Михайло Дорошенко належить до старовинного шляхетного козацького роду. Коли народився, де здобув освіту і де пройшли його юнацькі роки, достеменно не відомо. Відомо лише, що він з молодих літ перебував на Січі, де швидко зайняв чільне місце серед козацької старшини. Дорошенко під час гетьманування Петра Сагайдачного полковником брав участь у всіх його походах, відзначився в поході на Москву та в битві під Хотином. 

Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Пе­тра Дорошенка та близький товариш Петра Сагай­дачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з урядом і доводити їх до відкритої боротьби зі шляхтою. Михайло Дорошен­ко не втрачав надії, що можна дійти компромісу з королем та шляхтою і вважав за необхідне підтри­мувати, принаймні “про людське око”, порозуміння з урядом. У цьому плані він висловлював думку за­можної частини козаччини, що мала значні земельні маєтки і потребувала миру задля розвитку свого гос­подарства. Такої ж думки дотримувалися міщанство та українська шляхта, перевтомлені релігійною бо­ротьбою. Серед цих верств українського суспільства зростали мирні настрої. 

«Дорошенко - полковник доброї репутації у молодців за свою відвагу й королю і Речі Посполитій завжди зичливий...»

Якуб Собеський, польський король 

ГЕРБ ГЕТЬМАНА МИХАЙЛА ДОРОШЕНКА

     Довгий час про нобілітацію Михайла Дорошенка не було відомо. Але у середині XVIII ст. його на­щадки знайшли свідчення про те, що він таки був нобілітований і мав власний герб. Цей герб — чотиричастковий щит. У першому (синьому) полі був зо­лотий кавалерський хрест, супроводжуваний зверху золотим півмісяцем рогами додолу та знизу двома золотими 6-променевими зірками. У другому (чер­воному) полі було зображено спис та стрілу, пере­хрещені у андріївський хрест. У третьому полі (чер­воному) — лук, натягнутий стрілою у перев'язь на­ліво. У четвертому полі (синьому) — срібна річка, супроводжувана зверху двома золотими 6-променевими зірками. У клейноді — озброєна мечем рука. Намет праворуч — синій, а ліворуч — червоний, підбитий золотом. 

Михайло Дорошенко, як побратим Сагайдачного, був його послідовником у державних справах. 24 грудня 1624 року він підписав договір про взаємний ненапад і військово-оборонний союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Це перший подібний документ, що дійшов до нашого часу, який доводить, що Військо Запорозьке вже тоді було суб’єктом міжнародних відносин.

Підписанню передувала участь козаків на чолі з Дорошенком у боротьбі за ханський престол між Джанібеком Ґераєм і спадкоємцями хана Саадета ІІ Ґерая (братами Мехмедом Ґераєм ІІІ і Шахіном Ґераєм, який «вирізнявся рішучістю, послідовністю і прихильним ставленням до запорожців»). У 1623 році запорожці у кількості 300 осіб, що поверталися з морського походу повз Керч, приєдналися до останніх і забезпечили їм перемогу в міжусобній борні. Залишивши свої судна у Керчі, козаки на возах, наданих Шахіном Ґераєм, з багатими подарунками повернулися на Січ.

Але оскільки документ на дніпровському острові Карайтебен підписав не хан Мехмед Ґерай III, а калга-султан (брат хана) Шахін Ґерай, він не був обов’язковим для виконання ханом. Тому під час козацького повстання восени 1625 року, яке очолював гетьман Марко Жмайло-Кульчицький, союзники-кримці так і не надали, згідно з договором, підтримки запорожцям проти польських коронних військ. 


Після Куруковської угоди козаччина розкололася на два табори. Реєстрові козаки були під контролем польської влади і, відстоюючи свої привілеї, мусили підпорядковуватися її наказам. “Виписчики”, хоча значну їх частину було узято на службу королеві для участі у Шведській війні, шукали захисту у За­порожжі. Не рахуючись із польською політикою, вони входили у відносини з донськими козаками, Москвою, з західними державами, а головні зусил­ля зосереджували проти турків і татар.




   Михайло Дорошенко зумів стримати козаків від морських походів і звернув їхню увагу на кримські справи. У 1626 році кримський хан рушив з вій­ськом на Україну, та Дорошенко розгромив татар під Білою Церквою. Лише вбитими на полі бою за­лишилося 11000 татар. Скориставшись поразкою Мухамед-Гірея, хан Джанібек-Гірей скинув того й посів його місце. Мухамед звернувся до Дорошенка за допомогою. У цей же час (1627 р.) король зажа­дав від козаків підтримки його походу проти шведів. Але у Дорошенка були інші плани, і він відмовив королеві, посилаючись на спалення свого часу чай­ок, та водночас вимагаючи збільшення реєстру до 10000. Отримавши від короля негативну відповідь щодо збільшення реєстру, Дорошенко з 4000 козаків пішов у Крим і під Кафою напав на Джанібек-Гірея. Два дні точилася битва й перемога хилилася на бік Дорошенка. Але татари, прихильники Мухамеда, кинули своїх спільників й перейшли на бік Джа­нібек-Гірея. Це призвело до поразки козаків. Під час військових дій гетьман отримав кульове поранення, що стало причиною смерті.  


   Деякі дослідники стверджують, що знаменита пісня «Ой на горі та й женці жнуть», яка, містить слова «попереду Дорошенко», була складена на честь перемоги у Хотинській битві. Михайло Дорошенко став засновником козацько-старшинського роду. 


Проєкт «Гетьман Михайло Дорошенко. Повернення з небуття»

У Музеї Гетьманства розпочався виставковий проєкт «Гетьман Михайло Дорошенко. Повернення з небуття», що має на меті збереження та поширення пам’яті про видатного полководця та військового діяча.

В експозиційній залі музею представлені картини батального живопису відомого сучасного українського художника Андрія Серебрякова, де майстерно втілилися образи запорозьких козаків. А також — їхні військові подвиги та слава, серед яких і Гетьман Михайло Дорошенко та славні полководці. Виставка організована у рамках відзначення 400-ліття із часу обрання Михайла Дорошенка гетьманом Запорозького козацтва.

«Попереду Дорошенко

веде своє військо...»:

390 років походу на Крим

За Куруківською угодою 1625 р. козацтво мусило складати не більше загону підлеглого польським гетьманам постійного найманого війська, який мусив не перевищувати 6000. Козакам ставилося за обов'язок не втручатися ані до внутрішніх станових і релігійних сутичок в Україні, ані до зовнішніх політичних взаємин Речі Посполитої з її сусідами. У тексті угоди були статті, що забороняли козакам вдаватися до морських походів на турецькі володіння, встановлювати контакти з іноземними володарями без відома уряду, найматися до них на військову службу, і найголовніше – порушувати у будь-який спосіб мирні стосунки Речі Посполитої з Османською імперією.

Гарантією виконання цих приписів польський уряд визнавав встановлений ним контроль над вибором козацьких керманичів. На перший раз польські комісари без участі козаків призначили «старшим війська Запорозького» Михайла Дорошенка. Він був представником тієї течії у козацтві, що прагнула йти слідами Сагайдачного, не розриваючи встановлених стосунків з польським урядом, навіть надаючи йому послуги у складних для нього обставинах, у нагороду за це вимагаючи поступок, необхідних для всього населення України. 


Мапа Криму Герарда Меркатора, 1630 рік 

Журавльов Д. В. Усі гетьмани України.  Київ: Гетьман, 2011.  508 с. 

Гетьман. Слово, яке здатне викликати чимало асоціацій практично у кожного українця. Асоціацій героїчних — «гетьманська слава», іронічних — «до булави треба голови», зрештою, самоіронічних — де «два українці, там три гетьмани»... Слово, буквально просякнуте історією і водночас — якоюсь бадьорою, невмирущою енергетикою. Слово, яке звучить майже як «своє», хоча його походження є неукраїнським і взагалі неслов’янським, не маючи нічого спільного з лунким українським «геть». Так, «гетьмани в золотих жупанах» були не тільки в Україні. Але українською специфікою є те, що саме в Українській козацькій державі гетьман став у силу історичних обставин таким собі квазімонархом, майже незалежним володарем.

Замлинський В. Гетьмани України / підгот. С. Севрюк; вступ. ст. І. Войцехівської, С. Севрюка ; М-во освіти і науки України; Держ. заклад "Луганський нац. ун-т імені Тараса Шевченка". Луганськ, 2008. 288 с. 


Багатовікова історія України породила козацтво – спільність мужніх, волелюбних людей, патріотів. Саме з ними пов’язане становлення українського народу як нації. Формування державності, складання національно-культурних інститутів України, демократичних засад її розвитку – усе те, що певною мірою перекликається з нашим сьогоденням.

У книзі розповідається про гетьманів України, починаючи від Венцеслава Світольдовича й кінчаючи останнім з них – Павлом Скоропадським. Через їх біографії розкриваються маловідомі широкій громадськості сторінки історії України.


Дорошенко О., Ковалевська О. Уявна іконографія Михайла Дорошенка (1991‒2021 рр.). Чорноморська минувшина.  2021.  Вип. 16. С. 10-17.

Стаття є спробою систематизувати та проаналізувати більшість наявних зображень гетьмана Михайла Дорошенка, створених упродовж 1991‒2021 років. Прижиттєвого портрета козацького ватажка не виявлено. Імовірність наявності такого портрета дуже низька через низку конкретних обʼєктивних і субʼєктивних причин, описаних у статті. Формування сучасної іконографії Михайла Дорошенка було зумовлене зростанням інтересу до біографії цього очільника запорозького козацтва в контексті відродження зацікавленості вітчизняною історією впродовж перших років незалежності України. 

Слабошпицький М. Ф. З голосу нашої Кліо: Події і люди української історії .  Київ : Махаон, 2003.  224 с. 

Книжка складається з біографічних ескізів особистостей, на яких лежить незгасний відсвіт історії. Ескізи увібрали в себе цікавий фактичний матеріал і відзначаються белетристичною легкістю його викладу. 

Реєнт О. П., Коляда І. А. Усі гетьмани України: Легенди. Міфи. Біографїї / худож.-оформлювач А. С. Ленчик. Харків: Фоліо, 2008  415с. 

Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах 

Мамчак М. Флотоводці України. Історичні нариси, хронологія морських походів. Вид. 2-ге, допов. зі змінами  2020. 504 с.

На історичному матеріалі від древніх часів і до наших днів, який у більшості був недоступним масовому читачеві, автор відкриває біографії і звитяжні морські походи флотоводців і командувачів військово-Морських сил України різних епох, переконливо засвідчує, що національний морський флот завжди знаходився на передовій боротьби за волю і незалежність українського народу. Книга знайомить читача і повертає військовій історії України героїчні імена видатних моряків України, знайомить з командувачами Військово-Морських сил незалежної України, їх участь в обороні держави від посягань російського агресора, а так же подає хронологія морських походів національного флоту різних історичних віків. Книга розрахована на широкий загал молоді, військовослужбовців і моряків флоту, студентів, викладачів та всіх тих, хто прагне глибше пізнати історію рідної країни і її Збройних Сил. 

Андрєєв В.М., Руденко А. С. Рід Дорошенків у громадсько-політичному та культурному житті України (XVII – початок ХХ ст.). Український історичний журнал.  2015. № 1. С. 39-56. 

Розглядається історія козацько-дворянського роду Дорошенків, роль його представників у громадсько-політичному та культурному житті України ХVII – початку ХХ ст. На основі методології нової сімейної історії проаналізовано вплив родинних взаємин і традицій на суспільну та громадську діяльність членів роду Дорошенків. Аналізується еволюція культурно-ціннісних орієнтирів представників цієї знаної династії. Особливу увагу приділено маловідомим сторінкам історії роду. 

Рудницький С. Українські козаки в 1625-30 рр. : критично-історичні розвідки. Коли земля стогнала: друга половина XVI — перша половина XVII ст. / упоряд. В. Щербак. Київ : Наукова думка, 1995. 432 с. — (Серія «Історія України в прозових творах та документах»). 

Книга відтворює події, що розгорталися на території України у другій половині XVI — першій половині XVII ст. Це був період панування Речі Посполитої, її жорстокої колоніальної політики, насадження католицизму та уніатства, турецько-татарської агресії. Ті буремні часи постають перед читачем з призабутих прозових творів українських письменників, історичних досліджень, спогадів сучасників.

Брехуненко В., Наґельський М. Дванадцять листів гетьманів Війська Запорозького XVІ – першої половини XVII століття з польських рукописних зібрань. Український археографічний щорічник / НАН України. Археографічна комісія, Ін-т укр. археографії.  Київ, 2004.  Вип. 8/9. С. 425-452.  


Наукова бібліотека Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, 2023