Відповідно до їхнього історичного розвитку, сформувався умовний поділ прав людини на покоління. Традиційно їх поділяють на три, однак дедалі частіше з’являється думка про виокремлення четвертого покоління.

• Перше покоління прав та свобод людини і громадянина визначало межі втручання державної влади у сфери громадянського суспільства та особистого життя людей — право на свободу думки, совісті і релігії, рівність перед законом, право на участь в управлінні державою, недоторканість особи тощо. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, — Петиція про права (1628), «Хабеас корпус акт» (Habeas Corpus Act) (1679) і Білль про права (1689). До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і гро-мадянина (1789) та інші.

• Друге покоління стосується соціально-економічних та культурних прав людини. Вимоги їхнього визнання почали з’являтися після Першої світової війни, а закріпились як юридичні норми після Другої світової війни, коли завдяки потужному промисловому розвитку склалися вагомі передумови для задоволення соціальних потреб громадян. До них належать свобода праці й підприємництва, право на житло, право на особисту власність, право на сім’ю, право на охорону здоров’я, право на відпочинок, право на освіту, свободу творчості, право на користування культурними цінностями та ін.

• Становлення третього покоління прав людини пов’язане з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Це покоління стосується права народів на власну культуру, мову, незалежну національну державу, природні багатства, рівноправну участь у науково-технічному прогресі та міжнародній торгівлі, а також права на мир, безпеку, гуманітарну допомогу та безпечне довкілля.

• У XXI столітті правозахисники визначили появу четвертого покоління прав людини, яке пов’язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім’ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж).