Якщо запитати людей, що для них субкультура, та поцікавитись ставленням до її різновидів, часто можна почути стереотипну думку, оповиту міфами, і навіть висловами з «приправою ненависті й соусом засудження». У результаті, через необізнаність і поверхневість інших виходить не страва, а солянка, у якій різні генерації чи культури варяться з ворожістю, піддають одне одного дискримінації чи навіть стигматизації. 

Медіа «Момент» вирішило дослідити подібний напрямок притаманний всім поколінням. Ми намагатимемося розвіяти помилкове уявлення про нього та довести, що субкультури – це щось більше, ніж здається на перший погляд.     

Сучасний світ сповнений одноманітністю. Сірі голови вислизають з машин на роботу, із роботи в будинок, ходять на тонкій нитці продиктованих правил і штучних ідеалів. Вони підпорядковують мислення стереотипам, що виникли завдяки меркантильним цінностям створеним впродовж еволюції культури загалом. На тлі такого буденного процесу, який людство обрамлює в слово «життя», повсякчас існували індивіди. Вони прагнуть цю систему викривати, ламати або хоча б відокремлюватися від неї за допомогою вільного самовираження. Зазвичай це молодь, яка має ентузіазм і бажання протистояти навʼязливим принципам. Потрібно ж якось сублімувати й виплескувати повноту молодечої енергії, чи не так? 

«Підкультура»

Субкультура походить від латинських слів «sub» (під) та «cultura»( культура). Дослівно можна перекласти як «підкультура». Оскільки слово «субкультура» має доволі розширене значення в політології, антропології, соціології, варто не плутати юнацькі угрупування з іншими термінами. Але сьогодні про молодь для молоді. 

У 1950 році американський соціолог Девід Рісмен у своїх дослідженнях вивів поняття субкультури як групи людей, які навмисно обирають стиль і цінності, віддають перевагу меншості. Більш ретельний аналіз цього явища та поняття провів британський соціолог та медіавед Дік Хебдідж у своїй книзі «Субкультура: значення стилю». На його думку, субкультури залучають людей зі схожими смаками, яких не задовольняють загальноприйняті стандарти та цінності.

Тобто фактично субкультура – це сукупність поведінкових моделей, які відрізняються від домінантних. Звідси формується «контркультура» – культура, яка активно заперечує традиційну (але при цьому є її частиною). Її можна вважати альтернативною, «культурою проти батьків», у якій фігурують такі поняття: «неофіційне мистецтво», «нонконформізм», андерґраунд тощо. 

Виникнення субкультури.

Молодіжні спільноти мають вигляд елітарних товариств, які обʼєднані спільними ідеями, інтересами, поведінкою й переконаннями. Їхнє виникнення охоплює цікавий історичний контекст, а саме середину ХХ століття (невдовзі після закінчення Другої світової війни). Поява молодіжних субкультур було зумовлене ​​розвитком західної цивілізації. Передусім це збільшення тривалої соціалізації перед вступом у доросле життя, що призвело до розширення вільного часу. Підлітки не хотіли прощатися з безтурботними роками, не виявляли інтересу до моделі життя, яку запровадили їхні предки. Ба більше, батьки стали на вищу соціальну ланку, тому в дітей зʼявилися  кишенькові гроші, які можна було витрачати на себе. Молодіжний рух виокремився в специфічну соціокультурну сферу тоді, коли виникла індустрія моди, розваг, міжнародного туризму, набрав обертів шоу-бізнес, орієнтований на людей віком від 15 до 30 років. 

«Море хвилюється три»: три хвилі історії субкультур в Україні.

Наша країна століттями перебувала під московською сферою впливу. Не дивно, що навіть культурні процеси були суголосні з кремлівськими. 

У радянському просторі класифікували створення субкультур трьома хвилями. 

Перший підйом був у 1950-ті роки, коли той період характеризувався «стилягами». Це була переважно міська молодь, яка виокремлювалася епатажністю, слухала джаз та рок-н-рол, мала непритаманний тогочасному суспільству стиль в одязі та поведінці. Подібний молодіжний рух категорично не схвалювався тогочасною державною верхівкою. Їм висували основне звинувачення – «схиляння перед Заходом». Жорстка позиція влади призвела до того, що навіть підпільно «стиляги» не мали змоги існувати, тому досить швидко зникли. 

  Другий підйом вважають 1960-1980-ті роки. Субкультури того періоду вирізнялися аполітичністю, інтернаціоналізмом й орієнтованістю на внутрішні проблеми. Молодих людей прирівнювали до «класичного неформалітета». Основна складова субкультур 1970-х років – рок-музика. Саме тоді виникла «Система» – радянська хіпова субкультура, яка представляла собою цілий конгломерат угруповань. «Система», зазнаючи змін через кожні два-три роки, вбирала в себе і панків, і металістів, і навіть криміногенних люберів. 

*Неформалітет- це певний тип молодіжної спільноти, яка існує заради задоволення потреб та інтересів її членів, чия діяльність не регламентована правовими документами і непідзвітна державним та суспільним організаціям. 

Третій підйом (1986 рік)  характеризується офіційним визнанням субкультур. Тема «неформалітету» стала сенсацією, тому обʼєднання перетворилися радше на «альтернативні». 

База, основа, ґрунт субкультур.

Для успішного існування будь-якої субкультури, мають існувати певні фактори, які містять фундаментальний характер. Перше – це спільна діяльність. Далі – музичний смак, політична позиція, етнічне походження, релігія (адже часто субкультура не нівелює національну культуру, а лише вважається додатковою або відхиленою від «офіційної»), а також вік. 

Ба більше, побутують такі характерні особливості: 

• використання сленгу, який доступний лише окремим напрямкам

• особливий стиль одягу, іноді зачісок

• тип поведінки

• наголошення на своїй неформальності 

• інтерес до певних видів мистецтва 

Загалом субкультура – це про етап дорослішання за допомогою бунту проти системи. Нам, соціальним істотам, іманентна потреба належати до групи, бо саме таким чином, людина не почувається ізольованим відлюдником. Очевидно, що сам проти течії не попливеш, але компанія однодумців надихає, підвищує самооцінку й дає можливість почуватися в «міцному соціальному становищі». Звісно деякі представники демонструють девіантну й ексцентричну поведінку, вживання алкоголю чи наркотиків, як непокору батькам, але багато потребують віднайти свій сенс, життєву філософію завдяки середовищу. У період незрілості хтось апелює до фальшивих ідеалів окремої субкультури на фоні стадного інстинкту, а хтось виростає яскравою і сильною особистістю із власними цінностями. 

Отже, те що не шкодить суспільству, не політкоректно вважати патологічним. Субкультура – це унікальне явище, яке навпаки увиразнює суспільне життя. Молодь живе цим і знаходить свою істину там, де світ наповнений одноманітністю, сірими головами й продиктованими правилами.