Віталій Валерійович народився 17 жовтня 1974 року у місті Фастів у родині працівників заводу «ЗЕТО». Середню освіту здобув у ЗОШ №9, а з 1990 по 1993 рік навчався у ФЦПТО, де опанував фах верстатника широкого профілю та оператора станків з ЧПУ. Свій професійний шлях розпочав у стінах рідного училища: з 1995 року працював лаборантом, а згодом — майстром виробничого навчання. Паралельно здобував вищу освіту в НТУ «Київський політехнічний інститут» (1993–1999 рр.).

У мирному житті Віталій був дбайливим господарем та сім’янином. Разом із дружиною Оксаною виховав двох синів: Валерія та Ігоря.

Віталій Валерійович ніколи не стояв осторонь долі своєї країни. Під час Революції Гідності він активно висловлював свою громадянську позицію, долучився до громадського формування «Самооборона Фастівщини», яке згодом очолив. Був борцем за справедливість, брав активну участь у житті громади та сесіях міської ради.

Коли війна прийшла на схід України, Віталій не зміг залишитися вдома. Склавши присягу на вірність українському народові у 40-й бригаді тактичної авіації (м. Васильків), у 2016 році підписав контракт із ЗСУ. Виконував бойові завдання на Луганщині у складі 24-ї Сумської бригади реактивної артилерії. Після закінчення контракту у 2018 році повернувся до цивільного життя, працював столяром у будівельній фірмі «Гранд Прінт 25».

Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року знову змінило його життя. Дізнавшись, що старший син потрапив в оточення на відтинку траси Нова Каховка – Херсон, Віталій Валерійович без вагань покинув роботу і став до лав 1129-го зенітного ракетного Білоцерківського полку. Там він служив пліч-о-пліч зі своїм сином Валерієм на посаді водія-електрика.

Фатальним став день 8 січня 2026 року. Повертаючись з бойового завдання поблизу населеного пункту Білозерське, автомобіль екіпажу був атакований ворожим FPV-дроном. Віталій отримав тяжкі поранення. Його побратим, який також зазнав травм, зміг надати першу домедичну допомогу та евакуювати Віталія до стабілізаційного пункту в н.п. Олександрівка Донецької області. Того ж дня пораненого доправили до лікарні ім. Мечникова у Дніпрі.

 Лікарі до останнього боролися за його життя, але поранення виявилися несумісними з життям. 17 січня 2026 року, Віталій Валерійович відійшов у вічність.