Ніщо так не виявляє характер людини, як її власні листи. Особливо, це стосується письменників для яких написане речення - це не просто слова і фрази, це дзеркало внутрішнього духу і воно виявляє особистість навіть тоді, коли митець немає мети демонструвати свій хист.
Тож пропонуємо вашій увазі три листи Петра Ребра написані в різний час журналісту Костянтину Причиненку. Листи зберігались в домашньому архіві Костянтина Володимировича.
«Дорогий Костянтине Володимировичу, чолом! Пише Вам почесний громадянин Білоцерківки і річки Берди. На перший погляд, це дрібничка, а все ж приємно, що земляки не забувають. Так що спасибі Вам за добру звістку.
Здається, я Вам досі не надіслав «бестселер» Ольги Стадниченко про сякого-такого Ребра (мова йде про монографію «Творчість Петра Ребра» науковця-літературознавця – прим. ред.). Є, звичайно, там і неточності, і наївність, і невиправданий пафос, але гріх би було не подякувати жінці за добре серце.
Ваші додатки до моєї біографії цікаві і слушні. І щодо «куйбишан» Ви маєте рацію: це у розмовній мові як сленг допустиме, але, звичайно, не в пресі. І щодо Гусарки Ви праві − треба «Гусарківська», «гусарківці» та ін.
«Весела Січ» №10 (сміхопис-альманах – прим. ред.), на жаль, лежить без руху, бо в моїх кишенях ні гроша, а спонсорів ніяк не вдається загнуздати. З тих же причин лежить і IV том «Вибраних творів» і 11-а книжка «Козацьких жартів».
Про День Білоцерківки (200-річчя села – прим. ред.). Ви чудово написали в газеті, а друг й однокласник В'ячеслав Іванович Пономарьов ще надіслав мені свій коментар. То ж у мене таке відчуття, ніби я сам побував на березі Берди.
Вітайте Олександра Олексійовича Кліценко і Василя Васильовича Прохоровича. Будьмо!
Щиро Ваш Петро Ребро (і підпис).
P.S. Адреса «Всесміху» (гумористичного журналу української діаспори у США – прим. ред.) давно помінялася. Надсилаю вирізку із новою адресою. І хай Вам щастить!»
Після друкованого тексту на машинці ще один постскриптум: «P.S. Про болячки навмисне не пишу, бо вони вже Вам набридли».
«Дорогий Костянтине Володимировичу! Оце я вже в рідних «пенатах». А тут пошти − до стелі! Не знаю, з чого починати. Але насамперед хочеться погомоніти із земляками. Спасибі, газету я отримав, фото Василя Прохоровича теж із задоволенням переглянув і дещо відібрав для чергового номера «Веселої Січі». Так, отого вовкодава, що заглядає у вікно машини, ніби каже шоферу: «Сержант Чорнохвостий! Із Вас штраф за перевищення швидкості і т.д.». Дотепне фото із чолов'ягою, який одяг на голову відро (очевидно, боїться сонячного удару). Багато думок навіює фото стовпа із рекламою «Юридичних послуг» і «Ритуальних послуг».
Спасибі Вам за повідомлення про мій родовід (Адресат надіслав Петру Павловичу виписку із книги реєстрації народжень Білоцерківської сільради, яка тоді ще зберігалася у райвідділі ЗАГСу ,нині відділ реєстрації актів цивільного стану – прим. ред.). Справді, я народився в іншому районі, батькові було 37 років, а мамі − 40 (була старшою). Вірші я, може, й посилав в Андріївську райгазету, але друкувався у Куйбишевській. (Із 1935-го по 1945-й рік Білоцерківка була у складі Андріївського району – прим. ред.). Однак мій перший вірш надрукувала київська газета «Зірка».
Цікаво, що років десять тому мене витяг, щоб я виступив перед зеками (!), начальник тюрми з Малої Токмачки. Відмовити я йому не міг, бо він … вручав мені комсомольського квитка у Куйбишевському райкомі. Був секретарем. Ну не парадокси життя?
Вашого голову райдержадміністрації Владислава Івановича Ярошенка перед ювілеєм бачив в обласному кардіоцентрі. Коли я «заліг», він уже вийшов і подався на Кам'янщину. Я йому не заздрю! При нагоді вітайте його, але спочатку свого шефа Олександра Олексійовича Кліценка.
Вклоніться рідній землі! Обіймаю за ребра! Щиро Ваш Петро Ребро (підпис під друкованим текстом на машинці).
«Дорогий Костянтине Володимировичу, вельмишановні «ріднокраяни», чолом усім вам!
Буваючи на малій батьківщині (у брата Григорія Павловича у Білоцерківці), завжди з інтересом і задоволенням читаю вашу газету. Спасибі за щире і правдиве видання!
За одним рипом надсилаю деякі книжечки, зокрема, черговий номер «Веселої Січі».
Будьмо! Уклін шефові Олександрові Олексійовичу Кліценку!
З глибокою повагою щиро Ваш Петро Ребро (під друкованим текстом − підпис).
P.S. Хоч і з деяким запізненням щиро вітаю Вас з Новим роком (ненароком хай не вийде боком)!»