Микола Міхновський (1873–1924) – громадсько-політичний діяч, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ ст., адвокат, публіцист, видавець. Він є одним із фундаторів українського війська, засновником Української народної партії, автором низки програмних документів, зокрема брошури «Самостійна Україна», яку сучасні історики називають першою декларацією українського націоналізму минулого століття.

На початку 1899 року молодий адвокат Микола Міхновський переїхав із Києва до Харкова і надовго пов'язав своє життя з нашим містом. Про насиченість і вагомість його харківського періоду говорять становлення й розбудова адвокатської практики, заснування Української народної партії, робота на посаді гласного Харківської міської думи, видання програмних документів і часопису «Сніп»,  участь у фундації кількох товариств, низка політичних акцій і культурних ініціатив. Один з епізодів харківського життя Міхновського – ініціативна праця на ниві Харківської громадської бібліотеки (нині Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка).

У 1906 році Микола Міхновський очолив бібліотечну українську комісію, покликану керувати новоутвореним українським відділом – спеціалізованим підрозділом літератури українською мовою та іншомовних видань про Україну. Він перебував на цій посаді шість років, і саме на цей час припадає найбільш плідний період роботи комісії (1909–1912 рр.). На користь цього твердження свідчать активне комплектування фонду бібліотеки україномовною та українознавчою літературою, вагомий внесок у розвиток національної бібліографії, привернення уваги Харківської міської думи та громадськості до українознавчого напрямку діяльності книгозбірні, вшанування пам’яті Тараса Шевченка шляхом присвоєння його імені українському відділу. 

Як голова новоутвореної комісії Микола Міхновський вперше згадується у звіті ревізійної комісії бібліотеки за 1905–1906 звітний рік, щоправда, в дужках зазначено «нині відмовився». 

Однак, у газетній нотатці початку 1907 року керівником української комісії вказано саме його. Це дає підстави припустити, що певною мірою він все ж таки продовжив опікуватися новою справою.

Надалі прізвище Миколи Міхновського з'являється у звітах бібліотеки лише на початку 1909 року, коли його було обрано членом книгозбірні. Таким чином, за умови сплати щорічного внеску він отримав можливість у складі загальних зборів брати участь в управлінні її справами.

Щорічні друковані звіти Харківської громадської бібліотеки, де наводяться списки її членів, протоколи загальних зборів, звіти структурних підрозділів і ревізійної комісії, є головним джерелом інформації про роботу  Миколи Міхновського у книгозбірні.

Відомості про діяльність власне української комісії вперше з'являються у звіті бібліотеки за 1909–1910 звітний рік. Він інформує, що того року головними турботами комісії були передплата періодичних видань і придбання книг, пошук коштів, укладання друкованого каталогу української книги.

Протоколи загальних зборів членів бібліотеки свідчать, як Міхновський відстоював інтереси українського відділу, зокрема питання фінансування надходжень до його фонду. 

Ще одним джерелом інформації про діяльність Миколи Міхновського на ниві Харківської громадської бібліотеки є газетні статті.

Публікації 1911 року повідомляють, як участь Миколи Міхновського у заходах із вшанування пам'яті Тараса Шевченка водночас сприяла розбудові українського відділу громадської бібліотеки. 

Так, у лютому з ініціативи групи гласних Харківської міської думи, серед яких був і Міхновський, відділу було присвоєне ім’я Кобзаря. Одночасно дума виділила 300 рублів на поповнення фонду відділу та заснувала для цього цільову щорічну субсидію в розмірі 50 рублів, яка виплачувалася до 1919 року включно.

Наступного місяця газети повідомили, що 10 березня в Харкові відбувся багатолюдний вечір пам'яті Кобзаря, на початку якого Микола Міхновський виголосив реферат українською мовою.  Сімдесят п’ять відсотків збору від вечора призначалося на будівництво пам'ятника Т. Г. Шевченку в Києві, а решта – на розвиток українського відділу бібліотеки. 

Ці події та фінансові надходження, а також особисте пожертвування Миколи Міхновського на потреби українського відділу зафіксовані у звіті Харківської громадської бібліотеки за 1910–1911 звітний рік.

Упродовж 1912 року Микола Міхновський видавав часопис «Сніп», на шпальтах якого також  висвітлювалася праця української комісії. 

У лютневому номері, зокрема, повідомлялося, що за п'ять років роботи комісії було придбано понад 1700 примірників української книги (для порівняння: за попередні 20 років бібліотека отримала, в тому числі в дар, лише 608, з яких 155 – дублетні) та  анонсував видання друкованого каталогу відділу.

А вже у травні часопис гаряче вітав вихід з друку «цього дійсно корисного і гарного видання». 

На сторінках часопису «Сніп» Микола Міхновський також розміщував оголошення про засідання української комісії.

Ця діяльність відображена у звіті відділу за 1911–1912 звітний рік. У ньому Микола Міхновський востаннє вказаний головою української комісії.

Українська комісія під керівництвом Миколи Міхновського згадується і в газетній статті за матеріалами звіту Харківської громадської бібліотеки на початку 1913 року.

У 1912–1913 звітному році Микола Міхновський поступився посадою своєму близькому сподвижнику Михайлу Біленькому, але залишився серед членів комісії. Посаду заступника голови обійняв його небіж Олександр Міхновський, майбутній голова української комісії.

У звіті українського відділу за 1913–1914 звітний рік йдеться, що на початок Першої світової війни Микола Міхновський відійшов від бібліотечних справ, хоча залишався серед членів української комісії та бібліотеки. 

У радянський час ім'я Миколи Міхновського було викреслено з української історії та повернулося лише зі здобуттям Україною незалежності. Нині його діяльність харківського періоду, зокрема і в складі української комісії Харківської громадської бібліотеки, дедалі частіше згадується в історичних дослідженнях українського національного руху початку  ХХ ст. 

З 1993 року в Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка діє відділ «Україніка» імені Т. Г. Шевченка – правонаступник українського відділу імені Тараса Шевченка Харківської громадської бібліотеки. Розвивається українознавчий напрямок діяльності книгозбірні, досліджується роль окремих особистостей в історії відділу. Серед них – і Микола Міхновський.