методика проведення практичних занять

Підготовка практичних занять

Методика практичних занять може бути різною залеж­но від досвіду і методичних концепцій викладача. Важли­во, щоб вона активізувала навчально-пізнавальну діяль­ність студентів, сприяла формуванню навичок і умінь, по­глибленню знань з курсу. Усе це передбачає продуману підготовку до практичної роботи викладача. Йдеться про перегляд програми, підручника, посібників, інструкцій і методичних розробок з теми практичної роботи, що дає змогу викладачеві внести в роботу елементи нового, уточ­нити зміст звіту і контрольних запитань, перевірити готов­ність приладів, установок і матеріалів, необхідних для практичної роботи, а також готовність лаборантів та іншо­го обслуговуючого персоналу.

Проведення практичного заняття ґрунтується на по­передньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами теоретич­ними положеннями, завданнях різної складності для розв'язування їх студентами на занятті та необхідних ди­дактичних засобів. Підготовка до занять здійснюється за рахунок часу, відведеного на самостійну роботу студента. Особливо важливо, щоб студент усвідомив тему і завдання роботи, від чого залежить ступінь зацікавленості нею.

Важливою для успішного проведення практичних за­нять є підготовка інструкцій, методичних розробок. Інс­трукція, як правило, містить номер роботи та її назву, ме­ту роботи, короткі теоретичні відомості; опис установки і методику експерименту, робоче завдання (план виконан­ня роботи, методик, оброблення даних); контрольні запи­тання, список рекомендованої літератури. Однак такі Інструкції надто спрощують роботу студента. Тому необ­хідно розробляти такі інструкції, які б сприяли формуванню самостійності студента, звичайно під керівниц­твом викладача.

На початку кожного практичного заняття доцільно де­кілька хвилин відводити для перевірки готовності студен­тів до роботи.

Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь дово­дяться до відома студентів. Студенти згідно з тематичним планом самостійно опрацьовують лекційний матеріал, рекомендовану літературу. За потреби — готують необхід­ні дидактичні матеріали і виконують домашні завдання.

Попередня підготовка передбачає також інструктивні роботи (вступні заняття), на яких вивчають устаткування лабораторії чи майстерні і правила безпеки. Під час таких занять необхідно домогтися засвоєння студентами всіх пра­вил поведінки у цих приміщеннях, користування устатку­ванням і суворого дотримання їх у практичній роботі.

Методика проведення практичного заняття.

Єдиної методики проведення практичних занять не існує, кожен навчальний заклад використовує власні розробки. Однак основних положень дотримуються всі. Проводять прак­тичне заняття переважно у такій послідовності: вступне слово викладача, пояснення незрозумілих студентам пи­тань, запланована практична частина, завершальне слово викладача.

Для кожного заняття надзвичайно важливою є вступна частина. Чим вона динамічніша, тим швидше студенти на­лаштуються на сприйняття нової дисципліни і будуть гото­ві до творчої роботи. Важливе нагадування основних ви­мог, правил на занятті, оголошення завдання на наступне заняття з короткою аргументацією. Це слід робити з огля­ду на те, що на початку заняття студенти уважніші й сконцентрованіші. Викладач нагадує студентам мету і завдання заняття, визначає форми роботи на занятті, час на проведення окремих видів роботи, тобто надає заняттю конструктивно прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Іноді практичні заняття починають з короткого уза­гальнення найголовніших науково-теоретичних поло­жень, які повинні слугувати висхідним моментом в роботі студентів. Найчастіше це робить викладач, оскільки виз­начити найважливіше, точно сформулювати науково-тео­ретичні положення або охарактеризувати методи роботи студенту не завжди вдається. Однак деколи таке узагаль­нення доручають робити студентам, заздалегідь попере­дивши їх про це.

Після узагальнення викладач повинен дати відповіді на окремі теоретичні запитання, які виникли в студентів у процесі підготовки до заняття. Важливо, щоб цей процес не затягнувся. Викладач у такому разі може також запро­понувати студентам звернутися до підручника, навчально­го посібника, перенести пояснення на консультацію. Дії викладача залежать від складності питання, наявності лі­тератури.

Після висвітлення теорії питання переходять до власне практичного заняття. Зазвичай з кожної теми лекційного курсу на практичні заняття виносять індивідуалізовані те­ми комплексного характеру, які, з одного боку, дають змогу студенту ширше застосувати здобуті знання, а з іншого - підготуватися до самостійного виконання домашнього зав­дання. Для викладача такі комплексні завдання слугують також способом перевірки рівня засвоєння навчального ма­теріалу студентами.

Однак, індивідуалізуючи завдання, викладач має вста­новити певний середній рівень, який би відповідав завдан­ням вищої школи і безперервно від заняття до заняття в мі­ру педагогічної доцільності зростав. При цьому студент по­винен відчувати крок за кроком підвищення рівня своєї підготовки. В іншому разі практичні заняття будуть йому нецікавими. Індивідуалізуючи завдання, необхідно збері­гати цілісність системи практичних занять, їхній взає­мозв'язок і послідовність, розглядати їх як єдине ціле, під­порядковане змісту лекцій. Кожне заняття має являти со­бою тематично завершену ланку навчальної програми.

Враховуючи, що на підведення підсумків заняття по­трібно 3-5 хвилин, викладач може заздалегідь спланува­ти час на розгляд кожного питання, проблемних завдань, вправ, ситуацій, тобто дотримуватися регламенту, що дис­циплінує студентів, привчає до економії часу. Відсутність регламенту руйнує схему заняття, призводить до втрати логіки, взаємозв'язків.

Практичні заняття мають бути різноманітними. Якщо студенти зрозуміють, що всі їх навчальні можливості ви­черпані, то різко знизиться рівень мотивації. Необхідно організовувати практичні заняття так, щоб студенти від­чували зростання складності завдань, що зумовлювало б позитивні емоції від власного успіху в навчанні, сприяло б творчості, пошукам.

Важливе значення в процесі практичних робіт мають індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілку­вання. Студенти повинні отримати можливість розкрити і виявити свої здібності, свій потенціал. Тому при розроб­ленні завдань і плану практичного заняття слід враховува­ти рівень підготовки та інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта, не пригнічувати само­стійності та ініціативи студентів.

На першому етапі викладач відповідає на запитання, які виникли у студентів у процесі виконання їх індивідуаль­них домашніх завдань. Іноді на запитання відповідають спе­ціально організовані групи студентів. Відтак усі студенти здають свої домашні завдання, їх перевірка здійснюється у такий спосіб: викликаним до дошки двом-трьом студентам пропонується виписати з домашнього завдання певну розв'язану задачу чи приклад. Студент протягом 5—7 хви­лин характеризує основні моменти. Це привчає студентів до чіткості і послідовності відповіді. Допущені помилки зразу ж виправляють. Інші студенти у цей час розв'язують запро­поновані викладачем нові задачі.

Другий етап - перевірка теорії. Студенти пишуть не­велику контрольну роботу тривалістю 8—10 хвилин. Оцін­ка за неї оголошується на наступному занятті. Проводять­ся також опитування з формулювання означень і теорем.

На третьому етапі викладач оголошує тему нового за­няття, його мету і значення в курсі. Перша задача, яку розв'язують з цієї теми, є типовою і розглядається як прик­лад. Після аналізу задачі до дошки викликають студентів. Мета даного етапу полягає в тому, щоб навчити студентів математичного методу розв'язування задач з теми, переко­натися, що більшість студентів тему засвоїли. Відповіді студентів, які працюють біля дошки, слід оцінювати.

Четвертий етап триває 2-4 хвилини. Це оголошення домашнього завдання: тема практичного заняття з детальним планом.

Індивідуальне домашнє завдання складається з двох частин: перша - задачі з вивченої теми, обсяг яких не перевищує 70% від розв'язаних в аудиторії, друга - пе­ревірка домашнього завдання іншого студента з поперед­ньої теми з метою повторення вивченого.

П'ятий етап є завершенням практичного заняття. На цьому етапі викладач дає самостійну роботу з вивченої те­ми. Під час написання самостійної роботи можливі бесіди студентів між собою. Викладач виступає в ролі консуль­танта.

Активність студентів на практичних заняттях зростає за умови, що їхня діяльність здійснюється в процесі пошу­ку шляхів додаткового засвоєння теоретичних знань. У них формуються практичні навички і уміння в галузі вирі­шення прикладних завдань, побудови схем, графіків, креслень, виконання розрахунково-графічних завдань, закріплюються і вдосконалюються вже наявні уміння, розвивається здатність самостійно використовувати весь багаж знань для вдосконалення певних дій тощо.

У навчальному процесі використовують дві форми про­ведення практичних робіт:

- фронтальна, за якої після викладення на лекції тео­рії всі студенти групи виконують одночасно одну практич­ну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наяв­ний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх сту­дентів групи;

- індивідуальна, за якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної ро­боти студентів.

Обидві форми проведення практичних занять мають переваги і недоліки. До переваг фронтальної форми прове­дення практичних занять науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) відносять:

- безпосередній зв'язок з вивченим навчальним ма­теріалом, що сприяє формуванню практичних умінь і на­вичок; реалізується принцип систематичності і послі­довності;

- сприятливі умови роботи викладача: фронтальний інструктаж перед роботою і в процесі її виконання; підго­товка навчально-матеріальної бази, контроль за перебігом роботи, перевірка її результатів, можливість обговорення результатів роботи групи на даному чи наступному занятті.

До недоліків фронтальної форми проведення практич­них робіт ці вчені відносять:

- просте обладнання (придбання складного устаткуван­ня, тобто 25—ЗО однотипних комплексів для одноразового використання в групі є недоцільним економічно, а також створює складнощі щодо їхнього розміщення в лабораторії);

- можливість виникнення психологічного диском­форту у студентів в разі, якщо з якихось причин перед практичним заняттям не відбулася начитка теоретичного матеріалу.

Єдиною перевагою індивідуального практикуму є можливість використання складного сучасного обладнан­ня, яке вищий навчальний заклад має в одному екземпля­рі, а основним недоліком є те, що деякі практичні роботи студенти повинні виконувати тоді, коли їм з тематики цих робіт ще не було подано теоретичного матеріалу і його по­трібно вивчити самостійно.

Отже, фронтальну форму проведення практичного за­няття можна використовувати для робіт ознайомчого чи пізнавального характеру, а для більш складних практич­них робіт, які потребують значних витрат часу і викорис­тання дорогого обладнання, доцільно проводити практичні роботи у формі індивідуального практикуму циклічного ха­рактеру, за якого студенти працюють на одному і тому ж об­ладнанні бригадами за графіком, що дає змогу виконати усі заплановані роботи, передбачені навчальною програмою.

На практичних заняттях студентам слід дотримувати­ся принципу максимальної самостійності. Вони повинні самостійно виконати роботу, оформити протокол і дати ін­терпретацію результатів. Звичайно, при виникненні суттє­вих труднощів у процесі роботи студенти можуть консуль­туватися у викладача.

Оцінки, отримані за окремі практичні заняття, викла­дач враховує при виставленні підсумкової оцінки з на­вчальної дисципліни. Оцінювання роботи студентів у про­цесі заняття сприяє контролю та активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Кожне заняття доцільно закінчувати коротким виснов­ком і рекомендаціями викладача щодо подальшої роботи. У такому разі практичні заняття разом з лекціями сприя­тимуть створенню перспективи в роботі студентів.

Важливе значення для практичних занять має вико­ристання активних методів навчання: неімітаційних (дис­кусії, екскурсії, виїзні заняття), імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією), імітацій­них ділових, рольових ігор, ігрового проектування.

Ефективність практичного заняття значною мірою за­лежить від вміння викладача володіти увагою студентів, впроваджувати елементи змагальності між ними, здійсню­вати диференційований підхід при підборі груп для спіль­ної діяльності на практичних заняттях, забезпечувати пряме керівництво (планування, спеціальне конструюван­ня завдань, контроль) і опосередковане (вплив на мотиви, установки, цілі студента).