Михайло Дорошенко, як побратим Сагайдачного, був його послідовником у державних справах. 24 грудня 1624 року він підписав договір про взаємний ненапад і військово-оборонний союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Це перший подібний документ, що дійшов до нашого часу, який доводить, що Військо Запорозьке вже тоді було суб’єктом міжнародних відносин.
Підписанню передувала участь козаків на чолі з Дорошенком у боротьбі за ханський престол між Джанібеком Ґераєм і спадкоємцями хана Саадета ІІ Ґерая (братами Мехмедом Ґераєм ІІІ і Шахіном Ґераєм, який «вирізнявся рішучістю, послідовністю і прихильним ставленням до запорожців»). У 1623 році запорожці у кількості 300 осіб, що поверталися з морського походу повз Керч, приєдналися до останніх і забезпечили їм перемогу в міжусобній борні. Залишивши свої судна у Керчі, козаки на возах, наданих Шахіном Ґераєм, з багатими подарунками повернулися на Січ.
Але оскільки документ на дніпровському острові Карайтебен підписав не хан Мехмед Ґерай III, а калга-султан (брат хана) Шахін Ґерай, він не був обов’язковим для виконання ханом. Тому під час козацького повстання восени 1625 року, яке очолював гетьман Марко Жмайло-Кульчицький, союзники-кримці так і не надали, згідно з договором, підтримки запорожцям проти польських коронних військ.