ЯК БАТЬКАМ ПОБОРОТИ ПОСТІЙНУ ТРИВОЖНІСТЬ ЗА ДІТЕЙ.

Іноді батьки не усвідомлюють своєї тривожності, оскільки не відчувають її фізичних симптомів. Часто тривога не виражена явно. Проте, якщо ми уважно відстежимо свої думки, то зауважимо, як часто турбуємося про своїх дітей і придумуємо ситуації, які ніколи не відбуваються в реальному житті. На думку спадають такі міркування:

«У минулому році в сина були погані оцінки в школі. У цьому році він, напевно, зовсім скотиться».

«Мені ніколи не подобалися його компанії. Хто знає, з ким він може зв'язатися».

«На доньку очікує важкий рік в університеті. Не знаю, чи впорається вона з таким навантаженням».

Батькам властиво прагнути захистити свою дитину від труднощів. Мозок при цьому уявляє найгірше, що може трапитися. Як не дивно, ми схильні думати, що, турбуючись про ситуацію, ми тримаємо її під контролем. Але занепокоєння про майбутнє актуалізує страхи. «Він ніколи...» «Вона завжди…» «Він – невдаха». Не дивно, що від цього наше занепокоєння багаторазово зростає. Поки ми не навчимося справлятися з ним, воно буде тільки наростати й нескінченно рухатися по колу.

Коли ми потрапляємо в пастку батьківської тривожності, ми витрачаємо багато енергії на моралі, вмовляння й бурчання замість того, щоб зберігати зв'язок з дитиною. Ми схиблені на тому, щоб виправляти ситуацію, й не можемо спілкуватися з нею в спокійній і дружній манері. Ми дивимося на дитину крізь призму нашого занепокоєння, часто переносимо на неї свої власні страхи й комплекси. Можливо, річ у тому, що в нас самих у сьомому класі були погані оцінки або ми в дитинстві потрапляли в погані компанії? Це нормально – хотіти, щоб діти не повторювали наші помилки, але іноді нам важко зрозуміти справжні причини нашої тривоги.

Поки ми не навчимося відрізняти свої страхи від реальних фактів про дитину, ми не зможемо дати їй необхідне. Ми хвилюємося за дитину замість того, щоб допомагати їй. Щоб побачити дитину такою, якою вона є насправді, а не такою, якою ми хочемо її бачити, потрібно спочатку впоратися зі своєю тривогою. Зрештою, у спокійних батьків виростають спокійні діти.

Ви скажете: легко сказати, але важко зробити. Звичайно! Але зробити це необхідно.

Визначте, що ви можете контролювати, а що – ні.

Ви здатні контролювати багато чого в житті дитини: коло її спілкування, успішність у школі й навіть харчування. Чи можете ви забезпечити дитині здорове харчування вдома? Так, вам це під силу, і ви берете за це відповідальність. Але чи можна змусити дитину їсти здорову їжу? Напевно, але подумайте про те, яких зусиль це потребуватиме, як це позначиться на ваших стосунках з нею. Тривога за здоров'я дитини змушує вас контролювати багато речей, і це, у свою чергу, здатне спричиняти конфлікти. Вам потрібно відмовитися від повного контролю над життям дитини. Це зробить вас спокійнішими, а дитину навчить бути відповідальною за свій вибір.

Розрізняйте свої страхи й реальні факти.☝️

Кращий спосіб зробити це – постійно перевіряти, чи є у ваших страхів реальні підтвердження.😏

 Звичайно, ви схвильовані, коли ваша дитина виглядає нещасною. Напишіть на папері, які факти дають вам підстави так думати (наприклад, вона часто плаче або стала замкнутою, хоча раніше була товариською). Якщо ваші побоювання підтверджуються, подумайте, що можна зробити в даній ситуації. Можливо, варто поговорити з учителем дитини. Однак перш за все вам необхідно переконатися, що ваше занепокоєння пов'язане з життям дитини, а не вашим власним. Згадайте себе в аналогічному віці: що ви відчували? Чи не викликає такі ж почуття ситуація з вашою дитиною? Іншими словами, визначте причину вашого занепокоєння. Реальні факти допоможуть вам зберігати спокій.

Запитайте себе: через що ви насправді хвилюєтеся?

Один зі способів, у який дорослі справляються з більшим занепокоєнням щодо важливих для них стосунків, – це переведення уваги на дітей. Наприклад, коли у стосунках між подружжям виникають проблеми, вони акцентують свою увагу на дитині. Батьки схильні перебільшувати ледь помітні проблеми сина чи доньки. Це дає їм можливість проявити емоції, які вони відчувають з приводу проблем із власним шлюбом. У таких ситуаціях легше проектувати свої емоції на дитину й намагатися виправляти надумані проблеми. Однак набагато ефективніше звернути увагу на реальні причини занепокоєння – це допоможе зберегти спокій.

Зосередьтеся на собі.

«Як я можу зосередитися на собі, якщо в мене троє дітей, робота й безліч обов'язків?» Але це не означає, що потрібно відмовитися від своєї відповідальності. Це означає, що ви для себе завжди повинні залишатися в пріоритеті. Якщо ви не дбаєте про себе, ви не можете піклуватися про дітей, дім й роботу. Турбота про себе допомагає вам зрозуміти, що ви й дитина – дві різні людини. І вам потрібно розвивати свої стосунки, досягати своїх життєвих цілей.🌟 Це допомагає вам жити власним життям, а не тільки реагувати на те, що відбувається в житті дитини. Не за все, що з нею відбувається, ви несете відповідальність. І якщо вона бачить, що ви відповідально ставитеся до власного життя, вона вчитиметься цього у вас.🥰

Залишайтеся в теперішньому моменті.

Якщо ви зловите себе на думці «що було б, якби...», поверніться в даний момент. Подумайте, що корисно було б зробити або сказати зараз. Це допоможе вам заспокоїтися й задовольнити потреби дитини. Спробуйте виконати наступну вправу. Наприклад, якщо ви думаєте: «А якщо моя донька не складе іспит з історії?», поверніться в даний момент і запитайте себе:

Які факти дають мені привід турбуватися про це? (Наприклад, у неї останнім часом погані оцінки з історії.)

Моє занепокоєння засноване на фактах чи страхах? (У школі мені теж погано давалася історія, і я боюся, що та ж ситуація повториться з донькою.)

Що може допомогти їй добре скласти іспит? (Я можу попросити інших своїх дітей пограти на вулиці, щоб дати доньці можливість підготуватися.)

Що в цій ситуації є моєю відповідальністю, а що – не моєю? Що я можу контролювати, а що – не можу? (Я можу створити для доньки відповідні умови для підготовки до іспиту. Але позитивний результат на іспиті – це не моя відповідальність.)

Ми турбуємося про своїх дітей, тому що любимо їх і хочемо захистити від життєвих труднощів. Але намагаючись зробити неможливе, ви тільки підсилюєте свою тривогу. Краще подумайте про те, що ви реально можете зробити для себе, для своєї сім'ї. Реалістичний погляд на ситуацію допоможе вам заспокоїтися й виробити більш здорову реакцію. ❤️

ЯКЕ ЗНАЧЕННЯ МАЄ ПОЗИТИВ У СПІЛКУВАННІ З ДІТЬМИ.

Яке співвідношення позитивних, підбадьорливих слів, які ви кажете своїм дітям, і незадоволень, наказів, критичних зауважень, попереджень і висловлювань, які спантеличують? Найчастіше частка негативу значно більше. Величезна кількість дітей стверджують: щоденний негатив є основою їхнього спілкування з батьками.

Соціальні дослідження спілкування в колі сім’ї неодноразово підтверджували той факт, що ми проводимо дуже мало часу, розмовляючи з нашими дітьми на актуальні для них теми (у середньому менше 20-ти хвилин на день); а також підтверджували й те, що, коли ми розмовляємо з ними, діти найчастіше чують від нас тільки нарікання, команди або прохання про допомогу. Коли діти стають старше, частка негативних висловлювань батьків у порівнянні з позитивними все більше зростає, досягаючи свого піку до середнього і старшого підліткового віку.

Здається, ми зовсім перестали розмовляти з нашими дітьми, а коли це все-таки відбувається, наші слова рідко сприяють посиленню їхнього почуття власної гідності. Діти часто скаржаться: «Щоб я міг почути щось про себе з вуст моїх батьків, мені треба щось зіпсувати». Проте ми у змозі виправити цю безрадісну взаємодію, лише змінивши спосіб і зміст наших щоденних розмов з дітьми.

Важливо, щоб фокус нашої уваги перейшов від нескінченних нагадувань, незадоволень і доган за неправильні вчинки дітей і нарікань на те, як вони постійно розчаровують нас, на нагадування й демонстрацію того, наскільки ми їх любимо, підтримуємо та цінуємо. Це не означає, що ми повинні лестити своїм дітям, адже вони миттєво викриють нас, оскільки відчувають будь-яку нещирість. Це також не означає, що ми не повинні вказувати дітям на їхні помилки. Це означає, що ми не повинні дозволити їм думати й відчувати, ніби вони для нас невидимі й непомітні, доки не припустяться якоїсь помилки або не розчарують нас.

Нам треба по-справжньому розмовляти з дітьми, плідно спілкуватися з ними, демонструючи непідробний інтерес до їхніх проблем, і ділитися з ними нашим досвідом і розумінням різних ситуацій та життя в цілому. Звісно, для того щоби прокричати команду прибрати у своїй кімнаті або оголосити відбій, багато часу не потрібно. Однак він украй необхідний, щоби перерахувати всі прояви доброти й турботи вашої восьмирічної доньки до її хворої бабусі; щоб дати зрозуміти дванадцятирічному сину, що ви звернули особливу увагу й дуже вдячні йому за те, що він виділив час після школи навчанню молодшого братика грі у футбол; щоб розповісти п'ятирічній доньці, що ніхто не здатний так розсмішити і примусити посміхатися свою маму, як вона. Це час безцінний і ніколи не буде витрачений даремно.

Акцент на позитиві – позитиві дитини – повинен стати ядром вашого спілкування зі своїми дітьми, вашою основною метою розмови з ними. Щоденна демонстрація дітям своєї любові та підтримки повинна стати звичкою в кожного батька та в кожної матері. Докладіть усіх зусиль, щоб робити це щодня.

Будь-які дії, спрямовані з однієї людини на іншу, здійснюють певний вплив – позитивний чи негативний. У випадку, коли залучаються правильні підходи, ситуації, що виникають, стають зрозумілими та прозорими. Діти, які приймаються батьками, учаться родинного взаєморозуміння та встановлення міцних емоційних зв'язків, уміють висловлювати свої почуття, проявляти емпатію й готові до взаємодії, лояльності та солідарності.

Хотілось би побажати всім нинішнім і майбутнім батькам, щоб вони ставились до своїх дітей з любов'ю й повагою. Щоб вони приймали своїх дітей, уміли взаємодіяти з ними, надавали адекватний ступінь свободи й визнавали їх рівні права в родині, не переоцінюючи й не недооцінюючи їхньої ролі.