Гумор і сатира

В творчому доробку Петра Ребра є зразки гуморесок, байок, фейлетонів, анекдотів, жартів, пародій, епітафій, епіграм і навіть сатиричні поеми. Митець самобутньо реалізується у художньому оновленні сміху, опановуючи широке коло злободенних тем і проблем, насичуючи твори зображальною мальовничістю, художнім лаконізмом, іронічною парадоксальністю, пригодницькими колізіями, а його доробок, особливо «Козацькі жарти», можна вважати своєрідною спробою реалізації авторської концепції гумору і сатири.

До гумористичної бібліографії Петра Ребра слід віднести такі твори:

«Козацькі жарти» (12 книг)
веселий календар «Козацький сміховник»
трилогія гуморесок «Сміхотерапія» («Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»)
«Веселі дуелі» (пародії)
«Ображений Гусак» (байки)

Петро Павлович був переконаний, що сміхотерапія, якою нині, до речі, захоплюються й американські лікарі, вірно служила запорожцям ще 300-500 років тому. Перефразовуючи відомий вислів, він стверджує, що "Україна вижила саме тому, що сміялася". Тож не забуваймо про почуття гумору. Нехай воно живе в кожному з нас і допомагає переборювати будь-які труднощі.

Запорожці

Ну хто не зна, що запорожці

Були відважні й дужі?

Могли втопити й чорта в ложці,

А турка – у калюжі!

Як треба, тижнями не спали –

Стояли в караулі,

І шаблі їх не діставали,

І їх не брали кулі.

Вони (це знали супостати,

Що йшли на нас ордою)

Уміли на коняці спати

І дихать під водою.

Ставало страшно навіть кату,

Тремтіли руки в варти,

Коли козак ішов на страту

І щедро сіяв жарти.

Нерідко кидало у дрож це

Усяких бусурманів.

Вони приймали запорожців

За гемонських шайтанів.

Я підказать собі дозволю,

Звідкіль у предків сила:

Бо над усе любили волю,

А воля їх любила!

Доженихався

Дід прогнав свою бабулю

(показав їй дулю),

А привів додому іншу — молоду дівулю.

От баби його зустріли й заспівали хором:

— Чи сказився ти на старість?

Як тобі не сором?

Ти диви, роздонжуанивсь!

Заіржав, мов коник!

Та поглянь лишень на себе,

чортів ополоник!

Вже із хати не виходиш, бо впадеш од вітру!

Вже сліпий, беззубий, лисий, схожий на макітру!

Вже три чисниці до смерті,

а він — шури-мури!

Ти ж такий годишся

тільки на макулатури!

З трухляком таким возиться —

краще утопиться!

А та краля!

Вона ж тобі в донечки годиться!

— Ет! — махнув жених рукою.

— Хай хоч і у внучки!

Бо із вашою старою я дійшов до ручки.

Так охляв, що вже чарчину

взять не міг руками.

А все тому, що й хвилини я не спав ночами.

Бо на старість ота баба стала якась дика:

Цілу ніч товчеться збоку, кашляє, бухика.

Та все оха, та все стогне, наче з перепою, —

Скільки мучитися можна з такою каргою?

А тепер, нівроку, спати можу досхочу я:

Моя жінка молоденька дома не ночує!

Наказ

Дружні, нерозлучні, як брати,

Козаки зустріли курінного:

– Батьку наш, дозволь доповісти –

Твій наказ ми виконали строго.

Отаман же люльку посмоктав

І говорить: – Товариство миле!

Жодних я наказів не давав.

– Ми тому нічого й не робили!

Заборонено

Жінка стріла зі сльозами

Чоловіка п’яного:

– Краще б я вже вийшла заміж

За чорта поганого!

Чоловік не став сваритись,

Мовив відсторонено:

– Близьким родичам женитись,

Жінко, заборонено!

Скарб

Козаки гуторять між собою

Після січі. Каже Полікарп:

– Прочухан був добрий! Але з бою

Виніс я неоціненний скарб.

– Панську зброю? Тютюну папушу?

Срібла глек? – цікавиться братва.

– Ні, я, хлопці, з бою виніс душу,

А скарбів цінніших не бува!

Краля

Похвалився Гриць Тринога:

Як пугукали сичі,

Мов, приходила до нього

Краля Галя уночі.

Всі накинулись на Гриця:

– Січовий забув статут?

Та ще жодної спідниці

Не бувало зроду тут!

Ми тобі покажем кралю,

Щоб навік забув її.

Той кричить: – Ведіть на палю!

Той: – Несіть сюди киї!

Той у груди, той по спині

Козака щосили б’ють

І сказать вони хлопчині

Навіть слова не дають.

А як вислухали Гриця,

Реготали в курені:

Він забув сказать – дівиця

Та приходила вві сні!

Слово кошового

– Молюся, – казав перед боєм

Своїм козакам кошовий, –

Щоб кожен із вас був героєм

І в Січ повернувся живий.

Я знаю: ви мужні і вперті,

Тож вірно народ наш рече:

– Не треба боятися смерті –

Від неї ніхто не втече.

В хвилини тяжкі і криваві

Нагадуймо, друзі, собі,

Що краще померти у славі,

Ніж жити в неволі й ганьбі!

Нащо вуса козакові?

До козака присікалась бабуся:

– Чи бачили? Під носом – дві коси!

Нащо тобі такі здорові вуса?

Ні користі від них, ані краси!

– Вони мене, – він каже, – виручають

(Це може вам засвідчити мій кінь):

Зимою – наче ковдра, зігрівають,

А влітку – холодять, даючи тінь!

Завжди свято

Козарлюга Гнат іде під хмелем

І співає пісню про любов.

Хтось пита: – Чого такий веселий?

– Свято! – каже. – Гаманця знайшов!

Тож мене всяк радо зустрічає,

У корчмі я найдорожчий гість,

Теща пирогами пригощає,

Благовірна поїдом не їсть!

Згодом знов веселим бачать Гната:

– Як? Ти досі гроші не пропив?

– О, – говорить, – в мене справжнє свято,

Адже гаманець я загубив!

А без грошей, братці, краще жити:

Легше йти, коли порожній міх,

І не треба голову сушити,

Як, на що і де потратить їх!

Сила волі

Здивувалась вся округа:

В сонячний деньок

Ішов якось козарлюга

І... минув шинок.

Потім круто обернувся

Він на п’ятці знов,

До « княгині» посміхнувся

Й геть собі пішов.

Потім ще і ще раз мимо

Він дорогу мів,

Та зайти в корчму любиму

Так і не посмів.

Запитали в дружнім колі,

Розуміть це як.

– Виховання сили волі, –

Відповів козак.

Page updated

Google Sites

Report abuse