Мета: збагатити знання учнів про народні традиції; відроджувати обряди нашого народу; виховувати любов до народних звичаїв, гордість за український народ, який має давні традиції і багату творчу спадщину; розвивати творчі здібності дітей.
(Святково прибрана зала. Усі учасники свята — в українських костюмах. Звучить пісня у виконанні Н. Матвієнко «Квітка- душа».)
Є у нашого народу чудова традиція — святкувати вечорниці. Віддаючи шану минувшині,беручи все найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо те найдорожче, що є в народі — його пісню, мову, історію, звичаї.
Пора вечорниць — це довгі вечори глибокої осені і зими. Завітаймо до однієї української хати, де нас уже чекають добрі господарі.
Мати:Панько, ану познайом нас з своїми друзями. Може, хто піде за жениха до моєї доньки?(сміються)
Панько: А чим я не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь – за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже обідати люблю! Обідав би до самої вечері, вечеряв би до само сніданку. Вибереш мене – горя не знатимеш.
Хлопець3: Не хоче вона тебе, - ти роботящий, а вона хоче багатого. Мене звати…. Я хазяйський син. Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться. Зате, бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а що вже комарів – світу білого не видно!
Хлопець : Не підходите ви їй! Вона хоче роботящого, розумного та гарного! А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п’ять писарів вкупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу – люди сміятимуться. Ти не дивися, що я такий замурзаний, ти мене вмий, причеши, - і можна під вінець шкандибати! А цілуватися я й зараз готов.
ДВІ КУМИ
1 КУМА: Доброго дня, сусідонько! Чи дуженькі? Чи здоровенькі?(ЦІЛУЮТЬСЯ)
2 КУМА: Ая, ая, доброго дня. Коли це він добрим буває? Оце вийшла по воду до криниці, і якби не ви ,кумасю, то не було б з ким поговорити, що розказати, додому понести, сусідам передати.
1 КУМА: А ви не скажете, кумцю. Що оце ваші кури у мене в городі роблять?
2 КУМА: А хто вам сказав, що то мої кури, вони що, позначені? А може то Ганині кури!
1 КУМА: Ганині не Ганині, а додому сьогодні не підуть, у мене залишаться.
2 КУМА: Як то залишаться? Вони ввечері нестися мають. Ви , мабуть, хочете мої яйця собі забрати, як ті яблука, що з моєї яблуні вам за тин впали?!
1 КУМА: Якщо вони на моїй межі лежали, то моїми стали!
2 КУМА: Отакої, то може, як мій Петро на вашу межу стане, то теж до вас піде?
1 КУМА: А чому ж не піде? Я куди ліпші від вас: не довголиця, не веснянкувата, не товста і не язиката. Отакої!!!
2 КУМА : Що? То це я товста? Це я веснянкувата? Та я тобі покажу, яка я язиката !
Бодай тебе лиха година побила, як ти мої яблука потрусила!
1 КУМА : Тьху на тебе і на твої кури, бодай вони одними «кіндерами» неслися. Застала мене з тобою лиха година!
Третій парубок. Ми так замучилися, проголодалися, може нам би чого з’їсти?
(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)
— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!
(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!
— Куди ідете?
— Іду калиту кусати.
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити. Підходять інші).
— Добрий вечір, пане Калитинський.
— Добрий вечір, пане Коцюбинський.
— Відкіль приїхав ти?
— З Литви.
— Чому так здалеку приїхав?
— Калиту кусати.
— А ти ж куснеш?
— Кусну!
— А я мазну!
Хто ще буде калиту кусати?
З'Я ВЛЯЮТЬСЯ ЗНОВУ ДВІ КУМИ.
1 КУМА : Кумасю, дивіться, як ваш онук Степан з моєю Ориською гуляє! Й що то за танці такі? Кажуть якась «трискотека». Не те, що колись було.
2 КУМА : Так, так, кумасю. Тепер все не так, як було колись. Якісь нові «прохвесії» з»явились : «корманики», «коголіки». Ой – ой – ой!!
1 КУМА : Я оце вчора пізно приходжу додому, та й стукаю у двері – ніхто не відчиняє. Підходжу до вікна – стукаю-стукаю – ніхто не відчиняє. Я заглядаю у шибу – а в хаті моя Ориська з твоїм Степаном сидять. Я до них :» Що це там робите?», а вони : «То в нас любов». А я думаю, слава Богу, що не курять.
(ВИХОДЯТЬ. ВСІ СПІВАЮТЬ ПІСНЮ «Несе Галя воду»)
2 дівчина: А мені бабуся казала , що можна написати багато чоловічих імен,їх пишуть подруги, покласти під подушку, а вранці витягнути папірець з іменем свого судженого.
3 дівчина: А мені бабуся казали, що колись ворожили на речах. Дівчина, якій ворожили, виходила за двері. Тоді дівчата брали дві тарілки і ставила під неї речі: хустку, склянку, перли, нитки, вінок. Котра витягувала хустку – буде щаслива, коли склянку – чоловік буде п’яниця, коли перли – суджений буде добрий, нитки - чоловік буде зверхній може тебе бити, а вінок – швидко вийдеш заміж.
Ведуча: Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!