маргарин тощо. Збільшення цін на каву, наприклад, відразу приведе до того, що люди більше купуватимуть чай, а це обумовить стрибок попиту на чай (за умови незмінної ціни). Але якщо людина має достатній чи високий рівень доходів, то таке збільшення ціни на її споживання чаю та кави суттєво не вплине.

 Коли товари використовують разом, вони називаються взаємодоповнюючими (супроводжуючими або комплементарними). Так, бензин є ніби доповненням до автомобіля. Отже, зростання цін на автомобілі призведе до падіння попиту на бензин, дефіцит бензину високих марок призведе до падіння попиту на дорогі автомобілі. 

Завдання. Опрацювати матеріал, розв"язати кредитні історії, дати відповіді на питання.

31 січня 2024 року

Тема. ДІЛОВА ГРА "ЯК ОТРИМАТИ КРЕДИТ В БАНКУ"

Мета: з’ясувати умови надання кредиту; навчитися приймати індивідуальні та колективні рішення.

 Обладнання: картки з кредитними історіями. 

Організація та проведення гри І. Об’єднайтесь у групи (по 3-4 учні) та розподіліть ролі: а) клієнт банку, який хоче отримати кредит; б) працівники банку (2 учні); в) спостерігач. ІІ. Отримайте картку з кредитною історією. ІІІ. Прочитайте інструкцію і виконайте все так, як там написано. IV. Після розгляду всіх кредитних історій зробіть висновки. Обґрунтуйте їх. Інструкція: 1. Клієнт зачитує кредитну історію. 2. Працівники банку вислуховують, ставлять додаткові запитання, якщо такі є, та називають документи, які вони хотіли б отримати від клієнта. Вирішують: надати кредит чи ні. 3. Спостерігач слідкує за ходом роботи групи і після розгляду кредитної історії робить зауваження та підводить підсумки. Час роботи — 5—7 хвилин 

Кредитна історія №1 

1. Звертаюсь за кредитом у розмірі 2000 грн на один рік. 

2. Планую використати кредит і власні кошти для закупівлі холодильного обладнання для торгівлі морозивом у літньо-осінній період на пляжах, гральних майданчиках, у скверах та парках. 

3. Я вже брав кредит минулого року і своєчасно повернув його разом із відсотками. 

4. Минулого року прибуток склав 20 000 грн. Більша частина цих грошей сплачена за навчання в економічному інституті. 

5. Розраховую в цьому році отримати більший прибуток.

 Кредитна історія №2 

1. Звертаюсь за кредитом у розмірі 3000 грн. 

2. Хочу розпочати свою справу: здавати напрокат велосипеди у літньо-осінній період (з травня по вересень). 

3. Планую купити 4 велосипеди та здавати їх напрокат по 2 грн за годину. 

4. Підрахував, що за умови хорошої погоди за сезон зможу працювати 75 діб. 

5. Для зберігання велосипедів я буду орендувати частину приміщення магазину. 

6. Власних капіталів, які можна було б використати для розвитку справи, немає. 

Кредитна історія №3 

1. Хочу отримати кредит у сумі 1000 грн. 

2. Маю власний капітал, який також буде задіяний у моїй справі — виготовлення та торгівля солодкою ватою. 

3. Кредит хочу отримати під заставу нерухомості (ділянка землі та невеличкий будинок). 

4. Минулого року я вже торгував на центральному пляжі солодкою ватою і отримав прибуток у сумі 4000 грн. 

5. За рахунок цих грошей я сплатив за своє навчання в інституті харчової промисловості. 

6. Гроші потрібні мені для сплати оренди обладнання для виготовлення солодкої вати. 

Кредитна історія №4 

1. Хочу одержати кредит у розмірі 5000 грн. 

2. Планую отримані гроші використати для сплати оренди вантажного автомобіля та садового інвентарю. 

3. Вважаю, що для початку справи цих грошей вистачить. Власного капіталу я не маю. 

4. Якщо догляд за газонами виявиться прибутковою справою, буду займатись лише нею і залишу навчання в сільськогосподарській академії. 

5. Минулого літа я працював у магазині, але звільнився, тому що доводилося затримуватись на роботі, а це заважало спілкуванню з друзями.

 6. Раніше я ніколи не доглядав за газонами, але вважаю, що у випадку невдачі я завжди зможу повернутися до роботи в магазині. 

Запитання та завдання для обговорення 

1. Аргументуйте позитивні сторони купівлі товарів у кредит. 

2. Аргументуйте недоліки купівлі товарів у кредит. 

3. Наведіть приклади купівлі товарів у кредит. 

24 січня 2024 року

Тема. Купівля товарів у кредит

Основні поняття 

Споживчий кредит — це грошові кошти, надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачу на певний термін для придбання необхідних товарів. Вартість споживчого кредиту — відсотки, що отримує банк у результаті надання споживчого кредиту, що складається з відсотка за кредитом, усіляких комісій і страхових платежів. 

Обладнання: Закон України «Про захист прав споживачів», Цивільний Кодекс України. 

Програма споживчого кредитування в Україні відродилася порівняно недавно, хоча весь цивілізований світ уже давно користується його перевагами. 

У чому полягає перевага споживчого кредиту над накопиченням? 

Останнім часом все більше людей купують товари в кредит. Згідно закону під споживчим кредитом розуміються грошові кошти, надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачу на певний термін. Споживчий кредит відрізняється від звичайного тим, що споживач, що виступає в ролі позичальника, не одержує грошові кошти «на руки». Кредитодавець перераховує їх торговому підприємству, яке продає товар споживачу. Водночас споживач повинен буде у встановлений договором термін повернути гроші кредитодавцю з відсотками, тобто куплена річ у цьому випадку обійдеться споживачу дорожче, ніж під час сплати в момент купівлі. 

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює форму й правила укладення договору споживчого кредиту, порядок відзиву споживачем своєї згоди на отримання споживчого кредиту, порядок реалізації споживчого кредиту, порядок реалізації права на дострокове повернення споживчого кредиту, порядок повернення споживчого кредиту на вимогу кредитодавця. 

Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір споживчого кредиту оформлюється в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачу. Доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. 

У договорі про надання споживчого кредиту вказується: 

• сума кредиту; 

• детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 

• дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 

• право дострокового повернення кредиту; 

• річна відсоткова ставка за кредитом; 

• інші умови, визначені законодавством. 

Споживчий кредит може бути виданий на всю вартість товару, що купується, тобто без внесення споживачем якої-небудь суми продавцю, або на певну частину вартості. Закон України «Про захист прав споживачів» ніяк не регламентує цю умову, тут все залежить від правил кредитування, встановлених банком або іншою фінансовою установою. 

Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов’язаний платити кредитодавцю які-небудь збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, які не були вказані в договорі. Проте сенс споживчого кредитування полягає в тому, що банк одержує від покупця додаткові суми окрім виданого кредиту. Ці суми часто називають «вартістю споживчого кредиту». 

Загальна вартість споживчого кредиту або, іншими словами, величина подорожчання товару в результаті купівлі його в кредит складається з відсотка за кредитом, усіляких комісій і страхових платежів. Відсотки бувають фіксованими і плаваючими. Плаваючі відсотки звичайно пропонують банки з 100% іноземним капіталом з метою убезпечити себе від можливого подорожчання грошових ресурсів, перекладаючи, тим самим усі відсоткові ризики на позичальника. Розмір відсотка у даному випадку прив’язується до середньо зваженого курсу кількох валют. Нині більшість банків пропонує фіксо вані відсоткові ставки, включаючи при цьому в кредитні договори можливість її зміни під час тих або інших подій. Безвідсоткових кредитів не буває! Вони заборонені українським законодавством. 

Споживчий кредит видається шляхом переліку грошей з рахунку кредитодавця на рахунок продавця товару. Датою видачі споживчого кредиту є день, наступний за днем оформлення договору споживчого кредиту. 

Згідно з п. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит, погасивши його повністю одним платежем або збільшивши суму періодичних виплат. Згода кредитодавця в цьому випадку не потрібна, ніякі додаткові відсотки і комісії в цьому випадку зі споживача не стягуються. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, то Кредитодавець зобов’язаний здійснити відповідне коректування зобов’язань споживача у бік їх зменшення. 

Якщо у разі придбання неякісної речі споживач ухвалює рішення про розірвання договору купівлі-продажу, то, згідно з п. 9 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавець зобов’язаний повернути споживачу суму вже здійснених ним виплат у разі розірвання договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідну корекцію кредитних зобов’язань споживача. 

Кредитодавець має право: 

• вимагати дострокового погашення кредиту, у випадку якщо позичальник несвоєчасно погашає кредит або відсотки; 

• змінити відсоткову ставку у разі зміни кредитної політики унаслідок рішень банку, органів влади, Нацбанку; 

• перевіряти цільове використання кредиту, цілісність застави і фінансове положення позичальника/майнового поручителя; 

• повідомляти про події, які можуть негативно позначитися на можливостях позичальника погашати кредит і сплачувати нараховані відсотки або на фінансовому стані позичальника/поручителя; погоджувати з банком можливість отримання позичальником або членом його сім’ї кредиту в іншому банку; 

• достроково погашати кредит, відсотки та інші платежі за договором у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору. 

До організацій із питань захисту прав споживача звертаються за роз’ясненням питань щодо можливостей дострокового погашення кредиту. Санкції за дострокове погашення кредиту не законні, але банки, як і раніше, продовжують їх стягувати зі своїх клієнтів. Так, наприклад, у компанію звернувся клієнт одного з великих українських банків, якому банк запропонував у разі дострокового погашення житлового кредиту сплатити штраф 2%, згідно з умовами раніше укладеного кредитного договору. З одного боку, це записано на папері, а умови договору необхідно виконувати. Але з іншого боку, з 01 грудня 2005 року набули чинності зміни до Закону України «Про захист прав споживачів», у яких говориться, що клієнт банку має право достроково повернути кредит без застосування до нього штрафних санкцій з боку банку. Співробітники фінансової установи на цей довід клієнта відповіли однозначно — договір було укладено до внесення даних змін, і санкції залишаються в силі. Отже, якщо клієнт вже уклав з банком кредитний договір, або якщо тільки обговорюються умови договору, відповідно до яких позичальник у разі дострокового погашення позики буде зобов’язаний сплатити банку неустойку, то такі положення кредитного договору на вимогу клієнта можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

ІІ семестр

17.01.2024 р., 24.01.2024 р. 

https://www.youtube.com/watch?v=KwjVhYx2MUQ - що таке гроші

https://www.youtube.com/watch?v=2UMJTAvRj58 - переглянути відео

Тема. Електронні гроші й пластикові картки. Принципи, їх дії та переваги, які вони надають

• називати функції банку та послуги, які він надає; 

• розуміти принципи дії та переваги електронних грошей і пластикових карток. 

Основні поняття 

Електронні гроші — це платіжний засіб, що існує винятково в електронному вигляді, тобто у вигляді записів у спеціалізованих електронних системах. 

Пластикові картки — це універсальний платіжний засіб, що дозволяє мати доступ до грошей у будь-якій торговельній організації, рахунку у банківській установі, навіть у інших країнах світу. 

Банк — це фінансово-кредитна установа, головною функцією якої є фінансові послуги громадянам та організаціям. Обладнання: Закон України «Про банки і банківську діяльність» (№2740, від 20. 09. 2001р.). 

   Людству знадобилось кілька тисяч років, щоб придумати пластикові гроші. І справа тут навіть не в матеріалі, з якого вони зроблені, а в зручності та силі, що мають ці маленькі шматочки пластмаси. 

   Картки бувають різні. Вони відрізняються за зовнішнім виглядом і кількістю банківських послуг, що завдяки їм надаються клієнту. Картки можна відкрити в національній валюті України, а можна — у доларах США. За допомогою карток з рахунків можна знімати готівку, розплачуватись у магазинах, бюро прокату автомобілів, авіакомпаніях, готелях, туристичних фірмах тощо. Можна отримати пенсію, зарплату, стипендію. Першу в Україні пластикову картку випустив «Приватбанк» у 1996 році.       

   Колись ми побоювалися мати справу з валютою, сьогодні обмінних пунктів, мабуть, більше ніж хлібних або книжкових магазинів. Не так давно перевести або одержати гроші з-за кордону ми взагалі не могли. Сьогодні ж у будь-якому банку знають, як допомогти одержати гроші з-за кордону або відправити за межі країни. Ще зовсім недавно ми дізналися про картки VISA, MASTERCARD та інші, а сьогодні пенсіонери одержують за пластиковими картками пенсію. І ось, коли ми освоїли пластикові картки, світ спантеличив нас новим, для багатьох поки абсолютно незрозумілим явищем — електронними грошима. 

   Що таке електронні гроші? 

   Електронні гроші можна одержувати, передавати знайомим, вони прийнятні для оплати послуг і товарів тощо. Причому, як і у випадку зі справжніми грошима, платежі відбуваються в режимі реального часу: якщо вам перевели гроші, через хвилину вони опиняться на вашому рахунку. Особливістю є те, що їх не можна потримати в руках, не можна покласти в кишеню. Вони начебто не існують матеріально. Проте електронні гроші не тільки абсолютно матеріальні, але й набули низки чудових якостей, які звичайній валюті недоступні. Електронні (цифрові) гроші тісно прив’язані до звичного паперового еквівалента. Щоб використовувати віртуальну готівку, необхідно спочатку встановити електронний гаманець (спеціальне безкоштовне програмне забезпечення), а потім внести в систему звичайні, невіртуальні гроші. Після процедури поповнення ви одержуєте право розпоряджатися своїми грошима, але представленими в електронному вигляді. 

   Однією з найбільших переваг над звичайними грошима є миттєвість платежів. Дуже корисна під час купівлі наявність усіляких пін-кодів і кодів доступу. Наприклад, якщо ви збираєтеся зателефонувати за межі держави і раптом виявили, що телефонна картка закінчилася. Можливості чекати, поки пройде банківський платіж, немає. Набагато зручніше розрахуватися електронною готівкою і вже через кілька хвилин одержати новий код для дзвінків. Аналогічно можна оплачувати доступ до різних послуг (за користування Інтернетом, мобільним телефоном) не через кілька днів, а в даний момент. За оперативністю проходження платежів з електронними грошима можуть посперечатися хіба що кредитні картки.

   Ще однією перевагою є отримання платежів. З’являється можливість узяти гроші в борг, продавати послуги, сервіс і навіть товари. Зрозуміло, що можна обійтися без електронних грошей: відкрити рахунок у банку, приймати поштові перекази або через систему Western Union. Але доведеться ходити в банк і на пошту, стояти в чергах (до того ж не тільки вам, але й потенційним платникам), чекати поки пройде платіж, платити досить високий комісійний збір. Набагато зручніше натиснути кілька кнопок і все гаразд. 

   Електронні гроші мають високий рівень захисту: їх неможливо підробити навіть теоретично. Якщо ви поклали їх у свій гаманець, можете бути впевненими, що їх звідти ніхто не витягне. Звичайно, у разі дотримання елементарних заходів безпеки. Тобто гроші нікуди не пропадуть за умови, що на вашому комп’ютері немає вірусів та комп’ютерних «шпигунів». 

   Ви можете створити кілька гаманців. Більш того, під час відкриття електронного рахунку не потрібно надавати про себе ніяких відомостей. Ви можете гаманець відкрити, а через п’ять хвилин закрити назавжди. 

   Безпека трансакцій гарантується системою на основі унікальних ключів шифрування, які дійсні протягом одного сеансу. Тому при подальших операціях реквізити попередніх — не дійсні. Спроба використовувати реквізити повторно негайно відстежується і гаситься. 

   Система стійка відносно обриву зв’язку. Якщо будь-яка операція в системі не була успішно завершена внаслідок обривання зв’язку, система не враховує дану операцію. 

   Звичайно, якщо існують переваги, значить є й недоліки. Але насправді в електронних грошей тільки дві проблеми, і обидві вони залежать від вас. Перша — відсутність персонального комп’ютера або навіть, якщо комп’ютер є, ви його з даною метою не використовуєте. 

   Друга проблема — ви впевнені, що комп’ютерні гаманці та інша екзотика у вигляді цифрових грошей не для вас: те, що лежить у звичайному гаманці, влаштовує вас значно більше. У даному випадку, як правило, діє такий гальмівний чинник — необхідність платити відсотки за переказ грошей, за картки, за допомогою яких поповнюється гаманець. За готівку ж дешевше. Але ж гроші теж коштують грошей. Гроші є таким же товаром, як і хліб, кефір, пилосос. холодильник. Тому будь-які операції з ними коштують грошей. Під час купівлі валюти в обмінних пунктах, переказу грошей через банк і отримання їх із банкомату утримується комісія. Так чому ж виникає подібна проблема під час використання електронних грошей? А якщо додати до переваг електронних грошей головний чинник — вони економлять час?! Як ми знаємо, «час дорожчий за гроші». Для ділових людей ця фраза давно є реальною. 

   Пластикові картки. 

   Банки для полегшення обігу грошей та оплати різних послуг пропонують споживачам скористатися пластиковими картками. За даними Національного банку України вітчизняні банки у 2007 році випустили понад 2,507 млн. платіжних карток усередині державних і міжнародних платіжних систем (904 тис. карток національної платіжної системи та понад 1,603 млн. — міжнародних платіжних систем). 

   Для зручності користування пластиковими картками банківські установи встановлюють банкомати та платіжні термінали. Сьогодні в Україні нараховується 1,179 тис. банкоматів та понад 11 тис. платіжних терміналів. 

   Більшість операцій (88%) з платіжними картками проводять споживачі. При цьому операції з отримання готівки складають 89% загальної суми операцій. 

   Нині в Україні видано майже 8 млн. пластикових карток. Найбільш поширеними є пластикові картки систем VISA та MasterCard&Maestro. 

   Чи безпечно користуватися пластиковими картками в Україні? Ринок пластикових карток стрімко розвивається. Усе більше людей надають перевагу цьому способу зберігання грошей і проведенню фінансових операцій. Картковий бум виник після того, як так звані зарплатні проекти банків, що зробили дуже зручним процес отримання грошового постачання, були взяті на озброєння керівництвом більшості абсолютно різних організацій (від трамвайних депо до органів державної влади). Разом з обсягами таких операцій зростає й рівень «пластикової» злочинності.

     Проте існує можливість викрадання грошей за допомогою платіжної картки. Найпоширеніший — підробка картки. За оцінкою фахівців, близько 40% всього незаконного знімання грошових коштів відбувається саме за допомогою фальшивих платіжних документів.

   На другому місці — викрадення. Часто громадяни зберігають свою картку разом з PIN-кодом, а це значно полегшує злодіям процес зняття грошей. Несанкціонований доступ до рахунку, наприклад, може бути також пов’язаний із незаконним зломом банківських інформаційних систем, що вельми складно в технічному плані і пов’язано з певним ризиком. А ось крадіжки через Інтернет — досить поширене явище. 

А що робити користувачу, щоб захиститися? 

   Клієнт виконує правила користування карткою, уважно стежить за її збереженням і не розголошує конфіденційну інформацію. Торгові точки забезпечують прозоре обслуговування, що дозволяє покупцю спостерігати процес розрахунку за карткою від початку до кінця. Цей перелік можна продовжувати довго, заглиблюючись у деталі. Під час укладення договору кожен банк навчає власника і видає на руки надруковані правила користування карткою. У разі дотримання сторонами всіх цих заходів ризик буде зведений до мінімуму. 

   Чи несе банк відповідальність за збереження грошей на картці? В основному договори українських фінансових установ або взагалі не містять положень про відповідальність за шахрайство (окрім втрати або крадіжки), або передбачають повну відповідальність клієнта за шахрайство з пластиковою карткою. Операції, підтверджені PIN-кодом, повністю знімають з клієнта відповідальність. Мотивують це так: засіб доступу до рахунку виданий клієнту і лише він може точно знати, що відбувається з його карткою, де вона знаходиться, чи дотримуються зобов’язань з використання платіжного засобу. Основою для такої ситуації можна вважати відсутність чітких і зрозумілих законодавчих механізмів регулювання в цьому питанні. 

Завдання виконати письмово в зошит

1. Дайте визначення основних понять. 

Пластикова картка — це 

Електронні гроші — це 

2. У чому полягають переваги користування пластиковими картками? 

3. Визначте, чим відрізняються готівкові гроші від електронних. 

4. Назвіть складові частини банкомата та їх призначення, запишіть способи користування ними. 

а) 

б) 

в) 

г) 

ґ) 

д) 

5. Назвіть банки України — лідери за випуском пластикових карток. 

6. Чи завжди безпечно зберігати гроші на пластикових картках? Чому? 

7. Назвіть послуги, якими може користуватися власник пластикової картки.