Подорожі Миргородщиною

Величний собор Різдва Богородиці у Козельщині - одне з трьох головних релігійних споруд Полтавської області. Зведений в 1906 році на місці першого храму, заснованого в 1882р. Головна святиня - чудотворна Козельщинська ікона Божої Матері, привезена з Італії в XVIII ст. дворянами Козельськими і що перейшла у спадок  графам Капністам. У 1880 році після полум'яної молитви у цієї ікони зцілилася важкохвора дочка графа В. Капніста Марія, якій вже не могли допомогти лікарі.

Після того як  було на Козельщині закладено храм і створена православна громада сестер, планувалося облаштувати людинолюбні установи: лікарню, школу та притулок для хворих. А до другої половини ХІХ століття Козельщина була маленьким селом Кобеляцького повіту Полтавської губернії, про який мало хто знав. Прославила селище чудотворна ікона Богородиці, яка зцілила дівчину - Марію Капніст.

Бідолаху вивертало у всіх суглобах 13 місяців, а лікарі тільки зсовували плечима і нічого не могли зробити. Тільки сімейна ікона, яку дуже поважала мати Марії, допомогла одужати бідолашній.

Ця історія набула великого розголосу і люди потягнулися звідусіль побачити ікону і зцілену Марію. До ікони привозили тяжкохворих, а невдовзі від багатьох із них надходили листи подяки з радісними повідомленнями про одужання.

Засобами паломників за рік побудували храм, але незабаром і він став тісним для тисяч віруючих. Тому в 1906 році на його місці з'явився собор Різдва Богородиці - одне з найвеличніших на той час у всій Російській імперії. Він і сьогодні вражає. «Архітектурою схожий на собор святого Петра в Римі», як писав Олесь Гончар, храм наче тягне до неба і все містечко. Власне, собор і перетворив Козельщину в містечко.

Жіночий монастир біля нього на початку ХХ століття став центром релігійного життя всієї округи. Адже чудотворна ікона Божої Матері немов магніт притягувала сотні тисяч прочан. Саме з їх пожертвувань виростали собор, монастирські споруди і, так би мовити, формувалася навколишня інфраструктура для обслуговування людей, які пливли сюди звідусіль. Був також проведений водогін.

Саме сюди 18 травня 1904 прибув імператор Микола ІІ з сином Олексієм: після огляду в Харкові військових частин, які відправлялися на війну з Японією, він захотів помолитися перед чудотворним Козельщанським образом Божої Матері. Відвідав обитель, пожертвував 500 карбованців на монастирські школи та ще тисячу - на обробку собору.

У 1929 році за наказом органів більшовицької влади монастир було закрито. В соборі влаштували театр, в монастирських будівлях розташували лікарню, навчальні заклади та різні установи та організації. Останню ігуменю монастиря Олімпіаду (Вербицьку), яка ховалася в Полтаві, заарештували в 1937 році і після страшних катувань розстріляли.

Під час війни собор спочатку був більшовицькою в'язницею, в роки окупації - німецьким штабом. У 60-70-ті роки радянська влада знову почала наступ на дивом уцілілі культові споруди. Козельщанський собор повинні були підірвати, але хтось запропонував перетворити його на музей атеїзму. Таким чудом було врятовано будівлю собору.

24 лютого 1993 додому урочисто повернулася та ж чудотворна ікона Божої Матері, яку з 1929 року, з часу закриття монастиря, колишні його насельниці приховували в храмах Полтавщини, а згодом - у приватній київській квартирі. І знову потягнулись до ікони люди.

Мгарський Спасо-Преображенський монастир стоїть на правому березі р. Сули в 6 км від міста Лубни. Монастир заснований в 1619 році самовідданbv захисником Православ'я, видатним церковним діячем митрополитом Ісаєю (Копинським), в той час ігуменом Густинським і Підгірських.

Заснований на кошти княгині Раїни Вишневецької, яка після смерті чоловіка Михайла успадкувала «замок і мєсто Лубни, зо всємі Футор, яко теж і іншіє замки і мєста» (постанова Люблінського трибуналу).

Переказ свідчить, що місце для спорудження монастиря Раїною Вишневецькою вказали ангели. Раїна (Ірина) Могилянка Вишневецький, двоюрідна сестра Петра Могили (прославленого в лику святих в 1996 році, відомого українського церковного і культурного діяча, митрополита Київського і засновника Києво-Могилянської академії - першої вищої школи на Русі), відома саме тим, що заснувала на лівобережних землях три православних монастиря: Густинський (Прилуцький), Ладинського (Подгорський) і Лубенський (Мгарський).

Перший ігумен Мгарського монастиря Ісая Копинський (майбутній митрополит) завідував також всіма парафіяльний православними церквами у володіннях Вишневецьких. Саме їм в 1622 році було засновано православне церковне братство при Лубенському Свято-Троїцькому храмі. В цілому за рахунок твердої позиції в боротьбі проти розширення унії на українських землях монастир швидко набрав популярності і підтримку серед казацтва.После смерті матері-князь і магнат України Ярема Вишневський, надав великі привілеї Мгарському монастирю. Однак це не перешкоджало йому всіляко підтримувати і католиків, зокрема ченців бернардинського ордену, монастир, сади і поля з лікарськими рослинами яких розміщувалися поруч з резиденцією князя. Після руйнування княжого замку і католицького монастиря повстанцями Максима Кривоноса під час визвольної війни 1648 року, вирощування лікарських рослин і практику фітотерапії успадкували монахи Мгарського монастиря. Відомо, що вони займалися збором, заготівлею, вирощуванням лікарських рослин, готували з них ліки, які разом з молитвами поширювали серед прихожан. Ця діяльність братії настільки була успішною, що свого часу Петро І, повертаючись цими місцями після Полтавської битви, велів заснувати тут першу польову аптеку.

У 1654 році під час візиту Констатінопольского патріарха Афанасія - він тут помер і був похований в усипальниці Преображенського собору за східними традиціями в паріаршей одязі і сидячи. Обитель неодноразово страждала від спустошливих пожеж, але кожен раз з допомогою Божою знову відроджувався з попелу і руїн. Під час пожеж 1726 і 1785 років, винищила монастирські записи про чудеса, що були при відкритті і перенесення мощей святителя Афанасія. Але не збідніло старанність до блаженної його пам'яті у всіх межах південної Росії, і щорічно стікаються численні прочани в обитель на день святителя Афанасія. Нетлінні мощі Святійшого Константинопольського патріарха Афанасія стали предметом шанування і поклоніння віруючих всієї православної Русі. Дорогоцінний скарб, вийняте з під спід і не зітліле під землею, виявилося разом з тим цілющим джерелом для всіх стражденних. Милосердний і велелюбний за життя своєї Святитель не залишає своєю допомогою вселенську паству і по смерті своїй. Будучи багатьом в баченнях, він благословляє, наставляє і лікує вірних синів Христової Церкви, з нелицемірного і старанних молитов до нього притекающих.

Населення монастиря складалося в основному із запорізьких козаків, які під кінець бурхливої ​​свого життя знаходили собі тут тиху пристань і заспокоєння для душі. У 1663 році в обителі знаходився син Богдана Хмельницького Юрій, в постригу Гедеон. У 1692 році, на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Самойловича і Мазепи був побудований кам'яний красень-собор за проектом архітектора Іоанна Баптиста, автора Троїцького собору в Чернігові. Йому допомагав Мартін Томашевський, а після смерті І. Баптиста роботу закінчив майстер А. Пирятинський. Плотничьи роботи виконав «тесельскій майстер» Д. Ворона. У розписі монастирських стін брав участь відомий український художник Іван Максимович.

Спасо-Преображенський собор вважається одним з найкрасивіших на Україні, він поєднує в собі як риси давньоруського зодчества XI-XII ст., Так і більш пізнього стилю - українського бароко. Митрополит Київський Варлаам (Ясинський), церковна область якого залежала вже не від Вселенських патріархів, а прямо від патріарха Всеросійського, сам освячував собор в травні 1692 року і з великим торжеством переніс в нього нетлінні мощі сидить Святителя.