До 75-річчя депортації кримськотатарського народу

12 листопада 2015 року Верховна Рада ухвалила закон про визнання депортації кримських татар геноцидом. У травні 2016 року український парламент звернувся до ООН, Європейського парламенту, ПАРЄ, а також Парламентської асамблеї ОБСЄ із закликом приєднатися до України й також визнати перебіг подій 1944 року геноцидом. До того ж, вже третій рік триває досудове розслідування депортації кримських татар як кримінального злочину.

Депортація кримських татар є колосальним порушенням прав людини і великим злочином із точки зору сучасного міжнародного права. З огляду на кількість людських жертв, на думку деяких дослідників, депортацію можна прирівняти до геноциду.

Ось як пише автор одного з новітніх досліджень із історії примусових міграцій в СРСР Павло Полян: «Несправедливість… ‒ у самому прецеденті «покарання народів», що підміняв судові розгляди проти конкретних осіб. Незалежно від будь-якої статистики, приписування колективної провини й застосування колективного покарання за ознакою етнічної належності є серйозним злочином проти людяності, нарівні зі взяттям та розстрілом заручників».

Але 75 років тому депортація кримських татар не була чимось особливим для загальної людожерської політики СРСР.

Спочатку Ленін, а за ним Сталін оголошували «ворогами радянської влади» цілі верстви населення (як, наприклад, українських селян, яких назвали куркулями і виморили штучним голодом), а потім сталінський режим почав карати депортацією цілі народи.

Тож, за звичною для радянських каральних органів (ЧК, НКВС) схемою, кримських татар оголосили «зрадниками» і звинуватили у «пособництві ворогу».

Формальною причиною для цього стало те, що 51-а армія (яка фактично не мала озброєння) не чинила спротиву противникові. Ось як описав ситуацію, що склалася 24 вересня – 16 листопада 1941 року, боєць 476-го полку 51-ї армії Абдураман Барієв у своїх «Спогадах про воєнні роки».

«Було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів із батальйону стояли перед німцями з лопатою та кайлом. Міномети й кулемети були поламані й непридатні…» – розповів Барієв.

Також радянська влада звинуватила кримських татар у співпраці із нацистами, бо окупанти примусили їх створити так звані загони самозахисту.

І ось 11 травня 1944 року виходить постанова Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859. Зокрема, у ній зазначається, що «в період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян у німецьке рабство і масового винищення радянських людей».

Покарання – виселення усіх кримських татар із Криму.

І це при тому, що, лише за офіційними даними, понад 20 тисяч кримських татар воювали у лавах Червоної армії. Є дані про те, що після закінчення війни, у 1945 і 1946 роках, депортували ще майже 9 тисяч кримських татар, які повернулися додому з фронту. Тільки «на спецпоселенні» в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі бойові нагороди.

Натомість більшість істориків вважає, що справжньою причиною депортації кримських татар було те, що СРСР прагнув захопити частину Туреччини і встановити контроль над чорноморськими протоками – Босфором і Дарданеллами. Тому, готуючись до цього нападу, сталінський режим «зачищав» майбутні плацдарми – Крим і Кавказ – від «ненадійного елемента». На Кавказі вибірково виселяли тюрків і калмиків, а із Криму – кримських татар.

Те саме радянські карателі зробили із українцями, які жили на територіях, охоплених активними діями Української повстанської армії (УПА). Так, під час спецоперації «Захід» підрозділи НКВС протягом доби 21 жовтня 1947 року вивезли із Західної України майже 78 тисяч людей до Казахстану і російського Сибіру.

До того ж, усі громадяни «великой страны», які потрапили під нацистську окупацію, автоматично вважалися «ненадійними», а їхні діти та онуки мусили у всіх можливих анкетах – при вступі на навчання чи при оформленні на роботу – обов’язково відповідати на запитання: «находились ли вы или ваши родственники на временно оккупированной территории?».

Сучасна російська влада в анексованому Криму порушує права кримських татар, проводить масові обшуки й арешти.

Україна зібрала і передала у міжнародні суди сотні томів доказів незаконної анексії Криму та порушення прав людей окупаційною владою.