З дитинства Сергій Лисенко мріяв бути військовим. 2 роки навчався в Коломийській школі №10, а потім його перевели в школу №4. Опісля продовжив навчання у 14 ліцеї.

Згодом вступив до Одеського інституту сухопутних військ і при розподілі одразу пішов у спецназ. Місце дислокування їхнього полку було в Старому Криму, під Феодосією. Після 2003 року частину розформували, а Сергія перевели до Кіровограда. Він проходив службу у 3-му окремому полку спеціального призначення Збройних сил України ще з 1999 року.

Бойовий шлях загиблого коломиянина почався в Донецьку. Після денного перебування загін рушив далі і захопив аеродром у Краматорську.

Потім був Слов’янськ. Сергій разом з іншими вояками відвойовував у сепаратистів тіло загиблого львівського генерала. За цю операцію Лисенко отримав орден. Потім хлопців відправили у смт. Солнечний біля кордону – там він і перебував аж до загибелі.

Через 40 днів від дня загибелі розвідника у загальноосвітній школі № 4 міста Коломия, де навчався герой, було встановлено та освячену меморіальну дошку на його честь.

Вшанувати пам’ять Сергія Лисенка прийшли його рідні, друзі, бойові побратими, представники органів місцевої влади і громадськості, народні обранці, вчителі та учні школи.

Захід розпочався з хвилини мовчання за загиблим розвідником. Після цього дошку освятив єпископ Коломийський і Косівський Української православної церкви Київського патріархату Юліан разом з представниками Української греко-католицької церкви.

Звернувшись до присутніх, владика відзначив, що спочилий Сергій Лисенко є прикладом для всіх мирян. “Він був звичайною людиною, ходив до цієї школи, любив життя, багато планував і мріяв. Та коли настав вирішальний час для країни, він без вагань пішов на війну і віддав своє життя за мирне життя кожного з нас”, – зазначив єпископ Юліан.

Своїми спогадами з присутніми про загиблого офіцера поділились його вчителі, рідні та близькі. За їх словами, Сергій Лисенко з дитинства мріяв бути офіцером. Закінчивши профільний навчальний заклад, він все життя присвятив службі у військових частинах спеціального призначення. Дуже любив Україну та пишався своєю військовою професією. Тривалий час перебував у зоні АТО, де виконував важливі завдання командування. Мав державні нагороди. Девізом його життя було: “Жити та помирати треба гідно, адже двічі не вмирають”.