VII Неділя

Тими днями Стефан, сповнений Святого Духа, поглянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв праворуч Бога, і сказав: «Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, який стоїть праворуч Бога!»
Голосно закричавши й затуливши свої вуха, вони одностайно накинулися на нього. І, вивівши за місто, вони почали побивати його камінням. А свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, якого звали Савлом.
І побивали камінням Стефана, а він закликав і казав: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» Ставши на коліна, він скрикнув голосно: «Господи, не порахуй їм цього гріха!»
І,промовивши це, він упокоївся.

Слово Боже.

Господь воцарився: *
хай земля звеселиться!
Нехай численні острови зрадіють! *
Хмара й темрява навколо Нього.

Небеса сповістили Його справедливість, *
і всі народи побачили Його славу.
Йому поклоніться, *
всі ангели Господні! 

Адже Ти — Господь, *
Всевишній над усією землею,
Ти звеличився дуже *
над усіма богами.

℟. Бог воцарився — Вишній над землею
Або: Господь воцарився — Всевишній над усією землею
Або: Алілуя

Я, Йоан, почув голос, який говорив  мені: «Ось приходжу скоро, і Моя нагорода зі Мною, щоб віддати кожному за його вчинками. Я — Альфа і Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні ті, хто пере свої одежі, щоб була їхньою влада над деревом життя і щоб брамами ввійти до міста.
Я, Ісус, послав свого ангела, щоби засвідчити вам це про Церкви. Я є корінь і рід Давидів, Зоря рання, досвітня!»
А Дух і наречена кажуть: «Прийди!» І хто чує, нехай каже: «Прийди!» І спраглий нехай прийде, і хто бажає, нехай візьме воду життя даром.
Каже Той, хто свідчить це: «Так, приходжу скоро!» «Амінь! Прийди, Господи Ісусе!»

Слово Боже.

Я не залишу вас сиротами, — Господь говорить, —
Я прийду до вас, і зрадіє серце ваше.

Того часу, підвівши очі до неба, Ісус молився і казав: «Отче святий, благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, — так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, — щоб і вони в Нас були одне, аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я славу, яку Ти Мені дав, дав їм — щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти — в Мені, щоб були досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене
полюбив.
Отче, ті, яких Ти Мені дав, — хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоби бачили Мою славу, яку Ти Мені дав, бо Ти полюбив Мене раніше від заснування світу.
Отче праведний, і світ Тебе не пізнав, але Я Тебе пізнав; й оці пізнали, що Ти Мене послав. І Я явив їм Твоє Ім’я, і являтиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я — в них».

Слово Господнє.

Месія страждатиме й третього дня воскресне. В ім’я Його буде проповідуване навернення й прощення гріхів усім народам, починаючи від Єрусалиму. Ви — свідки цього. Ось Я пошлю на вас обітницю Мого Отця. Ви ж залишайтеся в місті, доки не будете зодягнуті в силу з висоти. Потому вивів їх до Витанії, підняв руки й благословив їх. І коли благословляв їх, розлучився з ними й був вознесений на небо. А вони вклонилися Йому й з великою радістю повернулися до Єрусалиму, де постійно перебували в храмі, прославляючи й благословляючи Бога. Це — завершення Євангелія від святого Луки. Того євангеліста, який також пише перше читання, що є початком його наступного твору — Діянь апостолів. І там він звертається конкретно до Теофіла, якого всі знають.

Пише: я написав тобі в першій книзі, тобто в Євангелії, про все, що Ісус учинив і чого навчав від початку аж до того дня, коли дав настанови апостолам, яких вибрав через Святого Духа, а тоді був узятий на небо. Власне, вже на початку Євангелія він говорить, що все, про що буде писати, ретельно дослідив. Він — грек, отже, не юдей. Це людина, яка приходить до віри ніби з відстані, з певним скепсисом. Йому потрібно було справді переконатися в істинності того, у що мав повірити. Каже, що все перевірив, поспілкувався зі свідками, дослідив писання і так далі.

Його віра не була поверхневою, вона мала глибокий інтелектуальний характер. Сам він — лікар, освічена людина, тому поглиблює те, що чує. І він описує події, які дослідив… Євангелію, як вважають, датують не пізніше 70-го року, коли було зруйновано Єрусалим. Христос помер приблизно в 30-му, отже, Лука пише трохи пізніше, найімовірніше — у 60-х роках нашої ери, тобто лише через 30 років після смерті Христа.

Що це означає? Це дуже важливо, бо тоді ще жили ті, хто знав Христа, хто чув про ці всі події. І зараз ми ніде не маємо жодного підтвердження, яке би це заперечувало. Щоб це краще зрозуміти, уявімо собі, що під час виборів — нехай навіть у нас — хтось висуває проти когось обвинувачення. Каже: я маю компромат на кандидата, він зробив те й те. Більше того — у мене є свідок, який готовий це підтвердити. Отже, маємо справу важливу. Тут ідеться про вибори президента, а там — про воскресіння, про вічне життя, про всю юдейську віру, яка тепер постає перед величезним викликом: чи той, якого вважали Месією, насправді є Месією? Чи є Він Божим Сином, чи воскрес насправді, чи ні? Ким Він узагалі є? Отже, справа — надзвичайно серйозна. І її можна перевірити. Як? Є ті, хто міг не повірити, хто міг це заперечити.

Уявімо собі, що ми маємо компромат — перевіримо. І це вражає, бо сьогодні це відбувається миттєво: я тобі кажу щось, і вже наступного дня в інтернеті з’являється спростування: свідок неправдоподібний, бо брехав, бо має судимості — повне заперечення свідка. Хто вірить — той вірить. Але отак це відбувається.

Переносимо це на ґрунт Нового Завіту: якби хтось тоді заявляв, що Христос воскрес, хто це заперечував? Які були контраргументи? Єдиний доказ, який наводили противники, — це слова солдатів, які мали говорити, що апостоли викрали тіло Ісуса, і тому тепер кажуть, що Він воскрес. Але ще в давнину Отці Церкви підкреслювали: як могли солдати бачити, як тіло крадуть, якщо вони спали? Абсурдне твердження. Це брехня, яка викриває сама себе. Жодних інших доказів проти немає. Якби вони були — виступило б безліч людей, які сказали б: це неправда, підробка. Але ми цього не маємо. Натомість маємо безліч доказів з боку свідків.

Це Євангелії, це свідки, які готові стверджувати, що Христос воскрес. І ми сьогодні, через призму Вознесіння, бачимо далі: Христос воскрес і вознісся на небо. Якщо ми маємо цю впевненість — навіть інтелектуальну, що це правда, що Христос воскрес, тоді й Вознесіння — це правда. Якщо Лука це дослідив, говорив зі свідками і так далі, тоді й те, що Христос вознісся на небо — достовірно.

І більше того — сьогодні ми маємо ще одного свідка: святого Павла, тобто людину вже другого покоління. Того, хто переконався в істині всього цього, хоча сам був противником. Він збирав компромат на християн. Що сталося, що він раптом став тим, хто вірить? І не тільки вірить, а готовий віддати за цю віру своє життя. З противника він став повним прихильником і визнальником. Усе тому, що мав видіння — йому з’явився воскреслий Христос, Христос, який вознісся, і за цю правду він готовий тепер віддати своє життя.

Він теж спирався на факт. Колись він побивав камінням Стефана й був свідком того, як Стефан сказав: я бачу відкриті небеса, бачу Христа, що стоїть праворуч Бога, бачу Того, хто живий. На ці слова його противники затулили вуха й убили Стефана. Павло був одним із них. І раптом Павло бачить те саме, що бачив Стефан. Чому він зміг повірити? Бо в нього вже був певний внутрішній ґрунт. Він бачив, як хтось помирає за цю істину. І тепер він бачить те саме, за що вмер Стефан.

І стає свідком цього. Я побив його, бо не вірив, а тепер вірю, бо побачив те саме, й готовий звіщати цю правду, як Стефан, навіть ціною власного життя. Ось що робить святий Павло, і сьогодні він також подає нам свого листа. Можна вважати, що або це безпосередньо лист Павла, або хтось інший записав його досвід і науку. У будь-якому разі можна впевнено сказати: це послання передає науку святого Павла, послання до євреїв.

І тут Павло подає чотири неймовірні речі, на які варто звернути увагу й затриматися. Дивіться, він називає чотири речі. Маємо Великого Первосвященика. Приступімо з щирим серцем, у повноті віри, з очищеною від усякого свідомого зла душею та омитим чистою водою тілом. Тримаймося непохитно надії, яку визнаємо. 

Отже, перші чотири речі — це: приступімо з правдивим серцем.  Щоб зараз побачити те, що є насправді, потрібно мати серце праведної людини. Таке серце пов’язане з другим умовним елементом – із повнотою віри. Саме це означає для нас мати повну віру. Ми декламуємо «Credo», «Вірую в Бога», символ нашої віри. І там є чіткий артикул – могло б його й не бути, але він є – «він вознісся на небеса». Це також є частиною повної віри. Бо якщо цього нема, то віра стає викривленою, неповною. А наша віра полягає в тому, що Христос вознісся на небо.

Ми це визнаємо, і це має величезне значення для нашого життя. Чому? Бо сьогодні світ може сказати: «Може, Христос жив, може, був великою особою, може, був людиною, яку не приймали інші, був антисистемним, не по дорозі йому було з храмом, був таким хіпі, бунтівником, Божим монархістом, який пропонував щось зовсім інше – і саме тому його усунули». Але цього замало.

Христос був Тим, хто сказав, що Він – Син Божий, що Він Месія, що прийшов явити небо, Боже життя, яке було в Ньому, в Отці. І за цю правду Він віддав життя. Бог Отець воскресив Його з мертвих, і Він вознісся на небеса. І ще більше – ці небеса відтепер відкриті. До цього часу, хоч небо й існувало, воно було зачинене. Людина через гріх не могла увійти в небо, навіть найправедніші не могли – вони лише чекали, коли Христос його відкриє. Ми знаємо з Євангелія, що після воскресіння Христос відкрив небо.

Христос увійшов першим, а за Ним увійшли всі праведники Старого Завіту й уже Нового – ті, хто цього чекав: святий Іван Хреститель, святий Йосиф, інші святі, про яких чуємо в Новому Завіті. З моменту Вознесіння Христос відкрив небо. І це ще не все.

Бо це відкрите небо – це також момент, коли знову сходить Святий Дух. Христос пробив небеса, зійшов на землю, жив як людина, знову повернувся до Отця – і тепер небо відкрите. Це відкрите небо через Христа – це канал, через який Святий Дух входить у Церкву, дає їй можливість жити тим самим життям, яким жив Христос. Яким життям? Життям у любові. Іншій любові.

Ось у чому християнство – це любов до ворога, любов до кожної людини, любов до Бога з усього серця, всією душею, з усього часу, усіх зусиль, прагнень, бажань тощо. Це не народжується само в людині – це дар Святого Духа. А ми живемо в світі, який хоче знову зачинити небо.

Світ каже: є тільки світ, тільки те, що бачимо. Тут треба влаштуватись, приємно прожити свій час – трохи попрацювати, добре жити, найкраще укласти якусь угоду, яка забезпечить життя мені й моїй родині на роки вперед, життя без праці, лише користування світом. Це мислення світу. Але Бог дає зовсім інше мислення – що життя тут є даром Божим, і воно може бути прекрасним, глибоким, але лише якщо має вертикальний вимір – стосунок до неба.

Оце приніс Христос. Святий Дух сходить і змінює Церкву. Першим чудовим плодом воскресіння, діла, яке здійснив Христос, є Марія – після Нього вона входить на небо. Не сама, як Христос, який возноситься Своєю силою, бо Він – Бог. А Марія – не «вступає», а взята на небо. Прийнята Пресвятою Трійцею назад до неба. Це те небо, яке є відкритим. Це канал між землею й небом.

А для світу, що живе в темряві, цей канал не існує. Але для нас, християн, це канал світла – ми можемо жити в цій перспективі, мати цей погляд у небо, але й вихід до світу – горизонтальний вимір. Те, про що говорить Ангел в Діяннях Апостолів: «Чого ви стоїте, вдивляючись у небо?». Маєте мати погляд до неба, але також руки до праці, серце в тому, до чого Бог вас покликав: до справи євангелізації, життя для Церкви, для інших, до проголошення Доброї Новини. Це та повна віра, яку визнаємо.

І з цієї повної віри виникає наступне – праведне серце. Серце, що перебуває при Богові, серце, яке змінене, торкнуте вірою, серце нової людини. І це виявляється також у тому, що тут згадується – «обмиті на тілі чистою водою» – ті, хто через хрещення входять у цю дійсність. Хрещення – це момент прийняття проповіді апостолів, віри, про яку тут мова. Це вхід у спільноту тих, хто прагне бути освітленими світлом згори, хто хоче піддатися цьому каналу, через який сходить Святий Дух і перемінює людину на нову.

Це починається з хрещення, але продовжується тим, що в Посланні до Євреїв названо – очищенням у душі від усякого свідомого зла. Хрещення – це брама, а далі – наше зусилля, бажання, участь людини – взяти на себе ярмо Божого царства, як казав Христос: ярмо солодке й легке. Те, що здається гнітом, коли увійдеш у нього не теоретично, а насправді – виявляється прекрасним. Це ярмо, якого прагнеш. Те, що для інших є тягарем – піти в неділю до церкви, встати раніше – для тебе стає джерелом життя. Ти вже не можеш без цього – тебе витягує з ліжка бажання бути на Євхаристії, розпочати святкування неділі саме так. Це новий спосіб життя.

Це також очищення душі від усякого свідомого зла. Бо у хрещенні залишаються труднощі, рани від первородного гріха, особисті гріхи – наші та інших. Але є прагнення свідомо очищуватись, не ігнорувати зло, бо маєш світло згори – хочеш це зло віддати Богові, хочеш жити інакше. Про це говорить сьогоднішнє Послання до Євреїв.

Неймовірне слово. Справжня добра новина. Постановлено людям раз померти, а потім суд. Так і Христос раз один був принесений у жертву, щоб взяти на себе гріхи багатьох. І вдруге з’явиться – не для гріха, а щоб спасти тих, хто Його чекає. Якщо ми бачимо в другому пришесті лише суд, покарання, розплату – це ще не євангеліє. Добра новина – не в тому, що в кінці отримаєш кару, а в тому, що Христос з’явиться для спасіння тих, хто Його чекає.

Бог сьогодні не стільки питає, скільки ти нагрішив – як і не спитав Петра після воскресіння – скільки питає: наскільки ти чекаєш на спасіння? Наскільки хочеш єдності з Христом, пов’язати з Ним життя? Чекаєш із любов’ю на зустріч із Тим, хто тебе любить абсолютно, безповоротно, вічно? І Павло каже неймовірне: «Маємо, брати, впевненість, що увійдемо до святині, до неба, через кров Ісуса». Не просто надію – впевненість. Це надія, яка є певністю. Ми увійдемо до святого місця через Ісуса Христа. Ось питання цього дня, свята Вознесіння: наскільки маєш цю впевненість, а наскільки – лише сумніви? Наскільки близько тобі до світу, який волів би, щоб небо було закрите?

Пригадую, як я колись вже згадував про одну людину, яка сказала мені такі слова: «Я б волів, щоб неба не було». Він, який був цілковито занурений у морок невіри, казав: «Я б волів, щоб неба не було. Щоб усе це тут просто закінчилося». Мені здається, що це наслідок, плід життя цього світу — те, що є самогубства, бо немає нічого більше, бо небо стало закритим. Або життя в грісі — щоб якнайбільше насититися всередині, заглушити голод, досягнути переситу, насичення, щоб вже було досить усього. Досягти цієї ситості життя — але це неможливо. Ця справжня ситість життя досягається лише одним шляхом — дорогою віри, дорогою Авраама, про якого сказано, що він помер, насичений життям. Ми маємо цю впевненість. Сьогодні Христос хоче дати нам цю впевненість. Саме в цьому Він хоче нас переконати.

Приходить це Боже Слово, воно є Словом самого Бога, Словом Оселі та Словом живим, істинним, незаперечним. Воно хоче дати мені цю впевненість, що ми увійдемо до святого місця не завдяки нашим добрим учинкам, не тому, що нам вдалося, а через кров Ісуса, бо це вже звершено для нас, бо Христос цього доконав. Але тепер я можу увійти в цю впевненість, я можу сьогодні сказати моє "Амінь". Так, дай мені, Господи, цю впевненість, дай мені, Господи, це життя, звернене до неба, дай мені, Господи, жити так, дай мені тепер цю практику очищення від усякого усвідомленого зла через гріх, через сповідь.

Дай мені цю повну віру, цю віру, яка є вірою "Амінь", це віра, яка відповідає на Боже Слово. Коли я кажу це "Амінь"? Коли відмовляю "Отче наш"? Коли приступаю до Святого Причастя? Коли чую слова розгрішення? Тоді я кажу "Амінь". Це є конкретна віра, повна віра, ця віра, яка дає мені впевненість у небі.

О, якби ж я мав сьогодні цю впевненість. Якби ж мої гріхи не відібрали в мене цієї впевненості. Якби ж вони не затьмарили цього способу бачення, бо як тут сказано: Христос вдруге з’явиться напевно, але вже не у зв’язку з гріхом, а для спасіння тих, хто чекає на Нього.

Нехай благословить і охороняє тебе Отець, і Син, і Дух Святий. Амінь.