Розбір 1 серія
"Я хочу піти додому з тобою"

Ця дорама захопила мене з перших серій якоюсь своєю красою звичайного, тяжкого повсякденного життя. Загальний вайб серій, їх стилізація викликає почуття чогось рідного, ніби ця історія про твоїх знайомих чи друзів, теплі кольори, ненав'язливий музичний супровід, що насправді несе пасхалки до наступних подій, та герої. От саме герої стають рідними та за них переживаєш буквально з перших хвилин.

Серія починається з болісного в усіх розуміннях зізнання у коханні. Боляче Сюаню ( бо почуття просто рвуть душу), боляче Цяню, який розгублений, злий та просто у відчаї, що тепер робити. Боляче фізично, бо Цянь у пориві гніву мабуть вперше відштовхує та б’є Юаня. Юаня тут подвійно шкода, крім того, що його почуття виявляються не просто невзаємними, їх ще так грубу кидають йому в обличчя( саме так він може трактувати удар та подальші дії старшого), і те, як він ріже руку, як не звертає увагу на кров, бо найбільше болить зараз серце,  а не дурна рука. Це все робить боляче глядачеві, прямо з перших хвилин серії.

Розбирати цей момент детальніше ми будемо у 6 серії, коли всі події і відбулися. А зараз нас чекає занурення у історію знайомства та взаємин головних героїв, їх становлення як особистостей.

Після дуже динамічного початку, що просто штовхає нас у прірву страждать кадр змінються на показ різних життєвих ситуацій між Цянем та Сюанем, і нам ніби показують їх діалог.

"Чи можемо ми бути більше, ніж  просто брати?

Окрім, як братами,  ким ще ти хочеш нас бачити?"

І хоч саме ці питання будуть ключовими протягом, мабуть усієї дорами, нам не дають часу над ними замислитись, змінюючи кадр на заставку та ост, який в самому ж тексті дає купу пасхалок, хоч і не прямих.

Коли ти зі мною, то заповнюєш моє серце

І нічому іншому немає місця

Не можу відвести від тебе погляду і начхати на решту

Хоч і не відчуваю, що щось втрачаю...

І хоч спрешу ост може здатись дуже романтичним, наспраді він про деструктивну модель стомунків чи почуттів.

Текст демонструє всепоглинаючі почуття, що настільки сильні, що вони затьмарюють усе інше, власні бажання, амбіції і ніби людина втрачає себе...

Що важливо, що чим ближче до теперішній подій ми будемо рухатись, тим стрімкіше змінюватиметься текст та ост взагалі. Тут музичний супровід не лише для молодичності кадру, він дійсно йде, як додатковий оповідач, що допомагає краще зрозуміти внутрішній світ героїв.

До 7 серії події будуть відбуватись дещо хаотично, ми будемо спостерігати ретроспективи у різні періоди, від підліткового віку Цяня, потім дорослого, а потім студента юнака, і знову підлітка. Тут не буде чіткої хронології, бо важливе тут не самі дати, а ті події, що сталися і те, як вони вплинули на формування героїв.

Отже початок 1 серії нам демонструє позначку  зросту на стіні (2013 рік Юань 158см, 158см  Лілі 2013 рік). Нам показують новорічний вечір. Ми бачимо приготування до свята, метушню та загальну домашню атмосферу, от тільки чомусь за ще одним членом родини Цянь повинен кудись піти та забрати. І ось із затишного та теплого дому нас переносять у напівзруйновану,брудну та занедбану вуличку, Цянь пригадує минуле, і нас знову переносять на декілька років назад. Ми бачимо підлітка, що йде цим провулкам, піднімаючись по довгим сходам, та знедолену дитину, що лежить на якомусь смітті. І як каже Цянь "Мить доброти змусила його забрати його додому". 

У цій сцені дуже чітко паказана різниця у кольоровій гамі, як демонстрація життя самих героїв. У 2013 році, коли і відбуваються події цей проволочок хоч і занедбаний, але все ж навколо Цяна теплі та охрові кольори, за його спиною росте плющ, як символ життя, та і написи та малюнки на стінах, життєстверджуючи. А ось декілька років тому, провулок залитий ніби туманом та сирістю, його огортає тривожність, у вигляді брудночервого сітла, що тільки може нагнітати загальну ситуацію Нас знову повертають у сьогодення і нарешті показують, того за ким вибіг Цянь, та кого чекає Лілі вдома. 

Малий сидить у цьому провулки, обпершись об облізлі та обшарпані стіни, та ніби чекає, коли прийде Цянь. І таки Цянь приходить, та знову і знову забирає Юаня додому, як і тоді вперше, декілька років тому. Я в захваті від контрасту цієї сцени, тому що Юань, що завжди чекає Цяня, дивиться на нього як на своє спасіння, в очі бачать лише Цяня. Та Цянь, що дещо зухвалий та занадто добрий, прощаючи малому ось такі вилазки "згадати минуле". Мені в цій сцені здалося, що ракурс з якого показують Цяня та світло за ним, то таке сприйняття Юаня, ніби Цянь для нього янгол, що його рятує. 

І нас знову лиш на мить переносять у минуле, у спогади Цяня, коли він пригадує, що саме на новорічну ніч, у них у родині з’явився ще один член, названий брат. І хоч не рідний по крові, але все одно улюблений. 

На противагу тим темним часам, нам знову показують як хлопці вже удвох піднімаються сходами додому. Їх шлях осяяний теплими та комфортними кольорами, вони йду пліч-о-пліч та найголовніше разом у новий рік, у нове майбутнє. 

Слова Юаня дуже важливі, вони принципі далі ляжуть в основу усього його життя. Він відчуває себе вдома, комфортно та спокійно лише з Цянем. То і не дивно, коли вже знаєш їх історію, але тут лише 4 хвилині 1 серії, це виглядає дуже сильно, хоча і відчувається певна недосказаність. Але уже зараз відчувається велетенська прив’язаність та любов.

Далі нас переносять за святковий стіл, де відбуваються по-справжньому сімейні розмови та підколи. Лілі питається у Цяня чи справді він надумав вступати у вуз, бо все таки він втратив два роки, і це здається їй сороміцьким. Хоча зараз ми і не знаємо усього, але вже тут нам натякають, що після школи старшому було не до навчання зовсім. Але, на захист Цяня виступає Юань, по-братерські  підколюючи Лілі. У них зав’язується міні сварка, де Лілі ніби хоче образити Юаня вказуючи, що він не рідний. 

І якщо до цієї фрази Цянь не встручався у перепалку молодших, то тут він стає на бік Юаня, намагаючи припинити дитячу сварку. Але Юань зовсім не ображається на Лілі, він навпаки ніби демонструє, що найбільше йому важлива прихильність саме Цяня, яку він тільки що і так отримав, тому йому досить бути родиною Цяня. Це дуже милий і важливий момент, тому що геть ще підліток настільки чітко відстоює свої межі, в такій ненав’язливій манері, але вже демонструючи характер. Він дійсно знає, що для нього важливе, а з чим він може змиритись. Ще  цьому моменті цікава реакція Цяня, він ніби і не здивований такій відповіді, але все одно видно, що йому приємно. Окремо хочу сказати про міміку головних героїв, тут лише по напівпосмішці чи погляді з опущених вій зрозуміло, про що думаю герой чи що він відчуває. Це така крута гра акторів, що просто вау.

Наступна сцена, це - прибирання застілля, де Лілі проводжає Сань Паня, Цянь прибирає зі столу і просить сестру допомогти, на що вона відповідає, що це дуже важко, та тиха, ніби крадькома допомога Юаня, про яку він не хоче розповідати. Юань, хоче з подарованих та раніше відкладених грошей заплатити хоча б телефон в будинку, таким чином полегшити фінансове навантаження на Цяня. Він вже працює на півставки та самостійно заробляє, це видно з повідомлення, що прийшло на мобільний.

Далі нам показують вільний час родини, вони грають у настільні ігри, а старший слідкує за малими, та видно, що в моменті він щасливий. Лілі намагається перемогти усіма способами, нащо Юань не погоджується, та говорить дуже зрілі слова : "досить бути розбещеною".

Нащо Лілі щиро відповідає, що їй не має для чого ставати самостійною, бо вдома Цянь, а Юань  школі, тому вона почувається захищеною та у комфорті. Ці слова радують Цяня, видно його посмішку, він точно щасливий, що зміг забезпечити сестрі таке дитинство, якого не було у нього(але про це ми дізнаємось пізніше).

Під час розмови Юань сповіщає усіх про свої плани завершити екстерном середню школу, щоб перескочити клас і піти до старшої. Лілі це засмучує, а от Цянь невимовно задоволений цією новиною, і хоч в цій сцені він мовчазний свідок, але його міміка та емоції, говорять більше, ніж слова.

На фоні усміхненого та щасливого Цяня звучать дуже правдиві але страшні слова "Дитина, яка народилась одразу під сонцем, може бажати не дорослішати. А нам  покинутим напризволяще доводиться дорослішати". Ці слова ніби навмисно підкреслюють різницю у житті Лілі і Юаня. Але буквально за мить нам стане  ясно, що покинутим був не лише Юань, доля Цяня виявляється в рази складнішою...

Нас знову переносять у минуле, у далекий 2007 рік. Де вже Цянь говорить,що покинутим на призволяще, приходиться знаходити власні шляхи. І він знаходить свій шлях, йдучи працювати у сумнівний більярдний клуб, де погоджується на будь-яку роботу, тому що йому треба вижити. Хлопчина не цурається брудної та тяжкої роботи, але одразу ставить пріорітет, працювати, щоб це не зашкодило навчанню. Саме ця деталь може нам натякати на бажані малого вибратись в люди, а не вічно жити у злиднях. Він чітко розуміє, що навчання важливе для його побальшого майбутнього. І саме цей момент чітко гармонує зі словами з найперших кадрів "Цянь усе тягне на своїх плечах, важко працює вдень, та вчиться вночі". Усе це характеризує героя, як сильну та вольову особистість, що не прогинається під гнітом життєвих обставин.

Здавалось життя у малого важке, тому він повинен стати злішим та жорстокішим, для того щоб просто вижити у цьому складному світі, тим паче, що він взяв на себе відповідальність за молодшу сестру. Але, незважаючи на усі негаразди, серце у хлопця добре та співчутливе. Тому, коли він одного дня проходив знайомий брудний та занедбаний провулок і побачив там знедоленого хлопчака, він не зміг просто пройти повз. Тим паче, що хлопчик хоч і був безхатьком, але мав бойовий дух відбиватись та захищатись від усього, що на його думку могло нести небезпеку. Саме у цій боротьбі за життя Цянь впізнав себе малого. І чи саме через те, що не зміг пройти повз покинутого хлопчака, чи тому, що у свій час йому ніхто не допоміг, він все ж намагається допомогти безхатьку, так як може 14-річний підліток - поділившись їжею. Здавалось, що в цьому жесті не має нічого грандіозного, але пригадаймо, що він підліток, що важко працює саме на їжу собі та сестрі, тому так просто роздавати їжу для нього, це те саме, що прирівняти цього безхатька до того про кого він піклується, як про рідного. І це лише при першій зустрічі. 

Особисто мені здається, що важливу роль у цьому непростому жесті, відіграло, те що він дійсно зпроєктував хлопчину на себе в дитинстві. Йому так тоді хотілось допомоги та захисту, що він пожалів сам себе у цьому моменті. 

Нам зовсім не дарма показують ось ці паралелі та постійні флешбеки. Вони  тут для того, що б не розповідаючи історію Цяня показати нам його шлях. 

Цянь ділиться їжею та просто йде, не розпитуючи нічого у дитини, не турбуючи та не наводячи на неї страх. Що ж малий в цей момент? Він щиро здивований та не до кінця вірить у доброту. І хоч нам і не показали цього, але це і так зрозуміло, що через цей брудний та занедбаний провулок в той день проходили ще якісь люди, і мабуть дорослі теж серед них були, але нікому не було діла, до дитини, що лежить на вулиці вкутавших у газети. Всі були заклопотані своїми проблеми та просто ігноруали чиєсь згасаюче життя. Чи нагнітаю я зараз про згасаюче життя? Ні, в жодному разі, нам не розповідають, як дитина опинилась на вулиці, але показують як він просто лежить на землі у футболці та шортах, у той же Цянь у кофтині та штанях, тобто температура вже не літня. Скільки треба часу шоб температура повітря опустилась настільки, що б людина просто замерзла? А зважаючи на те, що навряд у хлопчика років 7 є запаси їжі, то скоріше за все не просто замерзла, а замерзла голодною. Можливо пару днів, можливо тиждень. Так наш клімат відрізняється від Тайваню, але все ж узимку у них теж температура опускається до позначки 0. Нам не говорять, що це за пора року, але по одягу та начанню Цяня зрозуміло, що точно осінь і скоріше за все ближче до зимового періоду. Малий так жадібно починає гризти булочку, що нею поділився Цянь, що знову ж можу зробити висновок, що не їв він давно, та можливо це єдина їжа за той день.

Слова пісні, як просто велитенький спойлер до усього, що буде відбуватись буквально за мить. Розглянемо детальніше цей момент: 

"Спостерігати, як ти починаєш нове життя"

 Для малого дійсно починається нове життя після зустрічі з похмурим та неговірким підлітком. І сам Цянь ніби згоджується бути мовчазним спостерігачем за ще однією людиною, яку бере під опіку. Ось так не задумуючись, просто не може дати загинути абсолютно чужій людині. Далі у тексті пісні:

"Стримувати бажання повернутись і не відпускати".

Цянь кожного дня важко працює і тепер замість поділитись однією булочкою, працює ще більше, щоб була змога купити їжі для малого на весь день, не дати тому голодувати. І наступним кадром нам показують як він ділиться абсолютно повним пакетом їжі, і знову мовчки йде. Здавалось на цьому моменті повинні виникнути питання, якщо тобі так шкода цю дитину, то слід або звернутись у відповідні органи та спробувати знайти рідних або надати прихисток. І ці питання абсолютно доречні до дорослої людини, у нашому суспільстві. А тепер все ж сконцентруємось на тому, що це Тайвань, 2007 рік, хто трішки цікавиться історією Азії та Тайваню, зокрема, той знає, що політична ситуація в той час  в країні була складною, Великий Китай, як завжди погрожував воєнним приєднанням острова до своїх територій. Уряд був слабким, економічна ситуація складною, та і фінансова криза 2007-2008 року значно вплинула на підтримку США. Тому уряд для збагачення держави залучає дітей до праці, звісно на не повний робочий день (так по законодавству), але зрозуміло, що не усі дотримувались законодавства. В такі темні часи у країні процвітає бандетизм та практично беззаконня. Та зважаючи на усі ці обставини, чи можемо ми вимагати від підлітка, що на своїх плечах несе і так занадто тяжку ношу, вирішувати повністю проблеми чужої людинита брати відповідальність ще за її життя?

Я вже казала, що слова пісні, це просто як оповідач, що дає змогу нам більш глибоко зрозуміти героя тоді, коли він не може або не хоче про себе говорити. На моменті де Цянь бачить, як малий тримтить від холоду на землі, він знову не може просто пройти, і вкриває його своєю кофтиною. Але навіть роблячи те, що не робить ніхто з дорослих, він точно робить більше, ніж усе їх суспільство для цієї кинутої дитини, він відчуває, що цього замало. Що ніби через власний страх проблем та свою слабкість він не може зробити більше, він не може дати дім...

Далі кадри змінються, даючи нам зрозуміти, що проходить певний час, і ось нам знову паказують хлопців в уже їх кинутому, як і вони самі, провулку. Не дивно, що малий прив'язався до незнайомця, що єдиний проявляв турботу, і хоч йому і страшно приймає єдине рішення для виживання, піти за доброю людиною та сподіватись що його не прогонять.

Чи варто говорити, що незважаючи на буркотіння Цянь все ж пускає незнайомця до себе? Дуже символічні, як завжди слова, що ніби доповнюють образ сцени: "Ми всі шукаємо промінь світла у цій суцільній темряві".

І дійсно малий не просто знайшов цей промінь, він за нього вхопився, як за єдиний шанс вижити. А Цянь, як за можливість залишатись людиною з неймовірним добрим серцем попри всі негаразди, що спіткали його.

І ось Цянь прихистивши дитину іде радитись з єдиними дорослими, що його тоді оточують, як і що тепер робити? Нам у цьому короткому діалогові розказують, що Юань не зареєстрований, а це значить, що або він народився на вулиці і його батьки не мали змоги це зробити, що звучитьдуже дивно зважаючи на вік Юаня. Або сталося щось жахливе раз він такий дорослий на вулиці і без жодної згадки про рідних. І ось начальник Цяня кидає йому пачку грошей з явним очікуванням, що Цянь знає як їх відпрацювати. І хоч по обличчю видно, що йому то недовподоби, він без зайвих роздумів йде виконувати неозвучений наказ, бо тепер на його плечах відповідальність за ще одне життя, і він повинен заробляти, щоб вони втрьох могли жити.

Ось це і була перевірка на вступ до банди, чи зможе підліток без роздумів стати вишибалою? На цьому моменті у глядача може виникнути питання, як такий добрий хлопець може без роздумів гамселити інших? А відповідь очевидна, для свого виживання та виживання його рідних він готовий абсолютно на все, бо крім нього  у них не має, хто міг попіклуватись про них.

Дуже символічно і я б сказала доленосне ім’я дає Ле’ге малому прийомишу, ніби жартома, він називає його Цяновим бісеням.