Embedded Files
Ліна Костенко
Віки ідуть. А нам усе амінь.
Нема спокою між Дніпром і Бугом.
Вже стільки літ, вже стільки поколінь! —
усе життя — між шаблею і плугом.
Ми — хто за кого, ми — не хто кого.
І ця війна, — не я їй був призвідця.
Мосьпанство йде гуртом на одного.
А наш один і чорта не боїться.
Аби який перед собою корч —
півсотні війська полетіло б сторч.
Хто йшов на нас, той повертався з ґулями.
У нас баби — і ті стріляють дулями.
І все одно — віками у ярмі.
Усім чужі. Для світу незначущі.
Чи що ніяк не вирвемось самі.
Чи що у нас сусіди загребущі.
Ми, вільні люди вільної землі,
тавро поразки маєм на чолі.
МОЙСЕЙ НАРОД СВІЙ ВІВ ЧЕРЕЗ ПУСТЕЛЮ.
Послав Господь їм воду за труда.
А в нас яку не вдариш кайлом скелю —
зівсюди рине кров, а не вода.
Вони хоч мали з неба яку манну.
Таки ж пустеля більша за степи.
Господь їм землю дав обітованну
і море перед ними розступив!
Я ж не Мойсей. Народ — на рані рана.
Моє чоло побила сивина.
Куди іти? Земля обітованна —
вона ж під нами, наша, ось вона!
Та ще ж яка, мій Господи, багата!
Лісами щедра, зерном золота.
Міцна зелом, скотиною рогата.
Народом добра, вірою свята.
Чи ми чинили утиск
сусідам, їхній мові?
Був мій народ співцем і сіячем.
Я все зробив би без проливу крові.
Так ви ж пройшли вогнем тут і мечем!
А втім, нехай. Дорога правди довга.
Усі усім втовкмачують своє.
У всеправуючого Бога
усе записано як є.
Ольга Киця
А що для мене значить Україна?
Це рідний дім, це батьківська земля!
Історія та мова солов’їна,
Яка до нас лунає звіддаля.
Це літописці, козаки, гетьмани,
Зойк кріпаків на панському дворі.
Їх боротьба і дзвін тяжких кайданів.
Чумацький шлях від ранку до зорі.
Це дзвін козацьких шабель за свободу,
Це гайдамацький посвист, їхній дух!
Це боротьба незламного народу,
Та звільнення від гніту та недуг.
А що для мене значить Україна?
Це наша в ній історія, життя!
Це найцінніша рідна Батьківщина,
Щасливе для дитини майбуття.
Це древній Київ, це Дніпро широкий,
Бурхливі води, гори та степи.
Це ліс густий, вечірній його спокій.
Це жовте поле, зв’язане в снопи.
Це синє небо, запашне колосся,
Ромашки білі, волошковий цвіт.
Стрічки, які вплітаємо в волосся,
Це наш із вами неповторний світ.
Це вишиванка, мамина молитва,
Це камуфляж на втомлених бійцях.
Це прапори прострелені у битвах,
Дитячі очі, де панує страх.
Оце і є для мене Україна!
Це ми і наші діти, та батьки,
Це ті на сході всі міста в руїнах,
Але незламні люди навіки.
Будь вільною назавжди, Україно!
Усі стежки ведуть до тебе знов.
У нашім серці ти живеш єдина,
В боях ти бачиш відданість й любов.
Олена Пшенична
Пливуть хати.
Я йду по коліна у спогадах.
Чиїсь діди
Кожну цеглу складали мов золото.
Чиїсь баби
Посадили черешні і айстрики.
Чиїсь тати
Тут ловили на м’якуш карасика.
Чиїсь мами
Закопали під деревом пупчики.
Нявчать коти,
Перелякані лагідні мурчики.
Пливуть качки
І нажахано так озираються.
Собачий слід
Заливає вода, він вгризається.
Пливуть хрести
Мертві пишуть, де будуть ховатися.
Кричать птахи:
Ми не маєм куди повертатися!
Пливуть життя
І впадають у море із відчаю.
Біжить дитя
І волочить дитинство скалічене.
Ми всі кричим
Світ продовжує гратися в хованки.
Пливуть хати,
Виривають з корінням нам спогади.
06.06.2023 Херсон
Галина Момот
… Крізь попіл пробивалися тюльпани…
Так, ніби поруч не було війни…
Так, ніби не було на тілі рани…
Живими ще були усі сини.
Цвіли тюльпани, радість дарували…
Тягли до сонця листя й пелюстки…
Війну прокляту геть ігнорували…
Уваги не звертали на пустки.
Не зазирали в вікна спорожнілі…
Лише здригались від розривів бомб…
Ці вибухи були незрозумілі…
І неочікувані, як у вені тромб.
Цвіли тюльпани, бо вже час для цвіту…
Війна війною, а весні весна…
Ніщо не змінить літер алфавіту…
Як зупинити час ніхто не зна.
Ніхто не знає, та й навіщо знати…
Війна перегримить, немов гроза…
Колись, ми навчимося знов співати…
Коли на оці висохне сльоза.
Насадимо тюльпанів ціле море…
Вберем двори в веселки кольорів…
Через кордон, на схід, піде все горе…
До тих трикольорових прапорів.
Піде до тих, хто горе нам посіяв…
Хто цвіт палив, та випалить не зміг…
Хто вирвати коріння наше мріяв…
Влаштовував скажений свій забіг.
Цвітуть тюльпани серед попелища…
Війна війною, а весні весна…
Із кожним ранком перемога ближча…
Про це, ні в кого сумніву нема.
(10.04.2023.)
Тетяна Прокоф’єва
У ваших серцях палає відвага,
А в кожного з нас до вас є повага.
Ви завжди на захисті народу й країни,
Щоб гарно жили всі наші родини.
Дух сили, свободи душа ваша має,
Боротись весь час вона закликає.
Ви — сильні, ви — мужні воїни світла
Хай доля до вас буде привітна.
Сердечна подяка й низький вам уклін,
Ваш подвиг назавжди в серцях поколінь.
Юрій Рибчинський
Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова — літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.
Мова, наша мова — мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута, спраглому — криниця.
А для мене, мово, ти — як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе.
Мова наша, мова — пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози “Заповіту”.
Я без тебе, мово, — без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє!
Олена Кравець
Україно, моя горда жінка!
Молода така, тридцятирічна!
Твоя врода, твій характер вільний
Все в тобі зростало споконвічно!
Розквітала ворогам на заздрість,
Здобуваючи свою свободу
Намагалась голову підняти
Та прийшла біда, звідки й чекали…
Захотілося тому, що братом звався,
Стрічки в твоїх косах заплітати,
Він забув, яка ти стала сильна,
Всі його образи пам’ятаєш!
Ти не скигли й не мовчи, матусю!
Захищай себе, моя рідненька!
Подивись, за тебе твої діти
Руки ворога роз’юшили до крові.
Бо нема для нас більше нікого!
Ти матуся, отже, ти єдина!
Знай, ми поруч. Ми одна родина.
Добрий вечір вам. Ми з України!
Людмила Тютюнник
Опадають на калині пелюстки,
Скапують дощем весняні роси
І природа щедро, залюбки
Трави укладає у покоси.
Квіти стелють гарні килими
І лелеки в небесах кружляють,
І пісні, якім радієм ми,
ПтАхи дружно у гаях співають.
Наливають колоски лани
Щоб порадувать добірним житом.
Подарують урожай сади,
Що весною радували цвітом.
Ваблять зір безкраї небеса,
Ясне сонце нам щоденно сяє.
Людям Богом послана краса
Душу в смутку й горі зігріває.
НАщо нам шукати інший рай,
Задивлятись на чужі країни?
Якщо вдома наймиліший край-
Щедра і квітуча Україна!
Анна Багряна
Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб випити вічність,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин
І лине горіти туманам на втіху,
Малинове лихо, малиновий дзвін,
Чорнобильський дзвін…
Станкевич Людмила
Наш орієнтир в житті — це наші мрії,
Які так рідко здійснюються в нас.
Коли стоїш, що руки вже німіють,
Чекаєш, щоб прийшов той певний час,
Як вже знайдеш в житті ти власне місце
Без права вибору, на щастя, чи, на жаль,
І все життя старатись гордо йти з цим
І не розбитись як пустий кришталь…
Наталя Устименко
Світає ранок… Чом не сплять же очі?
Ой очі-очі, карі та дівочі,
Ой думи-думи, сизі голуб’ятка,
Чом не спите ви, любі ластів’ятка?
Чому літаєте висо’ко в небі
І душу підіймаєте до себе,
Летить вона кудись поміж світами,
Ой думи-думи, я ж лечу із вами…
Тарас Шевченко
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
Г.Потопляк
Молюсь за тебе, Україно,
Сьогодні, нині, повсякчас.
За тебе, гаю і калино,
За сонечко, що любить нас.
За кожну грудочку й піщину.
За річку, море, за яри.
Молюсь за рідну Україну,
За вільхи, клени, ясени.
За лан широкий, луки й доли.
За зими й весни біля ніг.
Хай захищають нас янгОли
І рідний батьківський поріг.
Молюсь, молюсь, себе тримаю.
Нема ні злості, ні тривог.
І від Десни аж до Дунаю
Краса земна, а в серці Бог.
І сила є, і прапор миру.
І віра в кожного із нас.
А із героїв, з того виру,
У нас до зір іконостас.
Молюсь за кожен пагін глоду.
І щоб струмок життя бринів.
За правду, щастя, за свободу.
Молюсь за дочок і синів.
.
Таня Лесьєва-Лесь
Матінко Божа, врятуй Україну,
Допоможи нам здолати орду.
Ворог прелютий плюндрує країну,
Допоможи пережити біду!
Плачуть міста під бомбами гадів,
Ріками кров безневинна тече.
Стогне земля під розривами градів…
Горе і смерті злий ворог все тче.
Оборони наших славних героїв
У цій святій героїчній борні.
Слава Вкраїні і всім нашим воям !!!!!
Хай згине ворог в огидній війні.
Матінко Божа, врятуй Україну,
І Омофором Святим захисти.
Щоб ми побачили мирную днину,
Щоб ми не знали ніколи війни !!!!
Матінко Божа, врятуй діток наших,
Воїнів Світла й всіх мирних людей.
Хай Святу Правду ніхто не погасить…
Стань в охорону Добра всіх ідей !!!!
ІШЛО РІЗДВО…В стражденну Україну,
У темні села, стомлені міста….
Ішло через воронки і руїни,
Несло їй силу вічного Христа!
ІШЛО РІЗДВО… до діточок маленьких,
Щоби забрати відчай в них і страх…
До юних… і дорослих…і стареньких,
Несло їм віру на своїх плечах…
ІШЛО РІЗДВО… у бліндажі й окопи,
Окутувало воїнів теплом…
Ішло між градами, налякане…. в ознобі.
Щоб стати від загибелі щитом!
ІШЛО РІЗДВО… Крізь снігові замети…,
У бомбосховища, в оселі, що в ущент…
Під рев шахідів, обстріли ракети
Й сирени лячний акомпанемент…..
ІШЛО РІЗДВО… І людям говорило:
– Христос вже народився! Він гряде!
Впускайте Його у серця щосили,
Він вам усі тривоги відведе!
І українці ДУХОМ ПІДІЙМАЛИСЬ
Й молитва їм лягала на вуста!
У радості й надії всі єднались
І зустрічали з ВІРОЮ ХРИСТА!!!!!
Лідія Міщенко
Мені наснилась Перемога.
І хоч красива й молода
Прийшла уранці до порогу,
Але важка її хода.
В її волоссі золотому
Вплелися пасма сивини.
В очах блакитних – стільки втоми.
І біль, і гнів, і жах війни.
Чоло – глибокі зморшки горя,
А серце – рана, що кровить.
Пульсує в ній безмежне море
Скорботи, суму, що болить.
Та усміхнулась, заясніла,
Мов тінь зігнала із чола.
Зайшла в мою хатину, сіла.
Сказала тихо: ,,Я прийшла…”
(Автор картини Володимир Козюк)
Леся Українка
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Людмила Муріна
…Дай миру, Боже, цій святій землі,
Верни живим додому дітям тата,
Всім матерям віддай живих синів,
Що зараз обіймають автомата.
Прости нас, милий Боже, за гріхи,
Бо на землі святих давно немає,
Пошли усім, хто сіє — колоски,
Діждатись дай усім, хто десь чекає…
Над людом зглянься, відведи біду,
Дай злагоди і розуму народу,
Дай плоду всім деревам у саду,
Пошли всім — хліб, і сіль, і чисту воду.
Одного дня прокинемося зранку,
Прокинемось у тиші, без тривог.
І сонця промінь зайде крізь фіранку,
Все буде добре, нам поможе Бог.
В стрічці новин, всього одна новина –
Нема війни! Усе! Перемогли!
І будуть сльози на очах щасливі,
І буде сміх та радість дітвори.
Все буде добре, вернуться герої,
Ми Перемогу будем святкувать.
З сльозами ми обіймем рідних своїх,
Й героям славу будемо співать!
Ольга Олійник
У нас сьогодні знову була злива.
І барабанив дощ в немиті вікна.
Ти знаєш – я бала щаслива.
Така, як того року в квітні.
Я стільки всього хочу розказати…
Про те, що у кав’ярні поруч з домом
Вже знов почали випікати –
Твоє улюблене – із кардамоном.
Про те, як наш старий вусатий кіт
Щоразу крутиться у ліжку.
Сусід передає тобі привіт
Про те, яку читаю книжку.
Я стільки всього хочу розказати…
Та час не наш – війна його забрала.
Тепер я можу лиш тобі писати.
Усі слова, що досі не сказала.
Оля Киця
Стоїть малюк, закривши оченята,
На личку рана, куртка вся брудна,
До ротика підносить рученята,
А у кремлі радіє сатана!
Де дівся дім, де іграшки поділись?
Де ліжечко, в якому тихо спав?
Де теплий плед, під ним із татом грілись,
Коли мороз за носика щипав.
Де книжечка із добрими казками?
Машинки, ними грався з дідусем.
А де усе, що так любила мама?
Куди, скажіть, поділося усе?
Стоїть малюк, не може зрозуміти,
Що він зробив поганого комусь.
Чому сидять заплаканії діти,
І стогне чийсь згорьований татусь.
Бабуся в крик і падає на землю,
Благає всіх:”Рятуйте, поможіть!”
Бо десь отам, у цій руїні темній
Її донька з онуками лежить.
Це будуть перші згадки із дитинства:
Руїни, сльози, страх і крик людей.
Навіки закарбується це звірство
У душах всіх скалічених дітей.
Ода українській жінці
Найкраща в світі жінка – українка!
Вона, немов калини, білий цвіт.
Чи з міста, чи з далекої глибинки
талантами чарує, полонить.
Краса її магічна і глибинна,
достойна пензля визнаних митців.
Душа відкрита, щира і гостинна,
а розум гідний славних мудреців.
Вона слабка і сильна одночасно,
дочка безстрашних, вільних козаків!
У простоті велична і прекрасна,
славетна матір доблесних синів.
В її очах – упевненість і гідність,
а в серці – віра, вірність і любов.
Її жіночність, відданість і ніжність
чарують погляд світлом знов і знов.
Найкраща в світі жінка – українка!
Вона, немов калини, білий цвіт.
Немовби фея й водноча́с чаклунка,
немов квітковий, ніжний оксамит.
08. 03. 2016
Картина Василія Веніаминовича Хвостенко
Василь Головецький
Прилетів журавель – а гнізда вже нема,
І бабусі нема, і хатина – руїна,
І весна витирає сльозу крадькома,
І якась не така, як завжди, Україна.
Причитання сирен, на пожарищах дим,
Вогневиця снарядів, біда безупинна…
І притих журавель на подвір’ї старім,
Зажурився: «Чи ти це, моя Україно?!
Може, краще тікати мені звідсіля
І за море вернутись, допоки не згинув?
Тільки ж як утечеш: превелика земля,
А Вкраїна – одна! Лиш одна Україна!».
Раптом з неба – ячання нового ключа!
Журавель усміхнувсь молодій журавлині
І гніздо на калині мостити почав,
І сказав:
«Я не кину тебе, Україно!».
Ганна Верес (Демиденко)
Благословенна батьківська земля,
Де родить хліб, джерела б’ють студені,
Мій рід бере початок звідтіля,
Там люди роботящі і нужденні.
Це там єдиний батьківський поріг,
Що кличе нас, дітей, завжди додому
З усіх далеких і близьких доріг.
Йому несем свою життєву втому.
Благословенні сині небеса,
Що хату отчу нам оберігають,
Не забувають пам’ять колисать,
Хоча літа, немов вода, збігають.
Це там я пізнавала вперше світ,
Дитям до сонця руки простягала
Й дивився вслід калини білий цвіт,
Коли поріг ми отчий залишаєм…..
Людмила Степанишена
Збирайтеся родиною частіше,
Без приводу, так просто, без причини!
Це найдорожче, надважливе, найсвятіше,
Збирайтесь — від старого й до дитини!
Вам знайдеться про що поговорити,
Зустріти рідних завжди будьте раді!
Потрібно взагалі перетворити
Родинні зустрічі у звичай в вашій хаті!
Не втомлюйтеся робити добро!
Не викинь книгу на смітник!
Її віддай в бібліотеку,
Бо книга – скарб, у ній для тебе
Думок і висловів квітник.
У ній поета віршів море,
Кохання, радість, смуток, біль…
А ще незвідані простори
Письменник відкриває в ній.
Тож дурно книгу не змарнуй –
Бібліотеці подаруй!
Оксана Сметанюк
А я собі намрію теплу осінь:
Троянду пізню в пишному цвіту
І кришталеві роси на покосах
І квітку дев‘ясилу золоту.
Світанки свіжі, запах винограду
І тупіт яблук в тиші за вікном,
Що котяться стежиною по саду
Й тумани, що проллються молоком.
Пахучу каву у ранковій тиші
І скрип натужний гружених возів,
А ще спокійні, теплі ніжні вірші,
Надії трошки і солодких снів.
Ліна Костенко
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Page updated
Google Sites
Report abuse