Учень:
пояснює причини та історію виникнення правових відносин у галузі цифрових технологій;
пояснює співвідношення між правилами, потребами й правом та законами в галузі цифрових технологій.
Чому вижливим є правове регулювання роботи в інтернеті?
Правові відносини у цифровій сфері — це правила та закони, що регулюють використання комп’ютерів, інтернету, мобільних пристроїв та іншої цифрової техніки, а також цифрових даних. Наприклад, закони:
про захист персональних даних,
про цифровий контент та цифрові послуги, авторське право
правила користування соціальними мережами.
Чому це важливо? Є кілька причин
1. Через зростання значення цифрових технологій виникає необхідність у створенні правил, що забезпечать безпеку та ефективність використання цих технологій.
2. У цифровому світі ми часто надаємо свої особисті дані — ім’я, адресу, номер телефону, банківські реквізити. Щоб ці дані не були використані зловмисниками, потрібні закони, що захищають нашу приватність.
3. В інтернеті люди купують і продають товари та послуги. Для захисту прав споживачів та забезпечення чесної конкуренції потрібні спеціальні закони.
4. Запобігання кіберзлочинам, пов’язаним із крадіжкою даних, хакерськими атаками та іншими злочинами.
Перші закони, що регулюють використання комп’ютерних мереж, з’явилися у 1990-х роках, коли інтернет став доступним для широкого кола користувачів. У цей час з’явилися такі важливі міжнародні документи, як:
Директива ЄС про захист даних (1995 р.)
Закон США про захист електронних комунікацій (1986 р.).
В Україні перші закони у галузі цифрових технологій з’явилися на початку 2000-х років. Один з перших важливих документів — Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (2003 р.).
З часом Україна адаптувала своє законодавство до міжнародних стандартів, таких як Загальний регламент про захист даних (GDPR) Європейського Союзу.
У прийнятих в Україні законодавчих нормах визначена така правова взаємодія:
• захист персональних даних, який згідно з відповідним законом визначає, як організації повинні збирати, зберігати та обробляти особисту інформацію користувачів. У той же час користувачі мають право знати, які дані збираються, як вони використовуються та кому передаються;
• захист інтелектуальної власності, відповідно до якого Закон про авторське право захищає твори авторів, музикантів, програмістів та інших творців;
• законодавство про кібербезпеку включає правила захисту інформаційних систем від несанкціонованого доступу, атак та зловживань. Організації зобов’язані забезпечувати безпеку своїх систем і повідомляти про інциденти кібербезпеки;
• закони регулюють електронну комерцію (онлайнову торгівлю), включаючи правила захисту прав споживачів, вимоги до електронних контрактів та безпеки платежів, а також надають можливість покупцям повертати товари, отримувати достовірну інформацію про продукти та захист своїх прав у разі спорів, відносини між виконавцем і споживачем щодо надання цифрового контенту та/або цифрової послуги.
Відповідальність за порушення законів і правових норм у галузі цифрових технологій передбачає як адміністративну, так і кримінальну відповідальність:
штрафи, попередження або припинення діяльності, якщо це організація, за порушення норм. Наприклад, організація може бути оштрафована за неправильне зберігання персональних даних користувачів;
серйозні покарання, такі як тюремне ув’язнення за злочини у сфері цифрових технологій (хакерство, крадіжка даних, шахрайство);
відшкодування збитків постраждалим особам або організаціям, наприклад, за порушення прав на приватність.
Фізкультхвилинка
Як підтвердити право на об'єкт цифрових технологій?
Право на об’єкт цифрових технологій має особа, в якої є права доступу до нього. Цей доступ відбувається через автентифікацію та верифікацію (авторизацію).
Автентифікація є підтвердженням того, що вхід у систему здійснює належний користувач / -ка електронного ресурсу. Так відбувається проходження перевірки автентичності під час входу в електронний (цифровий) ресурс.
Авторизація є процедурою, що дає особі можливість робити певні дії в електронній системі після входу (перевірка, підтвердження прав на вчинення тих чи тих дій в системі).
Автентифікація та авторизація може відбуватися, наприклад, через введення логіна, пароля чи іншим способом, передбаченим системою доступу.
Через введення логіна, пароля врешті надається доступ до віртуального блага, що міститься в електронній системі: локальній (апаратний пристрій у вигляді криптогаманця) чи глобальній (що має доступ до інтернету).
Отже, вчинення будь-яких дій в системі відбувається через надання відповідних прав доступу особі через її автентифікацію та верифікацію (авторизацію) в електронній системі.
Скажімо, для такого віртуального блага, як криптовалюта, залежно від обраного способу її зберігання доступ може здійснюватися через комп’ютер або через апаратний пристрій у вигляді криптогаманця.
Передати нематеріальний об’єкт, яким є об’єкт цифрових технологій (віртуальне благо), у фізичному сенсі можна доволі умовно (скажімо, передати матеріальний носій з об’єктом цифрових технологій), і це ще не головне.
Так, особа може мати матеріальний носій з об’єктом цифрових технологій (криптовалюта на апаратному пристрої у вигляді криптогаманця), але доступу (логіна, пароля) до нього не має.
Від такого фізичного володіння носієм об’єкта цифрових технологій фактично нема жодної
користі.
Навпаки, одержання доступу до об’єкта цифрових технологій через авторизацію, верифікацію на будь-якому носії (локальному, мережевому) буде свідчити про надання й існування можливості юридичного панування над таким об’єктом.
Домашнє завдання
1. Опрацювати матеріал сайту
1. Морзе Н. В., Барна. О. В. Інформатика: підручник для 8 кл. закладів загальної середньої освіти / –– Київ: УОВЦ «Оріон», 2025. –– 240 с. : іл.