Вони йшли хвилями — люті, жорстокі,

і падали наші доми знов і знов,

вони відбирали надії високі,

щоб тут не лишилось ні життя, ні основ.

І зима накотилась, мов хвиля крижана,

січень лютий нас мучив щодня,

ми мерзли у темряві — тиша страшна,

і біль не минав ні вночі, ні удня.

Так мрії життєві лежали розбиті,

і діти ридали в холодній імлі,

ні світла, ні води — все у мороці скрите,

і в нічній тиші згасла душа бабусі.

Та ми вистояли, хоч тремтіли від болю,

вони лиш забрали земне і чуже,

а мужність жива залишилась з тобою,

і подих весни вже відчутний, вже йде.