методика проведення лекційних занять

Підготовка лекцій

Рівень підготовки викладача до кожної лекції передусім визначається його науковою, ме­тодичною і загальною культурою. Однак яким би високим не був рівень викладача, він зобов'язаний готуватися до кожної лекції. Зумовлено це тим, що наука інтенсивно розвивається, з'являються нові знання, якими потрібно поповнювати власний багаж. Удосконалюється постійно і методика викладання.

Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки (щоправда, ні загальну структуру лекції, ні її окремі частини не можна стандар­тизувати. Все залежить від творчості викладача). Вступ має бути коротким і виразним. У ньому викладач зосе­реджує увагу студентів на предметі лекції, її цілях і зав­даннях, прикладному значенні. Важливо також викли­кати інтерес до навчального матеріалу, відновити у пам'яті студентів основний матеріал з попередніх лек­цій, дати час підготуватися до сприймання лекції. Біль­ша частина лекції відводиться розкриттю основного змісту, передбаченого планом лекції. Завершується ви­клад лекції висновком.

Ефективність лекції значною мірою залежить від чіт­кості та послідовності розгортання її змісту. Цьому сприяє план, який доцільно повідомити на початку лекції або в кінці попередньої.

Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до на­вчальної програми або стабільного підручника з навчаль­ної дисципліни. Лекція не повинна охоплювати весь прог­рамний матеріал з теми, щоб у студента не склалося вра­ження, що конспект лекції є єдиним джерелом, потрібним для пізнання науки. Окрім того, перенасичена інформаці­єю лекція послаблює процес запам'ятовування необхідних знань, перешкоджає формуванню у слухачів суб'єктивної системи у знаннях, навіть якщо об'єктивно (в лекції) вона існує. Тому частину програмного матеріалу слід виділити для самостійного опрацювання. При цьому важливо при­вчити студентів звертатися до програми навчальної дис­ципліни під час її вивчення.

У процесі підготовки до лекції викладач повинен з'ясувати співвідношення її змісту зі змістом наявних підручників та навчальних посібників з дисципліни. Зміст лекції має ґрунтуватися на власному погляді ви­кладача на матеріал, його самостійному трактуванні, а не дублюванні підручника чи посібника. Важливе також використання різних засобів унаочнення та демонстру­вання, які допомагають інтенсифікувати навчальний процес.

Запорукою ефективності лекції є вдало підібраний фактичний матеріал. Однак перевантаження лекції факта­ми нерідко призводить до зниження її наукової цінності. Кількість фактичного матеріалу має визначатися кількіс­тю узагальнень. Кожне узагальнення бажано підкріпити конкретним фактом.

Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати на­прями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт) та само­стійної роботи. З огляду на це лекції необхідно вибудову­вати на матеріалі, який буде поглиблюватися і розширю­ватися на семінарських та лабораторно-практичних заняттях. Акцентувати слід на тій інформації, яка найнеобхідніша для майбутньої діяльності студента. Якщо потрібне тільки загальне ознайомлення з навчальним матеріалом, достатньо його розглянути на лекції; щоб сформувати певні професійні якості, вміння та навички, тоді доцільно винести матеріал на практичні чи лабора­торні заняття.

Підбираючи матеріал до лекції, викладач має продума­ти її зв'язок з попереднім і наступним матеріалом, вибуду­вати його так, щоб вся лекція і окремі її частини відповіда­ли принципам дидактики вищої школи.

Завершення підготовки викладача до лекції має бути у певний спосіб оформлене: конспект чи повний текст лекції. Однак це певною мірою «прив'язує» викладача до них під час лекції, викликає бажання прочитати її за цим матеріалом, не вносячи ніяких змін. Доцільніше готува­ти впорядковані записи на невеликого розміру карточках. За таких умов завжди є можливість щось додати, ви­лучити або змінити, легко знайти потрібний матеріал під час лекції.

Методика читання лекцій

Залежно від теми лекції, рівня студентів для розкриття її змісту використовують ін­дуктивний метод (факти, приклади, які підводять до на­укових висновків) або дедуктивний (пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливості їх застосування на конкретних прикладах).

У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не іс­нує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:

1. Доведення до студентів мети лекції і належне її мо­тивування. Це виховує в них вміння одразу, без зволікань, залучатися у процес слухання лекції.

2. Доступність і науковість викладу. Доступність пе­редбачає врахування рівня студентів, їх індивідуальних особливостей, а науковість — розкриття причинно-наслідкових зв'язків, явищ, подій, проникнення в їх сут­ність, міждисциплінарні зв'язки тощо. Матеріал має бу­ти цікаво вибудуваний, щоб легко сприймався і повніше й всебічніше усвідомлювався студентом. Викладач має відстежувати, що із сказаного ним і якою мірою сприйня­то аудиторією, чи не виникли у слухачів запитання через недостатнє розуміння змісту лекції, непідготовленість до її сприйняття; чи встигають вони усвідомити кожне нове положення, чи вміють поєднувати нову інформацію з по­передньою тощо.

3. Включення механізму зворотного зв'язку. Це дає змогу лектору не лише контролювати рівень сприймання, а й регулювати процес роздумів залежно від реального ста­ну студентів. Цього можна досягти 5—-10-хвилинним вибірковим опитуванням кількох осіб. Деколи його прово­дять у письмовій формі, роздаючи всім студентам картки з найважливішими запитаннями, на які вони повинні відра­зу написати короткі відповіді.

4. Повторення важливих теоретичних положень. Це дає змогу студентам не тільки записати основне, а й краще засвоїти матеріал. Такі повтори підвищують ймовірність запам'ятовування, а отже, і розуміння, систематизацію матеріалу, який базується на міцному фундаменті засвоє­них фактів.

5. Завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного. Виокремлення складових частин навчального матеріалу полегшує сприй­мання і запам'ятовування, допомагає краще усвідомити зв'язки між частинами цілого.

6. Вміння і здатність змусити себе слухати. Це перед­бачає увагу. Процес сприймання, розуміння й засвоєння лекційного матеріалу неможливий без уваги, що полягає в спрямованості і зосередженості психічної діяльності люди­ни на певних об'єктах чи діях і відволіканні від усього ін­шого, стороннього. К. Ушинський образно говорив, що ува­га являє собою «ті двері, через які проходить все, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу». А В. Ключевський зазначав, що у викладанні найважчим і найваж­ливішим є вміння «піймати цю непосидючу птицю — юнацьку увагу».

7. Емоційність викладу. Вона є засобом мобілізації і підтримання уваги студентів. Емоційність досягається на­самперед чіткою, живою, образною, інтонованою мовою викладача, їй сприятимуть також афоризми, вдалі анало­гії, ідіоматичні вирази.

Студентів слід орієнтувати і на те, що в процесі слухан­ня лекцій потрібно поєднувати безпосереднє захоплення з необхідністю виконувати й таку роботу, яка не викликає особливого інтересу, а вимагає довільної уваги, вольових зусиль.

8. Налагодження живого контакту. Йдеться про вмін­ня викладача тримати в полі свого зору кожного студента, своєчасно і правильно реагувати на їх міміку, репліки, жести, вдало використати жарт, дотеп, гумор. Такі засоби зближують викладача з аудиторією і сприяють створенню настрою для більш осмисленого сприймання змісту лекції. Як зазначав Д. Писарев, користуватися засобами гумору слід уміло: «Коли сміх, жарти, гумор є засобами, тоді все гаразд, коли вони стають метою — тоді починається розу­мова розбещеність».

9. Створення проблемних ситуацій. Усвідомлення сту­дентами проблеми налаштовує їх на її розв'язання, спону­кає до роздумів, активізує їх пізнавальну діяльність. Вик­ладач при цьому має змогу керувати перебігом мислення студентів.

Важливим питанням в роботі студента під час лекції є конспектування. Воно корисне з огляду на те, що допома­гає навчитися одночасно робити кілька справ: слухати, пи­сати, аналізувати, розмірковувати; під час записів на лек­ції у студента одночасно працює кілька аналізаторів — він слухає, дивиться, пише. Така комплексна діяльність спри­яє кращому засвоєнню навчального матеріалу та інтенсивнішому розвитку наукового мислення студента.

Слухання лекцій буде ефективнішим, якщо студенти самостійно заздалегідь готуватимуться до наступної лек­ції за підручником. За такої умови вони перестануть ме­ханічно конспектувати все, що викладач дає під час лек­ції. Адже механічне записування тексту лекції заважає слухати і аналізувати її за змістом, відокремлювати в ній головне від другорядного. Студентам, особливо пер­ших курсів, варто давати план кожної наступної лекції. Це активізує пізнавальні сили, сприяє зосередженню уваги.

Успіх лекції залежить і від деяких організаційних мо­ментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів на­вчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотри­мання регламенту занять тощо.

Ефективність лекції визначають і інші чинники. Важ­ливо для лектора вміти використовувати можливості свого голосу. Так, несприятливо діє на студентів тихе і монотон­не читання, від чого настає швидка втомлюваність слуха­чів: студенти або перестають слухати лекцію, або вольови­ми зусиллями змушують себе стежити за нею. У мові лек­тора студент повинен відчувати певні орієнтири для сприймання. Досвід переконує, що студенти, особливо мо­лодших курсів, більше орієнтуються на голос викладача, ніж на сам зміст повідомлення.

Важливим засобом для підтримання уваги студентів під час лекції є використання пауз, їх варто робити перед повідомленням важливих наукових положень, щоб загос­трити увагу студентів.

Необхідно зважати також на темп читання лекції. При надто швидкому темпі студент не встигає стежити за розду­мами викладача й записувати важливі положення лекції. Якщо ж темп надто повільний, то студенти відволікаються. У процесі читання лекції важливо активізувати розумо­ву діяльність студентів. Для цього використовують різнома­нітні прийоми: запитання, у т. ч. риторичні; уміння викли­кати у студентів сумнів; поєднання теоретичних положень з важливою для студентів практикою; використання у ви­кладі найновіших відкриттів та здобутків науки; забезпе­чення студентів мікроконспектом до наступної лекції, який готував би їх до її сприймання, розуміння і здійснен­ня обміну думками у «спровокованій» дискусії; проведення «блискавичного» дослідження методом «мозкового штур­му» та створення на лекції проблемних ситуацій тощо.

Способи читання лекцій

1. Описово-ілюстративний:

• матеріал даний в готовому вигляді;
• студенти не приймають участі в обговоренні матеріалу;
• використання різних видів наочності та ТЗН

2. Пояснення з елементами бесіди.

• звернення до пам'яті і мислення студентів;
• лектор розмірковує, показує різні підходи;
• підводить студентів до визначення висновків;
• високий рівень уваги і пізнання у студентів.

3. Проблемний виклад матеріалу.

• вимагає підготовленої аудиторії, а тому не завжди використовується;
• максимальна розумова активність студентів

Рекомендується використовувати в одній лекції всі три способи викладу матеріалу.

Формування навичок запису лекції

(завдання поступово ускладнювати):

• на початку уроку диктується короткий план лекції, а студенти під час лекції доповнюю І розширюють його,
• викладач в процесі читання лекцій виділяє основні тези, які записують студенти;
• пропонується самостійно скласти план лекції, а потім порівняти плани студентів з планом викладача;
• викладач дає можливість студентам самостійно записати тези лекції, а потім відмітити найбільш вдалі;
• щоб не було дослівних записів слів лектора, корисно напередодні дати студентам завдання ознайомитися з темою за підручником, за літературою

На основі лекції проводиться різноманітна діяльність студентів по вивченню даної теми, самостійна робота з літературою, лабораторні і практичні заняття, вправи, участь у семінарах і т.п.