Вівторок

Повідомляємо вам, брати, про Божу благодать, яка була дана македонським Церквам, тому що серед великого досвіду утиску їхня надмірна радість та крайня убогість переросла в багатство їхньої щиросердечності. Бо я свідчу, що по змозі й понад змогу, добровільно, з наполегливим проханням вони благали нас про благодать і участь у служінні для святих. І не так, як ми сподівалися, але спочатку віддали себе Господеві, а потім, з Божої волі, і нам, щоб ми попросили Тита, аби він, як розпочав у вас цю благодійну справу, так і закінчив. І оскільки ви в усьому маєте достаток: у вірі, слові, знанні, в різних турботах, у нашій любові до вас, – то і в цій доброчинній справі збагачуйтеся. Не кажу це як наказ, але турботами про інших випробовую щирість вашої любові. Адже ви знаєте благодать нашого Господа Ісуса Христа, що, будучи багатим, заради вас Він став убогим, аби ви збагатилися Його зубожінням.  Слово Боже.

1.Хвали, душе моя, Господа. *

Хвалитиму Господа у житті своєму,

співатиму Богові моєму, *

поки існую.

2.Блаженний той, кому Бог Якова – допомога, *

хто надію покладає на свого Господа Бога,

який створив небо й землю, море і все, що їх населяє, *

який навіки зберігає правду,

3.Господь суд скривдженим чинить, *

дає поживу голодним.

Господь звільняє в’язнів, *

Господь відкриває сліпим очі.

4.Господь відкриває сліпим очі, *

Господь повалених підносить,

Господь праведних любить. *

Господь оберігає чужинців.

Нову заповідь даю вам,

щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що було сказано: “Любитимеш ближнього свого і ненавидітимеш свого ворога”. А Я кажу вам: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, які переслідують вас, щоби бути вам синами вашого Отця, Того, хто на небесах, який своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли полюбите тих, хто вас любить, то яку нагороду маєте? Хіба не те саме й митники роблять? Коли привітаєте виключно ваших братів, то що особливого зробите? Чи не так і язичники роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий».   

Слово Господнє.

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви чули, що було сказано: “Любитимеш ближнього свого і ненавидітимеш свого ворога”. А Я кажу вам: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, які переслідують вас, щоби бути вам синами вашого Отця, Того, хто на небесах, який своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли полюбите тих, хто вас любить, то яку нагороду маєте? Хіба не те саме й митники роблять? Коли привітаєте виключно ваших братів, то що особливого зробите? Чи не так і язичники роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий».

• Любов до ворогів - це вірний лакмусовий папірець нашого християнства, нашої зрілості у вірі. Це складна вимога, яка вимагає вийти за межі власної точки зору, за межі власної міри. "Якою мірою міряєте ви, такою ж мірою відміряють і вам, і додадуть вам". (Мк 4:24)

• Любов до ворогів вимагає відмовитися від звинувачень і осуду іншої людини. Відмовитися від прерогатив, які належать виключно Богові, бо ми є лише створіння. Біль, гнів і скорбота в нашому серці після вчиненої несправедливості є доречними, але вони вимагають прощення і пропрацювання, щоб нас не знищити.

• Ми не можемо переступити поріг любові до наших ворогів, поки не почнемо молитися і практикувати прощення. Ісус в Євангелії від Матвія каже: “Я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто вас переслідує.” Заподіяні кривди та їх наслідки у вигляді болю і гніву вимагають, щоб їх було довірено Ісусові в молитві. Вони вимагають прощення з нашого боку і внутрішнього зцілення від живого Бога.

• Чи пам'ятаєш ти людей, які в той чи інший спосіб тебе образили або переслідували?  Назви  цих  людей.  Попроси  Ісуса про благодать прощення  і внутрішнього зцілення, і ти відчуєш, як мир Божий, що перевершує все, повільно наповнюватиме твоє серце.

Ісусе, любов до ворогів неможлива без Твоєї підтримки. Я прошу Тебе про благодать прощення і внутрішню свободу від заподіяних мені кривд. 

Нехай Господь обдарує вас миром. Вівторок 11 тижня звичайного періоду. Зазвичай ми не хочемо бути такими, як інші, хочемо вирізнятися, навіть чимось тонким — у вбранні, якоюсь брошкою, шаликом, може зовсім іншим одягом. Напевно, немає нічого гіршого, як виявити на якійсь урочистості, на весіллі, що дві жінки мають однакову сукню.

Ми хочемо бути іншими. І цю інакшість ми хочемо також проявляти, хочемо її показувати. Але коли настають певні моменти, ми раптом стаємо «усередненими». І часом це впливає і на наше духовне життя. У духовному житті ми хочемо бути як усі. І кажемо: ну, той чинить так само, інший також, а вже священник — то взагалі.

Ну отже, якщо священник так живе, так поводиться, то що ж бідний я, маленький жучок, маленький черв’ячок, я тут уже нічого не можу зробити. Тоді ми починаємо належати до такої собі «середньої» категорії і кажемо: мені цього досить, я як усі. А сьогодні Ісус питає і каже: що ви особливого чините, якщо належите до цієї середньої категорії, якщо поводитеся як усі? Що ви особливого чините? І тепер ми дивимось на Христа, який зробив щось особливе, щось виняткове. Прийшовши з неба сюди, ставши людиною. Божий Син, який став людиною, нескінченний, який тут став обмеженим.

Той, хто не скористався з нагоди, щоб бути рівним Богові, а применшив самого себе. Робить щось особливе — і робить це з любові до нас. Не тільки нас навчає, але й дозволяє, щоб Його висміяли, бичували, розіп’яли і вбили. А потім робить ще більш особливе — воскресає. Усе це Він чинить у винятковий спосіб і все це робить для нас, і дає нам. І ми, збагатившись усім цим, можемо жити інакше.

Цей Дух, який провадив Христа, є тим самим Духом, який провадить і нас. І тому, маючи цього Духа, Христос може нас питати: що ви особливого чините? Маючи такі дари благодаті, маючи такого Духа, маючи такого Провідника як Христос, маючи такий взірець для наслідування — може нас питати.

Що ви особливого чините? Хіба язичники так не чинять? Хіба митники так не чинять? Хіба грішники так не чинять? Він хоче нам показати — і водночас запрошує нас — бути сіллю, бути світлом. Тобто бути кимось іншим у цьому світі. Бути Христовими. Не усередненими, що мовляв, цього мені вистачить, а справді — бути Христовими. І як каже сьогодні святий Павло в першому читанні:

Так само, як ви багаті на все — на віру, на слово, на знання, на всяке прагнення, на любов нашу до вас — так і в цій благодаті будьте багаті. Ми багаті — тобто маємо все. Маємо все, щоб використовувати. Маємо все це, щоб не бути посередніми, не бути звичайними. А справді — вирізнятись, вже не брошкою, не шаликом, не одягом, не якоюсь екстравагантністю. А саме вирізнятись у спосіб особливий — поведінкою, яка вирізняла Христа. Що Він був винятковим, що Його слухали натовпи, що одні були в захопленні, а інші скреготали зубами. Ті, хто мав докори сумління, завжди мали претензії й хотіли впіймати Його на чомусь.

А простий народ, звичайний, який інтуїтивно відчував, що тут відбувається щось неймовірне, був у захопленні й хотів бути близько Христа, хотів Його слухати, хотів доторкнутись до Нього. Усе це маємо і ми, бо того самого Духа маємо. Наприкінці святий Павло ще каже, що він, бувши багатим, став для нас убогим, щоб вас збагатити своїм убожеством.

Він дав нам усе, саме так — хотів нас збагатити. Позбувся всього, не бажаючи цим хизуватись, але водночас показав нам, що є винятковим. Саме ця любов, яка Його вела, той Святий Дух, який Його провадив — а все це отримали й ми. І коли ми стаємо перед цими фрагментами, які зараз читаємо — Нагірної проповіді — і нам може здаватися, що це неможливо, і тоді хочеться сховатись у сіру зону — Христос приходить не з докором, але водночас рішуче каже: що особливого ти чинеш? Я — подивись, що Я зробив, подивись, що Я тобі дав — ти маєш усе. 

І сьогодні, як учні Христа, ми покликані саме до цього — любити наших ворогів, молитися за тих, хто нас переслідує. Те, що робить Отець, те, що робить Син — тепер є і нашим завданням, нашим, як учнів Христа. Нехай Він дасть нам усе необхідне, а ми використаємо цю благодать, щоб бути сіллю і світлом для цього світу. 

Господь з вами. Нехай благословить вас всемогутній Бог — Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.

З Євангелія від святого Матея. 

Ісус сказав своїм учням: Ви чули, що було сказано: «Люби свого ближнього, а ненавидь свого ворога». А Я кажу вам: любіть ваших ворогів і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб ви стали синами вашого Отця, що на небесах. Адже Він велить Своєму Сонцю сходити над злими й добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних. Якщо ви любите тільки тих, хто вас любить, то яку нагороду маєте? Хіба митарі не роблять так само? І якщо вітаєте тільки своїх братів, що особливого робите? Хіба язичники не чинять так само? Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний. 

Христос заповідав нам те, що було майже незнане в поганському світі, — любити навіть ворогів, кажучи: любіть ваших ворогів, добро чиніть тим, хто вас ненавидить. Ісус навчає, що людина, яка не любить свого ворога, не може називатися Божою дитиною, що вона нічим не відрізняється від язичника. Тому, хто не прощає провини ближньому, і Бог не простить. Бо якщо не простите людям, і Отець ваш не простить вам ваших провин. Господь Ісус не тільки наказує любити ворогів, але й сам молиться за них. 

Отці Церкви добре розуміли цю заповідь любові. Августин порівнює любов до вогню, що спочатку охоплює все близьке, а тоді розповсюджується далі. Так само й любов: спершу треба любити братів, потім друзів, а згодом — ворогів. Августин каже також, що той, хто не має любові, чинить тяжкий гріх, що є коренем усякого гріха. А Йоан Золотоустий говорить, що любов є справжнім знаком для інших лише тоді, коли вона охоплює всіх. Справжні католики чинять так, як навчає Святе Письмо і Отці Церкви. 

Відомою є історія Петра Фулайєра, якого публічна жінка ображала найгіршими словами. Дізнавшись, у якій великій нужді вона живе, він почав надсилати їй допомогу і робив це доти, поки вона не померла. Коли вона померла, Фулайєр сказав: тепер, на жаль, я вже не маю людини, яка з честю сказала б мені правду у вічі, як це робила вона. У 1848 році одного французького генерала тяжко поранили повстанці. Перед смертю він передав медсестрі гроші зі словами: сестро, передайте це священникові, хай відслужить дві Святі Меси — одну за мене, а другу за того, хто в мене стріляв. 11 вересня 1890 року був застрелений міністр Людвік Россі, добрий католик. Його мати, отримавши цю звістку, сказала: нехай кров мого сина зупинить подальше кровопролиття і принесе мир моїй країні. 

Вбивцеві мого сина я від щирого серця прощаю — нехай і Бог йому простить. На згадку про свого сина ця добра мати заснувала два сиротинці та профінансувала кілька стипендій для студентів університету. Щасливий той, хто любить своїх ворогів. Така любов робить людину щасливою і в цьому житті, і в житті вічному. Люблячи своїх ворогів, людина уникає багатьох прикростей, душевного страждання. У Святому Письмі читаємо про неспокій Амана, який щодня змушений був бачити свого ворога Мардохея, чий вигляд він не міг знести. Через це Аман не радів ні багатству, ні славі, як говорить Писання. Набагато більше користі приносить любов до ворогів для нашого вічного життя. Вона випрошує прощення гріхів. Прости провину ближньому — і тоді, каже Господь, коли сам благатимеш, тобі буде прощено. Любов до ворогів відкриває небо. Христос серед інших блаженств проголошує: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». 

Людина, яка не живе вірою, шукає виправдання для своєї жаги помсти. Не будьмо такими і не кажімо, що любов до ворогів неможлива. Так стверджуючи, ми або заперечимо ясну Божу заповідь любити й чинити добро своїм ворогам, або закинемо Богові, що Він наказує щось неможливе. Так кажучи, ми заперечимо гідні приклади любові до ворогів, яких є багато. Заперечимо й самі себе. Адже кожен здатний змусити себе любити ворогів тоді, коли сподівається мати з цього якусь вигоду. То чому ж не можемо так робити, коли йдеться про надію на вічне щастя? 

По-друге, не кажімо, що завдане ворогом зло — надто велике, щоб його пробачити. Хай нас дуже застидає Христос, страждаючий і висміяний на хресті. Адже Він, вмираючи, пробачив своїм ворогам. Не кажімо, що ворог не гідний прощення. Адже він, як і ти, створений на образ і подобу Божу. Бог не робить винятків. Він велить Своєму Сонцю сходити над злими й добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Дехто хоче прощати ворогам лише тоді, коли ті виправлять заподіяну шкоду. Але в такому разі заслуга буде значно меншою. 

Ворог часто не визнає своєї провини, а іноді навіть переконаний у своїй правоті. Але Спаситель навчає великодушно: ви ж любіть ваших ворогів, добро чиніть і давайте в позику, нічого не сподіваючись натомість, і нагорода ваша буде велика, і будете синами Всевишнього, бо Він добрий і до невдячних, і до злих. Щоб легше було практикувати цю любов до ближнього, не забуваймо про заповідь Христа, яку щойно роздумували. Думаймо про обіцяні Божі нагороди за любов до ближнього і про кари за порушення цієї заповіді. Пам’ятаймо не лише про Божу заповідь, а й про приклад Ісуса, приклади Його учнів і добрих християн. Роздумуймо про те, якою прекрасною є чеснота любові до ворогів і якою огидною є ненависть. Замислімося, чи ми самі іноді не винні більше, ніж наш ворог. Спитаймо себе: як би ми вчинили на його місці? Гасімо власний гнів. Зміцнюймо себе святими ласками таїнств — покаяння, Євхаристії — і щодня просімо в Бога терпеливості. Роздумуймо, зрозуміймо Христову науку про любов до ближнього і не спотворюймо її. 

Якщо будемо слухняні Христу — завжди виграємо. Святий Павло каже: якщо це можливо, наскільки це залежить від вас, живіть у мирі з усіма людьми. Це слово, цей коментар промовляє свідок — це слова, написані до своїх вірян литовським єпископом, якого ув’язнили радянські переслідувачі після того, як Литву було включено до складу СРСР. Після війни його було заарештовано, і зрештою, у 1946 році його стратили. Нині триває процес його беатифікації. І це є слово свідка, який перед лицем тортур, переслідувань, в’язниці пише своїм вірянам саме ці слова. Нехай вони торкнуться наших сердець. Нехай це слово свідка пробудить у нас те прагнення, яке він хоче посіяти — щоб і ми мали серця, які, за прикладом Христа, палають тією самою любов’ю. Нехай Господь нас благословляє й охороняє. Нехай зміцнює нас і провадить у відкриванні, в переживанні й у виконанні заповіді любові до Бога і ближнього — серця християнства. 

Нехай благословить і охоронить нас Отець, і Син, і Святий Дух. Амінь.